Постанова

від 22.11.2023 по справі 917/1531/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 917/1531/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Кондратова І.Д., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

представників:

позивача - Лебідь Ю.В.,

відповідача-1 - Васюти А.І.,

відповідача-2 - Ворони Л.О.,

відповідача-3 - Ворони Л.О.,

відповідача-4 - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства фінансів України

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 (головуючий суддя - Гребенюк Н.В., судді: Слободін М.М., Шутенко І.А.) та рішення Господарського суду Полтавської області від 08.06.2023 (суддя Ківшик О.В.)

у справі №917/1531/21

за позовом Міністерства фінансів України

до 1.Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал",

2.Департаменту фінансів Полтавської обласної державної адміністрації,

3.Департаменту будівництва, містобудування і архітектури, житлово-комунального господарства та енергетики Полтавської обласної державної (військової) адміністрації,

4.Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області,

про визнання недійсними договорів,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 16.11.2023 №29.2-02/3280 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи" у зв`язку із запланованим відрядженням судді Кібенко О.Р. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №917/1531/21, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів: Бакуліна С.В. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1.Міністерство фінансів України звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", Департаменту фінансів Полтавської обласної державної адміністрації, Департаменту будівництва, містобудування і архітектури, житлово-комунального господарства та енергетики Полтавської обласної державної (військової) адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області про визнання недійсними укладених між відповідачами договорів про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332: від 01.08.2017 №4-ДФС та додаткової угоди №1 від 07.11.2017 до договору від 01.08.2017 №4-ДФС; від 12.12.2017 №6-ДФС.

1.2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: пунктом 14 оспорюваних договорів передбачено, що договір є дійсним лише в разі здійснення відповідного фінансування; на думку позивача, оскільки відповідне фінансування здійснено не було, то оскаржувані договори є недійсними, а, отже, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що свідчить про невідповідність їх вимогам частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), та є підставою для визнання їх недійсними в судовому порядку за правилами статті 215 ЦК.

2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1.З метою організації проведення взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області, Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської облдержадміністрації, Департаментом фінансів Полтавської облдержадміністрації, Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської облдержадміністрації і КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" укладено договори про організацію взаєморозрахунків від 01.08.2017 №4-ДФС і від 12.12.2017 №6-ДФС, а також додаткову угоду до договору про організацію взаєморозрахунків від 01.08.2017 №4-ДФС.

2.2.За умовами наведених договорів сторони узгодили, зокрема, наступне:

- їх предметом є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, передбаченою статтею 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (далі - субвенція), відповідно до Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332 (далі - Порядок №332) (пункт 1 договорів);

- Казначейство перераховує стороні першій (Головному управлінню Державної казначейської служби України в Полтавській області,) кошти, залучені з єдиного казначейського рахунка, у відповідних сумах на підставі рішення Мінфіну (пункт 3 договорів);

-договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (пункт 13 договорів);

- договір є дійсним лише у разі здійснення відповідного фінансування (пункт 14 договорів).

2.3.Міністерством фінансів України, яке повинно було завершити процедуру проведення розрахунків шляхом виділення коштів, не було прийнято рішення про перерахування субвенції на загальну суму 9 963 027,49 грн відповідно до Постанови №332 і договорів про організацію взаєморозрахунків від 01.08.2017 №4-ДФС і від 12.12.2017 №6 ДФС.

2.4.Комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" звернулося до суду з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України, за участю третьої особи - Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України із вимогами: визнати протиправною бездіяльність Мінфіну при виконанні Державного бюджету України на 2017 рік у частині незабезпечення сплати (перерахування) на користь КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" з Державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування і залишилася непогашеною (станом на 01.01.2016) на загальну суму 9 963 027,49 грн; зобов`язати Мінфін прийняти рішення про перерахування субвенції на загальну суму 9 963 027,49 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2018 №332 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" і договорів про організацію взаєморозрахунків від 01.08.2018 №4-ДФС і від 12.12.2017 №6-ДФС.

2.5.Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 11.04.2019 у справі №440/4713/18, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019 та постановою Верховного Суду від 12.08.2020:

- визнав протиправною бездіяльність Мінфіну при виконанні Державного бюджету України на 2017 рік у частині незабезпечення сплати (перерахування) на користь КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" з Державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування та залишилася непогашеною станом на 01.01.2016 на загальну суму 9 963 027,49 грн;

- зобов`язав Мінфін прийняти рішення про перерахування субвенції на загальну суму 9 963 027,49 грн відповідно до Постанови №332 і договорів про організацію взаєморозрахунків від 01.08.2017 №4-ДФС і від 12.12.2017 №6-ДФС.

2.6.Обставинами у наведеній судові справі встановлено, що позивачем та всіма суб`єктами спірних правовідносин, окрім Міністерства фінансів України, виконані необхідні дії, спрямовані на виділення позивачу субвенції на погашення різниці у тарифах відповідно до договорів про проведення взаєморозрахунків та постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 №332.

2.7.Посилаючись на те, що права та законні інтереси Міністерства фінансів України є порушеними, адже укладені відповідачами договори є завідомо такими, що не можуть бути виконані, позивач звернувся до господарського суду із позовом до КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", Департаменту фінансів Полтавської обласної державної адміністрації, Департаменту будівництва, містобудування і архітектури та житлово-комунального господарства Полтавської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, Управління житлово-комунального господарства Полтавської обласної державної адміністрації з вимогою про визнання недійсними договорів: №4-ДФС від 01.08.2017 та додаткової угоди №1 від 07.11.2017 до договору №4-ДФС від 01.08.2017; №6-ДФС від 12.12.2017.

3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.Справа розглядалась судами неодноразово. Під час нового розгляду, Господарський суд Полтавської області рішенням від 08.06.2023 у справі №917/1531/21, яке Східний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 19.09.2023, в позові відмовив.

3.2.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що правовідносини між Міністерством фінансів України та відповідачами у справі за оспорюваними договорами є бюджетними, а позивачем не доведено порушення спірними договорами наявності його порушених цивільних прав та\або інтересів.

4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

4.1.Міністерство фінансів України звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 та рішення Господарського суду Полтавської області від 08.06.2023 у справі №917/1531/21 і прийняти нове рішення про задоволення позову, а саме визнати недійсними наступні договори про проведення взаєморозрахунків: №4-ДФС від 01.08.2017 та додаткову угоду від 07.11.2017 №1 до договору №4-ДФС від 01.08.2017; №6-ДФС від 12.12.2017.

4.2.Скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), зазначаючи про відсутність висновків Верховного Суду щодо:

- застосування частини третьої статті 215 ЦК, частини першої статті 2 ГПК у подібних правовідносинах, а саме - щодо законного інтересу Міністерства фінансів України (не сторони правочину) як заінтересованої особи у визнанні недійсними договорів "Про організацію взаєморозрахунків", які містять ідентичні умови, зокрема їх предметом є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, укладених у 2017 році між відповідачами. При цьому відповідачі (сторони оспорюваних договорів) не є розпорядниками коштів за бюджетною програмою з якої здійснюються видатки на зазначені цілі. Крім того, договори укладені ними за відсутності бюджетного фінансування (асигнувань) на ці цілі, що унеможливлює виконання укладених договорів;

- застосування норм Бюджетного кодексу України (далі - БК), зокрема пункту 3 частини п`ятої статті 22; частин першої та другої статті 23; частини третьої та четвертої статті 48; частини третьої статті 97 БК, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин при вирішенні питання щодо дійсності договорів щодо коштів Державного бюджету.

4.3.КП Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" подало відзив на касаційну скаргу, в якому, зазначаючи про безпідставність викладених у скарзі доводів та про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про відмову в позові, просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5.Позиція Верховного Суду

5.1.Предметом спору є матеріально-правова вимога позивача про визнання правочинів, стороною яких він не є, недійсними на підставі частини п`ятої статті 203 ЦК.

5.2.Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.3.Аналіз наведеної норми свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.

5.4.Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

5.5.Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

5.6.У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

5.7.Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Відповідні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

5.8.З аналізу матеріалів справи вбачається, що Міністерство фінансів України посилається на пункт 14 оспорюваних договорів, відповідно до якого договір є дійсним лише у разі здійснення відповідного фінансування, тому оскільки відповідне фінансування здійснено не було, оскаржувані договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що свідчить про їх невідповідність вимогам частини п`ятої статті 203 ЦК.

5.9.Крім того, скаржник зазначає, що хоча Мінфін і не є стороною оспорюваних договорів, однак укладення вказаних правочинів прямо впливає на права та законні інтереси Мінфіну, оскільки відповідно до пункту 3 договорів про організацію взаєморозрахунків, перерахування коштів залучених з єдиного казначейського рахунка відбувається на підставі рішення Мінфіну.

5.10.Аналізуючи доводи скаржника щодо наявності у спірних правовідносинах порушення його цивільних прав та інтересів, колегія суддів виходить з такого.

5.11.Відповідно до пункту 48 частини першої статті 2 БК субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

5.12.Статтею 97 БК визначено трансферти, що надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам. Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

5.13.Порядком №332 визначено детальний механізм виділення коштів субвенції та проведення взаєморозрахунків.

5.14.Відповідно до пункту 1 Порядку №332 субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, за рахунок джерел, зазначених у статті 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених п.п.13 і 14 статті 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", згідно з розподілом, наведеним у додатку 1 головним розпорядником субвенції та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінрегіон.

5.15.Приписами п.п.7, 8, 9 Порядку №332 встановлено, що місцеві фінансові органи на підставі отриманих відповідно до п.6 Порядку та умов документів формують узагальнені реєстри договорів, які надсилаються разом з копіями договорів про організацію взаєморозрахунків щомісяця до 5 і 20 числа структурним підрозділам з питань фінансів обласних, Київської міської держадміністрацій для їх узагальнення та подання щомісяця до 7 і 22 числа Мінрегіону зведеного реєстру таких договорів разом з їх копіями, а Казначейству і його територіальним органам, в яких відкриті рахунки учасників розрахунків, - договорів про організацію взаєморозрахунків. Казначейство перевіряє договори про організацію взаєморозрахунків та подає щомісяця до 9 і 24 числа Мінфіну та Мінрегіону інформацію про зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, в розрізі надавачів послуг. Мінрегіон узагальнює подані відповідно до п.7 цих Порядку та умов документи, формує узагальнений реєстр договорів про організацію взаєморозрахунків та подає його щомісяця до 10 і 25 числа Мінфіну. Мінфін на підставі поданої Казначейством інформації та поданого Мінрегіону узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків приймає рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом, яке доводиться до відома Казначейства. Казначейство перераховує субвенцію відповідно до Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 року №1132, і Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого Мінфіном. Розрахунки з погашення заборгованості за рахунок джерел, визначених п.п.13 і 14 статті 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", проводяться шляхом залучення коштів з єдиного казначейського рахунка.

5.16.Аналіз наведених положень Порядку №332 свідчить, що Мінрегіон визначено головним розпорядником субвенції і відповідальним виконавцем бюджетної програми, а Мінфін на підставі поданої Казначейством інформації про бюджетні зобов`язання, що підлягають відшкодуванню за рахунок субвенції, і поданого Мінрегіон узагальненого реєстру договорів про організацію взаєморозрахунків, має прийняти рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом і доведення його до відома Казначейства.

5.17.При цьому те, що Мінфін приймає рішення про перерахування субвенції ґрунтується не на праві цивільному, чи договірних зобов`язальних відносинах, які виникають між учасниками процедури перерахування субвенцій, а на необхідності виконання свого, визначеного чинним законодавством, обов`язку, завершити процедуру проведення розрахунків шляхом виділення коштів, у спосіб прийняття рішення про перерахування субвенції на підставі Порядку №332 та положень бюджетного законодавства, у разі виконання учасниками відповідних відносин визначених нормативними приписами умов для отримання субвенції.

5.18.Відповідно до статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5.19.Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК).

5.20.Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

- пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину;

- встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Зазначені висновки сформовані, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16.

5.21.Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-605цс16).

5.22.Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статті 3, 627 ЦК, статті 6, 43 ГК. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації Такий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20.

5.23.Крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №387/515/18.

5.24.Водночас, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

5.25.Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

5.26.Колегія суддів враховує, що у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 викладено правову позицію, відповідно до якої особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

5.27.Оскільки у спірних правовідносинах прийняття Мінфіном рішення не пов`язано із цивільним правом та інтересом зазначеної особи, натомість таке рішення є формою реалізації завдань і функцій, які здійснюються органом державної влади на підставі Порядку №332 та приписів бюджетного законодавства, колегія суддів погоджується з висновками судів про недоведеність позивачем того, що його цивільні права чи законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваними договорами і в результаті визнання їх недійсними майнові права заінтересованої особи буде захищено.

5.28.Як зазначено вище у цій постанові (п.5.19) обов`язок прийняти рішення про перерахування субвенції на підставі Порядку №332 виникає у позивача, як у відповідального державного органу, який повинен завершити процедуру проведення розрахунків шляхом виділення коштів, відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік", а не зі спірних договорів, які не покладають на позивача обов`язків з прийняття відповідного рішення. Договори лише встановлюють порядок проведення розрахунків їх сторонами, зокрема унормовують перерахування Казначейством першій стороні коштів на підставі рішення Мінфіну, що саме по собі для останнього не створює обов`язків, а лише встановлює термін виконання зобов`язань Казначейством - по факту прийняття Мінфіном рішення. Оскільки визнання договорів недійсними не усуне бюджетних зобов`язань позивача, задоволення позову не призведе до захисту його інтересу не приймати рішення про виділення коштів.

5.29.Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

5.30.У названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

5.31.З огляду на встановлені обставини справи щодо правової природи відносин, що виникли між відповідачами та змісту спірних договорів у контексті відсутності порушеного права та інтересу Мінфіну, Верховний Суд вважає, що відсутні аргументовано-обґрунтовані підстави щодо формування правового висновку у застосуванні пункту 3 частини п`ятої статті 22, частин першої та другої статті 23, частин третьої та четвертої статті 48, частини третьої статті 97 Бюджетного кодексу України до спірних правовідносин. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК) не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

6.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат

6.1.Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3.Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК).

6.4.За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Оскаржувані судові рішення прийнято за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для їх зміни чи скасування, за мотивів наведених у касаційній скарзі, Суд не вбачає.

6.5.З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу Міністерства фінансів України залишити без задоволення.

2.Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 та рішення Господарського суду Полтавської області від 08.06.2023 у справі №917/1531/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді І.Д. Кондратова

В.І. Студенець