Постанова

від 04.12.2023 по справі 458/625/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 458/625/20

провадження № 61-9713 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Квак Вадим Васильович,

відповідачі: ОСОБА_2 , Турківська міська рада Самбірського району Львівської області, Самбірська районна державна адміністрація Львівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Квака Вадима Васильовича, на рішення Турківського районного суду Львівської області від 03 листопада 2022 року у складі судді Кшик О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 травня 2023 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ільницької сільської ради Турківського району Львівської області (далі - Ільницька СР), Турківської районної державної адміністрації Турківського району Львівської області (далі - Турківська РДА), ОСОБА_2 про визнання протиправною відмови у погодженні проєкта землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зобов`язання вчинити дії, скасування реєстрації права оренди, скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування договору оренди земельної ділянки, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила суд:

- визнати протиправною відмову ОСОБА_5 у погодженні проєкта землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та зобов`язати здійснити таке погодження;

- скасувати рішення ОСОБА_5 від 14 серпня 2019 року № 407

про затвердження проєкта землеустрою та передачу ОСОБА_2 в оренду земельної ділянки, площею 0,3607 га, кадастровий номер 4625583200:01:005:0056;

- скасувати договір оренди земельної ділянки від 26 вересня 2019 року № 7, укладений між ОСОБА_2 та Ільницькою СР щодо земельної ділянки,

площею 0,3607 га, кадастровий номер 4625583200:01:005:0056.

- скасувати реєстрацію права оренди ОСОБА_2 на ділянку з кадастровим номером 4625583200:01:005:0056 здійснену Турківською РДА 30 вересня 2019 року за номером 33598436.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником земельної ділянки, площею 0,0266 га, кадастровий номер 4625583200:01:005:0047,

яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Вказана земельна ділянка межує із землями для сінокосіння і випасання худоби

в урочищі «Біля хати», частиною яких користувалася її родина протягом тривалого проміжку часу.

Рішенням ОСОБА_5 від 07 червня 2018 року № 310 їй було надано дозвіл

на виготовлення проєкта землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0574 га в оренду для сінокосіння і випасання худоби в урочищі «Біля хати», на підставі чого фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_3 було розроблено проєкт землеустрою. Проте, листами від 26 вересня 2018 року

№ 148/02-19 та від 01 листопада 2018 року № 174/02-19 Ільницька СР відмовила

в затвердженні технічної документації з підстав непогодження меж із суміжним землекористувачем ОСОБА_2 . Позивач уважала таку відмову протиправною, оскільки на момент розроблення технічної документації

ОСОБА_2 не був таким. При цьому, сільська рада не зазначила, які норми закону були порушені при складенні технічної документації.

Рішення ОСОБА_5 про затвердження проєкта землеустрою та передачу ОСОБА_2 в оренду земельної ділянки, площею 0,3607 га, кадастровий номер 4625583200:01:005:0056 було прийнято без належно оформленої земельно-технічної документації, а також без погодження із нею меж земельної ділянки,

що призвело до порушення її прав. На її переконання, ОСОБА_2 була передана земельна ділянка, на яку ще у 2018 році їй було надано дозвіл

на розроблення проєкта землеустрою.

Крім цього, спірна земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі вздовж річки, однак погоджень з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, проведено не було.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд задовольнити уточнені позовні вимоги.

Ухвалою Турківського районного суду Львівської області від 15 березня 2021 року, серед іншого, за клопотанням представника позивача замінено відповідачів Ільницьку СР та Турківську РДА на належних відповідачів - Турківську об`єднану територіальну громаду та Самбірську районну державну адміністрацію Львівської області (далі - Самбірська РДА).

Ухвалою Турківського районного суду Львівської області від 25 травня 2021 року, серед іншого, за клопотанням представника позивача замінено відповідача Турківську об`єднану територіальну громаду належним відповідачем - Турківська міська рада Самбірського району Львівської області (далі - Турківська міська рада).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 03 листопада

2022 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю заявлених позовних вимог, зокрема порушення її права на землю діями ОСОБА_2 та Турківської міської ради.

Маючи намір отримати в довгострокову оренду земельну ділянку для сінокосіння

в урочищі «Біля хати» в селі Ільник ОСОБА_2 (площею 0,3607 га)

та ОСОБА_1 (площею 0,0574 га, яка знаходиться в водоохоронній зоні) звернулися 19 березня 2018 року та 20 квітня 2018 року, відповідно,

до ОСОБА_5 із відповідними заявами. На підставі рішень органу місцевого самоврядування від 07 червня 2018 року № 309 та № 310 ОСОБА_2

та ОСОБА_1 отримали дозволи на виготовлення проєкта землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно з поданими ними заявами. На час

їх звернення спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності ОСОБА_5 та не була сформована (не було присвоєно кадастровий номер). ОСОБА_2 , після розроблення відповідного проєкта землеустрою та його затвердження у порядку статті 186-1 ЗК України, відповідно до рішення сільської ради від 14 серпня 2019 року № 407 отримав в оренду на 49 років земельну ділянку для сінокосіння, площею 0,3607 га, кадастровий номер 4625583200:01:005:0056, після чого було укладено оспорюваний договір оренди земельної ділянки

та здійснено державну реєстрацію права оренди.

Доводи позивача про те, що з нею не було погоджено межі земельної ділянки, наданої в оренду ОСОБА_2 , районний суд відхилив, як безпідставні, оскільки з акта від 26 листопада 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 відмовилася від підпису на відповідному акті.

Позивач не надала суду належних і допустимих доказів її звернення до сільської ради саме із заявою про затвердження погодженого проєкта землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку статті 186-1 ЗК України, тоді як із наданих нею листів убачається, що її було повідомлено про необхідність здійснення комплексу землевпорядних робіт для приватизації земельної ділянки, при цьому не вказано якої саме. Районним судом установлено відсутність погодження голови сільської ради саме актів приймання-передачі межових знаків, як частини змісту проєкта землеустрою, а не проєкта в цілому, оскільки таке рішення приймається виключно на пленарному засіданні ради. Крім цього, позивач не довела,

що сільською радою було порушено її право на отримання в оренду земельної ділянки, оскільки реальні законні сподівання на оформлення відповідного права

на земельну ділянку виникають саме з моменту звернення особи до відповідного органу місцевого самоврядування із проханням затвердити погоджений проєкт землеустрою (стаття 186-1 ЗК України). Із цих підстав суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною відмови у погодженні проєкта землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язання здійснити таке погодження.

Суд, пославшись на статтю 121 ЗК України, вказав, що за наявності двох

або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність/користування, першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкта землеустрою якої, сформована відповідна ділянка. Спірна земельна ділянка була сформована на підставі проєкта землеустрою ОСОБА_2 , який, до того ж, був затверджений органом місцевого самоврядування (14 серпня 2019 року) через рік після того, як позивачка отримала лист ОСОБА_5 про непогодження головою сільської ради документів її проєкта (26 вересня 2018 року). Недобросовісної та неправомірної поведінки органу місцевого самоврядування, який надав одночасно позивачці та ОСОБА_2 дозвіл на розробку проєкта землеустрою, а також ОСОБА_2 судом

не встановлено. При цьому судом ураховано правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20).

Суд першої інстанції, встановивши, що рішення сільської ради про затвердження проєкта землеустрою та передачу ОСОБА_2 в оренду земельної ділянки, площею 0,3607 га, прийняте відповідно до вимог закону, документації

із землеустрою, дійшов висновку про відсутність підстав для його скасування.

При цьому належних і допустимих доказів, як оскаржуваним рішенням порушено суб`єктивне право позивачки на землю остання не надала. Оскільки суд

не встановив підстав для скасування зазначеного рішення органу місцевого самоврядування, похідні вимоги про скасування договору оренди землі

та реєстрації права оренди також задоволенню не підлягають.

Районний суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Самбірської РДА, як правонаступника Турківської РДА, яка здійснила реєстрацію спірного права оренди, оскільки вона є неналежним відповідачем у даному спорі.

Пославшись на відповідні норми ЦПК України, суд здійснив розподіл судових витрат, зокрема понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу поклав на позивача, а понесені ОСОБА_2 (4 000,00 грн) стягнув

із позивача на його користь, оскільки їх розмір підтверджено належними доказами, вони відповідають критерію реальності, співмірності, розумності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Квака В. В., залишено

без задоволення.

Рішення Турківського районного суду Львівської області від 03 листопада

2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком районного суду про те, що позивач

не довела належними та допустимими доказами порушення її права на землю діями ОСОБА_2 та Турківської міської ради, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Крім цього, правильними є висновки суду першої інстанції, що Самбірська РДА

є неналежним відповідачем у спорі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Квак В. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Турківського районного суду Львівської області від 03 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 травня 2023 року, справу направити на новий розгляд

до суду першої інстанції.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що: судами попередніх інстанцій застосовано норми права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суд; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах; судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення

для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389

ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2023 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 10 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 458/625/20 з Турківського районного суду Львівської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги

та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Квака В. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20), у зв`язку з чим безпідставно вважали, що ОСОБА_2 правомірно надано в оренду спірну земельну ділянку.

Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що позивач зверталася до сільської ради із заявою про затвердження технічної документації, проте така заява була проігнорована, перевага надана заяві ОСОБА_2 . Турківська міська рада визнала вказану обставину у судовому засіданні (частина перша статті 82

ЦПК України), тобто визнала позов у цій частині. Крім цього, судами не враховано, що земельна ділянка, яка увійшла до складу земельної ділянки, переданої в оренду ОСОБА_2 , перебувала у постійному користуванні позивача,

що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Зазначає, що у листі від 08 квітня 2019 року № 62/02-19 Ільницька СР повідомила позивача про те, що спірна земельна ділянка знаходиться в водоохоронній зоні

та може бути передана в оренду для сінокосіння та випасання худоби, проте

не може бути передана позивачці, оскільки не є вільною від забудови. Разом

із цим, така ділянка була передана ОСОБА_2 в оренду без будь-яких застережень.

Також касаційна скарга містить доводи щодо відсутності погодження

з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства; щодо непогодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 ; щодо протиправності договору оренди землі, укладеного між сільською радою та ОСОБА_2 .

Заявник у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Квака В. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження

№ 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,

за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом

у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором

та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу

не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову

в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі

№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі

№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір між сторонами виник щодо оформлення права оренди на спірну земельну ділянку.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправною відмову ОСОБА_5 у погодженні проєкта землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки та зобов`язати здійснити таке погодження;

- скасувати рішення ОСОБА_5 від 14 серпня 2019 року № 407

про затвердження проєкта землеустрою та передачу ОСОБА_2 в оренду земельної ділянки, площею 0,3607 га, кадастровий номер 4625583200:01:005:0056;

- скасувати договір оренди земельної ділянки від 26 вересня 2019 року № 7, укладений між ОСОБА_2 та Ільницькою СР щодо земельної ділянки,

площею 0,3607 га, кадастровий номер 4625583200:01:005:0056.

- скасувати реєстрацію права оренди ОСОБА_2 на ділянку з кадастровим номером 4625583200:01:005:0056 здійснену Турківською РДА 30 вересня 2019 року за номером 33598436.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власником земельної ділянки, площею 0,0266 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та межує із землями для сінокосіння і випасання худоби в урочищі «Біля хати», частиною яких користувалася її родина протягом тривалого проміжку часу. Маючи намір отримати в довгострокову оренду земельну ділянку для сінокосіння в урочищі «Біля хати» вона звернулася з відповідною заявою до сільської ради для надання дозволу на виготовлення проєкта землеустрою. У погодженні виготовленого проєкта землеустрою їй було відмовлено. Натомість, ОСОБА_2 , який також звертався із заявою про надання дозволу на виготовлення проєкта землеустрою, відповідно до рішення сільської ради від 14 серпня 2019 року № 407 отримав

в оренду на 49 років спірну земельну ділянку, після чого уклав оспорюваний договір оренди земельної ділянки та здійснив державну реєстрацію права оренди. Вважає, що вказане порушує її права на землю.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності

на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою та третьою статті 93 ЗК України, тут і далі у редакції, чинній

на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння

і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об`єктів, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

У пункті 34 постанови від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала,

що «…порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності

у користування регулюється статтями 123, 124 ЗК України. Зокрема зацікавлена особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкта землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування надає дозвіл (або мотивовану відмову у його наданні). За замовленням заінтересованої особи виконавець розробляє проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Він погоджується

в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки у користування, яким затверджує проєкт землеустрою щодо відведення ділянки. Передача в оренду земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеного рішення шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.».

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 186-1 ЗК України проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню

з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проєкта безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом

з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проєкта землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації

із землеустрою або містобудівній документації.

Проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, згідно зі статтею 50 Закону України «Про землеустрій», складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок

(як у даній справі). Вони включають в себе інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкта землеустрою тощо.

Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати

на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду

в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку,

що рішення про надання дозволу на розробку проєкта землеустрою

не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Крім цього, у пунктах 37-40 постанови від 29 вересня 2020 року у справі

№ 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:

«37. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже,

і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо

є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад

з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо.

38. При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

39. Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу

на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки,

не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу

або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкта землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкта землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкта землеустрою

та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.

40. З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкта землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною

і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення

для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Для того, щоб надати відповідь, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкта землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною

чи неправомірною, слід надати правову оцінку такої поведінки як добросовісної

чи недобросовісної, виходячи з конкретних обставин справи.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, установлено, що 07 червня

2018 року Ільницька СР прийняла рішення № 309 та № 310, якими, відповідно, надано дозвіл на виготовлення проєктів землеустрою ОСОБА_2

(площею 0,3607 га), який подав відповідну заяву 19 березня 2018 року,

та ОСОБА_1 (площею 0,0574 га), яка звернулася із заявою 20 квітня

2018 року, щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння

та випасання худоби в урочищі «Біля хати» в АДРЕСА_1 (а. с.16 зворот, 17, 43,

207, т. 1).

Спірна земельна ділянка, яка перебуває у комунальній власності, не була сформована.

На підставі вказаних рішень сільської ради ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виготовили проєкти землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду

(а. с. 11-26, 82-123, т. 1)

Рішенням ОСОБА_5 від 14 серпня 2019 року № 407 затверджено матеріали проєкта землеустрою щодо відведення земельних ділянок для сінокосіння ОСОБА_2 в селі Ільник, Турківського району, Львівської області

та передано в оренду на 49 років ОСОБА_2 земельну ділянку,

площею 0,3607 га, кадастровий номер 4625583200:01:005:0056 для сінокосіння

(а. с. 44, т. 1).

На підставі цього рішення 26 вересня 2019 року між Ільницькою СР

та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки № 7

та 30 вересня 2019 року зареєстровано право оренди даної земельної ділянки

(а. с. 46-50, 56, т. 1).

У своєму позові ОСОБА_1 уважала протиправною відмову ОСОБА_5

узатвердженні їй технічної документації з підстав непогодження меж із суміжним землекористувачем ОСОБА_2 , на підтвердження чого надала відповідні докази.

Зокрема, з листів ОСОБА_5 від 26 вересня 2018 року № 148/02-19

та від 01 листопада 2018 року № 174/02-19 убачається, що ОСОБА_1 повідомлено про те, що для приватизації земельної ділянки необхідно здійснити комплекс землевпорядних робіт. Так, для визначення та відновлення

меж земельних ділянок проводиться зйомка землі, яка включає, відповідно

до статті 198 ЗК України, погодження меж земельних ділянок із суміжними власниками та користувачами. В ОСОБА_1 не вказано суміжного землекористувача ОСОБА_2 , якому надана земельна ділянка в оренду згідно рішення від 07 червня 2018 року № 309. Так як, між нею та ОСОБА_2 на час звернення в сільську раду спірне земельне питання щодо межі не було вирішено, тому сільським головою ОСОБА_4 не погоджено документацію

із землеустрою (а. с. 91, 92, т. 2).

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведення ОСОБА_1 порушення

її права на землю, оскільки виготовлення проєкта землеустрою не передбачає обов`язковості надання позивачу права користування земельною ділянкою

(на правах оренди); ОСОБА_1 не надала доказів звернення до органу місцевого самоврядування із проханням затвердити погоджений у порядку

статті 186-1 ЗК України проєкт землеустрою; те, що спірна земельна ділянка була сформована на підставі проєкта землеустрою ОСОБА_2 ; рішення сільської ради про затвердження проєкта землеустрою та передачу ОСОБА_2

в оренду земельної ділянки, площею 0,3607 га, прийняте відповідно до вимог закону, документації із землеустрою.

Також суд першої інстанції не встановив недобросовісної чи неправомірної поведінки як органу місцевого самоврядування, так й ОСОБА_2 .

Отже, суди правильно відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів.

Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони

є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким уже надавалася оцінка судами, вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, по суті зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судами першої

та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору. При цьому судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону,

які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, а тому відхиляються Верховним Судом.

Із цих підстав, твердження заявника касаційної скарги про відсутність правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Квака Вадима Васильовича, залишити без задоволення.

Рішення Турківського районного суду Львівської області від 03 листопада

2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць