Постанова

від 07.12.2023 по справі 675/427/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 675/427/17

адміністративне провадження № К/990/17902/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №675/427/17

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)»

про оскарження накладених заходів стягнення, визнання незаконними дій адміністрації по зарахуванню на профілактичний облік, стягнення моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2022 року (головуючий суддя: Янішевська О.С.)

і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року (головуючий суддя: Смілянець Е.С., судді: Полотнянко Ю.П., Драчук Т.О.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» про оскарження накладеного 3 лютого 2017 року заходу стягнення у виді поміщення до карцеру строком на 15 діб, а також накладеного 9 лютого 2017 року стягнення у виді поміщення до одиночної камери строком на три місяці.

У подальшому позивач збільшив позовні вимоги і оскаржував також стягнення, накладені на нього з 3 лютого 2017 року до 3 червня 2017 року, 9 лютого 2017 року у виді «суворої догани», а також просив визнати незаконними дії адміністрації державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» в частині зарахування позивача на профоблік як схильного до нападу на представників адміністрації та захоплення заручників, стягнути матеріальну та моральну шкоду у сумі: 100 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що при накладенні на нього стягнень у виді поміщення до карцеру строком на 15 діб і у виді поміщення до одиночної камери строком на три місяці відповідачем були порушені вимоги статті 134 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - «КВК України»), зокрема, не була врахована відсутність у ОСОБА_1 інших стягнень при обранні виду стягнення, а також не було враховано характер та ступінь тяжкості вчиненого порушення, вид стягнення тощо. Тож, на думку ОСОБА_1 , стягнення не відповідають тяжкості вчинених порушень. Позивач вважає, що стосовно нього допущені грубі порушення діючого законодавства.

До того ж, ОСОБА_1 вказує, що у його діях 3 лютого 2017 року взагалі відсутній склад порушення, оскільки він не бажав переходити до іншої камери, адже мав давній конфлікт з одним із засуджених, котрий перебував на той момент саме у цій камері.

Крім цього, позивач вказує, що дійсно був змушений нанести собі порізи лівого передпліччя разом з іншим засудженим з метою привернути увагу прокурора Ізяславського району та забезпечення його втручання у ситуацію.

Також ОСОБА_1 підтвердив, що зберігав та використовував мобільний телефон, проте робив це з відома та дозволу представників адміністрації установи, у якій він відбуває покарання.

У подальшому ОСОБА_1 зазначив, що його незаконно поставили на профілактичний облік як особу, схильну до нападу на представників адміністрації та захоплення заручників.

Позивач вважає дії представників адміністрації щодо нього такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, порушують його права, а ставлення до себе вважає протизаконним та упередженим.

З огляду на наведене, позивач стверджує, що йому було заподіяно матеріальну і моральну шкоду в сумі: 100 000 грн, яка підлягає стягненню з відповідача. Матеріальною шкодою позивач вважає погіршення власного здоров`я через утримання у карцері та одиночній камері у неналежних умовах. Моральна шкода, на переконання ОСОБА_2 , полягає у тому, що йому доводиться прикладати значних зусиль для захисту власних прав та інтересів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року, у задоволенні цього позову було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не допустив порушень у процедурі застосування до ОСОБА_1 указаних стягнень.

На основі аналізу підстав, порядку та доказів накладення цих стягнень, а також аналізу обставин вчинення порушень позивачем, окружний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, відхилив доводи позивача щодо будь-яких порушень у цьому аспекті.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою на них.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Скаржник у касаційній скарзі покликається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Порушення норм процесуального права ОСОБА_2 вбачає у тому, що справа судами була розглянута за його відсутності, а також не була забезпечена можливість подати докази у підтвердження позовних вимог.

Верховний Суд ухвалою від 12 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі.

Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження отримав 15 вересня 2023 року через підсистему «Електронний Суд».

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Постановою начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» від 3 лютого 2017 року до ОСОБА_1 застосоване стягнення у виді поміщення до карцеру на п`ятнадцять діб з огляду на те, що 3 лютого 2017 року о 16 годині 45 хвилин він допустив порушення вимог режиму відбування покарання, а саме: безпідставно у категоричній формі відмовився від переведення у іншу камеру сектору довічного ув`язнення з камери №13 у камеру №5. У разі примусового поміщення в камеру №5 погрожував вчинити кримінальний злочин.

ОСОБА_1 у судовому засіданні вказував на неправомірність зазначеної постанови, не визнав факт вчинення дисциплінарного проступку, повідомив, що змушений був відмовитися від поміщення до камери №5, оскільки у вказаній камері перебували засуджені, з якими у позивача був конфлікт.

Одночасно, ОСОБА_1 не заперечував проти того, що був обізнаний з вимогами КВК України та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

Згідно акта від 3 лютого 2017 року ОСОБА_1 відмовився дати письмове пояснення з приводу відмови від переведення до іншої камери.

Допитаний в ході судового розгляду справи у якості свідка засуджений ОСОБА_3 , котрий у лютому 2017 року перебував в одній камері з ОСОБА_1 , не підтвердив наявність конфлікту у ОСОБА_1 з іншими засудженими.

Допитаний в ході судового розгляду справи в якості свідка ОСОБА_4 суду показав, що складав два рапорти про вчинення засудженим ОСОБА_1 дисциплінарних проступків, один з яких полягав у категоричній відмові від переміщення до іншої камери. Свідок стверджує, що причин такої відмови ОСОБА_1 не пояснював.

Допитаний в ході судового розгляду справи в якості свідка начальник оперативного відділу ОСОБА_5 суду показав, що засудженого ОСОБА_1 знає з 2012 року, зазначив, що у камері, де перебували ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , був виявлений мобільний телефон, зберігання якого засудженим заборонено, тому з оперативних міркувань було прийняте рішення перевести ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до різних камер, причому ОСОБА_1 мав бути переміщений до камери, у якій ніхто більше не утримувався. Свідок вказав, що будь-яка інформація про наявність конфліктів між ОСОБА_1 та іншими засудженими в оперативному відділі відсутня.

Допитаний в ході судового розгляду в якості свідка ОСОБА_6 суду показав, що ОСОБА_1 відбував покарання у виді довічного позбавлення волі у державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)». Свідок підтвердив, що був випадок, коли ОСОБА_1 відмовився переходити до іншої камери. Свідок зауважив, що не було жодної інформації про наявність конфліктів між ОСОБА_1 та іншими засудженими. Свідок вказав, що він не був ініціатором переведення ОСОБА_1 до іншої камери. Свідок повідомив, що в установі не ведеться облік переміщення засуджених по камерам, тому інформація, в якій камері коли перебував який засуджений, відсутня.

Одночасно, покази свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не були спростовані доказами, дослідженими в ході судового розгляду.

Також встановлено, що факт вчинення ОСОБА_1 3 лютого 2017 року о 16 годині 40 хвилини дисциплінарного проступку підтверджується доданою до матеріалів справи копією рапорту ОСОБА_4 від 3 лютого 2017 року.

Сам ОСОБА_1 підтвердив, що жодних письмових пояснень з приводу відмови від переміщення до іншої камери 3 лютого 2017 року не писав.

3 лютого 2017 року начальником оперативного відділу ОСОБА_5 проводилось службове розслідування по факту відмови від проживання в загальній масі засуджених камери №5 сектору для тримання засуджених чоловіків до довічного позбавлення волі. В ході службового розслідування встановлено, що причини, які б перешкоджали засудженому ОСОБА_1 проживати в камері №5 сектору для тримання засуджених чоловіків до довічного позбавлення волі, не виявлені, ніхто з засуджених сектору з ОСОБА_1 у конфліктних ситуаціях не перебуває та не перебував раніше.

У державній установі «Замкова виправна колонія (№58)» наявний затверджений начальником графік покамерного переміщення засуджених ізольованого сектора довічного позбавлення волі без зазначення прізвищ засуджених. Відсутність поіменного обліку засуджених, які переміщаються з однієї камери до іншої підтверджується інформацією, наданою виконувачем обов`язків начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» №3748 від 15 жовтня 2018 року, доданою до матеріалів справи.

Посилання засудженого на те, що події 3 лютого 2017 року фіксувались на відеореєстратор не знайшли підтвердження в ході судового розгляду. У довідці №3 від 8 лютого 2018 року, наданій начальником відділу нагляду і безпеки державної установи «Замкова виправна колонія (№58)», зазначено, що згідно вказівки Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України №426 від 31 січня 2017 року впроваджено вмикання персоналом установи відеореєстраторів при проявах (можливих проявах) масових безладів, групової непокори, конфліктних ситуаціях, перешкоджанні законним вимогам адміністрації, протиправних діях, агресивної чи нетактовної поведінки засуджених, приниженні честі і гідності персоналу при вилученні заборонених предметів, а також у разі існування інших обставин, які потребуватимуть цього; 3 лютого 2017 року о 16 годині 45 хвилин відеозйомка не проводилась.

Судом встановлено, що стягнення у виді поміщення до карцеру на п`ятнадцять діб було накладено на ОСОБА_1 вмотивованою постановою начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)».

Постановою начальника державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» від 9 лютого 2017 року до ОСОБА_1 застосоване стягнення у виді суворої догани за те, що 3 лютого 2017 року о 10 годині 50 хвилин під час обходу відділення № 7 було становлено, що цей засуджений наніс собі умисне членоушкодження у виді порізів лівого передпліччя, що загрожувало безпеці молодшого інспектора ВНіБ.

ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначав, що вчинив членоушкодження з метою привернути увагу прокурора до порушення своїх прав та таким чином домогтися зустрічі з прокурором. Позивач вказав, що з приводу вчинення ним та ОСОБА_3 членоушкоджень викликались працівники поліції.

Доводи позивача підтверджуються наданими на запит суду та дослідженими в ході судового розгляду матеріли Ізяславського відділення поліції Славутського відділу ГУ НП в Хмельницькій області висновку №165 (ЄО №414 від 3 лютого 2017 року). Відповідно до рапорту чергового ОСОБА_7 від 3 лютого 2017 року зі служби « 102» надійшло повідомлення 3 лютого 2017 року о 10 годині 28 хвилин надійшло повідомлення про те, що 3 лютого 2017 року приблизно о 10 годині 20 хвилин в місті Ізяславі по вулиці Гагаріна №2, на території державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» засуджені ОСОБА_1 і ОСОБА_3 нанесли собі ушкодження у вигляді порізів рук. Працівникам поліції ОСОБА_1 поясняв, що наніс собі тілесні ушкодження у вигляді множинних порізів передпліччя лівої руки елементом від одноразового станка, тому що йому погрожує адміністрація установи, не надає змоги зателефонувати рідним та прокурору, хоче перевести в камеру до осіб, з якими ОСОБА_1 перебуває у неприязних відносинах. Відповідно до висновку від 10 лютого 2017 року, затвердженого начальником Ізяславського відділення поліції Славутського відділу ГУ НП в Хмельницькій області від 10 лютого 2017 року, розгляд повідомлення закінчений. Вказане рішення не було оскаржено у встановленому законом порядку.

Допитаний в ході судового розгляду в якості свідка ОСОБА_4 суду показав, що складав рапорт з приводу того, що ОСОБА_1 порізав собі ліве передпліччя. Свідок стверджує, що засуджений не пояснював причин вчинення членоушкодження, відмовлявся від медичної допомоги і погрожував чинити фізичний опір всім представникам установи.

Допитаний в ході судового розгляду в якості свідка ОСОБА_6 суду показав, що ОСОБА_1 надавав пояснення з приводу вчинення членоушкодження лише працівникам поліції, а представникам установи давати з цього приводу пояснення відмовився.

Факт нанесення ОСОБА_1 собі тілесних ушкоджень підтверджується рапортами від 3 лютого 2017 року начальника відділення ОСОБА_8 , психолога відділу оперативно-виховної та психологічної роботи ОСОБА_9 , начальника медичної частини ОСОБА_10 .

Згідно довідки начальника медичної частини державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» про надання медичної допомоги засудженому ОСОБА_1 надавалась медична допомога у зв`язку з нанесенням членоушкодження у виді різаних ран 4,5 х 0,5 см та 3,0 х 0,5 см шкіри лівого передпліччя та 11 квітня 2017 року. Станом на 23 травня 2017 року стан здоров`я ОСОБА_1 визнано задовільним.

По факту вчинення ОСОБА_1 членоушкодження проводилось службове розслідування, за наслідками якого 6 лютого 2017 року складено висновок, затверджений 6 лютого 2017 року начальником державної установи «Замкова виправна колонія (№58)». Зазначеним висновком не підтверджуються доводи ОСОБА_1 , навпаки, визнано, що причинами правопорушення є особиста недисциплінованість засудженого, небажання виконувати обов`язки, покладені на нього кримінально-виконавчим законодавством України, високий ступінь педагогічної занедбаності, цинізму та неповаги до суспільства, недостатній рівень проведення психопрофілактичної, виховної та роз`яснювальної роботи з психологом та начальником відділу СПС із засудженим. Згідно довідки начальника оперативного відділу ОСОБА_5 від 3 лютого 2017 року в оперативний відділ інформація про наявність конфліктних ситуацій та боргових відносин ОСОБА_1 не надходила.

ОСОБА_1 повідомив, що жодних пояснень причин вчинення членоушкодження представникам установи не надавав.

Доводи позивача підтверджуються відповідним актом від 6 лютого 2017 року, доданим до матеріалів справи.

Одночасно, ОСОБА_1 міг скористатись своїм правом на подачу заяв та скарг, що відповідало б діючому на той час законодавству.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини третьої статті 107 КВК України засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.

Права і обов`язки засуджених визначені статтями 8, 9 КВК України.

Відповідно до частини другої статті 9 КВК України невиконання засудженими своїх обов`язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Згідно із вимогами частини першої статті 132 КВК України в редакції, яка діяла на момент застосування стягнення, за порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення: попередження; догана; сувора догана; дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати; скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтями 138-140 і 143 цього Кодексу; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п`ятнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п`ятнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

Відповідно до частин першої, восьмої статті 134 КВК України при призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого. Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов`язки, з визначенням строку тримання.

Статтею 135 КВК України встановлено, що правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені статтями 130 і 132 цього Кодексу, користуються начальник колонії або особа, яка виконує його обов`язки, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника колонії, начальник відділення соціально-психологічної служби колонії в межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті. Заступник начальника колонії користується таким же, як і начальник цієї колонії, правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, за винятком накладення дисциплінарного штрафу, скасування поліпшених умов тримання, поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери). Начальник відділення соціально-психологічної служби колонії має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочення і стягнення: подяка, дострокове зняття раніше накладеного ним стягнення; попередження, догана.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені Наказом Міністерства юстиції України 29 грудня 2014 року №2186/5 (далі - «Правила №2186/5»), які діяли на момент винесення постанов начальником державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» стосовно ОСОБА_1 , регулюють порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі. Ці Правила обов`язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи.

Відповідно до вимог підпункту 2 пункту ІІІ цих Правил засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи виконання покарань, правомірні взаємовідносини з іншими засудженими, персоналом установи виконання покарань та іншими особами, виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу установи виконання покарань.

Відповідно до додатку 6 до Правил №2186/5 (пункт 3 розділу ІІІ) до переліку предметів, виробів і речовин, зберігання і використання яких засудженим заборонено, внесені радіоелектронні засоби, призначені для передавання чи приймання радіосигналів (радіостанції, мобільні телефони та зарядні пристрої до них, SIM-картки, скетч-картки поповнення рахунку мобільного зв`язку, пейджери тощо), друкарські машинки, розмножувальні прилади.

Згідно розділу ХІ Правил №2186/5, «Порядок вилучення предметів, виробів, речей та продуктів харчування, придбаних незаконним шляхом, а також заборонених для зберігання і використання» засудженим дозволяється зберігати при собі предмети, вироби і речі в асортименті та кількості, що визначені переліком.

Предмети, вироби, речі та продукти харчування, що не передбачені переліком, які були виявлені в передачах, вилучаються й повертаються особі, яка їх доставила, із зазначенням причин повернення в обох примірниках заяви.

Предмети, вироби та речі, що не передбачені переліком або кількість яких перевищує встановлені переліком норми, які були виявлені в посилках або по прибутті засудженого до установи виконання покарань, вилучаються, про що складається акт про вилучення продуктів харчування, предметів, виробів і речей, що не передбачені переліком продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі (понад встановлену переліком норму) (додаток 12), та передаються на склад установи.

При цьому засудженому видається другий примірник акта з відміткою про передачу речей на склад. Вилучені предмети, вироби та речі, що не передбачені переліком, повертаються засудженому після відбуття ним строку покарання або його родичам за письмовою заявою засудженого. Продукти харчування, що не передбачені переліком, які були виявлені в посилках або придбані незаконним шляхом, підлягають вилученню, про що складається відповідний акт, та з письмової згоди начальника медичної частини установи виконання покарань або особи, яка виконує його обов`язки, передаються до їдальні або знищуються в присутності засудженого, на ім`я якого надійшла посилка, про що робиться відмітка в акті.

Предмети, вироби і речі, не заборонені для використання в установах виконання покарань, але які є у засуджених в асортименті та кількості понад норми, встановлені переліком, вилучаються та здаються на склад установи для зберігання, про що складається акт. Акт обов`язково підписують засуджений, у якого були вилучені речі понад встановлену переліком кількість, та особа, яка прийняла ці речі на склад установи виконання покарань. Якщо предмети, вироби і речі, що зберігаються на складі установи виконання покарань, знадобляться засудженому і не будуть перевищувати встановленого переліком асортименту та кількості, вони на підставі заяви видаються власнику.

У разі виявлення в посилках (передачах) і бандеролях грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати в установах виконання покарань, стосовно особи, яка намагалася передати їх засудженому, складається протокол про адміністративне правопорушення за статтею 188 Кодексу України про адміністративні правопорушення і негайно, але не пізніше трьох діб, вилучене здається ЧПНУ до бухгалтерії установи. Вилучене реєструється в журналі обліку грошей, цінних паперів і речей, вилучених у засуджених або при спробі їх доставки (додаток 13).

Рішення про конфіскацію таких речей та предметів або про передачу їх на зберігання до звільнення засудженого приймає слідчий суддя за клопотанням адміністрації установи виконання покарань. Якщо судом буде визнано недоцільним зарахування вилучених грошей, цінних паперів і речей у дохід держави, то гроші зараховуються на особовий рахунок засудженого, а цінні папери і речі здаються в бухгалтерію або на склад установи виконання покарань для зберігання і повертаються засудженому після відбуття ним строку покарання або його родичам за письмовою заявою засудженого.

Виявлені у засуджених речі та предмети, які заборонено використовувати в установах виконання покарань, вилучаються, про що посадовою особою колонії складається протокол вилучення (додаток 14).

Вилучене реєструється в журналі обліку грошей, цінних паперів і речей, вилучених у засуджених або при спробі їх доставки (додаток 13).

Рішення про конфіскацію таких речей та предметів або про передачу їх на зберігання до звільнення засудженого приймає слідчий суддя за клопотанням адміністрації установи виконання покарань. У разі вилучення речей (наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, зброя тощо), за зберігання яких передбачена кримінальна відповідальність, вони передаються до органів внутрішніх справ для прийняття рішення в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відповідно до розділу ХІХ Правил №2186/5, «Нагляд за засудженими» нагляд за засудженими є системою заходів, що спрямовані на забезпечення відбування та виконання кримінальних покарань у виді позбавлення (обмеження) волі та арешту шляхом цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу установ виконання покарань.

Для забезпечення нагляду за поведінкою засуджених у відділеннях соціально-психологічної служби, локальних секторах, камерах, прогулянкових двориках, у місцях їх праці, їдальнях, клубах та закладах охорони здоров`я адміністрацією установ виконання покарань установлюються відеокамери, про що засуджений інформується під підпис.

З метою підтримання належного правопорядку в установах виконання покарань, попередження злочинів та правопорушень серед засуджених здійснюється комплекс спеціальних профілактичних заходів щодо виявлення, постановки на облік та організації нагляду за особами, схильними до вчинення правопорушень.

Виявлення та постановка на профілактичний облік засуджених, які вчинили правопорушення або мають намір їх вчинити, здійснюються працівниками оперативного підрозділу шляхом досконалого вивчення матеріалів особових справ засуджених, перевірки відомостей щодо їх поведінки в ізоляторах тимчасового тримання, слідчих ізоляторах, закладах охорони здоров`я тощо, документації, у якій фіксуються порушення режиму, перегляду кореспонденції, а також інформації працівників підрозділів соціально-виховної та психологічної роботи та нагляду і безпеки.

Індивідуальна профілактична робота із засудженими, які перебувають на профілактичних обліках, здійснюється цілеспрямовано, планомірно, диференційовано з урахуванням особистості правопорушника, характеру і ступеня його соціальної занедбаності, небезпеки вчиненого злочину та інших особливостей, що мають значення для правильного вибору методів і заходів впливу.

У разі переведення засудженого, який перебуває на профілактичному обліку, до іншої установи виконання покарань працівник оперативного підрозділу долучає до його особової справи відповідні довідки-орієнтування із зазначенням підстави та строку перебування на обліку.

Зняття з профілактичного обліку здійснюється комісійно на підставі достатніх даних про зміну поведінки засудженого. Підготовку матеріалів на зняття з профілактичного обліку здійснює працівник оперативного підрозділу з урахуванням пропозицій працівників підрозділів соціально-виховної та психологічної роботи та нагляду і безпеки.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд ухвалою від 12 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підставою відкриття касаційного провадження є перевірка доводів ОСОБА_2 щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке виразилось у порушенні права позивача бути присутнім при розгляді та вирішенні цієї справи, а також права на подачу доказів суду.

Перш за все варто зауважити, що ОСОБА_2 хоча і оскаржує судові рішення обох інстанцій, ухвалених у цій справі, проте у касаційній скарзі зазначає про порушення норм процесуального права допущені лише судом апеляційної інстанції.

Надаючи оцінку оскаржуваній постанові у межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до статті 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Згідно з частинами першою, другою статті 194 КАС України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 306 КАС України суддя-доповідач в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду:

1) з`ясовує склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;

2) з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень;

3) з`ясовує, які обставини визнаються та які заперечуються учасниками справи;

4) пропонує учасникам справи подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує їх за клопотанням особи, яка подала апеляційну скаргу, або з власної ініціативи;

5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції;

6) за клопотанням учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; вирішує інші письмово заявлені клопотання учасників справи;

7) вирішує питання про можливість письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді апеляційної інстанції;

8) вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду справи.

Згідно зі статтею 307 КАС України після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій у разі необхідності та призначення справи до розгляду. Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.

З аналізу наведених норм вбачається, що учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб тощо.

Водночас зі змісту статей 194, 307 КАС України вбачається, що суд, який призначає справу до розгляду в судове засідання, зобов`язаний повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання.

Своєю чергою, статтею 311 КАС України врегульовано право суду апеляційної інстанції розглянути справу без повідомлення учасників (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами. Частиною першою цієї норми встановлено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі:

1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю;

2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання;

3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Аналіз статті 311 КАС України свідчить, що передумовою для розгляду справи судом є належне сповіщення всіх учасників справи про дату, час і місце розгляду справи (у сукупності), якщо така справа відповідно до вимог цього Кодексу повинна розглядатись з їхнім повідомленням. Належність означає інформування учасників справи у спосіб та за формою, передбаченою процесуальним законом.

До того ж, законодавець визначив виключний перелік обставин, за наявності яких апеляційний суд має право ухвалити рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 10 березня 2017 року Ізяславський районний суд Хмельницької області відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до адміністрації Державної установи «Замкової виправної колонії (№58)» про оскарження незаконно застосованого заходу стягнення (т. 1 а.с. 5).

Справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції.

З протоколів судових засідань від 15 травня 2017 року, від 23 травня 2017 року, від 12 вересня 2017 року, від 7 грудня 2017 року, від 8 лютого 2018 року, від 26 лютого 2018 року, 15 березня 2018 року, від 2 квітня 2018 року, 6 червня 2018 року, 14 червня 2018 року, від 13 липня 2018 року, від 20 вересня 2018 року, від 8 жовтня 2018 року, від 26 жовтня 2018 року, від 27 березня 2019 року, від 15 квітня 2019 року, від 24 жовтня 2019 року, від 29 листопада 2019 року, від 17 грудня 2019 року, від 20 січня 2020 року, від 5 лютого 2020 року, від 16 березня 2020 року , від 1 вересня 2021 року, від 22 лютого 2022 року, від 16 травня 2022 року, від 31 травня 2022 року, від 29 червня 2022 року, 1 вересня 2022 року, від 7 вересня 2022 року, від 26 вересня 2022 року, від 5 жовтня 2022 року, від 31 жовтня 2022 року вбачається, що усі вони проводились за участю обох сторін, в тому числі ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 39, 42-43, 68, 79, 94, 102, 108-109, 112-113, 124, 127, 135, 152, 160-162, 168, 206, 240-241, т. 2 а.с. 41, 52, 57, 74, 82, 88, 163, 195, 215-216, 225-226, 240-241, т. 3 а.с. 8-9, 15-16, 29-30, 47-48, 62-63).

До того ж, рішення судом першої інстанції у цій справі ухвалено 31 жовтня 2022 року також за участі ОСОБА_2 , що підтверджується як протоколом судового засідання від 31 жовтня 2022 року, так і самим рішенням, у якому містяться відповідні відомості про явку сторін (т. 3 а.с. 84, 85-90).

Тобто, у суді першої інстанції позивач брав участь у розгляді цієї справи за допомогою засобів відеоконференцзв`язку. Позивач подавав докази, брав участь у їхньому дослідженні, а також був присутній при оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення.

Не погодившись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу (т. 3 а.с. 94-95). Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач просив апеляційний суд забезпечити його участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.

Ухвалою від 19 січня 2023 року Сьомий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження у справі та призначив її до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 8 лютого 2023 року (т. 3 а.с. 108).

Між тим, 30 січня 2023 року до апеляційного суду надійшла заява від начальника державної установи «Замова виправна колонія (№58)», що у зв`язку із нестабільною ситуацією, яка виникла у країні і пов`язана зі збройною агресією Російської Федерації проти України та неможливістю забезпечити явку представника державної установи «Замова виправна колонія (№58)», він просить суд провести судовий розгляд цієї справи за відсутності представника Колонії (а.с. 118).

У зв`язку із неявкою сторін у судове засіданні Сьомий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу від 8 лютого 2023 року про розгляд цієї справи у порядку письмового провадження (т. 3 а.с. 121).

У подальшому, 16 лютого 2023 року Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2022 року без змін (т. 3 а.с. 122-126).

Між тим, з матеріалів справи також вбачається, що апеляційний суд сповістив ОСОБА_2 про день, час та місце проведення судового засіданні шляхом направлення повістки на його електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у зв`язку із відсутністю фінансування суду задля поштового направлення цієї повістки (т. 3 а.с. 111).

Жодних підтверджень про її отримання ОСОБА_2 до суду не направляв.

У подальшому повістка про виклик була направлена апеляційним судом засобами поштового зв`язку на адресу позивача, проте конверт, яким вона надсилалась повернувся до суду із відміткою «неправильно зазначена (відсутня) адреса» (т. 3 а.с. 120).

Попри цю обставину, апеляційний суд, постановив ухвалу про розгляд справи у порядку письмового провадження, зазначаючи про неявку сторін, які були належним чином повідомлені про розгляд справи.

Верховний Суд вважає, що указане твердження спростовується матеріалами справи, адже ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про судове засідання, призначене на 8 лютого 2023 року.

Більше того, у матеріалах справи відсутня ухвала суду за результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 про забезпечення його участі в судовому засіданні у режимі відеоконференції, яка викладене у апеляційній скарзі.

Варто також врахувати, що ОСОБА_2 відбуває довічне ув`язнення, а отже позбавлений права вільно пересуватись та має узгоджувати свою процесуальну поведінку із адміністрацією Колонії, з огляду на обмеження та заборони, які пов`язані із його статусом. Тож, апеляційний суд мав зважити, що процесуальне право позивача брати участь у розгляді своєї справи могло бути дотримане саме шляхом забезпечення його участі у ньому за допомогою відеоконференцзв`язку, проте відповідне клопотання позивача не було розглянуто судом апеляційної інстанції.

За таких умов, Верховний Суд констатує, що у суду апеляційної інстанції були відсутні процесуальні підстави для розгляду цієї справи у порядку письмового провадження.

Суд зауважує, що право учасників справи, зокрема, бути належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання та на участь у судових засіданнях (за виключенням випадків, що стосується окремих категорій справ), відповідає основним засадам адміністративного судочинства, таким як, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин справи.

У межах цієї справи апеляційний суд не забезпечив дотримання таких прав позивача.

Позаяк ця справа розглядалася у суді першої інстанції з викликом сторін, то повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання є обов`язковим. У цьому разі апеляційний суд міг провести розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення сторін лише у випадку, якщо учасники справи не прибули у судове засідання, будучи належним чином повідомлені про його проведення, або у разі відсутності від них клопотань про розгляд справи за їхньою участю.

Розгляд цієї справи в суді апеляційної інстанції у спосіб, у який суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження, на думку колегії суддів Верховного Суду, не відповідає принципам адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції не виконав процесуальну вимогу щодо належного повідомлення учасника справи про дату, час та місце розгляду справи як передумови для апеляційного перегляду справи по суті.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про порушення судом апеляційної інстанції обов`язку завчасного і належного повідомлення сторін, зокрема позивача, про дату, час і місце розгляду справи. Це є безумовною підставою для констатації порушення норм процесуального права, що, у свою чергу, тягне за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Отже, доводи скаржника про те, що апеляційний суд безпідставно розглянув справу у порядку письмового провадження, позбавивши його права на справедливий апеляційний перегляд справи, є обґрунтованими.

У цьому контексті Суд вважає необхідним повторити свою позицію, висловлену у пунктах 48-52 постанови від 21 квітня 2021 року у справі №640/8411/19 про те, що надана суду процесуальним законом можливість розглянути справу у порядку письмового провадження не є беззастережною і має корелюватися з іншими вимогами процесуального закону (як-от з наданим учасникам справи правом брати участь у судовому засіданні), трактувати які потрібно у сукупності й через призму принципів адміністративного судочинства.

Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи адміністративного судочинства як рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються в справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.

Отже, з огляду на зазначене, Верховний Суд констатує порушення з боку апеляційного суду норм процесуального права, яке тягне за собою обов`язкове скасування постанови суду апеляційної інстанції. Висновки ж апеляційного суду по суті цього спору з огляду на указані процесуальні порушення допущені апеляційним судом, Верховний Суд вбачає передчасними.

Оскільки скаржник не наводить порушень, допущених судом першої інстанції, Верховний Суд не встановив правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Зважаючи на викладене та приписи статті 353 КАС України, касаційну скаргу належить частково задовольнити, а оскаржувану постанову апеляційного суду - скасувати із направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на результат касаційного розгляду справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року скасувати, а справу №675/427/17 направити на новий апеляційний розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

………………….

………………….

………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду