Постанова

від 05.03.2024 по справі 910/5591/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5591/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Колос І. Б., Малашенкової Т. М.

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

прокуратури - Яремчук А. В. (прокурор),

позивача 1 - не з`явився,

позивача 2 - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури

на ухвалу господарського суду міста Києва від 27.09.2023

постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023,

за позовом керівника Покровської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації та Комунальної установи "Покровський психоневрологічний інтернат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Варнел Трейдд"

про стягнення 131 332, 17 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

1.1. Керівник Покровської окружної прокуратури Донецької області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації (далі - Департамент, позивач 1) та Комунальної установи "Покровський психоневрологічний інтернат" (далі - КУ "Покровський психоневрологічний інтернат", Інтернат, позивач 2) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Варнел Трейдд" (далі - ТОВ "Варнел Трейдд", відповідач) про стягнення безпідставно сплачених коштів у сумі 131 332,17 грн за додатковими угодами до договору від 10.03.2020 № 40.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "Варнел Трейдд" та Інтернат порушили вимоги Закону України "Про публічні закупівлі" та умови укладеного між ними договору про закупівлю продуктів харчування від 10.03.2020 №40 (далі - Договір), оскільки без належних підстав уклали додаткові угоди до Договору, якими внесли зміни до його істотних умов, а саме: збільшили ціну одиниці товару та зменшили обсяги закупівлі. Прокурор вказує про те, що оскільки зазначені додаткові угоди до договору є нікчемними в силу закону, то відповідач має повернути безпідставно сплачені грошові кошти на їх виконання.

1.3. У позові Прокурор просить (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) стягнути з ТОВ "Варнел Трейдд" на користь Департаменту безпідставно сплачені кошти за додатковими угодами до Договору в сумі 131 332,17 грн, зарахувавши їх до загального фонду обласного бюджету Донецької області.

1.4. Підставою представництва інтересів держави в особі Департаменту Прокурор указав наявність у нього владних повноважень у спірних правовідносинах, оскільки позивач є головним розпорядником бюджетних коштів місцевого бюджету, які використовуються, зокрема, для забезпечення діяльності Інтернату. На думку Прокурора, оскільки незаконне та безпідставне фінансування за нікчемними додатковими угодами до Договору здійснювалося за рахунок коштів обласного бюджету з рахунку Департаменту, то ці кошти підлягають поверненню, шляхом зарахування їх до загального фонду обласного бюджету Донецької області.

1.5. Прокурор також посилався на пасивну поведінку Департаменту і Інтернату, оскільки вони не вживали заходів для повернення бюджетних коштів, хоча були обізнані про стверджувані порушення, однак не зверталися до суду за захистом інтересів територіальної громади в розумний строк, що необхідно кваліфікувати як бездіяльність. Зокрема, Прокурор направляв Донецькій обласній військово-цивільній адміністрації, Департаменту та Інтернату листи, в яких повідомляв про необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а також пропонував їм вжити заходи щодо стягнення безпідставно сплачених коштів у судовому порядку. Однак у відповіді на вказаний лист Департамент повідомив, що не мав наміру звертатись до суду з позовом, оскільки фактів безпідставно отриманих коштів за Договором Департаментом або іншим органом до компетенції якого належить вказане питання, не встановлено. У подальшому 22.03.2023 Прокурор у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), надіслав Департаменту та Інтернату відповідні повідомлення про пред`явлення позову в цій справі.

1.6. У подальшому, 18.09.2023 та 19.09.2023 від Прокурора надійшла заява про часткове залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в частині заявлених вимог в інтересах держави в особі Інтернату.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.09.2023 (суддя Борисенко І. І.), яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 (колегія суддів: Руденко М. А., Кропивна Л. В., Пономаренко Є. Ю.) позов Прокурора в інтересах держави в особі Департаменту та Інтернату до ТОВ "Варнел Трейдд" про стягнення безпідставно сплачених коштів у сумі 131 332,17 грн - залишено без розгляду з посиланням на пункти 2, 5 частини першої статті 226 ГПК України.

2.2. Залишаючи без розгляду позов Прокурора в інтересах держави в особі Інтернату на підставі пункту 5 частини першої статті 226 ГПК України, суд першої інстанції зазначив про те, що заява Прокурора, яка була подана до початку розгляду справи по суті є формою реалізації процесуальних прав позивача, передбачених статтею 42 ГПК України. Встановивши відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб вказаною заявою, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов Прокурора в частині заявлених вимог в інтересах держави в особі Інтернату підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 226 ГПК України.

2.3. Залишаючи без розгляду позов Прокурора у частині заявлених вимог в інтересах держави в особі Департаменту на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Департамент помилково визначений прокурором як орган, який здійснює управління у спірних відносинах, адже останній не є органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, спрямовані на захист інтересів держави у даній справі.

2.4. Ухвала місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції в цій частині мотивовані з посиланням на статті 19, 1311 Конституції України, статті 41, 53, пункт 2 частини першої статті 226 ГПК України, статтю 23 Закону № 1697-VII, статтю 62 Господарського кодексу України та статті 2, 10, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування".

2.5. За висновком суду, Прокурор не довів, що саме Департамент є органом, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у цій справі, оскільки він не є ні засновниками, ні власником Інтернату.

2.6. Суд встановив, що засновником Інтернату та власником його майна є Донецька обласна рада / Донецька облдержадміністрація, обласна військово-цивільна адміністрація (далі - Рада), яка фінансує діяльність цього комунального закладу. З огляду на наведене дійшов висновку, що особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету у спірних правовідносинах, є - саме Рада.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі заступник керівника Донецької обласної прокуратури (далі - скаржник) не погоджується з ухвалою господарського суду міста Києва від 27.09.2023 (у частині залишення позову Прокурора в інтересах Департаменту без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України) і постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023, та просить суд зазначені ухвалу і постанову скасувати, а справу направити до господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Підставами для скасування ухвали та постанови скаржник вважає порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема: статтю 23 Закону № 1697-VII, статті 22, 26 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), а також порушили статті 2, 236, 237 ГПК України.

4.1.2. Скаржник також зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, які викладені у постановах:

- від 25.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18 та від 25.02.2021 у справі № 912/9/20 (щодо відсутності вимоги закону про подачу прокурором позову в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах);

- 18.06.2021 у справі № 927/491/19 та від 11.08.2021 у справі № 927/719/20 (про наявність підстав для представництва Прокурором в суді інтересів держави в особі розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня);

- від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 про наявність підстав для представництва та виконання прокурором субсидіарної ролі, щоб інтереси держави не залишалися незахищеними у випадках, коли компетентним органом не здійснюється захист інтересів держави та про наявність у прокурора права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті у разі подання позивачем заяви про залишення позову прокурора без розгляду.

4.1.3. Заступник керівника Донецької обласної прокуратури зазначає про те, що суди безпідставно не врахували Положення про КУ "Покровський психоневрологічний інтернат", затверджене розпорядженням керівника Донецької обласної військово-цивільної адміністрації від 05.07.2019 №682/5-19, згідно з яким:

- координацію діяльності Інтернату здійснює Департамент (пункт 1.3 Положення);

- фінансово-господарська діяльність Інтернату здійснюється відповідно до кошторису доходів і видатків, штатного розпису, які затверджуються Департаментом соціального захисту населення Донецької облдержадміністрації (пункт 6.2 Положення);

- перевірка роботи і ревізія фінансово - господарської діяльності інтернату проводяться відповідно Мінсоцполітики, Департаментом та іншими спеціально уповноваженими органами відповідно до діючого законодавства України (пункт 9.4 Положення).

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 1.2 Положення про КУ "Покровський психоневрологічний інтернат", затвердженого Розпорядженням голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 05.07.2019 № 632/5-19, засновником цього інтернату є Донецька обласна рада. Повноваження Донецької облради щодо управління інтернатом до відкриття першої сесії новообраної Донецької облради здійснює Донецька облдержадміністрація, обласна військово-цивільна адміністрація згідно з Законом України "Про військово-цивільні адміністрації".

5.2. Згідно з пунктом 1.3 Положення, управління інтернатом в межах повноважень, визначених рішенням облради від 04.03.1999 № 23/5-116 здійснює Донецька облдержадміністрація. Координацію діяльності інтернату здійснює Департамент соціального захисту населення донецької облдержадміністрації.

5.3. Відповідно до пункту 6.5 Положення майно інтернату є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, що знаходиться в управлінні обласної ради, та закріплюється за інтернатом на праві оперативного управління.

5.4. Згідно пунктом 6.6 Положення джерелами формування майна та кошторису інтернату є кошти обласного бюджету.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції від 27.09.2023, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції, про залишення позову Прокурора в інтересах держави в особі Інтернату без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. В іншій частині (залишення без розгляду позову Прокурора в інтересах держави в особі Інтернату на підставі пункту 5 частини першої статті 226 ГПК України) ухвала суду першої інстанцій не є предметом касаційного оскарження.

6.4. Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

6.5. Згідно з частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

6.6. У статті 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

6.7. Відповідно до частини четвертої статті 53 зазначеного Кодексу прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

6.8. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, пункті 8.5 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункті 80 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

6.9. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

6.10. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

6.11. Пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

6.12. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону № 1697-VII.

6.13. За змістом частин першої, третьої, четвертої статті 23 Закону № 1697-VII представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII).

6.14. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзац четвертий частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII).

6.15. Системний аналіз положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону № 1697-VII свідчить про те, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах, а також у разі відсутності такого органу.

6.16. У розумінні положень статей 53, 73, 76, 77 ГПК України та статті 23 Закону № 1697-VII прокурор в кожному конкретному випадку при зверненні до суду з позовом повинен:

- довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави, зазначити, в чому полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, необхідність їх захисту, навести та обґрунтувати підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді;

- визначити орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функції у спірних правовідносинах, навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;

- надати належні та допустимі докази здійснення прокурором повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

6.17. Для встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді застосовується процедура, передбачена частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII. Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

6.18. За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 владні повноваження мають розглядатися у розрізі саме спірних відносин, тобто орган, в інтересах якого подано позов повинен мати владні повноваження у тих суспільних відносинах, на відновлення яких спрямовано позов.

6.19. Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, Прокурор у цій справі звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Департаменту (головного розпорядника бюджетних коштів) - орган уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та просив стягнути суму надмірно сплачених за спірними додатковими угодами грошових коштів, шляхом зарахування їх до загального фонду обласного бюджету Донецької області.

6.20. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Прокурор неправильно визначив органи, в інтересах яких він звернувся до господарського суду з цим позовом, оскільки Департамент не є ні засновником, ні власником Інтернату і у визначеного Прокурором позивача відсутні повноваження щодо затвердження місцевого бюджету та контролю за його використанням.

6.21. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд погоджується з тим, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес, оскільки стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців Донецької області і неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади Донецької області.

6.22. Щодо правильності визначення Прокурором у даному спорі позивача (органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах), Суд зазначає таке.

6.23. Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

6.24. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

6.25. Частинами другою та четвертою статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

6.26. Згідно з висновками Верховного Суду, які викладено у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

6.27. Суди встановили, що в силу положень статей 43, 44 Закону України "Про місцеве самоврядування" органом державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є орган місцевого самоврядування який визначає основне розподілення коштів та має повноваження щодо контролю використання бюджетних коштів розпорядниками бюджетних коштів (одержувачами бюджетних коштів нижчого рівня).

6.28. На території Донецької області таким органом місцевого самоврядування є Рада (до відкриття першої сесії новообраної Донецької облради здійснює Донецька облдержадміністрація, обласна військово-цивільна адміністрація).

6.29. Також суди попередніх інстанцій встановили, що саме Рада є засновником Інтернату, управляє закріпленим за нею майном, затверджує обласний бюджет, з якого фінансується ця комунальна установа, і наділена повноваженнями контролю за виконанням бюджету. Інтернат підпорядкований Раді (засновнику), а Департамент лише здійснює координацію діяльності Інтернату Департамент (наділений лише повноваженнями щодо затвердження кошторису Інтернату), відповідно до делегованих йому Радою повноважень, однак не наділений повноваженнями (не має компетенції) управлінням майном Інтернату, його фінансування та контролю за виконанням бюджету.

6.30. Отже, оскільки засновником Інтернату та власником її майна є територіальна громада Донецької області в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання цією комунальною установою коштів обласного бюджету за договорами про закупівлю товарів, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що саме Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, та може бути належним позивачем у цій справі.

6.31. Крім того, як вірно зазначено попередніми судовими інстанціями позовна заява Прокурора містить вимоги про стягнення грошових коштів саме на користь Ради (обласного бюджету Донецької області). Наведене свідчить про помилковість доводів касаційної скарги та підтверджує висновки судів попередніх інстанцій.

6.32. Відповідно до частини третьої статті 19 Бюджетного кодексу України учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов`язками з управління бюджетними коштами).

6.33. Згідно частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними рішеннями про місцеві бюджети, можуть бути місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

6.34. Розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, довгострокових зобов`язань у рамках державно-приватного партнерства, середньострокових зобов`язань у сфері охорони здоров`я та здійснення витрат бюджету (пункт 45 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

6.35. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті (частина четверта статті 22 Бюджетного кодексу України).

6.36. Відповідно до пункту 7 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

6.37. Згідно з частиною третьої статті 26 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

6.38. Суд зазначає про те, що в силу вимог чинного законодавства Департамент є утвореним Радою виконавчим органом з питань соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, який підзвітний Раді оскільки здійснює свої повноваження лише в межах делегованих йому повноважень. Тобто в силу вимог чинного законодавства (статті 43 та пункту 1.3 Положення про Інтернат Департамент у спірних правовідносинах може здійснювати управління бюджетними коштами однак не наділений повноваженнями щодо визначення основного розподілення бюджетних коштів та контролю їх використання.

6.39. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції за встановлених фактичних обставин (відсутності у Департаменту статусу чи окремих делегованих функцій суб`єкта владних повноважень) дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у визначеного Прокурором органу, уповноваженого на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах (Департаменту) повноважень у відносинах, на відновлення яких спрямовано позов.

6.40. Зазначене у сукупності свідчить про неналежне підтвердження Прокурором підстав для представництва інтересів держави у цій справі в порядку, передбаченому статтями 53, 54 ГПК України та статтею 23 Закону № 1697-VII.

6.41. У даному випадку суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, надавши оцінку доказам, поданим прокурором в обґрунтування підстав щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, дійшов правомірного висновку, що Прокурором не доведено обставин, що саме - Департамент є органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, спрямовані на захист інтересів держави у даній справі та з урахуванням фактичних обставин справи на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України залишив позов без розгляду.

6.42. З огляду на наведене вище колегія суддів касаційної інстанції вважає, що доводи касаційної скарги спростовуються наведеним у даній постанові, а тому не є підставою для скасування рішень ухвалених з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.43. Доводи касаційної скарги щодо не застосування інших висновків Верховного Суду, викладених у зазначених прокурором та не врахованих у мотивувальній частині цього рішення постановах, колегія суддів відхиляє, з огляду на суттєві відмінності встановлених судами обставин у справах (ключовою відмінністю є статус окремих делегованих функцій суб`єкта владних повноважень) та на суттєві відмінності у визначенні прокурором суб`єктного складу сторін у справі.

6.44. Таким чином, зазначені в обґрунтування касаційної скарги доводи про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в тому числі щодо неврахування висновків Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження за касаційним переглядом справи.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.2. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.3. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення у справі № 910/5591/23 є законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

8. Судові витрати

8.1. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги і залишає без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 311, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 27.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 у справі № 910/5591/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова