Постанова

від 04.12.2023 по справі 916/3321/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/3321/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевська Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді: Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від Приватного підприємства «ЕКОФРЕШ», Херсонська обл., Каховський р-н, с. Роздольне адвокат Гамей В.В., на підставі ордера;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна», Львівська обл., Сокальський р-н, с. Корчів адвокат Цепко І.С., на підставі ордера.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЕКОФРЕШ», Херсонська обл., Каховський р-н, с.Роздольне

на рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2023 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Невінгловська Ю.М., повний текст від 11.09.2023 року

у справі №916/3321/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна», Львівська обл., Сокальський р-н, с. Корчів

до відповідача: Приватного підприємства «ЕКОФРЕШ», Херсонська обл., Каховський р-н, с.Роздольне

про стягнення 609 795 грн. 40 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна», Львівська обл., Сокальський р-н, с. Корчів звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства «ЕКОФРЕШ», Херсонська обл., Каховський р-н, с. Роздольне, в якій, з урахуванням заяви про зменшення суми позовних вимог, просило суд стягнути з Приватного підприємства «ЕКОФРЕШ», Херсонська обл., Каховський р-н, с. Роздольне на свою користь заборгованість за договором поставки у розмірі 382 900 грн., пеню у розмірі 40 031 грн. 31 коп., інфляційні втрати - 107 429 грн. 19 коп., 3% річних у розмірі 18 656 грн. 68 коп., а також вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем, всупереч умовам укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки від 22.06.2020 року №22/06/2020, належним чином зобов`язання з оплати отриманого товару не виконано, внаслідок чого позивачем, крім основної заборгованості за договором, нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати у вищезазначеному розмірі.

Господарський суд Одеської області рішенням від 31.08.2023 року у справі №916/3321/22 (суддя Невінгловська Ю.М.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна», Львівська обл., Сокальський р-н, с. Корчів задовольнив; стягнув із Приватного підприємства «ЕКОФРЕШ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна» заборгованість за договором поставки у розмірі 382900 грн., інфляційні втрати у розмірі 107429 грн. 19 коп., 3% річних у розмірі 18656 грн. 68 коп., пеню у розмірі 40031 грн. 68 коп. та 8235 грн. 26 коп. витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт невиконання відповідачем його обов`язку по сплаті 50% від загальної вартості товару, який останньому був поставлений продавцем, з огляду на що, наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з покупця суми заборгованості за договором поставки у розмірі 382900 грн., у зв`язку з чим, суд першої інстанції також виснував про наявність у позивача права на нарахування постачальником до стягнення з покупця пені (з урахуванням відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин в частині стягнення пені строку позовної давності), 3% річних та інфляційних втрат.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Приватне підприємство «ЕКОФРЕШ», Херсонська обл., Каховський р-н, с. Роздольне з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача сум нарахованих позивачем пені та інфляційних втрат не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2023 року у справі № 916/3321/22 в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна», Львівська обл., Сокальський р-н, с. Корчів про стягнення з Приватного підприємства «ЕКОФРЕШ» на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 107429 грн. 19 коп. та пені у розмірі 40031 грн. 68 коп. відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права.

Зокрема, за доводами апеляційної скарги, скаржник, наголошує на тому, що ціна у спірному договорі поставки визначена в іноземній валюті, що підлягає сплаті в гривневому еквіваленті за відповідним курсом станом на день перерахунку.

Проте, на переконання апелянта, позивач у позовній заяві розрахував свої вимоги у гривневому еквіваленті, виходячи з курсу ЄВРО по відношенню до гривні станом на дату звернення до суду, але цей курс валют є відмінним від того, що був встановлений на дату укладення договору та на дату, коли мала бути виконана оплата за договором.

Отже, скаржник вважає, що позивач, звертаючись до господарського суду з позовом та розраховуючи позовні вимоги в гривневому еквіваленті, виходячи з курсу ЄВРО по відношенню до гривні станом на день подання позовної заяви, вже компенсував відповідні втрати від знецінення національної валюти, з огляду на що, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у такому разі задоволення не потребують.

Стосовно неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні питання про стягнення з апелянта пені, останній вказав, що оскільки позивачем для розрахунку пені було взято за основу суму боргу у національній валюті, визначеній на дату подання позову, здійснений ним розрахунок пені є неправильним, оскільки позивач при здійсненні розрахунку мав її розраховувати за кожен день прострочення, виходячи з гривневого еквіваленту суми боргу станом на день нарахування пені, тобто база для нарахування пені щодня є змінною, оскільки змінним є курс ЄВРО по відношенню до гривні.

Також, на думку скаржника, судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення, всупереч вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, з відповідача на користь позивача було стягнуто пеню понад строки, встановлені Законом, оскільки позивачем було здійснено нарахування пені за останні шість місяців до моменту подання позову (з 10.12.2021 року по 10.06.2022 року), однак, таке нарахування мало б бути здійсненим з першого дня прострочення виконання зобов`язання та припиненим через шість місяців після цього.

Наведені обставини, на переконання апелянта, є підставами для скасування рішення місцевого господарського суду у даній справі в оскаржуваній частині.

Південно західний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.10.2023 року у справі №916/3321/22 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ЕКОФРЕШ», Херсонська обл., Каховський р-н, с. Роздольне на рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2023 року у справі №916/3321/22, призначив справу до судового розгляду.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференції, представник скаржника підтримав свої доводи та вимоги, викладені письмово з мотивів, зазначених в апеляційній скарзі. Просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих останнім сум інфляційних втрат та пені відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні усно заперечував проти доводів апелянта, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, дослідивши та обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «ЕКОФРЕШ», Херсонська обл., Каховський р-н, с.Роздольне не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2023 року у справі №916/3321/22 не потребує скасування або зміни, виходячи з такого.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

22.06.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна», (продавець) та Приватним підприємством «ФАВОРИТ-ІІІ» (у подальшому перейменовано на Приватне підприємство «ЕКОФРЕШ»), (покупець) було укладено договір №22/06/2020, відповідно до умов п. 1.1. якого продавець поставляє, а покупець приймає та зобов`язується оплатити техніку, а саме:

1.1.1.Перекидач контейнерів (ящиків) 1600/1000 Domasz, 2020 рік випуску, в кількості 1 (одна) одиниця, надалі іменовані як «Товар» на умовах, визначених даним договором.

1.1.2. Водяний розвантажувач контейнерів (ящиків) із осушувачем Green Sort, 2020 рік випуску, в кількості 1 (одна) одиниця, надалі іменовані як «Товар» на умовах, визначених даним договором.

Відповідно до п. 2.1. договору передбачено, що вартість товару, без урахування ПДВ. складає гривневий еквівалент 20 329,17 Євро, сума ПДВ складає гривневий еквівалент 4 065,83 Євро, загальна вартість товару, з урахуванням ПДВ, складає гривневий еквівалент 24 395,00 Євро, що підлягає сплаті по Курсу перерахунку та є загальною вартістю договору.

Згідно із п. 2.2. договору за його умовами «Курс перерахунку» - це курс продажу (ASK курс) Євро на момент закриття торгів на Українському міжбанківському валютному ринку (далі УМВР) на день, що передує дню перерахування коштів по даному договору.

Сторони погодили використовувати в якості довідкової інформації про курс продажу (ASK курс) Євро на момент закриття торгів на УМВР дані, опубліковані на сайті http://mezhbank.org.ua.

У разі відсутності доступу на сайт http://mezhbank.org.ua для отримання відомостей про курс продажу (ASK курс) Євро, на момент закриття торгів на міжбанківському ринку на день, що передує дню перерахування коштів по даному Договору, опублікований на сайті http://minfm.com.ua/currency/mb/.

Курс перерахунку, за яким розраховується гривневий еквівалент відповідного платежу, не може бути нижчим за Курс перерахунку на дату укладення даного Договору, а саме: 30,20 гривень за 1 Євро.

За умовами п. 4.1. договору, продавець передає товар покупцеві на умовах EXW (склад покупця: 80406, Львівська обл., Кам`янка-Бузький район, село Товмач, вулиця Шашкевича, будинок 1 А), згідно з Інкотермс 2010 року, протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дати зарахування на поточний рахунок продавця 30% загальної вартості товару від покупця, у відповідності з умовами п. 5.1. даного договору.

Відповідно до п. 4.3. договору, сторони погодили, що передання товару оформляється накладними на отримання товару та/або актами прийому-передачі товару, що підписуються уповноваженими представниками обох сторін. Товар приймається за кількістю, якістю та комплектацією. Після підписання накладних на отримання товару та/або актів прийому-передачі товару, в залежності від того, що сталося раніше, покупець не може пред`являти продавцю претензій щодо кількості та комплектації товару. З моменту передання товару покупцю, він несе всі ризики випадкової втрати, пошкодження товару.

Згідно п. 4.4. договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту виконання умов щодо часткової оплати за товар у розмірі визначеному п. 5.1.1. договору, отримання гарантійного листа банківської установи. Перехід права власності до покупця підтверджується підписанням сторонами Акту- приймання передачі товару.

Положеннями п. 5.1. договору передбачено, що покупець зобов`язується здійснити оплату товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця за наступним графіком:

5.1.1. 50% від загальної вартості товару, що складає гривневий еквівалент 12 197,50 Євро, що підлягає сплаті за курсом перерахунку протягом 3 робочих днів з дати підписання цього договору;

5.1.2. 50% від загальної вартості товару, що складає гривневий еквівалент 12 197,50 Євро, що підлягає сплаті за курсом перерахунку протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання повідомлення від продавця про готовність товару до відвантаження.

У п. 5.2. договору сторони погодили, що всі платежі, які здійснюються покупцем у випадку несвоєчасної оплати, незалежно від підстави платежу в платіжному дорученні проводяться в наступній послідовності:

-пеня згідно п. 8.1. договору;

-оплата відповідного платежу.

Згідно п. 6.1. договору, форс-мажорними обставинами вважаються обставини, що унеможливлюють часткове або повне виконання однією стороною або обома сторонами умов дійсного договору.

У п. 6.3. Договору, сторони погодили, що військові дії (в тому числі, але не виключно проведення антитерористичних операцій, введення військового стану та надзвичайного стану) вважаються підтвердженими, якщо зазначена інформація буде офіційно опублікована на будь-якому із сайтів: Рада національної безпеки та оборони України, Кабінет Міністрів України, Президент України.

Відповідно до п. 6.4. договору існування форс-мажорних обставин звільняє сторону, яка підпала під їх дію, тільки від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов`язань за цим Договором і лише на період дії таких форс-мажорних обставин, та не звільняє від обов`язку виконати свої зобов`язання.

Згідно із п. 6.5. договору не вважаються форс-мажорними обставинами та істотною зміною обставин: відсутність у сторін необхідних коштів, зміна офіційного обмінного курсу Національного Банку України гривні до будь-якої валюти, порушення зобов`язань контрагентами покупця, несприятливі погодні умови та інші обставини, що призвели до загибелі посівів або втрати врожаю покупця.

У випадку прострочення оплати за товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої вартості товару з ІІДВ за кожний календарний день прострочення оплати платежу по день оплати заборгованості включно (п. 8.1. договору).

Відповідальність сторін за даним договором визначається законодавством України та даних договором (п. 8.3. договору).

Згідно із п. 8.4. договору, у випадку порушення покупцем умов оплати товару, визначених в п. 5.1 даного договору більше ніж на 10 календарних днів продавець має право в односторонньому порядку розірвати договір шляхом письмового повідомлення покупцю про розірвання договору.

Положеннями п. 8.5. договору передбачено, що в разі розірвання продавцем даного договору через причини, наведені в п. 8.3. договору продавець повертає покупцю кошти, попередньо сплачені ним за умовами даного договору. Кошти підлягають поверненню протягом 3 днів від дати розірвання покупцю після повернення продавцю товару, що був поставлений за цим договором. При цьому, продавець має право утримати із суми, ще підлягає поверненню покупцю, штрафні санкції, нараховані продавцем з умовами даного договору та чинного законодавства України, кошти необхідні для відновлення належного стану товару а також компенсувати понесені продавцем транспортні витрати.

Даний договір набирає сили з моменту його підписання, і діє до повного виконання сторонам умов дійсного договору (п. 9.1. договору).

Специфікацією від 22.06.2020 року сторони погодили вартість, комплектацію та характеристики товару, а саме, що до поставки належать: перекидач контейнерів (ящиків) 1600/1000 Domasz, вартістю 3795,84 Євро (без ПДВ), у кількості 1 шт., а також водяний розвантажувач контейнерів (ящиків) із осушувачем Green Sort, вартістю 16 533,33 Євро, у кількості 1 шт.

Загальна вартість товару складає 24395,00 Євро (20 329,17 Євро без ПДВ та 4065,83 Євро ПДВ). Вказана специфікація підписана сторонами без застережень та зауважень.

23.10.2020 року на виконання договору поставки, згідно акту приймання-передачі, Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна» передало, а Приватне підприємство «ФАВОРИТ-ІІІ» (Приватне підприємство «ЕКОФРЕШ») прийняло перекидач контейнерів (ящиків) 1600/1000 Domasz, 2020 року виготовлення, із заводським номером 0020 та водяний розвантажувач контейнерів (ящиків) із осушувачем Green Sort 2020 року виготовлення, із заводським номером 008.

Зазначений акт підписаний контрагентами договору та скріплений їх печатками.

Також у матеріалах справи наявна підписана сторонами та скріплена печатками видаткова накладна № 175 від 23.10.2020 року, відповідно до якої усього з ПДВ сума за договором поставки від 22.06.2020 року складає 736729 грн.

07.06.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна» направило на адресу Приватного підприємства «ЕКОФРЕШ» претензію за вих. № 13, у якій просило покупця сплатити до 25.06.2022 року заборгованість за договором №22/06/2020 від 22.06.2020 року у розмірі 477947 грн. 50 коп. основної заборгованості та 131847 грн. 90 коп. штрафних санкцій за порушення умов договору.

За розрахунками заборгованості, виконаними позивачем, з урахуванням клопотання про уточнення (зменшення) суми позовних вимог від 05.06.2023 року №18320/23, основна сума заборгованості за договором поставки становить 382900 грн., інфляційні втрати у розмірі 107429 грн. 19 коп., пені у розмірі 40031 грн. 41 коп., 3% річних у розмірі 18 656 грн. 68 коп.

Також судами у даній справі установлено, що відповідачем сплачено позивачу 50% від вартості поставки та такий перший платіж надійшов 09.07.2020 року на суму 368 364 грн. 50 коп. відповідно до платіжного доручення №155 від 09.07.2020 року.

Доказів щодо сплати покупцем 50% від ціни договору, що залишилися несплаченими продавцю, матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за договором поставки та нарахованих позивачем у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань сум неустойки, 3% річних та інфляційних втрат.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Оскільки у даному разі питання стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості та нарахованих 3% річних за доводами апеляційної скарги скаржником не оспорюється, обставини, пов`язані з цим колегією суддів в силу вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу не досліджуються та не переглядаються, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відтак, у даній справі судом апеляційної інстанції переглядаються лише обставини, пов`язані із задоволенням судом першої інстанції позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства «ЕКОФРЕШ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна» нарахованих сум пені та інфляційних втрат.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Так, з матеріалів господарської справи вбачається, що 22.06.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна», (продавець) та Приватним підприємством «ФАВОРИТ-ІІІ» (у подальшому перейменовано на Приватне підприємство «ЕКОФРЕШ»), (покупець) було укладено договір №22/06/2020, відповідно до умов п. 1.1. якого продавець поставляє, а покупець приймає та зобов`язується оплатити техніку, а саме: 1.1.1.Перекидач контейнерів (ящиків) 1600/1000 Domasz, 2020 рік випуску, в кількості 1 (одна) одиниця, надалі іменовані як «Товар» на умовах, визначених даним договором; 1.1.2. Водяний розвантажувач контейнерів (ящиків) із осушувачем Green Sort, 2020 рік випуску, в кількості 1 (одна) одиниця, надалі іменовані як «Товар» на умовах, визначених даним договором.

Таким чином між сторонами у даній справі виникли правовідносини у сфері поставки.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що вартість товару, без урахування ПДВ. складає гривневий еквівалент 20 329,17 Євро, сума ПДВ складає гривневий еквівалент 4 065,83 Євро, загальна вартість товару, з урахуванням ПДВ, складає гривневий еквівалент 24 395,00 Євро, що підлягає сплаті по Курсу перерахунку та є загальною вартістю договору.

Тобто, ціну договору поставки сторони встановили в іноземній валюті (ЄВРО), яка є еквівалентною національній валюті.

Судовою колегією встановлено, та контрагентами спірного договору не заперечується, що покупець сплатив лише 50% ціни договору, проте несплаченою залишилася інша частина заборгованості (50% ціни договору) за умови того, що на виконання спірного договору постачання продавець 23.10.2020 року, у відповідності до акту приймання-передачі, передав, а Приватне підприємство «ФАВОРИТ-ІІІ» (Приватне підприємство «ЕКОФРЕШ») прийняло перекидач контейнерів (ящиків) 1600/1000 Domasz, 2020 року виготовлення, із заводським номером 0020 та водяний розвантажувач контейнерів (ящиків) із осушувачем Green Sort 2020 року виготовлення, із заводським номером 008.

У зв`язку із неналежним виконанням господарських зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати за поставлені механізми відповідачем, позивач звернувся до місцевого господарського суду з позовом про стягнення суми заборгованості та нарахованих сум пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Не заперечуючи підстав для стягнення основної суми заборгованості та 3% річних, скаржник, звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, вважає, що підстави для стягнення з нього на користь позивача інфляційних втрат та пені відсутні, з чим не погоджується суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна» про стягнення з Приватного підприємства «ЕКОФРЕШ» інфляційних втрат.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у ст. 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Апеляційний господарський суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (ст. 614, 617 Цивільного кодексу України чи ст. 218 Господарського кодексу України).

В той же час, за своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, і за своєю правовою природою він є самостійним від неустойки способом захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)..

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц зазначено, що ст. 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 Цивільного кодексу України.

Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Таким чином, у ст. 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У даному разі, оскаржуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього інфляційних втрат, відповідач наголосив, що оскільки позивач у позовній заяві розрахував свої вимоги у гривневому еквіваленті, виходячи з курсу ЄВРО по відношенню до гривні станом на дату звернення до суду, останній вже компенсував відповідні втрати від знецінення національної валюти, з огляду на що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у такому разі задоволення не потребують.

З приводу зазначеного судова колегія вказує, що, згідно зі ст. 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Разом з тим, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно ЄВРО зокрема), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (подібна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 року у справі № 910/10191/17).

За змістом ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

З огляду на викладене норми ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У постанові Верховного Суду від 06.06.2023 року у справі №916/1223/22 суд касаційної інстанції зазначив, що ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.10.2018 року у справі № 905/192/18, від 15.01.2021 року у справі №904/2357/20, від 16.03.2021 року у справі №905/392/20.

Судом апеляційної інстанції поряд із обставинами, встановленими судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, також перевірено, що курс ЄВРО на момент закриття торгів на Українському міжбанківському валютному ринку на день, що є попереднім від дня перерахування коштів за спірним договором поставки, а саме: 22.10.2020 року складав 33 грн. 46 коп., оскільки обов`язок щодо сплати заборгованості за поставлений позивачем товар виник у відповідача з моменту отримання ним предмету договору, ураховуючи дату постачання за актом приймання передачі механізмів 23.10.2020 року.

Відтак, фактично встановлена судом сума заборгованості за договором у національній валюті України у розмірі 408128 грн. 35 коп. та з якої розраховувалися інфляційні втрати, як втрати від знецінення національної валюти є арифметично правильною, оскільки ця сума була розрахована без врахування курсової різниці та без врахування періоду, в якому позивачем було подано до місцевого господарського суду позовну заяву у даній справі.

З огляду на зазначене, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 107429 грн. 19 коп. є вірним, а доводи скаржника з цього приводу такими, що не підтвердилися під час апеляційного перегляду даної справи.

При цьому, судова колегія зауважує, що позивачем дійсно за доводами клопотання про уточнення (зменшення) суми позовних вимог від 05.06.2023 року було вказано, що станом на 10.06.2022 року основна сума заборгованості за курсом НБУ складає 382900 грн.

Проте, місцевим господарським судом суму заборгованості відповідача за спірним договором було правомірно перераховано, з урахуванням курсової різниці на час виникнення такої заборгованості та висновано, що такою сумою є саме 408128 грн. 35 коп.

Натомість, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, до стягнення потребувала сума у розмірі 382900 грн., оскільки саме така сума вимагалася до стягнення позивачем, а суд не може виходити самостійно за межі заявлених позовних вимог.

Крім того, судова колегія зазначає, що не приймає до уваги посилання скаржника на низку правових позицій суду касаційної інстанції, зазначених ним в апеляційній скарзі, оскільки обставини у цих справах, які переглядалися Верховним Судом, є відмінними від обставин, які переглядаються у даній справі, а тому такі правові позиції у даному разі застосування не потребують.

Щодо тверджень скаржника про невірне нарахування судом першої інстанції та стягнення пені, судова колегія зазначає наступне.

Судами встановлено, що відповідач за поставлений товар у даній справі розрахувався частково, що останнім не заперечується, а також визнається сума основної заборгованості за договором у повному обсязі.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Так, зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено та не заперечується сторонами у справі те, що відповідачем порушено вимоги розділу 5 договору та не здійснено оплату за поставлений позивачем товар з моменту його отримання.

Пунктом 8.1. договору поставки передбачено, що у випадку прострочення оплати за товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої вартості товару з ІІДВ за кожний календарний день прострочення оплати платежу по день оплати заборгованості включно.

Враховуючи те, що законодавцем визначено, що неустойка, в будь-якому випадку, нараховується в гривні за курсом НБУ в день її нарахування, таке нарахування відбувається на суму боргу в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту на певний момент, а саме на час виникнення прострочення з господарського зобов`язання по оплаті за поставлений товар.

З огляду на вказане, та те, що за доводами позивача, викладеними ним в позовних вимогах, його розрахунки було здійснено на суму 382900 грн., заявлену ним як суму основної заборгованості за договором поставки на час виникнення заборгованості без врахування курсової різниці на день подання позовної заяви, висновок суду першої інстанції про правомірність стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 40031 грн. 31 коп. є вірним, а доводи апелянта в цій частині апеляційної скарги є такими, що останнім ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належним чином не підтверджено.

Разом з тим, скаржник також вважає, що у даному разі судом першої інстанції, всупереч вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не було враховано період часу, за який позивачем здійснено нарахування пені за неналежне виконання покупцем зобов`язань в частині оплати за поставлений товар.

На переконання відповідача, пеня у спірних правовідносинах мала нараховуватись з першого дня прострочення виконання зобов`язання і до 23.04.2021 року, тобто протягом шести місяців з дня такого прострочення.

З приводу зазначеного судова колегія зауважує, що нормами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання.

У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Статтями 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов`язань.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

А тому, аналізуючи умови спірного договору поставки, а саме в частині визначення строку нарахування пені за неналежне виконання господарських зобов`язань покупця, судова колегія дійшла висновку про те, що сторони узгодили між собою інші строки нарахування неустойки та погодили, що воно відбувається до дня оплати заборгованості.

Іншими словами, сторони договору не визнали безумовною вимогу ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а узгодили зміну строку нарахування пені, що саме по собі виключає застосування вказаної вимоги Закону окрім початку періоду нарахування.

Таким чином, фактично, з урахуванням умов укладеного між сторонами договору поставки, період нарахування позивачем пені міг бути нарахований з 24.10.2020 року.

Проте, за розрахунками позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРАРАДА Україна» нарахувало Приватному підприємству «ЕКОФРЕШ» пеню, як міру відповідальності за неналежним чином виконане господарське зобов`язання за період з 10.12.2021 року по 10.06.2022 року на загальну суму у розмірі 40031 грн. 41 коп.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши арифметично розрахунок можливої пені за період з 24.10.2020 року по 10.06.2022 року, зазначає, що в даному випадку вірною є сума пені в розмірі 108961 грн. 75 коп., яку позивач міг заявити до стягнення.

Водночас, враховуючи положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, апеляційний господарський суд виснує про правомірність висновку суду першої інстанції в цій частині щодо небхідності до стягнення з відповідача на користь позивача суми нарахованої ним пені у розмірі 40031 грн. 68 коп.

Відтак, оскільки позивачем визначено до стягнення вказану вище суму пені, в цій частині підстави для скасування рішення суду першої інстанції, незважаючи на невірне визначення позивачем розміру такої пені, відсутні.

При цьому, обрахунок пені місцевим господарським судом суми нарахованої пені за вказаний позивачем період, який визначено не з початкової дати виникнення заборгованості відповідача за договором поставки, та, відповідно, здійснений судом висновок з цього приводу, не призвели до неправильного, у даному випадку, вирішення справи по суті, що не слугує підставою для скасування або зміни законного та обґрунтованого рішення, відповідно до вимог ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на зазначене вище судова колегія вважає доводи апеляційної скарги такими, що не знайшли свого відображення під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки вони не спростовують його висновків. Водночас, рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2023 року у даній справі є таким, що узгоджується з вимогами чинного законодавства в оскаржуваній частині та скасування або зміни не потребує.

У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «ЕКОФРЕШ», Херсонська обл., Каховський р-н, с. Роздольне не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2023 року у справі №916/3321/22 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЕКОФРЕШ», Херсонська обл., Каховський р-н, с. Роздольне на рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2023 року у справі №916/3321/22 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 31.08.2023 року у справі №916/3321/22 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 04.12.2023 року.

Повний текст постанови складено та підписано 05 грудня 2023 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська А.І. Ярош