Постанова

від 06.12.2023 по справі 718/1867/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Чернівці

справа № 718/1867/23

провадження 822/876/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів: Половінкіної Н.Ю., Одинака О.О.,

за участю секретаря Скулеби А.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа Орган опіки та піклування Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області,

апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Кіцманського районного Чернівецької області від 01 вересня 2023 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Cкорейко В.В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки.

Посилався на те, що ОСОБА_1 з січня 2017 разом з ОСОБА_2 проживали у фактичних шлюбних відносинах, в період яких у них ІНФОРМАЦІЯ_1 в Італії, в м.Катандзаро, народився син ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачка вийшла з дому в Тропеа, де вона проживала з позивачем та із маленьким Маттео, забравши з собою дитину, не даючи батькові бачитися з ним, внаслідок чого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були подані взаємні скарги з обох сторін до суду ОСОБА_6 .

12 березня 2021 сторони уклали угоду (приватне посилання) щодо опіки над неповнолітнім сином ОСОБА_3 , яка була подана до цивільного суду ОСОБА_6 .

Суд ОСОБА_6 (цивільний розділ) по закінченню судової кімнати, постановою затвердив порядок спільної опіки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 над сином ОСОБА_3 . Поміж іншого, у пунктах 14-15 зазначеної постанови встановлено, що сторони зобов`язуються невідкладно повідомляти про будь-яку зміну місця проживання. ОСОБА_2 не зможе перенести своє місце проживання та місце проживання свого сина ОСОБА_7 без письмової згоди ОСОБА_1 . Сторони взаємно відмовляють одне одному у згоді на експатріацію неповнолітнього та на видачу дійсних документів для виїзду неповнолітнього.

Отже, стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо виховання, місця проживання, утримання їхнього неповнолітнього сина були врегульовані взаємною угодою, поданою і затвердженою судом.

Дитина володіє італійською мовою й від народження та до вивезення в Україну зростала в Італійській Республіці.

ОСОБА_2 у травні 2022 року самостійно змінила місце проживання малолітньої дитини і визначила нове місце проживання в Україні з порушенням батьківських прав ОСОБА_3 , за відсутності згоди останнього на зміну постійного місця проживання малолітнього ОСОБА_3 .

27 червня 2022 року ОСОБА_4 звернувся до Міністерства юстиції України як Центрального органу України з виконання Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року через Центральний орган Італійської Республіки з заявою про повернення дитини.

Міністерство юстиціїУкраїни усвоїй відповідівід 14вересня 2022повідомило,що мати ОСОБА_8 не протимирного вирішенняпитання мирнимшляхом,але відмовляєтьсяповертатися доІталії.

ОСОБА_2 здійснила незаконне вивезення та незаконне утримування дитини на території України, порушує право дитини на належне батьківське виховання, а також право ОСОБА_4 особисто брати участь у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, право дитини та ОСОБА_4 на безперешкодне спілкування.

Просив судвизнати незаконнимутримання на території України малолітньої дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Повернути малолітню дитину ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до місця постійного проживання в Італійській Республіці.

Якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов`язати ОСОБА_2 передати малолітню дитину ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батькові ОСОБА_4 для забезпечення повернення дитини до Італійської Республіки.

Допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Італійської Республіки.

Вирішити питання про судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіцманського районного Чернівецької області від 01 вересня 2023 року позов громадянина республіки Італія ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування Ставчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про забезпечення повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки задоволено.

Визнано незаконним утримання на території України малолітньої дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вивезеної з Італійської Республіки.

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути малолітню дитину ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до місця постійного проживання у Італійську Республіку за адресою проживання батька дитини: АДРЕСА_1 .

У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, зобов`язано ОСОБА_2 передати малолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьку дитини ОСОБА_1 для забезпечення повернення дитини на територію Італійської Республіки.

Покладено витрати, пов`язані з поверненням дитини до Італійської Республіки, на ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дитина з моменту народження до її переміщення на територію України постійно проживала в Італії, а також те, що утримання дитини на території України порушує право батька на піклування про дитину, а відповідачка не навела достатніх підстав для відмови у поверненні дитини та не підтвердила їх належними, допустимими та достатніми доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та повернення малолітньої дитини до Італії.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, з урахуванням положення ч.2 ст.12 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, укладеної 25 жовтня 1980 року, мав право перевірити, чи є дані про те, що дитина прижилася в новому середовищі та встановити чи доведено наявність обставин, передбачених пп.«b» ч.1 ст.13 Конвенції.

Дитина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, в`їзд в Україну і проживання в України майже один рік здійснено на законних підставах як громадянина України.

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в Україні має постійне місце проживання, яке в установленому порядку зареєстроване, відвідує дитячий садок, мовний бар`єр поступово зникає, що свідчить про адаптування до нових умов в Україні.

Також дитина прижилась у своєму новому середовищі, має сталі сімейні зв`язки, умови проживання задовільні, дитина забезпечена всім необхідним для нормального життя та розвитку.

Причиною того, що ОСОБА_2 була змушена виїхати з малолітнім ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до України є неповага, приниження, погрози, зневажливий тиск на відповідачку зі сторони позивача та його батьків та сестер. Причиною виїзду з Італії до України слугувало також насильство позивача щодо відповідачки та її сестри в присутності сина.

Вважає,що існуєсерйозний ризиктого,що поверненнямалолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,поставить підзагрозу заподіянняфізичної тапсихічної шкодидитині.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги -безпідставними.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_1 з січня 2017 року разом з ОСОБА_2 проживали у фактичних шлюбних відносинах, в період яких у них ІНФОРМАЦІЯ_1 в Італії, в м.Катандзаро, народився син ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з акту про народження №6/А2018, виданим службою реєстрації цивільного стану м. Тропеа, Італія.

12 березня 2021 року сторони уклали угоду (приватне посилання) щодо опіки над неповнолітнім сином ОСОБА_3 , яка була подана до цивільного суду ОСОБА_6 .

Суд ОСОБА_6 (цивільний розділ) постановою затвердив порядок спільної опіки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 над сином ОСОБА_3 . Поміж іншого, у пунктах 14-15 зазначеної постанови встановлено, що сторони зобов`язуються невідкладно повідомляти про будь-яку зміну місця проживання. ОСОБА_2 не зможе перенести своє місце проживання та місце проживання свого сина ОСОБА_7 без письмової згоди ОСОБА_1 .

Стосунки між ОСОБА_11 та ОСОБА_5 щодо виховання, місця проживання, утримання їх неповнолітнього сина були врегульовані взаємною угодою, поданою і затвердженою судом.Після народження дитина проживала на території Італії, а відтак постійним місцем проживання (до моменту вивезення) було АДРЕСА_2 .

16 травня 2022 ОСОБА_4 подав скаргу до Карабінерів м. Тропеа, побоюючись за безпеку своєї дитини та за можливе міжнародне викрадення дітей, оскільки з 14 травня 2022 він втратив зв`язок із ОСОБА_2 , яка зникла з його сином у невідомому напрямку.

19 травня 2022 ОСОБА_4 через станцію карабінерів Тропеа подав скаргу-позов щодо розшуку ОСОБА_2 та свого сина ОСОБА_7 , у тому числі в міжнародні та поліцейські сили. Доповнюючи вказану скаргу, ОСОБА_12 подав позов проти ОСОБА_2 , у якому просив суд вжити всіх заходів, спрямованих на якнайшвидше повернення сина ОСОБА_3 до своєї родини та емоційного оточення.

Суд у справах неповнолітніх в м.Катандзаро у декреті (постанові) від 17 червня 2022 року, ознайомившись з документами щодо неповнолітнього ОСОБА_9 , постановив позбавити ОСОБА_2 батьківської відповідальності (батьківських прав) щодо малолітнього сина ОСОБА_9 та передав над ним опіку ОСОБА_4 . Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_2 самостійно і не беручи до уваги думку батька, який має такі ж права і обов`язки, як і мати, порушила рішення суду в м.Вібо Валентії, зникнувши разом із своїм малолітнім сином, відвезла його до своєї країни походження, де ведуться жорсткі бойові дії, порушивши, таким чином, права батька та неповнолітнього на безперервні та збалансовані стосунки. Вказаним судом встановлено, що після зникнення дитини та відповідачки, позивач без жодних зволікань, вже 16 травня 2022 року звернувся до Карабінерів, з вимогою про їхній розшук (т.1 а.с.86-92).

ОСОБА_2 з дитиною проживають в Україні по АДРЕСА_3 . Крім ОСОБА_2 та ОСОБА_9 за вказаною вище адресою також проживають ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 (т.1 а.с.172-174).

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов, житловий будинок по АДРЕСА_3 , має загальну площу 92.2 кв.м., житлову 57,7 кв.м., житлово-побутові умови задовільні. (т.1 а.с.97.)

Довідкою № 232 від 18 травня 2023 року, яка видана ТзОВ «УПГ-Інвест», встановлено факт працевлаштування відповідачки, а саме: ОСОБА_2 з 06 вересня 2022 працює обвалювальником тушок птиці в цеху механічної та ручної нарізки. Характеристика з місця роботи позитивна (т.1 а.с. 175-176).

Декларацією № 0001-8031-95А0 від 29 жовтня 2022 року та довідкою № 32 від 28 червня 2023 року підтверджено факт реєстрації ОСОБА_9 в сімейній медицині Ставчанської АЗПСМ з 29 жовтня 2022 року.

З характеристика, яка надана вихованцю Ставчанського ЗДО ОСОБА_9 , слідує, що останній відвідує заклад з 19 квітня 2023 року. Зарекомендував себе доброю та життєрадісною дитиною, користується любов`ю та повагою від інших дітей, які відвідують групу. Добре запам`ятовує пісні, казки та вірші, відрізняється гарним розвитком мови та словниковим запасом.

З інформації про результати психологічного обстеження ОСОБА_9 , який проведено практичним психологом КУ «Чернівецький міський інклюзивно-ресурсний центр №1» встановлено, що емоційний стан хлопчика у нормі, визначається переважно позитивними характеристиками: дитина налаштована оптимістично, весела, активна, безтурботна. Адаптаційні механізми сприяють пристосуванню до нових умов. У склад своєї сім?ї хлопчик включив себе, матір та батька. Таким чином, психологом зроблено висновок, що емоційний стан дитини визначається ознаками, притаманними для дітей його віку, що є свідченням виважених виховних підходів та створення матір`ю необхідних умов життя (т.1 а.с.180).

ОСОБА_2 01 березня 2021 року написала до поліції заяву про фізичне та психологічне насильство щодо неї, вчинене ОСОБА_4 та його сім`єю. 31березня 2021 ОСОБА_2 відмовилася від позову, поданого проти ОСОБА_4 , який відмову прийняв, що підтверджується протоколом відмови від позову ( т.2 а.с. 51-52). ОСОБА_2 прийнято відмову ОСОБА_4 від позову, поданого проти неї (т.2 а.с.53-54).

Крім того, 19 грудня 2021 року ОСОБА_2 звернулася з усним позовом до Калабрійського легіону Карабінерів дільниця м.Тропеа, в якому повідомила, що в рамках кримінального провадження №137/2021 RGVG, судом Вібо-Валентії ухвалено постанову про розподіл опіки над дитиною з переважним проживанням у помешканні матері, надавши батькові право бачитися з ним і забирати його до себе по понеділках, середах та п`ятницях кожного тижня з 11 год по 17 год. Не заважаючи на вказану постанову, ОСОБА_4 неодноразової її порушував, у зв`язку із чим ОСОБА_2 подала позов до партнера за невиконання наказу судді та за будь які інші правопорушення, які можна виявити.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Положеннями частини першої статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до Закону України від 11 січня 2006 року № 3303-IV Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, укладеної 25 жовтня 1980 року в м. Гаага (Нідерланди).

Конвенція набула чинності у відносинах між Україною та Італійською Республікою з 01 березня 2007 року.

Згідно зі статтями 1, 2 Конвенції цілями цієї Конвенції є: забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах. Договірні держави вживатимуть усіх належних заходів для забезпечення досягнення цілей Конвенції на їхніх територіях. Для цього вони використовують самі швидкі процедури, наявні в їхньому розпорядженні.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.

За змістом частини другої статті 3 Конвенції права піклування, згадані в пункті а), можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Виходячи зі змісту Гаазької конвенції, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утримуванням (пункт «а» частини першої статті 3 Конвенції); по-друге, переміщення або утримування дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції); по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримування (пункт «b» частини першоїстатті 3 Конвенції).

Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримування дитини одним із батьків, наділених правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування нею, без згоди якого (ї) відбулась зміна місця проживання дитини.

Частиною першою статті 12 Конвенції визначено, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Частиною другою статті 12, частинами першою, другою статті 13 та статтею 20 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей визначено вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання.

Обов`язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини (особу, яка заперечує проти повернення дитини).

Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться в попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі (частина друга статті 12 Конвенції).

Стаття 13 Конвенції передбачає, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання;

b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Про наявність того, що дитина прижилась у своєму новому середовищі, можуть свідчити наступні факти: дитина відвідує дошкільний навчальний заклад - садок, різноманітні гуртки; за дитиною здійснюється медичний догляд; у дитини є свої друзі, захоплення; дитина має сталі сімейні зв`язки; відбулась зміна мови спілкування та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.

Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.

У поверненні дитини відповідно до положень статті 12 може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту правлюдини й основних свобод (стаття 20 Гаазької конвенції).

Інтерес дитини в тому, щоб не бути вивезеною зі свого постійного місця проживання без достатніх гарантій стабільності в нових умовах, поступається перед основним інтересом будь-якої особи не бути підданій фізичній або психологічній загрозі або поміщеній в нетерпиму обстановку.

При цьому, судові та адміністративні органи зобов`язані, серед іншого, невідкладно розглядати запити про повернення, в тому числі й апеляційні скарги. Невідкладні процедури слід розглядати як процедури, які є одночасно і швидкими, і ефективними: швидкі рішення за Гаазькою конвенцією служать найкращим інтересам дітей.

Під правами піклування розуміються відповідні повноваження, що виникають на підставі законодавчого акту, рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що тягне юридичні наслідки. Права піклування включають права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і, зокрема, право визначати місце проживання дитини. Права доступу включають право переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання. Гаазька конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка постійно проживала в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу. Застосування Гаазької конвенції припиняється, коли дитина досягає віку 16 років.

Право піклування в контексті Гаазької конвенції охоплює не лише визначення батьками місця проживання дитини, а й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд дитини за межі держави, в якій вона проживає.

Крім того, важливим є те, щоб права піклування до переміщення дитини реально здійснювались особою, яка звернулася із заявою про повернення дитини на підставі Гаазької конвенції.

Розглядаючи заяви про повернення дитини до країни постійного проживання, суди насамперед повинні враховувати, що частина перша статті 13 Конвенції покладає обов`язок доведення обставин, які можуть бути винятковими підставами для неповернення дитини, саме на особу, яка вчинила вивезення дитини та/або її утримує. У цьому разі зазначене формулювання відображає загальне правове правило, що той, хто стверджує про наявність певного факту, повинен його довести.

Предметом позову у цій справі є виключно вимога про повернення малолітньої дитини в порядку виконання державою Україна взятих на себе міжнародних зобов`язань.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що дитина ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з моменту народження і до його переміщення на територію України постійно проживав у Італійській Республіці, обидва з батьків здійснювали ефективно право піклування про неї.

Наявні умови, за яких держава, на території якої утримується дитина, зобов`язана повернути дитину в державу її постійного проживання, зокрема: Італійська Республіка є державою, в якій дитина постійно проживала і за законодавством якої мають вирішуватися питання щодо правовідносин між батьками і дитиною, піклування про дитину, у тому числі визначення місця проживання дитини; дії щодо переміщення та утримування дитини за кордоном порушують права піклування ОСОБА_1 , оскільки батьківські повноваження належать обом батькам, а позивач не давав згоди на зміну місця проживання дитини, тобто його права та інтереси порушені внаслідок переміщення та подальшого знаходження дитини в Україні; позивач здійснював права на опіку до переміщення дитини та здійснював би такі права, якби не переміщення; дії, що порушують права позивача, відбулися після набуття чинності Конвенцією відносинах між двома державами.

Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Не можна погодитися з посиланням ОСОБА_2 , що позивач фактично не здійснював піклування щодо малолітньої дитини, оскільки ініційований батьком спір про повернення дитини свідчить про його прагнення до здійснення піклування і реалізації своїх батьківських прав відносно малолітньої дитини.

З матеріалів справи вбачається, що батько приймав участь у піклуванні про дитину, а також прагнув та продовжував спілкуватись з дитиною і після виїзду ОСОБА_2 з дитиною на територію України.

Відповідачкою не доведено наявності підстав для відмови у поверненні дитини за постійним місцем проживання до Італійської Республіки, не надано доказів на підтвердження того, що існує серйозний ризик того, що таке повернення загрожує дитині психологічною або фізичною небезпекою, чи що внаслідок повернення дитина потрапить у нестерпні умови, а також, що повернення дитини не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, посилання щодо існування серйозного ризику того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння психічної шкоди або іншим шляхом створить для неї нестерпну обстановку є вірогідними твердженнями, тобто припущенням, на яких не може ґрунтуватись судове рішення.

Звернення ОСОБА_2 до Корпусу карабінерів регіону Тропеза, з приводу фізичного та психологічного насильства щодо неї, вчинене ОСОБА_4 та його сім`єю, не може бути доказом здійснення насильства щодо відповідачки, оскільки 31березня 2021 ОСОБА_2 відмовилася від позову, поданого проти ОСОБА_4 ( т.2 а.с. 51-52).

Обґрунтованість підозри ОСОБА_2 у вчиненні щодо неї чи щодо малолітньої дитини домашнього насильства може бути встановлена виключно в судовому порядку, з постановленням обвинувального вироку суду. Проте доказів притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності суду не надано.

Наявність ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянства України, зареєстрованого місця проживання разом з матір`ю в Україні, станом на час розгляду справи, не може бути аргументом задля неповернення дитини до держави її постійного проживання (до моменту незаконного утримання), оскільки ані громадянство батьків, ані громадянство дитини не має вирішального значення при розгляді цього спору.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 522/97/20 (провадження № 61-3074св21) зазначено, що «місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини одним із батьків, наділених правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування нею, без згоди якого (ї) відбулась зміна місця проживання дитини.

Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 405/2584/17 вказано, що: «розглядаючи питання щодо повернення дитини до держави постійного проживання, суд не може вирішувати по суті питання щодо піклування про дитину та визначення її місця проживання, оскільки це питання, виходячи зі змісту статті 16 Конвенції, належать до виключної компетенції держави постійного проживання дитини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 344/12248/16-ц (провадження № 61-12975св18) зроблено висновок, що рішення про повернення дитини до держави її постійного проживання не є рішенням про визначення місця проживання дитини і не вирішає питання, які стосуються піклування. Тобто, рішення про повернення дитини не може позбавити права особу яка зобов`язується повернути дитину в державу її постійного місця проживання, звернутися до суду та отримати рішення по суті питання піклування про дитину».

Рішення про повернення дитини не позбавляє права особу, яка зобов`язується повернути дитину в державу її постійного місця проживання, звернутися до компетентного суду та отримати рішення по суті питання піклування про дитину.

За обставин, що дитина ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з моменту народження і до його переміщення на територію України та незаконного утримання на території України постійно проживав у Італійській Республіці, обидва з батьків здійснювали ефективно право піклування про дитину, а також те, що утримання дитини на території України, здійснене матір`ю без згоди батька, порушує право останнього на піклування про дитину, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку пропротиправне переміщення дитини ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в Україну з Італійської Республіки.

Будь-яких інших доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було, у зв`язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Висновки апеляційногосуду зарезультатами розглядуапеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення- без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кіцманського районного Чернівецької області від 01 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту постанови - 12 грудня 2023 року.

Головуючий М.І. Кулянда

Судді: Н.Ю. Половінкіна

О.О. Одинак