Ухвала

від 05.12.2023 по справі 916/3661/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/3661/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючої), Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» (далі - ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ», скаржник)

на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2021

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023

у справі №916/3661/20

за позовом Приватного підприємства «ВС-СЕРВІС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ»

про стягнення 323 873, 46 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» 23.11.2023, через «Електронний суд», звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 повністю та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №916/3661/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т. М. - головуюча, Бенедисюк І. М., Колос І. Б.

Верховний Суд має зазначити, що як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр) скаржником помилково зазначено як у описовій частині касаційної скарги так і у її прохальній частині дату рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2021 замість рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2021.

З матеріалів касаційної скарги та Реєстру вбачається, що Приватне підприємство «ВС-СЕРВІС» (далі - ПП «ВС-СЕРВІС) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» 323 873, 46 грн через неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати послуг з організації транспортного перевезення за маршрутами, що визначалися ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ».

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.09.2021 у справі №916/3661/20:

« 1. Позов Приватного підприємства «ВС-СЕРВІС» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелений шлях» про стягнення 323 873, 46 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» (65104, м. Одеса, пр. Академіка Глушка, 29, офіс 230, код ЄДРПОУ 43531298) на користь Приватного підприємства «ВС-СЕРВІС» (65025, м. Одеса, 21км Старокиївської дороги, прим. 424, код ЄДРПОУ 34506837) 279 931, 87 грн заборгованості за договором, 4 198, 98 грн судового збору.

Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

3. У задоволенні позовних вимог в частині основної заборгованості в розмірі 32 320, 20 грн, 7 517, 23 грн індексу інфляції, 4 104, 10 грн 3% річних - відмовити».

Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд дійшов висновку про те, що позивачем, на виконання умов договору, було надано відповідачу експедиторські послуги, однак відповідачем такі послуги у повному обсязі не сплачені. Разом з цим, суд першої інстанції пославшись на обставини встановлені у рішенні Господарського суду Одеської області від 30.03.2021 у справі №916/3108/20, встановив, що позивачем безпідставно включено 32 320, 20 грн в суму заборгованості за надані позивачем послуги з перевезення вантажу, оскільки вказана послуга здійснювалася іншим підприємством, а саме ТОВ «ЛІДЕР-СЕРВІС», з огляду на що, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог. Щодо стягнення з відповідача індексу інфляції та трьох процентів річних, місцевий господарський суд зазначив, що наданий позивачем розрахунок 3% річних та індексу інфляції здійснено не вірно, а суд не зобов`язаний перераховувати за позивача розрахунок, а лише перевіряти його правильність, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача індексу інфляції та 3% річних.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 у справі №916/3661/20 вирішено:

«Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ВС-СЕРВІС» задовольнити частково.

У задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» відмовити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2021 по справі №916/3661/20 в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 6 670, 85 грн інфляційних втрат та 3 706, 72 трьох процентів річних скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:

«Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» на користь Приватного підприємства «ВС-СЕРВІС» 279 931, 87 грн основного боргу, 6 670, 85 грн інфляційних втрат та 3 706, 72 трьох процентів річних».

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» на користь Приватного підприємства «ВС-СЕРВІС» 4 354, 31 грн судового збору за подання позовної заяви».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» на користь Приватного підприємства «ВС-СЕРВІС» 803, 92 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів».

Зі змісту оскаржуваної постанови апеляційного суду в частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, вбачається, що суд апеляційної інстанції перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних, за виключенням заборгованості у розмірі 32 320,20 грн, яка виникла на підставі CMR №TTNU8055190 та Акта здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000370 від 16.07.2020, встановив, що він є вірним, арифметично правильним та здійснений з урахуванням сум та строків прострочення платежів, а відтак, дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних підлягають задоволенню частково, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати у розмірі 6 670, 85 грн та три проценти річних у розмірі 3 706, 72 грн. При цьому, апеляційний суд зауважив, що з огляду на підтверджену наявними матеріалами справи заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 27 9931, 87 грн, та можливість з огляду на умови укладеного між сторонами договору визначити період такої заборгованості, суд першої інстанції не був позбавлений можливості здійснити власний розрахунок інфляційних втрат та процентів річних, у разі якщо позивач під час здійснення відповідних розрахунків припустився помилки. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 279 931, 87 грн, 6 670, 85 грн інфляційних втрат та 3 706, 72 трьох процентів річних є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що твердження ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» щодо не підписання директором товариства договору про надання транспортно-експедиторських послуг №BC-2005/2020 від 20.05.2020 з позивачем спростовується висновком судово-почеркознавчої експертизи, якою встановлено, що такий договір підписано особисто Понятновим Михайлом Юрійовичем, який є керівником ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ», свідчить про погодження сторонами, зокрема й відповідачем, усіх умов укладеного між сторонами договору про надання транспортно-експедиторських послуг №BC-2005/2020 від 20.05.2020. Крім того апеляційний суду зважаючи на той факт, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, та не довів, що печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, дійшов до висновку, що відсутні підстави вважати, що печатка ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» використовувалась проти його волі, а тому, відтиск печатки на актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими актами.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 01.01.2020 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 102 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі №916/361/20 є стягнення 323 873, 46 грн, а, отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2020 рік - 1 051 000, 00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» у поданій касаційній скарзі зазначає, що з постановою суду не згоден повністю у зв`язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, а саме судом застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, що узгоджується з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник не зазначив належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони не містять жодних доказів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень у справі №916/3661/20 фактично зводяться до незгоди відповідача з висновком судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови в позові.

Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для відповідача, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб`єктивної волі скаржника.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 у справі №916/3661/20, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 у справі №916/3661/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос