Постанова

від 30.11.2023 по справі 452/1405/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 452/1405/21

провадження № 61-3143св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванов Олег Олександрович, на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 листопада 2021 року у складі судді Карнасевич Г. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 та земельна ділянка під будинком, площею 0,2305 га, кадастровий номер 4624287200:01:001:1373. З північної сторони земельна ділянка межує із землями загального користування - проїздом.

Позивач вказував, що за проїздом розташована земельна ділянка відповідача ОСОБА_2 , кадастровий номер № 4624287200:01:001:0272, площею 0,1159 га.

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Зазначав, що відповідач зі сторони спірного проїзду частково встановив нову огорожу на бетонному фундаменті, яка виступає за межі існуючої старої огорожі. Вказаною огорожею звужено заїзд до домоволодіння позивача та захоплено частину земельної ділянки загального користування, в результаті чого створені перешкоди ОСОБА_1 у користуванні проїздом, оскільки новоутворена ширина проїзду не дозволяє йому здійснювати заїзд своїм транспортом до його домоволодіння.

ОСОБА_1 також посилався на відповідь Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 27 липня 2020 року № 472, в якій зазначено, що цей проїзд «є історично складений, де ширина його становить різні розміри на початку заїзду та в кінці заїзду. Під час приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 ширина проїзду згідно абрису від АДРЕСА_1 становила 4,20 м, а в кінці проїзду 3,20 м. Даний проїзд знаходиться на землі загального користування Ралівської сільської ради та у власність не передавався».

Позивач вказував, що згідно з доданим до позовної заяви абрисом ширина проїзду з АДРЕСА_1 між домоволодіннями № 28 і № 30 складає 4,20 м, в кінці - 3,20 м, а всередині проїзду розмір зазначений - 3,20 м.

Відповідно до висновку експерта від 19 березня 2021 року № 013/21, складеного за результатами проведення земельно-технічної експертизи, встановлено, що ширина проїзду з АДРЕСА_1 складає 4,01 м між зовнішніми фундаментами огорож домоволодінь № 28 і № 30 , що є менше зазначеної у листі-відповіді Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області на 0,2 м.

Позивач зазначав, що в кінці проїзду його ширина між фундаментами нової огорожі домоволодіння № 30 і старої огорожі домоволодіння № 28 складає 3,20 м, що відповідає абрису. Проміжні виміри ширини заїзду складають: в місці першого згину нової огорожі ОСОБА_2 - 2,87 м; в районі воріт власника ОСОБА_1 - 3,00 м; в кінці нової огорожі - 2,90 м. Отже, існуюча фактична ширина заїзду зменшена і не відповідає розмірам, зазначеним на абрисі і відповіді Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 27 липня 2020 року № 472.

Зазначав також, що під час дослідження експертом виконано контрольні виміри ширини земельних ділянок з АДРЕСА_3 власників ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Ширина земельної ділянки власника ОСОБА_1 складає - 19,7 м, що на 0,2 м менше зазначеної на кадастровому плані (19,9 м) і Державному акті на право приватної власності на землю від 03 листопада 1995 року. Таким чином, встановлення огорожі не вплинуло на ширину заїзду, а навпаки ширина заїзду повинна бути збільшена.

Ширина земельної ділянки відповідача зі сторони АДРЕСА_1 складає 14,6 м, що на 0,15 м більше розміру зазначеного на абрисі. Із урахуванням проведених контрольних вимірів експертом зроблено висновок про те, що має місце порушення межі земельної ділянки відповідачем щодо ширини проїзду загального користування. Ураховуючи, що існуюча фактична ширина заїзду зменшена і не відповідає розмірам, зазначеним на абрисі, земельна ділянка загального користування (проїзд) підлягає відновленню до того стану, який існував до порушення його прав.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою загального користування (проїздом), шляхом приведення проїзду між будинками № 28 та АДРЕСА_1 до попереднього стану, демонтувавши встановлену огорожу та відшкодувати йому витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із проведенням експертизи.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності реальних перешкод зі сторони відповідача у користуванні землею загального користування - проїздом.

Місцевий суд зазначив, що висновок земельно-технічної експертизи від 19 березня 2021 року № 013/21 не є належним доказом, оскільки у висновку містяться неточні обчислення, які зроблені на підставі наданих позивачем документів, в тому числі, абрису, взятому за основу експертного дослідження.

В рішенні суду вказано, що позивач до позову додав копію будівельного паспорта земельної ділянки на АДРЕСА_1 , в якому наявний проект забудови земельної ділянки за цією ж адресою, відведеної ОСОБА_1 01 вересня 2006 року, виконаний комунальним проектно-виробничим підприємством «Райархпроект» і погоджений та підписаний головним архітектором Самбірського району Львівської області, в якому чітко відображено ширину розмірів існуючого спірного проїзду землі загального користування, а саме, на початку заїзду - 4,10 м, а в подальшому - 3,0 м.

Ці розміри є відмінними від тих, які зазначені в абрисі земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 26 червня 2006 року, власником якої є ОСОБА_2 ,- 4,20 м та 3,20 м відповідно, який експертом взято за основу у висновку експерта від 19 березня 2021 року.

Місцевий суд також зазначив, що позивач, маючи в своєму розпорядженні будівельний паспорт земельної ділянки, в якому одним із документів є проєкт забудови земельної ділянки, відведеної ОСОБА_1 , не надав його експерту для проведення дослідження, а надав лише абрис земельної ділянки на АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 , що суттєво вплинуло на результати висновку експерта, що в сукупності з іншими обставинами ставить під сумнів правильність інших досліджень, зроблених експертом.

Судом не встановлено порушення правил добросусідства зі сторони відповідача та створення будь-яких перешкод у користуванні даним проїздом позивачу, мешканцям АДРЕСА_1 та мешканцям інших прилеглих вулиць села Ралівки.

Додатковим рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04 березня 2022 року резолютивну частину рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 листопада 2021 року доповнено наступним абзацом: «Повне судове рішення складено 07 грудня 2021 року».

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 листопада 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довів порушення його прав у користуванні земельною ділянкою загального користування (проїздом), тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що у матеріалах справи немає доказів, що фактичні площа, конфігурація і розмір приватизованої відповідачем земельної ділянки суперечать даним його правовстановлюючих документів та кадастрового плану, тобто, що земельна ділянка, якою фактично користується відповідач, не є тією, яка передана йому у власність, та що ним захоплено землі загального користування - проїзд.

В постанові вказано, що фактичні площа, конфігурація і розмір приватизованої відповідачем земельної ділянки не суперечать даним його правовстановлюючих документів та кадастрового плану, що також підтверджується листами Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 23 вересня 2020 року № 599, від 27 липня 2020 року № 472, згідно з якими ОСОБА_2 користується земельною ділянкою, яка обгороджена металевою сіткою та забетонованими стовпцями. Вищезгадана земельна ділянка приватизована, межі її не змінювалися. Абрис земельної ділянки не береться до уваги, оскільки ліцензована організація, яка виготовила даний абрис, не повідомила ні представника сільської ради, ні суміжного землекористувача ОСОБА_2 про обміри вищезгаданої земельної ділянки, чим порушено положення статті 159 Земельного кодексу України.

Апеляційний суд також зазначив, що співставлення фактичного розміру земельної ділянки відповідача із абрисом земельної ділянки від 26 червня 2006 року без врахування кадастрового плану та державного акта відповідача слід вважати помилковим та таким, що не свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванов О. О., просить скасувати рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 листопада 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, зокрема, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 384/407/17 та не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали, що висновок експерта від 19 березня 2021 року № 013/21 за результатами проведення земельно-технічної експертизи є неналежним доказом у справі через наявні в ньому неточні обчислення.

Суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин, не ставив на обговорення сторін питання про допит експерта та не призначив проведення додаткової чи повторної експертизи (стаття 113 ЦПК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій не залучили Ралівську сільську раду, як орган місцевого самоврядування, який відповідає за спірний проїзд.

Суди дійшли помилкового висновку про те, що абрис не погоджений та не затверджений компетентними службами, що це схематичний план, який зроблено від руки, з позначенням даних польових вимірювань, необхідних для побудови точного плану.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, в якому заперечує проти доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін. Вказував, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванов О. О., 06 березня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Самбірського міськрайонного суду Львівської області.

У квітні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок на АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4624287200:01:001:0272, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Вказана земельна ділянка межує із землею загального користування - проїздом, яка є власністю територіальної громади Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області.

З другої сторони проїзду (землі загального користування) розташована земельна ділянка позивача на АДРЕСА_1 .

Технічна документація із землеустрою про виконані роботи з підготовки та видачі Державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 від 2006 року виготовлена Львівською регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при державному комітеті України по земельних ресурсах (Самбірський районний відділ), містить акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 , на якому позначені всі межі, зокрема, і проїзд, та встановлено і узгоджено межі земельної ділянки ОСОБА_2 , які проходять по металевому паркану, встановлені межі не змінювалися (а. с. 83-87).

Відповідно до листа Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 23 вересня 2020 року № 599, адресованого Самбірській районній державній адміністрації, ОСОБА_2 користується земельною ділянкою, яка огороджена металевою сіткою та забетонованими стовпцями. Вищезгадана земельна ділянка приватизована, межі її не змінювалися.

За результатами проведення Товариством з обмеженою відповідальністю «Гал?Світ» (далі - ТОВ «Гал Світ») земельно-технічної експертизи складено висновок експертки Табунщик Т. Я. від 19 березня 2021 року № 013\21, відповідно до якого: 1) фактична ширина проїзду між земельними ділянками ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від АДРЕСА_1 складає 4,01 м, в кінці проїзду - 3,20 м; 2) фактичний розмір земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , кадастровий номер 4624287200:01:001:1373, від АДРЕСА_1 не відповідає розміру згідно з кадастровим планом, розмір зменшений на 0,2 м; 3) фактичний розмір земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , від АДРЕСА_1 не відповідає розміру згідно з наданим абрисом. Вказаний розмір збільшено на 0,15 м; 4) має місце порушення межі земельної ділянки ОСОБА_2 щодо зменшення ширини проїзду загального користування.

Також, позивач до позову додав копію будівельного паспорта земельної ділянки будинку АДРЕСА_1 , в якому одним з поданих документів наявний проєкт забудови земельної ділянки АДРЕСА_1 , відведеної ОСОБА_1 , від 01 вересня 2006 року, виконаний комунальним проектно-виробничим підприємством «Райархпроект» і погоджений та підписаний головним архітектором Самбірського району Львівської області, в якому чітко відображено ширину розмірів існуючого спірного проїзду землі загального користування, а саме, на початку заїзду 4,10 м, а в подальшому - 3,0 м.

Ці розміри є відмінними від тих, які зазначені в абрисі земельної ділянки на АДРЕСА_2 (власник ОСОБА_2 ) від 26 червня 2006 року - 4,20 м-3,20 м, який експертом взято за основу у висновку експерта № 013/21 від 19 березня 2021 року.

Суди встановили, що експерт при наданні висновку не врахував даних приватизованої земельної ділянки відповідача, не взяв до уваги кадастровий план його ділянки.

Свідок ОСОБА_4 повідомив, що мешканці АДРЕСА_1 та сусіди вільно і безперешкодно користуються спірним проїздом, огорожа земельної ділянки, належної ОСОБА_2 , ніяким чином не заважає користуватися даним проїздом, в тому числі, позивач також вільно ним користується, проїжджаючи до свого домоволодіння, не зачіпаючи огорожу сусідньої земельної ділянки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовними вимогами про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою загального користування (проїздом), ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав посилався на те, що ОСОБА_2 , який є власником земельної ділянки з іншої сторони проїзду, встановив частково нову огорожу на бетонному фундаменті, яка виступає за межі існуючої старої огорожі, що відділяє його земельну ділянку від проїзду, при цьому посунувши межу та захопивши частину проїзду. Це спричинило перешкоди у користуванні проїздом, оскільки ширина проїзду, що залишилася, не дозволяє позивачу здійснювати заїзд транспортом до його домоволодіння.

На підтвердження позовних вимог, а саме, що дії відповідача призвели до невідповідності фактичної ширини проїзду її розмірам, які визначені у проектній документації, позивач надав суду висновок, складений за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 19 березня 2021 року № 013\21.

Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ЗК України) розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування.

Статтею 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Відповідно до статті 21 Закону України «Про дорожній рух» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) автомобільна дорога, вулиця являє собою частину території, в тому числі, в населеному пункті, призначену для руху транспортних засобів і пішоходів, з усіма розміщеними на ній спорудами.

Статтями 16,18 Закону України «Про автомобільні дороги» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю. Вулиці і дороги міст та інших населених пунктів поділяються на магістральні дороги (безперервного руху та регульованого руху), магістральні вулиці загальноміського значення (безперервного руху та регульованого руху), магістральні вулиці районного значення, а також вулиці і дороги місцевого значення. Складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування.

Відповідно до положень статті 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм для користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до пункту «а» частини четвертої статті 83 ЗК України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок на АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці (кадастровий номер 4624287200:01:001:0272), цільове призначення - для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Земельна ділянка, площею 0,1159 га, кадастровий номер 4624287200:01:001:0272, належить ОСОБА_2 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯД № 480176 від 07 грудня 2006 року (а. с. 64).

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,2305 га, кадастровий номер 4624287200:01:001:1373, яка належить йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 03 листопада 1995 року.

Встановлено, що земельні ділянки сторін межують із землею загального користування - проїздом, яка є власністю територіальної громади Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області.

Технічна документація із землеустрою про виконані роботи з підготовки та видачі державного акта про право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 від 2006 року, виготовлена Львівською регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при державному комітеті України по земельних ресурсах (Самбірський районний відділ), містить акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 , де позначені всі межі, зокрема, і спірний проїзд, встановлено та узгоджено межі земельної ділянки ОСОБА_2 , які проходять по металевому паркану, встановлені межі не змінювалися (а. с. 83-87).

Відповідно до листа Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 23 вересня 2020 року № 599 ОСОБА_2 користується земельною ділянкою, яка огороджена металевою сіткою та забетонованими стовпцями. Вищезгадана земельна ділянка приватизована, межі її не змінювалися.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суди попередніх інстанцій встановили, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про порушення прав ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою загального користування (проїздом).

Позовні вимоги позивача фактично ґрунтуються на висновку експерта № 013\21 від 19 березня 2021 року за результатами проведення земельно?технічної експертизи за заявою адвоката позивача - Іванова О. О . Об`єктами дослідження були лише документи, надані позивачем.

На підставі наданих позивачем документів зроблено такий експертний висновок: 1) фактична ширина проїзду між земельними ділянками ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від АДРЕСА_1 складає 4,01 м і в кінці проїзду 3,20 м; 2) фактичний розмір земельної ділянки ОСОБА_1 , кадастровий номер 4624287200:01:001:1373, від АДРЕСА_1 не відповідає розміру згідно з кадастровим планом, розмір зменшений на 0,2 м; 3) фактичний розмір земельної ділянки ОСОБА_2 від АДРЕСА_1 не відповідає розміру згідно з наданого абрису. Даний розмір збільшено на 0,15 м; 4) має місце порушення межі земельної ділянки ОСОБА_2 щодо зменшення ширини проїзду загального користування.

Відповідно до наданих позивачем матеріалів будівельного паспорта земельної ділянки на АДРЕСА_1 , наявний також проєкт забудови цієї земельної ділянки, відведеної ОСОБА_1 , від 01 вересня 2006 року, виконаний комунальним проектно-виробничим підприємством «Райархпроект», в якому чітко відображено ширину розмірів існуючого спірного проїзду землі загального користування, а саме: на початку заїзду - 4,10 м, в подальшому - 3,0 м.

Як встановлено судами, ці розміри є відмінними від тих, які зазначені в абрисі земельної ділянки на АДРЕСА_2 (власник ОСОБА_2 ) від 26 червня 2006 року - 4,20 м та 3,20 м відповідно, який експертом взято за основу висновку від 19 березня 2021 року № 013/21.

Судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що під час проведення згаданої експертизи кадастровий план земельної ділянки ОСОБА_2 не досліджувався, висновків з приводу відповідності земельної ділянки, якою фактично користується відповідач та тої, яка належить йому на праві власності, експертом не надано.

Отже, матеріали справи не містять доказів того, що фактичні площа, конфігурація і розмір належної відповідачу земельної ділянки суперечать даним його правовстановлюючих документів та кадастрового плану. Позивачем не доведено, що земельна ділянка, якою фактично користується відповідач, не є тією, яка передана йому у власність, та що ним захоплено землі загального користування - проїзд.

Суди встановили, що фактичні площа, конфігурація і розмір приватизованої відповідачем земельної ділянки не суперечать даним його правовстановлюючих документів та кадастрового плану, що також підтверджується згаданими листами Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 23 вересня 2020 року № 599, від 27 липня 2020 року № 472, згідно з якими ОСОБА_2 користується земельною ділянкою, яка обгороджена металевою сіткою та забетонованими стовпцями. Вищезгадана земельна ділянка приватизована, межі її не змінювалися.

Отже, правильним є висновок місцевого суду, з яким погодився і апеляційний суд, що співставлення фактичного розміру земельної ділянки відповідача із абрисом земельної ділянки від 26 червня 2006 року без врахування кадастрового плану та державного акта відповідача слід вважати помилковим та таким, що не свідчить про обґрунтованість позовних вимог у цій справі.

Враховуючи вказане, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що позивачем ОСОБА_1 не доведено порушення його прав у користуванні земельною ділянкою загального користування (проїздом), тому зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновку, який був викладений у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 384/407/17 (провадження № 61-48039св18), враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 384/407/17 (провадження № 61-48039св18) судом вирішувалось питання про виділ частки із земельної ділянки у натурі. В межах цієї справи за клопотанням позивача суд призначив судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання можливості визначення варіантів виділу в натурі 2/3 часток у спірній земельній ділянці. Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду, зазначив, що визнавши висновок судової земельно-технічної експертизи неповним через відсутність у доданій до нього схемі географічних координат розміщення спірних земельних ділянок на місцевості, а також через ненадання експертом відповіді на питання щодо можливості виділення частки в натурі по кожній ділянці окремо, суд апеляційної інстанції не виніс на обговорення сторін ані питання про допит експерта з метою усунення такої неповноти, ані питання про призначення додаткової експертизи.

Посилаючись на висновки цієї постанови Верховного Суду, заявник вказує, що апеляційний суд, встановивши неточності висновку земельно-технічної експертизи від 19 березня 2021 року № 013\21 щодо обчислення ширини проїзду, не допитав експерта в якості свідка, а також те, що апеляційний суд не ставив питання про призначення додаткової експертизи у справі. Проте такі доводи не заслуговують на увагу з огляду таке.

Відповідно до частин першої, четвертої, п`ятої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Експерт зобов`язаний дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання. Експерт зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом та роз`яснити свій висновок і відповісти на питання суду та учасників справи (частини третя, четверта статті 74 ЦПК України).

Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Відповідно до матеріалів справи, експертка ТОВ «Гал-Світ» Табунщик Т. Я. була допитана в судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції, підтримала свій висновок та пояснила, що експертиза була проведена нею на підставі документів, наданих лише стороною позивача. Якщо б їй були надані додаткові документи, зокрема, Ралівською сільською радою чи відповідачем, вони були б також враховані нею при проведенні експертизи.

Крім того, зі змісту цього експертного висновку, експерткою Табунщик Т. Я. надано відповідь на усі поставлені заявником питання.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Відповідно до матеріалів цієї експертизи, вона проведена за заявою позивача до подання позовної заяви до суду. В судовому засіданні ні позивач, ні його представник не ставили питання про призначення додаткової чи повторної експертизи. Клопотань про залучення Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області сторони також не заявляли.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що у разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за клопотанням сторони чи її представника, то такий висновок розцінюється як письмовий доказ, який досліджується в судовому засіданні та підлягає відповідній оцінці.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 810/2969/18, від 23 березня 2023 року у справі №804/5064/17.

Отже, надавши належну оцінку висновку земельно-технічної експертизи від 19 березня 2021 року, наданого разом з позовною заявою, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правомірно дійшов висновку щодо відсутності підстав для покладення в основу судового рішення цього висновку експерта.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Висновки судів не є суперечливими.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником в апеляційній скарзі, та є такими, що зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, в загальному зводяться до переоцінки доказів.

Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надано оцінку всім доказам.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванов Олег Олександрович, залишити без задоволення.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 листопада 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк