Ухвала

від 04.12.2023 по справі 290/323/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 290/323/23

провадження № 61-16503ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у справі за позовом керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Романівської селищної ради Житомирської області до ОСОБА_1 , Селянського (Фермерського) господарства «Деметра» про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди і суборенди та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року керівник Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати недійсним договір оренди землі б/н від 08 липня 2021 року, укладений між Романівською селищною радою та ОСОБА_1 , предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби, яка знаходиться на території Романівської селищної ради з кадастровим номером 1821486700:01:000:0213 загальною площею 34,7425 га;

скасувати державну реєстрацію права оренди та суборенди на земельну ділянку з кадастровим номером 1821486700:01:000:0213 (запис про інше речове право № 48221389 від 20 жовтня 2022 року та № 43270695 від 27 липня 2021 року);

зобов`язати СФГ «Деметра» повернути Романівській селищній раді Житомирської області земельну ділянку сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби, яка знаходиться на території Романівської селищної ради з кадастровим номером 1821486700:01:000:0213 загальною площею 34,7425 га.

Ухвалою Романівського районного суду Житомирської області від 14 серпня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі.

Закрито провадження у справі за позовом керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Романівської селищної ради Житомирської області до ОСОБА_1 та СФГ «Деметра» про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди і суборенди та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Роз`яснено керівнику Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області, що розгляд вказаної справи віднесено до юрисдикції Господарського суду Житомирської області.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що з матеріалів справи вбачається, що після укладання вказаного договору оренди ОСОБА_1 фермерське господарство не створював, отримавши в оренду спірну земельну ділянку, уклав договір суборенди з СФГ «Деметра», бенефіціарним власником якого він є, без проведення земельних торгів. Земельні спори, сторонами в яких є, насамперед, юридичні особи та ФОП, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства. У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання. Спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Як вбачається з матеріалів справи наявний спір щодо виділення та користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, тобто даний спір підвідомчий господарському суду незалежно від суб`єктного складу сторін. Зазначений правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, постанові Верховного Суду від 1 березня 2023 року у справі № 747/319/21.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області задоволено.

Ухвалу Романівського районного суду Житомирської області від 14 серпня 2023 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у цій справі спірна земельна ділянка площею 34,7425 га з кадастровим номером 1821486700:01:000:0213, яка розташована на території Романівської селищної ради, надана в оренду ОСОБА_1 як громадянину України на підставі договору оренди землі від 08 липня 2021 року, укладеним між ним та Романівською селищною радою. Із заявою про надання цієї земельної ділянки ОСОБА_1 звернувся як фізична особа з метою отримання земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби, тому ототожнення фізичної особи та СФГ «Деметра» в цих правовідносинах є неправильним. Судом першої інстанції не встановлено наявності жодних доказів, які підтверджують, що спірна земельна ділянка площею 34,7425 га з кадастровим номером 1821486700:01:000:0213, яка розташована на території Романівської селищної ради була надана ОСОБА_1 не як фізичній особі, а як суб`єкту СФГ «Деметра». Рішенням Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області №454-10/21 від 25 червня 2021 року передано саме громадянину ОСОБА_1 в оренду терміном на 7 років сформовану земельну ділянку для сінокосіння та випасання худоби, загальною площею 34,4725 га (кадастровий номер земельної ділянки 1821486700:01:000:0213). Оспорюваний договір оренди від 08 липня 2021 року укладено також з громадянином ОСОБА_1 . Тому ОСОБА_1 набув речові права на спірну земельну ділянку як фізична особа - суб`єкт земельних відносин.

Той факт, що керівником, засновником та кінцевим бенефіціарним власником селянського (фермерського) господарства «Деметра» є ОСОБА_1 не може свідчити про те, що він виступає в такій якості в усіх правовідносинах, зокрема й щодо набуття в оренду спірної земельної ділянки. Враховуючи встановлені обставини справи, а також те, що ОСОБА_1 було надано в оренду земельну ділянку саме для сінокосіння і випасання худоби, а не для ведення фермерського господарства, а також враховуючи суб`єктний склад сторін у цих правовідносинах, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Крім того, предметом спору в цій справі є саме визнання недійсним договору оренди землі б/н від 08 липня 2021 року, що укладений між Романівською селищною радою та ОСОБА_1 , предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби, а не договір суборенди від 01 грудня 2021 року, що укладений між ОСОБА_1 (орендар) та СФГ «Деметра» (суборендар) щодо однієї і тієї ж земельної ділянки площею 34,4725 га з кадастровим номером 1821486700:01:000:0213.

14 листопада 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року з пропуском строку на касаційне оскарження.

До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивоване тим, що повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції було виготовлено 20 вересня 2023 року та отримано ним засобами поштового зв`язку 17 жовтня 2023 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, з датою отримання цього поштового відправлення ним, як учасником справи. Повний текст оскаржуваної постанови було проголошено без його участі. Касаційну скаргу подає в межах 30 терміну встановленого частиною другою статті 390 ЦПК України, тому просить поновити йому строк на касаційне оскарження.

Відповідно до частин другої та третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню, оскільки обставини, на які посилається скаржник, свідчать про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права при проведенні судового розгляду, оскільки всупереч вимогам статей 60, 62 ЦПК України допустив до участі у справі, що переглядається, представника Житомирської обласної прокуратури, яка не підтвердила свої повноваження довіреністю, а лише зазначила, що вона має право представляти органи прокуратури на підставі службового посвідчення. Вказане твердження представника Житомирської обласної прокуратури не передбачено жодною нормою діючого ЦПК України. Колегія суддів апеляційного суду на заперечення представника відповідача щодо допуску до участі у справі співробітника Житомирської обласної прокуратури без відповідних повноважень жодним чином не відреагувала. Зазначене є питанням права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки висновок Верховного Суду із зазначеного питання відсутній.

Вказує, що він на момент прийняття оспорюваного рішення Романівською сільською радою і на момент підписання оспорюваного договору оренди спірної земельної ділянки був керівником СФГ «Деметра», яке зареєстроване 12 січня 1998 року. Відповідно до статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку із дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Велика Палата Верховного Суду з метою забезпечення єдності та сталості судової практики зазначила, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це господарство.

Отже, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання. Тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає обов`язковому скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).

Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (частина перша статті 20 ГПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) зазначено, що:

«у попередніх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, відбувалася фактична заміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, спори щодо права власності чи іншого речового права на землю фермерських господарств з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурором, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням інтересів держави у сфері розпорядження ділянками державної та комунальної власності, треба розглядати за правилами господарського судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі

№ 388/1103/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 628/774/18, від 3 липня 2019 року у справі № 637/116/18).

Відповідно до статті 1 Закону № 973-IV, і відповідно статті 42 ГК України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: 1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; 2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці. Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства. Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі. Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що de jure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак de facto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства. У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб- підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) вказано, що:

«Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16 (провадження № 12-71гс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 зазначила, що справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. У справі № 911/4144/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що доводи суду апеляційної інстанції, що власник спірної земельної ділянки (фізична особа) не був зазначений позивачем під час подання позову як відповідач, оскільки спірна земельна ділянка не була виділена в натурі на місцевості й знаходиться у володінні та користуванні товариства, не можуть бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків такої фізичної особи. У постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що спір про цивільне право є таким незалежно від того, чи здійснено на підставі оскарженого договору оренди державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства, чи заявлена, окрім іншої, також вимога про визнання недійсним оскарженого договору, на підставі якого державний реєстратор прийняв оскаржене рішення, а також незалежно від того, яку з цих вимог позивач вважає основною, а яку - похідною.

Оскільки предметом спору у справі, що переглядається, є земельні ділянки, власником яких є фізична особа як сторона договорів оренди землі (як первісного, укладеного із позивачем, так і двох наступних, укладених із відповідачем), предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків власника земельних ділянок. А оскільки позовні вимоги ТОВ «Олійникова Слобода» до ТОВ «Агрокомплекс «Узин» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та користування заявлені з приводу земельної ділянки, власником якої є фізична особа, яка укладала договори оренди як з ТОВ «Олійникова Слобода», так і з ТОВ «Агрокомплекс «Узин», а тому з огляду на характер правовідносин, з яких виник спір, його слід розглядати в порядку цивільного судочинства».

Апеляційний суд встановив, що рішенням Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області від 25 червня 2021 року № 454-10/21 ОСОБА_1 передано в оренду терміном на 7 років сформовану земельну ділянку для сінокосіння та випасання худоби, загальною площею 34,4725 га (кадастровий номер земельної ділянки 1821486700:01:000:0213).

08 липня 2021 року між Романівською селищною радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки. Відповідно до пункту 15 укладеного договору земельна ділянка передається в оренду для сінокосіння і випасання худоби. Пунктом 16 договору закріплено, що цільове призначення земельної ділянки - категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.

01 грудня 2021 року між ОСОБА_1 (орендар) та СФГ «Деметра» (суборендар) укладено договір суборенди землі, предметом якого є зазначена земельна ділянка сільськогосподарського призначення. У пунктах 9, 10 договору сторони вказали, що земельна ділянка передається в суборенду для ведення фермерського господарства, цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства.

Керівником, засновником та кінцевим бенефіціарним власником селянського (фермерського) господарства «Деметра» є ОСОБА_1 .

Предметом спору за вказаним позовом керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Романівської селищної ради Житомирської області є земельна ділянка, передана в оренду за оспорюваним договором фізичній особі ( ОСОБА_1 ) для сінокосіння та випасання худоби (а не СФГ «Деметра» та/або для ведення фермерського господарства). Позовні вимоги прокурора до СФГ «Деметра» (суборендаря) про скасування державної реєстрації права суборенди та повернення земельної ділянки заявлені з приводу земельної ділянки, орендарем якої є фізична особа, яка укладала договори оренди (суборенди) як з Романівською селищною радою, так і з СФГ «Деметра», тому предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків ОСОБА_1 .

За таких обставин, з огляду на характер правовідносин, з яких виник спір, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що його слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Зазначення в договорі суборенди між ОСОБА_1 та СФГ «Деметра», що земельна ділянка передається в суборенду для ведення фермерського господарства, цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, не впливає на визначення юрисдикції цього спору, оскільки суди встановили, що ОСОБА_1 звертався до Романівської селищної ради із заявою про надання цієї земельної ділянки та отримав її в оренду як фізична особа саме для сінокосіння та випасання худоби.

Тому посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 та Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 747/319/21-ц, щодо земель для ведення фермерського господарства є необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції допустив до участі у справі представника Житомирської обласної прокуратури, яка не підтвердила свої повноваження довіреністю, не є підстави для скасування судового рішення в касаційному порядку.

У частині четвертій статті 394 визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у справі за позовом керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Романівської селищної ради Житомирської області до ОСОБА_1 , Селянського (Фермерського) господарства «Деметра» про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди і суборенди та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

М. М. Русинчук