Рішення

від 20.11.2023 по справі 752/2644/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/2644/23

Провадження №2/752/3753/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2023 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кордюкової Ж.І.,

за участю секретаря Дураєвої А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Домітращук І.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної академії наук України про стягнення нарахованої, але невиплаченої суми заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної академії наук України (далі - ДВП «Будремсервіс») про стягнення нарахованої, але невиплаченої суми заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що в період з 17.04.1995 по 10.10.2022 перебувала в трудових відносинах з відповідачем, які були припинені на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

У день звільнення відповідач не провів з нею повного розрахунку, не виплатив заборгованість по заробітній платі в розмірі, не виплатив компенсацію за невикористану відпустку.

Заборгованість по заробітній платі утворилась за червень - липень 2022 року в розмірі 20606,40 грн., з розрахунку 10303,20 грн. за кожний місяць.

Компенсація за невикористану відпустку за період з 17.04.2005 по 10.10.2022 становить 223620 грн., виходячи з такого розрахунку: 28 календарних днів відпустки за 17 років (476 календарних днів), з 17.04.2022 по 10.10.2022 (11 календарних днів), всього 487 календарних днів, середньоденна заробітна плата 459,18 грн., розмір компенсації дорівнює 459,18 грн. х 487 календарних днів = 223620 грн.

Їй була спричинена моральна шкода. Вона понесла моральні страждання через невиплату їй заробітної плати. Оскільки не отримала кошти на проживання, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладати зусиль для утримання себе. Вона була змушена завертатись за медичною допомогою.

Розмір моральної шкоди оцінила в 200000 грн.

Оскільки роботодавець не виконав вимоги трудового законодавства щодо своєчасного розрахунку при звільненні, то він повинен сплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні

Просила стягнути з відповідача на свою користь:

заборгованість по заробітній платі в розмірі 20606,40 грн.;

компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 223620 грн.;

моральну шкоду в розмірі 200000 грн.;

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2022 по дату ухвалення рішення;

судові витрати покласти на відповідача.

09.02.2023 судом постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

13.03.2023 судом постановлено ухвалу про відкриття провадження та розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

24.07.2023 судом постановлено ухвалу про витребування доказів.

12.06.2023 позивач подала заяву про зменшення позовних вимог, в якій просила стягнути з відповідача на свою користь:

заборгованість по заробітній платі в розмірі 20606,40 грн.;

компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 223620 грн.;

моральну шкоду в розмірі 50000 грн.;

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2022 по дату ухвалення рішення;

судові витрати покласти на відповідача.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Домітращук І.М. підтримали заявлений позов, підтвердили доводи, викладені в ньому.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 в період з 17.04.1995 по 10.10.2022 працювала на ДВП «Будремсервіс» на посаді головного бухгалтера.

Трудові відносини були припинені на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін, що підтверджується копією трудової книжки позивача та копією наказу від 10.10.2023 №8-к.

На момент звільнення позивачки з роботи сума боргу по заробітній платі становила 20606,33 грн, що підтверджується розрахунковою відомістю за квітень 2023 року, наданої відповідачем.

За розрахунком позивачки на день звільнення невикористана відпустка за період з 17.04.2005 по 10.10.2022 487 календарних днів (28 календарних днів відпустки за 17 років (476 календарних днів), з 17.04.2022 по 10.10.2022 (11 календарних днів), всього 487 календарних днів.

Відомості про проведення з позивачем повного розрахунку на день ухвалення судового рішення відсутні.

Щодо вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку суд відзначає наступне.

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні приписи містить ч.1 ст. 83 КЗпП України.

Так, абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана дана виплата.

Згідно з абзацом першим пункту 2 розділу ІІІ Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 2 Порядку якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. (абзац четвертий пункту 8 розділу IV Порядку).

Аналогічна позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 по справі №6-195цс134.

Судом встановлено, що відповідач не виконував свого обов`язку та своєчасно не сплачував позивачу заробітну плату, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 20606,33 грн., що відповідач підтвердив розрахунковою відомістю за квітень 2023 року.

Оскільки позивач звільнилася з роботи, то відповідач мав виплати всі суми, що належать ОСОБА_1 від підприємства в день її звільнення. Проте відповідач цього обов`язку не виконав, чим порушив права позивача, що має наслідком задоволення вимог про стягнення боргу по заробітній платі в сумі 20606,40 грн. та компенсації за невикористану відпустку в кількості 487 календарних днів в розмірі 223620 грн. (середньоденна заробітна плата х кількість календарних днів невикористаної відпустки = 459,18 грн. х 487 = 223620 грн.).

При цьому на вимогу суду відповідач не надав копії наказів про надання щорічних відпусток позивачці, посилаючись на те, що вони на підприємстві відсутні, оскільки колишній директор не передав новому директору жодної документації.

Суд зауважує, що ніяких доказів на підтвердження вищезазначених обставин відповідач не надав. За таких обставин суд вважає, що відповідач ухилився від надання доказів, які витребовувались судом, а тому вважає можливим визнати, що кількість днів невикористаної відпустки позивачки за період з 17.04.2005 по 10.10.2022 становить 487 календарних днів.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2022 по 20.11.2023 (день ухвалення рішення) суд відзначає наступне.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції, яка набрала чинності 19.07.2022) встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки по день проведення фактичного розрахунку, суд враховує, що позивач була звільнена 10.10.2022, в день звільнення вона знаходилася на роботі і оплата за цей робочий день була нарахована. Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки має обчислюватися за шість місяців, починаючи з дня, наступного за днем звільнення позивача, тобто за період з 11.10.2022 по 10.04.2023, включно, в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).

Суд відзначає, що період з 11.04.2023 по 20.11.2023 (день ухвалення рішення), включно, виходить за межі шести місяців, за які може бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку, що визначено ч.1 ст.117 КЗпП України, а тому вимога про стягнення середнього заробітку за цей період є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

За розрахунком суду середньоденна заробітна плата позивача становить 10303,20 грн. та розрахована, виходячи з того, що розмір заробітної плати позивачки у серпні та у вересні 2022 року становив 10303,20 грн. за кожний місяць.

Середньоденна заробітна плата = (заробітна плата за серпень 2022 року + заробітна плата за вересень 2022 року) : (кількість робочих днів у серпні 2022 року + кількість робочих днів у вересні 2022 року) = (10303,20 грн. + 10303,20 грн.): (23 робочі дні + 22 робочі днів) = 20606,40 грн. : 45 робочих днів = 457,92 грн.

Загальна днів затримки за період з 11.10.2022 по 10.04.2023, включно, становить 130 робочих днів, яка складається з 15 робочих днів затримки у жовтні 2022 року, 22 робочих днів затримки у листопаді 2022 року, 22 робочих днів затримки у грудні 2022 року, 22 робочих днів затримки у січні 2023 року, 20 робочих днів затримки у лютому 2023 року, 23 робочих днів затримки у березні 2023 року, 6 робочих днів затримки у квітні 2023 року.

Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 59529,60 грн. (визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів затримки, тобто 457,92 грн. х 130 робочих днів затримки = 59529,60 грн.), яка розрахована судом з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

При цьому суд вважає, що на день звільнення позивача не існувало об`єктивних обставин, що перешкоджали провести з нею розрахунок. Доказів на підтвердження протилежного відповідач не надав.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 20000 грн. суд відзначає наступне.

Статтею 237-1 КЗпП України встанволено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Враховуючи, те що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то вимоги позивачки є законними і обґрунтованими.

Суд вважає, що компенсація завданої моральної шкоди має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналізуючи вищенаведені норми права у сукупності з доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позивачу була спричинена моральна шкода бездіяльністю відповідача, яка полягала у невиплаті їй при звільненні належних сум.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що на день розгляду справи відповідач не виплатив позивачці належні їй від підприємства суми, також суд враховує конкретний характер порушення прав позивача, погіршення її матеріального стану, тяжкість, істотність і тривалість вимушених змін у житті після невиплати належних сум.

Суд вважає, що підлягає задоволенню вимога про відшкодування за рахунок відповідача моральної шкоди в розмірі 10000 грн., оскільки доводи та надані докази у справі свідчать про те, що порушення законних прав позивача, яке полягало у невиплаті заробітної плати в порядку і строки, встановлені чинним законодавством, призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач пропустила строк для звернення до суду з цим позовом, визначений ст. 233 КЗпП України, який закінчився 10.01.2023, суд відзначає наступне.

Частинами 1, 2 ст. 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

{Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 див. в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2012 від 22.02.2012}

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Позивач була звільнена з роботи 10.10.2022, а до суду звернулась 07.02.2023.

Проте п.1 Прикінцевих положень КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тривав з 12.03.2020 до 30.06.2023.

Оскільки позивач була звільнена з роботи в період карантину і до суду звернулась в період дії карантину, то строки звернення до суду для вирішення трудового спору вона не пропустила.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (73,40%) підлягає стягненню судовий збір в сумі 2191,87 грн.

З відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1073,60 грн. за вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі, оскільки позивач звільнена від його сплати відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ст. 430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Керуючись ст.ст. 12-13, 76 - 81, 89, 137, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272-273, 354 - 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 20606 (двадцять тисяч шістсот шість) грн. 40 коп. з урахуванням утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів, компенсацію за невикористану відпустку 223620 (двісті двадцять три тисячі шістсот двадцять) грн. 00 коп. з урахуванням утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2022 по 10.04.2023 в розмірі 59529 (п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот двадцять дев`ять) грн. 60 коп., моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп., судові витрати в розмірі 2191(дві тисячі сто дев`яносто одна) грн. 87 коп.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути з Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної академії наук України на користь держави судові витрати в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення в повному обсязі складено 27.11.2023.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: адвокат Домітращук Ірина Михайлівна, місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Державне виробниче підприємство «Будремсервіс» Національної академії наук України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ломоносова, б. 8-б, код ЄДРПОУ 22963360.

Суддя Ж. І. Кордюкова