Постанова

від 22.11.2023 по справі 760/6214/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 760/6214/20 Головуючий у суді І інстанції Кушнір С.І.

Провадження № 22-ц/824/10867/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним,

в с т а н о в и в:

У березні 2020 року ТОВ «Південний фінансовий партнер» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило визнати недійсним договір дарування машиномісця від 23 листопада 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. за реєстровим № 1103, на підставі якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться в підземному паркінгу по АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 у м. Києві, та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. індексний номер 49824343 від 23 листопада 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 34282335.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23 квітня 2018 року у справі № 1/18 задоволено позов ТОВ «Південний фінансовий партнер» та стягнуто з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за кредитним договором № 459Ю від 25 вересня 2013 року у розмірі 19 999 997,28 грн і третейський збір в сумі 25 500 грн.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2018 року задоволено заяву ТОВ «Південний фінансовий партнер» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23 квітня 2018 року у справі № 1/18 за позовом ТОВ «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором і 19 червня 2018 року видано виконавчий лист № 796/123/2018.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Чернецького Ю.Д. від 25 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження № 57531065 з примусового виконання виконавчого листа № 796/123/2018.

Приватним виконавцем були проведені всі можливі виконавчі дії, передбачені законом, та інші вичерпні заходи з примусового виконання зазначеного виконавчого документа, в тому числі 26 жовтня 2018 року винесено постанови про арешт майна та коштів боржника, проте ці та інші заходи до позитивного результату не призвели, оскільки боржник умисно ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням та вчиняються дії, які перешкоджають погашенню боргу перед кредитором.

У грудні 2019 року позивачу стало відомо, що дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_2 23 грудня 2019 року подарувала дочці ОСОБА_1 машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться в підземному паркінгу по АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 у м. Києві, яке належало дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05 жовтня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. за реєстром № 14540.

На думку позивача, дружина боржника - ОСОБА_2 навмисно здійснила відчуження майна на користь дочки ОСОБА_1 , а договір дарування був укладений за згодою її чоловіка - ОСОБА_3 , оскільки до укладення даного правочину він був співвласником цього нерухомого майна (машиномісця), придбаного за час перебування у шлюбі, а тому ТОВ «Південний фінансовий партнер» може звернути стягнення у рахунок погашення боргу шляхом продажу частки боржника у зазначеному нерухомому майні з публічних торгів.

Звертає увагу на те, що дарування відповідачем нерухомого майна відбулось саме після звернення приватного виконавця Чернецького Ю.Д. до суду з поданням про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою. Однак, з метою уникнення відповідного стягнення та задоволення вказаного подання ОСОБА_3 разом зі своєю дружиною ОСОБА_2 , за якою було зареєстровано машиномісце, для виду було подароване це майно на користь їх дочки ОСОБА_1 , тому такий правочин підлягає визнанню недійсним як фіктивний.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва 25 червня 2021 року замінено позивача у справі - ТОВ «Південний фінансовий партнер» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс».

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування машиномісця від 23 листопада 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. за реєстровим № 1103, на підставі якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться в підземному паркінгу по АДРЕСА_2 .

Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. індексний номер 49824343 від 23 листопада 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна, яким зареєстровано право власності ОСОБА_1 на машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться в підземному паркінгу по АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 у м. Києві, номер запису про право власності: 34282335.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс» судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, у розмірі по 1 051 грн з кожної.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 через представника - адвоката Щиглова Є.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідач не згодний із висновком суду першої інстанції про те, що після укладення договору дарування машиномісце все одно залишилося у сім`ї боржника, однак не у власності ОСОБА_2 , що, на думку суду, свідчить про недобросовісну поведінку останньої та намагання уникнути відповідальності шляхом звернення стягнення на спірне майно.

Вказаний висновок суду спростовується тим фактом, що машиномісце № НОМЕР_1 знаходиться у підземному паркінгу по АДРЕСА_2 , тобто за місцем проживання ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_5 , які у свою чергу проживають за адресою: АДРЕСА_3 . Натомість місцем проживання ОСОБА_3 є: АДРЕСА_4 , а місцем проживання ОСОБА_2 - АДРЕСА_5 .

Крім того, машиномісце не було спільною сумісною власністю подружжя, адже ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час шлюбу письмово домовилися, що майно, яке придбано або буде набуте подружжям під час перебування в шлюбі, є особистою власністю того з подружжя, на чиє ім`я це майно оформлене або зареєстроване. Вказаний шлюбний договір є дійсним, не розірваним, відносно нього відсутні будь-які спори.

Судом не взято до уваги той факт, що ОСОБА_2 займається підприємницькою діяльністю, є засновником та директором підприємств, які приносять дохід, тобто вона мала можливість придбати та придбала дане майно за свої особисті кошти, що підтверджується витягом з ЄДРЮОП та відомостями про суми виплачених доходів та утриманих податків від 28 лютого 2020 року.

Таким чином, машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться у підземному паркінгу по АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 у м. Києві було особистою приватною власністю ОСОБА_2 і тому воно не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як про це стверджує у своєму позові представник позивача та із чим погодився суд першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Гук О.О. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення,а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надав належну оцінку наданим позивачем доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального права.

Наголошує на тому, що 23 листопада 2019 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 ще інше нерухоме майно, яке знаходиться в с. Димерка Іванківського району Київської області. З приводу цих договорів дарування Верховним Судом уже ухвалено рішення у справі № 366/179/20, яким задоволені позовні вимоги ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс» та визнано недійсними договори дарування 1/2 часток земельних ділянок та домоволодіння.

Вважає, що у вищевказаній справі встановлені обставини відносно спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також законність відчуження цього сумісного майна в цей самий день на користь їх дочки - ОСОБА_1 . Дані обставини, які встановлені між тими самими сторонами, не можуть повторно досліджуватись у цій справі.

Інших відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Щиглов Є.О. в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із його зайнятістю в іншому судовому засіданні, однак доказів на доведення цих обставин не надав. У зв`язку з чим колегією суддів його неявка визнана неповажною та у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи було відмовлено.

Представник ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс» - адвокат Гук О.О. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, підтримавши аргументи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Інші учасники справи та/або їх представники в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторони позивача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21 вересня 2016 року третя особа ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 уклали шлюб.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23 квітня 2018 року у справі № 1/18 з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Південний фінансовий партнер» стягнуто заборгованість у розмірі 19 999 997,28 грн та третейський збір у розмірі 25 550 грн.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2018 року задоволено заяву ТОВ «Південний фінансовий партнер» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 23 квітня 2018 року у справі за позовом ТОВ «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Чернецького Ю.Д. від 25 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 796/123/2018, виданого Апеляційним судом м. Києва 19 червня 2018 року.

Постановою приватного виконавця від 26 жовтня 2018 року накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження та штрафів у розмірі 21 999 997,01 грн.

У жовтні 2019 року приватний виконавець звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, зокрема і тим, яке є предметом оспорюваного правочину.

23 листопада 2019 року між відповідачами укладено договір дарування машиномісця, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться в підземному паркінгу по АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 у м. Києві, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. за реєстровим № 1103.

Згідно із пунктом 3 зазначеного договору машиномісце, що відчужується, належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. 05 жовтня 2018 року за реєстровим № 14540.

Відповідно до пункту 5 даного договору дарувальник повідомила обдаровану про те, що вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який надав свою згоду на укладення та підписання цього договору. Справжність його підпису на заяві посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. 23 листопада 2019 року за реєстровим № 1102.

Окрім того, надання згоди ОСОБА_3 на укладення ОСОБА_2 договору дарування машиномісця також підтверджується копією його заяви, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. 23 листопада 2019 року за реєстровим № 1102.

Рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. індексний номер: 49824343 від 23 листопада 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна зареєстровано право власності ОСОБА_1 на машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться в підземному паркінгу по АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 у м. Києві, номер запису про право власності: 34282335.

21 жовтня 2020 року між ТОВ «Південний фінансовий партнер» та ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс» укладено договір № 21/10/2020-ВПВ про відступлення права вимоги, на підставі якого ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс» набуло право вимоги за кредитним договором № 459Ю від 25 вересня 2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи наявність невиконаного судового рішення про стягнення боргу з ОСОБА_3 , оспорюваний договір дарування укладено з порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України і цей договір не був спрямований на настання реальних правових наслідків, ним обумовлених, а направлений на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно від ОСОБА_2 , яка діяла за письмової згоди свого чоловіка ОСОБА_3 , до їх дочки - ОСОБА_1 , з метою збереження цього майна та унеможливлення звернення стягнення на зазначене майно в порядку примусового виконання рішення про стягнення боргу.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом, одним із яких може бути визнання правочину недійсним.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення міститься й у частині третій статті 368 ЦК України.

Тлумачення зазначених норм свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності подружжя на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що майно, яке є предметом оспорюваного правочину, придбане ОСОБА_2 в шлюбі з ОСОБА_3 .

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполучення «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). […] У справі, що переглядається: очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) вживали право на зло, оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку боржника і зумовив для неї настання таких негативних наслідків».

Державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа. Банки у разі відкриття рахунку на ім`я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такою особою зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав. Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним (частина третя та четверта статті 9 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначено, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У даній справі судом встановлено, що

- 25 жовтня 2018 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 796/123/2018, виданого Апеляційним судом м. Києва 19 червня 2018 року;

- постановою приватного виконавця від 26 жовтня 2018 року накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження та штрафів у розмірі 21 999 997,01 грн;

- 16 жовтня 2019 року приватний виконавець звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою;

- 23 листопада 2019 року ОСОБА_2 подарувала дочці спільне сумісне майно подружжя (у тому числі і паркомісце) у період, коли державним виконавцем накладено арешт на все майно її чоловіка ОСОБА_3 ;

- відчуження майна призводить до неможливості виконання рішення третейського суду про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованості.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що сукупність наведених вище обставин доводить той факт, що сторони діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора, оскільки відчуження майна відбулося після відкриття виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу.

Такий висновок суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2022 року у справі № 370/423/19 та від 10 серпня 2022 року у справі № 752/12240/19.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відчужене за оспорюваним правочином майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується наданою приватному нотаріусу при укладенні цього правочину заяви ОСОБА_3 , в якій останній зазначив, що дарування вчиняється в інтересах сім`ї та відповідає спільному волевиявленню подружжя.

Також районний суд дав оцінку тому, що шлюбний договір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 20 лютого 2020 року, укладений після відчуження останньою спірного майна (23 листопада 2019 року), тому правовідносини подружжя щодо правового режиму вказаного майна цей договір не регулює.

Крім того, при ухваленні оскаржуваного рішення суд врахував, що до звернення приватного виконавця до суду з поданням про визначення частки ОСОБА_3 у майні, яким він володіє разом з ОСОБА_2 , спір щодо правового режиму вказаного майна у останніх був відсутній.

ОСОБА_2 подарувала машиномісце на користь їх дочки, тобто спірне майно залишилось у сім`ї боржника, однак не у власності останнього, що також свідчить про недобросовісну поведінку ОСОБА_2 та намагання уникнути відповідальності шляхом звернення стягнення на спірне майно.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з тим, що оспорюваний договір дарування машиномісця від 23 листопада 2019 року, укладений між відповідачами, за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки вчинений з метою уникнення відповідальності третьої особи за рахунок частини цього майна, що є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України і за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки вони є аналогічними доводам відповідачів, які вони наводили під час розгляду справи в місцевому суді і яким суд першої інстанції дав належну оцінку.

Ухвалюючи рішенні в цій справі, суд першої інстанції, виконуючи вимоги частини четвертої статті 263 ЦПК України, взяв до уваги те, що зазначені обставини також були встановлені постановою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 366/179/20 (провадження № 61-8976св21) за позовом ТОВ «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги в тій частині, що вказане судове рішення Верховного Суду не могло бути взято судом першої інстанції до уваги, оскільки стосується інших правовідносин. Постанова від 02 листопада 2022 року у справі № 366/179/20 прийнята у спорі між тими ж сторонами щодо оскарження інших договорів дарування нерухомого майна, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за тих самих обставин, а саме дарування спільного сумісного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за згодою останнього, наявність відкритого виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.

Отже, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні відповідачем спірних правовідносин та положень законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що районним судом неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи, та/або неправильно застосовано норми матеріального права, що передбачено статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги на судове рішення не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 квітня 2023 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 листопада 2023 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.О. Писана

Д.О. Таргоній