Постанова

від 02.04.2024 по справі 234/2001/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2098/24 Справа № 234/2001/21 Суддя у 1-й інстанції - Лутай А.М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Керімової-Бандюкової Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2021 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, треті особи: ОСОБА_2 , Донецька обласна державна адміністрація, Управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Донецької обласної державної адміністрації,-

В С Т А Н О В И В:

12.02.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що з 25.10.2018 року наказом №21 він був призначений уповноваженою особою, відповідальною за реалізацію антикорупційної програми в Комунальному підприємстві «Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас». Наказом №3-ос від 14.01.2021 року він був звільнений із займаної посади у зв`язку зі скороченням штатної одиниці згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вважає своє звільнення незаконним, таким, що відбулося з порушенням діючого законодавства, оскільки попередження про майбутнє звільнення відбулося зненацька, без будь-яких бесід ні з керівником відповідача, ні з головою Ради трудового колективу. При ознайомлені з повідомленням про скорочення посади на нього з боку виконуючої обов`язки директора ОСОБА_3 , інспектора з кадрів ОСОБА_4 та менеджера з реклами ОСОБА_2 здійснювався моральний та психологічний тиск, в результаті чого він був вимушений в стані розгубленості та моральної пригніченості написати під тиском швидко на повідомленні свої заперечення. Зі свого примірника попередження йому стало відомо про існування наказу від 03.11.2020 року «Про введення в дію структури підприємства», який йому на узгодження не надали та копію якого він отримав лише в день видачі трудової книжки в день звільнення. В попередженні від 04.11.2020 року йому було запропоновано перевестись на вакантні посади не пізніше 04.01.2021року. Зазначає, що дії відповідача впродовж двомісячного терміну з моменту його попередження про звільнення ніяким чином не свідчать про намір збереження його на роботі, хоча на даному підприємстві він був юрисконсультом в єдиному числі, та ще єдиним переселенцем з міста Донецька. Крім того, зауважує, що відповідач не дотримався вимог статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та не надав за три місяці до намічуваного звільнення голові Ради трудового колективу, яка була утворена на підприємстві, інформацію, що планує звільнення з причин структурного характеру та не надавав обґрунтування причин такого звільнення, про терміни проведення звільнень, не проводив консультації з головою Ради трудового колективу про заходи щодо запобігання звільненню. В наказі про звільнення №3-ос від 14.01.2021 року відсутнє посилання на погодження з Радою трудового колективу цього звільнення. Протягом двох місяців з дня попередження його про звільнення відповідач не приймав ніяких мір щодо можливості його подальшої праці на підприємстві, протягом двох місяців та в день звільнення не запропонував жодної вакансії. Не дочекавшись його рішення щодо можливого переведення на запропоновані посади, відповідач здійснив 30.12.2020 року, замість 04.01.2021 року, остаточний розрахунок при звільненні. Також зазначив, що з 04.01.2021 року по 13.01.2021 року він перебував на лікарняному, під час якого на підприємстві відкрилась вакансія - інспектор з кадрів і одразу ж на цю вакансію був прийнятий новий працівник. Вважає, що ця посада повинна була бути запропонована йому, оскільки його освіта, кваліфікація та продуктивність праці в повному обсязі відповідала вимогам для зайняття посади інспектора з кадрів, а також, майже весь час праці він частково виконував обов`язки інспектора з кадрів. Крім того, враховуючи ще й те, що наказом від 03.11.2020 року «Про введення в дію структури підприємства» відповідач скоротив 9 посад, 8 з яких були вакантними (не були зайнятими працівниками) крім його посади, то відповідач зобов`язаний був тільки позивачу запропонувати до дня фактичного звільнення нову відкриту вакансію - інспектора з кадрів. Викладене вище, на думку позивача, свідчить про те, що відповідач навмисно зробив все, для того, щоб його не залишити на роботі. Також вважає, що наказ відповідача від 03.11.2020 року «Про введення в дію структури підприємства» не містить обґрунтування необхідності скорочення посад, у зв`язку з чим виникла така виробнича необхідність.

Просив поновити його на роботі на посаду провідного юрисконсульта в Комунальному підприємстві «Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас», стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 15.01.2021 року до дня поновлення на роботі, моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн. та судові витрати.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначав на незаконність його звільнення. Вказував, що на момент його звільнення 14.01.2021 року він не відмовлявся письмово від переведення на іншу роботу чи вільні вакансії. Вважає, що відповідачем не було суду надано жодних доказів щодо змін в організації виробництва і праці на підприємстві, а судом не витребовані та відповідно не перевірені ці докази.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас», треті особи: ОСОБА_2 , Донецька обласна державна адміністрація, Управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Донецької обласної державної адміністрації, про поновлення на роботі скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас», треті особи: ОСОБА_2 , Донецька обласна державна адміністрація, Управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Донецької обласної державної адміністрації, в частині вимог про поновлення на роботі задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта у Комунальному підприємстві Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас».

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної (немайнової) шкоди скасовано та справу в цій частині позовних вимог направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судове засідання з`явилися ОСОБА_1 , представник Комунального підприємства Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас»- Романенко А.А., представник Донецької обласної державної адміністрації Литвинова Л.С., представник Управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Донецької обласної державної адміністрації- Наумова О.В.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.

Відповідна інформація для проведення розрахунку вимушеного прогулу до суду першої інстанції не подавалася. Оскільки позивача було поновлено на роботі і без зазначеної інформації неможливо провести розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то надані відповідачем відомості нарахувань заробітної плати та кількості робочих днів у спірному періоді судом апеляційної інстанції приймаються як належні докази.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 19 березня 2018 року до 14 січня 2021 року включно перебував у трудових відносинах з КП РТ «Регіон-Донбас», працюючи на посаді провідного юрисконсульта організаційно-господарчого відділу.

Наказом КП РТ «Регіон-Донбас» від 14 січня 2021 року № 3-ос ОСОБА_1 звільнено з посади провідного юрисконсульта з 14 січня 2021 року у зв`язку зі скороченням штатної одиниці згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України"Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта у Комунальному підприємстві Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас». Підставою для поновлення позивача на роботі стало допущене відповідачем порушення норм трудового законодавства при його звільненні.

Такимчином вимушений прогул відбувся виключно з вини роботодавця, який незаконно звільнив працівника. Тому за цей час працівник має безумовне право отримати заробітну плату, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, оскільки заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року не з вини позивача (стаття 235 КЗпП України).

Згідно з п.1 Порядку №100 він застосовується, зокрема, у випадку вимушеного прогулу та розрахунку затримки виконання рішення суду.

Відповіднодо пунктів2,3постанови КабінетуМіністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення працівника з роботи .

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених упункті 4цього Порядку.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.5 розд.IV Порядку №100).

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за два місяці на число робочих днів (п.8 Порядку №100).

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячнечисло робочихднів розраховуєтьсяділенням на2сумарного числаробочих днівза останнідва календарнімісяці згідноз графікомроботи підприємства,встановленим здотриманням вимогзаконодавства (абз.3п.8Порядку №100). Нарахуваннявиплат,що обчислюютьсяіз середньоїзаробітної платиза останнідва місяціроботи,провадяться шляхоммноження середньоденного(годинного)заробітку начисло робочихднів/годин,а увипадках,передбачених чиннимзаконодавством,календарних днів,які маютьбути оплаченіза середнімзаробітком.Середньоденна (годинна)заробітна платавизначається діленнямзаробітної платиза фактичновідпрацьовані протягомдвох місяцівробочі (календарні)дні начисло відпрацьованихробочих днів(годин),а увипадках,передбачених чиннимзаконодавством,-на числокалендарних днівза цейперіод.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року N 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другоїстатті 233 КЗпП України, статей1,12 Закону N 108/95-ВРКонституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другійстатті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100(далі - Порядок N 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.Такий висновок

підтверджується також змістом частини другоїстатті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Згідно із частиною другоюстатті 233 КЗпП Україниу разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи зміст частини другоїстатті 233 КЗпП України,можна зробитивисновок,що вразі порушенняроботодавцем законодавствапро оплатупраці працівникмає правобез обмеженьбудь-якимстроком звернутисьдо судуз позовомпро стягненнязаробітної плати,яка йомуналежить,тобто усіхвиплат,на якіпрацівник маєправо згідноз умовамитрудового договорута відповіднодо державнихгарантій,встановлених законодавством,і незалежить відздійснення роботодавцемнарахування такихвиплат.Така правовапозиція викладенав постановіВеликої ПалатиВерховного Суду від08лютого 2022року у справі N 755/12623/19

Встановлено, що наказом КП РТ «Регіон-Донбас» від 14 січня 2021 року № 3-ос ОСОБА_1 звільнено з посади провідного юрисконсульта з 14 січня 2021 року у зв`язку зі скороченням штатної одиниці згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Постановою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року позивача поновлено на роботі. Розрахунковою величиною для обрахунку середнього заробітку позивача має слугувати його середньоденна заробітна плата, розрахована відповідно до п.2 постанови КабінетуМіністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Виплатиза останнідва календарнімісяці роботи,що передувализвільненню,складали влистопаді 2020року 12582,96грн.за відпрацьовані21день тагрудні 2020року-12753грн.за відпрацьованиі22дні. Середньоденна заробітна плата склала 589,21 грн. із розрахунку: 25335,96:43.

З врахуванням того, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати та є заробітною платою, то нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (абз.3 п.8 Порядку №100).

Таким чином вимушений прогул тривав з моменту звільнення позивача з роботи 14 січня 2021 року до його поновлення на роботі судовим рішенням 22 листопада 2023 року, тобто 730 робочих днів. За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню за вимушений прогул 430123,30 грн., виходячи із розрахунку: середньоденна заробітна плата 589,21 грн. х 730-кількість робочих днів за час вимушеного прогулу.

Статтею237-1КЗпП Українипередбачено,що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В пункті 9 постанови Пленуму ВерховногоСуду України N4від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судом встановлено, що роботодавцем були порушені законні права позивача,що підтверджено постановою ВерховногоСуду від22листопада 2023року,якою позивачапоновлено нароботі.Зазначені обставини призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач впозовній заявіне навівобгрунтування розміру відшкодування моральної шкоди, яку він просив стягнути в сумі 100000 грн..

Визначаючи розмірвідшкодування моральноїшкоди,завданої позивачувнаслідок порушенняйого трудовихправ незаконнимзвільненням,колегія суддіввраховує обставини,які маютьсуттєве значення,глибину татривалість душевнихстраждань,істотність вимушенихзмін ужиттєвих стосунках,втратинормальних життєвихзв`язків,які вимагали відпозивача додатковихзусиль дляорганізації свогожиття, а також з дотриманням засад розумності і справедливості вважає, що відшкодуванню підлягає моральна шкода в розмірі 30000 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції,то є підстави для зміни розподілу судових витрат.

Позивачем було сплачено судовий збір при зверненні до суду із позовною заявою в розміррі 1816 грн. та при подачі апеляційної скарги 2854,80 грн..Оскільки позовні вимоги позивача та його апеляційну скаргу задоволено, то сплачений ним судовий збір в сумі 4670,80 грн. підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 368, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2021 року в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас» про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас» (ЄДРПОУ 35151773) на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 430123,30 (чотириста тридцять тисяч сто двадцять три) грн.30 копійок та відшкодування моральної шкоди в розмірі 30000 ( тридцять тисяч) грн..

Стягнути з Комунального підприємства Регіональна телерадіокомпанія «Регіон-Донбас» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 4670,80 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: