Рішення

від 29.11.2023 по справі 490/11458/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

490/11458/23

н\п 2-а/490/211/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року м.Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва

у складі: головуючого - судді Чулуп О.С.

при секретарі Ребрина Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаїв адміністративну справу за позовом

Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області

до

ОСОБА_1

про продовження строку затримання

в с т а н о в и в :

Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області звернулося до суду з позовом про продовження строку затримання громадянина Російської федерації ОСОБА_1 в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на 18 (вісімнадцять) місяців.

В обгрунтування позову позивач вказує, що 31.05.2023 року був виявлений громадянин рф ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Татарської АРСР, у якого був відсутній документ, що дає право перебування на території України, та відсутній дійсний документ, що підтверджує його особу та громадянство. 31.05.2023 року співробітниками УСР в Миколаївській області ДСР Національної поліції України був доставлений до приміщення УДМС у Миколаївській області громадянин рф ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час виявлення ОСОБА_1 в іноземця були відсутні документи, що посвідчують особу; підтверджують його громадянську належність до будь-якої держави; дають право перебувати на території України на законних підставах та дають право на перетин державного кордону України.

В ході перевірки також було встановлено, що уповноваженими посадовими особами Центрального відділу у м.Дніпро ГУ ДМС України в Дніпропетровській області відносно громадянина рф ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії МДН №004896 від 23.03.2023р. у якому зафіксовано порушення законодавства відповідальність за яке передбачено ч.1 ст.203 КУпАП, за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії 004887 від 23.03.2023р., відповідно до якої на громадянина РФ ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у розмірі 5100 грн. 00 коп.

Позивач вказує що, стосовно вищезазначеного громадянина рф було винесено постанову про заборону в`їзду ще 05.04.2022р. ДСР НП України згідно наказу НПУ № 209 та було винесено рішення про заборону в`їзду на території України від 07.02.2023 року, терміном до 07.02.2026 року.

Позивач зазначає, що громадянин рф ОСОБА_1 не має діючого документу, що дає право на перетин державного кордону України. 23.03.2023, відповідно до ст. 26 Закону, Центральним відділом у м. Дніпро ГУ ДМС України в Дніпропетровській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни рф ОСОБА_1 , із зобов`язанням залишити територію України у строк до 24.03.2023 року.

Крім того, відносно ОСОБА_3 УДМС у Миколаївській області прийнято рішення від 31.05.2023 року про примусове видворення до країни походження або третьої країни. Також відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне затримання від 31.05.2023 року ММК 000049 з метою подачі адміністративного позову до суду та забезпечення видворення іноземця за межі території України.

Рішенням Центрального районного суду Миколаївської області від 01.06.2023 року по справі № 490/4897/23, залишеним без змін Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2023 року позов Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області до громадянина РФ ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , задоволено, затримано громадянина російської федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, на строк, достатній для виконання судового рішення, але не більше шести місяців з моменту затримання, тобто до 30 листопада 2023 року.

Позивач вказує, що згідно листа ГУДМС в Одеській області від 03.11.2023 року № 5100.5.1/23809-23 відомо, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до ГУДМС в Одеській області із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перше звернення відбулось 25.04.2023 року. Відповідно до наказу від 15.05.2023 № 96 стосовно особи прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.

15.05.2023 року повідомлення про відмову в оформлені документів було надіслано на адресу ДУ «Одеський слідчий ізолятор». В зворотному порядку ГУДМС в Одеській області було проінформовано про вручення особі рішення про відмову в оформленні документів, підпис особи проставлено 26.05.2023 року.

Зазначене рішення було оскаржене у судовому порядку. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 року по справі №420/14190/23 адміністративний позов шукача захисту залишено без розгляду, так як 08.08.2023 року від представника позивача надійшла заява про залишення позову без розгляду.

05.07.2023 року ОСОБА_1 звернувся до ДМС зі скаргою на рішення ГУДМС в одеській області про відмову у оформлені документів про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду скарги прийнято рішення ДМС від 01.09.2023 року № 06-23 «Про залишення без розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Друге звернення ОСОБА_1 з приводу визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відбулось 18.09.2023 року. Відповідно до наказу від 06.10.2023 № 200 стосовно нього прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Тобто, заява ОСОБА_1 знаходиться в процедурі розгляду.

