Постанова

від 20.09.2024 по справі 906/1276/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2024 р. Справа№ 906/1276/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Тищенко О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Житомирської обласної ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 (повний текст складено 11.12.2023)

у справі № 906/1276/21 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал"

до 1. Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради,

2. Житомирської обласної ради

про стягнення 18 941,50 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У листопаді 2021 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал" (далі - ОСББ "Соборний квартал", позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради (далі - Комунальне підприємство, балансоутримувач, відповідач 1) про стягнення 18 941,50 грн внесків на утримання спільного майна (будинку і прибудинкової території) за період з 01.07.2016 до 27.11.2021.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем як особою, на балансі якої перебуває нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 90,7 кв. м за адресою: майдан Соборний, 5/1 у м. Житомир, зобов`язань зі своєчасної сплати внесків на утримання спільного майна у вказаному розмірі.

02.02.2022 через відділ діловодства Господарського суду Житомирської області від позивача надійшло клопотання б/н від 31.01.2022 про залучення до участі у справі співвідповідача - Житомирську обласну раду, до клопотання додано позовну заяву в новій редакції, відповідно до прохальної частини якої ОСББ "Соборний квартал" просив стягнути солідарно з Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради та Житомирської обласної ради заборгованість зі сплати внесків на утримання спільного майна за період з 01.07.2016 до 27.11.2021 у розмірі 18 941,50 грн.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15.02.2022 залучено до участі у даній справі в якості співвідповідача Житомирську обласну раду (далі - Обласна рада, відповідач 2), продовжено строк підготовчого провадження та відкладено розгляд справи.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15.09.2022 справу №906/1276/21 передано за виключною підсудністю на розгляд Господарському суду міста Києва.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №906/1276/21 позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал" до Житомирської обласної ради задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Житомирської обласної ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал" 12 155,50 грн основного боргу, 2 246,09 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1 456,75 грн судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал" до Житомирської обласної ради відмовлено.

В задоволенні позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал" до Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради відмовлено повністю.

Суд першої інстанції в ухваленому рішенні, встановивши відсутність укладення між відповідачем 1 та позивачем окремого договору на оплату витрат на утримання і ремонт майна, дійшов висновку, що обов`язок зі сплати таких платежів несе саме власник приміщень - Житомирська обласна рада, для якої положення Статуту та рішення загальних зборів ОСББ є обов`язковими в силу закону, а тому пред`явлені до неї позовні вимоги у даній справі є правомірними. Водночас, відсутність у відповідача 1 обов`язку відповідати за даним позовом є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, заявлених до нього, який є неналежним відповідачем у даній справі.

Проте, з огляду на подану відповідачем 2 заяву про застосування позовної давності, суд першої інстанції в порядку частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України визнав, що позовна давність до вимог про стягнення заборгованості за період до 27.11.2028 сплинула, а отже обґрунтованими до відповідача 2 є позовні вимоги в частині стягнення боргу зі сплати внесків на утримання спільного майна за період з грудня 2018 року по листопад 2021 року у розмірі 12 155,50 грн.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладено на відповідача 2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в тому числі і понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу. Здійснюючи розподіл судових витрат з правничої допомоги, суд першої інстанції врахував досліджені у справі докази та прийняв до уваги принципи співмірності та розумності таких витрат, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, а також результат розгляду спору та відсутність заперечень відповідача 2 щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Житомирська обласна рада 29.12.2023 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі № 906/1276/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСББ "Соборний квартал" до Житомирської обласної ради про стягнення заборгованості зі сплати внесків на утримання та ремонт спільного майна відмовити в повному обсязі за безпідставністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач 2 зазначає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Так, за твердженням скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що за відсутності укладеного між відповідачем 1 та позивачем відповідного договору про утримання спільного майна та прибудинкової території, зокрема, в частині покладення таких витрат на балансоутримувача нежитлового приміщення, у останнього не виникає зобов`язання зі здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком відносно переданого йому на баланс майна - нежитлового приміщення за адресою: м. Житомир, майдан Соборний,5/1, оскільки відсутність договору не означає відсутність зобов`язання. У даних спірних правовідносинах зобов`язання виникло з акта органу місцевого самоврядування, а саме рішення Житомирської обласної ради від 21.12.2017 №900 "Про затвердження Положення про порядок управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області", яким остання реалізувала свої повноваження щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад області шляхом визначення участі балансоутримувачів в управлінні багатоквартирними будинками, в тому числі покладення на них обов`язку укладення договорів з ОСББ про утримання спільного майна, прибудинкової території за попереднім погодженням з постійною комісією обласної ради з питань комунальної власності та майнових відносин.

Також скаржник вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги подану ним заяву про застосування позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові.

При здійснені розподілу судових витрат, на думку скаржника, суд першої інстанції поклав на нього витрати позивача на правничу допомогу лише з підстав відсутності заперечень з його боку та не врахував відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом позивача та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що, у свою чергу, є порушенням статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2024 справу № 906/1276/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Тищенко О.В. та Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №906/1276/21, відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Житомирської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №906/1276/21 до надходження до суду матеріалів справи.

18.01.2024 матеріали справи № 906/1276/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Згідно з частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно з частиною 10 вказаної статті цього Кодексу визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні Господарського процесуального кодексу України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 відкрито апеляційне провадження у цій справі за апеляційною скаргою Житомирської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023, для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) з пропозицією учасникам справи вчинити процесуальні дії в установлені судом апеляційної інстанції строки.

Позиція інших учасників справи.

ОСББ "Соборний квартал" не скористалося правом на подання відзиву на апеляційну скаргу у строк, встановлений судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 06.02.2024, яку, як підтверджується матеріалами справи, позивач отримав 20.02.2024.

Однак, зазначене відповідно до вимог частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції у даній справі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Власниками квартир та нежитлових приміщень житлового комплексу №5/1 по майдану Соборному у м. Житомирі, до якого входять житлові багатоквартирні будинки №3/2, 4 , 5/1 та житловий багатоквартирний будинок №3 по вул. В. Бердичівська, у відповідності до приписів Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал", про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис від 11.03.2016 про створення Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал".

Згідно з пунктом 1 розділу II Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал" (далі - Статут), затвердженого рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал", оформленого протоколом №1 від 26.02.2016, метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом.

Рішенням Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 27.04.2016 № 353 "Про зняття з балансу КП "ВЖРЕП № 3" Житомирської міської ради жилих будинків №№3/2, 4, 5/1 по вулиці Майдан Соборний та № 3 по вулиці Великій Бердичівській в м. Житомирі " та передачу їх в управління об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал", за результатами розгляду звернення голови правління ОСББ "Соборний квартал" Комунальним підприємством "Виробниче житлове ремонтно - експлуатаційне підприємство № 3" Житомирської міської ради знято з балансу житлові будинки №№3/2, 4 , 5/1 по вулиці Майдан Соборний та № 3 по вулиці Великій Бердичівській в м. Житомирі та передано в управління ОСББ "Соборний квартал".

На виконання вказаного Рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради від 27.04.2016 № 353 комісією за участю представників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал" та КП "ВЖРЕП № 3" Житомирської міської ради 07.06.2016 був складений Акт приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затверджений керівниками юридичних осіб 01.12.2017, згідно якого передано на баланс позивача - ОСББ "Соборний квартал" житлові будинки та яким визначено активи і технічна документація, що передаються. Копія вказаного акту наявна в матеріалах справи.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечено відповідачами, територіальній громаді сіл, селищ, міст Житомирській області в особі Житомирської обласної ради (відповідач 2) належить на праві власності нежитлове вбудоване приміщення фотографії загальною площею 90,7 кв. м, яке розташоване у складі житлового комплексу за адресою: майдан Соборний, 5/1, м. Житомир, де створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соборний квартал", що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 121090954, копія якого міститься в матеріалах справи.

Вказане нежитлове приміщення площею 90,7 кв. м, яке розташоване у житловому будинку за адресою: майдан Соборний, 5/1, м. Житомир, перебуває на балансі Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради (відповідач 1) на підставі рішення Житомирської обласної ради від 14.11.2008 №670.

Згідно з пунктами 2, 3 розділу ІІІ Статуту ОСББ "Соборний квартал" вищим органом управління об`єднання є загальні збори, які вправі приймати рішення з усіх питань діяльності об`єднання. До виключної компетенції загальних зборів належать, зокрема, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, прийняття рішення про реконструкцію та ремонт будинку або зведення господарських споруд.

Як підтверджується матеріалами справи та зазначено позивачем у позовній заяві, рішенням загальних зборів співвласників будинку №№ 3/2, 4 , 5/1 по Майдану Соборному та № 3 по вул. В. Бердичівській , оформленим протоколом №2 від 13.06.2016, затверджено розмір щомісячного внеску на утримання спільного майна (будинку та прибудинкової території) у сумі 2,58 грн/кв. м, який застосовується з 01.07.2016.

В подальшому, рішенням загальних зборів співвласників будинку №№ 3/2, 4 , 5/1 по Майдану Соборному та № 3 по вул. В. Бердичівській , оформленим протоколом №10 від 12.06.2020, затверджено розмір щомісячного внеску на утримання спільного майна (будинку та прибудинкової території) у сумі 5,00 грн/кв. м, який застосовується з 01.07.2020.

Доказів визнання недійсними та/або скасування вищевказаних рішень Загальних зборів співвласників будинку №№ 3/2, 4 , 5/1 по Майдану Соборному та № 3 по вул. В. Бердичівській , або їх окремих положень матеріали справи не містять.

Отже, за твердженням позивача, у власника нежитлового вбудованого приміщення фотографії загальною площею 90,7 кв.м, яке розташоване у складі житлового комплексу за адресою: майдан Соборний, 5/1, м. Житомир , виник обов`язок зі сплати внесків на утримання спільного майна (будинку та прибудинкової території) в розмірі, визначеному вказаними рішеннями зборів співвласників ОСББ.

Розмір щомісячного внеску на утримання спільного майна (будинку та прибудинкової території) для нежитлового приміщення площею 90,7 кв. м, яке належить на праві власності територіальній громаді сіл, селищ, міст Житомирській області в особі Житомирської обласної ради (відповідач 2) та перебуває на балансі Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради (відповідач 1) складає:

-за період з липня 2016 року по червень 2020 року 234,00 грн (2,58 грн/кв. м х 90,7 кв. м);

-за період з липня 2020 року по листопад 2021 року 453,50 грн (5,00 грн/кв. м х 90,7 кв. м).

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до Житомирської обласної ради як власника майна територіальної громади та Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради з претензією б/н від 06.03.2021, в якій вимагав сплатити наявну заборгованість зі сплати внесків на утримання і ремонт спільного майна, яка виникла за період з 01.07.2016 - 01.03.2021 у сумі 14 860,28 грн. Копія претензії наявна в матеріалах справи.

У відповідь на вказану претензію Житомирська обласна рада листом №р-5-21/610 від 08.04.2021 повідомила позивача про те, що приміщення за адресою: м. Житомир, майдан Соборний, 5/1 , перебуває на балансі Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради, яке, в свою чергу, відповідно до пункту 11 рішення обласної ради від 21.12.2017 №900 зобов`язано за попереднім погодженням з профільною постійною комісією обласної ради укладати договори з ОСББ щодо утримання спільного майна та прибудинкової території багатоквартирних будинків щодо нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської ради, та яке закріплено за комунальним підприємством на праві господарського відання або оперативного управління.

Крім того, відповідно до листа №164 від 25.03.2021 Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради щодо розгляду претензії позивача б/н від 06.03.2021 на суму 14 860,28 грн, частина нежитлового приміщення, вбудованого у будинок за адресою м. Житомир, майдан Соборний, 5/1 , загальною площею 90,7 кв.м, передана на баланс Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради рішенням Житомирської обласної ради від 14.11.2008 №670. В свою чергу, управителем житлового будинку за вказаною адресою з червня 2016 року є ОСББ "Соборний квартал". Разом з цим, як зазначено відповідачем 1 в листі, Комунальне підприємство не має договірних відносин з ОСББ та не є орендарем даного приміщення, а тому не може брати участь у сплаті внесків на утримання будинку.

Таким чином, претензія позивача була залишена відповідачем 1 та відповідачем 2 без задоволення, заборгованість по внескам сплачена не була.

Оскільки, як стверджує ОСББ "Соборний квартал", Житомирською обласною радою як співвласником майна у будинку, управління та утримання якого здійснює ОСББ, не виконувались зобов`язання зі своєчасної оплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, у відповідача 2 за період з 01.07.2016 по 27.11.2021 утворилась заборгованість у загальному розмірі 18 941,50 грн.

При цьому так як усі права та обов`язки від імені власника нежитлового приміщення - Житомирської обласної ради здійснює Комунальне підприємство по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради як балансоутримувач вказаного майна, за твердженням позивача, має місце солідарний обов`язок Житомирської обласної ради та Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради зі сплати внесків на ремонт та утримання спільного майна.

Зважаючи на те, що Житомирська обласна рада є власником нежитлового приміщення загальною площею 90,7 кв. м, яке розташоване по майдану Соборному, 5/1 у м. Житомирі, а Комунальне підприємство по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради є балансоутримувачем вказаного нежитлового приміщення, що відповідачами не заперечувалось, вважаючи, що в порушення норм чинного законодавства України, зокрема, Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та всупереч рішенням Загальних зборів співвласників ОСББ "Соборний квартал", оформлених протоколом №2 від 13.06.2016 та №10 від 12.06.2020, відповідачем 1 та відповідачем 2 не виконувалися зобов`язання зі сплати відповідних внесків на утримання спільного майна у спірний період, внаслідок чого у останніх виник солідарний обов`язок зі сплати заборгованості перед ОСББ у сумі 18 941,50 грн, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Предметом апеляційного розгляду у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 2 заборгованості зі сплати внесків на утримання спільного майна.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач 2 є власником нежитлового приміщення площею 90,7 кв. м, розташованого за адресою: м. Житомир, майдан Соборний, 5/1 , тому зобов`язаний щомісячно здійснювати внески на утримання спільного майна, оскільки саме він в силу прямої норми закону несе тягар утримання належного йому майна та зобов`язаний виконувати прийняті відповідно до Статуту рішення ОСББ.

Поряд з цим, приймаючи до уваги загальні підстави виникнення цивільних прав і обов`язків (стаття 11 Цивільного кодексу України), суд першої інстанції виснував, що відповідні правовідносини щодо сплати балансоутримувачем витрат на управління будинком мають бути врегульовані шляхом укладення окремого договору між балансоутримувачем та ОСББ, оскільки з огляду на приписи статті 511 Цивільного кодексу України прийняті відповідно до статуту рішення ОСББ не встановлюють жодних зобов`язань для осіб, які не є власниками приміщень у такому будинку.

За відсутності укладеного між відповідачем 1 та/або відповідачем 2, як власником, та позивачем відповідних договорів щодо утримання спільного майна та прибудинкової території, зокрема, в частині покладення витрат на утримання майна на балансуотримувача нежитлового приміщення, у Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради не виникли зобов`язання зі здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком відносно переданого йому на баланс майна - нежитлового приміщення за адресою: м. Житомир, майдан Соборний, 5/1 .

Оскільки позивачем документально доведений факт наявності боргу зі сплати внесків у відповідача 2 за період з 01.07.2016 по 27.11.2021 у розмірі 18 941,50 грн, суд першої інстанції застосував позовну давність на підставі поданої відповідачем 2 відповідної заяви та стягнув з Житомирської обласної ради на користь ОСББ "Соборний квартал" заборгованість зі сплати внесків на утримання спільного майна у розмірі 12 155,50 грн за період з грудня 2018 року по листопад 2021 року, відмовивши у решті позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Правовідносини сторін у цій справі виникли у зв`язку з функціонуванням об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та виконанням обов`язків щодо спільного утримання будинків та прибудинкової території.

Зазначені правовідносини врегульовані нормами Законів України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" та "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку"(тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава.

За змістом частини 2 статті 4 вказаного Закону та статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільне майно багатоквартирного будинку - це приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

В свою чергу, об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) є юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна (стаття 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Відповідно до частин 1, 4 статті 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та статті 14 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" співвласники мають, серед іншого, такі права: вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника; ознайомлюватися з рішеннями (протоколами) зборів співвласників, листками опитування, робити з них копії; одержувати в установленому порядку інформацію про діяльність об`єднання.

При цьому реалізація (здійснення) співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників. Спори щодо здійснення прав співвласників вирішуються за згодою сторін, або в судовому порядку.

За приписами статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", статті 15 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" до обов`язків співвласників, зокрема, належить: виконання рішення зборів співвласників (статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень); виконання обов`язків, передбачених статутом об`єднання; належне утримання, експлуатація, реконструкція, реставрація, поточні і капітальні ремонти, технічне переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника; своєчасна і в повному обсязі сплата належних внесків і платежів.

Частинами 1, 2 статті 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.

До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком.

За змістом частини 11 статті 10 зазначеного Закону, рішення зборів співвласників є обов`язковими для всіх співвласників, включаючи тих, які набули право власності на квартиру чи нежитлове приміщення після прийняття рішення.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" вищим органом управління об`єднання є загальні збори, до виключної компетенції яких відноситься, зокрема затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів оприлюднюється. У передбачених статутом або рішенням загальних зборів випадках воно може бути надане співвласникам під розписку або направлене поштою (рекомендованим листом).

Відповідно до статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Згідно з частиною 14 статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників.

Частинами 2, 3 статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Аналогічні положення містить статті 20 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", в якій також встановлено, що частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.

Для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків об`єднання має право, зокрема, вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; звертатися до суду в разі відмови співвласника відшкодовувати заподіяні збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені цим Законом та статутом об`єднання внески і платежі, у тому числі відрахування до резервного та ремонтного фондів (частина 1 статті 17 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

За приписами частини 2 статті 17 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" реалізація прав об`єднання, визначених цією статтею, здійснюється його правлінням за дорученням загальних зборів та відповідно до статуту об`єднання.

Відповідно до частин 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 4 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власність зобов`язує.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 Цивільного кодексу України).

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У даному випадку, матеріали справи свідчать про те, що Житомирська обласна рада є власником нежитлового приміщення загальною площею 90,7 кв. м, розташованого за адресою: м. Житомир, майдан Соборний, 5/1, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 06.03.2021 та не заперечується скаржником.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що доказів визнання недійсними рішень загальних зборів співвласників ОСББ "Соборний квартал", оформлених протоколом №2 від 13.06.2016 та протоколом №10 від 12.06.2020, про встановлення тарифів за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій сторонами спору суду не надано, зазначені рішення загальних зборів ОСББ "Соборний квартал" не скасовані, відповідачами або будь-якою іншою особою не оскаржувались, а тому підлягають виконанню як об`єднанням, так і співвласниками будинку.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач 2, як власник спірного нежитлового приміщення, розташованого за адресою: майдан Соборний, 5/1, у м. Житомир, є співвласником спільного майна ОСББ "Соборний квартал", а отже зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати на рахунок позивача належні внески та платежі.

При цьому, як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції аналізував заперечення Житомирської обласної ради, підставою яких слугувало Положення про порядок управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селиш, міст Житомирської області, затверджене рішенням Житомирської обласної ради від 21.12.2017 року №900, згідно з яким балансоутримувачі об`єктів нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради, яким воно передано на праві господарського відання або оперативного управління, і перебуває за однією адресою з ОСББ, беруть участь в управлінні багатоквартирними будинками та укладають договори з ОСББ щодо утримання спільного майна, прибудинкової території за попереднім погодженням з постійною комісією обласної ради,

Так, посилаючись на вказане Положення, відповідач 2 стверджував, що у даних спірних правовідносинах зобов`язання зі сплати внесків має нести саме Комунальне підприємство по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради, якому передано на баланс спірне приміщення, а не Житомирська обласна ради.

Суд першої інстанції правомірно відхилив зазначені доводи відповідача 2, оскільки згідно з положеннями статей 360, 382 Цивільного кодексу України, статей 7, 15, 17, 20 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об`єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов`язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов`язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 Цивільного кодексу України та частини 1-3 статті 12 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

У зв`язку з наведеним, рішення загальних зборів ОСББ "Соборний квартал", у тому числі про визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком, є обов`язковими для Житомирської обласної ради, яка є власником нежитлових приміщень по майдану Соборному, 5/1 у м. Житомир, та яка в силу прямої норми закону несе тягар утримання належного їй майна та зобов`язана виконувати прийняті відповідно до статуту рішення ОСББ.

У разі відмови співвласника сплачувати встановлені внески і платежі об`єднання має право звернутися до суду (частина 6 статті 13, частина 1 статті 17 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 906/884/19.

Основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України (частина 1 статті 133 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

При цьому у відповідності до частини 2 статті 136 Господарського кодексу України власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Закон "Про житлово-комунальні послуги" №1875-IV від 24.06.2004, який втратив чинність 01.05.2019 на підставі нового Закону "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VIII від 09.11.2017, визначав суб`єктами у сфері житлово-комунальних послуг органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власників, виробників, виконавців та споживачів житлово-комунальних послуг (частина 2 статті 3) та закріплював права та обов`язки балансоутримувача (стаття 24).

За приписами статті 1 вказаного Закону балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Аналогічне визначення балансоутримувача будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд наведене в Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 за № 76.

Водночас, Законом України "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VIII від 09.11.2017 виключено інститут - "балансового утримання" багатоквартирного будинку та визначено учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг: 1) споживачів; 2) управителя; 3) виконавців комунальних послуг.

Отже, при визначенні статусу Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради як балансоутримувача спірного нежитлового приміщення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Виходячи із загальних підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (стаття 11 Цивільного кодексу України), відповідні правовідносини щодо сплати балансоутримувачем витрат на управління будинком мають бути врегульовані шляхом укладення окремого договору між балансоутримувачем та ОСББ.

Тобто, обов`язок балансоутримувача зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі, встановленому рішенням ОСББ, виникає тільки у разі передбачення такого обов`язку в умовах укладеного ним правочину (договору) з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку.

Поряд із цим за умови відсутності такого договору, укладеного з ОСББ, утримання майна на балансі розглядається виключно в розрізі наявних правовідносини між Житомирською обласною радою, в особі якої реалізує правомочності власник майна - територіальна громада сіл, селищ, міст Житомирської області, та Комунальним підприємством по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради.

Таким чином, за відсутності як укладеного між відповідачем 1 та/або відповідачем 2 як власником та позивачем відповідних договорів щодо утримання спільного майна та прибудинкової території, зокрема, в частині покладення витрат на утримання майна на балансуотримувача нежитлового приміщення, у Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради не виникли зобов`язання зі здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком відносно переданого йому на баланс майна - нежитлового приміщення за адресою: м. Житомир, майдан Соборний, 5/1.

Разом з цим, відповідно до частини 1, 2 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до статті 19 Конституції України та статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, з урахуванням того, що Житомирська обласна рада та Комунальне підприємство по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради є самостійними учасниками господарських відносин, відсутні підстави для покладання на відповідача 1, який не є власником спірного нежитлового приміщення, обов`язку по утриманню належного Житомирській обласній раді нерухомого майна.

За викладених обставин, доводи відповідача 2 в апеляційній скарзі про те, що рішенням Житомирської обласної ради від 21.12.2017 №900 встановлено зобов`язання Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради брати участь в управлінні багатоквартирними будинками та укладати договори з ОСББ щодо нерухомого майна, переданого в оперативне управління комунального підприємства, а отже у спірних правовідносинах саме відповідач 1 несе відповідальність зі сплати внесків та платежів з утримання такого майна, колегія суддів апеляційного суду відхиляє. Оскільки за відсутності укладеного окремого договору та визначеного зобов`язання балансоутримувача зі здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком, чинне законодавство не передбачає для ОСББ механізму реалізації такого зобов`язання, зокрема, Закон України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" не встановлює для ОСББ права примусового стягнення відповідних коштів з балансоутримувачів майна у судовому порядку, передбачаючи таке право лише щодо співвласників майна (частина 6 статті 13 вказаного Закону).

Суд апеляційної інстанції вважає застосовним для даних спірних правовідносин висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.09.2020 у справі № 906/884/19, згідно з яким з урахуванням приписів статті 511 Цивільного кодексу України, прийняті відповідно до статуту рішення ОСББ є обов`язковими тільки для співвласників майна багатоквартирного будинку та самі по собі не встановлюють жодних зобов`язань для осіб, які не є власниками приміщень в такому будинку, у тому числі для орендарів нерухомого майна.

З огляду на відсутність доказів погашення відповідачем 2 заявленої до стягнення заборгованості чи доказів на спростування наявності такого боргу або його розміру, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСББ "Соборний квартал" до Житомирської обласної ради про стягнення 18 941,50 грн внесків на утримання будинку та прибудинкової території.

Водночас, як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дослідив подану відповідачем 2 у відзиві на позов заяву про застосування позовної давності до вимог стягнення з останнього заборгованості та відмови у задоволенні позову у відповідності до вимог статті 267 Цивільного кодексу.

Так, як вже зазначено, за наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт невиконання Житомирською обласною радою своїх зобов`язань зі своєчасної оплати внесків на утримання та ремонт спільного майна за період з 01.07.2016 по 27.11.2021 в загальній сумі 18 941,50 грн.

Згідно зі статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, враховуючи встановлення розміру внеску на утримання спільного майна (будинку та прибудинкової території) в розмірі 2,58 грн за 1 кв.м, який застосовується з 01.07.2016, рішенням загальних зборів співвласників будинку, оформленим протоколом №2 від 13.06.2016, позивач мав можливість дізнатись про виникнення заборгованості відповідача 2 зі сплати внесків та про своє право на пред`явлення відповідного позову з липня 2016 року.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом 27.11.2021 (дата оформлення поштового відправлення на адресу Господарського суду Житомирської області).

При цьому рішеннями загальних зборів співвласників ОСББ встановлені розміри та строки виконання співвласниками окремих зобов`язань з внесення щомісячних платежів на утримання спільного майна (будинку і прибудинкової території), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло у власника майна.

Строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною 3 статті 254 Цивільного кодексу України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України).

Отже, оскільки рішеннями співвласників ОСББ передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують щомісячний обов`язок власника зі сплати внесків, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

З огляду на наведені норми Цивільного кодексу України, з врахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини та зважаючи на характер спірних правовідносин, суд першої інстанції правомірно виснував, що в даних спірних правовідносинах, позовна давність щодо вимог про стягнення заборгованості за період до 27.11.2018 спливла, позаяк позивач міг дізнатися про існування заборгованості у відповідача 2 починаючи з липня 2016 року.

За таких обставин, судом першої інстанції правомірно частково задоволена заява відповідача 2 про застосування позовної давності та обґрунтовано визнані обґрунтованими позовні вимоги в розмірі 12 155,50 грн боргу зі сплати внесків на утримання спільного майна за період з грудня 2018 року по листопад 2021 року, а в решті у задоволенні позовних вимог до Житомирської обласної ради відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.

Наведеним спростовуються аргументи відповідача 2, викладені в апеляційній скарзі, про неврахування судом першої інстанції поданої ним заяви про застосування позовної давності.

Щодо заперечень відповідача 2 про неправомірне визначення судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою їх розподілу.

Так, Житомирська обласна рада в апеляційній скарзі стверджує, що суд першої інстанції при розподілі витрат на професійну правничу допомогу і покладення їх на відповідача 2 послався лише на відсутність заперечень з його боку та не взяв до уваги відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом позивача та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що є порушенням статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Досліджуючи матеріали справи та зазначені в оскаржуваному рішенні підстави визначення розміру понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката та їх розподілу за результатами розгляду даної справи, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила таке.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Як вже зазначалося, згідно з положеннями частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Як вбачається з матеріалів справи, між адвокатом Ярош Володимиром Васильовичем (адвокат) та ОСББ "Соборний квартал" (клієнт) було укладено Договір про надання професійної правничої допомоги № 18/21від 05.03.2021 (далі - Договір), згідно якого адвокат зобов`язується надати правничу допомогу клієнту.

Бажаний результат полягає у представництві і захисті прав та інтересів клієнта в судах усіх рівнів та інстанцій, у відносинах з Житомирською обласною радою та/або з її уповноваженими підприємствами або іншими органами з управління комунальним майном у питаннях та справах про сплату внесків, стягнення заборгованості зі сплати внесків на користь клієнта за нежитлове приміщення площею 90,7 кв. м за адресою: майдан Соборний, 5/1 у м. Житомирі, реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 1531317018101 (пункти 1.1, 1.2 Договору).

Матеріалами справи підтверджується, що позовна заява ОСББ "Соборний квартал" до Комунального підприємства по експлуатації адмінбудинків Житомирської обласної ради та Житомирської обласної ради (з урахуванням нової редакції позовної заяви із залученим співвідповідачем) про стягнення 18 941,50 грн була подана представником позивача адвокатом Ярош В.В. до Господарського суду Житомирської області та в подальшому направлена за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва на підставі ухвали Господарського суду Житомирської області від 15.09.2022.

Відповідно до пункту 2.1 Договору гонорар адвоката за професійну правничу допомогу становить 3 500,00 грн за надання професійної правничої допомоги при вирішенні питань, зазначених у пункті 1.2 цього Договору.

Гонорар сплачується протягом 24 годин від дати укладення цього Договору (пункт 2.2 Договору).

Як убачається із матеріалів справи, на виконання умов пункту 2.2 Договору позивач сплатив адвокату в день укладання Договору гонорар у сумі 3 500,00 грн платіжним доручення №27 від 05.03.2021, копія якого додана до позовної заяви.

Окрім того матеріали справи містять копію свідоцтва серії ЖТ №000723 на право заняття адвокатською діяльністю Ярошу В.В.

Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат за приписами частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Отже, неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Зазначені у статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" форми гонорару (фіксований розмір та погодинна оплата) відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Як уже зазначалося судом апеляційної інстанції, частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту цієї норми слідує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише ненадання учасником справи детального опису робіт (наданих послуг) із зазначенням витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

При цьому, норма частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Отже, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Відповідач 2 в апеляційній скарзі не навів будь-яких обґрунтованих доводів щодо неспівмірності витрат позивача на правову допомогу.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що сторонами Договору про надання професійної правничої допомоги №18/21 від 05.03.2021 погоджено саме фіксований розмір вартості послуги адвоката за надання правової допомоги, який не залежить від обсягу цієї послуги та часу витраченого представником позивача (адвокатом), а отже є визначеним. А тому у позовній заяві правомірно відображено вартість наданих адвокатом позивачу послуг правової допомоги у відповідності до умов укладеного між ними Договору.

За таких обставин, дослідивши та оцінивши заяву позивача про покладення понесених ним витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи у суді першої інстанції на відповідачів, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір заявлених ОСББ "Соборний квартал" витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 500,00грн відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати є необхідними і співрозмірними із виконаною адвокатом позивача роботою у суді першої інстанції, а тому зазначені судові витрати підлягали розподілу між сторонами спору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у даній справі.

Отже, доводи відповідача 2, викладені в апеляційній скарзі щодо здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат на послуги адвоката, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача 2 в цій частині також відсутні.

Виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у даній справі, надаючи їм оцінку у відповідності до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції вважає наявними підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача 2 заборгованості зі сплати внесків на утримання спільного майна за період з грудня 2018 року по листопад 2021 року в розмірі 12 155,50 грн.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції, надаючи правову кваліфікацію доказам, які подані сторонами з урахуванням фактичних обставин справи та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСББ "Соборний квартал".

У зв`язку з наведеним, доводи Житомирської обласної ради , викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житомирської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №906/1276/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 у справі №906/1276/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи №906/1276/21 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

О.В. Тищенко