Рішення

від 27.11.2023 по справі 924/971/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2023 р. Справа № 924/971/23

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., за участю секретаря судового засідання Гусько О.В., розглянувши справу

за позовом Міністерства юстиції України, м. Київ

до благодійної організації "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини", м. Хмельницький

Комуністичної партії України, м. Київ

про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації прав,

представники сторін:

позивача: Дмитришина В.В. - згідно інформації з ЄДРЮО, ФОП та ГФ;

відповідача 1: Савченко О.В. - згідно ордера від 13.09.2023 року;

відповідача 2: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

1. Позиції учасників справи.

Міністерство юстиції України як орган, на який покладено повноваження щодо вжиття заходів з розшуку майна забороненої політичної партії, складення та затвердження переліку майна політичної партії, переданого у власність держави, звернувся до суду з позовом, у якому просить, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 09.10.2023 року, визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, а саме приміщення офісу загальною площею 607,7 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Гагаріна, 4/1, м. Хмельницький, Хмельницька обл., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 257429368101, укладеного 05.08.2014 року між Комуністичною партією України та благодійною організацією "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини", посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Романішиним Я.О. та зареєстрованого за №1202; скасувати державну реєстрацію прав благодійної організації "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини" на нежитлове приміщення, а саме приміщення офісу загальною площею 607,7 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Гагаріна, 4/1, м. Хмельницький, Хмельницька обл., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 257429368101.

Вимоги мотивує тим, що за результатами вирішення судового спору про заборону діяльності Комуністичної партії України, ініційованого у 2014 році Міністерством юстиції України, рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 року у справі №826/9751/14 заборонено діяльність Комуністичної партії України та передано майно, кошти та інші активи партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. В подальшому, в ході виконання Мін`юстом судового рішення в частині передання майна партії встановлено, що після подання позову у справі №826/9751/14 Комуністичною партією України відчужене належне їх майно Благодійній організації "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини" на підставі оскаржуваного договору дарування, який, на переконання позивача, є фіктивним та тому підлягає визнанню недійсним.

Як на правову підставу позову посилається на ст. 234 Цивільного кодексу України, стверджуючи, що спірний договір укладено між партією та Благодійним фондом, керівником якого на момент відчуження майна був член керівних органів Хмельницької обласної комуністичної партії України та голова комісії з припинення останньої Корнійчук Ігор Володимирович. При цьому, місце реєстрації Хмельницької обласної організації Компартії України співпадає з місцезнаходженням спірного майна. Відтак позивач доходить висновку про наявність підстав вважати, що в даному випадку сторони спірного договору знали заздалегідь, що такий договір не буде виконаний та що він має інші цілі, ніж передбачені договором. Вважає, що перехід права власності на приміщення офісу від партії до відповідача 1 внаслідок укладення спірного договору мав на меті приховування справжніх намірів учасників правочину, а саме уникнення застосування наслідків заборони діяльності Комуністичної партії України. В даному контексті посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 03.07.2019 року у справі №369/11268/16-ц, від 19.10.2016 року, від 23.08.2017 року у справі №306/2952/14-ц та від 09.09.2017 року у справі №359/1654/15-ц. Додатково просить врахувати положення ст. 105 ЦК України щодо встановлення порядку і строків заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється; доповнення ст. 21 Закону України "Про політичні партії" нормою про передання всіх активів забороненої політичної партії у власність держави, що є санкцією за вчинення правопорушення, яка передбачена законом.

Окрім того, наголошує, що позивач в даному випадку є кредитором у спірних правовідносинах, а оскаржуваний договір спрямований на уникнення звернення стягнення на майно Комуністичної партії України навіть до набрання чинності відповідними змінами у законодавстві та прийняття рішення у справі №826/9751/14. Укладення такого договору спрямоване на завдання шкоди інтересам кредиторів, їх майновим правам, позаяк правочин відбувся після відкриття провадження у справі №826/9751/14 та був спрямований на зменшення свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів. З посиланнями на позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 22.04.2021 року у справі №908/794/19, від 03.07.2019 року у справі №369/11268/16-ц, від 19.10.2016 року, від 23.08.2017 року у справі №306/2952/14-ц та від 09.09.2017 року у справі №359/1654/15-ц зауважує, що правочин не може використовуватись учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, а дії особи на відчуження майна, яка достеменно була обізнана про необхідність виконання грошового зобов`язання тощо, свідчать про недобросовісність цієї особи при укладенні договору відчуження майна.

З огляду на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.02.2019 року у справі №646/3972/16-ц, зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання недійсним договору як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, передбачена ст. 228 ЦК України.

Додатково, з врахуванням проведення державної реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем 1, для відновлення становища, яке існувало до відповідного порушення, просить скасувати державну реєстрацію прав БО "БФ "Відродження Хмельниччини" на приміщення офісу.

Представник позивача під час судового розгляду спору доводи, викладені в позові, підтримала, наполягає на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні та у відзиві на позов вважає позовні вимоги необґрунтованими. З посиланням на позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 10.09.2021 року у справі №524/7429/19, від 30.09.2021 року у справі №381/2296/18, від 21.01.2020 року у справі №910/14138/18, від 03.07.2019 року у справі №369/11268/16-ц, від 04.04.2019 року у справі №296/10601/16-ц та від 15.12.2020 року у справі №723/2973/16-ц зазначає, що якщо на виконання правочину було передано майно, якщо хоча б одна зі сторін правочину намагалась досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. При цьому, саме позивач зобов`язаний довести суду відсутність в кожного з учасників правочину наміру створити юридичні наслідки або наявність зловмисної домовленості між ними під час укладення оспорюваного правочину. В даному випадку договір дарування не відповідає жодній із вказаних ознак, позаяк зобов`язання сторін за вказаним договором виконані, зміст оспорюваного договору відповідає намірам учасників правочину, жодною з сторін правочину не вчинялись дії, спрямовані на введення в оману третьої особи щодо фактичних обставин правочину. Вказане також підтверджується, як зазначає відповідач 1, реєстрацію права власності за останнім на спірне приміщення.

З приводу тверджень позивача про укладення спірного договору задля уникнення застосування наслідків заборони діяльності Комуністичної партії України, в тому числі, передання майна у власність держави, звертає увагу суду, що договір дарування укладено у 2014 році, під час дії ст. 21 Закону України "Про політичні партії" в редакції, яка не передбачала наслідком заборони діяльності політичної партії передання майна у власність держави. Натомість, такі наслідки були передбачені лише після внесених змін у закон від 03.05.2022 року.

Вказане, на переконання відповідача 1, об`єктивно виключає твердження позивача про намір відповідача 2 уникнути застосування наслідків заборони діяльності партії у вигляді передання майна, оскільки відповідні наслідки на момент укладення договору дарування не були передбачені та закріплені лише з травня 2022 року.

Наголошує також на реалізації відповідачем 1 правомочностей власника майна, що відображається в діях з використання та утримання приміщення офісу площею 607,7 кв.м., що розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, 4/1, а також оформлення права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться спірне майно.

Додатково звертає увагу на закріпленому у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод праві мирного володіння майном, зазначаючи, що у випадку задоволення позову на відповідача 1 як добросовісного набувача буде покладений індивідуальний та надмірний тягар.

Відповідачем 1 також подано заяву від 02.10.2023 року про застосування строку позовної давності, у якій просить застосувати до позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності та відмовити, у зв`язку з цим, в задоволенні позову. Заяву мотивує тим, що підставою поданого Мін`юстом позову є фіктивність правочину з моменту його укладення. В свою чергу, враховуючи державну реєстрацію речового права на підставі оскаржуваного договору у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, створення та забезпечення функціонування якого покладено на Мін`юст, ще 05.08.2014 року, позивач був об`єктивно обізнаним про існування договору дарування із вказаного терміну. Відтак, на переконання відповідача 1, позивачем пропущено трирічний строк для звернення до суду з даним позовом.

Позивач у відповіді на відзив відповідача 1 вважає доводи БО "БФ "Відродження Хмельниччини" необґрунтованими. Стверджує, що використання офісу в благодійних цілях як доказ досягнення правового результату договору не може бути використано, позаяк спірне приміщення є нежитловим. Наголошує, що факт зобов`язань, що виникли з договору, не можуть підтверджуватись показами свідків. До того ж, надані відповідачем 1 договори на отримання послуг та постачання товару датовані 2023 роком.

Повторно зауважує, що набувачем спірного майна є Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини", керівником та засновником якої з 06.07.2012 року був ОСОБА_1 , з 10.04.2023 року - ОСОБА_2 . Крім того, місце реєстрації Хмельницької обласної організації Компартії України співпадає з місцезнаходженням спірного майна та за вказаною адресою також зареєстрована редакція газети "За правду", власником якої є ХОО Компартії України. Вважає, що комуністична партія могла передбачити негативні наслідки для себе у вигляді задоволення позову у справі №826/9751/14, вимогами якого було також передання майна у власність держави.

Зазначає, що відповідач 1, проявивши розумну обачність, враховуючи політичну ситуацію в країні, міг і повинен врахувати те, що подальша діяльність Компартії може бути припинена з подальшою передачею її майна у власність держави.

Відповідач 2 не скористався правом участі свого представника під час розгляду спору, відзиву на позов не надав; ухвали суду у даній справі, які надсилались на адресу Компартії України, вказану в ЄДРЮО, ФОП та ГФ, повернуті до суду по причині відсутності адресата (заборонена судом КПУ знаходиться у стані припинення).

Судом враховується, що згідно ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, відповідач 2 належно повідомлений про судовий розгляд справи, час та місце засідань, проте, відзиву на позов не подав, своїми процесуальними правами не скористався.

2. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 13.09.2023 року відкрито провадження у справі №924/971/23, призначено підготовче засідання. Тоді ж ухвалою суду витребувано у приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Романішина Ярослава Олександровича, благодійної організації "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини", Комуністичної партії України належним чином засвідчену копію договору дарування нерухомого майна від 12.09.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Романішиним Я.О. та зареєстрованого за №1309.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 10.10.2023 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 1 про залишення позову без розгляду. Прийнято заяву позивача від 09.10.2023 року про зміну предмету позову. Відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 2 про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Романішина Ярослава Олександровича. Поновлено відповідачу 1 строк для подання письмових доказів. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 1 про закриття підготовчого провадження у справі №924/971/23.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 27.10.2023 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача 1 про об`єднання в одне провадження справ № 924/971/23, № 924/972/23, 924/973/23 з присвоєнням об`єднаній справі № 924/971/23. Тоді ж ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

05.08.2014 року між Комуністичною партією України в особі Мельника Дмитра Лукіча (дарувальник) та благодійним фондом "Відродження Хмельниччини" в особі Сидорука Олександра Володимировича (обдаровуваний) укладено договір дарування (далі - договір), згідно п.1 якого Комуністична партія України подарувала (безоплатна передача майна у власність), а благодійний фонд "Відродження Хмельниччини" прийняло у дарунок офіс Хмельницького обласного комітету Комуністичної партії України, що знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Гагаріна, буд. 4/1. Опис об`єкта: загальна площа - 607,7 кв.м., матеріал - цегла.

У п. 2 договору передбачено, що вказане майно належить дарувальнику на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (серія САЕ №960188), що видане 27.12.2013 року Реєстраційною службою Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області, індексний номер 15557056.

У п. 3. договору сторони дійшли згоди оцінити подарунок в 494100,00 грн. Відповідно довідки №197 від 04.06.2014 року, залишкова вартість майна, що є предметом цього договору, становить 494100,00 грн.

Дарувальник свідчить, що згадане майно до цього часу нікому не продане, не подароване, не заставлене, у спорі і під забороною (арештом) не перебуває, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесене та вільне від будь-яких прав третіх осіб (п. 4. договору).

Дарувальник передав, а обдаровуваний прийняв відчужуване майно (ключі, документи на оплату комунальних послуг) (п. 6 договору).

У п. 10 договору сторони підтверджують, що договір відповідає їхнім дійсним намірам і не носить характеру мнимого та удаваного договору, а також не є зловмисним договором.

Майно розташоване на земельній ділянці площею 0,04338 га, кадастровий номер земельної ділянки 6810100000:01:009:0082, що орендується дарувальником на підставі договору оренди землі, від 19.07.2012 року, що укладений між дарувальником та Хмельницькою міською радою.

Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Романішиним Я.О. та зареєстровано в реєстрі за №1202.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права станом на 26.06.2017 року, земельна ділянка площею 0,0438 га за адресою: м. Хмельницький, вул. Гагаріна, 4/1, перебуває в оренді відповідача 1 на підставі договору від 13.01.2017 року. Як слідує з акта приймання-передачі вказаної земельної ділянки, підписаного представником відповідача 1 та міським головою, земельна ділянка передана для обслуговування офісу.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 15.08.2023 року, приміщення офісу, об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 607,7 кв.м. за адресою: м. Хмельницький, вул. Гагаріна (вул. Героїв Маріуполя), буд. 4/1, належить на праві власності благодійному фонду "Відродження Хмельниччини" (38303595) на підставі договору дарування від 05.08.2014 року №1202 (дата реєстрації права власності - 05.08.2014 року). До того приміщення перебувало у власності Комуністичної партії України на підставі свідоцтва про право власності від 27.12.2013 року.

Відповідачем 1 надано в матеріали справи технічні умови від 01.06.2023 року для проектування та приєднання водопостачання та водовідведення об`єкта (приміщення), житлових будинків, квитанції на оплату послуг з водопостачання та водовідведення на приміщення за адресою: м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, 4/1, договір від. 27.07.2023 року із МКП "Хмельницьководоканал", договір №7481 від 01.08.2023 року про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення із МКП "Хмельницьководоканал", договір на приєднання до газорозподільної системи від 12.06.2023 року із АТ "ОГС "Хмельницькгаз", договір від 24.07.2023 року із Управлінням поліції охорони щодо встановлення системи охоронної сигналізації в приміщенні офісу за адресою: м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя, 4/1, договір від 01.09.2023 року про централізовану охорону майна на об`єкті з реагуванням наряду поліції охорони.

ОСОБА_3 у заяві свідка від 04.10.2023 року повідомив, що у грудні 2014 року після вторгнення росії на територію України він здійснив переїзд до Хмельницької області із Іловайську Донецької області та тимчасово проживав у приміщенні по вул. Гагаріна (сьогодні Героїв Маріуполя), 4/1, яке належить благодійній організації "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини". В період знаходження в приміщенні, яке було облаштоване усім необхідним для забезпечення життєдіяльності, з 2015 року благодійним фондом надавались безоплатні консультації, розміщувались люди, які переїжджали до міста зі східних областей України. Окрім того, ОСОБА_3 зазначив, що благодійний фонд здійснював утримання приміщення та прибудинкової території, проводив поточний ремонт, та також з кінця лютого 2022 року почав розміщувати в приміщенні по вул. Гагаріна (сьогодні Героїв Маріуполя), 4/1, значну кількість людей з інших областей.

ОСОБА_4 у заяві свідка від 05.10.2023 року повідомив, що він у приміщенні по вул. Гагаріна (сьогодні Героїв Маріуполя), 4/1, отримував безоплатну правову консультацію від БФ "Відродження Хмельниччини" та був свідком того, що фонд з 2014 року використовував орендоване приміщення, зокрема, розміщував переселенців зі сходу України, надав різного роду допомогу малозабезпеченим особам, здійснював утримання приміщення та прибудинкової території, проводив поточний ремонт.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2014 року у справі №826/9751/14 відкрито провадження у справі за позовом Міністерства юстиції України, Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України про заборону діяльності Комуністичної партії України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.10.1993 року (свідоцтво №505). Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.02.2015 року у справі №826/9751/14 передано справу за позовом Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України про заборону політичної партії на розгляд Київському окружному адміністративному суду. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2015 року справу №826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України, Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України, треті особи 1. Служба безпеки України, 2. Всеукраїнське об`єднання "Свобода", 3. Радикальна партія Олега Ляшка, 4. Громадська організація "Воля-Громада-Козацтво", 5. Українська республіканська партія, 6. ОСОБА_5 , за участю Генеральної прокуратури України про заборону діяльності політичної партії прийнято до провадження суддею Київського окружного адміністративного суду. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 року адміністративну справу №826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України, треті особи: Служба безпеки України, Всеукраїнське об`єднання "Свобода", Радикальна партія Олега Ляшка, Громадська організація "Воля-Громада-Козацтво", Українська республіканська партія, ОСОБА_5 , за участю Офісу Генерального прокурора про заборону політичної партії передано для продовження і завершення розгляду за підсудністю до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2022 року прийнято справу № 826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України, треті особи: Служба безпеки України, Всеукраїнське об`єднання "Свобода", Радикальна партія Олега Ляшка, Громадська організація "Воля-Громада-Козацтво", Українська республіканська партія, ОСОБА_5 за участю Офісу Генерального прокурора про заборону політичної партії до провадження.

Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 року у справі №826/9751/14 задоволено адміністративний позов Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України. Заборонено діяльність Комуністичної партії України (ідентифікаційний код юридичної особи: 00049147), адреса вул. Борисоглібська, 7, м. Київ, 04070. Передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

У рішення зазначено, з-поміж іншого, що 24.06.2022 до Восьмого апеляційного адміністративного суду надійшла заява про збільшення позовних вимог.

4. Позиція суду, оцінка аргументів учасників справи.

4.1. Щодо порушеного права позивача.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Згідно з частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України.

В силу положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

У цьому висновку суд звертається до правої позиції Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, що викладені в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

Крім цього, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до статей 16, 203, 215 цього Кодексу для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.

В даному випадку з позовом звернулось Міністерство юстиції України, яке не є стороною спірного правочину, тому при з`ясуванні наявності підстав потенційного порушення прав позивача оскаржуваним правочином судом враховується наступне.

Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022 року, позов Міністерства юстиції України задоволено. Заборонено діяльність Комуністичної партії України. Передано майно, кошти та інші активи партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 р. № 896 (зі змінами) (далі - Порядок), після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Міністерство юстиції України вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України. Абзацом першим пункту 3 Порядку передбачено, що за результатом заходів із розшуку майна політичної партії Міністерство юстиції України складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави. В подальшому, Мін`юст протягом 10 робочих днів з дня затвердження переліку майна надсилає його копію та копію рішення суду Фонду державного майна як уповноваженому органу управління цим майном. Фонд державного майна після отримання від Мін`юсту копії переліку майна та копії рішення суду протягом 10 робочих днів вживає заходів до державної реєстрації речових прав на таке майно та/або заходів з прийняття до сфери свого управління відповідних цінних паперів, корпоративних прав.

З викладених положень вбачається, що дії щодо розшуку майна заборонених політичних партій, в тому числі, шляхом надіслання до державних органів, зокрема АРМА, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності запитів (але не виключно), покладено на Міністерство юстиції України. Таким чином, враховуючи мотиви звернення до суду з даним позовом, а саме, повернення майна у власність Комуністичної партії України з метою подальшого передання у власність держави, повноваження Мін`юсту у даній процедурі, суд вважає, що останній наділений право оскарження договору дарування від 05.08.2014 року, укладеного між відповідачами.

4.2. Щодо фіктивності договору.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Судова практика виходить з того, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним (постанова ВС від 19.11.2019 р. у справі № 924/1014/18).

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16.

Фіктивний правочин виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Позаяк на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч. 3 ст. 234 ЦК України).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення (постанова Верховного Суду від 24.11.2021 рок у справі 905/2030/19 (905/2445/19)).

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові ВС від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписів статі 234 ЦК України у подібних правовідносинах виходив, зокрема, з того, що в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.

Як вбачається зі змісту статті 718 ЦК України предметом договору дарування може бути зокрема нерухома річ.

За положеннями ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 346 ЦК України відчуження нерухомого майна є підставою припинення права власності на нього.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, перехід і припинення, відповідно до частини першої статті 182 ЦК України, що діяла на момент укладення оспорюваного договору дарування, підлягають обов`язковій державній реєстрації.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із матеріалів справи стверджується, що 05.08.2014 року повноважними представниками відповідачів укладено договір дарування нерухомості, який нотаріально посвідчено. Тоді ж за результатами укладення оскаржуваного договору дарування зареєстровано право відповідача 1 на нежитлове приміщення офісу площею 607,7 кв.м. за адресою: м. Хмельницький, вул. Героїв Маріуполя (Гагаріна), 4/1, та зареєстровано припинення права власності на вказане майно Комуністичної партії України (повне відчуження).

Тобто, відбувся перехід права власності на предмет договору дарування від дарувальника до обдаровуваного, що свідчить про настання правових наслідків, передбачених оскаржуваним договором.

Із пояснень сторін також вбачається воля відповідачів саме на передання спірного майна від Комуністичної партії України до БФ "Відродження Хмельниччини", за яким в подальшому також оформлено право користування земельною ділянкою під приміщенням офісу.

Твердження позивача про реєстрацію місцезнаходження Хмельницької обласної організації Компартії України та редакції газети "За правду" у спірному приміщенні не спростовує переходу права власності на приміщення офісу до відповідача 1.

Встановлені обставини, з огляду на викладені вище норми законодавства, виключають фіктивність договору дарування від 05.08.2014 року, позаяк він спричинив правові наслідки, передбачені ним.

4.2. Щодо фраудаторності договору.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц погодилася з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.

Відтак особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією на такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Верховний Суд у постанові від 24.11.2021 рок у справі 905/2030/19 (905/2445/19) зазначив наступне.

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

При цьому, в контексті фраудаторності пов`язаність осіб правочину якраз і полягає в спільній реалізації ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду інший особі. У той же час сама по собі формальна пов`язаність осіб правочину, зокрема в розумінні норм Податкового кодексу України, родинний зв`язок тощо, автоматично не свідчить про фіктивність правочину та не доводить існування в осіб відповідної мети зловживання правом на шкоду майновим інтересам третьої особи, як одного з ключових критеріїв фіктивності фраудаторного правочину (постанова ВС від 04.12.019 року у справі №910/17755/18).

Позивач як на підставу позову посилається на те, що оскаржуваний договір укладено відповідачами з метою уникнення передання майна державі як наслідку заборони діяльності Комуністичної партії України.

Проте, суд не може погодитись з такими доводами позивача з врахуванням наступних обставин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2014 року у справі №826/9751/14 відкрито провадження у справі за позовом Міністерства юстиції України, Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України про заборону діяльності Комуністичної партії України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.10.1993 року (свідоцтво №505).

Оспорюваний у даній справі договір укладено 05.08.2014 року (менше, ніж через місяць після відкриття провадження у справі №826/9751/14). Із предмету позову у справі №826/9751/14 не вбачається, що позивачами у 2014 році заявлялась вимога про передання майна, коштів та інших активів Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

Позивач, стверджуючи, що поданий 2014 року у справі №826/9751/14 позов містив вимогу про передання майна, не надав доказів на підтвердження.

Натомість, судом проаналізовано процесуальні документи у справі №826/9751/14 в Єдиному державному реєстрі судових рішень та встановлено, що вимога про передання майна зазначена у рішенні Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 року, по тексту якого також вказано, що 24.06.2022 до Восьмого апеляційного адміністративного суду надійшла заява про збільшення позовних вимог.

Наслідок заборони політичної партії у вигляді переходу майна, коштів та інших активів політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави з`явився лише після внесення відповідних змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій" від 03.05.2022 року.

Тобто, на момент укладення спірного правочину як у позові у справі №826/9751/14, так і у законодавстві України не існувало такого наслідку заборони політичної партії як передання її майна державі.

Жодних доказів того, що, укладаючи договір 05.08.2014 року, відповідачі знали, допускали або повинні були допускати, що у випадку потенційної заборони партії її майно буде передане державі, та саме з цією ціллю відчужили його, діючи з метою спричинення шкоди кредиторам, позивачем не надано.

Твердження позивача про те, що відповідачі з огляду на політичну ситуацію в державі могли допускати передання майна партії державі в майбутньому, є припущенням. Проте, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

5. Щодо застосування строків позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц).

Враховуючи, що суд в даному випадку за результатами вирішення спору не встановив порушення права позивача (держави в особі позивача), відсутні підстави для вирішення питання про сплив строку позовної давності.

6. Висновки за результатами розгляду спору .

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання органу державної влади у мирне володіння майном має бути законним. Друге речення першого абзацу дозволяє позбавляти власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий абзац визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів».

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Оскільки втручання держави в мирне володіння майном повинне ґрунтуватись на законі, саме лише припущення позивача, без належного доказового підтвердження, про укладення між відповідачами оскаржуваного договору з іншою ціллю, ніж дарування, а саме, з метою уникнення передання майна державі внаслідок заборони партії, на шкоду кредиторам, не може бути підставою для визнання недійсним договору від 05.08.2014 року, тому в задоволенні відповідної позовної вимоги суд відмовляє. Позаяк судом відмовлено в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору дарування, вимога про скасування державної реєстрації також не підлягає задоволенню.

7. Судові витрати.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

в задоволенні позову Міністерства юстиції України, м. Київ до благодійної організації "Благодійний фонд "Відродження Хмельниччини", м. Хмельницький, Комуністичної партії України, м. Київ про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації прав відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 01.12.2023 року

Суддя М.В. Музика

Віддрук. у 2 прим.: 1 - до справи; 2 - відповідачу 2 (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, 7, код 00049147; CK-KPU@KPU.KIEV.UA) - рек. з пов. про вручення; позивачу та представнику відповідача 1 адвокату Савченко О.В. - в електронні кабінети