Позивач посилається на норми ч.11ст.289 Кодексу адміністративного судочинства Україниякою встановлено строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вказав, що за даних обставин продовження строку тримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства необхідно для реалізації процедури ідентифікації особи іноземця (відповідача), - отримання іноземцем документа, що дає право виїзду з України, примусового видворення за межі України, а також до вирішення питання про надання відповідачу статусу біженця.

Відповідач ОСОБА_1 приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки на час розгляду справи є особою, яка затримана та перебуває в Державній установі "Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні".

Відповідач пояснив суду, що прибув до України в 2011 році, і з того часу проживав в Україні. Стан здоровя його незадовільний, і не дозволяє йому перебувати в установі тимчасового перебування іноземців тривалі строки. В Україні у нього сім`я, є дружина і дитина.

Представник відповідачаадвокат Іванишинвказав,що позивач Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області не є належним позивачем у даній справі, оскільки установа, в якій перебуває затриманий іноземець - ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні», - не знаходиться в підпорядку позивача. Окрім цього, представник відповідача вказав, що відповідач звернувся до Управління ДМС в Одеській області із заявою про надання йому статусу біженця, заява відповідача прийнята до роботи ДМС України, відповідачу видано «Довідку про звернення за захистом в Україні». Представник відповідача вказує також, що «Довідка про звернення за захистом в Україні» вказує на законність перебування відповідача як іноземця на території України до 20.04.2024р. та що особу відповідача ідентифіковано. Представник відповідача також вказує, що відповідач ОСОБА_1 співпрацює з органами ДМС, оскільки не ухилявся від виконання рішення УДМС щодо примусового повернення в країну походження, та добровільно прибув на кордон України з Республікою Молдова (пункт пропуску Паланка) для здійснення дії щодо покидання території України, проте компетентними органами прикордонної служби Республіки Молдова було відмовлено відповідачу в перетині кордону Республіки Молдова через припинення дії закордонного паспорта грормадянина РФ ОСОБА_1 яким відповідач документований. Представник відповідача також зазначив що відповідач ОСОБА_1 на території України не притягувався до кримінальної відповідальності, під слідством не перебуває. Представником відповідача також висловленно позицію, що до відповідача як іноземця може бути застосовано як альтернативний такий захід як застава.

Вислухавши пояснення представників сторін,відповідача,дослідивши матеріали справи, давши оцінку доказам, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом досліджено лист управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління національної поліції в Миколаївській області № 2487/31-2023 від 19.06.2023 року згідно якого повідомлено, що згідно наявних автоматизованих обліків ОДК ЄІС МВС України та ІКС ІПНП станом на 15.06.2023 року інформація стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутня.

Судом досліджено лист управління міграційної поліції Головного управління національної поліції в Миколаївській області № 881/21-2023 від 20.06.2023 року згідно якого повідомлено, що інформація відносно громадянина Російської федерації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в базі Інформаційного порталу Національної поліції України центрального рівня відсутня.

Судом досліджено лист ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС» № 4877/5/599-23 від 07.08.2023 року згідно якого повідомлено, що громадянин Російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 07.08.2023р. звернувся із заявою до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом досліджено лист ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС» № 4877/5/732-23 від 05.09.2023 року згідно якого повідомлено, що громадянин Російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 05.09.2023 року звернувся із заявою до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом досліджено лист ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС» № 4877/5/794-23 від 18.09.2023 року згідно якого повідомлено, що громадянин Російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 18.09.2023 року звернувся із заявою до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом досліджено лист Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 03.11.2023 року згідно якого повідомлено, що на обліку управління з питань захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області перебуває особова справа громадянина РФ ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який утримується в Миколаївському ПТПІ. Також повідомлено, що останній неодноразово звертався із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перше звернення відбулось 25.04.2023 року. Відповідно до наказу від 15.05.2023р. № 96 стосовно особи прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення було оскаржене. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 року за судово справою № 420/14190/23 позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. 05.07.2023 року ОСОБА_1 подав до центрального апарату ДМС скаргу на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформлені документів. За результатами розгляду скарги прийнято рішення ДМС від 01.09.2023 року № 06-23 «Про залишення без розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту». Друге звернення відбулось 18.09.2023 року. Відповідно до наказу від 06.10.2023р. №200 стосовно особи прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом досліджено лист ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС» від 14.11.2023р. згідно якого повідомлено, що ОСОБА_1 05.09.2023р. звернувся з заявою щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту згідно повідомлення ГУДМС в Одеській області №5100.5.1/18530-23 від 05.09.2023 іноземцю було відмовлено в розгляді заяви через перебування в процедурі оскарження рішення територіального органу ДМС. 18.09.2023 року ОСОБА_1 повторно звернувся з заявою щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту згідно повідомлення ГУ ДМС в Одеській області № 5100.5.1/19645-23 від 18.09.2023 клопотання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту зареєстровано та прийнято до розгляду. На даний час вказане клопотання ще не розглянуто.

Судом досліджено довідку про звернення ОСОБА_1 за захистом в Україні № 014093. Термін дії довідки продовжений до 06.04.2024 року.

Судом досліджено рішення начальника управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії від 07.02.2023 року про заборону в`їзду ОСОБА_1 в Україну строком на 3 роки до 07 лютого 2026р.

Судом досліджено рішення № 7 заступника начальника Центрального відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 23.03.2023 року ОСОБА_5 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 .

Судом досліджено рішення першого заступника начальника Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області Шаталова Є. від 31.05.2023 року згідно якого вирішено примусово видворити з України громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом досліджено рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 01.06.2023р., залишене без змін Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2023 року, згідно якого затримано громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України на строк, достатній для виконання судового рішення, але не більше шести місяців з моменту затримання, тобто до 30 листопада 2023 року.

Відповідно до п.14ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"нелегальний мігрант це іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Частиною 3статті 3 розділу І Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"зазначено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватисяКонституціїта законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини 1 статті9розділуII Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.

Абзацом 1 статті26розділуIII Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції.

Відповідно до п.26 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворені за межі України з підстав та в порядку, що визначеніст.30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства",ст.13 Закону України "Про імміграцію".

Частиною 1ст.30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Під час вирішення питання про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства судам слід враховувати, що особа в будь-якому разі не підлягає видворенню, якщо підпадає під захистст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободабост.31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Отже, аналіз законодавства дає підстави суду вважати, що рішення про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства можливе лише за рішенням адміністративного суду у випадку якщо така особа не виконала в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення в країну походження чи в третю країну або іноземець чи особа без громадянства ухиляється від виконання такого рішення.

Відповідно до ч.1ст.289 КАС Україниза наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції подається до місцевого загального суду позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства такий захід як : - затримання іноземця з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.

Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців.

В абзаці першому п.4ст.30 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»зазначено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Щодо підстави для продовження строку затримання відповідача з метою ідентифікації особи відповідача Авдиш, то судом встановлено, що особу відповідача Авдиш ідентифіковано, оскільки органи ДМС видали йому «довідку про звернення за захистом вУкраїні(№014092)», видача якої без ідентифікації особи не є можливою. Суд не приймає до уваги доводи позивача що ідентифікація особи не здійснена, -- оскільки відповідач як громадянин РФ не документований паспортом для виїзду за кордон який є дійсним на даний час, оскільки закон не повязує ідентифікацію особи іноземця із наявністю у останнього документа що дає право на виїзд за межі України.

Суд зазначає, що процес ідентифікації особи іноземця, пов`язаний з її затриманням та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, що регулюється Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та положенням КАС України.

При цьому, таке затримання можливе лише в тому випадку, коли особу іноземця не ідентифіковано, а не в тому разі, коли у іноземця відсутній документ(що посвідчує особу), що дає право на виїзд з України.

Суд зазначає, що видана відповідачу «довідка про звернення за захистом в Україні(№014092)», яка міститься в матеріалах справи, видавалися відповідачу із встановленням його особи, тобто ідентифікацією, чому передувала відповідна процедура, натомість припинення строку дії закондонного паспорт громадянина РФ, може вказувати лише про відсутність у відповідача документа, що позбавляє його права на виїзд з України, однак не свідчить про те, що особа, якій дані документи видавалися є не ідентифікованою.

Щодо підстави для продовження строку затримання відповідача з метою реалізації рішення позивача про примусове видворення іноземця.(відповідача ОСОБА_1 ).В судовому засідання представник відповідача, представник позивача пояснювали, що відповідач іде на співпрацю з органами ДМС та для реалізації рішення позивача про його примусове видворення добровільно прибув до кордону України з Республікою Молдови для залишення території України, але рішення не було реалізовано через відсутність у відповідача документа, що дає право на виїзд з України та в`їзд до ОСОБА_6 .

Згідно положень ч.1 та ч.4 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Відповідно до п. 4 Розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкції), іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Згідно з п.6 розділу ІІІ вказаної Інструкції строк затримання іноземців, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців.

У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більше ніж до вісімнадцяти місяців.

Умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, вказана інструкція визначає: відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Відповідно до п.1 розділу VI цієї Інструкції якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.

З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.

У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.

Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.

З системного аналізу наведених правових норм слідує, що у випадку відсутності співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації та неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, строк затримання такої особи може бути продовжено шляхом подання відповідного адміністративного позову, який подається кожні шість місяців.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-IX від 24лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який не одноразово був продовжений та діє на даний час.

Дипломатичні відносини між Україною та росією були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, підписаним 14.02.1992р. у Мінську. За даним Протоколом країнами було вирішено обмінятися дипломатичними представництвами на рівні Посольств.

Крім того 22.10.2012 року між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації було укладено Угоду про реадмісію, яку було ратифіковано Україною 05.06.2013 року та яка набрання чинності для України 08.08.2013 року.

Після початку збройної агресії росії проти України листом Міністерства закордонних справ України від 13.10.2022 року № 72/11-612/1-81401 «Щодо припинення дії міжнародного договору», розміщеним на сайті Верховної ради України, було повідомлено,що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376(із змінами), що після письмового повідомлення російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, здійсненим у м. Мінську 14 лютого 1992 року, зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24 лютого 2022 року.

ТакожЗаконом України «Про зупинення дії Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про реадмісію» від 24 серпня 2023 року № 3359-IXбуло зупинено дію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про реадмісію, вчиненої 22 жовтня 2012 року в м. Москві, ратифікованоїЗаконом України від 5 червня 2013 року № 324-VII.

Таким чином на даний час припинені дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією та припинено діяльність посольств та консульських установ РФ на території України, що об`єктивно робить неможливим безпосереднє звернення позивача до посольства та консульських установ країни громадянства відповідача із запитом на підтвердження її ідентифікації та оформлення їй належних документів, які надають право на виїзд з території України.

Суд звертає увагу на те, що позивач протягом всього часу затримання відповідача не вчиняв необхідних та достатніх дій з метою - документації відповідача неохідним документом для виїзду за межі території України. (закінчення процедури видворення іноземця).

Суд враховує, що вказане, перш за все, обумовлено припиненням дипломатичних відносин між Україною та Російською федерацією, однак вказана обставина не може бути підставою для затримання відповідача до граничного строку, визначеного законодавством (18 місяців) без вжиття з боку органів держави України будь-яких заходів, направлених на документування відповідача, та видворення його за межі території України.

Щодо підстави затримання з метою вирішення питання про надання відповідачу(іноземцю) статусу біженця.

Судом встановлено, що 18.09.2023р. відповідач ОСОБА_1 звернувся до відповідного державного органу в сфері реалізації державної політики щодо міграції з клопотанням про встановлення йому статусу біженця (заяву подано до Головно управління ДМС України в Одеській області).

Відповідно до ст.30 Закону України «Про правовийстатус іноземцівта осіббез громадянства» дана норма регулює питання щодо примусового видворення іноземців та осіб без громадянства з України. Норма частни 8 цієї статті вказує, що положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Позивач як на підставу для затримання відповідача посилається на норму викладену в п.13 Розділу ІІІ «Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні» (затвер.Наказом Міністерства внутрішніх справ України№ 141 від 29.02.2016р .) тобто дана імперативна правова норма міститься в наказі МВС України, що регулює діяльність посадових осіб ПТПІ.

Відповідно до п.13 Розділу ІІІ «Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні» (затвер.Наказом Міністерства внутрішніх справ України №141 від 29.02.2016р.) особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, продовжує перебувати в ПТПІ до остаточного прийняття рішення за заявою.

Відповідно дост.6КАС Українисуд привирішенні справикерується принципомверховенства права,відповідно доякого,зокрема,людина,її правата свободивизнаються найвищимицінностями тавизначають змісті спрямованістьдіяльності держави. Судзастосовує принципверховенства праваз урахуваннямсудової практикиЄвропейського судуз правлюдини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується.

Суд приходить до висновку, що затримання іноземця та тримання його в пункті ПТПІ є обмеженням прав людини на свободу пересування. Тобто фактично йдеться про обмеження особистої свободи відповідача.

Обмеження основних прав і свобод зумовлені спеціальним правовим статусом особи. Метою таких обмежень є забезпечення неупередженості посадових та службових осіб, при виконанні владних повноважень попередження «конфлікту інтересів» та забезпечення функціонування державного апарату, органів місцевого самоврядування та стратегічних галузей економіки.

Законом передбачається вичерпний список тих прав, які забороняється обмежувати за будь-яких умов. До таких прав і свобод, які закріплені у ч.2 ст. 64 Конституції України, відносять право на рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом (ст.24), на життя (ст.27), на повагу до гідності (ст.28), на свободу та особисту недоторканість (ст.29).

Суд зазначає, що відповідно до п.«f» частини першої ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

В п.п.37, 39 рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» Європейський суд з прав людини вказав, що предметом та метою п. 1ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є lex generalis по відношенню до п. 4ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є гарантувати, що нікого не може бути позбавлено волі у свавільний спосіб, таким чином, незалежно від відповідності національному праву «жодне свавільне утримання ніколи не може вважатися законним».

Стаття 5 Конвенції також вимагає, щоб будь-яке затримання чи взяття під варту здійснювалося у «порядку, передбаченому законом». Це передбачає як додержання матеріальних вимог, наприклад, умов, за яких людина може бути затримана, так і додержання власне процедури позбавлення свободи.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.04.2014р. «Справа Анатолій Руденко проти України», (№ 50264/08), Суд наголосив, що відповідно до пункт 1 статті 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.

З огляду на викладене, є підстави вважати, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Таким чином, будь-яке затримання особи має вчинятись відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням норм міжнародного права, та у відповідності до процедури, визначеної законом.

Суд бере до уваги правову позицію ЄСПЛ у рішенні «Кім проти Росії» від 17.07.2017р. Європейський суд з прав людини зазначив, що параграф 1 (f) статті 5 Конвенції не вимагає, щоб утримання під вартою розглядалося як розумно необхідне, наприклад, для запобігання правопорушення або втечі. Будь-яке позбавлення волі на підставі другої частини параграфа 1 (f) статті 5 буде обґрунтовано, якщо вживаються заходи щодо депортації або екстрадиції.

Якщо ці заходи не супроводжуються особливою ретельністю, позбавлення волі перестає бути допустимим згідно з параграфом 1 (f) статті 5 (§ 113 постанови від 15.11.1996 року по скарзі «Chahal проти Великобританії»). Для того, щоб не стати довільним, позбавлення волі на підставі параграфа 1 (f) має бути сумлінним. Воно повинно бути тісно пов`язане з підставою позбавлення волі, на яке посилається Уряд. Місце і умови утримання під вартою повинні бути відповідними. Тривалість утримання під вартою не повинна перевищувати те, що розумно вимагається для досягнення мети (§ 164 судові рішення Великої палати за скаргою «А. та інші проти Сполученого Королівства», ECHR 2009).

Таким чином затримання відповідача ОСОБА_1 було пов`язано саме із ініційованою позивачем, як органом державної влади України, процедурою видворення.

Однак, судом встановлено що фактично на даний час достатні та необхідні заходи з метою документування(ідентифікації) відповідача ОСОБА_1 та закінчення процедури видворення позивачем не вживаються, а за таких обставин подальше утримання його у Миколаївському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, саме з підстав реалізації рішення про примусове видворення відповідача (закінчення процедури видворення) фактично призводить до позбавлення його волі на тривалий строк без наявності злочину.

У пункті 103 Рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України", (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).

В свою чергу позивачем не доведено, за обставин даної справи, вимушеної необхідності подальшого затримання відповідача ОСОБА_1 саме з метою реалізації рішення позивача про примусове видворення відповідача(закінчення процедури видворення), без вжиття з боку державних органів жодних заходів, направлених на документування (ідентифікацію) відповідача.

При цьому, зважаючи на ситуацію, яка на даний час склалась у нашій країні, суд вважає, що УДМС у Миколаївській області не може просто пасивно чекати відновлення дипломатичних відносин між Україною та рф, та цим обґрунтовувати наявність підстав для продовження строку утримання осіб, зокрема, відповідача Авдиш у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

Таким чином наразі головним питанням є саме необхідність додаткового підтвердженні в країні громадянства відповідача відомостей щодо нього з метою повної його ідентифікації та оформлення документів, необхідних для його видворення і ці обов`язки покладено лише на позивача.

Отже, приймаючи до уваги все вищезазначене, суд приходить до висновку про відсутність наразі правових підстав, передбачених ч.13 ст.289 КАС України для продовження строку затримання громадянина рф ОСОБА_1 .

Щодо клопотання представника відповідача щодо внесення застави.

Відповідно до ч.6-7 ст. 289 КАС України, внесення застави полягає у внесенні іноземцем, особою без громадянства або іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем) коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності чи така, що фінансується з державного чи місцевого бюджету, чи у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, чи яка належить суб`єкту господарювання, що перебуває у державній або комунальній власності.

Розмір застави визначається судом з урахуванням майнового та сімейного стану іноземця або особи без громадянства у межах від п`ятдесяти до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та вноситься на спеціальний рахунок, визначений частиною шостою цієї статті, протягом п`яти робочих днів з дня ухвалення судом рішення про внесення застави. До цього моменту за рішенням суду особа утримується у спеціально обладнаному для таких цілей приміщенні органу (підрозділу) охорони державного кордону, органу Служби безпеки України, який її затримав, або у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, та звільняється з нього у день надання позивачу підтвердних документів про внесення застави.

У разі невнесення застави у встановлений строк адміністративний суд за клопотанням відповідного органу (підрозділу) ухвалює без участі іноземця або особи без громадянства рішення про його (її) затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. На час ухвалення такого рішення особа продовжує утримуватися у спеціально обладнаному для таких цілей приміщенні органу (підрозділу) охорони державного кордону, органу Служби безпеки України, який її затримав, або у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Отже, відповідно до змісту наведених норм, внесення застави іноземцем або особою без громадянства є одним із способів забезпечення ідентифікації та/або забезпечення видворення такої особи за межі території України та полягає у внесенні цією особою або іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем) відповідної суми коштів на спеціальний рахунок. При цьому, підставою для застосування такого заходу є наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії, якщо існує ризик її втечі, а також у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України.

Враховуючи вказані вище обставини, зокрема, факт відсутності у відповідача ОСОБА_1 документів, які надають право на виїзд з України, необхідність закінчення процедури видворення відповідача за межі території України, та вирішення питання щодо можливості надання відповідачу статусу біженця суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування до відповідача такого заходу, як зобов`язання внести заставу в розмірі ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 268400грн.

Керуючись ст.ст.2,5,9,72,77,241-244,246,289 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов задоволити частково.

Зобов`язати громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , _протягом п`яти робочих днів з дня ухвалення судом рішення внестизаставу в розмірі 100(ста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 268400 (Двісті шістдесят вісім тисяч чотириста) грн.00коп, яка може бути внесенаіноземцем, або іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем) за наступними реквізитами: ОдержувачТУ ДСА України в Миколаївській області, код ЄДРПОУ: 26299835, МФО 820172, банк: ДКСУ, м.Київ,

рахунок: UA688201720355229002000016294; призначення платежу "застава (із зазначенням інформації про рішення суду, прізвище ім`я по-батькові відповідача)".

Визначити, що до моменту внесення застави громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , утримується у Державній установі "Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні", та звільняється з нього у день надання позивачу документів, що підтверджують про внесення застави.

Зобов`язати громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 у випадку внесення застави:

що два тижні прибувати до уповноваженої особи Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області;

не відлучатися з населеного пункту, в якому іноземець тимчасово перебуває, без дозволу уповноваженої особи Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області;

невідкладно повідомляти уповноважену особу Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області про зміну місця свого проживання.

На час апеляційного оскарження іноземці або особи без громадянства, у яких відсутні документи, що дають право на виїзд з України, продовжують утримуватися у спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях органів (підрозділів) охорони державного кордону чи Служби безпеки України або в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення

Суддя