Ухвала

від 08.12.2023 по справі 280/516/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 280/516/22

адміністративне провадження № К/990/38900/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Енергодарського міського голови, в інтересах якого діє адвокат Вишнякова Ірина Олександрівна, на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року у справі №280/516/22 за позовом ОСОБА_1 до Енергодарського міського голови, виконавчого комітету Енергодарської міської ради про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді та стягнення коштів,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду до Енергодарського міського голови (далі - відповідач 1), виконавчого комітету Енергодарської міської ради (далі - відповідач 2), в якому позивач просив:

- визнати протиправним і скасувати розпорядження Енергодарського міського голови №147-р від 23 квітня 2021 року "Про затвердження штатних розписів";

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Енергодарського міського голови №394-ос від 20 грудня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- зобов`язати Енергодарського міського голову поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державного реєстратора відділу державної реєстрації Енергодарської міської ради;

- стягнути з Виконавчого комітету Енергодарської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 грудня 2021 року по день винесення рішення у даній справі.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано розпорядження Енергодарського міського голови №394-ос від 20 грудня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу, державного реєстратора відділу державної реєстрації Енергодарської міської ради з 21 грудня 2021 року; стягнуто з Виконавчого комітету Енергодарської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 472 851,72 грн; допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місць у розмірі 24 478,41 грн; допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу, державного реєстратора відділу державної реєстрації Енергодарської міської ради. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Енергодарський міський голова, в інтересах якого діє адвокат Вишнякова Ірина Олександрівна, подав через підсистему "Електронний Суд" касаційну скаргу до Верховного Суду.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували пункту 2 та 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29 травня 2020 року у справі № П/811/636/17, від 27 липня 2020 року у справі № 804/7622/15, від 28 липня 2022 року у справі № 826/3540/18, від 20 травня 2020 року у справі № 1340/3750/18.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Так, у справі П/811/636/17 в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням, Верховний Суд направив на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, Верховним Судом було встановлено, що позивачка була поновлена на роботі 06 квітня 2017 року на підставі рішення суду у справі №П/811/1036/16 та в цей же день повторно була звільнена оскаржуваним наказом, тобто останні два місяці перед звільненням не працювала (не мала заробітку з підстав, що від неї не залежали), а тому розрахунок її середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно було проводити відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100, тобто, виходячи з установлених їй посадовим (місячним) окладом і тарифною сіткою. Направляючи на новий розгляд до суду першої інстнації у цій частині, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково визначили середню заробітну плату позивачки за час вимушеного прогулу, виходячи з виплат, які вона отримала за травень і червень 2016 року, а також допустили помилку, допущену в даті, з якої позивачка підлягає поновленню на посаді, неправильно визначили період її вимушеного прогулу, беручи до уваги, що на службі позивачка підлягала поновленню 07 квітня 2017 року (на наступний день після звільнення), період вимушеного прогулу має обчислюватись з 07 квітня 2017 року.

У справі № 804/7622/15 в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд касаційної інстанції встановив, що з 24 липня 2013 року по час звернення до суду позивач перебував у відпустці для догляду за дитиною, а тому протягом останніх чотирьох календарних місяців перед звільненням позивач не працював (не мав заробітку з підстав, що від нього не залежали), а тому розрахунок його середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно було проводити відповідно до абзацу 3 пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100, тобто, виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки та посадового (місячного) окладу.

У справі № 826/3540/18 судом касаційної інстанції було встановлено, що відповідачем виконано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №2а-12428/12/2670, примусове виконання якого забезпечено виконавчими провадженнями №ВП 40958918 та №ВП 41163797 та вірно розраховано суму коштів за час вимушеного прогулу позивачу при звільненні, адже в межах спірних правовідносин підлягає застосуванню останній абзац пункту 4 Порядку №100, згідно з яким, якщо працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

У справі № 1340/3750/18 в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Верховний Суд направив на новий розгляд до суду першої інстанції через неврахування підвищеного посадового окладу. При цьому, судом касаційної інстанції було встановлено, що у період з 24 вересня 2016 року по 09 серпня 2017 року (день звільнення) позивач не працював, у зв`язку з відстороненням від посади та не отримував за цей період заробітної плати, а тому обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинно здійснюватися відповідно до абзацу третього пункту 4 Порядку № 100, тобто виходячи з посадового окладу позивача.

Натомість у цій справі, що розглядається в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що останніми повними місяцями у році звільнення, що були відпрацьовані позивачкою є лютий та березень 2021 року, а тому саме ці два місяці повинні братися за основу при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому, позивач у 2021 році працювала та отримувала у цьому розрахунковому періоді заробітну плату, а тому, на думку суду, відсутні підстави для визначення середньої заробітної плати відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку №100. Натомість у цьому випадку суди застосували пункт 2 розділу ІІ Порядку №100 відповідно до якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах № П/811/636/17, № 804/7622/15, №826/3540/18, №1340/3750/18 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Енергодарського міського голови, в інтересах якого діє адвокат Вишнякова Ірина Олександрівна, на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року у справі №280/516/22 за позовом ОСОБА_1 до Енергодарського міського голови, виконавчого комітету Енергодарської міської ради про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді та стягнення коштів - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяЛ.О. Єресько