Постанова
від 29.11.2023 по справі 400/642/22
П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД


П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/642/22

Перша інстанція: суддя Малих О.В.,

повний текст судового рішення

складено 27.02.2023, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Танасогло Т.М.,

суддів: Димерлія О.О., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах Софіївської сільської ради на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Софіївської сільської ради про визнання протиправним та скасування п.17 рішення 12 сесії восьмого скликання Софіївської сільської ради від 07.12.2021 року № 446; зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

У січні 2022 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Софіївської сільської ради (відповідач) про визнання протиправним та скасування пункт 17 рішення 12 сесії восьмого скликання Софіївської сільської ради від 07.12.2021 року № 446 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам», зобов`язання Софіївську сільську раду прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Баратівського старостинського округу Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, за межами населених пунктів, за його клопотанням від 27.09.2021 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказав, що відповідач протиправно не надає дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки п.17 спірного рішення прийнятий всупереч ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Рішенням Миколаївського кружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано пункт 17 рішення 12 сесії восьмого скликання Софіївської сільської ради від 07.12.2021 року № 446 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам».

Зобов`язано Софіївську сільську раду прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої на території Баратівського старостинського округу Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, за межами населених пунктів, за його клопотанням від 27.09.2021 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Софіївської сільської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).

Не погоджуючись з вказаним рішенням, на зазначене судове рішення Заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах Софіївської сільської ради подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду , викладених у рішенні суду обставинам справи, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування скарги вказує, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову ґрунтується лише на позиції позивача , яка не доведена жодними належними, допустимими та достатніми доказами незаконності оскаржуваного рішення Софіївської сільської ради, при цьому без належної оцінки дійсним обставинам справи. Крім того, на думку скаржника, висновки суду першої інстанції суперечать нормам ст.118, пп.5 п.27 Перехідних положень ЗК України, ст.ст. 1, 2, 3,7, 9,13 ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв). апелянт зауважує, що безпосередньо із змісту самого оскаржуваного позивачем пункту рішення Софіївської сільської ради слідує, що підставою для відмови у задоволенні заяви позивача є віднесення ділянки до складу земель колективної власності, що підлягають паюванню. Відповідно до інформації Софіївської сільської ради №256/02.01.04 від 06.04.2023, наданої на запит Миколаївської обласної прокуратури №15/1-205вих-23 від 16.03.2023, рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства було прийнято відповідно до вимог ЗУ Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) та з урахуванням Технічної документації по складанню Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї), розробленої на замовлення КСП Вівсянівське Новобузького району. Згідно інформації ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.06.2023 №10-14-0.3-1793/2-23, наданої на запит прокуратури від 24.05.2023 №15/1-395вих-23, за наявними архівними даними, відповідно до долучених до запиту графічних матеріалів, на яких ОСОБА_1 зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначена земельна ділянка відноситься до території невитребуваних або нерозподілених земельних часток (паїв) по колишньому КСП Вівсянівське в межах території колишньої Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (Баратівського старостинського округу Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області). Скаржник зауважує, що в силу приписів чинного законодавства, не передбачено можливості отримання у власність земель за рахунок території земельних часток (паїв) іншими особами, аніж визначеним у ст.1 ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), до яких між тим позивач, у даному випадку не відноситься. Крім того, як стверджує апелянт, Закон не містить положень, які б дозволяли органу місцевого самоврядування передавати у власність нерозподілені земельні ділянки або невитребувані частки (паї). За вказаного, на думку апелянта, рішення Софіївської сільської ради про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 є обґрунтованим.

Представником позивача надано відзив на апеляційну скаргу у якому вказуючи про хибність та необґрунтованість доводів апелянта, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення без змін мотивуючи зокрема тим, що відповідач під час розгляду справи проти позову не заперечував, відзиву на позов не надав до суду першої інстанції так само не надав і будь-яких доказів того, що обрана ОСОБА_1 земельна ділянки дійсно відноситься до складу земель колективної власності, що підлягають паюванню, зокрема не надано проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Такою документацією відповідач не володів і станом на час прийняття оскаржуваного позивачем рішення від 07.12.2021 №446 (п.17).

Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на підставі ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, 27.09.2021 року позивач звернувся з клопотанням про надання дозволу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського значення комунальної власності, розташованої на території Баратівського старостинського округу Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області за межами населених пунктів області.

07.12.2021 року Софіївська сільська рада прийняла рішення № 446, у п.17 якого зазначила про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського значення комунальної власності, розташованої на території Баратівського старостинського округу Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області за межами населених пункті.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції проаналізувавши встановлені обставин справи та наявні у матеріалах справи письмові докази, ст.ст. 118, 121, 122 ЗК України, окремих пунктів Перехідних положень ЗК України, ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», виходив з того, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про відмову у наданні дозволу про розробку проекту землеустрою, діяв з порушенням матеріально-правових засад діяльності суб`єктів владних повноважень, закріплених у ч. 2 ст. 2 КАС України, з огляду на що п. 17 спірного рішення підлягає визнанню протиправними, а право позивача на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою - судовому захисту шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновків суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч.2 ст.2 КАС України вимогам.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як визначено ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У відповідності до п. «а» ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються в тому числі на таку категорію, як землі сільськогосподарського призначення.

За правилами ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Пунктом 1 частини 1 статті 23 ЗК України визначено, що землі, придатні для потреб сільського господарства (крім самозалісених земель), повинні надаватися насамперед для таких цілей ведення сільського господарства.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч. ч. 3-4 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом «б» частини 1 статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями ст. 118 Земельного кодексу України.

Громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим (ч. 6 ст. 118 ЗК України).

Суд першої інстанції ґрунтовно вважав, що виходячи з аналізу ст. 118 ЗК України, вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб`єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення сільської ради.

При цьому, за приписами ч. 7 ст. 118 ЗК України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №813/481/17, від 18.10.2018 у справі №527/43/17, від 25.02.2019 у справі №347/964/17, від 22.04.2019 у справі №263/16221/17 та від 18.05.2022 у справі № 826/8577/17.

Колегія суддів наголошує при цьому, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Зазначений висновок про виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідає висновку в ухвалі Конституційного Суду України від 29 вересня 2015 року № 44-у/2015 (Справа № 2-40/2015), постанові Верховного суду України від 19.01.2016 року № 21-3690а15 (справа № 824/167/15-а).

Колегією суддів зі змісту оскаржуваного рішення Софіївської сільської ради встановлено, що відповідно до встановлених обставин даної справи, відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Софіївської сільської територіальної громади з тих підстав, що передача земельної ділянки, визначеної на графічних матеріалах у власність гр. ОСОБА_1 суперечить вимогам п. 17, 21 Перехідних положень ЗК України та ст. 13 ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) так як зазначена земельна ділянка віднесена до складу земель колективної власності що підлягають паюванню.

Оцінюючи указані підстави, апеляційний суд враховує, що в силу приписів п.п. 17, 21 Перехідних положень ЗК України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

З дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Проаналізувавши приведені вище законодавчі приписи та безпосередньо підстави прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, апеляційний суд приходить висновку, що відповідач не обґрунтував у розумінні ст.118 ЗК України наявності підстав для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Софіївської сільської територіальної громади.

Пункти 17, 21 Перехідних положень ЗК України, як вірно вказав суд першої інстанції, не містять жодних застережень стосовно заборони надавати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки ці землі вже не є комунальною власністю.

Окрім того, до матеріалів справи відповідачем не було надано проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), з якого б можна було встановити, що бажана позивачем земельна ділянка увійшла до площі земель, що підлягають розподілу. Не надано і доказів того, що земельна ділянка, щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність якої звертався позивач, віднесена до складу земель колективної власності, що підлягають паюванню.

Таких доказів не надано і апелянтом. В свою чергу додані до апеляційної скарги документи та додаткового надані докази не доводять правомірності прийняття відповідачем оспорювного позивачем рішення та не спростовуються висновку суду першої інстанції про задоволення позову.

Проаналізувавши надані апелянтом до матеріалів справи докази, апеляційним судом встановлено, що згідно листа Софіївської сільської ради від 06.04.2023 №256/02.01.04 відповідач на лист Миколаївської обласної прокуратури від 16.03.2023 повідомив, що рішення сільської ради №446 від 07.12.2021р. Про відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам виносилось з урахуванням положень п.17, 21 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.13, абзаців 16, 17 ст. 14-1 ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), Технічної документації по складанню Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) та викопіювання з відображенням бажаного місця розташування земельної ділянки поданого гр. ОСОБА_1 .

Також, у вказаному листі Софіївська сільська рада вказала, що наведене Технічна документація... розроблена Миколаївською філією інституту землеустрою на замовлення КПСП Вівсянівське Новобузького району в 2000 році офіційно до Софіївської (Баратівської) сільської ради не передавалась, що унеможливило надання своєчасних та обґрунтованих заперечень на позов гр. ОСОБА_1 при розгляді цієї справи Миколаївським окружним адміністративним судом.

Що стосується листа ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.06.2023 №10-14-03-1793/2-23, з його змісту апеляційним судом встановлено, що проект землеустрою щодо організації земельних часток (паїв) по КСП Вівсянівське в місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель не обліковується.

З наведеного, дослідивши доводи апеляційної скарги та додані скаржником документи, суд апеляційної інстанції не вбачає доведеності правомірності прийняття Софіївською сільською радою оскаржуваного рішення (п.17) в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Софіївської сільської територіальної громади, адже жодних належних доказів у підтвердження наявності у відповідача станом на час прийняття оскаржуваного рішення підстав, про які безпосередньо вказано у самому рішенні, матеріали справи не містять.

Наявності таких доказів не підтверджено й апелянтом як на час прийняття оспорюваного позивачем рішення, так і на даний час.

Також, колегія суддів враховує, що згідно наданого апелянтом листа від 04.09.2023р. №15-1-664вих23, останній повідомляв суду про направлення Миколаївською обласною прокуратурою на адреси ДП Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою, Миколаївської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру та ДП Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою запитів про надання копії технічної документації по складанню схеми поділу земель КПСП Вівсянівське на земельні частки (паї), після надохдження яких останні будуть надані до суду.

Втім, станом на даний час скаржник не надав до апеляційного суду відповідних матеріалів.

Отже, ті обставини, на які посилався апелянт у своїй апеляційній скарзі наразі є непідтвердженими, зокрема не підтверджено накладення території, за рахунок якої бажає отримати земельну ділянку позивач на пайові землі.

Окрім того, безпосередньо в рішення Софіївської сільської ради яке є предметом розгляду у даній справі, відсутні посилання на те, що під час розгляду клопотання ОСОБА_1 відповідач досліджував Технічну документацію по складанню Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) розробленої на замовлення КПСП Вівсянівське Новобузького району та така технічна документація не вказана в якості підстави для прийняття оскаржуваного рішення, відсутнє посилання, що саме до земель колективної власності КПСП Вівсянівське Новобузького району відносить земельна ділянка з приводу якої звертався позивач до Софіївської сільської ради.

Виходячи з викладеного вище також є неґрунтовним та недоцільним і таким, що не підлягає задоволенню клопотання представника, наведене у відзиві на апеляційну скаргу щодо витребування від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру) викопіювання з Публічної кадастрової карти, із застосуванням інформаційного шару Інформація щодо розпаювання земель, земельного масиву, на якому знаходиться земельна ділянка орієнтовною площею 2,0 га, обрана ОСОБА_1 для безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, згідно з графічними матеріалами, що були додані до позовної заяви.

При цьому, колегія суддів ще раз зауважує, що жодним доказів ані відповідач, ані апелянт не довели, що земельна ділянка обрана позивачем дійсно належить до земель колективної власності що підлягають паюванню, чи не є вільною (наприклад на неї отримано відповідний Сертифікат на земельну частку (пай), тощо), або інш.

Судова колегія при цьому бере до уваги п.75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18), де міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.

За приписами законодавства відповідний орган, як суб`єкт розпорядження надрами, зобов`язаний навести відповідне мотивування прийнятого рішення відповідно до положень чинного законодавства, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Станом на даний час ані відповідачем, ані скаржником - заступником керівника Миколаївської обласної прокуратури до справи не надано указаної вище Технічної документації, та більше того з доданих до апеляційної скарги документів вбачається відсутність такої взагалі.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, приймаючи рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, діяв з порушенням матеріально-правових засад діяльності суб`єктів владних повноважень, закріплених у ч.2 ст.2 КАС України, з огляду на що оскаржуваний ОСОБА_1 пункт спірного рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а право позивача на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою - судовому захисту шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Посилання апелянта на те, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням п.5 п.27 перехідних положень ЗК України колегія суддів також відхиляє як необґрунтовані, виходячи з наступного.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану № 2145-IX вiд 24.03.2022 року внесено зміни до розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., №3-4, ст.27) доповнивши його пунктом 27, наступного змісту: « Під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється».

Водночас, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що встановлення тимчасової заборони на безоплатну передачу земель комунальної власності у приватну власність за наявності встановленого факту порушення прав позивача не є підставою для невжиття заходів судового захисту порушених прав позивача, та вважає, що у даному випадку, суд першої інстанції встановивши за результатами розгляду позову, що оспорюване позивачем рішення суб`єктом владних повноважень було прийнято за відсутності передбачених чинним законодавством підстав, прийняв обґрунтоване рішення про визнання протиправним та скасування такого рішення суб`єкта владних повноважень.

Крім того, як свідчать матеріали справи, ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року за заявою представника позивача відстрочено виконання рішення суду від 27.02.2023 року у справі №400/642/22 до припинення чи скасування воєнного стану.

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що судове рішення у цій справі прийнято з порушенням або призведе до порушення вимог Земельного кодексу зі змінами, внесеними з урахуванням введення в Україні воєнного стану (в тому числі пп.5 п. 27 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України).

Підсумовуючи усе вищезазначене у сукупності, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не містить належних спростувань в частині задоволених позовних вимог.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Загалом доводи апеляційної скарги є несуттєвими, не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи та зроблених за результатами розгляду справи висновків суду першої інстанції і в більшій мірі зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Підсумовуючи усе викладене вище, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Установлені під час розгляду даної справи фактичні обставини та зроблені судом апеляційної інстанції висновки у повному обсязі спростовують наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи.

Колегія суддів підтверджує, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення відповідає приписам ст.242 КАС України. Підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 241-243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах Софіївської сільської ради залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року у справі №400/642/22 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач Т.М. ТанасоглоСудді О.О. Димерлій А.В. Крусян

СудП'ятий апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення29.11.2023
Оприлюднено04.12.2023
Номер документу115314824
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками

Судовий реєстр по справі —400/642/22

Ухвала від 25.11.2024

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Ступакова І.Г.

Ухвала від 25.11.2024

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Ступакова І.Г.

Рішення від 04.11.2024

Адміністративне

Миколаївський окружний адміністративний суд

Ярощук В.Г.

Ухвала від 21.08.2024

Адміністративне

Миколаївський окружний адміністративний суд

Ярощук В.Г.

Постанова від 07.08.2024

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Шарапа В.М.

Ухвала від 06.08.2024

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Шарапа В.М.

Ухвала від 09.01.2024

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Шарапа В.М.

Постанова від 29.11.2023

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Танасогло Т.М.

Ухвала від 17.10.2023

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Танасогло Т.М.

Ухвала від 28.07.2023

Адміністративне

П'ятий апеляційний адміністративний суд

Танасогло Т.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні