ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 234/2001/21
провадження № 61-3183св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне підприємство Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас»,
треті особи: ОСОБА_2 , Донецька обласна державна адміністрація, Управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Донецької обласної державної адміністрації,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2021 року, ухвалене у складі судді Лутай А. М., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Остапенко В. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас» (далі - КП «РТ «Регіон-Донбас») про поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що з 19 березня 2018 року його призначено на посаду юриста у КП РТ «Регіон-Донбас», а з 22 березня 2019 року - провідного юрисконсульта. Наказом від 14 січня 2021 року № 3-ос його звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штатної одиниці згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Позивач вважав своє звільнення незаконним й таким, що відбулося з порушенням законодавства, оскільки попередження про майбутнє звільнення відбулося зненацька, без будь-яких бесід ні з керівником відповідача, ні з головою Ради трудового колективу.
Під час ознайомлення з повідомленням про скорочення посади, з боку виконуючої обов`язки директора ОСОБА_3 , інспектора з кадрів ОСОБА_4 та менеджера з реклами ОСОБА_2 здійснювався моральний та психологічний тиск, у результаті чого він був вимушений у стані розгубленості та моральної пригніченості написати під тиском швидко на повідомленні свої заперечення.
Зі свого примірника попередження йому стало відомо про існування наказу від 03 листопада 2020 року «Про введення в дію структури підприємства», який йому на узгодження не надали та копію якого він отримав лише у день звільнення.
У попередженні від 04 листопада 2020 року йому було запропоновано перевестись на вакантні посади не пізніше 04 січня 2021 року. Дії відповідача впродовж двомісячного терміну з моменту його попередження про звільнення ніяким чином не свідчили про намір збереження його на роботі, хоча на цьому підприємстві він був єдиним юрисконсультом, та єдиним переселенцем з міста Донецька. Крім того, відповідач не дотримався вимог статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та не надав за три місяці до звільнення голові Ради трудового колективу, яка була утворена на підприємстві, інформацію, що планує звільнення з причин структурного характеру та не надавав обґрунтування причин такого звільнення, про терміни проведення звільнень, не проводив консультації з головою Ради трудового колективу про заходи щодо запобігання звільненню.
У наказі про звільнення від 14 січня 2021 року № 3-ос відсутнє посилання на погодження з Радою трудового колективу цього звільнення. Протягом двох місяців, з дня попередження його про звільнення, відповідач не приймав заходів щодо можливості його подальшої праці на підприємстві, протягом двох місяців та в день звільнення не запропонував жодної вакансії, які були наявні. Не дочекавшись його рішення щодо можливого переведення на запропоновані посади, відповідач провів 30 грудня 2020 року, замість 04 січня 2021 року, остаточний розрахунок при звільненні.
Крім того, позивач указував, що з 04 січня 2021 року до 13 січня 2021 року він перебував на лікарняному, під час якого на підприємстві відкрилась вакантна посада - інспектор з кадрів. Відразу на цю вакантну посаду був прийнятий новий працівник. Позивач вважав, що ця посада повинна була бути запропонована йому, оскільки його освіта, кваліфікація та продуктивність праці у повному обсязі відповідали вимогам для зайняття посади інспектора з кадрів, а також, майже весь час праці він частково виконував обов`язки інспектора з кадрів.
Позивач звертав увагу, що наказом від 03 листопада 2020 року «Про введення в дію структури підприємства» відповідач скоротив 9 посад, 8 з яких були вакантними (не були зайнятими працівниками), крім його посади. Отже, відповідач зобов`язаний був тільки йому запропонувати до дня фактичного звільнення нову відкриту вакансію - інспектора з кадрів. Викладене вище, на думку позивача, свідчить про те, що відповідач навмисно зробив все, для того, щоб його не залишити на роботі. Також вважав, що наказ від 03 листопада 2020 року «Про введення в дію структури підприємства» не містить обґрунтування необхідності скорочення посад, у зв`язку з чим виникла така виробнича необхідність.
Доводів щодо завданої позивачу моральної шкоди позовна заява не містить.
ОСОБА_5 просив суд:
- поновити його на роботі на посаді провідного юрисконсульта у КП РТ «Регіон-Донбас»;
- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 15 січня 2021 року до дня поновлення на роботі;
- відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн та судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2021 року
позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 22 липня 2022 року № 40/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність Донецького апеляційного суду. Справу передано на розгляд до Дніпровського апеляційного суду.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2021 року - без змін.
Залишаючи без задоволення позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач дотримався порядку вивільнення позивача з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, тому відсутні підстави для поновлення його на роботі. Оскільки позовні вимоги у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної (немайнової) шкоди є похідними від заявленої вимоги про незаконне звільнення позивача, такі вимоги також не підлягають задоволенню.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги про те, що позивачу не було запропоновано всі наявні вакантні посади, а він мав намір зайняти посаду інспектора з кадрів, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ця посада вивільнилась лише 05 січня 2021 року (наступний день після звільнення працівника), тобто тоді, коли сплив двомісячний строк попередження про звільнення ОСОБА_1 , визначений повідомленням від 04 листопада 2020 року. Тому КП РТ «Регіон-Донбас» не могло запропонувати позивачу зазначену посаду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
10 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Краматорського міського суду Донецької області.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
15 вересня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Заявник указує, що суд не звернув уваги на аргументовані докази того, що йому, працівнику, не були запропоновані всі вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом всього періоду з моменту попередження про вивільнення по день його звільнення - 14 січня 2021 року.
Вважає помилковими висновки судів про те, що позивач мав прийняти рішення щодо переведення на запропоновані вакантні посади у строк до 04 січня 2021 року, оскільки це неможливо було зробити у зв`язку із його знаходженням на лікарняному до 14 січня 2021 року, що є поважною причиною та має юридичне значення для вирішення справи.
Стверджує, що відповідач не виконав свій обов`язок щодо запропонування працівнику всіх вакантних посад, які з`явилися на підприємстві (стаття 49-2 КЗпП України), оскільки не запропонував посаду інспектора з кадрів, яка стала вакантною 05 січня 2021 року та функціональні обов`язки якого частково виконував позивач. Натомість прийняв нового працівника на той час, коли позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем.
Відповідач, не дочекавшись рішення позивача, 30 грудня 2020 року виплатив йому вихідну допомогу про звільнення, компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, незважаючи на те, що звільнення мало відбутися 14 січня 2021 року, що є порушенням вимог статті 116 КЗпП України.
Судами не встановлено, чи мало місце прийняття працівників на вакантні посади з 04 листопада 2020 року, зазначені у попередженні про звільнення позивача, відповідно до штатного розпису і на час звільнення позивача - 14 січня 2021 року, якщо враховувати, що позивач фактично не відмовлявся від запропонованих йому вакантних посад роботодавцем, а відповідач підтвердив, що в період скорочення позивача відбувся прийом нових працівників.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-асі18) та у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 946/6628/19 (провадження № 61-9503св20), від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18), від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20 (провадження № 61-1357св21), від 12 лютого 2020 року у справі № 367/595/17 (провадження № 61-13222св18).
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У березні 2023 року КП РТ «Регіон -Донбас» подало відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
У квітні 2023 року Донецька обласна державна адміністрація подала відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 19 березня 2018 року до 14 січня 2021 року включно перебував у трудових відносинах з КП РТ «Регіон-Донбас», працюючи на посаді провідного юрисконсульта організаційно-господарчого відділу.
03 листопада 2020 року КП РТ «Регіон-Донбас» видано наказ № 13 «Про введення в дію структури підприємства», згідно з яким вирішено з 04 січня 2021 року скоротити наступні посади: 1) головний редактор-заступник директора - 1 одиниця; 2) провідний юрисконсульт організаційно-господарчого відділу - 1 одиниця; 3) інженер з ТБ організаційно-господарчого відділу - 1 одиниця; 4) випусковий відповідальний відділу новин - 1 одиниця; 5) начальник відділу-заступник головного редактора відділу новин - 1 одиниця; 6) начальник відділу - заступник головного редактора відділу виробництва програм - 1 одиниця; 7) провідний звукорежисер відділу виробництва програм - 1 одиниця; 8) провідний інженер з інформаційних технологій технічного відділу - 1 одиниця; 9) технік системного адміністрування технічного відділу - 1 одиниця.
Крім того, цим наказом вирішено ввести на підприємстві нові посади, а саме: 1) начальник відділу - випусковий відповідальний відділу новин - 1 одиниця; 2) кореспондент спеціальний відділу новин - 1 одиниця; 3) провідний монтажер відділу новин - 2 одиниця; 4) телеоператор І категорії відділу новин - 2 одиниці; 5) ведучий новин відділу новин - 1 одиниця; 6) редактор сайту відділу виробництва програм - 1 одиниця; 7) провідний монтажер відділу виробництва програм - 1 одиниця.
Виведення вказаних посад зі штатного розпису КП РТ «Регіон-Донбас», зокрема і посади провідного юрисконсульта організаційно-господарчого відділу, та введення нових посад, підтверджується наказом від 23 грудня 2020 року № 16 «Про внесення змін до штатного розпису», та штатними розписами на 2020 та 2021 роки КП РТ «Регіон-Донбас».
04 листопада 2020 року ОСОБА_1 вручено попередження про скорочення штатної одиниці - провідного юрисконсульта організаційно-господарчого відділу КП РТ «Регіон-Донбас» із пропозицією переведення його на одну із вакантних посад, а саме: начальник відділу - випусковий відповідальний відділу новин; кореспондент спеціальний відділу новин; провідний монтажер відділу новин; телеоператор І категорії відділу новин; ведучий новин відділу новин; редактор сайту відділу виробництва програм; провідний монтажер відділу виробництва програм.
04 листопада 2020 року позивач ознайомився з попередженням та висловив свою незгоду.
У період з 04 листопада 2020 року по 04 січня 2021 року ОСОБА_1 , будучи обізнаним про скорочення його посади та наявності 7 нових посад, на яких він міг виконувати роботи, оскільки мав відповідний досвід, не виявив бажання перевестись на жодну із запропонованих посад.
У КП РТ «Регіон-Донбас» відсутня профспілка, але 13 лютого 2020 року створено Раду трудового колективу, яка представляє інтереси трудового колективу, членом якої позивач не був, що, зокрема, підтверджено протоколом загальних зборів трудового колективу КП «РТРК «Регіон-Донбас» від 13 лютого 2020 року, Протоколом № 1 Загальних зборів трудового колективу КП РТ «Регіон-Донбас» від 30 грудня 2020 року.
Посада інспектора з кадрів вивільнилась 05 січня 2021 року.
У період з 04 січня 2021 року по 13 січня 2021 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному.
Наказом КП РТ «Регіон-Донбас» від 14 січня 2021 року № 3-ос ОСОБА_1 звільнено з посади провідного юрисконсульта з 14 січня 2021 року у зв`язку зі скороченням штатної одиниці згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Термін виплати позивачу розрахунку при звільненні припадав на святкові дні, відповідач прийняв рішення про виплату позивачу належних йому сум 30 грудня 2020 року.
26 січня 2021 року КП РТ «Регіон Донбас» видало ОСОБА_1 довідку № 12 про нараховану та отриману заробітну плату за період з 19 березня 2018 року по 14 січня 2021 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України). Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
У постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20) зазначено про те, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
ОСОБА_1 попереджено про вивільнення з роботи у зв`язку зі скороченням посади, яку він займав 04 листопада 2020 року, тобто за два місяці до звільнення, строк якого закінчувався 04 січня 2021 року. Натомість позивача звільнено з роботи 14 січня 2021 року, оскільки з 04 січня 2021 року по 13 січня 2021 року він перебував на лікарняному.
Встановивши, що у відповідача 05 січня 2021 року, тобто до його звільнення, з`явилася вакантна посада - інспектор з кадрів, яку ОСОБА_1 не було запропоновано і яку він виявив бажання зайняти, маючи для цього відповідні знання, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що, оскільки час дії попередження про скорочення штатної одиниці від 04 листопада 2020 року сплив 04 січня 2021 року, тому КП РТ «Регіон-Донбас» не повинно було пропонувати позивачу вакантну посаду - інспектора з кадрів, яка утворилася станом на 05 січня 2021 року.
Таким чином, відповідач не виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України перед тим, як звільнив позивача 14 січня 2021 року згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Отже, вимога позивача про поновлення його на посаді провідного юрисконсульта КП РТ «Регіон-Донбас» підлягає задоволенню.
З урахуванням того, що судом касаційної інстанції встановлено порушення, які допустив відповідач під час звільнення ОСОБА_1 , помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Оскаржуване судове рішення в цій частині також підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про поновлення на роботі, не досліджував обставин справи у частині вимог ОСОБА_5 про стягнення середового заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Суду необхідно виконати вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», встановивши середньоденний заробіток позивача.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини, які не були встановлені судом апеляційної інстанції, та досліджувати докази, надані на підтвердження чи спростування заподіяння позивачу моральної шкоди.
Таким чином, без з`ясування всіх фактичних обставин справи, судове рішення суду апеляційної інстанції в цій частині не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно статті 411 ЦПК є підставою для його скасування.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Вирішуючи спір у частині вимог про поновлення на роботі позивача, суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, однак неправильно застосували норми матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи у цій частині, ухвалення незаконних рішень, що відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення у частині позовних вимог про поновлення на роботі.
Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог про поновлення на роботі слід скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Враховуючи необхідність встановлення обставин, наведених вище, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, з огляду на мотиви скасування судового рішення, та на підставі належних доказів встановити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, наявність моральної шкоди, завданої позивачу, на підставі чого вирішити спір.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас», треті особи: ОСОБА_2 , Донецька обласна державна адміністрація, Управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Донецької обласної державної адміністрації, про поновлення на роботі скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас», треті особи: ОСОБА_2 , Донецька обласна державна адміністрація, Управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Донецької обласної державної адміністрації, в частині вимог про поновлення на роботі задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта у Комунальному підприємстві Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас».
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної (немайнової) шкоди скасувати, справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 22.11.2023 |
Оприлюднено | 06.12.2023 |
Номер документу | 115409143 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Коломієць Ганна Василівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні