Рішення

від 23.11.2023 по справі 947/15244/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/15244/23

Провадження № 2/947/2695/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2023 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Петренка В.С.,

за участю секретаря - Торгонської В.М.,

представника позивача - Брагарчук О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відшкодування за невиконання договору про надання послуг,-

ВСТАНОВИВ:

17.05.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування заявленого позову представник позивача посилається на те, що в лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 щодо придбання автомобіля, оскільки він є фізичною-особою підприємцем, основним видом діяльності якого є 46.14 Діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами та літаками. Після узгодження конкретного автомобіля, який повинен був бути придбаним для позивача, ОСОБА_1 надала відповідачу аванс у сумі 290 000 доларів США у якості передоплати за автомобіль Rolls-RoyceCullinan 2019 року випуску VIN-код НОМЕР_1 , про що ОСОБА_2 надав розписку від 09.02.2022 року. Згодом відповідач почав ухилятися від виконання свого зобов`язання, через що ОСОБА_1 направляла на ім`я ОСОБА_2 письмові вимоги про повернення авансу. Також з відповіді на адвокатський запит позивачу стало відомо, що спірний автомобіль, який є предметом зобов`язання, що повинно було бути виконане відповідачем, був зареєстрований у травні 2023 року на іншу особу.

Невиконання ОСОБА_2 свого зобов`язання перед ОСОБА_1 та не повернення грошових коштів зумовило звернення ОСОБА_1 до суду із відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Петренко В.С.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 01.06.2023 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

01.09.2023 року до Київського районного суду м. Одеси від представника відповідача, адвоката Криворучко Вікторії Олегівни надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_2 просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на те, що в лютому 2022 року до нього в салон завітала ОСОБА_1 , яка обрала для покупки автомобіль Rolls-RoyceCullinan 2019 року випуску VIN-код НОМЕР_1 , який знаходився в автосалоні «Автомаксимум» та коштував 450 000 доларів США. Проте у ОСОБА_1 не було стільки коштів і вона надала аванс в сумі 290 000 доларів США, про що ОСОБА_2 написав розписку від 09.02.2022 року. В березні 2022 року ОСОБА_1 зателефонувала відповідачу та повідомила, що у зв`язку з введенням воєнного стану вона передумала купувати автомобіль, проте на суму авансу може купити інший автомобіль в автосалоні «Автомаксимум». Відповідач стверджує, що він запропонував позивачу декілька варіантів, з яких ОСОБА_1 обрала PorscheCayenneCoupe 2021 року випуску, за яким, зі слів відповідача, ОСОБА_1 15.03.2022 року прислала свою довірену особу, яка отримала повний пакет документів на нього та два комплекти ключів таMercedes-BenzGLS-Class 2019 року випуску, який 13.04.2022 року ОСОБА_1 отримала в місті Дюссельдорф (ФРН) та здійснила його продаж, у зв`язку із чим документи купівлі-продажу були оформлені одразу на кінцевого покупця, а позивач отримала гроші за проданий автомобіль. Відповідач у відзиві стверджує, що оскільки зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 було виконане, то керуючись положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 545 ЦК України, позивач має повернути позивачу розписку від 09.02.2022 року. Крім того, представник відповідача посилався на те, що договір комісії між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є неукладеним, оскільки сторони не досягли згоди щодо предмету договору, а саме в розписці немає умов того, що відповідач зобов`язується придбати автомобіль за ціною 290 000 доларів США та не вказано за яку саме ціну ОСОБА_3 зобов`язувався придбати спірний автомобіль.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04.09.2023 року витребувано з Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601) інформацію щодо перетинання державного кордону України громадянкою України ОСОБА_1 громадянином України ОСОБА_2 за період часу: з 24.02.2022 року по 01.05.2023 року.

20.09.2023 року до Київського районного суду м. Одеси від представника позивача, адвоката Брагарчук Ольги Русланівни, надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначила, що після того, як ОСОБА_1 попросила ОСОБА_2 повернути грошові кошти, відповідач сказав, що грошових коштів він не має та що в рахунок наявної заборгованості він може передати у власність ОСОБА_1 два автомобілі, проте ні грошових коштів у розмірі 290 000 доларів США ні автомобілів в рахунок цієї суми ОСОБА_1 так і не отримала. Позивач посилається на те, що до даних правовідносин слід також застосовувати положеннями статті 1212 ЦК України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

27.09.2023 року до Київського районного суду м. Одеси від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в який відповідач посилається на те, що оскільки ОСОБА_1 надала згоду змінити умови попереднього договору купівлі-продажу спірного автомобілю та прийняла пропозицію відповідача на купівлю двох автомобілів PorscheCayenneCoupe 2021 року випуску та Mercedes-BenzGLS-Class 2019 року випуску, то відповідно умови попереднього договору були змінені, а отже відбулася новація, заміна первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами. На підставі викладеного відповідач зазначає, що ОСОБА_1 позбавлена права вимагати від ОСОБА_2 виконати умови договору, які зазначені в його розписці від 09.02.2022 року. Крім того, представник відповідача зазначає, що ОСОБА_2 дійсно писав розписку від 09.02.2022 року, проте 13.04.2022 року ОСОБА_1 в місті Дюссельдорф (ФРН) на підтвердження своїх намірів купити два автомобілі віддала ОСОБА_2 розписку.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12.10.2023 року клопотання представника відповідача, адвоката Криворучко Вікторії Олегівни про призначення почеркознавчої експертизи, було задоволено частково, витребувано у ОСОБА_1 оригінал розписки від 09 лютого 2022 року для огляду в судовому засіданні, в іншій частині вимог клопотання відмовлено.

Також, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12.10.2023 року у задоволенні клопотання представника відповідача, адвоката Криворучко Вікторії Олегівни про витребування доказів відмовлено.

Протокольною ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12.10.2023 року було задоволено клопотання представника відповідача про виклик свідків, закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду на 09.11.2023 року на 14:30 годин.

В судове засідання призначене на 09.11.2023 року, з`явився представник позивача, адвокат Брагарчук Ольга Русланівна.

Від представника відповідача, адвоката Криворучко Вікторії Анатоліївни, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із поганим самопочуттям, що спричинило необхідність звернення до закладу охорони здоров`я.

Протокольною ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09.11.2023 року клопотання представника відповідача, адвоката Криворучко Вікторії Анатоліївни, задоволено та відкладено розгляд справи на 23.11.2023 року на 12:30 годин.

Крім того, в судовому засіданні 09.11.2023 року представником позивача було надано для огляду оригінал розписки від 09.02.2022 року, яка була написана ОСОБА_2 та судом було на місці встановлено відповідність копії розписки до оригіналу.

В судове засідання, призначене на 23.11.2023 року, з`явився представник позивача, адвокат Брагарчук Ольга Русланівна.

Відповідач та представник відповідача на призначене судове засідання не з`явилися, про дату час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

23.11.2023 року до Київського районного суду м. Одеси від представника відповідача, адвоката Криворучко В.А. надійшло клопотання про долучення доказів, в якому вона просила долучити до матеріалів справи роздруківки з інтерв`ю ОСОБА_4 , з якого вбачаються певні відомості щодо придбання спірного автомобіля.

Представник позивача, адвокат Брагарчук О.Р., заперечувала з приводу задоволення клопотання, посилаючись на те, що відповідачем не доведено, які саме відомості можуть підтвердити дані докази.

Протокольною ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23.11.2023 року судом було задоволено клопотання представника відповідача та долучено докази до матеріалів справи.

Крім того, 23.11.2023 року від представника відповідача, адвоката Криворучко Вікторії Анатоліївни, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на її зайнятість в іншому судовому процесі, який призначено до розгляду Південно-західним апеляційним судом на 11:00 годин.

Представник позивача заперечувала щодо задоволення клопотання про відкладення справи, наполягала на продовженні розгляду справи по суті, посилаючись на зловживання процесуальними правами стороною відповідача та затягування судового процесу.

Суд виходить із того, що відповідно до п. п. 1,2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки та у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи сплив граничних строків розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд продовжив розгляд справи без участі представника відповідача, повідомленого належним чином.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, 09.02.2022 року відповідач по справі написав розписку, наступного змісту «Я, ОСОБА_2 , отримав від ОСОБА_1 у якості передоплати за автомобіль Rolls-RoyceCullian 2019 року, НОМЕР_2 у розмірі 290 000 (двісті дев`яносто тисяч доларів)».

Суд бере до уваги, що відповідач в заявах по суті спору визнав обставину того, що саме ним була написана розписка від 09.02.2022 року на суму 290 000 доларів США.

03.04.2023 року позивач направила на адресу ОСОБА_2 вимогу про повернення авансу, в якій вказала, що зобов`язання з придбання автомобіля у її власність так і не виконано, у зв`язку із чим повідомила відповідача про відмову від послуг та просила негайно повернути наданий аванс у сумі 290 000 доларів США.

15.05.2023 року ОСОБА_1 було направлено повторну вимогу ОСОБА_2 про повернення авансу, в якій зазначено, що попередня вимога про повернення авансу залишена без задоволення, у зв`язку із чим позивач повторно вимагала повернути наданий аванс у сумі 290 000 доларів США.

Проте грошові кошти у розмірі 290 000 доларів США так і не були повернені відповідачем ОСОБА_1 .

Крім того, з відповіді на адвокатський запит, яка наявна в матеріалах справи, вбачається, що станом на 05.05.2023 року автомобіль ROLLS-ROYCE CULLINAN VIN НОМЕР_1 зареєстрований за ОСОБА_5 .

Дані обставини стали підставою для звернення до суду з вказаним позовом, оскільки відповідач не тільки не виконав взяте на себе зобов`язання, але і не повернув грошові кошти, які були йому передані у якості авансу для виконання цього зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України , зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України п орушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Статтею 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Згідно з ч. 1 ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Виходячи з положень ч. 1 ст.1014 ЦК України комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1025 ЦК України передбачено, що комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів. У разі відмови комітента від договору комісії він повинен у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, - негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера. У разі невиконання комітентом цього обов`язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною. У разі відмови комітента від договору комісії комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв`язку з виконанням договору.

Cудом встановлено, що відповідач не виконав зобов`язання за договором комісії та не придбав визначений за домовленістю сторін автомобіль. Судом також встановлено, що позивач у передбачений законом спосіб відмовилась від договору комісії.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на неукладеність договору комісії, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. Зазначена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №456/2946/17.

Оскільки розпискою відповідача підтверджено отримання ним грошових коштів в якості авансу на виконання договору комісії з придбання узгодженого сторонами автомобіля, то відповідач не може посилатись на неукладеність цього договору.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

17 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 711/5065/15-ц, провадження № 61-18537св19 (ЄДРСРУ № 97771767) досліджував питання щодо різниці та правових наслідків між авансом та завдатком.

ВС КЦС, розглядаючи касаційну скаргу відповідача (позивача) за зустрічним позовом - не підтримав його доводів, та рішення попередніх інстанції залишив без змін.

У цій справі: 1) ВС КЦС застосував давнішній висновок щодо відмежування авансу і завдатку, висловлений ще Верховним Судом України у постановах: від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18). Згідно із таким: - завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (ст. 570 ЦК України); - за змістом норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання. Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами; - оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачкою грошова сума є авансом, який підлягає поверненню, а не завдатком.

2) ВС КЦС висловився щодо вини особи, що передає аванс в неукладенні договору купівлі-продажу, а саме, вказав, що сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.

Обґрунтовуючи заперечення щодо пред`явлених позовних вимог, відповідач стверджує, що в нього відсутні будь-які невиконані боргові зобов`язання перед позивачем, оскільки в рахунок отриманим них коштів він передав у власність ОСОБА_1 два автомобілі: Porsche Cayenne Coupe 2021 року випуску та Mercedes-Benz GLS-Class 2019 року випуску.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

З огляду на фактичні обставини справи та враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що доводи відповідача є необґрунтованими та такими, що не підтверджені жодними належними доказами.

У якості доказів стороною відповідача надано до суду протокол огляду №1 (в порядку п. 7 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), відповідно до якого адвокатом Криворучко Вікторією Олегівною було оглянуто інформацію, що знаходиться в електронному вигляді у додатку WhatsApp, що встановлений на смартфоні Apple iPhone 14Pro, належний ОСОБА_2 , з абонентським номером НОМЕР_3 , яка складається із текстових повідомлень, обмін якими відбувався в період з 13.03.2022 р. по 11.07.2023р. та з абонентським номером НОМЕР_4 складається із текстових повідомлень, обмін якими відбувся в період з 11.02.2022 р. по 20.06.2023 р.

Відповідач посилається на те, що надані до суду роздруківки переписки у додатку WhatsApp підтверджують домовленість сторін спору щодо передачі ОСОБА_1 двох автомобілів: Porsche Cayenne Coupe 2021 року випуску та Mercedes-Benz GLS-Class 2019 року випуску.

Детально проаналізувавши наданий стороною відповідача доказ, суд приходить до висновку, що він не є належним доказом підтвердження того, що зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 було виконано.

Зі змісту повідомлень з номером телефону НОМЕР_3 вбачається, особа, яка названа в телефоні відповідача «Наталья Ролс», лише вбачається про те, адресат повідомлень посилається на те, що не отримала ні машин, ні грошей.

Що стосується повідомлень з номером телефону НОМЕР_4 , то відповідачем не зазначено, кому саме належить даний номер телефону та чим підтверджується, що дана особа вела переписку від імені позивача.

З відповідей на адвокатські запити, які були надані і стороною позивача і стороною відповідача, вбачається, що за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, транспортний засіб PORSCHE CAYENNE, 2021 року випуску, VIN номер НОМЕР_5 обліковується зареєстрованим на ім`я ОСОБА_2 з 16.02.2022 та 29.03.2023 був знятий з обліку власником у зв`язку з вибраковкою, транспортний засібMERCEDES-BENX GLS, 2019 року випуску, VIN номер НОМЕР_6 обліковується зареєстрованим на ім`я ОСОБА_6 , дата реєстрації 17.02.2022 року.

Аналізуючи зміст даних доказів, суд приходить до висновку, що вони підтверджують доводи сторони позивача, а саме те, що транспортні засоби PORSCHE CAYENNE, 2021 року випуску та MERCEDES-BENX GLS, 2019 року випуску, так і не були передані у власність ОСОБА_1 та відповідно не були зареєстровані на її ім`я.

Також представником позивача до суду надано відповідь на адвокатський запит, за змістом якої, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, станом на 28.09.2023 року на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстровано транспортний засіб VOLVO XC90, 2018 року випуску, VIN номер НОМЕР_8 , дата реєстрації 22.11.2018 року.

З наданої відповіді вбачається, що ОСОБА_1 є власником лише одного транспортного засобу, який був зареєстрований за нею задовго до виникнення договірних зобов`язань із ОСОБА_2 .

Крім того, дослідивши надані представником відповідача у якості доказу роздруківки з інтерв`ю ОСОБА_4 , суд приходить до висновку, що з них лише вбачається підтвердження позивача про те, що вона мала на меті придбати автомобіль Rolls-Royce Cullinan, заплатила за нього 70 відсотків вартості, проте так і не отримала автомобіль у власність, у зв`язку із чим в м. Одесі слухається справа щодо цієї події.

Також суд зазначає про те, що представником відповідача було заявлено про допит свідків, проте на призначені судом судові засідання на 09.11.2023 року та на 23.11.2023 року явку свідків стороною відповідача забезпечено не було, у зв`язку із чим суд був позбавлений можливості здійснити їх допит.

Будь-яких інших належних, допустимих та достатніх доказів для підтвердження заперечень з приводу пред`явлених позовних вимог стороною відповідача не надано.

Суд бере до уваги, що стороною відповідача не надано будь-яких доказів з приводу ні часткового, ні повного виконання зобов`язання перед ОСОБА_1 , в матеріалах справи відсутні відомості щодо отримання позивачем у власність автомобілів, про які стверджує відповідач, так само і відсутні будь-які письмові докази, з яких можливо було б встановити, що позивачем отримувалися грошові кошти від відповідача в рахунок погашення боргу.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідачем у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відзив викладено діаметрально протилежні обставини щодо розписки від 09.02.2022 року. Так, у відзиві представник ОСОБА_2 зазначає, що оскільки він виконав зобов`язання перед ОСОБА_1 то вона на підставі положень ч.ч. 1,2 ст. 545 ЦК України має повернути відповідачу розписку від 09.02.2022 року. А у запереченнях на відзив представником відповідача зазначається, що ОСОБА_2 дійсно писав розписку від 09.02.2022 року, проте 13.04.2022 року ОСОБА_1 на підтвердження своїх намірів щодо купівлі двох інших автомобілів віддала ОСОБА_3 дану розписку.

Разом з тим, суд наголошує на тому, що сторонами визнається обставина написання ОСОБА_2 розписки від 09.02.2022 року, оригінал якої було оглянуто судом під час судового засідання 09.11.2023 року.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду.

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, проаналізувавши кожний доказ окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів.

Щодо відшкодування понесених судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано укладений 28.03.2023 року між Адвокатським бюро «Іванченко та партнери» ОСОБА_1 договір №28.03/231-2023 про надання правової допомоги, додаткову угоду №1 до Договору про надання правової допомоги, квитанція №629 від 02.04.2023 року про оплату витрат на правничу допомогу у розмірі - 190 000,00 гривень.

З урахуванням наведеного, критеріїв співмірності, реальності витрат та розумності їхнього розміру, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 190 000 гривень.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу судові витрати по сплаті судового збору.

Таким чином з відповідача підлягають стягненню витрати, понесені позивачем по оплаті судового збору у розмірі 13 420,00 грн. за подання позовної заяви, а також 190 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 141, 263, 264, 265, 268, 274-279 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відшкодування за невиконання договору про надання послуг - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) відшкодування за невиконання договору про надання послуг у розмірі 290 000 (двісті дев`яносто тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) судовий збір у розмірі 13 420 ( тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень 00 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 190 000 (сто дев`яносто тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 30.11.2023 року.

Суддя Петренко В. С.