Рішення

від 05.12.2023 по справі 128/974/19

ВІННИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/974/19

РІШЕННЯ

Іменем України

05 грудня 2023 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого - судді Ганкіної І.А.,

при секретарі Савченко Я.С.,

без участі сторін,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Споживчого товариства «Райдуга», інтереси якого представляє голова правління-Маньківська О.П. до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним договору № 624 від 12.04.2016 року купівлі - продажу будівлі магазину в АДРЕСА_1 ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач за позовом СТ «Райдуга» звернулися до суду з позовом до Вінницького районного суду Вінницької області про визнання недійсним договору № 624 від 12.04.2016 року купівлі - продажу будівлі магазину в АДРЕСА_1 , мотивуючи свої вимоги тим, що між СТ «Райдуга» - продавець та гр. ОСОБА_1 - покупець 12.04.2016 р було укладено договір купівлі-продажу будівлі магазину пл. 302,6 кв.м. в АДРЕСА_2 ., посвідченим приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Марунько О.Г. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29220008 від 12.04.2016 приватним нотаріусом було внесено запис про реєстрацію будівлі магазину за відповідачем. Головою правління СТ «Райдуга» станом на 12.04.16 був голова ОСОБА_3 , який підписував договір від імені позивача. Факт укладення вказаного договору та відчуження будівлі магазину в 2016 році колишній голова приховував від членів (пайовиків) споживчого товариства та Вінницької райспоживспілки. Оскільки, згідно первинних фінансово-бухгалтерських документів споживчого товариства «Райдуга» грошові кошти на рахунок та в касу споживчого товариства «Райдуга» з 2016 по 2018 рік за продаж будівлі магазину пл. 302,6 кв.м. в АДРЕСА_2 не надходили; згідно бухгалтерських балансів та звітних документів, які здавались колишнім головою правління споживчого товариства «Райдуга» до вищестоящої організації - Вінницької райспоживспілки підтверджувалось, що станом на 2018 рік спірне майно рахувалось на балансі позивача. Згідно рішення загальних зборів споживчого товариства в 2018 році було обрано новим головою, ОСОБА_4 . Після цього, позивачкою було встановлено, що магазин вибув (проданий) з власності споживчого товариства. Згідно інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру нерухомості від 29.10.2018 р. стало відомо, що покупцем та новим власником спірного майно став гр. ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.16 №624 посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу. Вважає, що договір купівлі-продажу нерухомості не відповідає ст. 203, 215, 216 ЦК України, рішення про продаж вищим органом управління споживчого товариства «Райдуга» (загальними зборами/зборами уповноважених) не приймалось, продаж було вчинено без їх відома, господарська операція продажу нерухомості в бухгалтерсько-господарських документах не відображалась, кошти в касу чи на рахунок позивача за продане нерухоме майно не надходили, договір було вчинено в наслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною.

Рішення про продаж майна-магазину загальним зборами (зборами уповноважених) Споживчого товариства «Райдуга» (вищим органом управління споживчого товариства) фактично не приймалось, а тому продаж спірної будівлі магазину суперечить волі споживчого товариства «Райдуга» та його інтересам. Так, фактично рішення про продаж було оформлено протоколом від 07.04.2016 р. певною групою осіб у кількості 10 чоловік, який колишня голова правління видав нібито за рішення загальних зборів споживчого товариства «Райдуга». В цьому документі було зазначено, що всього членів споживчого товариства -13 чоловік, присутні на зборах - 10 чоловік. Проте, вказана інформація не відповідає дійсності. В споживчому товаристві згідно даних споживчого товариства та Вінницької райспоживспілки нараховувалося не менше 53 дійсних членів (пайовиків). Вказують, що СТ «Райдуга» в 2002 році було створене в результаті реорганізації та є юридичним правонаступником Стрижавського споживчого товариства. Від Стрижавського СТ було передано майно (магазини) та членів (пайовиків), які на той час складали більше 200 чоловік. Дивним є факт, того, що колишній голова СТ «Райдуга» зазначає в протоколі, що в СТ «Райдуга» членами значиться 13 чоловік.

Відповідно до п. 19 статуту споживчого товариства «Райдуга» (чинному на час виникнення спірних правовідносин) вищим органом управління споживчого товариства є збори уповноважених його членів, які правомочні розглядати і вирішувати всі питання діяльності споживчого товариства. Відповідно до п.20 статуту збори уповноважених затверджують рішення правління споживчого товариства з питань володіння, користування та розпорядження майном споживчого товариства. Вирішують будь-які інші питання, пов`язані з діяльністю споживчого товариства. Відповідно до п. 22 статуту збори уповноважених вважаються правомочними якщо на них присутні не менше половини уповноважених членів споживчого товариства. Рішення вважається прийнятим, якщо за них згідно з протоколом проголосувало 51% уповноважених членів споживчого товариства, що були присутні на зборах. Відповідно до п. 26 статуту про дату місце та час проведення та рекомендований порядок денний зборів члени (уповноважені) споживчого товариства повинні бути сповіщені не пізніше за 10 днів до призначеного строку їх проведення. Відповідно до п. 27 Статуту основною формою здійснення повноважень членів споживчого товариства на кооперативній дільниці є дільничні збори. Дільничні збори обирають строком на п`ять років та за необхідності звільняють до закінчення строку повноважень уповноважених споживчого товариства. Ні пайовики, ні уповноважені не були повідомленні про проведення загальних (уповноважених) зборів 07.04.16, участі в цих зборах не приймали та не голосували (приймали рішення) про продаж магазину в АДРЕСА_2 тому відчуження (продаж) будівлі магазину в 2016 році відбулось всупереч статуту та норм чинного законодавства, фактичного без волі власника майна (рішення загальних зборів/ зборів уповноважених), одноосібно колишнім головою споживчого товариства СТ «Райдуга» ОСОБА_3. на підставі нібито оформленого протоколу від 07.04.18 за участю 10 осіб, які не правомочні були приймати рішення про продаж. Насправді дійсні члени (пайовики) споживчого товариства навіть не були повідомлені про проведення зборів та розгляд питання про продаж майна.

Позивач вказує, що грошові кошти за придбаний магазин, згідно договору купівлі-продажу магазину від 12.04.2016 року, ОСОБА_1 споживчому товариству «Райдуга» не були сплачені.

За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другої сторони (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно первинних фінансово-бухгалтерських документів споживчого товариства «Райдуга» грошові кошти на рахунок та в касу споживчого товариства «Райдуга» з 2016 по 2018 рік за продаж будівлі магазину пл. 302,6 кв.м. в АДРЕСА_2 від ОСОБА_1 ні від інших осіб не надходили. Згідно бухгалтерських балансів та звітних документів, які здавались колишнім головою правління споживчого товариства «Райдуга» ОСОБА_3 до вищестоящої організації - Вінницької райспоживспілки, станом на 2018 рік спірне майно рахувалось на балансі позивача. Тобто, факт відчуження спірного майна свідомо приховувалась колишнім головою споживчого товариства «Райдуга» ОСОБА_5 . Тому договір купівлі-продажу було укладено, а майно було передано за відсутності доказів оплати і проведення цієї господарської операції щодо відчуження об`єкта нерухомого майна в бухгалтерському обліку позивача всупереч вимогам статті 203 ЦК України.

Також зазначають, що договір купівлі-продажу магазину від 12.04.2016 року було укладено в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною.

12.02.2016 р. (до укладення договору купівлі-продажу) Вінницьким районним судом Вінницької області у справі за позовом ОСОБА_1 до СТ «Райдуга» було прийнято рішення про визнання права власності на будівлю магазину по АДРЕСА_2 . У даній справі №128/4249/15-ц позивач обґрунтовував позов тим, що між ним та СТ «Райдуга» 27.05.2015 р. було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу позику на суму 494000,0 грн. 27.05.2015 р. позивач та відповідач уклали договір іпотеки будівлі магазину загальною площею 302,6 кв.м. в АДРЕСА_2 . Оскільки відповідач не виконував основного зобов`язання, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з СТ «Райдуга» на його користь 494000,0 грн. основного боргу та 303364 грн. витрат на будівельні роботи, будівельні матеріали, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки будівлю магазину «А», загальною площею 302,6 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_3 . Голова правління СТ «Райдуга» ОСОБА_3 , щоб зробити видимість того що нібито він не погоджується з рішенням суду, оскаржив вказане рішення суду в апеляційному порядку. Однак, 12.04.2016 року було укладено договір купівлі-продажу магазину між головою СТ Райдуга ОСОБА_3., та ОСОБА_1 . А 13.04.2016 року ухвалою апеляційного суду Вінницької області було закрито апеляційне провадження за заявою апелянта представника СТ «Райдуга». Якщо припустити, що як стверджує ОСОБА_1 у позовній заяві у справі 128/4249/15-ц, що ним було надано позику СТ «Райдуга» в сумі 494000,0 грн.; та враховуючи, що Вінницьким районним судом Вінницької області 12.02.2016 року було ухвалено рішення на користь ОСОБА_1 про визнання права власності на будівлю магазину по АДРЕСА_2 за ним. То можна піддати сумніву доцільність сплати в такій ситуації ОСОБА_1 грошової суми, яка зазначена в договорі купівлі продажу магазину від 12.04.2016 року за магазину в с. Сосонка споживчому товариству «Райдуга». Враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що 12.04.2016 р. було вчинено правочин внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони (колишнього голови правління СТ «Райдуга» ОСОБА_3.) з другою стороною ( ОСОБА_1 ), що відповідно до ст.. 232 ЦК України є самостійною підставою для визнання правочину недійсним. За наведених підстав вбачається, що даний правочин прямо суперечить вимогам ЦК України та не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, а тому має бути визнаний недійсним із застосуванням правових наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 215, 216 ЦК України (повернення майна в натурі попередній стороні правочину). Оскільки, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, тому для захисту майнового права, з урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, наслідки, визначені в законі, повинні застосовуватися незалежно від того, чи наведені вони у позовній заяві. Оскільки будівля магазину на підставі оспорюваного договору була передана позивачем, а відповідачем не були сплачені грошові кошти за придбану нерухомість, тому у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу має застосовуватись одностороння реституція. 06.06.2019 року відповідач ОСОБА_1 подав суду відзив на позовну заяву за яким первинно заявлені позовні вимоги не визнав у повному обсязі та в задоволені позову просив відмовити. Зазначає, що 12.02.2016 р.Вінницьким районним судом Вінницької області у справі за позовом ОСОБА_1 до СТ «Райдуга» було прийнято рішення про визнання права власності на будівлю магазину по АДРЕСА_2 . У даній справі №128/4249/15-ц позивач обґрунтовував позов тим, що між ним та СТ «Райдуга» 27.05.2015 р. було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу позику на суму 494000,0 грн. 27.05.2015 р. позивач та відповідач уклали договір іпотеки будівлі магазину загальною площею 302,6 кв.м. в АДРЕСА_2 . Оскільки відповідач не виконував основного зобов`язання, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з СТ «Райдуга» на його користь 494000,0 грн. основного боргу та 303364 грн. витрат на будівельні роботи, будівельні матеріали, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки будівлю магазину «А», загальною площею 302,6 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_3 подальшому 12.04.2016 року було укладено договір купівлі-продажу магазину між головою СТ Райдуга ОСОБА_3., та ОСОБА_1 . Також згідно позову вказує на те, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення з позовом до суду. Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 11.06.2021 року залучено до участі у справі за позовом Споживчого товариства «Райдуга», інтереси якого представляє голова правління-Маньківська О.П. до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору № 624 від 12.04.2016 року купівлі - продажу будівлі магазину в АДРЕСА_1 - в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 . 06.10.2021 року від третьої особи ОСОБА_2 надійшли пояснення за яким просить ухвалити рішення, яким відмовити в задоволенні позову Споживчого товариства «Райдуга» до ОСОБА_1 , третя особа: Вінницька районна спілка споживчих товарів, третя особа: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу магазину від 12.04.2016 року. Пояснює, що згідно ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 12 квітня 2021 року по цивільній справі № 128/1004/21 про відкриття провадження у справі в даний час в провадженні суду також наявний інший спір між тими самими сторонами - позов Споживчого товариства «Райдуга» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу. Вважає, що обставини цього позову мають також значення і для правильного вирішення даного спору у справі № 128/974/19, оскільки фактично стосуються одного предмету спору і є взаємопов`язаними.Так, укладаючи договори купівлі-продажу будівлі магазину, об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 302, 6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_1 запевнив його, що арешту на будівлю магазину немає. Також цей факт підтвердила і нотаріус Білозарецька О.Ю., яка повідомила, що арешт на будівлю відсутній в Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна і заборони на відчуження майна немає, а тому немає і перешкод на укладення договорів купівлі-продажу. Зазначає, що він самостійно також самостійно звернувся до Вінницької міської ради, в центр адміністративних послуг «Прозорий офіс» і отримав інформаційну довідку на дане нерухоме майно щодо відсутності заборони в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Сам позивач, до позовної заяви надає Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (та інших Реєстрів) від 06.04.2021 року номер інформаційної довідки: 251306779 , згідно якої підтверджено, що відомості про наявність заборони на даний об`єкт будівлі магазину, об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 302, 6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 - відсутні в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Вказує, що він є добросовісним набувачем будівлі магазину, об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 302, 6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та йому взагалі не було відомо про наявність судової справи щодо цього майна і накладеного арешту. Вказує, що він повністю розрахувався з відповідачем ОСОБА_1 за продану нерухомість і в даний час вже зробив багато ремонтних робіт і поліпшення в цій будівлі, несу витрати з утримання цього майна. Позивач же СТ «Райдуга» не є власником будівлі магазину, об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 302, 6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а тому не мав законного права ставити питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу цього майна вчиненого власником ОСОБА_1 , оскільки на момент укладення ним договорів купівлі-продажу будівлі магазину СП «Райдуга» вже не було власником, а отже їх права не порушені, тим більше, що в даний час ще не існує судового рішення по справі № 128/974/19 і договір купівлі-продажу магазину від 12.04.2016 року ще не визнано судом недійсним. Останні договори купівлі-продажу майна, згідно яких саме він придбав будівлі магазину були вчинені ОСОБА_1 , який запевнив у тому, що судові справи закриті, що підтверджується відсутністю і зняттям арешту на об`єкт магазину і він особисто перевірив відсутність зареєстрованого належним чином в Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - арешту на дане майно і був впевнений, що взагалі не існує перешкод для купівлі будівлі магазину, інакше, звичайно, б не купував це майно. Цей факт підтверджується Інформацією в Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 226078173 від 29.09.2020 року який ОСОБА_2 особисто замовляв щоб впевнитися у відсутності заборони на відчуження об`єкту магазину. Про наявність ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 24 квітня 2019 року по справі № 128/974/19 про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю магазину за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 302, 6 кв. м; заборонити проводити дії по`вязані з відчуженням будівлі магазину в АДРЕСА_1 , загальною площею 302, 6 кв. м, який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 , заявник вперше дізнався коли отримав 19 квітня 2021 року копію ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 12 квітня 2021 року по цивільній справі № 128/1004/21 про відкриття провадження у справі з додатками. Вважає, що відповідач ОСОБА_1 , він же продавець, за укладеними правочинами ввів його в оману і не повідомив важливі обставини щодо об`єкту нерухомого майна, яке відчужив, а тому зобов`язаний відшкодувати реальну вартість проданого майна на день розгляду спору. Однак, хочу підкреслити, що фактично в діях ОСОБА_1 наявна явна недобросовісність, адже він знав про наявність судових справ, про наявність арешту на будівлю магазину, ввів ОСОБА_2 в оману, продав будівлю магазину і вже після звернення СТ «Райдуга» з позовом про визнання цих договорів недійсними - подано суду позов 06 квітня 2021 року, відкрито провадження 12 квітня 2021 року (справа № 128/1004/21), подав суду заяву у справі № 128/974/19 про визнання ним позову СТ «Райдуга» до нього ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу магазину від 12.04.2016 року на підставі якого він ОСОБА_1 став власником будівлі вказаного магазину. За таких обставин вважає, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки шахрайських дій, а також може мати місце зловмисна домовленість ОСОБА_1 та СТ «Райдуга», щоб протиправно заволодіти його коштами, які він не знаючи про наявність заборони - арешту, віддав ОСОБА_1 за продаж будівлі магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі двох договорів купівлі-продажу. Також вважає, що визнання позову ОСОБА_1 подане ним згідно заяви від 21.05.2021 року у даній справі № 128/974/19 за позовом Споживчого товариства «Райдуга» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу магазину від 12.04.2016 року - не може бути прийнято судом згідно норм ст. 206 ч. 4 ЦПК України, оскільки грубо порушує мої права, як добросовісного набувача будівлі магазину.

Представник позивача адвокат Голубенко О.В. подав суду заяву, за якою викладені позовні вимоги підтримує повністю, змін та доповнень не має. Справу просить завершити у їх відсутність.

Відповідач ОСОБА_6 повторно подав суду заяву про повне визнання позовних вимог. Також справу просить розглянути у його відсутність.

Третя особа ОСОБА_2 в задоволені позову просить відмовити, з підстав викладених у письмових поясненнях.

Представник третьої особи Вінницької райспоживспілки в особі Сич А.А. надала заяву, за якою заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Справу просить розглянути у їх відсутність.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 223 ЦПК України не вбачається, нез`явлення сторін не перешкоджає вирішенню спору, а відтак судом ухвалено проводити судове засідання у відсутність сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Врахувавши думки учасників справи, викладені у поданих до суду письмовій заяві та клопотанні, вивчивши письмові докази по справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності та надавши їм правову оцінку, вважає, що позов підлягає до задоволення зі слідуючих підстав.

Головою правління споживчого товариства «Райдуга» станом на 12.04.16 був голова ОСОБА_3 , який підписував договір від імені позивача. Факт укладення вказаного договору та відчуження будівлі магазину в 2016 році колишній голова приховував від членів (пайовиків) споживчого товариства та Вінницької райспоживспілки. Оскільки, згідно первинних фінасово-бухгалтерських документів споживчого товариства «Райдуга» грошові кошти на рахунок та в касу споживчого товариства «Райдуга» з 2016 по 2018 рік за продаж будівлі магазину пл. 302,6 кв.м. в АДРЕСА_2 не надходили; згідно бухгалтерських балансів та звітних документів, які здавались колишнім головою правління споживчого товариства «Райдуга» до вищестоящої організації - Вінницької райспоживспілки підтверджувалось, що станом на 2018 спірне майно рахувалось на балансі СТ «Райдуга» (т.1, а.с. 13-28).

Згідно рішення загальних зборів споживчого товариства в 2018 році було обрано новим головою - ОСОБА_4 (т.1, а.с. 10). Згідно інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру нерухомості від 29.10.2018 р. стало відомо, що покупцем та новим власником спірного майно став гр. ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.16 №624 посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу (т.1, а.с. 11-12). Згідно первинних фінансово-бухгалтерських документів споживчого товариства «Райдуга» грошові кошти на рахунок та в касу споживчого товариства «Райдуга» з 2016 по 2018 рік за продаж будівлі магазину пл. 302,6 кв.м. в АДРЕСА_2 від ОСОБА_1 ні від інших осіб не надходили (т.1, а.с. 29-43). Відтак між ОСОБА_1 та СТ «Райдуга» 27.05.2015 р. було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу позику на суму 494000,0 грн. 27.05.2015 р. позивач та відповідач уклали договір іпотеки будівлі магазину загальною площею 302,6 кв.м. в АДРЕСА_2 . Оскільки відповідач не виконував основного зобов`язання, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з СТ «Райдуга» на його користь 494000,0 грн. основного боргу та 303364 грн. витрат на будівельні роботи, будівельні матеріали, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки будівлю магазину «А», загальною площею 302,6 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_3 (т.1, а.с. 44). В подальшому рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 25.08.2022 року визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки будівлі магазину, яка в цілому складається з: будівлі магазину літ. «А», загальною площею 302, 6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Білозарецькою О.Ю. 03.11.2020, зареєстрований в реєстрі за № 1007. Визнано недійсним договір купівлі-продаж 1/2 частки будівлі магазину, яка в цілому складається з: будівлі магазину літ. «А», загальною площею 302, 6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Білозарецькою О.Ю. 02.04.2021, зареєстрований в реєстрі за № 293. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Споживчого товариства «Райдуга» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Споживчого товариства «Райдуга» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270 гривень. Постановою ВС України від 07.08.2023 року Рішення від 25.08.2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16.11.2022 року залишено без змін (т.2, а.с.157-162).

З метою встановлення правовідносин між СТ «Райдуга» та Вінницькою райспоживспілкою, за клопотанням сторони відповідача ОСОБА_2 судом було досліджено витяг зі статуту СТ «Райдуга» та договір про делегування повноважень та виконання окремих функцій між СТ «Райдуга» та Вінницькою районною спілкою споживчих товариств (т.1, а.с.127-132). Так, вказаним договором визначені повноваження та функції Вінницької райспоживспілки у сфері власності, в тому числі сприяти збереженню та ефективному використанню власності споживчої кооперації, координувати діяльність Споживчого товариства з цього питання. Та відповідно до п.п. 5.1, 5.13, 6.8 Статуту СТ «Райдуга», вищим органом управління Товариства є Загальні збори членів, до компетенції яких відносяться, зокрема прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном, при цьому майно товариства може продаватися, передаватися, здаватися в оренду, надаватися в позику і безоплатне тимчасове користування за рішенням Правління товариства або за рішенням Загальних зборів, якщо вирішення такого питання винесено на порядок денний Загальних зборів членів Товариства, але за погодженням райспоживспілки та облспоживспілки до складу якої воно входить.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд керується наступними нормами.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Однією з загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 3 ЦК України). Відповідно до положень ч. ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України визначено, шо підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Кодексу).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно правової позиції ВС, викладеної в постанові від 13.04.2022 у справі № 757/62043/18-ц, враховано, що Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

В даній постанові вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню свідчить, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Такий висновок відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року, за наслідками розгляду цивільної справи № 369/11268/16-ц (касаційне провадження № 14-260цс19).

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути , змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229 - 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Відповідно до положень частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки означає те, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності.

Аналіз ч. 2 ст. 13 ЦК України дає підстави для висновку про те, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є принцип естопелю: особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції.

Поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього посилається на недійсність такого договору або його неукладеність. Якщо поведінка сторони давала іншій стороні підстави вважати, що договір є дійсним і виконувався належним чином сторонами протягом тривалого часу, то наступне висунення вимог про його недійсність або неукладеність є зловживанням правом.

Оцінюючи дії учасника стосовно добросовісності, необхідно враховувати не лише сам факт виконання, а й волю сторін на виконання договору і досягнення відповідних їй правових наслідків (підписання додаткових угод про внесення змін до окремих умов, ділове листування щодо договору можуть свідчити про наявність у сторони волі на виконання договору надалі, що дозволяє контрагенту покладатися на дійсність угоди. Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає в тому, щоб перешкодити стороні отримати переваги та вигоду як наслідок своєї непослідовності у поведінці на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23.10.1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13.12.1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01.06.2006 року у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява №44277/98).

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14.05.2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

Вказане підтверджує те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Таким чином, аналізуючи законність укладення договору купівлі-продажу від 12.04.2016 року № 624 суд враховує, що рішення про продаж будівлі магазину в АДРЕСА_1 , приймалося без погодження вищим органом управління СТ «Райдуга» (загальними зборами/уповноваженими). Також судом з`ясовано, що кошти в касу товариства за продане нерухоме майно, не надходили. Рішення про продаж було оформлено протоколом від 07.04.2016 року лише частиною членів товариства в кількості 10 осіб. При цьому в протоколі зазначено, що членів товариства 13 осіб, замість 53 дійсних членів (пайовиків). Вказане свідчить про наявність порушень вимог ст. 203 ЦК України, у зв`язку з чим договір купівлі-продажу від 12.04.2016 року № 624 підлягає визнанню недійсним, а позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.8 ст. 141 ЦПК України).

Згідно з частинами першою - четвертою статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Проаналізувавши вищевказані норми, враховуючи, що позовні вимоги були задоволені у повному обсязі та виходячи із доведеності співмірності та розумності розміру понесених судових витрат СТ «Райдуга» складності справи, суд вважає за необхідне судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача в розмірі, що складається з судового збору 1 921,00 + 960,50 = 2 881,50 грн;

Також суд вважає за необхідне роз`яснити учасникам справи положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Також суд вважає за необхідне роз`яснити учасникам справи положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 4,13,15,16,203,205,206, 328,388 ЦК України, ст. ст.133,137,141, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі магазину площею 302,6 кв.м. що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 укладений між споживчим товариством «Райдуга» та гр. ОСОБА_1 посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Марунько О.Г. 12.04.2016 р. серія та номер 624 та застосувати односторонню реституцію шляхом повернення будівлі магазину площею 302,6 кв.м. що знаходиться за адресою вул. Миру (Леніна), будинок б/н, в с. Сосонка, Вінницького району, Вінницької області споживчому товариству «Райдуга» (код ЄДРПОУ 31931469).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь СТ «Райдуга» (код ЄДРПОУ 31931469) судові витрати в загальній сумі 2 881,50 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.

Суддя Ірина ГАНКІНА