Постанова

від 12.06.2024 по справі 752/2644/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/7528/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 752/2644/23

12 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Музичко С.Г.

- Болотова Є.В.

при секретарі - Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою представника Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» адвоката Гуцола Руслана Івановича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року,ухваленого під головуванням судді Кордюкової Ж.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної академії наук України про стягнення нарахованої, але невиплаченої суми заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної академії наук України (далі - ДВП «Будремсервіс») про стягнення нарахованої, але невиплаченої суми заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що в період з 17.04.1995 року по 10.10.2022 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем, які були припинені на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

У день звільнення відповідач не провів з нею повного розрахунку, не виплатив заборгованість по заробітній платі, не виплатив компенсацію за невикористану відпустку.

Заборгованість по заробітній платі утворилась за червень - липень 2022 року в розмірі 20 606,40 грн., з розрахунку 10 303,20 грн. за кожний місяць.

Компенсація за невикористану відпустку за період з 17.04.2005 по 10.10.2022 становить 223 620 грн., виходячи з такого розрахунку: 28 календарних днів відпустки за 17 років (476 календарних днів), з 17.04.2022 по 10.10.2022 (11 календарних днів), всього 487 календарних днів, середньоденна заробітна плата 459,18 грн., розмір компенсації дорівнює 459,18 грн. х 487 календарних днів = 223620 грн.

Протиправними діями відповідача їй була спричинена моральна шкода, через невиплату їй заробітної плати, оскільки не отримала кошти на проживання, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладати зусиль для утримання себе. Вона була змушена завертатись за медичною допомогою. Розмір моральної шкоди оцінила в 200 000 грн.

Оскільки роботодавець не виконав вимоги трудового законодавства щодо своєчасного розрахунку при звільненні, то він повинен сплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні

Посилаючись на наведене, позивач просила стягнути з відповідача: заборгованість по заробітній платі в розмірі 20606,40 грн.;компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 223620 грн.;моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2022 по дату ухвалення рішення.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 20 606 грн. 40 коп. з урахуванням утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів, компенсацію за невикористану відпустку 223 620 грн. 00 коп. з урахуванням утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2022 по 10.04.2023 в розмірі 59 529 грн. 60 коп., моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. 00 коп., судові витрати в розмірі 2 191 грн. 87 коп.

Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.

Стягнуто з Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної академії наук України на користь держави судові витрати в розмірі 1 073 грн. 60 коп.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ДВП «Будремсервіс» адвокат Гуцол Р.І. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд не надав оцінки наявним у справі доказам, а саме відомостям на виплату готівки, які підтверджують отримання позивачем заробітної плати за червень та липень 2022 року (а.с. 84, зворот, а.с. 93).

Посилався на те, що вимоги про стягнення компенсації за невикористані відпустки є завідомо безпідставними, оскільки позивач, звертаючись із позовом, свідомо ввела суд в оману, що їй не нараховувалися та не виплачувалися відпускні за вказаний період. Зокрема, позивач працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера і сама нараховувала і виплачувала заробітні плати, відпустки тощо, заповнювала і підписувала відповідні фінансові документи відповідача, оформляла та зберігала відповідну фінансову документацію. Фактично, підписуючи і складаючи фінансові документи, позивач своїм підписом визнає, що інформація у відповідних фінансових документах відповідає дійсності. При звільненні позивача, остання не передала відповідачеві жодних бухгалтерських документів, про що відповідач повідомляв суд першої інстанції, тому відповідач не мав змоги надати докази на спростування позовних вимог. Після того, як суд розглянув спір, відповідач у грудні 2023 року здійснював переїзд до іншого приміщення, та під час переїзду були виявлені папки з бухгалтерськими документами, к тому числі розрахунково-платіжні відомості, що складалися та підписувалися позивачем, та які містять інформацію про нарахування і виплату позивачеві відпускних за чергові відпустки.

Зауважував, що відповідач з об'єктивних причин не мав можливості подати вищезазначені докази до суду першої інстанції, тому просив суд надати належну правову оцінку таким доказам, які додані до апеляційної скарги.

В судовому засіданні представник ДВП «Будремсервіс»- Терещенко В.М. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, перевіривши рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 17.04.1995 року по 10.10.2022 року працювала на ДВП «Будремсервіс» на посаді головного бухгалтера.

Трудові відносини були припинені на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін, що підтверджується копією трудової книжки позивача та копією наказу від 10.10.2023 №8-к.

На момент звільнення позивачки з роботи сума боргу по заробітній платі становила 20 606,33 грн, що підтверджується розрахунковою відомістю за квітень 2023 року, наданої відповідачем.

За розрахунком позивачки на день звільнення невикористана відпустка за період з 17.04.2005 по 10.10.2022 487 календарних днів (28 календарних днів відпустки за 17 років (476 календарних днів), з 17.04.2022 по 10.10.2022 (11 календарних днів), всього 487 календарних днів.

Відомості про проведення з позивачем повного розрахунку на день ухвалення судового рішення відсутні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звільнилася з роботи, тому відповідач мав виплатити всі суми, що належать ОСОБА_1 від підприємства в день її звільнення. Проте відповідач цього обов`язку не виконав, чим порушив права позивача, що має наслідком задоволення вимог про стягнення боргу по заробітній платі в сумі 20606,40 грн., компенсації за невикористану відпустку в кількості 487 календарних днів в розмірі 223620 грн. (середньоденна заробітна плата х кількість календарних днів невикористаної відпустки = 459,18 грн. х 487 = 223620 грн.), середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2022 по 10.04.2023 в розмірі 59529,60 грн., моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Щодо вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати

Відповідно до частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Першого протоколу, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові.

Враховуючи, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», і позивач знаходився з відповідачем у трудових відносинах, при звільненні не отримав усіх належних йому платежів, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ.

Згідно зі статтями 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Згідно зі статтями 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Доказів проведення повного розрахунку з працівником в день її звільнення відповідач до суду не надав, тому висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку є обгрунтованими.

Надавши оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності із розрахунками, наданими позивачем та відповідачем, судом апеляційної інстанції встановлено, що розмір заборгованості по заробітній плати становить 10 303,20 грн., а компенсація за невикористану відпустку становить 87 703,38 грн. (459,18 грн. середньоденна заробітна плата х 191 день некомпенсованої відпустки = 87 703,38 грн.)

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України(у редакції на час звернення з позовом) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (така позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).

Для застосування статті 117 КЗпП України та покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні необхідно встановити вину підприємства.

Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Установивши, що в день звільнення позивачу не були виплачені всі належні від підприємства суми, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 201 120,84 грн. (459,18 грн. середньоденна заробітна плата х 438 днів затримки розрахунку = 201 120,84 грн.)

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі N 487/6970/20 (провадження N 61-1132св22) зазначено, що: "зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи".

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі N 180/1735/16-ц (провадження N 61-18013сво18)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі N 487/6970/20 (провадження N 61-1132св22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі N 477/874/19 (провадження N 14-24цс21) вказано, що "абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року у справі N 326/789/21 (провадження N 61-4995св23) зазначено, що: "У постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі N 6-23цс12 зроблено висновок, що "КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати".

Встановивши порушення відповідачем норм трудового законодавства України щодо позивача, з урахуванням тривалості, тяжкості вимушених змін у житті позивача та глибини душевних хвилювань і страждань, пов`язаних з необхідністю відновленням таких прав, суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Проте, з урахуванням періоду затримки, а також виходячи з обґрунтованості позову щодо наявності такої шкоди саме у зв`язку з порушенням трудових прав позивача відповідачем, засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає необхідним визначити розмір грошової компенсації моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн.

Підсумовуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року в частині задоволених позовних та судових витрат необхідно змінити, стягнувши з ДВП «Будремсервіс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 10 303,20 грн., компенсацію за невикористану відпустку 87 703,38 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 201 120,84 грн., моральну шкоду в розмірі 5 000 грн., судові витрати в розмірі 2 011,21 грн.

Щодо витрат відповідача на правову допомогу

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства»).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У статті 133 ЦПК України перелічено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді апеляційної інстанції, а саме: надано правову інформацію, консультацію і розяснення щодо оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційній інстанції; вивчено та зроблено правовий аналіз наданих клієнтом матеріалів справи та додаткових матеріалів у справі; написано та оформлено для подання до суду апеляційної скарги на рішення суду.

Згідно платіжних інструкцій від 15 квітня 2024 року, 20 березня 2024 року, 16 лютого 2024 року, 23 січня 2024 року, відповідачем здійснено оплату послуг адвоката.

Враховуючи предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, часткове задоволення апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн. не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості, тому апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання про стягнення судових витрат та стягнення із позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України , апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної академії наук України адвоката Гуцола Руслана Івановича - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року в частині задоволених позовних та судових витрат змінити.

Стягнути з Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 10 303,20 грн., компенсацію за невикористану відпустку 87 703,38 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 201 120,84 грн., моральну шкоду в розмірі 5 000 грн., судові витрати в розмірі 2 011,21 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного виробничого підприємства «Будремсервіс» Національної академії наук України витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 25 червня 2024 року.

Головуючий: Судді: