Постанова

від 06.12.2023 по справі 629/6198/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року м. Харків Справа № 629/6198/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В.,

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,

представників сторін:

прокурор - Горгуль Н.В., посвідчення №072833 від 01.03.2023,

позивача не з`явився,

1-го відповідача не з`явився,

2-го відповідача Свіщов Р.В., ордер серії ВІ №1155242 від 11.07.2023, свідоцтво №3910 від 27.08.2021,

третьої особи Свіщов Р.В., ордер серія ВІ №1159638 від 07.08.2023, свідоцтво №3910 від 27.08.2021,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№2218Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Пономаренко Т.О., дата складання повного тексту рішення - 03.10.2023, у справі №629/6198/21

за позовом Керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області, м. Лозова, Харківська обл., в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області, м. Лозова, Харківська обл.,

до 1-го відповідача Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, 2-го відповідача ОСОБА_1 , с. Петропілля, Лозівський район, Харківська обл.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фермерське господарство "Агроленд-2015",с. Литовщина, Лозівський район, Харківська обл.,

про визнання незаконними наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земель

ВСТАНОВИВ:

Керівник Лозівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області звернувся до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області та фізичної особи ОСОБА_1 , в якій просить суд:

- визнати незаконними та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою";

- визнати незаконними та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду;

- визнати недійсним укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га

Позов обґрунтовано порушенням інтересів держави шляхом прийняття відповідачем-1 незаконних наказів про передачу земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, а також укладення відповідачами договору оренди землі сільськогосподарського призначення.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22.06.2023 задоволено заяву керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області про передачу справи за юрисдикцією; передано справу №629/6198/21 до Господарського суду Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 позовну заяву задоволено частково; визнано недійсним укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671; зобов`язано ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га; стягнуто солідарно з фізичної особи ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Харківської області на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 540, 00грн.

В частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою" та визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що зважаючи на викладені висновки Великої Палати у справі №922/1830/19 та беручи до уваги те, що у цій справі прокурор також пред`явив, зокрема, вимоги про визнання незаконним і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою" та №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" та визначив ГУ Держгеокадастру відповідачем-1, а, отже, в частині цієї позовної вимоги прокурор обрав неефективний спосіб захисту, відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування зазначених наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківської області.

Однак, у зв`язку з незаконністю вищевказаних наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671 є таким, що укладений з порушенням зазначених положень закону, що є наслідком визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України.

Також місцевим господарським судом зазначено, що правовими наслідками визнання правочину недійсним, відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України є, зокрема подвійна реституція, коли кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка, яка є предметом оренди підлягає поверненню її власнику.

Щодо клопотання відповідача-1 про застосування позовної давності, місцевий господарський суд зазначив, що не вбачає правових підстав для застосування позовної давності, оскільки лист від ГУ Держгеокадастру у Харківській області надійшов до Лозівської окружної прокуратури Харківської області у квітні 2019 року, після чого прокурор довідався про порушення інтересів держави у вказаній сфері суспільних відносин.

За таких обставин, суд вважає, що обчислення строків позовної давності починається з 17.04.2019. Позивач же звернувся до суду з цим позовом 03.11.2021, тобто до спливу строку позовної давності.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду від 20.09.2023, ОСОБА_1 звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 року у справі №629/6198/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що місцевим господарським судом помилково зазначено про подання прокурором позову самостійно.

Апелянт вважає, що права Лозівської міської ради Харківської області, як позивача, прийнятими наказами та укладеним договором оренди землі не були порушені.

Крім того, як зазначає апелянт, судом першої інстанції не обґрунтовано підстав визнання оскаржуваних наказів незаконними. До того ж, як зазначає апелянт, суд не врахував висновок державної землевпорядної експертизи від 05.05.2015; крім того, перед тим, як прийняти наказ №594/СГ від 18.03.2015 ГУ Держгеокадастру у Харківській області звернулося до Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області з листом про можливість надання земельної ділянки в оренду для фермерського господарства, отже, ГУ Держгеокадастру у Харківській області прийняла відповідне рішення не одноособово, а за погодженням із органом місцевого самоврядування, на території якого знаходиться спірна земельна ділянка.

Апелянт посилається на те, що позивачем належним чином не обґрунтовано та не доведено за допомогою належних та допустимих доказів обставин наявності суспільного інтересу на припинення права користування земельною ділянкою.

Щодо пропуску строку позовної давності апелянт зазначає, що доказів того, що прокурор не міг довідатися про порушення законодавства при винесенні ГУ Держгеокадастру у Харківській області спірного наказу раніше ніж 17.04.2019 до суду не надано. Поряд з цим, як зазначає апелянт, в 2015 році Лозівський міськрайонний прокурор міг довідатися про існування наказів та про розроблений проект землеустрою, а в 2017 році про існування оскаржуваних наказів та договору оренди.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 (з урахуванням ухвали Східного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 про виправлення описки) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі №629/6198/21; встановлено учасникам справи строк до 27.11.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту; встановлено учасникам справи строк до 27.11.2023 для подання заяв і клопотань; призначено справу до розгляду на "06" грудня 2023 р. об 11:00год.

14.11.2023 від 1-го відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, зазначає, що прокурор звернувся з позовом з пропуском строку позовної давності; вважає, що прокуратура могла довідатися про стверджуване порушення у будь-який момент з дня прийняття оскаржуваного наказу.

ГУ Держгеокадастру у Харківській області також зазначає, що вибуло зі спірних правовідносин оренди.

З огляду на викладене, просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Також 1-ий відповідач просить розглядати скаргу без участі його представника з урахуванням правової позиції, викладеної у відзиві на апеляційну скаргу.

05.12.2023 від прокурора надійшли письмові пояснення, зазначає, що прокурором доведено порушення інтересів держави оспорюваними наказами ГУ Держгеокадастру у Харківській області та укладеним на їх підставі договором оренди землі; також прокурор вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи відповідачів про можливість для прокурора бути обізнаним про порушення в силу своїх повноважень з дати прийняття оскаржуваних наказів про передачу спірної земельної ділянки в оренду.

З огляду на викладене, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 06.12.2023 представник апелянта оголосив доводи апеляційної скарги, просить скаргу задовольнити.

Представник 3-ої особи також підтримав вимоги апеляційної скарги.

Прокурор проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить у її задоволенні відмовити.

Інші учасники справи своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, представники позивача та 1-го відповідача в судове засідання не з`явились, сторони були належним чином завчасно повідомлені про час, дату та місце судового засідання.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, прокурор, представник апелянта та третьої особи висловили доводи і вимоги щодо апеляційної скарги, а неявка у судове засідання представників позивача та 1-го відповідача, який просив розглядати скаргу без участі його представника, не перешкоджає розгляду скарги, про що учасники справи були повідомлені ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2023, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши у судовому засіданні прокурора, представників 2-го відповідача та третьої особи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, 28.08.2014 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із трьома заявами про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства орієнтовними площами 19, 6339га, 11, 8492га та 15, 9га і для ведення фермерського господарства орієнтованою площею 15га. Загальна площа земель за вказаними заявами складає 62, 3831га.

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 надані дозволи на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок орієнтовною загальною площею 62, 3831га, а саме, наказами:

- від 01.09.2014 №2043-СГ стосовно 3-х земельних ділянок орієнтовною площею 4га, 2, 0938га та 13, 5401га (19, 6339га), які розташовані за межами населених пунктів Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області;

- від 01.09.2014 №2044-СГ - 1-ї земельної ділянки орієнтовного площею 11, 8492 га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області;

- від 01.09.2014 №2045-СГ - 1-ї земельної ділянки орієнтовною площею 15, 9га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області;

- від 20.10.2014 №2791-СГ - 1-ї земельної ділянки орієнтовною площею 15га, яка розташована за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області.

У подальшому наказами №2872-СГ від 28.10.2014, №2871-СГ від 28.10.2014, №3474-СГ від 12.12.2014, №51-СГ від 13.01.2015 Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вказаних 6 земельних ділянок загальною площею 62, 3831га в натурі (на місцевості) та передано їх ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років (кадастрові номери - 6323955700:03:000:0528 - 4га, 6323955700:03:000:0529 12, 5401га, 6323955700:03:000:0530 2, 0938га, 6323983000:03:000:0225 11, 8492га, 6323983000:03:000:0226 15, 9000га, 6323983000:01:000:0306 - 15, 0000га).

Річний розмір орендної плати за користування зазначеними земельними ділянками встановлено на рівні 4 (чотирьох) % від нормативної грошової оцінки.

На підставі зазначених наказів 02.02.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди земельних ділянок загальною площею 62, 3831га строком на 49 років, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.02.2015 за номерами 8680802, 8680455 8680065, 8679108, 8677872 тa 11.02.2015 за номером 8682542.

18.03.2015 ОСОБА_1 створено ФГ "АГРОЛЕНД-2015" (код ЄДРПОУ 39700037).

Крім цього, наказом №594-СТ від 18.03.2015 Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки загальною орієнтовною площею 36, 6000га, розташованої за межами с. Литовщина Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області.

Згідно вказаного наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 594-СГ від 18.03.2015, розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки надавався до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру для проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації.

05 травня 2015 року Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру надала висновок №441-15 з відповідними зауваженнями, які були виправлені. Після повторної перевірки на висновку було проставлено штам Зауваження враховано (а.с.172 т.1).

04.02.2016 відповідач-2 звернулась до відповідача-1 із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 33, 2267га та надала витяг з земельного кадастру на земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33, 2267га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 та погоджений проект землеустрою (а.с.100 т.1).

У подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 10.02.2016 №850-СГ гр. ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33, 2267га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244, розташованої за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Річний розмір орендної плати за користування земельною ділянкою на правах оренди встановлено в розмірі 8 (вісім) відсотків від її нормативної грошової оцінки.

На підставі вищевказаного наказу, 23.03.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671), згідно якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267 га, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області. Договір укладено на 49 років (а.с.107-111 т.1).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (витяг №263423938 від 29.06.2021) за ОСОБА_1 з 14.12.2019 зареєстровано право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га, договір оренди укладений з фізичною особою.

Відтак, у користуванні ОСОБА_1 на час передачі спірної земельної ділянки в оренду (10.02.2016) відповідно до договорів від 02.02.2015, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , перебували 6 земельних ділянок для ведення фермерського господарства з кадастровими номерами: 6323983000:03:000:0225, 6323955700:03:000:0528, 6323955700:03:000:0529, 6323955700:03:000:0530, 63239.33000:03:000:0226, 6323983000:01:000:0306 загальною площею 62, 3831га.

Таким чином, як стверджує прокурор, ОСОБА_1 від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області отримала земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 33, 2267га з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244, розташованої за межами населених пунктів Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області поза конкурсом в необґрунтованих розмірах, оскільки вона вже на той час була керівником фермерського господарства та мала у користуванні земельні ділянки, які уже отримувала для ведення фермерського господарства та з метою їх використання уже створила фермерське господарство.

Відповідно до листа Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області №38-2230 вих-19 від 22.11.2019 за гр. ОСОБА_1 на праві власності сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми не обліковуються.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів передачі 2-им відповідачем спірної земельної ділянки фермерському господарству.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Таким чином, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

У постанові Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №915/162/19 зазначено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У позовній заяві прокурор зазначив, що порушення інтересу держави у спірних правовідносинах відбулося внаслідок ігнорування відповідачами встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати відповідачем-2 земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів, що спричинило шкоду фінансовим інтересам держави, у вигляді ненадходження коштів до бюджету.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №12826-СГ від 27 червня 2019 року Лозівській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області у комунальну власність передано 678 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8142, 6901га. У додатку до вказаного наказу під №41 передано спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244.

Також, відповідно до рішення Лозівської міської ради Харківської області №1853 від 06 грудня 2019 року до Лозівської міської об`єднаної територіальної громади в особі Лозівської міської ради у комунальну власність прийнято зазначені 678 земельних ділянок сільськогосподарського призначення разом зі спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 та складено акт приймання - передачу.

З огляду на викладене, Лозівська міська рада Харківської області є розпорядником спірної земельної ділянки, а тому є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, окружною прокуратурою листом від 02.08.2021 №61/1-2328вих-21 у порядку частини 4 статті 23 ЗУ Про прокуратуру запропоновано Лозівській міській раді самостійно вжити заходи щодо розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у зв`язку з порушенням процедури надання земельної ділянки, про що повідомити окружну прокуратуру.

Листом №4947/02-13-10 від 03.09.2021 року Лозівська міська рада повідомила про взяття порушеного прокурором питання до відома.

При цьому, жодних активних заходів, спрямованих на захист порушеного інтересу, як суб`єкта права комунальної власності на землю, при використанні спірної земельної ділянки, Лозівською міською радою не вжито.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що прокурором доведено наявність підстав представництва у спірних правовідносинах.

Апелянт в апеляційній скарзі вірно посилається на те, що суд першої інстанції помилково зазначив, що прокурор у спірних правовідносинах звернувся до суду самостійно.

Однак, зазначене не вплинуло на вірність висновку щодо доведення прокурором підстав наявності представництва у спірних правовідносинах.

Щодо суті спору, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Положеннями статті 22 Земельного Кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Частинами 1, 2 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Частинами другою, третьою статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом із тим, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 973-IV (далі - Закон № 973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У спірних правовідносинах Закон №973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц).

Частинами 1 та 2 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на момент прийняття 2-м відповідачем оскаржуваного наказу) унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Статтею 8 названого Закону встановлено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства

За умовами статті 5 Закону України "Про фермерське господарство", право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство", для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом з тим, відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

В даному випадку в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що звертаючись до органу державної влади із заявою про отримання спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 обґрунтовано розмір земельної ділянки, яку відповідач-2 просила передати їй в оренду, з урахуванням можливості її обробітку, не надано доказів, що ОСОБА_2 надавалися пояснення та докази щодо перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що прокурором взагалі не надано заяви ОСОБА_2 про отримання спірної земельної ділянки в оренду, однак, судова колегія зазначає, що така заява в спростування доводів прокурора щодо необґрунтованості отримання спірної земельної ділянки без проведення торгів мала бути надана саме відповідачами, чого останніми здійснено не було.

Поряд з цим, як вірно зазначено місцевим господарським судом, відповідач-2 на час звернення до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населеного пункту Миколаївської сільської ради на території Лозівського району Харківської області, вже отримала 6 земельних ділянок для ведення фермерського господарства, після чого зареєструвала 18.03.2015 ФГ "Агроленд-2015".

Право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, мають тільки громадяни України, які відповідно до Закону України "Про фермерське господарство" можуть його створити. Після державної реєстрації фермерське господарство як юридична особа має право на отримання земельних ділянок на конкурентних засадах у порядку, визначеному законом.

Особливості надання земельних ділянок для фермерського господарства полягають у тому, що така земельна ділянка може бути надана на пільгових умовах, поза межами загального порядку, який передбачає таке набуття прав лише на конкурентних засадах, виключно фізичній особі.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

В той же час, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №908/1445/20, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц вказала, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

У зв`язку з тим, що до моменту відведення ГУ Держгеокадастру в Харківській області у користування ОСОБА_1 земельної ділянки, що є предметом спору в даній справі, у користуванні ОСОБА_1 вже знаходились земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, отримані на позаконкурсній основі, додатково земельна ділянка могла бути отримана ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №927/83/19 та від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

Доказів того, що ОСОБА_1 набула право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га в результаті аукціону або земельних торгів суду не надано.

При цьому, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними, у зв`язку з чим набувач землі не мав перешкод у доступі до законодавства, міг і повинен був знати про те, що громадянин може набути земельну ділянку державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів лише один раз, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки зазначеної особи під час набуття права користування спірними земельними ділянками під обґрунтований сумнів.

Таким чином, набувач спірної земельної ділянки не міг законно набути право користування ними. Натомість він набув зазначене право в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, однак юридичне оформлення права користування землею стало можливим у результаті прийняття органом державної влади низки рішень, які не є такими.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №917/1416/19.

Зазначені обставини ГУ Держгеокадастру у Харківській області не були враховані. Останнє, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання їй в оренду спірної земельної ділянки, не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, проігнорувало обставини попереднього отримання відповідачем-2 на позаконкурсній основі земельні ділянки державної власності в оренду, що дозволило відповідачу-2 повторно на пільгових умовах отримати в оренду земельну ділянку державної власності за відсутності належних правових підстав.

Тому, враховуючи, що ГУ Держгеокадстру у Харківській області не було дотримано обов`язкових умов при передачі відповідачу-2 в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що отримання у користування ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів здійснене з порушенням норм чинного законодавства.

Судова колегія відхиляє доводи апелянта, що суд не врахував висновок державної землевпорядної експертизи від 05.05.2015, оскільки у вказаному висновку не досліджувались зазначені вище правові підстави передачі земельної ділянки громадянину для створення фермерського господарства.

І те, що перед тим, як прийняти наказ №594/СГ від 18.03.2015 ГУ Держгеокадастру у Харківській області звернулося до Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області з листом про можливість надання земельної ділянки в оренду для фермерського господарства, не спростовує встановленого судом факту передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_2 у користування з порушенням вимог закону.

Як вбачається із оскаржуваного рішення місцевого господарського суду від 20.09.2023, суд першої інстанції встановивши факт незаконності наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області №594/СГ від 18.03.2015 та №850-СГ від 10.02.2016, відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора про їх скасування з огляду на неефективність обраного прокурором способу захисту порушеного, з посиланням на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №922/1830/19.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції помилково послався на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №922/1830/19, оскільки у вказаній справі прокурор звертався з позовом самостійно, відтак, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фактично позов пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (ГУ Держгеокадстру у Харківській області).

У даній же справі №629/6198/21 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі власника спірної земельної ділянки Лозівської міської ради, на користь якої також просить повернути спірну земельну ділянку.

Лозівській міській раді було передано спірну земельну ділянку державою у комунальну власність вже після передачі її в оренду ОСОБА_1 .

Відтак, даний позов спрямований на захист прав власника земельної ділянки.

Згідно доводів і вимог апеляційної скарги апелянт не заперечує проти підстав та в цілому відмови судом першої інстанції у задоволенні цих позовних вимог.

Поряд з цим, судова колегія зазначає, що питання належного та ефективного способу захисту прав на земельні ділянки постало й у справі за позовом прокурора до ГУ Держгеокадастру про визнання незаконними й скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок і їх повернення (постанова від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження №12-157гс19)). Як випливає з позиції Великої Палати Верховного Суду, вимога про визнання наказів незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. Водночас така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів.

Отже, позовні вимоги прокурора в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №594-СГ від 18.03.2015 "Про надання дозволу на розроблення документацію із землеустрою" та визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області №850-СГ від 10.02.2016 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду дійсно задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання недійсним укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 договору оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановлений законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За умовами частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 134 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як встановлено судом, спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності передана в оренду відповідачу-2 з порушенням норм земельного законодавства, а саме поза процедурою земельних торгів.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктами "б", "ґ" статті 5 Земельного кодексу України унормовано, що земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

У постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що неконкурентне надання землі у користування не відповідає зазначеним принципам.

Разом з тим, згідно з частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, передбачених частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

У постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19 зазначено, якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

Враховуючи, що спірний договір оренди землі від 23.03.2016 укладений без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постанові від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 23.03.2016 задоволенню не підлягає, оскільки такий правочин є нікчемний в силу положень частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

Однак, суд першої інстанції зазначеного не врахував, відтак, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійним договору оренди земельної ділянки від 23.03.2016.

У зв`язку із цим, рішення місцевого господарського суду від 20.09.2023 слід скасувати в частині задоволеної позовної вимоги прокурора про визнання недійним укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 договору оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671, і прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

Щодо позовних вимог прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га, судова колегія зазначає про таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 зазначено, що з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Хоча земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Як встановлено судом першої інстанції, 18.03.2015 ОСОБА_1 створено та зареєстровано ФГ "АГРОЛЕНД-2015" (код ЄДРПОУ 39700037).

Спірний договір оренди ГУ Держгеокадастру у Харківській області укладено 23.03.2016 з ОСОБА_1 як фізичною особою.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої станом на 29.06.2021 за №263423938, орендарем є ОСОБА_1 .

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад та наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №12826-СГ від 27 червня 2019 року до Лозівської міської об`єднаної територіальної громади в особі Лозівської міської ради у комунальну власність передано 678 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8142, 6901га. У додатку до сказаного наказу під №41 передано спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244.

Також, відповідно до рішення Лозівської міської ради Харківської області №1853 від 06 грудня 2019 року до Лозівської міської об`єднаної територіальної громади в особі Лозівської міської ради у комунальну власність прийнято 678 земельних ділянок сільськогосподарського призначення та складено акт приймання - передачу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язання саме ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га, шляхом підписання відповідного акту прийому-передачі, оскільки договір оренди, на підставі якої земельна ділянка була передана ОСОБА_1 у користування є нікчемним, відтак остання користується земельною ділянкою за відсутністю на те правових підстав.

Щодо доводів апелянта про застосування строку позовної давності судова колегія зазначає таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 905/1331/18.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Прокурором заявлено позовну вимогу про зобов`язання ОСОБА_1 повернути власнику земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 33, 2267га, кадастровий номер 6323983000:03:000:0244.

Відповідно до частин 1, 2 статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №924/820/21 викладено правовий висновок, про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями частини 2 статті 153 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц викладено висновок: "зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".

Зазначений висновок уточнено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц шляхом викладення його першого речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що відповідач-2 отримала у користування за договором оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення з порушенням земельного законодавства. А тому враховуючи нікчемність договору оренди, ОСОБА_1 незаконно користується спірною земельною ділянкою за відсутності належних правових підстав.

Тобто, спірна земельна ділянка із власності міської ради не вибувала, ОСОБА_1 є лише її фактичним користувачем, яка порушує права власника майна.

Відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою свідчить про те, що він володіє нею незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном.

Тому позов про повернення земельної ділянки в даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц зазначено, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів, відповідно. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України). Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі №607/15489/15-ц позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення (пункт 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав").

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

За таких обставин, даний позов є негаторним і позовна давність до вимог такого позову не застосовується.

Така правова позиція викладена і Верховним Судом у постанові від 09.08.2023 у справі №922/1832/19.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує вказану практику Верховного Суду як останню у розгляді схожих правовідносин.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні хоча й дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах прокурором не пропущено строк позовної давності, однак, зазначене не вплинуло на обґрунтованість висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Лозівської міської ради Харківської області земельну ділянку з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, однак, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання недійним спірного договору оренди, який є нікчемним, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення місцевого господарського суду від 20.09.2023 слід скасувати в частині задоволеної позовної вимоги прокурора про визнання недійним укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 договору оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671, і прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги, та відповідної частини судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати апелянта зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта, оскільки суд апеляційної інстанції хоча й задовольнив скаргу апелянта частково, однак, зазначене в цілому не вплинуло на досягнення прокурором позитивного результату звернення з даним позовом щодо необхідності ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку власнику, яка була отримана нею ( ОСОБА_1 ) з порушенням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 4 ч. 1 ст. 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі №629/6198/21 скасувати в частині задоволених позовних вимог керівника Лозівської окружної прокуратури Харківської області про визнання недійним укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 договору оренди землі від 23.03.2016 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323983000:03:000:0244 площею 33, 2267га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 за №14398671, і прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Абзац 4 резолютивної частини рішення викласти в такій редакції: "Стягнути солідарно з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) та Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 8-9 пов.; код ЄДРПОУ 39792822) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910108, 61001, Харківська область, м. Харків, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 4) судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.".

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2023 у справі №629/6198/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття; порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.12.2023.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя В.В. Лакіза