Рішення

від 05.04.2023 по справі 906/1276/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.04.2023Справа № 906/1276/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал" (10014, Житомирська область, місто Житомир, майдан Соборний, буд. 3/2)

до 1) Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради (10014, Житомирська область, місто Житомир, майдан імені С.П. Корольова, буд.12)

2) Житомирської обласної ради (10014, Житомирська область, місто Житомир, майдан імені С.П. Корольова, буд. 1)

про стягнення 18 941,50 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився.

від відповідача 1: не з`явився.

від відповідача 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради про стягнення 18 941,50 грн. внесків на утримання та ремонт спільного майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як особою, на балансі якої перебуває нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 90,7 кв.м за адресою: майдан Соборний, 5/1 м. Житомир, обов`язку зі своєчасної сплати внесків на утримання спільного майна у вказаному розмірі.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 06.12.2021 року (суддя Кудряшова Ю.В.) позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 906/1276/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.

Через відділ діловодства Господарського суду Житомирської області від КП по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради 19.01.2022 року надійшов відзив на позовну заяву №б/н від 18.01.2021 року, відповідно до якого відповідач 1 проти позову заперечує з тих підстав, що власником спірного приміщення загальною площею 90,7 кв.м за адресою: майдан Соборний, 5/1 м. Житомир, є територіальна громада сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради, а тому саме Житомирська обласна рада є особою, на яку відповідно до вимог чинного законодавства покладений обов`язок виконувати рішення загальних зборів ОСББ «Соборний квартал» в частині сплати внески на утримання та ремонт спільного майна.

При цьому відповідач 1 також зазначає про те, що оскільки КП по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради не є співвласником багатоквартирного будинку за адресою майдан Соборний, 5/1 м. Житомир, а відповідний договір про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій між ним та позивачем не укладався, то він є неналежним відповідачем у справі.

В свою чергу, 02.02.2022 року через відділ діловодства Господарського суду Житомирської області від позивача надійшло клопотання б/н від 31.01.2022 року про залучення до участі у справі співвідповідача - Житомирську обласну раду.

Крім того, до вказаного клопотання позивачем подано суду позовну заяву в новій редакції із залученим співвідповідачем, відповідно до прохальної частини якої ОСББ «Соборний квартал» просить суд стягнути солідарно з Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради та Житомирської обласної ради заборгованість зі сплати внесків на утримання та ремонт спільного майна за період з 01.07.2016 року - 27.11.2021 року у розмірі 18 941,50 грн.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15.02.2022 року залучено до участі у справі № 906/1276/21 в якості співвідповідача Житомирську обласну раду (10014, м. Житомир, майдан С.П. Корольова, 1, код ЄДРПОУ 13576948), продовжено строк підготовчого провадження до 23.09.2022 року та відкладено судове засідання на 23.02.2022 року.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.07.2022 року закрито підготовче провадження у справі № 906/1276/21 та призначено справу № 906/1276/21 до судового розгляду по суті на 15.09.2022 року.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15.09.2022 року справу №906/1276/21 передано за виключною підсудністю на розгляд Господарському суду міста Києва (01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-в).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2022 року справу № 906/1276/21 передано на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2022 року справу № 906/1276/21 прийнято до провадження суддею Селівоном А.М., приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, позаяк зміна складу суду відбулася на стадії розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про доцільність повторного проведення підготовчого провадження у справі та на підставі пункту 14 статті 32, частини 3 статті 12 ГПК України підготовче засідання у справі призначено на 12.01.2023 року.

Судом встановлено, що 12.12.2022 року через відділ діловодства суду від Житомирської обласної ради надійшов відзив на позовну заяву №р-5-20/1111 від 07.12.2022 року з доказами його надсилання на адресу інших учасників справі, відповідно до якого відповідач 2 проти позовних вимог заперечує та зазначає про те, що відповідно до Положення про порядок управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селиш, міст Житомирської області, затвердженого рішенням Житомирської обласної ради від 21.12.2017 року №900, Комунальне підприємство по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради як балансоутримувач спірного нерухомого майна, бере участь в управління багатоквартирними будинками та за попереднім погодженням з постійною комісією обласної ради укладає договори з ОСББ щодо утримання спільного майна та прибудинкової території.

Таким чином, на переконання відповідача 2, Житомирська обласна рада не несе відповідальності за зобов`язаннями Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем 2 заявлено клопотання про застосування до вимог позивача про стягнення заборгованості у сумі 18 941,50 грн. позовної давності відповідно до статей 257, 261 Цивільного кодексу України. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Окрім цього через канцелярію суду 19.12.2022 року від відповідача 2 - Житомирської обласної ради надійшло клопотання № 0-5-20/1135 від 14.12.2022 року про здійснення розгляду справи без участі представника Житомирської обласної ради. Клопотання судом долучене до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 12.01.2023 року у зв`язку з неявкою представників сторін судом протокольною ухвалою оголошено перерву на 09.02.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 906/1276/21 та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.03.2023 року.

Так, засобами електронного зв`язку від представника позивача 01.03.2023 року надійшла заява б/н від 01.03.2023 року про розгляд справи 15.03.2023 року без участі представника ОСББ «Соборний квартал», в якому позивач також просить задовольнити позовні вимоги.

Проте, у зв`язку із тимчасовою, поза графіком відпусткою судді Селівона А.М. 15.03.2023 року судове засідання не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року розгляд справи по суті призначено на 05.04.2023 року.

До початку судового засідання 21.03.2023 року засобами електронного зв`язку від представника позивача до суду надійшло клопотання б/н від 21.03.2023 року, в якому останній просить суд здійснити розгляд справи 05.04.2023 року без участі представника ОСББ «Соборний квартал» та задовольнити позовні вимоги з наведених у позові підстав та згідно наданих доказів.

У судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 05.04.2023 року, уповноважені представники сторін не з`явилися.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Так, позивач та відповідачі 1, 2 про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0105493911917, 0105493911909, 0105493911895 відповідно.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача 1 в судове засідання з розгляду справи по суті 05.04.2023 року суд не повідомлено.

Як свідчать матеріали справи, позивач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтями 166 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час проведення судового засідання 05.04.2023 року до суду не надходило.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, судом враховано викладене в заявах позивача клопотання про здійснення розгляду справи без участі представника ОСББ «Соборний квартал».

З огляду на вищевикладене, оскільки сторони у справі не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, представники позивача та відповідачів 1, 2 не прибули в судове засідання з розгляду справи по суті, за наявності заяв позивача та клопотання відповідача 2 про здійснення розгляду справи без участі представника ОСББ «Соборний квартал» та Житомирської обласної ради відповідно, суд здійснював розгляд справи по суті 05.04.2023 року виключно за наявними матеріалами за відсутності представників сторін.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч.ч. 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 4 статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що власність зобов`язує.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до статті 385 Цивільного кодексу України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

У відповідності до статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

За змістом статті 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України. В одному багатоквартирному будинку може бути створено тільки одне об`єднання. Власники квартир та нежитлових приміщень у двох і більше багатоквартирних будинках, об`єднаних спільною прибудинковою територією, елементами благоустрою, обладнанням, інженерною інфраструктурою, можуть створити одне об`єднання.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Як встановлено судом, відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборний квартал» створено власниками квартир та нежитлових приміщень житлового комплексу №5/1 по майдану Соборному у м. Житомирі, до якого входять житлові багатоквартирні будинки №3/2, 4, 5/1 та житловий багатоквартирний будинок №3 по вул. В. Бердичівська, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис від 11.03.2016 року про створення Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборний квартал».

Згідно з пунктом 1 розділу II Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборний квартал» (далі - Статут), затвердженого рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборний квартал», оформленого протоколом №1 від 26.02.2016 року, метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.

Рішенням Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 27.04.2016 року № 353 «Про зняття з балансу КП «ВЖРЕП № 3» Житомирської міської ради жилих будинків №№3/2, 4, 5/1 по вулиці Майдан Соборний та № 3 по вулиці Великій Бердичівській в м. Житомирі» та передачу їх в управління об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Соборний квартал», за результатами розгляду звернення голови правління ОСББ «Соборний квартал» Комунальним підприємством «Виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство № 3» Житомирської міської ради знято з балансу житлові будинки №№3/2, 4, 5/1 по вулиці Майдан Соборний та № 3 по вулиці Великій Бердичівській в м. Житомирі та передано в управління ОСББ «Соборний квартал».

На виконання вказаного Рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 27.04.2016 року № 353 комісією за участю представників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал" та КП «ВЖРЕП № 3» Житомирської міської ради 07.06.2016 року був складений Акт приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затверджений керівниками юридичних осіб 01.12.2017, згідно якого передано на баланс позивача - ОСББ «Соборний квартал» житлові будинки та яким визначено активи і технічна документація, що передаються. Копія вказаного акту наявна в матеріалах справи.

Поряд із цим територіальній громаді сіл, селищ, міст Житомирській області в особі Житомирської обласної ради (відповідач 2) належить на праві власності нежитлове вбудоване приміщення фотографії загальною площею 90,7 кв.м, яке розташоване у складі житлового комплексу за адресою майдан Соборний, 5/1, м. Житомир, де створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборний квартал», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 121090954, копія якого міститься в матеріалах справи.

В той же час, нежитлове приміщення площею 90,7 кв.м, яке розташоване у житловому будинку за адресою майдан Соборний, 5/1, м. Житомир, перебуває на балансі Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради на підставі рішення Житомирської обласної ради від 14.11.2008 року №670.

Враховуючи наведені вище приписи Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" та правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі №813/6286/15, від 06.02.2019 року у справі №462/2646/17 та від 02.10.2019 року у справі №501/1471/16-ц, оскільки ОСББ є юридичною особою, створеною власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна, та, як зазначалось судом вище, відповідач 2 є власником нерухомого майна у багатоквартирному будинку № 5/1, майдан Соборний у місті Житомир, за висновками суду спір у даній справі є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності юридичних осіб і повинен розглядатися за правилами господарського судочинства, позаяк суб`єктом звернення в даному спорі є ОСББ як особа, створена саме з метою забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків.

Статтею 12 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що управління багатоквартирним будинком здійснює об`єднання через свої органи управління. За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації. Об`єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об`єднання.

Таким чином, управління майном багатоквартирного будинку є правом (та відповідно обов`язком) власників приміщень у багатоквартирному будинку, яке може реалізовуватися та виконуватися ними, зокрема, через об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, створене в цьому будинку.

Визначення порядку управління багатоквартирним будинком, тобто вирішення питання про те, наділити цими функціями ОСББ, є невід`ємною складовою реалізації прав та виконання обов`язків співвласниками багатоквартирного будинку щодо належного утримання та управління спільним майном, що здійснюється за їх безпосереднім волевиявленням.

Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.

Так, статтею 1 цього Закону визначено терміни:

1) багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

3) нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна;

5) співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку;

7) управитель багатоквартирного будинку - фізична особа-підприємець або юридична особа суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб;

8) управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку;

9) частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" вищим органом управління об`єднання є загальні збори, до виключної компетенції яких відноситься, зокрема затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів оприлюднюється. У передбачених статутом або рішенням загальних зборів випадках воно може бути надане співвласникам під розписку або направлене поштою (рекомендованим листом).

Відповідно до статті 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

У відповідності до частини 3 статті 23 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, крім рішень з питань, зазначених у пунктах 2, 3 і 9 частини другої цієї статті, які вважаються прийнятими зборами співвласників, якщо за них проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку. Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить 50 відсотків або більше загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосувало більш як 75 відсотків загальної кількості співвласників, а рішення з питань, зазначених у пунктах 2, 3 і 9 частини другої цієї статті, вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосувало більш як 50 відсотків загальної кількості всіх співвласників (частина 6 статті 10 вказаного Закону).

Згідно з частиною 14 статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників.

Типовий статут об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 238 від 23.09.2015 року, та містить загальні положення, які мають бути відображені у ньому, форма складення та зміст статуту об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не є вичерпним щодо положень, викладених у ньому, а може бути конкретизований та доповнений, проте не повинен суперечити загальним вимогам.

Згідно з пунктами 2, 3 розділу ІІІ Статуту ОСББ «Соборний квартал», затвердженого рішенням установчих зборів співвласників будинку, оформленого протоколом № 1 від 26.02.2016 року, вищим органом управління об`єднання є загальні збори, які вправі приймати рішення з усіх питань діяльності об`єднання. До виключної компетенції загальних зборів належать, зокрема, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, прийняття рішення про реконструкцію та ремонт будинку або зведення господарських споруд.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем у позовній заяві, рішенням загальних зборів співвласників будинку №№ 3/2, 4, 5/1 по Майдану Соборному та № 3 по вул. В. Бердичівській, оформленим протоколом №2 від 13.06.2016 року, затверджено розмір щомісячного внеску на утримання спільного майна (будинку та прибудинкової території) у сумі 2,58 грн./кв.м, який застосовується з 01.07.2016 року.

В подальшому, рішенням загальних зборів співвласників будинку №№ 3/2, 4, 5/1 по Майдану Соборному та № 3 по вул. В. Бердичівській, оформленим протоколом №10 від 12.06.2020 року, затверджено розмір щомісячного внеску на утримання спільного майна (будинку та прибудинкової території) у сумі 5,00 грн./кв.м, який застосовується з 01.07.2020 року.

Доказів визнання недійсними та/або скасування вищевказаних рішень Загальних зборів співвласників будинку №№ 3/2, 4, 5/1 по Майдану Соборному та № 3 по вул. В. Бердичівській, або їх окремих положень матеріали справи не містять.

Отже, у власника нежитлового вбудованого приміщення фотографії загальною площею 90,7 кв.м, яке розташоване у складі житлового комплексу за адресою майдан Соборний, 5/1, м. Житомир, виник обов`язок зі сплати внесків на утримання спільного майна (будинку та прибудинкової території) в розмірі, визначеному вказаними рішенням зборів співвласників ОСББ.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників.

За приписами статті 360 Цивільного кодексу України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Обов`язки співвласників багатоквартирного будинку визначені статтею 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", а також статтею 15 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", відповідно до яких співвласники зобов`язані: забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку; додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; виконувати рішення зборів співвласників; забезпечувати додержання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин; своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Частинами 2, 3 статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Аналогічні положення містить статті 20 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", які також встановлюють, що частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків об`єднання має право вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання внесків та платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, а також звертатися до суду в разі відмови співвласника відшкодувати заподіяні збитки.

Відповідно до частини 6 статті 22 вище зазначеного Закону для фінансування самозабезпечення об`єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об`єднання.

За приписами статті 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частина 6 статті 13 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначає, що у разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об`єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до Житомирської обласної ради як власника майна територіальної громади та Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради з претензією б/н від 06.03.2021 року, в якій вимагав сплатити наявну заборгованість зі сплати внесків на утримання і ремонт спільного майна, яка виникла за період з 01.07.2016 - 01.03.2021 року у сумі 14 860,28 грн. Копія претензії наявна в матеріалах справи.

У відповідь на вказану претензію Житомирська обласна рада листом №р-5-21/610 від 08.04.2021 року повідомила позивача про те, що приміщення за адресою: м. Житомир, майдан Соборний, 5/1 перебуває на балансі Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради, яке, в свою чергу, відповідно до пункту 11 рішення обласної ради від 21.12.2017 року №900 зобов`язано за попереднім погодженням з профільною постійною комісією обласної ради укладати договори з ОСББ щодо утримання спільного майна та прибудинкової території багатоквартирних будинків щодо нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської ради, та яке закріплено за комунальним підприємством на праві господарського відання або оперативного управління.

Крім того, згідно листа №164 від 25.03.2021 року Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради щодо розгляду претензії позивача б/н від 06.03.2021 року на суму 14 860,28 грн., частина нежитлового приміщення, вбудованого у будинок за адресою м. Житомир, майдан Соборний, 5/1, загальною площею 90,7 кв.м, передана на баланс Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради рішенням Житомирської обласної ради від 14.11.2008 року №670. В свою чергу, управителем житлового будинку за вказаною адресою з червня 2016 року є ОСББ «Соборний квартал». Разом з цим, як зазначено відповідачем 1 в листі, комунальне підприємство не має договірних відносин з ОСББ та не є орендарем даного приміщення, а тому не може брати участь у сплаті внесків на утримання будинку.

Таким чином, претензія позивача була залишена відповідачем 1 та відповідачем 2 без задоволення, заборгованість по внескам сплачена не була.

Оскільки, як стверджує ОСББ «Соборний квартал», Житомирською обласною радою як співвласником майна у будинку, управління та утримання якого здійснює ОСББ, не виконувались зобов`язання зі своєчасної оплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, у відповідача 2 за період з 01.07.2016 року по 27.11.2021 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 18 941,50 грн.

При цьому, оскільки усі права та обов`язки від імені власника нежитлового приміщення - Житомирської обласної ради здійснює Комунальне підприємство по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради як балансоутримувач вказаного майна, за твердженням позивача, має місце солідарний обов`язок Житомирської обласної ради та Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради зі сплати внесків на ремонт та утримання спільного майна.

Таким чином, враховуючи той факт, що Житомирська обласна рада є власником нежитлового приміщення загальною площею 90,7 кв.м, яке розташоване по майдану Соборному, 5/1 у м. Житомирі, а Комунальне підприємство по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради є балансоутримувачем вказаного нежитлового приміщення, що відповідачами не заперечувалось, вважаючи, що в порушення норм чинного законодавства України, зокрема, Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та всупереч рішенням Загальних зборів співвласників ОСББ «Соборний квартал», оформлених протоколом №2 від 13.06.2016 року та №10 від 12.06.2020 року, відповідачем 1 та відповідачем 2 не виконуються зобов`язання зі сплати відповідних внесків на ремонт і утримання спільного майна, внаслідок чого у останніх виник солідарний обов`язок зі сплати заборгованості перед ОСББ у сумі 18 941,50 грн., позивач звернувся до суду з даною повною заявою.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Водночас, доказів визнання недійсними рішень загальних зборів співвласників ОСББ «Соборний квартал», оформлених протоколом №2 від 13.06.2016 року та протоколом №10 від 12.06.2020 року, суду не надано.

Рішення загальних зборів ОСББ про встановлення тарифів за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій не скасовані, відповідачем 1, 2 або будь-якою іншою особою не оскаржувались, а тому підлягають виконанню як об`єднанням, так і співвласниками будинку.

В свою чергу, в частині заперечень відповідача 1 проти позову з посиланням на те, що Комунальне підприємство по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради не є ані власником спірного нежитлового приміщення, ані орендарем цих приміщень, а також жодних договорів з позивачем щодо сплати внесків на утримання спільного майна не укладало, та заперечень відповідача 2 з посиланням на Положення про порядок управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селиш, міст Житомирської області, затвердженого рішенням Житомирської обласної ради від 21.12.2017 року №900, згідно якого балансоутримувачі об`єктів нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради, яким воно передано на праві господарського відання або оперативного управління, і перебуває за однією адресою з ОСББ, беруть участь в управління багатоквартирними будинками та укладають договори с ОСББ щодо утримання спільного майна, прибудинкової території за попереднім погодженням з постійною комісією обласної ради, відтак, ані чинним законодавством, ані установчими документами відповідача 2 не передбачено відповідальності Житомирської обласної ради за зобов`язаннями Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради суд зазначає, що згідно з положеннями статей 360, 382 Цивільного кодексу України, статей 7, 15, 17, 20 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об`єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов`язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов`язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 Цивільного кодексу України та частини 1-3 статті 12 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

У зв`язку з цим, рішення загальних зборів ОСББ «Соборний квартал», у тому числі про визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком, є обов`язковими для Житомирської обласної ради, яка є власником нежитлових приміщень по майдану Соборному, 5/1 у м. Житомир, та яка в силу прямої норми закону несе тягар утримання належного їй майна та зобов`язана виконувати прийняті відповідно до статуту рішення ОСББ.

При цьому у разі відмови співвласника сплачувати встановлені внески і платежі об`єднання має право звернутися до суду (частина 6 статті 13 частина 1 статті 17 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 року у справі № 906/884/19.

Окремо судом враховано відсутність заперечень відповідача 2 щодо щомісячного розміру та загальної суми внесків на утримання будинків, визначених рішеннями загальних зборів співвласників ОСББ.

Суд зазначає, що власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку (частини 1, 2 Закону "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

Основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених ЦК (ч.1 ст.133 ГК України ).

Згідно ч.1 ст.136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

При цьому у відповідності до ч.2 ст.136 ГК України власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Закон "Про житлово-комунальні послуги" №1875-IV від 24.06.2004 року, який втратив чинність 01.05.2019 року на підставі нового Закону "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VIII від 09.11.2017 року, визначав суб`єктами у сфері житлово-комунальних послуг органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власників, виробників, виконавців та споживачів житлово-комунальних послуг (ч.2 ст.3) та закріплював права та обов`язки балансоутримувача (ст.24).

За приписами ст. 1 вказаного Закону балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Аналогічне визначення балансоутримувача будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд наведене в Наказі Державного комітету з питань житлово-комунального господарства "Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій" від 17.05.2005 року № 76.

Натомість, Закон України "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VIII від 09.11.2017 року виключив як інститут - "балансового утримання" багатоквартирного будинку та визначив учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг: 1) споживачів; 2) управителя; 3) виконавців комунальних послуг.

В частині визначення балансоутримувача вказаних приміщень - Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради суд зазначає, що відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Виходячи із загальних підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (стаття 11 Цивільного кодексу України), відповідні правовідносини щодо сплати балансоутримувачем витрат на управління будинком мають бути врегульовані шляхом укладення окремого договору між балансоутримувачем та ОСББ.

Тобто, обов`язок балансоутримувача зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі, встановленому рішенням ОСББ, виникає тільки у разі передбачення такого обов`язку в умовах укладеного ним правочину (договору) з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку.

Поряд із цим за умови відсутності такого договору, укладеного з ОСББ, утримання майна на балансі розглядається виключно в розрізі наявних правовідносини між Житомирською обласною радою, в особі якої реалізує правомочності власник майна - територіальна громада сіл, селищ, міст Житомирської області, та Комунальним підприємством по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради.

У той же час суд констатує, що за відсутності як укладеного між відповідачем 1 та/або відповідачем 2 як власником та позивачем відповідних договорів щодо утримання спільного майна та прибудинкової території, зокрема, в частині покладення витрат на утримання майна на балансуотримувача нежитлового приміщення, у Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради не виникли зобов`язання зі здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком відносно переданого йому на баланс майна - нежитлового приміщення за адресою: м. Житомир, майдан Соборний, 5/1.

Разом з цим, відповідно до частини 1, 2 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до статті 19 Конституції України та статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, з урахуванням того, що Житомирська обласна рада та Комунальне підприємство по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради є самостійними учасниками господарських відносин, суд зазначає про відсутність підстав для покладання на відповідача 1, який не є власником спірного нежитлового приміщення, обов`язку по утриманню належного Житомирській обласній раді нерухомого майна.

Щодо посилання позивача та відповідача 2 на встановлене рішенням Житомирської обласної ради від 21.12.2017 року №900 зобов`язання КП по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради брати участь в управлінні багатоквартирними будинками та укладати договори з ОСББ щодо нерухомого майна, переданого в оперативне управління комунального підприємства, то суд зауважує, що за відсутності укладеного окремого договору та визначеного зобов`язання балансоутримувача зі здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком, чинне законодавство не передбачає для ОСББ механізму реалізації такого зобов`язання, зокрема, Закон України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» не встановлює для ОСББ права примусового стягнення відповідних коштів з балансоутримувачів майна у судовому порядку, передбачаючи таке право лише щодо співвласників майна (частина 6 статті 13 вказаного Закону).

Суд також приймає до уваги висновок Верховного Суду, викладений ним у постанові від 02.09.2020 року у справі № 906/884/19, згідно з яким з урахуванням приписів статті 511 Цивільного кодексу України, прийняті відповідно до статуту рішення ОСББ є обов`язковими тільки для співвласників майна багатоквартирного будинку та самі по собі не встановлюють жодних зобов`язань для осіб, які не є власниками приміщень в такому будинку, у тому числі для орендарів нерухомого майна.

Відповідно, за висновком суду, посилання позивача на обов`язковість рішень загальних зборів ОСББ «Соборний квартал» та положень статуту останнього як для власника майна - Житомирської міської ради, так і для балансоутримувача цього майна - КП по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради, не відповідають вищевказаним нормам матеріального права.

За таких обставин, за відсутності укладення між відповідачем 1 та позивачем окремого договору на оплату витрат на утримання і ремонт майна, обов`язок зі сплати таких платежів несе власник приміщень - Житомирська міська рада, для якого положення Статуту та рішення загальних зборів ОСББ є обов`язковими в силу закону, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність у Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради обов`язку відповідати за даним позовом, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, заявлених до відповідача 1, який є неналежним відповідачем у даній справі.

Таким чином, зважаючи на те, що за висновками суду зобов`язаною за вимогою позивача особою є Житомирська обласна рада (відповідач 1), пред`явлення до неї позову про стягнення заборгованості зі сплати внесків на утримання та ремонт спільного майна ОСББ є правомірним.

При цьому відповідачем 2 не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача 2 щодо визначення розміру заборгованості за надані послуги з утримання багатоквартирного будинку на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача 2 на підставі наданих позивачем доказів.

Таким чином, оскільки сума боргу відповідача 2 по сплаті внесків на утримання будинку і прибудинкової території, яка складає 18 941,50 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач 2 на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, чи доказів на спростування наявності такої заборгованості або її розміру, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог ОСББ «Соборний квартал» до Житомирської обласної ради про стягнення з останньої вищенаведеної суми боргу.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 2 у відзиві на позовну заяву було заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості та відмову в задоволенні позову на підставі статті 267 Цивільного кодексу України.

Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

При цьому, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В свою чергу, судом за матеріалами справи встановлено факт невиконання Житомирською обласною радою своїх зобов`язань зі своєчасної оплати внесків на утримання та ремонт спільного майна за період 01.07.2016 року - 27.11.2021 року в сумі 18 941,50 грн.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Окремо суд звертає увагу, що визначення початкового моменту перебігу позовної давності в розмінні ч. 1 ст. 261 ЦК України має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 02.02.2023 року у справі № 916/2767/21 та від 23.02.2021 у справі №910/5349/18, порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Відтак, за висновком суду, враховуючи встановлення розмір внеску на утримання спільного майна (будинку та прибудинкової території) в розмірі 2,58 грн. за 1 кв.м., який застосовується з 01.07.2016 року, рішенням загальних зборів співвласників будинку, оформленим протоколом №2 від 13.06.2016 року, позивач мав можливість дізнатись про виникнення заборгованості відповідача 2 по сплаті внесків та про своє право на пред`явлення відповідного позову з липня 2016 року.

Як встановлено судом за матеріалами справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 27.11.2021 року (як свідчить дата оформлення поштового відправлення на адресу Господарського суду Житомирської області).

При цьому рішеннями загальних зборів співвласників ОСББ встановлені розміри та строки виконання співвласниками окремих зобов`язань з внесення щомісячних платежів на утримання спільного майна (будинку і прибудинкової території), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло у власника майна.

Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Отже, оскільки рішеннями співвласників ОСББ передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують щомісячний обов`язок власника за сплати внесків, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Враховуючи наведені вище положення Цивільного кодексу України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини та враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає, що в даному випадку, строк позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за період до 27.11.2018 року сплив, позаяк позивач міг дізнатися про існування заборгованості у відповідача 2 починаючи з липня 2016 року, отже заява відповідача 2 про застування позовної давності підлягає частковому задоволенню, та обґрунтованими визнаються позовні вимоги в розмірі 12 155,50 грн. боргу зі сплати внесків на утримання спільного майна за період грудень 2018 року - листопад 2021 року.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позовні вимоги позивача до відповідача 2 частково доведені позивачем, обґрунтовані матеріалами справи та відповідачем 2 не спростовані, суд доходить висновку, що вимоги позивача до відповідача 2 підлягають задоволенню частково.

В свою чергу, оскільки позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 як балансоутримувача витрат на утримання спільного майна, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову у відповідній частині з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 3 500,00 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

Наразі заперечення відповідача 2 щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в матеріалах справи відсутні.

Як встановлено судом за результатами розгляду позовних вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: Договір №18/21 від 05.03.2021 року про надання професійної правничої допомоги, укладений між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Соборний квартал» (клієнт за договором, позивач у справі) та адвокатом Ярош Володимиром Васильовичем (адвокат за договором); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЖТ №000723 від 25.07.2014 року на ім`я Ярош Володимира Васильовича; копію платіжного доручення №27 від 05.03.2021 року на суму 3 500,00 грн.

За твердженням позивача, загальна сума оплачених та заявлених останнім до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 906/1276/21, склала 3 500,00 грн.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно Договору про надання професійної правничої допомоги від 05.03.2021 року, укладеного між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Соборний квартал» (клієнт за договором, позивач у справі) та адвокатом Ярош Володимиром Васильовичем, адвокат зобов`язується надати правничу допомогу Клієнту.

Бажаний результат полягає у представництві і захисті прав та інтересів Клієнта в судах усіх рівнів та інстанцій, у відносинах з Житомирською обласною радою та/або з її уповноваженими підприємствами або іншими органами з управління комунальним майном у питаннях та справах про сплату внесків, стягнення заборгованості зі сплати внесків на користь Клієнта за нежитлове приміщення площею 90,7 кв. м. за адресою: майдан Соборний, 5/1 у м. Житомирі, реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 1531317018101 (пункт 1.1, 1.2 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява ОСББ «Соборний квартал» до Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради про стягнення 18 941,50 грн. була подана представником позивача адвокатом Ярош В.В. до Господарського суду Житомирської області та в подальшому направлена за територіальною підсудністю до Господарського суду м. Києва на підставі ухвали Господарського суду Житомирської області від 15.09.2022 року.

Відповідно до пункту 2.1 Договору гонорар адвоката за професійну правничу допомогу становить 3 500,00 грн. за надання професійної правничої допомоги при вирішенні питань, зазначених у пункті 1.2 Цього Договору.

Гонорар сплачується протягом 24 годин від дати укладення цього Договору (пункт 2.2 Договору).

Судом встановлено, що на виконання умов пункту 2.2 Договору позивач сплатив адвокату в день укладання Договору гонорар у сумі 3 500,00 грн. платіжним доручення №27 від 05.03.2021 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Суд зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Суд зазначає, що визначений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

В свою чергу, як свідчать матеріали справи, відповідачем 2 не подано жодних заперечень проти заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3500,00 грн., зокрема, щодо їх завищення та не співмірності зі складністю справи тощо.

Згідно пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України), покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, та за відсутності заперечень відповідача 2 щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу і висновків суду про часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 246,09 грн. саме з відповідача 2, позаяк враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог до відповідача 1 підстави для покладення на останнього витрат позивача на правову допомогу відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача 2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України , Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборний квартал» до Житомирської обласної ради задовольнити частково.

2. Стягнути з Житомирської обласної ради (10014, Житомирська область, місто Житомир, майдан імені С.П. Корольова, буд. 1; код ЄДРПОУ: 13576948) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал" (10014, Житомирська область, місто Житомир, майдан Соборний, буд. 3/2; код ЄДРПОУ: 40337822) 12 155 (дванадцять тисяч сто п`ятдесят п`ять) грн. 50 коп. основного боргу, 2 246 (дві тисячі двісті сорок шість) грн. 09 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 1 456 (одну тисячу чотириста сімдесят п`ять) грн. 75 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборний квартал» до Житомирської обласної ради відмовити.

4. В задоволенні позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборний квартал» до Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради відмовити повністю.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 11 грудня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон