УХВАЛА
17 січня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/3661/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т. М. (головуючої), Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» (далі - ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ», скаржник)
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023
у справі №916/3661/20
за позовом Приватного підприємства «ВС-СЕРВІС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ»
про стягнення 323 873, 46 грн,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» 29.12.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 повністю та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 03.01.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №916/3661/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуюча, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.
Верховний Суд має зазначити, що як убачається з матеріалів касаційної скарги скаржник зазначив як у описовій частині касаційної скарги, так і у її прохальній частині дату рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2021.
Втім, з Єдиного державного реєстру судових рішень та матеріалів електронної справи убачається, що у справі №916/3661/20 Господарським судом Одеської області прийнято рішення 07.09.2021, інших судових рішень за датою прийняття 16.09.2021, переглянутих постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 у справі №916/3661/20, немає.
Виходячи з принципу забезпечення розумності балансу між правовою визначеністю і формалізмом, Суд доходить до висновку, що скаржником оскаржується, зокрема у справі №916/3661/20, рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2021 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023.
Дослідивши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» 23.11.2023 вже зверталося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 у справі №916/3661/20.
У поданій вперше касаційній скарзі ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» зазначав, що з постановою суду не згоден повністю у зв`язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, а саме судом застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, що узгоджується з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Водночас, ухвалою Верховного Суду від 05.12.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 у справі №916/3661/20 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню з тих підстав, що ціна позову у цій справі не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а скаржник не навів випадків передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України щодо необхідності відкриття касаційного провадження у справі.
Приписами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України визначено процесуальне обмеження щодо повторної подачі касаційної скарги після відмови у відкритті касаційного провадження на те саме судове рішення та є загальним для всіх суб`єктів, що також узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з тим, Суд враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Між тим скаржник у касаційній скарзі поданій вдруге зазначає ту ж підставу передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ПІК України, що суди першої та апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, а саме вимог статті 79 ГПК України в частині обов`язку сторони доводити свої вимоги та заперечення, а також не застосували висновки Верховного Суду щодо до категорії стандарту доказування. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19)]. Зокрема, за відсутності належних та допустимих доказів того, що позивач надав послуги з перевезення. Неправильна оцінка цих доказів призвела до помилкових висновків про фактичне надання Приватного підприємства «ВС-СЕРВІС» транспортно-експедиторських послуг ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» та не зазначає належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Проте, Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що ціна позову у цій справі не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування критерію
ціна позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі поданої вперше не зазначив наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи, тоді як можливість реалізувати свої процесуальні права та межі їх реалізації залежить від суб`єктивної волі скаржника.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Разом з тим Суд вважає за необхідне зазначити про те, що правилами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України касаційному суду приписано імперативно відмовляти у відкритті касаційного провадження, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення, або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
Оскільки конструкцією вказаної норми встановлено імперативне правило щодо наслідків повторного подання касаційної скарги тією ж самою особою на теж саме судове рішення, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення, або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, то відмова у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України, не є реалізацією дискреції, а є виконанням судом процесуального обов`язку.
Пункт 3 частини першої статті 293 ГПК України не передбачає для суду касаційної інстанції можливості альтернативно обирати варіант дій та вирішувати про застосування чи не застосування цих положень процесуального закону на власний розсуд.
Відповідно, у випадку повторного подання касаційної скарги тією ж самою особою на те ж саме судове рішення, зокрема, якщо є ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, суд касаційної інстанції зобов`язаний відмовити у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України.
Таку правову позицію викладено в ухвалі Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.11.2022 у справі №903/682/21 відповідно до якої Суд дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.08.2022 у справі № 903/357/21 щодо застосування положень пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України.
Отже, наявна підстава, що виключає можливість розгляду по суті його повторної касаційної скарги на ті ж самі судові рішення.
З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 у справі №916/3661/20 на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки ухвалою Верховного Суду від 05.12.2023 вже відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї ж особи на це саме судове рішення.
Керуючись статтею 234, пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНИЙ ШЛЯХ» на рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 у справі №916/3661/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 17.01.2024 |
Оприлюднено | 18.01.2024 |
Номер документу | 116358258 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Малашенкова Т.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні