Ухвала

від 30.11.2023 по справі 752/2246/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/2246/22

Провадження №: 2-з/752/388/23

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2023 року Голосіївський районний суд міста Києва,

у складі: головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.

секретаря - Луценко А.В.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Подлящук О.П. ,

прокурора - Чумаченка А.А.

розглянувши у відкритому засіданні в приміщенні суду в м. Києві заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії наук України, Київської міської прокуратури в особі держави в інтересах Національної академії наук України про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Національної академії наук України, Київської міської прокуратури в особі держави в інтересах Національної академії наук України про визнання права власності.

У листопаді 2023, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони Національній академії наук України вчиняти дії з перешкоджання ОСОБА_1 користуватися нежитловим будинком - Готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ресторан Готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1», який знаходиться у АДРЕСА_1 в приміщенні Готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 6620,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 32178580000 до розгляду справи по суті.

Подану заяву позивач обґрунтовує тим, що 23.03.1994 між Академією наук України в особі управляючого справами Академії наук України Цемка В.П., як орендодавцем та ОСОБА_1 , як орендарем, був укладений договір оренди, відповідно до якого орендодавець зобов`язався передати орендатору у тимчасове користування готельний комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 3200 кв.м., згідно поверхового плану, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у склад якого входять: Готель «ІНФОРМАЦІЯ_1», Ресторан готелю «ІНФОРМАЦІЯ_1», інше майно (будівлі, споруди, устаткування), які знаходяться на балансі Комплексу. ОСОБА_1 було здійснено викуп орендованого майна у 1994 відповідно до діючої на той час редакції ст. 28 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» від 10.04.1992 № 2269-XII в редакції зі змінами від 26.01.1994, яка передбачала таку можливість для орендаря. ОСОБА_1 придбав нежитловий будинок - Готель «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ресторан Готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який знаходиться у АДРЕСА_1 в приміщенні готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 6620,7 кв.м. ОСОБА_1 зазначає, що отримавши оплату НАН України оспорює право власності позивача на викуплене майно, після отримання усіх коштів. З 06.11.2023 позивачу незаконно перешкоджає відповідач у користуванні спірним майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Суд, вивчивши заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, всебічно з`ясувавши обставини, на які представник позивача посилається як на підставу вимог своєї заяви, вважає необхідним у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України, визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006, №9 постановлено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Слід зазначити, що при здійсненні судочинства суди повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

При цьому, відповідно до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Положеннями ст. 13 Конвенції визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. При цьому при вжитті судом заходів забезпечення судами повинні враховуватись права та законні інтереси відповідачів у разі зловживання своїм правом позивача.

Таким чином, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 надав постанови державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Куц О.М. від 06.11.2023 про опис та арешт майна (коштів) боржника, яка була складена під час виконання наказу Господарського суду м. Києва у справі № 910/9438/20, а саме виселення Приватного підприємства «ГК ІНФОРМАЦІЯ_1» з приміщень будинку, що розташований у АДРЕСА_1 .

Суддя зауважує, що вказаний доказ, наданий ОСОБА_1 не є належним та допустимим в розумінні ЦПК України, оскільки взагалі не стосується предмету позову і безпосередньо самого позивача як фізичної особи.

При цьому, постановою підтверджено, що ОСОБА_1 був присутній під час проведення виконавчих дій щодо виселення як директор Приватного підприємства «ГК ІНФОРМАЦІЯ_1».

Разом з цим, до вказаної вище постанови не надано жодного документа, який би підтвердив право власності або право орендаря позивача на будь-яке зазначене в описі майно.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності щодо співставлення їх належності, допустимості, достовірності кожного окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку між собою, суддя приходить до висновку, що застосування саме таких заходів забезпечення позову не підлягає задоволенню за недоведеністю.

Враховуючи вищевикладене, предмет позову, а також викладені у заяві доводи позивача та оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності щодо співставлення їх належності, допустимості, достовірності кожного окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку між собою, суд прийшов до висновку про відсутність належних правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, у зв`язку із цим заява не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 149, 150, 153 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії наук України, Київської міської прокуратури в особі держави в інтересах Національної академії наук України про визнання права власності - відмовити.

Ухвалу суду може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Суддя Ю.Ю. Мазур