Постанова

від 29.11.2023 по справі 274/2361/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 274/2361/20

провадження № 61-14140св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Виконавчий комітет Бердичівської міської ради Житомирської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 листопада 2021 року у складі судді Корбута В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Галацевич О. М., Трояновської Г. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Бердичівської міської ради Житомирської області, про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з неповнолітніми дітьми та визначення способів участі у їх вихованні та спілкуванні,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Бердичівської міської ради Житомирської області, про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з неповнолітніми дітьми та визначення способів участі у їх вихованні та спілкуванні.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що з 22 лютого 2012 року він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 грудня 2019 року.

Під час шлюбу в них народилося троє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_1 - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - син ОСОБА_6 .

З часу припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 перешкоджає йому брати участь у вихованні синів, відвідувати їх та спілкуватися з ними.

Врегулювати питання спілкування батька з дітьми мирним шляхом відповідач відмовляється.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у вихованні та спілкуванні з синами: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

- визначити (встановити) такі способи його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми:

1) кожну суботу з 9:00 години до неділі 21:00 години особисті побачення або через засоби відеоконференцзв`язку без присутності матері;

2) під час літніх канікул: з 9:00 години 01 липня до 21:00 години 31 серпня;

3) під час зимових канікул: з 9:00 години понеділка першого тижня канікул до 21:00 години неділі другого тижня канікул.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 листопада 2021 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні та вихованні з його синами: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Визначено ОСОБА_1 такі способи участі у вихованні його синів та спілкуванні з ними:

- побачення шляхом здійснення відеодзвінків (відеоконференцій) із застосуванням належних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 технічних засобів та необхідного для цього програмного забезпечення: кожну суботу та неділю - у час за домовленістю між ними, а у разі недосягнення такої домовленості - з 10:00 до 11:00 години та з 19:00 до 20:00 години, у присутності ОСОБА_2 , а за згодою останньої - без її присутності (у разі нездійснення у ці дні очних побачень ОСОБА_1 з дітьми);

- очні побачення за місцем проживання ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , або іншим у разі його зміни) та у громадських місцях, розташованих у населеному пункті, у якому проживає ОСОБА_2 : 1) кожну суботу та неділю у час, за домовленістю між ними, а у разі недосягнення такої домовленості - з 10:00 до 13:00 години та з 18:00 до 20:00 години; 2) у зимовий (грудень, січень, лютий) та літній (червень, липень, серпень) періоди року: у час та дні за домовленістю між ними, а у разі недосягнення такої домовленості - з 9:00 години 01 грудня до 20:00 години 10 грудня, з 9:00 години 10 січня до 20:00 години 20 січня, з 9:00 години 20 лютого до 20:00 години 28 лютого, за умови, що діти не будуть відірвані від навчання.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дітей, у зв`язку з чим позивач має право на спілкування із синами та на участь у їх вихованні.

Між сторонами постійно виникають непорозуміння та конфліктні ситуації у зв`язку з неможливістю домовитися з приводу конкретного часу та тривалості спілкування та спільного проведення часу батька з малолітніми дітьми.

Визначаючи порядок спілкування позивача із синами, суд вказав, що з урахуванням віку дітей, їх прив`язаності до матері, зустрічі повинні відбуватися за участю відповідача, а за її згодою, зокрема, у разі налагодження емоційного зв`язку батька з дітьми, - без присутності матері.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 листопада 2021 року змінено, викладено третій абзац резолютивної частини рішення у такій редакції:

«Визначити наступний спосіб участі батька ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні із синами ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 :

1) побачення шляхом здійснення відеодзвінків (відеоконференцій) із застосуванням належних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 технічних засобів та необхідного для цього програмного забезпечення: кожну суботу та неділю - у час з 10:00 до 11:00 години у присутності ОСОБА_2 ;

2) очні побачення за місцем проживання ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , або іншим у разі його зміни) та у громадських місцях, розташованих у населеному пункті, у якому проживає ОСОБА_2 : у першу суботу кожного місяця з 10:00 до 19:00 години у присутності ОСОБА_2 ;

3) у період літніх канікул - 15 днів, у період зимових канікул - 7 днів у термін визначений за домовленістю батьків за місцем проживання ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , або іншим у разі його зміни) та у громадських місцях, розташованих у населеному пункті, у якому проживає ОСОБА_2 ».

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що право позивача на участь у вихованні дітей та спілкуванні з ними підлягає захисту.

Однак вирішуючи питання щодо способу спілкування батька із синами, судом у достатній мірі не враховано якнайкращі інтереси дітей, їх вік, а також поведінку батьків,ступінь особистої прихильності дітей до кожної із сторін.

ОСОБА_2 як мати, усвідомлюючи інтереси дітей, має можливість морально підготувати їх до спілкування та зустрічей з батьком, тобто сприяти встановленню психоемоційного зв`язку позивача з синами.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що участь батька у спілкуванні та вихованні дітей можлива лише у присутності матері, а так само, що між батьком та синами існують стійкі психоемоційні перешкоди у спілкуванні, а тому колегія суддів вважала за необхідне у період літніх та зимових канікул визначити спосіб спілкування батька з синами без присутності матері.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2023 року ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_3 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 листопада 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17, від 23 червня 2020 року у справі № 754/9026/16, від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, від 29 липня 2021 року у справі № 758/5545/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 210/529/19.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що наразі в Україні введено воєнний стан, а тому задля забезпечення безпеки дітей, а також з метою збереження усталеного ритму життя та суспільних зв`язків дітей, які вони налагодили у Республіці Польща, існує необхідність продовження її проживання із синами у названій державі.

Судами залишено поза увагою те, що у 2016 та 2019 роках мало місце домашнє насильство з боку позивача, що в свою чергу не дає можливості встановити ОСОБА_8 такий час побачень з дітьми, про який зазначено ним у позовній заяві.

Позивач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх підготовку до самостійного життя.

Вважає, що, визначаючи спосіб участі батька у спілкуванні та вихованні малолітніх синів, суди вийшли за межі позовних вимог та не врахували якнайкращих інтересів самих дітей.

В порушення норм процесуального права позивач не надав належних та допустимих доказів щодо наявності у нього перешкод у спілкуванні з дітьми.

Аргументи інших учасників справи

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_10 , подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області.

23 жовтня 2023 року справа № 274/2361/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що з 22 лютого 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 грудня 2019 року (том 1 а. с. 19-20).

Під час шлюбу у сторін народилося троє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_1 - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - син ОСОБА_6 , які є громадянами України та наразі проживають разом з матір`ю у Республіці Польща за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 13-16, 108, 196).

Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 - за адресою: АДРЕСА_3 (том 1 а. с. 50, 52, 85).

ОСОБА_2 чинить позивачу перешкоди у спілкуванні з дітьми, про що, зокрема, свідчать відповідні звернення ОСОБА_1 до державних органів як України, так і Республіки Польща (том 1 а. с. 60-64).

На час звернення до суду з цим позовом, сторони не дійшли згоди щодо вирішення питання про визначення способу участі батька у вихованні дітей шляхом переговорів та прийняття спільного рішення.

30 червня 2023 року до апеляційного суду надійшла відповідь Районного Суду міста Лемборку III Відділ Сім`ї та Неповнолітніх, надана на виконання ухвали Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, згідно з якою за результатами перевірки, проведеної куратором - спеціалістом Районного суду міста Лемборку Данута Лукашен, встановлено, що:

- неповнолітній ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та неповнолітній ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , навчаються в Початковій Школі № 5 в місті Лемборку; неповнолітній ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зарахований в АДРЕСА_4 , але через простудні захворювання дуже часто пропускає заняття;

- в день візиту неповнолітні діти були повністю одягнені, їхній одяг був чистим і відповідав температурі в квартирі. Гігієна дітей не викликала занепокоєння;

- ОСОБА_2 користується дуже позитивною оцінкою найближчих сусідів, її сприймають як дуже милу і спокійну сусідку і як дуже турботливу, добру матір «… добре виховує дітей, … хлопці є ввічливі і такі тихі… завжди гарно і чисто одягнені.. вона про них дуже дбає…»;

- зроблені висновки шляхом дослідження середовища проживання не вказують на те, що благополуччя неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_14 , які залишаються під виключною опікою та контролем матері, знаходиться під загрозою;

- класний керівник учня 3-а класу ОСОБА_15 зазначила, що ОСОБА_4 дуже спокійний, ввічливий і культурний. Хлопчик завжди підготовлений до занять і забезпечений усім необхідним шкільним приладдям. До школи ходить охайно одягнений, має другий сніданок. Мама перебуває в сталому контакті з класним керівником, систематично дізнається про успіхи дитини в навчанні та поведінці через електронний щоденник, на зустрічах з батьками (батьківських зборах) та через індивідуальні контакти з учителем;

- класний керівник учня 1-а класу ОСОБА_16 - Моніка Чубашек-Дубіцька вказала, що ОСОБА_5 дуже спокійний і ввічливий, знає та дотримується усіх шкільних правил. Приймає активну участь на уроках та охоче зголошується на відповіді. Мама перебуває в сталому контакті з класним керівником, у випадку відсутності хлопця приходить отримати додаткові завдання для вклеювання до зошиту і карти праці. ОСОБА_17 ангажується у життя школи та класу, охоче допомагає в організації класних свят. Мама піклується про особисту гігієну та чистоту дитини;

- контакт з батьком відбувся один раз, а саме, 25 вересня 2022 року, коли батько ОСОБА_5 через електронний щоденник поставив запитання вчителю наступного змісту: «Як там мій син ОСОБА_5 », на що учитель зауважила, що дитина не ходить до школи, а навчається дистанційно;

- неповнолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у приміщенні Районного Суду міста Лемборку судді Роману Платек пояснили, що мають контакт зі своїм батьком в телефонному режимі. Тато телефонує до них раз на тиждень або раз на місяць. Повідомили, що також бачать тата через камеру під час телефонних розмов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У справі, яка переглядається, предметом спору є усунення перешкод у вихованні та вільному спілкуванні батька з дітьми, а тому Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України (далі - СК України), Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими правовими актами.

Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції про права дитини передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. І таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Отже, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини.

Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19 (провадження № 61-5501св22), від 26 червня 2023 року у справі № 753/5374/22 (провадження № 61-2097св23).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та встановлюючи інший порядок побачень батька з дітьми, врахувавши інтереси дітей, їх вік, режим навчання та відпочинку, а також закріплений у положеннях чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участі у її вихованні, врахувавши бажання батька на участь у вихованні та спілкуванні зі своїми синами, встановивши відсутність обставин, які б унеможливлювали реалізацію права батька на таке спілкування, необхідність спілкування дітей як з батьком, так і з матір`ю, які не змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дітей, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість визначення порядку систематичних зустрічей батька із синами у першу суботу кожного місяця у присутності матері, а у період літніх (15 днів) та зимових (7 днів) канікул - на території фактичного місця проживання чи перебування дітей за відсутності матері.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції, адже такий спосіб участі батька у вихованні синів та спілкуванні з ними у повній мірі відповідатиме інтересам як дітей, так і батьків, забезпечує участь батька у процесі виховання дітей.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційний суд правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи заявника про те, щонаразі в Україні введено воєнний стан, а тому задля забезпечення безпеки дітей існує необхідність продовження її проживання із синами у Республіці Польща, і що при визначенні способу участі батька у спілкуванні та вихованні малолітніх дітей суди вийшли за межі позовних вимог, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, діючи в межах наданих йому процесуальним законом повноважень та заявлених позовних вимог, належно дослідив зібрані у справі докази, повно встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, урахував найкращі інтереси малолітніх дітей, їх емоційний стан і ставлення до батька, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, визначивши порядок зустрічей батька із синами без присутності матері за менший період літніх та зимових канікул, аніж просив позивач, причому на території фактичного місця проживання чи перебування дітей у Республіці Польща.

Ураховуючи наведене, задоволення судом позовних вимог частково, не є виходом за межі позовних вимог та не дає підстав для висновку про те, що суд самостійно обрав правову підставу та предмет позову.

Посилання заявника на те, що у 2016 та 2019 роках позивач вчиняв стосовно неї домашнє насильство, що в свою чергу не дає можливості встановити ОСОБА_8 такий час побачень з дітьми, про який зазначено ним у позовній заяві, також не заслуговують на увагу, оскільки події, які відбувалися у 2016 році мали місце задовго до припинення між сторонами шлюбних відносин, а виклик поліції від 03 червня 2019 року у місті Лемборк Республіки Польща стосувався недопущення відповідачем у квартиру позивача за місцем проживання дітей, тобто фактично пов`язаний із конфліктом між сторонами щодо можливості батька бачитися із синами (том 1 а. с. 61-62).

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17, від 23 червня 2020 року у справі № 754/9026/16, від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, від 29 липня 2021 року у справі № 758/5545/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 210/529/19, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17 (провадження № 61-6769св19) вказано, що установивши, що в добровільному порядку сторони не досягли згоди щодо визначення порядку спілкування батька з дочкою, у тому числі за наслідком звернення матерідо органу опіки та піклування відповідно до статті 158 СК України, урахувавши встановлені у цій справі конкретні обставини, інтереси дітей - як старшого сина позивача, так і спільної дочки сторін, а також інтереси відповідача та позивача, суд першої інстанції зробив правильний висновок про необхідність часткового задоволення позову про визначення способу участі батька, який проживає окремо від дочки, у її вихованні. Проте, зобов`язуючи позивача не перешкоджати відповідачу брати участь у вихованні дочки та завчасно попереджати про можливість і причини зміни у визначеному порядку зустрічей, суд першої інстанції усупереч частині першій статті 13 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, ураховуючи, що таких зустрічних вимог у цій справі не заявлялось.

Однак на відміну від справи № 165/2839/17 у цій справі ОСОБА_1 просив суд не лише визначити способи його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, а й зобов`язати відповідача не чинити йому перешкод у такому вихованні та спілкуванні.

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 754/9026/16 (провадження № 61-5215св19) зазначено, що суди попередніх інстанцій правильно вважали, що проведення зустрічей батька з дитиною без присутності матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки між позивачем та дитиною відсутній сталий психологічний зв`язок та дитина, враховуючи її вік та тривале проживання з матір`ю, повноцінно не сприймає позивача як батька. Для налагодження довірливих відносин між батьком і дитиною необхідний час, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування та формування емоційної прив`язаності дочки до батька.

Однак у справі, яка переглядається, суди врахували, що між сторонами наявні конфліктні ситуації, вік дітей, а також те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що спілкування дітей з батьком можливе лише в присутності матері.

Верховний Суд наголошує, що, визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, необхідно надавати системну оцінку фактам та обставинам, які впливають на ухвалення певного рішення, зокрема, суд має враховувати, у першу чергу, інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров`я, психоемоційного стану.

Вирішуючи питання про встановлення такого способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, як регулярні особисті спілкування, та необхідності визначення особистого спілкування одного з батьків з дитиною (дітьми) у присутності іншого з батьків, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи.

У цій справі Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про визначення спілкування батька із синами у період літніх та зимових канікул, тобто за більш тривалий час, за відсутності матері, оскільки як встановили суди, сторони між собою мають конфліктні стосунки. Суд вважає, що найкращим інтересам дітей відповідає убезпечення їх від спостереження за конфліктами між батьками.

У постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17 (провадження № 61-17718св18) вказано, що дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. При цьому під час вирішення спору щодо виховання дитини, зважаючи на її вікову категорію, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини спілкуватися з батьками. Крім того, коли суд бажає вислухати думку дитини аби визначити її побажання щодо проживання з одним із батьків, та при цьому не травмувати психіку дитини та уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб. При цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України).

Однак усправі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції врахував інтереси дітей, які переважають над інтересами батьків, при визначенні способів участі батька у їх вихованні, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дітей до матері. При цьому, суд взяв до уваги, що відповідач не надала та матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що спілкування батька з дітьми, що є предметом спору у цій справі, порушує інтереси дітей, та такі дії позивача негативно впливають на психологічне та фізичне здоров`я дітей.

Таким чином, визначаючи у цій справі способи участі батька у спілкуванні та вихованні дітей, апеляційним судом надано системну оцінку фактам та обставинам, які впливають на ухвалення певного рішення, зокрема, суд врахував, у першу чергу, інтереси дітей, які не завжди можуть відповідати їх бажанням, з урахуванням віку, стану здоров`я, психоемоційного стану.

У постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 758/5545/18 (провадження № 61-466св20) зазначено, що встановлюючи порядок побачень батька з сином апеляційний суд, не погоджуючись у повній мірі з висновком органу опіки та піклування, врахувавши стан здоров`я дитини, її психоемоційний стан, необхідність особливого догляду, дотримання розпорядку дня, відповідної дієти, медичних процедур, виходив із якнайкращих інтересів дитини, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про визначення порядку побачень батька шляхом спілкування з сином у присутності матері дитини.

Однак обставини, встановлені судами у цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справі № 758/5545/18, у якій визначаючи порядок побачень батька шляхом спілкування з сином у присутності матері, апеляційний суд вказав, що через діагноз, що є на сьогодні у дитини, малолітній син сторін потребує певного лікування, постійної реабілітації та дотримання рекомендацій лікарів, зокрема: розпорядок (режим) дня, відповідної дієти, медичних процедур; крім того, його настрій залежить від внутрішніх процесів в організмі, погодних умов і взагалі дитина реагує на будь-які зміни навколо себе, погано йде на контакт з новими людьми.

Посилання заявника на постанови Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), у якій предметом спору було позбавлення батьківських прав, від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, у якій вирішувалося питання про визначення місця проживання малолітніх дітей, та від 05 квітня 2023 року у справі № 210/529/19 (провадження № 61-10424св22), у якій предметом розгляду була скарга на дії та бездіяльність державного виконавця, є безпідставними, оскільки висновки у вказаних справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактичної доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду з точки зору застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведених постановах суду касаційної інстанції, на які послалася заявник у касаційній скарзі.

З огляду на викладене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про неналежну оцінку судами попередніх інстанцій наявних у матеріалах справи доказів суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, заявником не мотивовано та не доведено, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема отримання доказів та/або дослідження доказів.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 листопада 2021 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко