Постанова

від 29.10.2024 по справі 752/2246/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 752/2246/22 Головуючий у суді І інстанції: Мазур Ю.Ю.

провадження №22-ц/824/13663/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Головачова Я.В., Олійника В.І.,

секретар судового засідання: Дуб С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії наук України, Київської міської прокуратури в особі держави в інтересах Національної академії наук України про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до Національної академії наук України про визнання права власності.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 04.03.1993 Московською районною державною адміністрацією м. Києва видано свідоцтво № 3693 про реєстрації Державної форми власності готельного комплексу «Феофанія» Академії наук України, засновником якого є Управління справами Академії наук України. 03.03.1994 збори трудового колективу «Феофанія» Академії наук України надали згоду директору комплексу ОСОБА_1 на здачу йому в оренду майна комплексу. 23.03.1994 між Академією наук України в особі управляючого справами Академії наук України Цемка В.П. , як орендодавцем та ОСОБА_1 , як орендарем, був укладений договір оренди, відповідно до якого орендодавець зобов`язався передати орендатору у тимчасове користування готельний комплекс «Феофанія». 23.04.1994 по акту прийому-передачі орендодавець передав, а орендар прийняв майно в оренду. Балансова вартість майна на 01.03.1994 становила 1107986000,00 крб. 16.11.1994 листом Управління справами Національної академії наук України суму орендних платежів, залишити без змін, станом на грудень 1994 року та внести її не пізніше 01.03.1995. ОСОБА_1 було здійснено викуп орендованого майна у 1994 році відповідно до діючої на той час редакції ст. 28 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» від 10.04.1992 № 2269-ХІІ в редакції зі змінами від 26.01.1994, яка передбачала таку можливість для орендаря. З метою викупу орендованого майна, ОСОБА_1 28.11.1994 було укладено з Повним товариством «Позикове товариство «Скарбниця» договір позики. 28.11.1994 заявою ОСОБА_1 на адресу ПО ЗО «Скарбниця» надано письмову вказівку за договором позики від 28.11.1994 суму позики у розмірі 1120000000 карбованців перерахувати до ГК «Феофанія» НАН України. Залоговим товариством «Скарбниця» на виконання розпорядження ОСОБА_1 перераховано до ГК «Феофанія» НАН України кошти на суму 1120000000,00 крб. 22.02.1995 між ОСОБА_1 та Повним товариством «Позикове товариство «Скарбниця» укладено Додаток № 1 до договору позики від 28.11.1994. 29.11.1994 заявою ОСОБА_1 на адресу бухгалтерії ГК «Феофанія» НАН України надано вказівку про перерахування суми позики за договором позики від 28.11.1994 у розмірі 120000000 крб. перерахувати по зобов`язанням орендаря за договором оренди ГК «Феофанія» від 23.03.1994 до Президіуму НАН України. ОСОБА_1 вважає, що придбав нежитловий будинок - Готель «Феофанія» та ресторан Готелю «Феофанія», який знаходиться у АДРЕСА_1 в приміщенні готелю «Феофанія» загальною площею 6620,7 кв.м.

Враховуючи викладене, позивач просив визнати за ним право власності на нежитловий будинок Готель «Феофанія» та ресторан Готелю «Феофанія», який знаходиться у АДРЕСА_1 в приміщенні готелю «Феофанія» загальною площею 6620,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 32178580000.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосування норм матеріального права та невідповідністю висновків суду, встановленим обставинам у справі.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що відповідач, будучі власником майна, законно передав його за договором в оренду з правом викупу. Позивач використав своє право викупу орендованого майна та перерахував відповідачу. Станом на 2024 рік відповдіачем не було повернуто отримані кошти, що свідчить про його дійсний намір продати майно.

Вважає, що надані суду копії платіжних доручень від 01 лютого 1995 року, 17 лютого 1995 року та 15 лютого 1995 року, якими Державне підприємство ГК «Феофанія» НАН України перерахувало на рахунок Президії НАН України орендну плату згідно договору оренди № 1 від 23.03.1994 року є належними та допустимими доказами здійснення оплати.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції не було визначено статус орендованого майна станом на 23.03.1994 року, з огляду на те, що орендоване майно станом на 23.03.1994 року і до 20.03.2022 року не передавалось державою до відповідача, тому законодавчі особливості обмеження, щодо розпорядження державним майном на орендоване майно не поширюються. Вказував, що орендоване майно було побудовано відповідачем у 1970 році та до 1999 року не мало статусу державного. В подальшому, з 20.03.2022 року Законом України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» № 3065-ІІІ від 07.02.2002 року було визначено, що майно належить Національній академії наук України на праві господарського відання. Тому скаржник вважає, що з 1999 року відповідач змінив статус майна на державне та держава у 2002 році визначила його правовий режим користування відповідачем - право господарського відання.

31 липня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Національної академії наук України, в якому просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

07 серпня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Київської міської прокуратури, в якому прокурор просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що орендоване майно є власністю держави в особі НАН України і ці факти підтверджуються рішеннями судів, які набрали законної сили, зокрема справи № 910/774/18, № 22-7480/2011, №2-952/2004.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 246 ЦК України 1963 року ( в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Відповідно до ст. 161 ЦК України 1963 року зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок договору, закону.

Відповідно до ст. 162 ЦК України 1963 року одностроння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до п. 4 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном згідно з положеннями частини першої статті 317 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018року у справі № 920/615/16, від 05 вересня 2019року у справі № 907/310/18).

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Така правова позиція викладена у пункті 13 постанови Верховного Суду від 20 березня 2018року у справі № 910/1016/17, пункті 12 постанови від 17 квітня 2018року у справі № 914/1521/17).

Встановлено, що 03.03.1994 року збори трудового колективу «Феофанія» Академії наук України надали згоду директору комплексу ОСОБА_1 на здачу йому в оренду майна комплексу, що підтверджується Протоколом № 7 загальних зборів трудового колективу Готельного Комплексу «Феофанія» Академії наук України від 03.03.1994 року.

23.03.1994 року між Академією наук України в особі управляючого справами Академії наук України Цемка В.П. , як орендодавцем та ОСОБА_1 , як орендарем, був укладений договір оренди, відповідно до якого орендодавець зобов`язався передати орендатору у тимчасове користування готельний комплекс «Феофанія».

Згідно п. 1.1. вказаного договору: За цим договором орендодавець зобов`язується передати орендарю у тимчасове користування Готельний комплекс «Федофанія», надалі у тексті - «майно», загальною площею 3200 кв.м., згідно поверхового плану, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у склад якого входять: Готель «Феофанія»; Ресторан готелю «Феофанія»; інше майно (будівлі, споруди, устаткування), які знаходяться на балансі Комплексу.

Пункт 1.3. договору: Строк оренди визначається з 23.04.1994 року по 23.04.1999 року.

Відповідно до п. 7.1. договору орендар має право на викуп орендованого майна орендними платежами шляхом повної оплати вартості його майна. При виплаті вартості майна, у тому числі достроково відповідно до п. 4.2. договору, майно переходить у власність орендаря в порядку, передбаченому діючими законодавством України.

23.04.1994 року згідно акту прийому-передачі орендодавець передав, а орендар прийняв майно в оренду. Балансова вартість майна на 01.03.1994 року становила 1107986000,00 крб.

Зі змісту договору оренди від 23.03.1995 року випливає, що договір був укладений НАН України з фізичною особою ОСОБА_1 , а не директором готельного комплексу «Феофанія».

16.11.1994 року листом Управління справами Національної академії наук України № 16/148 суму орендних платежів, залишити без змін, станом на грудень 1994 року та внести її не пізніше 01.03.1995 року.

28.11.1994 року між Повним товариством «Позикове товариство «Скарбниця» укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець надає позичальнику безвідсоткову, термінову позику у сумі 1120000000,00 крб. Пунктом 3 цього договору встановлено, що повернення вказаної суми повинно бути зроблено не пізніше одного місяця з дати повної видачі позики.

Залоговим товариством «Скарбниця» на виконання розпорядження ОСОБА_1 перераховано до ГК «Феофанія» НАН України кошти на суму 1120000000,00 крб., що підтверджується платіжними дорученнями: платіжне доручення № 28 від 26.01.1995 року на суму 700000000 крб., платіжне доручення № 44 від 15.02.1995 року на суму 300000000 крб., платіжне доручення № 48 від 20.02.1995 року на суму 120000000 крб. Призначення платежу «предоплата».

22.02.1995 року між ОСОБА_1 та Повним товариством «Позикове товариство «Скарбниця» укладено Додаток № 1 до договору позики від 28.11.1994 року, а саме: за розпорядженням позичальника в рахунок суми позики були перераховані наступні грошові суми: платіжне доручення № 28 від 26.01.1995 року на суму 700000000 крб., платіжне доручення № 44 від 15.02.1995 року на суму 300000000 крб., платіжне доручення № 48 від 20.02.1995 року на суму 120000000 крб. Разом 1120000000 крб. Призначення платежу «предоплата».

29.11.1994 року заявою Цемко О.А. на адресу бухгалтерії ГК «Феофанія» НАН України надано вказівку про перерахування суми позики за договором позики від 28.11.1994 року на суму 1 120 000 000 крб. за зобов'язаннями орендаря по договору оренди на рахунок призидіума НАН України.

В платіжних дорученнях визначено призначення платежу: перерахунок по зобов'язанням орендаря за договором оренди.

На момент укладення Договору оренди від 23.03.1994 року спірні правовідносини були врегульовані Цивільним кодексом УРСР, Законами України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» від 10.04.1992 року, «Про приватизацію майна державних підприємств» від 04.03.1992 року та «Про власність» від 07.02.1991 року.

Вказаними законодавчими актами була передбачена можливість викупу об`єкта оренди, якщо це передбачено договором відповідно до законодавства України. При цьому, орендна плата та інші платежі державі або місцевим Радам народних депутатів не могли вважатися платою за придбання майна державного підприємства.

Таким чином, умовами договору та законодавством України було передбачено можливість викупу державного майна, яке передано в оренду, у визначених випадках та з урахуванням дотримання встановленої процедури та умов.

Встановлено, щщо позивач у встановленому законом порядку свідоцтво про право власності на спірне приміщення не отримував.

При цьому, встановлено, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 15.11.2011 року у справі № 22-7480/2011 (№ 2-952/2004), яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.09.2013 року, відмовлено у задоволені позову ПП «ГК Феофанія» до ОСОБА_1 , НАН України про визнання права власності на спірне майно у зв`язку недотриманням порядку відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній власності, а тому спірне майно було та залишається у державній власності.

Крім того, постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 року у справі № 910/774/18, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року, прокуратурі міста Києва відмовлено у позові, оскільки судами встановлено факти відсутності доказів приватизації чи викупу спірного майна, ліквідації орендаря, закінчення строку дії Договору оренди, а тому дійшли висновків, що майно з власності держави не вибувало.

З огляду на викладене, суди дійшли висновків, що оскільки спірне майно не перебуває у власності підприємства, однак останнє користується ним на підставі укладеного з власником Договору оренди, який не є припиненим на момент подачі позову та недійсним не визнавався, орендні відносини існують і на сьогодні, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про витребування у державну власність такого майна.

Таким чином, рішеннями у справах № 22-7480/2011 (№ 2-952/2004) та № 910/774/18, які набрали законної сили, встановлено обставини того, що спірне майно з власності держави не вибувало та залишається у власності держави в особі НАН України. Вказані обставини в силу ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи.

Крім того, факт перебування спірного майна у державній власності також підтверджується судовими рішеннями у справі № 910/9438/20 за результатами розгляду якої судом розірвано договір оренди від 06.03.1995 року та виселено ПП «ГК Феофанія» з орендованого державного майна у зв`язку з систематичним порушенням умов договору оренди щодо сплати орендної плати та невиконанням погоджених умов щодо збереження та належного утримання державного майна.

Апеляційний суд приходить до висновку, що правовідносини між сторонами були продовжені і після 2004 року, що підтверджується рішенням суду у справі № 910/9438/20. Отже до правовідносин, що склались між сторонами необхідно застосовувати Цивільний кодекс України 2004 року.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку відмовляючи у задоволенні позову, оскільки обставини щодо належності спірного майна до державної власності встановлені судовими рішенням у вказаних справах та не підлягають доказуванню під час розгляду даної цивільної справи про визнання права власності за ОСОБА_1 на готельний комплекс «Феофанія» по вул. Метрологічній, 14-Б у м. Києві. Крім того позивачем не доведено, що спірне майно було за ним зареєстроване у визначеному законом порядку. А також позивачем не надано доказів щодо перешкод в отриманні свідоцтва про право власності у визначеному законом порядку.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач використав своє право викупу орендованого майна та перерахував кошти відповідачу, тим самим здійснивши викуп орендованого майна, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки орендоване майно є власністю державни в особі НАН України та ці факти підтверджуються рішеннями судів, які набрали законної сили. Крім того в платіжках зазначено сплата на зобов'язання за договором оренди, що не може рахуватись як сплата за спірне приміщення.

Доводи апеляційної скарги про те, що копії платіжних доручень від 01 лютого 1995 року, 17 лютого 1995 року та 15 лютого 1995 року, якими Державне підприємство ГК «Феофанія» НАН України перерахувало на рахунок Президії НАН України орендну плату згідно договору оренди № 1 від 23.03.1994 року є належними та допустимими доказами здійснення оплати, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки дані документи підтверджують здійснення розрахунків між ДП «КГ Феофанія» НАН України та НАН України щодо оплату орендних платежів позивачем.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів щодо набуття права власності на спірне майно.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було визначено статус орендованого майна станом на 23.03.1994 року, суд апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне.

Постановою Президії Верховної Ради УРСР від 17.01.1991 «Про статус Академії наук України РСР» закріплено за Академією наук УРСР всі основні та інше державне майно, що знаходилось на той час у користуванні її установ та організацій дослідно-виробничої бази.

Указом Президента України від 20.01.1992 №43 «Про забезпечення діяльності та розвитку Академії наук України» передано Академії наук України у безстрокове користування будинки, устаткування та інше закріплене за нею державне майно на підставі постанови Президії Верховної Ради УРСР від 17.01.1991 «Про статус Академії наук Української РСР» та встановлено, що Академії наук України використовує передане їй майно за своїм розсудом у межах, визначених її Статутом, без зміни форми його власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.1999 № 226 «Про перелік об`єктів державної власності, що входять до майнового комплексу Національної академії наук» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що входять до майнового комплексу Національної академії наук, згідно з додатком. З наведеного додатку вбачається, що Готельний комплекс «Феофанія» є об`єктом державної власності, що перебуває у віданні НАН України.

Вказані обставини висвітлені судом першої інстанції в оскаржуваному позивачем рішенні, тому суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апелянта, що судом першої інстанції не визначено статус спірного майна станом на 23.03.1994 року, а також те, що дане майно до 1999 року не мало статусу державного.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнові права позивача не було порушено відповідачем.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами положення ст. 76, 77, 81 ЦПК України та ст.ст. 317, 319, 328, 392 ЦК України.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «30» жовтня 2024 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді Я.В. Головачов

В.І. Олійник