Рішення

від 01.05.2023 по справі 160/10294/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2023 року Справа № 160/10294/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКоренева А.О. за участі секретаря судового засіданняПати В.А. за участі: представника позивача - Озюменка Є.Ю. представника відповідача 1 - Стужука О.В. відповідач -2 не з`явився. представника відповідача 3 - Стороженка А.І розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань (далі - відповідач-1), Виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича (далі - відповідач-2), Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - відповідач-3) про визнання неправомірними дій, скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного бюро розслідувань (далі - Відповідач-1), Виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича (далі - Відповідач-2), Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава (далі - Відповідач-3), в якій просила суд:

визнати дії виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимирович, направленні на звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава - неправомірними;

визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 14.07.2020 року № 93ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на 2020 рік»;

визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 13.08.2020 року № 514-ос про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава;

визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 20.08.2020 року № 531-ос про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава;

визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 13.10.2020 року № 616-ос про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава;

поновити ОСОБА_2 на посаді, що є рівнозначною посаді першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, а за відсутності такої посади на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі;

стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.10.2020 року по дату винесення судового рішення.

На обґрунтування позову зазначено про те, що на час затвердження змін до штатного розпису, а саме: 14.07.2020, що і стало в подальшому підставою для звільнення, не було затверджено Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, в порушення ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», що, на думку Позивача, свідчить про відсутність зміни істотних умов проходження служби. При цьому, в результаті змін до штатного розпису посади директора та заступників збереглися, і, на думку Позивача, фактично за новим штатним розписом ці особи повинні виконувати посадові обов`язки, тому скорочення посади Позивача не відбулось. Позивач вказав і про те, що у зв`язку з тим, що підстави для припинення державної служби, передбачені ст. 87 Закону України «Про державну службу» на думку останнього були відсутні, ОСОБА_2 звернулась до Державного бюро розслідувань із заявою на переведення на іншу рівнозначну посаду, однак листом від 13.08.2020 року Позивачу було відмовлено в такому переведенні та зазначено, що переведення працівників Державного бюро розслідувань з посад державної служби на посади, які підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу не передбачено. 13.08.2020 Позивач повторно звернувся з листом до Державного бюро розслідувань з вимогою повторно розглянути питання переведення, адже першого заступника директора Державного бюро розслідувань та заступника директора Державного бюро розслідувань було переведено з посади державної служби на посаду, яка підлягає заміщенню особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу, проте відповідь на вказане звернення Позивачка не отримала, а відсутність дій щодо переведення, на думку Позивача, свідчать про застосування неоднакового підходу до однакових правовідносин. З огляду на обставини, викладені у позовній заяві Позивач просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 04 листопада 2020 залишив без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Державного бюро розслідувань від 14.07.2020 року № 93 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на 2020 рік».

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 04 листопада 2020 року по справі № 160/10294/20 адміністративний позов ОСОБА_2 до Державного бюро розслідувань, Виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава про визнання неправомірними дій, скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку - задовольнив частково:

визнав протиправним та скасував наказ Державного бюро розслідувань від 13.08.2020 року № 514-ос про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава;

визнав протиправним та скасовав наказ Державного бюро розслідувань від 20.08.2020 року № 531-ос про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава;

визнав протиправним та скасовав наказ Державного бюро розслідувань від 13.10.2020 року № 616-ос про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава;

поновив ОСОБА_2 на посаді, що є рівнозначною посаді першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава;

стягнув з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 42224,56 грн. (т. 2, а.с.182-187).

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року залишено без змін.

Верховний Суд постановою від 06.12.2022 року касаційну скаргу Державного бюро розслідувань та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, задовольнив частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року скасовав. Справу № 160/10294/20 направив на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 09 січня 2023 року, після повернення справи з Верховного Суду на новий розгляд, призначив справу в загальному проваджені у підготовче засідання,

Водночас, суд зауважує, що предметом судового розгляду у даній справі під час нового розгляду справи є правомірність прийняття наказів від 13.08.2020 № 514-ос, від 20.08.2020 № 531-ос та від 13.10.2020 № 616-ос та дій виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича, оскільки ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 позовну заяву ОСОБА_2 , в частині позовних вимог про скасування наказу ДБР від 14.07.2020 № 93ДСК, залишено без розгляду.

16 січня 2023 року до суду надійшов відзив Державного бюро розслідувань, у якому просили відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування своєї позиції зазначили, що наказом ДБР від 14.07.2020 № 93ДСК затверджено подання директора ТУ ДБР, у м. Полтаві Тимошко В.В. від 09.07.2020 № 27ДСК/15-10 про внесення змін до штатного розпису ТУ ДБР, у м. Полтаві на 2020 рік, відповідно до яких посади директора, першого заступника директора та заступника директора - начальника слідчого управління ТУ ДБР, у м. Полтаві скорочено та введено нові посади начальницького складу - директор та 2 заступники директора ТУ ДБР у м. Полтаві, із граничним званням - полковник ДБР. 16.07.2020 на електронну та поштову адреси ОСОБА_2 направлено Попередження про наступне вивільнення від 16.07.2020 № 10-13-01-15472, з метою дотримання вимог статті 87 Закону України «Про державну службу», що свідчить про належне попередження про наступне вивільнення ОСОБА_2 . Водночас зауважили, що на момент виникнення спірних правовідносин приписи частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції Закону України від 14.01.2020 № 440-ІХ) не покладали на суб`єкта призначення або керівника державної служби обов`язку із працевлаштування працівників, що вивільняються.

19 січня 2023 року до суду надійшов відзив Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, у якому зазначили, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Доводи викладенні у відзиві Відповідача -3 відповідають доводам, викладеним у відзиві Державного бюро розслідувань. Водночас, вказали, що ТУ ДБР у м. Полтаві залучено до цієї справи в якості співвідповідача ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 лише з тих мотивів, що ОСОБА_2 заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і хоча її звільнення з посади першого заступника директора ТУ ДБР у м. Полтаві проводилось, саме ДБР, відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», втім нарахування та виплата заробітної плати працівникам ТУ ДБР у м. Полтаві проводиться безпосередньо ТУ ДБР у м. Полтаві, як окремою юридичною особою. Також вказали, що у своїй позовній заяві та заяві про доповнення предмету позову, ОСОБА_2 просила суд стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу безпосередньо з Державного бюро розслідувань, а не з ТУ ДБР у м. Полтаві.

Відповідача -2, своїм правом на подання відзиву по справі не скористався.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 10 квітня 2023 року клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі залишив без задоволення.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 10 квітня 2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 01 травня 2023 року.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 01 травня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про колегіальний розгляд справи залишив без задоволення..

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 01 травня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів по справі залишив без задоволення.

01 травня 2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі просив, їх задовольнити з викладених у ній підстав.

Представник Державного бюро розслідувань, проти задоволення позову заперечував з викладених у відзиві на позовну заяву підстав. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, проти задоволення позову заперечував, підтримав позицію представника Державного бюро розслідувань. Просив у задоволенні позову відмовити з викладених у відзиві підстав.

Позивачка та Відповідач - 2 у судове засідання не з`явились, судом про дату та час розгляду справи, повідомлялись належним чином.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що наказом Державного бюро розслідувань № 154-ос від 23 жовтня 2018 року ОСОБА_2 призначено на посаду першого заступника Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, яка на час призначення на посаду та проходження нею служби, відносилась до посад державної служби (том 1 а.с. 94).

26.02.2020 ДБР прийнято наказ № 47 «Про затвердження переліку посад у центральному апараті ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу».

08.07.2020 в.о. директора ДБР ОСОБА_4 видано наказ «Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» № 323, відповідно до якого посади директора та заступника директора територіальних управлінь ДБР підлягали заміщенню особами рядового і начальницького складу.

14.07.2020 в.о. директора ДБР ОСОБА_4 видано наказ «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на 2020 рік» № 93 ДСК, який вводився в дію з 17.08.2020, а підставою для його видання слугував Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затверджений наказом ДБР від 08.07.2020 № 323.

В п. 2 наказу зазначено про скорочення посад державної служби відповідно додатку, зокрема: директор - 1 посада, перший заступник директора - 1 посада, заступник директора - начальник слідчого управління - 1 посада. Натомість введено до штатного розпису посади старшого начальницького складу (полковник ДБР): директор - 1 посада, заступник директора - 2 посади.

14.07.2020 відповідачем-2 видано наказ «Про попередження працівників» № 336 та направлено лист на адресу Директорів (виконуючих обов`язків) територіальних управлінь в якому відповідач- 2 просив прибути особисто та забезпечити своєчасне прибуття перших заступників та заступників до ДБР - 16.07.2020.

16.07.2020 відповідачем-2 винесено попередження про наступне вивільнення позивача, в якому останнього попереджували про скорочення посади по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення даного попередження, та про наступне звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII.

16.07.2020 Управлінням кадрової роботи та державної служби ДБР складено акт № 16 про те, що позивачка не прибула до ДБР для отримання попередження про наступне вивільнення, у зв`язку із скороченням посади державної служби (том 2 а.с. 85).

16.07.2020 Управлінням кадрової роботи та державної служби ДБР складено протокол про доведення інформації або документів до відома державного службовця, відповідно до якого попередження про наступне вивільнення надіслано позивачці 16.07.2020 на 2 адреси електронної пошти та засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_1 ., яке отримано нею 27.07.2020 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (том 2 а.с. 86,87).

17 липня 2020 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до Державного бюро розслідувань про переведення її на рівнозначну посаду заступника директора ТУ ДБР у м. Полтаві (том 1 а.с. 31).

13.08.2020 відповідачем-2 видано наказ № 514-ос про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, 20 серпня 2020 року, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби (том 2 а.с. 94).

13.08.2020 відповідачем-2 видано розпорядження № 3-Р-20, яким позивача зобов`язано прибути до Управління кадрової роботи та державної служби ДБР разом із службовим посвідченням та актами передачі справ і майна - 20.08.2020.

14.08.2020 позивачем повідомлено в.о. Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві про знаходження на лікарняному, що в подальшому було доведено до відома Відповідача-2 (доповідна записка №15/15-03 від 17.08.2020).

20.08.2020 ТУ ДБР, розташоване у м. Полтаві, листом №12289/15-10 повідомило в .о. Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, Соколова О., про те, що позивачка о 11:47 год проінформувала про її знаходження на лікарняному.

20.08.2020 відповідачем-2 на підставі вказаного листа видано наказ № 531-ос «Про внесення змін до наказу Державного бюро розслідувань від 13 серпня 2020 року №514-ос», який прийнято у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивачки та змінено п. 9 наказу від 13.08.2020 №514-ос, з викладенням його в наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_2 з посади першого заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби».

21.08.2020 ДБР листом №10-13-01-18686 направило наказ №531-ос від 20.08.2020 на адресу ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві.

13.10.2020 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5. винесено наказ № 616-ос, відповідно до якого було припинено державну службу та звільнено ОСОБА_2 з посади першого заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві (том 2 а.с. 114-115).

13.10.2020 на адресу позивача направлено повідомлення про звільнення разом з наказом № 616-ос.

Правомірність дії виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимирович та прийняття наказів від 13.08.2020 № 514-ос, від 20.08.2020 № 531-ос та від 13.10.2020 № 616-ос є предметом судового розгляду у даній справі.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

12 листопада 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон № 794-VIII "Про Державне бюро розслідувань" (далі - Закон № 794-VIII), який набрав чинності з 01 березня 2016 року, відповідно до якого ДБР визначено як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції (ст.1).

Завданнями ДБР відповідно до статті 5 Закону № 794-VIII є запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування:

1) злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", особами, посади яких віднесено до першої - третьої категорій посад державної служби, суддями та працівниками правоохоронних органів, крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України;

2) злочинів, вчинених службовими особами Національного антикорупційного бюро України, заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або іншими прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України;

3) злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), крім злочинів, передбачених статтею 422 Кримінального кодексу України.

За змістом положень статті 6 Закону № 794-VIII, ДБР відповідно до покладених на нього завдань та у межах своєї компетенції, серед іншого: бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері протидії злочинності, вносить відповідні пропозиції на розгляд Кабінету Міністрів України; припиняє і розкриває злочини, розслідування яких віднесено до його компетенції; здійснює оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування злочинів, віднесених до підслідності ДБР, на підставах та в порядку, встановлених законом; розробляє і затверджує методику розслідування окремих видів злочинів; вживає заходів для повернення в Україну з-за кордону коштів та іншого майна, одержаних внаслідок вчинення злочинів, віднесених до підслідності ДБР; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Незалежність ДБР від незаконного втручання у його діяльність гарантується, зокрема, визначеними цим та іншими законами: 1) спеціальним статусом ДБР, особливим порядком визначення його загальної структури, фінансування та організаційного забезпечення діяльності; 2) особливим порядком добору, призначення та звільнення ДБР, першого заступника Директора ДБР і заступника Директора ДБР, а також вичерпним, визначеним законом, переліком підстав для припинення їхніх повноважень; 3) порядком здійснення повноважень ДБР та його працівниками; 4) колегіальним прийняттям найбільш важливих рішень керівництвом ДБР; 5) забороною незаконного втручання у здійснення повноважень працівників ДБР; 6) належною оплатою праці працівників ДБР і соціальними гарантіями; 7) правовим захистом і забезпеченням особистої безпеки працівників ДБР, їхніх близьких родичів (стаття 4 Закону № 794-VIII).

Отже, нормами Закону № 794-VIII (у вказаній вище редакції) ДБР визначався як орган із спеціальним статусом, структурно незалежний від існуючих правоохоронних органів та органів безпеки.

На виконання пункту 1 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 794-VIII Кабінет Міністрів України 29 лютого 2016 року прийняв постанову № 127 "Про утворення Державного бюро розслідувань".

03 грудня 2019 року Верховна Рада України, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР, прийняла Закон № 305-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" (далі - Закон № 305-IX), який набрав чинності 27 грудня 2019 року.

Статтею 1 Закону № 794-VIII (тут і надалі - у редакції Закону № 305-IX) визначено, що ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Отже з 27 грудня 2019 року ДБР припинило своє існування, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції та змінило статус на державний правоохоронний орган.

Відповідно до абз. 2 п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 305-IX, Президент України упродовж п`яти робочих днів з дня набрання чинності цим Законом призначає тимчасово виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань, який має повноваження Директора Державного бюро розслідувань, передбачені Законом України "Про Державне бюро розслідувань".

Статтями 10 та 14 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" визначено, що директор Державного бюро розслідувань займає найвищу посаду служби в Державному бюро розслідувань, яка є державною службою особливого характеру.

Повноваження Директора Державного бюро розслідувань визначені статтею 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", які властиві керівнику державної служби.

Пунктами 1,2,6 частини 1, частини 4 статті 12 вказаного Закону передбачено, що Директор Державного бюро розслідувань: несе відповідальність за діяльність Державного бюро розслідувань, зокрема законність здійснюваних Державним бюро розслідувань оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод людини і громадянина;

організовує роботу Державного бюро розслідувань, призначає та звільняє першого заступника і заступників Директора Державного бюро розслідувань у порядку, визначеному цим Законом, а також визначає їхні обов`язки.

У разі звільнення Директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо.

17 березня 2020 року до виконання обов`язків Директора Державного бюро розслідувань приступив заступник Директора Державного бюро розслідувань - Соколов О.В.

Як свідчать встановлені обставини справи, виконуючим обов`язки Директора полковником Державного бюро розслідувань Соколовим О.В. прийнято наказ «Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» від 08.07.2020 № 323.

Серед посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань та цими посадами визначено Директора (граничне спеціальне звання - полковник Державного бюро розслідувань) та Заступника Директора (граничне спеціальне звання - полковник Державного бюро розслідувань).

На підставі наказу Державного бюро розслідувань від 08.07.2020 № 323 та положень статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», наказом Державного бюро розслідувань від 14.07.2020 № 93 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві на 2020 рік», затверджено зміни до штатного розпису, що вводяться в дію з 17.08.2020.

Відповідно до наказу від 14.07.2020 № 93 ДСК, посади державної служби територіального управління, а саме Директор, Перший заступник Директора та заступник Директора - начальник слідчого управління, виведені з штатного розпису. Водночас введено посади старшого начальницького складу (полковник ДБР) - 2 штатні посади Заступника Директора.

Наказом Державного бюро розслідувань «Про попередження працівників» від 14.07.2020 № 336, Управлінню кадрової роботи та державної служби Державного бюро розслідувань доручено персонально попередити працівників територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, посади яких з 17.08.2020 скорочуються, про наступне вивільнення (а.с. 116 том 1).

З вищевикладеного, суд доходить висновку про те, що у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймала позивачка, внаслідок зміни штатного розпису. Щодо посилання позивача на відсутність повноважень у виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В., суд зазначає наступне.

Статтями 10 та 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» визначено, що директор Державного бюро розслідувань займає найвищу посаду служби в Державному бюро розслідувань, яка є державною службою особливого характеру.

Повноваження Директора Державного бюро розслідувань визначені статтею 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», які властиві керівнику державної служби.

Пунктами 1,2,6 частини 1, частини 4 статті 12 вказаного Закону передбачено, що Директор Державного бюро розслідувань: несе відповідальність за діяльність Державного бюро розслідувань, зокрема законність здійснюваних Державним бюро розслідувань оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод людини і громадянина;

організовує роботу Державного бюро розслідувань, призначає та звільняє першого заступника і заступників Директора Державного бюро розслідувань у порядку, визначеному цим Законом, а також визначає їхні обов`язки.

У разі звільнення Директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо.

17 березня 2020 року до виконання обов`язків Директора Державного бюро розслідувань приступив заступник Директора Державного бюро розслідувань - Соколов О.В., що цілком узгоджується з положенням ч.4 ст.12 Закону №794-VIII.

Уповноваженому на виконання обов`язків Директора надаються усі права передбачені Законом №794-VIII, зокрема, але не виключно укладати угоди, видавати накази. Будь-яких обмежень по компетенції в.о. Директора, щодо повноважень директора не встановлено. Виконуючий обов`язки директора наділений повноваженнями самого Директора.

Заступник Директора Державного бюро розслідувань Соколов О.В. приступив до виконання повноважень Директора Державного бюро розслідувань відповідно до положень частини 4 статті 12 Закону № 794-VIII і в силу вимог частини 1 статті 12 цього ж Закону наділений дискреційними повноваженнями Директора. Зазначене підтверджується наказами Державного бюро розслідувань з 17 березня 2020 року № 179-ос, від 18 травня 2020 року № 327-ос, від 20 липня 2020 року № 352.

Доводи позивачки про те, що її звільнення саме на підставі доповненої Законом від 19.09.2019 р. № 117-ІХ редакції Закону № 889- VIII, яка набрала чинності 25.09.2019 р. та визначила додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення, погіршило її становище, яке існувало до прийняття нової норми закону, не свідчить про протиправність оскаржуваних наказів.

Той факт, що після вступу позивача на державну службу в Державне бюро розслідувань змінилася процедура припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не створює підстави для застосування попередньої редакції закону. Так само не може бути застосована до спірних правовідносин редакція закону, яка набрала чинності після звільнення працівника зі служби. Інакший підхід протирічив би засадам правозастосування.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові 11 серпня 2022 року у справі № 160/8361/20.

Так, суд зазначає, що 02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України від 12 грудня 2019 року № 378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Зокрема, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-ІХ внесені аналогічні зміни в Закон України «Про державну службу», який набрав чинності 13 лютого 2020 року.

Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України «Про державну службу», норми частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Однак, суд наголошує, що положеннями частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то суд приходить до висновку про те, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а доводи позивача про невиконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування позивача, суд вважає помилковими.

При цьому, норми ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Державному бюро розслідувань, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком.

Подібний висновок щодо застосування указаної норми викладений Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20.

Посилання позивача на те, що Державне бюро розслідувань застосовує неоднаковий підхід до однакових правовідносин, тобто, має місце дискримінаційний підхід до призначення певних осіб на посади в Державному бюро розслідувань, оскільки першого заступника директора ДБР та заступника директора ДБР було переведено з посади державної служби на посаду, яка підлягає заміщенню особами рядового та начальницького складу ДБР, без проведення конкурсу, за переведенням, не свідчить про протиправність прийнятих наказів щодо позивача.

Оскільки, відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону №889-VIII, у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Тобто, суб`єкту призначення надано право, а не обов`язок на власний розсуд приймати рішення про призначення без обов`язкового проведення конкурсу державного службовця на рівнозначну посаду. Вказана норма Закону №889-VIII не скасовувалась та неконституційною не визнавалась.

Так, із матеріалів справи вбачається, що на виконання наказу Державного бюро розслідувань від 14.07.2020 № 336 «Про попередження працівників», на підставі вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку» від 11.12.2019 № 1042, на електронну та поштову адреси ОСОБА_2 направлено Попередження про наступне вивільнення від 16.07.2020 № 10-13-01-15472 (том. 1 а.с. 125-131).

Крім того, суд зауважує, що позивачці станом на 17 липня 2020 року було достеменно відомо про скорочення її посади по закінченню 30 днів з моменту вручення попередження, оскільки 17 липня 2020 року вона звернулася із заявою до Державного бюро розслідувань про переведення її на рівнозначну посаду заступника директора ТУ ДБР у м. Полтаві (том 1 а.с. 31).

Таким чином, судом встановлено дотримання відповідачем вимоги щодо попередження державного службовця про звільнення не менше як за 30 календарних днів, передбачені ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Вирішуючи питання щодо прийняття наказів про звільнення ОСОБА_2 від 13.08.2020 № 514-ос, від 20.08.2020 № 531-ос та від 13.10.2020 № 616-ос, суд виходить з такого.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 була повідомлений про скорочення посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, у зв`язку із скороченням посади державної служби, яку вона обіймала по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення повідомлення, оскільки 17 липня 2020 року звернувся із заявою про переведення її на рівнозначну посаду заступника директора ТУ ДБР у м. Полтаві.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що наказ виконуючого обов`язки Директора ДБР ОСОБА_4 від 13.08.2020 № 514-ос про звільнення 20 серпня 2020 року ОСОБА_2 з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису з припиненням державної служби, прийняти з дотримання порядку та строків для його прийняття.

Однак, у зв`язку з перебуванням ОСОБА_2 з 14.08.2020 та станом на 20.08.2020 року на лікарняному, наказом Державного бюро розслідувань від 20.08.2020 № 531-ос внесено зміни до наказу від 13.08.2020 № 514-ос. Так, пункт 9 наказу Державного бюро розслідувань від 13.08.2020 № 514-ос викладено в наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_2 з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби» (том 1 а.с. 135).

Судом встановлено, що перший робочий день позивачки після лікарняного 13 жовтня 2020 року, що позивач не заперечувала, у зв`язку з чим було прийнято наказ від 13.10.2020 № 616-ос про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві 13 жовтня 2020 року, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби.

У ході розгляду справи, судом не встановлено протиправних дій виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимирович направленні на звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки посада державної служби на якій вона перебувала була скорочена. Причиною цього були зміни, внесені до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, які, своєю чергою, були зумовлені законодавчою зміною правового статусу й організаційної структури ДБР. А також відсутність механізму переведення особи, яка займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом, а також відсутністю у ДБР обов`язку працевлаштування службовця, який вивільняється через скорочення посади державної служби.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що накази ДБР про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади державної служби прийнятті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією й законами України.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява N 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява N 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа N 417/3668/17).

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Судові витрати не підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 241-246, 255, 293, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань (далі - відповідач-1), Виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича (далі- відповідач-2), Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - відповідач-3) про визнання неправомірними дій, скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 08 травня 2023 року.

Суддя А.О. Коренев