Постанова

від 08.04.2024 по справі 760/6214/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 760/6214/20

провадження № 61-18499 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Південний фінансовий партнер», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

третя особа- ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва

від 27 квітня 2023 року у складі судді Кушнір С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю

«Південний фінансовий партнер» (далі - ТОВ «Південний фінансовий партнер»), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23 квітня 2018 року у справі

№ 1/18 задоволено позов ТОВ «Південний фінансовий партнер» та стягнуто

з ОСОБА_4 на користь товариства заборгованість за кредитним договором

від 25 вересня 2013 року № 459Ю у розмірі 19 999 997,28 грн і третейський збір

у сумі 25 500 грн.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2018 року у справі

№ 796/123/2018 задоволено заяву ТОВ «Південний фінансовий партнер» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23 квітня 2018 року

у справі № 1/18 за позовом ТОВ «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 19 червня 2018 року апеляційним судом м. Києва видано виконавчий лист № 796/123/2018 про стягнення з ОСОБА_4 зазначеної кредитної заборгованості.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Чернецького Ю. Д. від 25 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження

№ НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа від 19 червня 2018 року № 796/123/2018.

Приватним виконавцем були проведені усі виконавчі дії, передбачені законом, та інші вичерпні заходи з примусового виконання зазначеного виконавчого листа,

у тому числі 26 жовтня 2018 року винесено постанови про арешт майна та коштів боржника, проте ці та інші заходи до позитивного результату не призвели, оскільки боржник умисно ухилявся від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням третейського суду та вчиняв дії, які перешкоджають погашенню боргу перед кредитором.

У грудні 2019 року товариству стало відомо, що дружина ОСОБА_4 -

ОСОБА_1 23 грудня 2019 року на підставі договору дарування

подарувала дочці - ОСОБА_2 машиномісце № НОМЕР_1 у підземному паркінгу

по АДРЕСА_1 , яке належало дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05 жовтня 2018 року. Рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу

Шевченко О. В. індексний номер 49824343 від 23 листопада 2019 року здійснено державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно

за ОСОБА_2 .

Товариство вважало, що дружина боржника - ОСОБА_1 навмисно здійснила відчуження майна на користь дочки - ОСОБА_2 , а договір дарування був укладений за згодою її чоловіка - ОСОБА_4 , оскільки до укладення цього правочину останній був співвласником зазначеного нерухомого майна (машиномісця), придбаного за час перебування у шлюбі. Разом з тим ТОВ «Південний фінансовий партнер» може звернути стягнення у рахунок погашення боргу шляхом продажу частки боржника у зазначеному нерухомому майні з публічних торгів.

Дарування ОСОБА_1 спірного нерухомого майна відбулось саме після звернення приватного виконавця Чернецького Ю. Д. до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою. Проте з метою уникнення відповідного стягнення та задоволення вказаного подання ОСОБА_4 разом зі своєю дружиною - ОСОБА_1 уклали фіктивний правочин, який підлягає визнанню недійсним.

З врахуванням викладеного ТОВ «Південний фінансовий партнер», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс», просило суд визнати недійсним договір дарування машиномісця від 23 листопада 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. за реєстровим № 1103, на підставі якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 машиномісце № НОМЕР_1 , що розташоване у підземному паркінгу по АДРЕСА_1 , та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В.

від 23 листопада 2019 року індексний номер 49824343 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 34282335.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року клопотання ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс» про заміну сторони у справі задоволено. Позивача - ТОВ «Південний фінансовий партнер» у справі

№ 760/6214/20 замінено на ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року позов ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс» задоволено. Визнано недійсним договір дарування машиномісця, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. за реєстровим номером № 1103, на підставі якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться у підземному паркінгу по

АДРЕСА_1 . Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. від 23 листопада 2019 року індексний номер: 49824343 про державну реєстрації прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна, яким зареєстровано право власності ОСОБА_2 на машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться у підземному паркінгу по АДРЕСА_1 , номер запису про право власності: 34282335.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі по 1 051 грн з кожної.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне нерухоме майно є спільним сумісним майном ОСОБА_4 , боржника, та ОСОБА_1 , оскільки набуто ними за час перебування у зареєстрованому шлюбі. Вказаний факт також підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_4 наданою приватному нотаріусу при укладенні оспорюваного правочину. У цій заяві ОСОБА_4 зазначив, що дарування здійснюється в інтересах сім`ї та відповідає спільному волевиявленню подружжя. Шлюбний договір між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено 20 лютого 2020 року, тобто після укладення оспорюваного договору дарування.

ОСОБА_1 , яка є дружиною боржника, та їх дочка - ОСОБА_2 , укладаючи оспорюваний правочин, діяли недобросовісно, зловживаючи своїми правами на шкоду правам позивача, як кредитора, оскільки відчуження спірного майна відбулось після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_4 кредитної заборгованості.

Судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_1 подарувала машиномісце на користь їх дочки, тобто спірне майно залишилось у сім`ї боржника, однак

не у власності останнього, що свідчить про недобросовісну поведінку

ОСОБА_1 та намагання уникнути відповідальності шляхом звернення стягнення на спірне майно.

Зазначені обставини у сукупності, враховуючи невиконане грошове зобов`язання ОСОБА_4 , свідчать про те, що оспорюваний договір дарування укладено з порушенням положень частини першої статті 203 ЦК України і цей договір не був спрямований на настання реальних правових наслідків, ним обумовлених, а направлений на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно

від ОСОБА_1 , яка діяла за письмовою згодою чоловіка - ОСОБА_4 ,

до їх дочки - ОСОБА_2 , з метою збереження цього майна та унеможливлення звернення стягнення на зазначене майно у порядку примусового виконання виконавчого листа про стягнення боргу.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

від 02 листопада 2022 року у справі № 366/179/20 (провадження № 61-8976 св 21) щодо іншого майна відчуженого дружиною боржника ОСОБА_1 на користь дочки - ОСОБА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оспорюваний договір дарування машиномісця від 23 листопада 2019 року, укладений між відповідачами, за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки вчинений з метою уникнення відповідальності ОСОБА_4 , як боржника, за рахунок частки цього майна, що свідчить про порушення положень частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України і згідно з нормами статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, виконуючи вимоги частини четвертої статті 263 ЦПК України, взяв до уваги те, що зазначені обставини також були встановлені постановою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 366/179/20 (провадження № 61-8976 св 21) за позовом

ТОВ «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , якою визнано інші договори дарування нерухомого майна, частка якого належала боржнику, укладені між відповідачами, недійсними та скасовано державну реєстрацію права власності.

Доводи апеляційної скарги про те, що районним судом помилково взято до уваги постанову Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 366/179/20 (провадження № 61-8976 св 21) є безпідставними, оскільки вказане судове рішення ухвалено у спорі між тими самими сторонами щодо оскарження інших договорів дарування нерухомого майна, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за тих самих обставин, а саме дарування спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за згодою останнього, при існуванні відкритого виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 760/6214/20 з Солом`янського районного суду м. Києва.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що після відчуження спірного нерухомого майна воно залишилося у сім`ї ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , оскільки з 11 липня 2018 року ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , тобто таке майно вибуло з сім`ї боржника.

Крім того, спірне машиномісце розташовано в будинку, в якому проживає саме ОСОБА_2 , а ОСОБА_4 проживає у квартирі

АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за час перебування у зареєстрованому шлюбі уклали шлюбний договір, за умовами якого сторони погодила, що майно, яке придбано або буде набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно оформлене або зареєстроване. Вказаний шлюбний договір є дійсним, не розірваним, відносно нього відсутні

будь-які спори. Отже, спірне нерухоме майно було особистою власністю

ОСОБА_1 .

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що 21 вересня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб

від 21 вересня 2016 року.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків

від 23 квітня 2018 року у справі № 1/18 задоволено позов ТОВ «Південний фінансовий партнер» та стягнуто з ОСОБА_4 на користь товариства

заборгованість за кредитним договором від 25 вересня 2013 року № 459Ю

у розмірі 19 999 997,28 грн і третейський збір у сумі 25 500 грн.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2018 року у справі

№ 796/123/2018 задоволено заяву ТОВ «Південний фінансовий партнер» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23 квітня 2018 року

у справі № 1/18 за позовом ТОВ «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 19 червня 2018 року апеляційним судом м. Києва видано виконавчий лист № 796/123/2018 про стягнення з ОСОБА_4 зазначеної кредитної заборгованості.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Чернецького Ю. Д. від 25 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 796/123/2018, виданого 19 червня 2018 року апеляційним судом м. Києва.

Постановою приватного виконавця від 26 жовтня 2018 року накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження та штрафів у розмірі 21 999 997,01 грн.

У жовтні 2019 року приватний виконавець звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, зокрема машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться у підземному паркінгу по АДРЕСА_1 .

23 листопада 2019 року між відповідачами укладено договір дарування машиномісця, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться у підземному паркінгу

по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. за реєстровим № 1103 (а.с. 17, т. 1).

Згідно із пунктом 3 зазначеного договору машиномісце, що відчужується, належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. 05 жовтня 2018 року за реєстровим № 14540.

Відповідно до пункту 5 вказаного договору дарувальник повідомила обдаровану про те, що вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який надав свою згоду на укладення та підписання цього договору. Справжність його підпису на заяві посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. 23 листопада 2019 року за реєстровим № 1102.

23 листопада 2019 року ОСОБА_4 подано нотаріально посвідчену заяву, згідно з якою він надав ОСОБА_1 дозвіл на дарування вищевказаного машиномісця ОСОБА_2 . Крім того, заначено, що дарування здійснюється його дружиною на умовах, які вони попередньо обговорили і вважаються вигідними для кожного, укладення цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню. Нотаріусом роз`яснено йому, що згідно зі статтями 60, 65 СК України майно,

яке набуто подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю

(а.с. 19, т. 1).

Рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. від 23 листопада 2019 року індексний номер: 49824343 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна зареєстровано право власності ОСОБА_2 на машиномісце № НОМЕР_1 , що знаходиться у підземному паркінгу по АДРЕСА_1 , номер запису про право власності: 34282335.

21 жовтня 2020 року між ТОВ «Південний фінансовий партнер»

та ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс» укладено договір № 21/10/2020-ВПВ про відступлення права вимоги, на підставі якого ТОВ «Південний фінансовий партнер» відступило на користь ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс» право вимоги за кредитним договором від 25 вересня 2013 року № 459Ю, укладеним з ОСОБА_4 .

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року у справі № 366/179/20 (провадження № 61-8976 св 21) касаційну скаргу ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс» задоволено. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року скасовано і ухвалено нове рішення. Задоволено позов ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс». Визнано недійсними договори дарування від 23 листопада 2019 року, укладені ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідчені приватним нотаріусом Іванківського районного нотаріального округу Біланом Є. Г. і зареєстровані в реєстрі за № 3949, 3950 та 3951, предметами яких є 1/2 частка земельної ділянки, площею 1,9382 га, з кадастровим номером 3222080901:01:003:0002, 1/2 частка земельної ділянки, площею 0,2500 га, з кадастровим номером 3222080901:01:003:0001 та 1/2 частка домоволодіння, які розташовані

на АДРЕСА_3 . Скасовано рішення приватного нотаріуса Іванківського районного нотаріального округу Білана Є. Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 листопада

2019 року, якими зареєстровано право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку земельної ділянки, площею 1,9382 га, з кадастровим номером 3222080901:01:003:0002, 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,2500 га, з кадастровим номером 3222080901:01:003:0001 та 1/2 частку домоволодіння, які розташовані на АДРЕСА_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому

її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами

статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Відповідні ознаки фіктивного правочину заначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, провадження

№ 14-260цс 19, та у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі

№ 754/2738/20, провадження № 61-4796 св 22.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено таке: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови

від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі №910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце».

Отже, у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року

у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260 цс 19) зазначено, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша статті 60 СК України).

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності подружжя на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що спірне нерухоме майно набуто ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за час перебування у зареєстрованому шлюбі, тобто воно є спільним сумісним майном подружжя. Презумпцію спільності майна подружжя у встановленому законом порядку спростовано не було.

Доводи касаційної скарги про те, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено шлюбний договір, за умовами якого спірне майно є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , на увагу не заслуговують, оскільки шлюбний договір останніми укладено 20 лютого 2020 року, тобто після укладення оспорюваного договору дарування.

Ураховуючи викладене, суди дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_1 , відчужуючи спірне нерухоме майно, була обізнана про наявність відкритого виконавчого провадження щодо стягнення значної кредитної заборгованості з її чоловіка - ОСОБА_4 , який є співвласником спірного машиномісця, а отже, вона могла на майбутнє передбачити негативні наслідки для себе та чоловіка у випадку примусового виконання виконавчого листа від 19 червня 2018 року

№ 796/123/2018.

До подібних за змістом правових висновків Верховний Суд дійшов у постанові

від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761 св 19).

23 листопада 2019 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування подарувала належне їй та боржнику - ОСОБА_4 нерухоме майно - машиномісце їх дочці - ОСОБА_2 .

Суди дійшли правильного висновку про фіктивність оспорюваного договору дарування та відсутність наміру у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 створити правові наслідки, обумовлені цим договором.

Таким чином, у справі, що переглядається, доведеним є те, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваного договору дарування) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір дарування) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника. На підтвердження зазначеного свідчить: момент вчинення правочину (23 листопада 2019 року), тобто після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 19 червня 2018 року

№ 796/123/2018 про стягнення з боржника кредитної заборгованості, звернення у жовтні 2019 року приватного виконавця до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою; контрагент з яким дружина боржника уклала оспорюваний договір дарування (їх дочка); безоплатність оспорюваного договору дарування.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що жінка боржника, яка відчужує належне їй та боржнику нерухоме майно на підставі договору дарування на користь своєї дочки, за наявності у ОСОБА_4 грошового зобов`язання на значну суму, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинено оспорюваний договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

від 02 листопада 2022 року у справі № 366/179/20 (провадження № 61-8976 св 21) щодо вирішення спору між ТОВ «ФК «Континенталь Фінанс» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про оскарження товариством інших договорів дарування нерухомого майна, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за тих самих обставин, а саме дарування спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за згодою останнього, при існуванні відкритого виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року

та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник