Постанова

від 29.11.2023 по справі 922/2516/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року м. Харків Справа № 922/2516/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Слободін М.М. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Березки О.М.,

представників сторін:

позивача Орел С.С. (в режимі відеоконференції);

відповідача Андрюхін Д.В. (в режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх.№2016Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2023 (суддя І.П.Жигалкін, повний текст рішення складено 08.09.2023) у справі №922/2516/23

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жилсервіс Плюс", м.Харків,

про стягнення 2 654 387,10 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Харківської області 13 червня 2023 року із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жилсервіс Плюс" боргу у загальній сумі 2654387,10 грн (де: основний борг - 1 740 000,00 грн; пеня - 138 289,65 грн; 3% річних - 112 284,62 грн; інфляційні втрати - 663 812,85 грн), а також витрати по сплаті судового збору покласти на Відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.08.2023 у справі №922/2516/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Жилсервіс плюс на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України основний борг у загальній сумі 1 740 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 26 100,00грн.

Розстрочено боржнику - Товариству з обмеженою відповідальністю Жилсервіс плюс виконання рішення суду строком на 12 місяців.

В частині позовних вимог стосовно стягнення пені - 138 289,65 грн, 3% річних - 112 284,62 грн та інфляційних втрат - 663 812,85 грн. відмовлено.

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2023 у справі №922/2516/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення пені - 138289,65 грн, 3% річних - 112 284,62 грн та інфляційних втрат - 663 812,85 грн. та в частині розстрочення виконання рішення та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити та відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Жилсервіс плюс про розстрочення виконання рішення суду строком на 12 місяців. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Крім того, апелянт супровідним листом від 08.06.2023 вих.№ 39/10-1109-23 надіслав до суду апеляційної інстанції клопотання, в якому просить долучити до матеріалів справи доказ сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги АТ НАК Нафтогаз України на рішення Господарського суду Харківської області від 29.08.2023 у справі №922/2516/23, а саме платіжне доручення від 29.09.2023 № 0000039483 та відкрити апеляційне провадження. (вх.№11996 ел. 13538 від 03.10.2023).

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про те, що судом першої інстанції застосовано норми законів, які не підлягають застосовуванню.

Вважає, що висновок місцевого суду про те, що дія п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України поширюється на всі види боргових зобов`язань, є безпідставним, необґрунтованим та таким, що здійснений всупереч п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Також вважає безпідставним застосування до правовідносин сторін у справі Закону України «Про, житлово-комунальні послуги» та Постанови Кабінету міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану»; Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення».

Крім того, вважає, що відповідачем не надано доказів скрутного матеріального становища, що виключає підстави для розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2023 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Слободін М.М., суддя Терещенко О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 зокрема відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Харківської області від 29.08.2023 у справі №922/2516/23. Встановлено строк ТОВ Жилсервіс плюс для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його скаржнику. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2516/23.

10.10.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/2516/23.

20.10.2023 від ТОВ Жилсервіс плюс надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (вх.№12770).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 зокрема призначено апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2023 у справі №922/2516/23 до розгляду на "29" листопада 2023 р. о 12:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань. №132.

В судовому засіданні 29.11.2023 представник позивача (в режимі відеоконференції) підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення в частині відмови у стягненні пені, інфляційних, річних та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та відмовити в задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду.

Представник відповідача, присутній в залі суду, заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши в судовому засіданні уповноважених представників позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла висновку про таке.

Як вбачається з матеріалів справи, між Акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Жилсервіс плюс" 26.10.2020 укладено договір № 20/21-7065-ТЕ-32 постачання природного газу (далі - Договір), де згідно умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 5 104 525,90 грн, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, що надані згідно додатку 5 до цього позову.

Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Позивач зазначив, що оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору. Сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 1 740 000,00 грн.

Як зазначено у позовній заяві, пунктом 8.2 Договору (з 01.12.2018 - пунктом 7.2 Договору в редакції Додаткової угоди від 30.11.2018 №4) визначено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно п. 6.1 Договору, Відповідач зобов`язується сплатити Позивачу пеню у розмірі 15% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1,3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи несплачений основний борг Відповідача перед Позивачем за Договором, останнім було нараховано суму пені у розмірі 138 289,65 грн, 3% річних у розмірі 112 284,60грн, інфляційних витрат у розмірі 663 812,85 грн, у зв`язку з чим було подано позов до господарського суду.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу розмірі 1740000,00 грн, місцевий суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд відмовив у задоволенні вимог позивача про стягнення 138289,65 грн пені; 112284,62 грн 3% річних; 663812,85 грн. інфляційних втрат, пославшись на п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України; Закон України «Про житлово-комунальні послуги»; Постанову Кабінету міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану»; Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення».

Крім того, місцевий суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочку виконання судового рішення.

Відповідно до вимог частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Господарського суду Харківської області від 29.08.2023 у справі №922/2516/23 виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", які зводяться до незгоди апелянта із судовим рішенням в частині відмови у стягненні 138289,65 грн пені; 112284,62 грн 3% річних; 663812,85 грн. інфляційних втрат та розстрочення виконання рішення суду.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати за отриманий природний газ поставлений позивачем не виконав у встановлений договором строк, то відповідно він вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем отриманого природного газу) згідно ст. 610 ЦК України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В п.7.2. договору (а.с. 23), сторони погодили, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно пункту 5.1., 5.6 цього Договору, він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.

Додатковою угодою №7 від 26.03.2021 до Договору (а.с. 32) викладено пункт 7.2 Розділу 7. "Відповідальність Сторін" цього Договору в такій редакції: "7.2. У разі прострочення Споживачем оплати згідно пункту 5.1., 5.6 цього Договору, він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 13,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожний день прострочення."

За приписом статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не встановлено законом або договором.

У п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені у розмірі 138 289,65 грн., не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого мало місце невиконання такого зобов`язання, колегія суддів дійшла висновку, що він є вірним та обгрунтованим.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 112 284,60 грн та інфляційні втрати у розмірі 663 812,85 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим (зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 № 6-113цс14).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок інфляційних та річних позивача, судова колегія дійшла висновку, що він є правильним.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання підтверджується матеріалами, колегія суддів здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення 138289,65 грн. пені, 112284,62 грн. 3% річних та 663812,85 грн. інфляційних втрат, дійшла висновку про його правомірність та задоволення вимог позивача в цій частині.

Щодо застосування місцевим судом до спірних правовідносин сторін у справі п. 18 прикінцевих та ї перехідних положень ЦК України, колегія суддів зазначає про таке.

Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 138 289,65 грн пені, 112 284,62 грн 3% річних, 663 812,85 грн інфляційних втрат місцевий господарський суд послався на п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України та зазначив: «Так, п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного з стану тау тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, атакож від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).»

Проте, колегія суддів зазначає, що місцевим судом застосовано норму матеріального права, яка не підлягає застосуванню, оскільки відносини між сторонами виникли внаслідок укладення договору постачання природного газу, а не внаслідок укладення договору, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем).

Відтак, висновок місцевого суду про те, що дія п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України поширюється на всі види боргових зобов`язань, є безпідставним, необґрунтованим та таким, що здійснений всупереч п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Щодо застосування до правовідносин сторін у справі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Постанови Кабінету міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», судова колегія зазначає про таке.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 138 289,65 грн пені, 112 284,62 грн 3% річних, 663 812,85 грн інфляційних втрат суд першої інстанції послався на Закон України «Про житлово-комунальні послуги» як на підставу звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про теплопостачання»:

- виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з перетворенням, енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел і енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору;

- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

- теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію;

- теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про теплопостачання», до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних і послуг, належать, зокрема, ліцензування господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім виробництва теплової енергії на установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), діяльності з виробництва теплової енергії на теплоцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках, транспортування і її тепловими мережами, постачання теплової енергії в обсягах, що перевищують рівень, який ( встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватись суб`єктами господарської діяльності у сфері і теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.

Таким чином, дія Закону поширюється на теплопостачальні підприємства, які мають ліцензію на виробництво та постачання теплової енергії.

Відповідачем не доведено, що він є теплопостачальним підприємством. Матеріали справи №922/2516/23 не містять доказів того, що відповідач здійснює ліцензовану дальність, а саме виробництво та постачання теплової енергії.

Згідно ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної . води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Таким чином, норми Закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки матеріали справи №922/2516/23 не містять доказів того, що відповідач є суб`єктом господарювання та здійснює ліцензовану дальність, а саме виробництво та постачання теплової енергії.

Щодо застосування до правовідносин сторін у справі Постанови Кабінету міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» колегія суддів зазначає про таке.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 138 289,65 грн пені, 112 284,62 грн 3% річних, 663 812,85 грн інфляційних втрат місцевий господарський суд послався на Постанову Кабінету міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово- комунальних послуг в період воєнного стану» (далі -Постанова) як на підставу звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Судова колегія зазначає, що норми Постанови не підлягають застосуванню у даних правовідносинах, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 Постанови, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

В той же час, як вже зазначалось, відповідач не є населенням в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Постанови, а є юридичною особою, створеною у відповідності до Господарського кодексу України та Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Відповідно до п. 2 Постанови, ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

В той же час, зобов`язання з оплати вартості спожитого Відповідачем природного газу виникли протягом жовтня 2020 - квітня 2021, тобто до набрання чинності Постановою.

У рішенні Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-рп/1999 наведено наступні правові висновки:

«За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі такім нормативно-правовім актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.»

Отже, сторони мають керуватися нормами права, дійсними на момент виникнення спірних відносин. А відтак, місцевим судом помилково застосовано норми Постанови до спірних договірних відносин.

Щодо застосування до правовідносин сторін у справі Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» № 1730-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 1639-ІХ від 14.07.2021) (далі - Закон №1730), судова колегія зазначає про таке.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 138 289,65 грн пені, 112 284,62 грн 3% річних, 663 812,85 грн інфляційних втрат місцевий господарський суд послався на норми Закону № 1730 як на підставу звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Норми Закону № 1730 не підлягають застосуванню у даних правовідносинах, з огляду на таке.

Законом № 1730 передбачено чітке коло осіб, що мають право на списання заборгованості та нарахувань, передбачений також і певний порядок списання заборгованості.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1730:

-процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші енергоносії... шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості;

- реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (далі - Реєстр), - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про, підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб- сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства;

- учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до Реєстру.

Відповідно до ст. 2 Закону № 1730:

- дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші енергоносії.

Відповідно до ст. 3 Закону № 1730: - для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та (водовідведення включаються до Реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Виходячи з аналізу положень ст. З Закону, учасниками процедури врегулювання заборгованості (яка включає у себе і списання заборгованості) є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до Реєстру.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи №922/2516/23 не містять належних та допустимих доказів включення Відповідача до Реєстру. Таким чином, списання заборгованості є неправомірним, а висновок про відмову у задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині є безпідставним.

Також, дія Закону № 1730 поширюється на теплопостачальні підприємства, які мають ліцензію на виробництво та постачання теплової енергії.

При ухваленні оскаржуваного рішення та застосуванні до спірних правовідносин ст. 7 Закону № 1730, місцевим господарським судом не досліджено того факту, що відповідач по справі не є теплопостачальним підприємством. Матеріали справи №922/2516/23 не містять доказів того, що відповідач здійснює ліцензовану дальність, а саме виробництво та постачання теплової енергії.

Таким чином, відповідно до ст. 3 Закону № 1730 законодавцем встановлено наступне: списання заборгованості згідно ст. 7 Закону № 1730 є частиною процедури врегулювання заборгованості у відповідності до ст. 1 Закону № 1730;

- дія Закону розповсюджується лише на теплопостачальні, теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання і водовідведення у відповідності до ст. 2 Закону № 1730;

-учасниками процедури врегулювання заборгованості (у тому числі - процедури і списання) є підприємства та організації, включені до Реєстру - ст. 1 Закону № 1730;

- для участі у процедурі списання підприємства та організації мають бути включені до Реєстру - ст. 3 Закону № 1730.

Водночас, безпідставним є посилання місцевого суду на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 у справі №922/3470/21, оскільки у вказаній справі відповідачем є Комунальне підприємство «Чугуївтепло», яке включено до Реєстру. В той же час, в жодній справі за участі позивача та відповідача, на які посилається місцевий суд в оскаржуваному рішенні (№922/1785/18 та №922/2191/19), відповідача не визнано теплопостачальною або теплогенеруючою організацією і, відповідно, не застосовано до спірних правовідносин норми Закону №1730.

Таким чином, оскільки матеріали справи №922/2516/23 не містять доказів включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, та не містять доказів того, що Відповідач здійснює ліцензовану дальність, а саме виробництво та постачання теплової енергії, то застосування до спірних правовідносин положень Закону №1730 є неправомірним.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд надати розстрочку щодо сплати суми боргу на один календарний рік рівними частинами на 12 місяців.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України, розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.

Отже, підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом.

В рішенні Конституційного Суду України N 5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява N 22774/93, пункт 74).

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 р. у справі Корнілов та інші проти України, заява № 36575/02, тривалість виконання вісім місяців). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).

Таким чином, для з`ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.

Відстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №920/199/16.

Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.

Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

При цьому, господарське процесуальне законодавство надає суду право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення, але розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відповідач обґрунтовує своє скрутне фінансове становище, враховуючи специфіку його діяльності та механізму оплат на сьогодні не зазнали позитивних змін. Навпаки, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану ситуація з платежами від співвласників Будинків значно погіршилась, що також підтверджується судовими рішеннями, де встановлені факти в межах справ №922/2191/19, № 922/4114/20.

Фінансовий стан ТОВ Жилсервіс Плюс не дозволяє погасити суму заборгованості за Договором №20/21-7065-ТЕ-32 від 26.10.2020 одним платежем (одномоментно). Так, єдиною діяльністю ТОВ Жилсервіс Плюс є закупівля природного газу для потреб опалення в Будинках, за яку воно не отримує прибутку, а отримує виключно компенсацію (відшкодування) від власників квартир та нежитлових приміщень в Будинках фактично понесених витрат, несплата Відповідача за природний газ зумовлена виключно ненадходженнями сум компенсацій від власників квартир та нежитлових приміщень. Широкомасштабна війна на території України (яка потягла неплатоспроможність населення, в тому числі співвласників Будинків) повністю унеможливила одномоментну сплату Відповідачем всієї суми заборгованості за Договором №20/21-7065-ТЕ-32 від 26.10.2020.

Позивач проти задоволення клопотання відповідача заперечував та вказав на те, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. Неналежне планування своєї господарської діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших господарюючих суб`єктів, які належним чином виконали свої обов`язки. Ризики від власної господарської діяльності відповідача не може покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки не порушує принцип розумності та справедливості. Умовами договору постачання природного газу визначено чіткі строки та порядок проведення розрахунків між сторонами та передбачені штрафні санкції за несвоєчасні розрахунки. Уклавши договір постачання природного газу, сторони досягли усіх істотних умов договору та відповідно взяли на себе зобов`язання, визначені умовами договору. З боку позивача умови договору були виконані у повному обсязі, що підтверджується укладеними актами приймання-передачі природного газу. Проте з боку відповідача умови договору виконуються із порушенням строків, визначених умовами договору. Умови договору не містять жодної відкладальної обставини щодо проведення розрахунків з позивачем в інші строки, ніж визначені договором.

Колегія суддів враховує те, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-IX. На часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ, та Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-ІХ), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб (указ Президента України № 58/2023 від 06.02.2023). Таким чином, станом на теперішній час продовжено строк дії воєнного стану в Україні.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34,38,39,41,44,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1ст. 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Загальновідомо, що військовий стан негативно вплинув на більшість суб`єктів господарювання: скоротилися обсяги товарообігу та продаж, підприємці зазнали збитків та/або взагалі знищені. У цьому контексті першочерговим завданням державних органів є вжиття відповідних заходів з метою мінімізації ризиків та втрат вітчизняного товаровиробника, захист населення держави і національних виробників продукції та послуг.

Колегія суддів враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Укладаючи договір на поставку природного газу Відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі погодився на умови поставки, в тому числі і щодо відповідальності, встановленої ст. 625 ЦК України за порушення грошових зобов`язань.

У той же час суд приймає до уваги ту обставину, що відповідач зобов`язаний здійснювати постачання теплової енергії незалежно від зовнішніх факторів та здійсненої оплати наданих послуг, оскільки його господарська діяльність направлена на забезпечення життєдіяльності у вигляді виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання або погіршення матеріального стану АТ "НАК Нафтогаз України", саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк розстрочення, який просить надати відповідач, не є значним і не перебільшує визначений ч. 5 ст. 331 ГПК України річний термін з дня ухвалення рішення.

Дійсно, на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява N 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява N 36575/02, ухвала від 07.10.2003).

Суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що строк відстрочення виконання рішення у цій справі, який просить надати відповідач, не може бути визнаний надмірним і не розглядається як такий, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції.

З огляду на матеріали справи, аргументи сторін та подані ними докази, виходячи з принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов`язковим до виконання та має бути виконане, судова колегія дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочку виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду по справам №915/2096/19 від 20.10.2020, № 920/705/19 від 19.01.2021 та № 913/2372/19 від 25.02.2021.

Відтак, доводи апеляційної скарги позивача в цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" частково знайшли своє підтвердження в матеріалах справи у зв`язку з чим рішення підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення у відповідній частині.

Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2023 у справі №922/2516/23 в частині відмови у стягненні стягнення 138 289,65 грн. пені, 112 284,62 грн. 3% річних та 663 812,85 грн. інфляційних втрат скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Жилсервіс плюс (Ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 35072016, місцезнаходження: 61072, м. Харків, просп. Леніна, буд. 45-Б, оф. 14) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (Ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 20077720, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6) 138289,65 грн. пені, 112284,62 грн. 3% річних та 663812,85 грн. інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору у розмірі 13715,81 грн. за подання позовної заяви та 20573,71 грн. за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

В решті рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 01.12.2023.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя М.М. Слободін

Суддя О.І. Терещенко