Ухвала

від 04.12.2023 по справі 160/10294/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 160/10294/20

адміністративне провадження № К/990/38212/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, про визнання неправомірними дій, скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила визнати неправомірними дії виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В., направленні на звільнення її з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава; визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 13 серпня 2020 року № 514-ос про звільнення її з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава; визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 20 серпня 2020 року № 531-ос про звільнення її з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава; визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 13 жовтня 2020 року № 616-ос про звільнення її з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава; поновити на посаді, що є рівнозначною посаді першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, а за відсутності такої посади на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі; стягнути з Державного бюро розслідувань середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 жовтня 2020 року по дату винесення судового рішення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ДБР від 13 серпня 2020 року №514-ос про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтава.

Визнано протиправним та скасовано наказ ДБР від 20 серпня 2020 року №531-ос про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтава.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державного бюро розслідувань від 13 жовтня 2020 року №616-ос про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у місті Полтава.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді, що є рівнозначною посаді першого заступника директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтава.

Стягнуто з ТУ ДБР, розташованого у м. Полтава на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 42 224,56 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду 06 грудня 2022 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року скасовано із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень стала обставина розгляду справи за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, що є порушенням норм процесуального права.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року, позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивачка звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, надіславши її засобами поштового зв`язку 10 листопада 2023 року.

Предметом спору у цій справі є правомірність звільнення позивачки з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Оскаржуючи судові рішення, скаржниця посилається на пункти 2 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

В касаційній скарзі скаржник вважає за доцільне першочергово навести підставу для касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначивши, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах у сукупності статті 9-1, частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», підпункту 8 пункту 6 розділу І Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затвердженою постановою КМУ № 55 від 17 січня 2018 року, частини другої статті 17 Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Далі за текстом касаційної скарги заявниця наводить підставу, передбачену пунктом 2 частиною четвертою статті 328 КАС України.

Так, позивачка вказує, що містить висновки Верховного Суду, сформовані в постановах Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі 160/8601/20 та від 22 листопада 2022 року у справі № 320/8522/20 у подібних правовідносинах, зазначивши, що розглядаючи питання щодо належного повідомлення державного службовця про наступне звільнення шляхом направлення його на адресу електронної пошти, Верховний Суд застосував частину третю статті 87 Закону України «Про державну службу» у сукупності із статтею 9-1 Закону України «Про державну службу» та статтею 7 Закону України «Про електронні довірчі послуги», та дійшов висновку, що попередження позивача про звільнення створювалось не у порядку, визначеному Законом України «Про електронні довірчі послуги», а саме, не є електронним документом, то до нього не застосовуються положення цього Закону щодо завірення електронного документу електронним цифровим підписом автора.

Проте, як зазначає скаржниця, Верховним Судом у наведених справах не здійснено подальше визначення щодо норм матеріального права, якими слід керуватись у цих правовідносинах,

З огляду на це скаржниця зазначає про наявні підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених в постановах Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі 160/8601/20 та від 22 листопада 2022 року у справі № 320/8522/20, із формуванням наступного висновку про застосування частини третьої статті 87, статті 9-1 Закону України «Про державну службу» із дотриманням вимог частини другої статті 17 Закону України «Про електронні довірчі послуги» та пункту 8 частини шостої розділу І Інструкції з електронного діловодства, а саме: повідомлення державного службовця про наступне звільнення шляхом направлення на його електронну адресу електронної копії паперового повідомлення про звільнення без її засвідчення кваліфікованою печаткою органу свідчить про недотримання керівником державної служби вимог частини третьої статті 87 Закону про державну службу.

Верховний Суд, здійснивши системний аналіз викладених заявницею доводів щодо наявності підстав касаційного оскарження та надавши їм оцінку, зазначає, що стосовно одних і тих самих норм права позивачка зазначила дві підстави касаційного оскарження, які за своєю суттю є взаємовиключними, оскільки пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, тобто позивачка стверджує, що висновки Верховного Суду наявні, проте, на її думку, з певними вадами, що потребують доповнення, а в другій зазначеній в касаційній скарзі підставі (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України) позивачка стверджує, що стосовно цих норм права висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах відсутні, тобто на переконання Суду з урахуванням викладеного, вбачається невизначеність авторки касаційної скарги щодо зазначення підстав касаційного оскарження, що зрештою дає підставу для висновку про неналежне викладення підстав касаційного оскарження.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, з огляду на викладене, заявницею належним чином не обґрунтовано посилання на пункти 2 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі.

Інші доводи та аргументи заявниці зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Отже, скаржницею не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пунктів 2 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, про визнання неправомірними дій, скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку- повернути особі, яка її подала.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

Суддя С.А. Уханенко