ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 390/333/21
провадження № 61-9977св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива-2010»,
відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Гаївське», Комунальне підприємство «Благоустрій Шевченківського району»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2022 року у складі судді Бойко І. А., додаткове рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2022 року у складі судді Бойко І. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Голованя А. М., Письменного О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позову та судових рішень судів попередніх інстанцій
У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива-2010» (далі - ТОВ «Нива-2010») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Гаївське» (далі - ТОВ «Агрофірма «Гаївське»), Комунального підприємства «Благоустрій Шевченківського району» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання недійсним договору оренди землі.
Позов мотивовано тим, що 24 жовтня 2009 року між Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Нива» (далі - СВК «Нива»), правонаступником якого є ТОВ «Нива-2010», та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, згідно з який ОСОБА_1 передав в користування СВК «Нива» земельну ділянку з кадастровим номером 3522580900:02:000:0301, що належала йому на праві приватної власності, терміном на 15 років, починаючи з дати його державної реєстрації, яку проведено 17 червня 2010 року.
У 2019 році позивачу стало відомо про реєстрацію припинення ТОВ «Нива-2010» права оренди земельної ділянки на підставі угоди між ТОВ «Нива-2010» та ОСОБА_1 . Посадові особи ТОВ «Нива-2010» не підписували угоду щодо припинення оренди, тому договір оренди землі від 24 жовтня 2009 року не припинив своєї дії.
Із урахуванням наведених обставин позивач просив:
- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 3522580900:02:000:0301 шляхом скасування рішення державного реєстратора Кіровоградської обласної філії КП «Благоустрій Шевченківського району» Кіровоградської області Кундас В. А. від 14 листопада 2018 року індексний номер рішення 44048334 про припинення іншого речового права та визнати за ТОВ «Нива-2010» право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3522580900:02:000:0301;
- визнати недійсним договір оренди землі від 11 березня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «Гаївське», та припинити право оренди ТОВ «Агрофірма «Гаївське» на земельну ділянку з кадастровим номером 3522580900:02:000:0301;
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року, позов ТОВ «Нива-2010» задоволено.
Скасовано рішення державного реєстратора Кіровоградської обласної філії КП «Благоустрій Шевченківського району» Кіровоградської області Кундас В. А. від 14 листопада 2018 індексний номер рішення 44048334 про припинення іншого речового права та визнано за ТОВ «Нива-2010» право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3522580900:02:000:0301.
Визнано недійсним договір оренди землі від 11 березня 2019 року, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «Гаївське», припинено право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3522580900:02:000:0301 за ТОВ «Агрофірма «Гаївське». Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що уповноважені особи позивача не підписували угоду про припинення договору оренди землі, тобто позивач не виявляв свою волю до вчинення цього правочину, тому оспорювана угода про припинення дії договору оренди землі є такою, що не вчинена, права та обов`язки за нею не набуті, а правовідносини за нею не виникли.
Договір оренди землі, укладений 24 жовтня 2009 року між ОСОБА_1 та СВК «Нива», правонаступником якого є позивач, не припинив своєї дії та не був визнаний в судовому порядку недійсним на час укладання ОСОБА_1 11 березня 2019 року договору оренди землі із ТОВ «Агрофірма «Гаївське», тому укладений до закінчення строку його дії новий договір оренди тієї ж земельної ділянки з іншим орендарем є недійсним.
Додатковим рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2022 року доповнено резолютивну частину рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2022 року - визнано за ТОВ «Нива-2010» право оренди на земельну ділянку № 3522580900:02:000:0301.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2022 року, додаткове рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі (із урахуванням уточнень) як на підставу касаційного оскарження заявник зазначає про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 183/3811/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 395/1234/18, від 12 листопада 2020 року у справі № 642/3198/19.
Також, у касаційній скарзі (із урахуванням уточнень) як на підставу оскарження судових рішень міститься послання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Заявник зазначає, що існує необхідність сформувати висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норми права, а саме: статті 215 ЦК України, за умови неможливості підтвердження волевиявлення учасника справи шляхом проведення експертизи через відсутність оригіналу спірного правочину.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників не надходив.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Обставини, встановлені судами
24 жовтня 2009 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та СВК «Нива» (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,89 га, яка знаходиться на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, строком на 15 років, починаючи із дати його державної реєстрації у Кіровоградському районному відділі КРФ ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України». Зазначений договір зареєстрований у Кіровоградському районному відділі КРФ ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» 17 червня 2010 року, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 041037200180.
Пунктом 12.3 договору оренди землі від 24 жовтня 2009 року передбачено, що підставою припинення договору є взаємна згода сторін.
Згідно з пунктом 12.4 договору оренди землі від 24 жовтня 2009 року розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.
ТОВ «Нива-2010» є правонаступником СВК «Нива», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Станом на 16 березня 2018 року органом управління ТОВ «Нива-2010» була дирекція, до складу якої входили генеральний директор - Скаленко Г. І. та фінансовий директор - Ялова Н. В. Правочини та будь-які інші документи від імені ТОВ «Нива-2010» вважаються укладеними, підписаними і мають юридичну силу у разі їх підписання не менш ніж двома членами дирекції, які є різними підписантами.
14 листопада 2018 року реєстратором Кіровоградської обласної філії КП «Благоустрій Шевченківського району» Кіровоградської області Кундас В. А. на підставі угоди про припинення дії договору оренди від 31 травня 2018 року внесено рішення індексний номер 44048334 про припинення дії договору оренди, укладеного між ТОВ «Нива-2010» та ОСОБА_1 , зареєстрованого 17 червня 2010 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3522580900:02:000:0301.
02 квітня 2019 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Ковальовою О. О. на підставі договору оренди землі від 11 березня 2019 року проведено реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3522580900:02:000:0301 за ТОВ «Агрофірма «Гаївське».
Правове обґрунтування
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.
Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц сформулювала висновок про те, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди укладається в письмовій формі і за бажанням сторін може бути посвідчено нотаріально.
Частиною першою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (частина третя статті 31 Закону України «Про оренду землі»).
Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).
Укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 Земельного кодексу України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до положень статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електрону копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Статтею 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Обов`язок із доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Встановивши, що ТОВ «Нива-2010» заперечувало факт підписання його посадовими особами угоди від 31 травня 2018 року про дострокове припинення договору оренди землі від 24 жовтня 2009 року, врахувавши ухилення ОСОБА_1 від надання на вимогу суду оригіналу спірної угоди від 31 травня 2018 року, що унеможливило проведення судової почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не спростував доводи позивача про відсутність його волевиявлення на укладання спірної угоди про дострокове припинення договору оренди землі.
У цій справі позивач пред`явив, зокрема, вимогу про скасування рішення державного реєстратора про припинення іншого речового права та визнання за ТОВ «Нива-2010» права оренди на земельну ділянку.
Встановивши під час розгляду справи, що посадові особи ТОВ «Нива-2010» не підписували угоду від 31 травня 2018 року про дострокове припинення договору оренди землі від 24 жовтня 2009 року, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивач обрав належний спосіб захисту свої прав та інтересів.
Врахувавши, що договір оренди землі від 24 жовтня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та СВК «Нива», правонаступником якого є ТОВ «Нива-2010», не припинив своєї дії та не був визнаний в судовому порядку недійсним на час укладання ОСОБА_1 11 березня 2019 року договору оренди землі із ТОВ «Агрофірма «Гаївське», суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що укладений до закінчення строку його дії новий договір оренди тієї ж земельної ділянки з іншим орендарем є недійсним.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами факт не підписання уповноваженими посадовими особами ТОВ «Нива-2010» оспорюваної угоди про припинення договору оренди, оскільки такий факт може бути підтверджений лише за результатами проведеної почеркознавчої експертизи, з огляду на таке.
Під час розгляду справи з метою встановлення виконавця підпису орендодавця в оспорюваній угоді про припинення договору оренди судом першої інстанції призначено судово-почеркознавчу експертизу.
Експертною установою матеріали цивільної справи повернуті до суду без виконання, у зв`язку з ненаданням експерту оригіналу досліджуваного документу - оригіналу угоди про припинення дії договору оренди від 31 травня 2018 року.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що ненадання ОСОБА_1 документу для експертного дослідження, висновки якого могли підтвердити чи спростувати вимоги ТОВ «Нива-2010», є достатнім для застосування наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України, згідно з якою суд встановив факт виконання підпису, виконаного на угоді про припинення дії договору оренди від 31 травня 2018 року від імені посадових осіб ТОВ «Нива-2010», не ними, а іншою особою.
Аналізуючи норму статті 109 ЦПК України можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі, зокрема у наданні необхідних документів, без яких неможливо провести експертизу. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
Оскільки ні у суді першої інстанції, ні на виконання клопотання експерта ОСОБА_1 не надав оригінал угоди про припинення дії договору оренди від 31 травня 2018 року, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали його дії умисним ухиленням від участі в експертизі та застосували передбачені процесуальним законодавством наслідки такого ухилення.
Відсутність оригіналу оспорюваної угоди про припинення дії договору оренди від 31 травня 2018 року унеможливлює проведення почеркознавчої експертизи за копією такої угоди.
Суди попередніх інстанцій, дотримуючись завдань цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених прав, свобод та інтересів особи, з урахуванням засад змагальності сторін, правильно застосували положення статті 109 ЦПК України.
З огляду на наведене безпідставними є посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від07 листопада 2018 року у справі № 183/3811/16, у якій зазначено, що тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків, а також у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 642/3198/19, у якій зазначено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами; рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Доводи заявника у касаційній скарзі про неврахування судами висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 395/1234/18, у якій зазначено, що застосування наслідків ухилення від участі в експертизі (стаття 109 ЦПК України) можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи і підтвердження факту ухилення відповідача від участі у ній, є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій не порушили таких висновків.
Також, у касаційній скарзі заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме: статті 215 ЦК України за умови неможливості підтвердження волевиявлення учасника справи шляхом проведення експертизи через відсутність оригіналу спірного правочину.
Такі доводи заявника є необґрунтованими, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо правильного застосування зазначеної норми матеріального права (постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 193/344/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 500/1559/15-ц).
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2022 року, додаткове рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 07.12.2023 |
Оприлюднено | 14.12.2023 |
Номер документу | 115598539 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: що виникають з договорів оренди |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Ступак Ольга В`ячеславівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні