Постанова

від 05.12.2023 по справі 910/5591/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2023 р. Справа№ 910/5591/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Реуцька Т.О.

за участю представників сторін:

від прокуратури: не з`явився

від позивача 1: не з`явився

від позивача 2: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області

на ухвалу господарського суду міста Києва від 27.09.2023 про залишення позову без розгляду

у справі №910/5591/23 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі:

1) Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації;

2) комунальної установи "Покровський психоневрологічний інтернат"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Варнел Трейдд"

про стягнення 131 332, 17 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.09.2023 позов Керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, комунальної установи "Покровський психоневрологічний інтернат" до товариства з обмеженою відповідальністю "Варнел Трейдд" про стягнення 131 332, 17 грн. залишено без розгляду.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Керівник Покровської окружної прокуратури Донецької області звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду міста Києва від 27.09.2023 по справі №910/5591/23 скасувати, а справу направити для продовження розгляду по суті до господарського суду міста Києва.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на думку скаржника судом залишено поза увагою те, що:

1) Відповідно до положення про Інтернат, координацію його діяльності здійснює Департамент, який в свою чергу є структурним підрозділом Адміністрації, є головним розпорядником коштів мережі, до якої включено Інтернат і відповідно до положення про Департамент забезпечує цільове використання бюджетних коштів, а відповідно зайво сплачені кошти мають стягуватись на корить Департаменту, як розпорядника таких коштів;

2) Судом необґрунтовано застосовано положення п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.

З огляду на те, що вказана апеляційна скарга була подана 13.10.2023 безпосередньо до суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування у суду першої інстанції матеріалів справи №910/5591/23 та відкладення вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів даної справи з суду першої інстанції.

Листом Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 витребувано з господарського міста Києва матеріали справи №910/5591/23.

26.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/5591/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області на ухвалу господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/5591/23, справу №910/5591/23 призначено до розгляду на 05.12.2023 о 12 год. 15 хв.

У судове засідання 05.12.2023 представники сторін не з`явились, про причини неявки суд повідомив, хоча про час та місце справи сторони повідомлялись належним чином, а саме шляхом направлення процесуальних документів на офіційну електронну адресу сторін в підсистемі "Електронний суд", що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа, а також додатково була направлена ухвала на електронну адресу відповідача яка зазначена в процесуальних документах. (а.с.107-112 т.2)

Відповідно до ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового ухвалу на офіційну електронну адресу особи.

Частинами 5 та 7 ст. 6 ГПК України визначено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, колегія суддів, зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін у судовому засіданні 05.12.2023.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги та матеріали справи, з урахуванням правил ст.ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Керівник Покровської окружної прокуратури Донецької області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації (далі - Департамент соціального захисту населення, позивач-1) та Комунальної установи "Покровський психоневрологічний інтернат" (далі - КУ "Покровський психоневрологічний інтернат", (позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма "Корнер-Пак" (далі - відповідач) про стягнення безпідставно сплачених коштів у сумі 131 332,17 грн. за додатковими угодами до договору № 40 від 10.03.2020. (а.с.1-14 т.1)

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилався на те, що внесенням додатковими угодами № 1 від 23.03.2020, № 2 від 07.04.2020, № 3 від 23.04.2020, № 4 від 12.05.2020, № 5 від 25.05.2020, № 6 від 30.11.2020, № 7 від 30.12.2020 змін до договору про закупівлю № 40 від 10.03.2020, укладеного між ТОВ "Корнер-Пак" та КУ "Покровський психоневрологічний інтернат", порушено вимоги Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки цими угодами сторони безпідставно та необґрунтовано змінили (збільшили) ціну за одиницю товару та зменшили його обсяг, що призвело до нівелювання результатів відкритих торгів. Як вказує прокурор, оскільки зазначені додаткові угоди до договору є нікчемними в силу закону, то відповідач має повернути безпідставно сплачені грошові кошти на їх виконання.

В первісній редакції позовної заяви прокурор просив стягнути безпідставно сплачені кошти у сумі 131 332,17 грн. з ТОВ ВФ "Корнер-Пак", перерахувавши кошти до загального фонду бюджету КУ "Покровський психоневрологічний інтернат" у сумі 81 163,28 грн.; до спеціального фонду бюджету КУ "Покровський психоневрологічний інтернат" у сумі 50 168,89 грн.

18.09.2023 та 19.09.2023 від прокурора надійшла заява про часткове залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України в частині вимог в інтересах держави в особі КУ "Покровський психоневрологічний інтернат". (а.с.25-33 т.2)

За наслідками розгляду такої заяви, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на те, що її подано до розгляду по суті і вона є формою реалізації прав позивача.

Вказане свідчить про те, що на розгляді у суду у даній справі перебували вимоги Керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації до ТОВ "Варнел Трейдд" про стягнення 131 332,17 грн.

18.09.2023 та 19.09.2023 від прокурора надійшла заява про зміну предмета позову (а.с.35-40 т.2), у якій він, враховуючи подану заяву про часткове залишення позову без розгляду просить п. 2 позову викласти у такій редакції: "Стягнути з ТОВ "Варнел Трейдд" (ідентифікаційний код 13535033) на користь Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код 25917627) безпідставно сплачені кошти за додатковими угодами до договору № 40 від 10.03.2020 у сумі 131 332,17 грн., зарахувавши їх до загального фонду обласного бюджету Донецької області". Вказану заяву суд першої інстанції визнав уточненням прохальної частини позову та прийняв її до розгляду.

Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що пред`явлений прокурором позов (з урахуванням заяви про часткове залишення без розгляду та заяви про зміну предмету позову) підлягає залишенню без розгляду, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Позов у цій справі Прокурор подав в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, з посиланням на його бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають у забезпеченні реалізації принципів регулювання бюджетних відносин під час здійснення публічних закупівель.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в особі Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, Прокурор стверджував, що у спірних правовідносинах він наділений владними повноваженнями, оскільки є розпорядником бюджетних коштів.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

У відносинах щодо розрахунків з постачальником природного газу за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у підпунктах 6.27-6.29 постанови від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 та підпунктах 6.30-6.32 постанови від 23.10.2019 у справі №922/3013/18).

Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Частиною 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону).

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Частинами другою та четвертою статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

На території Донецької області таким органом місцевого самоврядування є Донецька облдержадміністрація.

Відповідно до п. 1.2 Положення про КУ "Покровський психоневрологічний інтернат", затвердженого Розпорядженням голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації № 632/5-19 від 05.07.2019, засновником цього інтернату є Донецька обласна рада. Повноваження Донецької облради щодо управління інтернатом до відкриття першої сесії новообраної Донецької облради здійснює Донецька облдержадміністрація, обласна військово-цивільна адміністрація згідно з Законом України «Про військово-цивільні адміністрації».

Згідно з п. 1.3 Положення, управління інтернатом в межах повноважень, визначених рішенням облради від 04.03.1999 № 23/5-116 здійснює Донецька облдержадміністрація. Координацію діяльності інтернату здійснює Департамент соціального захисту населення донецької облдержадміністрації.

Відповідно до п. 6.5 Положення майно інтернату є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, що знаходиться в управлінні обласної ради, та закріплюється за інтернатом на праві оперативного управління.

Згідно з п. 6.6 Положення джерелами формування майна та кошторису інтернату є кошти обласного бюджету.

Отже, оскільки засновником КУ "Покровський психоневрологічний інтернат" та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування (Донецька облдержадміністрація), що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, здійснює управління його діяльністю, а також зобов`язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету. Схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі №904/8332/21 (пункт 33).

Вказана правова позиція також викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (провадження №12-1гс23), чим спростовуються твердження скаржника про те, що не Рада, а Департамент є належним позивачем у вказаній справі та те, що кошти мають стягуватись саме на його користь.

При цьому не спростовують правильних висновків першої інстанції і твердження прокурора про те, що координацію діяльності Інтернату здійснює Департамент, який на переконання прокурора є головним розпорядником коштів мережі, до якої включено Інтернат і який забезпечує цільове використання бюджетних коштів з огляду на наступне.

Наданий скаржником лист Казначейства не може бути прийнятий колегією суддів з огляду на те, що такий документ не подавався до суду першої інстанції і заявником не доведено поважності причин, які б заважали йому вчинити таку процесуальну дію, натомість відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до п. 6.2 Положення про Інтернат фінансово-господарська діяльність Інтернату здійснюється відповідно до кошторису доходів і видатків, штатного розпису, які затверджуються Департаментом соціального захисту населення Донецької облдержадміністрації.

Таким чином Департамент наділений лише повноваженнями щодо затвердження кошторису Інтернату, а не його фінансування.

Натомість, відповідно до п. 6.6 положення про Інтернат джерелами формування майна та кошторису Інтернату є: кошти обласного бюджету, надходження від плати за послуги, що надаються інтернатом згідно із законодавством; благодійні внески, гранти та дарунки, інші джерела не заборонені законодавством України.

Вказане додатково свідчить про те, що одним із джерел формування майна та кошторису Інтернату є кошти обласного бюджету.

Крім того, у контексті позовних вимог (з урахуванням заяви прокурора від 19.09.2023 щодо уточнення позовних вимог) в частині зарахування безпідставно сплачених коштів до загального фонду обласного бюджету Донецької області, суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, про те, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи, у даному випадку Донецької обласної державної адміністрації, буде полягати в тому, щоб відновити свої права через повернення майна (грошових коштів).

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним позивачем у даній справі в інтересах якого має право звертатись прокурор, є Донецька облдержадміністрація, а не Департамент соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, який лише здійснює координацію діяльності інтернату.

Прокурором належним чином не доведено, що саме - Департамент соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації є органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, спрямовані на захист інтересів держави у даній справі.

При цьому п. 9.4 Положення про КУ "Покровський психоневрологічний інтернат" передбачає покладення функцій перевірки роботи і ревізії фінансово-господарської діяльності інтернату крім Департаменту, ще й на декілька органів, у тому числі Мінсоцполітики, а також на інші уповноважені органи відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

У п. 45. Постанови Велика Палата Верховного Суду від 25.05.2020 №912/2385/18 вказано, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України про, що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі №911/2169/20.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов Керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації до ТОВ "Варнел Трейдд" про стягнення 131 332,17 грн. також підлягає залишенню без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, а твердження скаржника у вказаній частині спростовуються висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищезазначене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, а тому погоджується із ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/5591/23, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області на ухвалу господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/5591/23 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/5591/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/5591/23 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 08.12.2023

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.В. Кропивна

Є.Ю. Пономаренко