Рішення

від 11.12.2023 по справі 926/3681/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 року м. ЧернівціСправа № 926/3681/23

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Володимира Байталюка, за участю помічниці судді Олесі Віщук, розглянувши матеріали справи

за позовом Чернівецької міської ради

до приватного підприємства «Гранд-Інвестбуд»

про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 1496547,43 грн

Представники сторін не з`явилися.

В С Т А Н О В И В :

1. Короткий зміст позовних вимог.

Чернівецька міська рада (58002, м. Чернівці, Центральна площа, 1, ідентифікаційний код 04062216) звернулася до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою до приватного підприємства «Гранд-Інвестбуд» (58008, м. Чернівці, вул. Вокзальна, 4 ідентифікаційний код 33173863) про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 1496547,43 грн, нарахованих за період з 12.03.2017 до 29.02.2020.

Позов обґрунтований тим, що відповідач з 21.01.2005 є власником нерухомого майна в АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 21.01.2005. Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності та знаходиться по АДРЕСА_1 , площею 0,8965 га, кадастровий номер 7310136300:11:003:0005. Однак, відповідач не оформив право оренди на зазначену земельну ділянку, у зв`язку з чим не сплачував плату за користування нею.

2. Короткий зміст заперечень проти позову приватного підприємства «Гранд-Інвестбуд».

У відзиві на позов відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, мотивуючи це тим, що щодо спірної земельної ділянки встановлені обмеження в її використанні, адже в її межах знаходиться прибережна захисна смуга площею 0,6515 га.

Прибережні захисні смуги належать до земель водного фонду з особливим режимом використання та можуть передаватись на умовах оренди виключно для цілей, передбачених частиною четвертою статті 59 Земельного кодексу України.

Вказане обмеження порушує баланс прав та інтересів сторін по справі, оскільки суттєво обмежує права відповідача щодо користування значною частиною земельної ділянки виключно у відповідності до правового режиму прибережних захисних смуг, у той час як позивач вимагає стягнення плати за користування земельною ділянкою без врахування існуючих обмежень в її користуванні.

Зважаючи на ту обставину, що значна частина земельної ділянки (0,6515 га з 0,8965 га) належить до земель водного фонду, проведений позивачем розрахунок доходів, які останній очікував отримати як оплату за користування земельною ділянкою з призначенням «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі», є необґрунтованим та суперечить вимогам чинного законодавства України.

Відповідач наголошує, що спірна земельна ділянка перебувала в постійному користуванні закритого акціонерного товариства «Трансмост» (надалі ЗАТ «Трансмост») (продавця будівель та споруд, набутих відповідачем) на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 16.11.1995, який був безстроковим та втратив чинність 02.09.2021 на підставі рішення 9 сесії Чернівецької міської ради VIII скликання № 426.

До моменту втрати чинності Державним актом на право постійного користування землею від 16.11.1995 плата за землю повинна була справлятись у формі земельного податку, а починаючи з 02.09.2021 - у формі плати за землю.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку безпідставно збережених коштів, за період з 12.03.2017 по 29.02.2020 позивачем застосовано ставку орендної плати за землю в розмірі 3 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, у той час як до дати втрати чинності Державним актом на право постійного користування землею від 16.11.1995 слід було застосовувати ставку податку за земельні ділянки, передбачену пунктом 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України.

Відповідач звернув увагу суду на те, що позивач пред`являє вимоги та здійснює розрахунок безпідставно збережених коштів за період з 12.03.2017 по 29.02.2020, проте останнім не надано витяг з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки за період з березня 2017 року по березень 2020 року. Позивачем додано до позовної заяви лише витяг про нормативно грошову оцінку який сформований 22.10.2021, який згідно доводів викладених позивачем в позовній заяві, підтверджує нормативно грошову оцінку земельної ділянки у період з 01.04.2020 до 31.12.2021, який не є періодом, за який позивачем пред`явлено вимогу про стягнення безпідставно збережених коштів.

Таким чином, зважаючи що позивачем не надано належних доказів, якими підтверджується нормативно грошова оцінка земельної ділянки за період здійснення позивачем розрахунку безпідставно збережених коштів (з 12.03.2017 по 29.02.2020) а також помилкове застосування при проведенні розрахунку ставки орендної плати, замість ставки податку.

3. Короткий зміст ухвал суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 позовну заяву передано на розгляд судді Байталюку В. Д.

Ухвалою суду від 04.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.09.2023.

27.09.2023 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про вступ у справу як представника.

Крім того, подав клопотання про відкладення розгляду справи обґрунтовуючи його тим, що відповідачем отримано ухвалу про відкриття провадження у справі лише 20.09.2023, а строк для подання до суду відзиву на позов спливає 05.10.2023, тобто пізніше призначеної дати проведення підготовчого засідання.

У судовому засіданні, 27.09.2023, суд постановив протокольну ухвалу якою відклав розгляд підготовчого засідання на 06.10.2023 із занесенням до протоколу судового засідання.

06.10.2023 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю з підстав зазначених у відзиві.

Того ж дня, через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

У судовому засіданні, 06.10.2023, суд постановив протокольну ухвалу якою відклав розгляд підготовчого засідання на 25.10.2023 із занесенням до протоколу судового засідання.

13.10.2023 на адресу Господарського суду Чернівецької області від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій позивач посилається на те, що при переході права власності на будівлю право користування могло перейти виключно на умовах оренди, оскільки відповідач не належить до кола суб`єктів, які станом на момент виникнення спірних правовідносин могли набути право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідач з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомості, які розміщені на спірній земельній ділянці, яка перебувала у постійному користуванні, має право вимагати оформлення права оренди земельної ділянки.

Посилання відповідача на рішення 9 сесії Чернівецької міської ради VIII скликання № 426 є безпідставним, оскільки даним рішенням не припинено право постійного користування, а лише констатовано факт його припинення. Відповідачем не надано доказів сплати земельного податку у зв`язку із використанням землі на праві постійного користування.

Аналіз частини четвертої статті 59 Земельного кодексу України дає підстави вважати, що у прибережних захисних смугах хоча і встановлено режим обмеженої господарської діяльності, однак допускається використання земельних ділянок для рекреаційних цілей.

Враховуючи, що на спірній земельній ділянці розташований рекреаційний комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 », вона може використовуватись та використовувалась відповідачем за цільовим призначенням з урахування режиму господарської діяльності, встановленого для прибережних захисних смуг.

Відповідач з моменту набуття права власності на вказаний об`єкт нерухомості не порушував питання щодо поділу цієї ділянки у зв`язку із неможливістю її використання.

Що стосується доводів відповідача про неможливість оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, то вказані доводи він обґрунтовує обставинами, які мали місце у інший період, а не в період за який позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою.

Обґрунтованість зазначених доводів позивача підтверджуються рішенням Господарського суду Чернівецької області від 27.06.2023 у справі № 926/742/23, яким з відповідача стягнуто 1513297,89 грн за користування цією ж земельною ділянкою.

20.10.2023 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку (dmutroshevchuk@gmail.com).

25.10.2023 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності обґрунтована тим, що позивачем здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів за період з 12.03.2017 по 29.02.2020, а позов до суду поданий лише 24.08.2023, тобто позивачем пропущено встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності стосовно вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період з 12.03.2017 по 02.04.2017, тобто за 21 календарний день.

Згідно долученого позивачем до позову розрахунку безпідставно збережених коштів, розмір орендної плати за землю за один день становить 1379,515 грн. Отже, розмір безпідставно збережених коштів за 21 календарний день становить 28969,82 грн. У зв`язку з чим, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою за період з 12.03.2017 по 02.04.2017 в сумі 28969,82 грн.

Того ж дня, через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копії державного акту на право постійного користування землею.

25.10.2023 судове засідання проведено в режимі відеоконференцзв`язку за участю представника відповідача Шевчука Д. В. в якому суд оголосив перерву до 06.11.2023.

Засідання призначене на 06.11.2023 постановлено провести в режимі відеоконференцзв`язку поза межами суду за участю представника відповідача Шевчука Д. В.

03.11.2023 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності в яких зазначає, що доводи відповідача є необґрунтовані. Крім того, вказує на те, що правовідносини щодо стягнення боргу за користування земельною ділянкою в період з 12.03.2017 по 02.04.2017 позовна давність не застосовується, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

У судовому засіданні, 06.11.2023, суд постановив протокольну ухвалу якою закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 21.11.2023. Засідання постановлено провести в режимі відеоконференцзв`язку за участю представника відповідача Шевчука Д. В.

У судовому засіданні, 21.11.2023, суд постановив протокольну ухвалу, якою відклав розгляд справи по суті у зв`язку із несправністю звуку на технічному засобі представника відповідача в режимі відеоконференцзв`язку на 28.11.2023, про що повідомлено представника відповідача телефонограмою.

28.11.2023 через систему «Електронний суд» від представниці позивача надійшло клопотання в якому просить суд розглядати справу без участі представника відповідача. Крім того, остання позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

У судове засідання, 28.11.2023, представники сторін не з`явилися.

Відповідно до частини першої та третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Як вбачається із частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення представників сторін належним чином про розгляд судової справи і забезпечення їх явки в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів, а також беручи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов до висновку про наявність підстав для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/742/23 від 27.06.2023, яке набрало законної сили, встановлено наступні обставини справи.

21.01.2005 між ЗАТ «Трансмост» (продавець) та ПП «Гранд - Інвестбуд» (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого покупець набув у власність нерухоме майно - рекреаційний комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначений комплекс складається з таких будівель та споруд: ресторан «Товстий мельник», позначений в технічній документації літерою «А» загальною площею 1001,30 м2; будівля, позначена в технічній документації літерою «Г» загальною площею 144,40 м2; вбиральня, позначена в технічній документації літерою «Д» загальною площею 23,40 м2; бар «Шашлична», позначений в технічній документації літерою «Б»; бар «Острів», позначений в технічній документації літерою «В»; басейн І; літня сцена ІІ.

Нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,8965 га, кадастровий номер 7310136300:11:003:0005, у АДРЕСА_1 , яка перебувала у постійному користуванні ЗАТ «Трансмост» на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 16.11.1995 серія І-ЧВ № 000303, виданого відповідно до рішення Чернівецької міської ради народних депутатів від 26.09.1995. У цьому Державному акті визначено, що земельну ділянку було надано у постійне користування ЗАТ «Трансмост» для реконструкції кафе «Озерне».

Рішенням 24 сесії V скликання Чернівецької міської ради від 12.02.2008 № 510 затверджено технічну документацію з грошової оцінки земель міста Чернівці, у складі текстових та графічних матеріалів, розроблену Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст «Дніпромісто» (пункт 1 Рішення).

Пунктом 6 вищевказаного рішення вирішено привести у відповідність до Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» розміри ставок орендної плати за використання земель, визначених Положенням про оренду земельних ділянок та порядок визначення розмірів орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівці, затвердженого рішенням 19 сесії міської ради V скликання від 30.08.2007 № 391, змінивши розмір ставок які менші 3 % на 3 %, крім пункту 3.1.5 (сільськогосподарське призначення).

Рішенням 33 сесії V скликання Чернівецької міської ради від 23.10.2008 № 715 затверджено Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях та визнано таким, що втратило чинність з 01.01.2009 рішення 19 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 30.08.2007 № 391 «Про затвердження положення про оренду земельних ділянок та порядок визначення розмірів орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях».

Рішеннями Чернівецької міської ради 10 та 22 сесії VI скликання від 28.07.2011 № 221 та від 29.03.2012 № 467 внесено зміни до Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 23.10.2008 № 715.

Пунктом 5.1 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати земельні ділянки в м. Чернівцях затверджені основні ставки орендної плати, у т.ч. 3 % для розміщення закладів торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, літніх майданчиків та ринків, туристичних агентств та фірм.

Відповідно до пункту 6.2 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати земельні ділянки в м. Чернівцях, розмір орендної плати переглядається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки земель міста Чернівці та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України, в тому числі рішеннями Чернівецької міської ради, що набрали чинності у порядку, визначеному законодавством, або умовами договору оренди землі.

02.09.2021 Чернівецька міська рада прийняла рішення № 426, яким визнала таким, що втратив чинність пункт 38.1 рішення Виконавчого комітету міської ради від 18.12.2001 № 1041/25 «Про надання в користування та оренду, передачу у приватну власність земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення» в частині надання ЗАТ «Трансмост» земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 площею 0,8965га (кадастровий номер 7310136300:11:003:0005) у постійне користування для обслуговування кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та будівництва літньої сцени за рахунок земель запасу міста, та визнала таким, що втратив чинність, Державний акт на право постійного користування землею від 16.11.1995 № 521, виданий ЗАТ «Трансмост», у зв`язку із переходом права власності на нерухоме майно до ПП «Гранд-Інвестбуд», а ПП «Гранд-Інвестбуд» зобов`язано оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку. (підстава: інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон, відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.06.2021 №262321179, ст. 141 Земельного кодексу України.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 у справі № 926/4740/21, залишеною без змін постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.09.2022, відмовлено ПП «Гранд-Інвестбуд» у задоволенні позовних вимог щодо визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 0,8965 га, кадастровий номер 7310136300:11:003:0005, розташованої у АДРЕСА_1 .

Вищевказані судові рішення обґрунтовані тим, що ЗАТ «Трансмост» як продавцем нерухомого майна - рекреаційного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (покупець) в силу закону (ст. 141 Земельного кодексу України) втрачено право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Оскільки законодавством, чинним на момент вчинення правочину, не передбачено безумовного переходу права користування чи власності на земельну ділянку при переході права власності на об`єкти нерухомого майна, а вимагає переоформлення такого права, ПП «Гранд-Інвестбуд» листами вих. № 22/04-19 від 22.04.2019 та вих. № 24/09-19 від 24.09.2019 зверталось до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради та Чернівецької міської ради із заявами про надання дозволу на складання проекту відведення в постійне користування земельної ділянки, що знаходиться у АДРЕСА_1 , для обслуговування рекреаційного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на правах, що були у попереднього землекористувача.

Рішенням Чернівецької міської ради VII скликання №1874 від 26.09.2019 ПП «Гранд-Інвестбуд» відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,8965 га в постійне користування для обслуговування рекреаційного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у зв`язку із тим, що приватні підприємства не можуть набувати права постійного користування земельними ділянками в розумінні ст.92 Земельного кодексу України в редакції, чинній станом на 21.01.2005. Зазначене рішення є чинним і у встановленому порядку не оскаржено.

Верховний Суд також зазначив, що встановлені обставини в цій справі свідчать про те, що умовами договору купівлі-продажу від 21.01.2005 нерухомого майна - рекреаційного комплексу «Озерне» не було визначено розміру земельної ділянки, право користування якою переходить до покупця.

Крім того, установлені обставини в цій справі свідчать, що рішенням Чернівецької міської ради від 02.09.2021 № 426, зокрема зобов`язано ПП «Гранд-Інвестбуд» оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку. Отже, Чернівецькою міською радою запропоновано ПП «Гранд-Інвестбуд» оформити на своє ім`я документи на користування земельною ділянкою.

Водночас Верховний Суд звернув увагу на положення статті 92 Земельного кодексу України, які обмежують коло осіб, що можуть бути постійними користувачами земельних ділянок.

Судом при вирішенні справи також встановлено, що рішенням міської ради V скликання від 12.02.2008 № 510 «Про затвердження технічної документації з грошової оцінки земель міста Чернівців та визнання такими , що втратили чинність раніше прийняті рішення» затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Чернівці.

Доказів оскарження чи скасування рішення міської ради про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Чернівці відповідачем не подано, докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27.10.2021 № НВ-7306495332021 державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 7310136300:11:003:0005 здійснено 13.08.2015, цільове призначення - для будівництва та обслуговування земель, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання для обслуговування кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та будівництво літньої сцени, форма власності комунальна. У витязі зазначено про обмеження у використанні земельної ділянки, вид обмеження - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах. Площа земельної ділянки, на яку поширюється дія обмеження - 0,6515 га, строк дії обмеження безстроково.

Як вбачається з Додатку до вищевказаного Витягу - кадастрового плану та експлікації земельних угідь, на даній земельній ділянці знаходяться землі під соціально-культурними об`єктами.

Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 22.10.2021 № 274, нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 16784094 грн.

Згідно проведених позивачем розрахунків загальна сума безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати становить 1496547,43 грн за користування земельною ділянкою кадастровий номер 7310136300:11:003:0005 у період з 12.03.2017 по 29.02.2020.

Судом встановлено, що відповідач договір оренди земельної ділянки з Чернівецькою міською радою не уклав, тож використовував земельну ділянку без достатньої правової підстави.

У матеріалах справи відсутні докази добровільної сплати відповідачем орендної плати чи земельного податку за спірний період за користування спірною земельною ділянкою кадастровий номер 7310136300:11:003:0005.

Станом на момент вирішення даного спору відповідач кошти в сумі 149547,43 грн не сплатив.

5. Мотиви, якими керується суд та застосоване ним законодавство.

Згідно зі статі 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Податковим кодексом України встановлено, що плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

За змістом статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд виходить, зокрема, із того, що відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі статтею 1214 названого Кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме з цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Судом встановлено, що відповідач в період з 12.03.2017 по 29.02.2020 використовував спірну земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав, без укладення договору оренди землі.

Факт користування відповідачем спірною земельною ділянкою не заперечується сторонами та не спростований жодними доказами, тому зазначені обставини не підлягають доказуванню в силу положень частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, Чернівецька міська рада, як власник спірної земельної ділянки, мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.

Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати згідно із статтями 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 09.02.2021 у справі № 922/3617/19.

Стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати можливе виключно з моменту формування земельних ділянок як об`єктів цивільного права, а саме після проведення державної реєстрації права власності.

Суд зазначає, що Верховним Судом вже сформована стала практика щодо безпідставного стягнення збережених коштів у вигляді орендної плати. Серед іншого, Верховний Суд наголошував, що об`єктом цивільних прав може бути земельна ділянка з моменту її формування та державної реєстрації права власності. Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №922/1453/20, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Судом встановлено, що державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 7310136300:11:003:0005 здійснено 13.08.2015, тож вона сформована та зареєстрована як об`єкт цивільних прав, оскільки на неї зареєстроване право комунальної власності, із зазначенням Чернівецької міської ради як суб`єкта права власності.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу від 21.01.2005, укладеного з між ЗАТ «Трансмост», за відповідачем зареєстровано право власності на нерухоме майно - рекреаційний комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований на спірній земельній ділянці.

Отже, із дня набуття права власності на об`єкти нерухомого майна відповідач як власник такого майна став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований ці об`єкти, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розміщено їх майно.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів того, що наявність прибережної захисної смуги перешкоджає йому у здійсненні господарської діяльності та використанні усієї земельної ділянки для обслуговування власної нерухомості - ресторану, барів, басейна.

Суд звертає увагу, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27.10.2021 № НВ-7306495332021 спірна земельна ділянка віднесена до категорії землі житлової та громадської забудови, а не до земель водного фонду.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що аналіз частини четвертої ст. 59 Земельного кодексу України дає підстави вважати, що у прибережних захисних смугах хоча і встановлено режим обмеженої господарської діяльності, однак допускається використання земельних ділянок для рекреаційних цілей.

Враховуючи, що на спірній земельній ділянці розташований рекреаційний комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 », вона може використовуватись відповідачем за цільовим призначенням з урахування режиму господарської діяльності, встановленого для прибережних захисних смуг.

В протилежному випадку, якщо погодитись з думкою відповідача, в межах прибережної захисної смуги не можуть знаходитись об`єкти нерухомого майна (ресторан, бари), що перебувають у його власності.

Суд звертає увагу, що відповідач з моменту набуття права власності на вказаний об`єкт нерухомості не порушував питання щодо поділу земельної ділянки у зв`язку із неможливістю її використання.

Щодо визначення розміру безпідставно збережених коштів, які підлягають стягненню з відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

З огляду на те, що чинним законодавством не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 22.10.2021 № 274, нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 16784094 грн.

Будь-яких доказів на спростування зазначеного витягу відповідач не надав.

Суд відхиляє доводи відповідача про неправильність розрахунку безпідставно збережених коштів з посиланням на те, що до моменту втрати чинності Державним актом на право постійного користування землею від 16.11.1995 плата за спірну земельну ділянку повинна була справлятись у формі земельного податку за ставкою, передбаченою пунктом 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України виходячи з того, що при переході права власності на будівлю право користування спірною земельною ділянкою могло перейти до відповідача виключно на умовах оренди, оскільки він не належить до кола суб`єктів, які станом на момент виникнення спірних правовідносин могли набути право постійного користування земельною ділянкою.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 у справі № 926/4740/21, залишеною без змін постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.09.2022, відмовлено ПП «Гранд-Інвестбуд» у задоволенні позовних вимог щодо визнання права постійного користування спірною земельною ділянкою з посиланням на те, що ЗАТ «Трансмост» як продавцем нерухомого майна - рекреаційного комплексу "Озерне" в силу закону (ст.141 Земельного кодексу України) втрачено право постійного користування спірною земельною ділянкою, а умовами договору купівлі-продажу не було визначено розміру земельної ділянки, право користування якою переходить до покупця.

Посилання відповідача на рішення 9 сесії Чернівецької міської ради VIII скликання № 426 є безпідставним, оскільки даним рішенням не припинено право постійного користування, а лише констатовано факт втрати чинності Державного акта на право постійного користування землею від 16.11.1995 та зобов`язано відповідача оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку.

Таким чином, позивач при здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів не міг застосувати передбачену пунктом 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України ставку земельного податку за період користування відповідачем спірною земельною ділянкою з 12.03.2017 по 29.02.2020 (втрата чинності Державного акту на право постійного землекористування).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (стаття 21 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно із статтею 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

За даними сайту Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Держгеокадастру), коефіцієнт індексації даної категорії земель за 2017 - 2019 роки - 1,0 та за 2019 - 2020 - 1,0.

Таким чином, нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у 2017-2020 роках становить 16784094 грн.

Судом спростовується твердження відповідача про те, що для проведення розрахунку безпідставно збережених коштів за 2020 рік потрібний витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок за даний період, який у матеріалах справи відсутній, оскільки витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20).

Розмір застосованої при розрахунку безпідставно збережених коштів відсоткової ставки орендної плати (3%) згідно категорії та цільового призначення спірної земельної ділянки відповідає Положенню про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 23.10.2008 № 715.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути безпідставно збережені кошти за користування спірною земельною ділянкою за період з 12.03.2017 по 29.02.2020 у сумі 1496547,43 грн.

За таких обставин справи позов слід задовольнити.

6. Стосовно заяви про застосування строку позовної давності.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач заявив клопотання про застосування позовної давності до позовної вимоги про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в сумі 28969,82 грн за період з 12.03.2017 по 02.04.2017, тобто за 21 календарний день.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17-ц).

Як вбачається із матеріалів справи, датою звернення позивача із позовом до суду є 28.08.2023, а предметом спору - стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 1496547,43 грн, нарахованих за період з 12.03.2017 до 29.02.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінетом Міністрів України. Станом на дату розгляду цієї справи, постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.».

Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (в тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК) є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а у суду відсутні підстави для застосування статті 267 Цивільного кодексу України (наслідки спливу позовної давності).

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

КСУ неодноразово зазначав, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення КСУ від 13.05.1997 №1-зп/1997, від 09.02.1999 №1-рп/1999, від 05.04.2001 № 3-рп/2001 тощо).

Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (речення 1-3 абз.5 п.3 мотивувальної частини рішення КСУ від 03.10.1997 №4-зп/1997).

До набрання чинності Законом № 540-ІХ не існувало норм щодо можливості продовження позовної давності (в тому числі встановленої статтями 257, 258 ЦК) у зв`язку з запровадженням карантину через пандемію COVID-19. Тобто цей Закон містить нову норму, яка врегульовує суспільні відносини, що не були раніше унормовані і фактично виникли лише із запровадженням карантину відповідно до Постанови № 211. Тому відсутній ризик виникнення конфлікту норм, які регулюють однакові суспільні відносини.

Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності - на строк дії карантину, який, відповідно до Постанови № 211, починається саме з 12.03.2020.

При цьому правовий режим та суспільно-економічні наслідки карантину, що виник через пандемію COVID-19 та тривав з 12.03.2020 до 02.04.2020 (до набрання чинності Законом № 540-ІХ), фактично не відрізнялись від тих, що існували після зазначеної дати. Тому позиція щодо можливості продовження позовної давності лише у разі, якщо сплив такої позовної давності мав настати з 02.04.2020, унеможливлює звернення інших осіб до суду лише на тій підставі, щодо позовна давність стосовно їх вимог мала спливати у період з 12.03.2020 до 02.04.2020.

У зв`язку з цим суд вважає, що відсутні підстави пов`язувати можливість продовження позовної давності саме з датою набрання чинності Законом № 540-ІХ, а не датою введення карантину.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та встановлені судом обставини, стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в сумі 28969,82 грн за період з 12.03.2017 по 02.04.2017, тобто за 21 календарний день, трирічна позовна давність позивачем не пропущена.

7. Висновки за наслідками розгляду справи.

Дослідивши фактичні обставини справи, суд встановив, що приватне підприємство «Гранд - Інвестбуд», як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею за період з 12.03.2017 по 29.02.2020, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

8. Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи обґрунтованість позову, судовий збір в розмірі 22448,21 грн підлягає стягненню з відповідача на користь Чернівецької міської ради.

Враховуючи положення частини п`ятої статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оскільки учасники справи в судове засідання 28.11.2023 не з`явилися, а також враховуючи перебування судді у відпустці, рішення складено та підписано 11.12.2023.

Керуючись статтями 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1. Позов Чернівецької міської ради до приватного підприємства «Гранд-Інвестбуд» про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 1496547,43 грн задовольнити.

2. Стягнути з приватного підприємства «Гранд-Інвестбуд» (58008, м. Чернівці, вул. Вокзальна, 4, код ЄДРПОУ 33173863) на користь Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, Центральна площа, 1, код ЄДРПОУ 36068147) безпідставно збережені кошти в сумі 1496547,43 грн та 22448,21 грн судового збору.

Позивач - Чернівецька міська рада (58002, м. Чернівці, Центральна площа, 1, код ЄДРПОУ 36068147).

Відповідач - приватного підприємства «Гранд-Інвестбуд» (58008, м. Чернівці, вул. Вокзальна, 4, код ЄДРПОУ 33173863).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Володимир БАЙТАЛЮК

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/