Рішення

від 29.08.2023 по справі 758/9943/21

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/9943/21

Категорія 57

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2023 року місто Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Рибалки Ю. В,

за участю:

секретаря судового засідання Басараба К.Ю.,

представника позивача Блинду А.В. ,

представника відповідача-1 Швадченко Є.О.,

представника відповідача-2 не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Громадської організації «Центр фінансової безпеки» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота Середина» , про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом, в якому просив:

1. Визнати інформацію, поширену відносно позивача - ОСОБА_2 Громадською організацією «ЦЕНТР ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» в мережі Інтернет на сайті https://www.obozrevatel.com/ у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 із назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка міститься в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 , в російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме:

-«Десятиліттями збагачені за рахунок довірливих українців і громадян СНД - ОСОБА_2 … встигли нажити і красиві дорогі машини, розкішні будинки, загалом - безбідне життя. Саме вони є власниками вищевказаних шахрайських організацій … »;

-«… компанії ОСОБА_2 обманюють своїх співробітників так само, як і клієнтів…»;

-«Засновник компанії ОСОБА_2 … продовжують розпочате в нових компаніях - ProfAdvice LLC (найбільш відомі проекти WantTrade і WantBroker) і OmniStockInvestment»;

-«… ОСОБА_2 , обдурив тисячі людей…»;

-«…за останні десять років вони обдурили тисячі людей на десятки мільйонів доларів, за рахунок яких зараз і живуть у розкоші та без турбот»;

-«Усі перераховані факти є наслідком діяльності ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , які керують багатьма офісами в Україні та за її межами, які то відкриваються, то закриваються, переїжджаючи щоразу в нові місця, щоб приховати свою діяльність» -

недостовірною і такою що принижує честь, гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_2 .

2. Зобов`язати Громадську організацію «ЦЕНТР ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ» та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» у строк не пізніше семи календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_2 у спосіб, ідентичний способу її поширення шляхом опублікування в мережі Інтернет на сайті https://www.obozrevatel.com/під заголовком «Спростування», тим же шрифтом, на тому ж місті шпальти, де міститься стаття від ІНФОРМАЦІЯ_1 із назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2» (міститься в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3, в російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4) вступну та резолютивну частини цього рішення суду, не допускаючи при цьому власних коментарів.

3. Визнати інформацію, поширену відносно позивача - ОСОБА_2 Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» в мережі Інтернет на сайті https://www.obozrevatel.com/ у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_6 із назвою: «"ІНФОРМАЦІЯ_5 ", а шахраї лають владу», яка міститься в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7 , в російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8 , а саме:

-«Так відомий у вузьких колах фінансовий діяч відреагував на серію обшуків в офісах його компанії FreshForex…»;

-«… тепер у ОСОБА_2 намагаються з`ясувати, як так сталося, що замість обіцяного прибутку його клієнтів залишили ні з чим»;

-«Тобто шахрайську діяльність здійснювала одна компанія, а 18 комп`ютерів і кілька ноутбуків, які використовували шахраї, - це майно іншої компанії. І ось ця інша компанія і належить ОСОБА_2 » -

недостовірною і такою що принижує честь, гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_2 .

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» у строк не пізніше семи календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_2 у спосіб, ідентичний способу її поширення шляхом опублікування в мережі Інтернет на сайті https://www.obozrevatel.com/під заголовком «Спростування», тим же шрифтом, на тому ж місті шпальти, де міститься стаття від ІНФОРМАЦІЯ_6 із назвою: «"ІНФОРМАЦІЯ_5» (міститься в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7, в російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8), вступну та резолютивну частини цього рішення суду, не допускаючи при цьому власних коментарів.

В обґрунтування заявлених вимог вказує, що відповідачі у спірних публікаціях, у мережі Інтернет поширили недостовірну інформацію й таку, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію внаслідок виражених тверджень про причетність позивача до незаконної, шахрайської діяльності із заволодіння грошовими коштами фізичних осіб за допомогою низки веб-сайтів під виглядом діяльності фінансових та торгових бірж.

Позивач вказує, що поширена відповідачами інформація є недостовірною, порушує його особисті немайнові права, оскільки позивач не здійснює будь-якої незаконної, шахрайської діяльності, не пов`язаний із веб-сайтами, про які вказують відповідачі та не причетний до будь-якої незаконної діяльності із заволодіння грошовими коштами фізичних осіб, не притягувався до кримінальної або іншої відповідальності за будь-які незаконні дії та не вчиняв жодних дій, про які стверджують відповідачі.

Позивач зазначає, що поширена відповідачем інформація завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації, оскільки поширенням недостовірної інформації відповідачами щодо нього у суспільстві сформовано негативний образ позивача як злочинця, має усі ознаки наклепу та звинувачення у формі тверджень про вчинення кримінальних правопорушень. Натомість, позивач будь-яких кримінальних правопорушень не вчиняв, будь-який вирок щодо викладених у публікаціях фактів ухвалено не було. При цьому, позивач наголошує на тому, що він не є публічною особою, а відтак інформація, яка розповсюджується стосовно нього повинна більш детально перевірятись та підкріплюватись відповідними доказами. За твердженнями позивача, у спірних публікаціях мало місце порушення презумпції невинуватості, а свобода слова в сучасному демократичному суспільстві у випадку поширення інформації щодо особи обмежується презумпцією невинуватості, яку неприпустимо порушувати та за відсутності вироку суду звинувачувати особу у вчинені злочину.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26.07.2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

09.09.2021 року відповідач 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Золота Середина» подав до суду відзив на позовну заяву у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що спірна публікація від ІНФОРМАЦІЯ_1 є републікацією матеріалу, яка вперше був розміщений в мережі Інтернет у соціальній мережі Фейсбук, а тому, на думку відповідача 2, останній як засіб масової інформації наділений імунітетом за публікацію републікованого матеріалу та не може нести відповідальність за публікацію цього тексту. Щодо змісту поширеної інформації та вимог позивача про визнання її недостовірною та зобов?язання спростувати, відповідач 2 зазначив, що поширена інформація перекручена та вирвана позивачем контексту відповідних публікацій, не містить ознак наклепу, поширена інформація не є недостовірною, а містить оціночні судження. Відповідач 2 наголошує на тому, що позивач є публічною особою, а тому межа допустимої критики та громадського контролю за його життям для засобів масової інформації є ширшою, наданий позивачем експертний висновок не може бути взятий судом до уваги. Відповідач 2 поширив інформацію про діяльність компаній, створених позивачем, яка базується на фактичних даних, відгуках постраждалих осіб від діяльності цих компаній та їх фігурування в ряді кримінальних проваджень. Також, поширена інформація не містить будь-яких звинувачень у вчинені злочину, а є результатом критичної оцінки певних фактів, які підтверджуються доказами та за своїм змістом є оціночними судженнями. Факт поширення ним спірної інформації відповідач 2 не заперечував.

20.10.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2, в якому останній наполягає на обґрунтованості поданого позову та зазначає про необґрунтованість тверджень відповідача 2 про приналежність позивача до публічних осіб, непослідовність та суперечливість позиції відповідача 2, який одночасно стверджує про поширення ним інформації у вигляді оціночних суджень та достовірність поширеної інформації, що на думку позивача також вказує на те, що була поширена інформація у формі фактичних тверджень. Уся поширена інформація, як на те вказує сам відповідач 2 фактично ґрунтується на відгуках осіб, поширених в мережі Інтернет та фактів проведення досудових розслідувань у кримінальних провадженнях, втім відгуки з мережі Інтернет не можуть слугувати беззаперечним доказом правдивості поширеної інформації, а проведення досудового розслідування правоохоронними органами не вказує на причетність та вчинення позивачем будь-яких незаконних, шахрайських дій, оскільки позивач взагалі не має жодного статусу у цих кримінальних провадженнях. Журналісти повинні дотримуватись стандартів журналістики щодо перевірки джерел інформації та достовірності поширеної інформації, а такі докази не можуть бути покладені в основу поширеного матеріалу. Позивач звертає увагу, що відповідач 2 наголошує на достовірності поширеної інформації, що включає можливість віднесення її до категорії оціночних суджень, що також підтверджується висновком судового експерта. Більш того, надані відповідачем 2 деякі докази, а саме ухвали слідчих суддів у кримінальних справах, не стосуються взагалі позивача або предмету цього позову.

09.02.2022 року від відповідача 2 надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких останній наголошує на достовірності поширеної інформації та причетність позивача до описаної в публікаціях незаконної та шахрайської діяльності із посиланням на негативні відгуки, наявні в мережі Інтернет на різних веб-ресурсах. Поширена інформація у спірних публікаціях має критично-оціночний характер та ці публікації мають суспільний резонанс, тому суспільний інтерес переважає потребу захисту права на приватність позивача та межа критики щодо нього є ширшою.

29.11.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача 1 - Громадської організації «Центр фінансової безпеки», у якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог. Відповідач 1 зазначає, що він не є належним відповідачем у цій справі, оскільки він не є автором спірної публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 в розрізі якої до нього пред`явлено позовні вимоги, а тому позовні вимоги до нього не підлягають задоволенню. Щодо поширення інформації у спірній публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1, то відповідач 1 зазначає, що пов`язаність позивача із описаною у публікації діяльністю доведена, а в цій справі наявний значний суспільний резонанс, який майже не надає можливостей для обмеження свободи слова. На думку відповідача 1, позивач є публічною особою, а тому межа критики щодо нього є ширшою, а поширена інформація щодо позивача є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню, наданий позивачем висновок експерта не може бути взятий судом до уваги.

Одночасно із відзивом на позовну заяву відповідачем 1 подано клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, яке суд задовольнив протокольною ухвалою.

Також, 29.11.2021 року до суду надійшло клопотання відповідача 1 про визнання доказу недопустимим та недостовірним.

24.12.2021 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній просить відзив позивача залишити без розгляду з огляду на пропущений строк на його подання, а у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку на його подання просить відмовити. Також, позивач наполягає на тому, що відповідач 1 є автором спірної публікації від 09.11.2021 року, а відтак є належним відповідачем у цій справі. Позивач наголошує на безпідставності тверджень відповідача 1 про наявність значного суспільного резонансу у спорі, який виник між сторонами та про приналежність позивача до категорії публічних осіб. Приєднаний до позовної заяви висновок експерта є належним та допустимим доказом. Також, позивач наголошує на тому, що інформація, яку він оспорює викладена у формі фактичних тверджень, які можуть бути перевірені судом та є такою, що порушує презумпцію невинуватості відносно позивача, оскільки відповідач 1 у своїй заяві по суті вказує на правдивість поширеної інформації та доведеність причетності позивача до незаконної, шахрайської діяльності, у той час коли позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, відношення до цієї діяльності немає.

Від відповідача 1 заперечення не надходили.

20.10.2021 року на адресу суду надійшла заява позивача від 18.10.2021 року про зміну предмету позову.

15.11.2021 року на адресу суду надійшла заява позивача від 11.11.2021 року про повернення позивачу без розгляду поданої заяви від 18.10.2021 року про зміну предмету позову.

Протокольною ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 30.11.2021 року заяву позивача від 18.10.2021 року про зміну предмету позову повернуто без розгляду.

15.11.2021 року на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення від 11.11.2021 року, в яких із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у відповідних постановах останній наголошує на необґрунтованості тверджень відповідача 1 про повне звільнення від відповідальності за поширення републіковного тексту у засобах масової інформації.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29.08.2022 року закрито підготовче провадження та справу призначеного до судового розгляду по суті.

Протокольною ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 15.03.2023 року судом поновлено відповідачу 1 пропущений строк для подання відзиву на позовну заяву та прийнято відзив на позовну заяву до розгляду разом з іншими матеріалами справи.

У судове засідання представник відповідача 2 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, причини не явки суду не повідомив. За таких обставин, суд постановив розглянути справу у відсутність представника відповідача 2, оскільки його неявка у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

Представник позивача - адвокат Блинду А.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити.

Представник відповідача 1 - адвокат Швадченко Є.О. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, просив відмовити в їх задоволенні.

Вислухавши учасників судового засідання, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з огляду на наступне.

За змістом ч. 1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Так, Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст. 3, 28).

Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

При цьому, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

Відповідно до ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до Конституції України, життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Згідно з ч. 1-3 ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

За змістом ст. 32 Конституції України, ст. 94, 277 ЦК України кожному, гарантується право на захист честі, гідності та ділової репутації, а також спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Щодо фактів поширення інформації, яку позивач просить визнати недостовірною та зобов`язати її спростувати, судом встановлено наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті Інтернет-видання «Обозреватель» розміщено статтю із назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка міститься в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 , у російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Також, ІНФОРМАЦІЯ_6 на сайті Інтернет-видання «Обозреватель» розміщено статтю з назвою: «"ІНФОРМАЦІЯ_5 », яка міститься в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7 , в російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Під час дослідження доказів судом встановлено поширення вказаних публікацій за вищевказаними посиланнями, а вказані публікації розміщені в мережі Інтернет на веб-сайті Інтернет-видання «Обозреватель», який є зареєстрованим засобом масової інформації та належить відповідачу 2 - Товариству з обмеженою відповідальністю «Золота Середина», указані посилання є активними, доступ до вказаного веб-ресурсу є вільним, текст публікацій є ідентичним доданим до позовної заяви позивачем роздруківок тексту публікації.

При цьому, суд звертає увагу, що факт поширення вищезазначеної інформації в указаний спосіб сторонами не оспорюються, як і не оспорюються приналежність веб-сайту https://www.obozrevatel.com відповідачу 2.

Судом досліджено надані позивачем до позову роздруківки спірних публікацій з мережі Інтернет за вищевказаними посиланнями, текст яких є ідентичним дослідженим публікаціям за їх місцезнаходженням - в мережі Інтернет та є тотожними із заявленими у справі позовними вимогами.

При безпосередньому дослідженні вказаних публікацій судом встановлено, що вони містять інформацію, яку було поширено та яку позивач просить визнати недостовірною та зобов`язати спростувати її.

При безпосередньому дослідженні вказаних публікацій, судом встановлено, що за даними статистики веб-сайту Інтернет-видання «Обозреватель» публікацію від ІНФОРМАЦІЯ_1 переглянули більше 20 тисяч осіб з моменту її публікації, а публікацію від ІНФОРМАЦІЯ_6 - більше 30 тисяч осіб, а отже як факт поширення оспорюваної інформації, так і факт поширення її більше ніж одній особі суд вважає позивачем доведеним та таке підтверджується як матеріалами справи, так і дослідженими доказами за їх місцезнаходженням.

Суд також бере до уваги те, що указані публікації були розміщені в мережі Інтернет, що надає доступ до них необмеженому колу осіб, а вільний доступ до них створює такі умови, що також на думку суду підтверджує обставину поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.

Відтак, факт поширення такої інформації відповідачем 2, тобто доведення її хоча б одній особі із використанням мережі Інтернет суд вважає доведеним.

Щодо обставин поширення інформації, яка стосується позивача судом встановлено наступне.

Із тексту спірних публікацій вбачається, що вони містять зазначення особистих даних позивача (посилання на його прізвище, ім`я та по батькові, дату, місяць, рік народження, місце народження та місце його реєстрації), а також посилання на найменування та ідентифікаційні коди юридичних осіб, в яких позивач був або є засновником/їх керівником, наприклад ТОВ «Фреш Форекс Україна» (код ЄДРПОУ 39098022) - юридична особа ліквідована у 2018 році, а позивач був одним із засновків та її керівником; ТОВ «ПрофЕдвайс» (код ЄДРПОУ 42585981) - позивач є засновником цієї юридичної особи.

Зазначена у публікаціях інформація стосується особи позивача та підтверджується засвідченими копіями паспорту позивача та витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо вказаних юридичних осіб, які містяться в матеріалах справи та досліджені судом під час розгляду справи.

Суд також бере до уваги те, що відповідачі у справі в заявах по суті не заперечували та не оспорювавали тієї обставини, що у спірних публікаціях було поширено інформацію відносно позивача, а не іншої особи, з посиланням на правдивість поширеної інформації та її приналежність до оціночних суджень.

Отже, конкретизація імені, прізвища та по батькові й використання у спірних публікаціях особистих даних про особу позивача, його зв`язки з вищевказаними юридичними особами безпосередньо стосується немайнових прав, внаслідок чого погоджується із твердженнями позивача про те, що інформація, яку було поширено та яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати безпосередньо стосується особи позивача, що підтверджено належними та допустимими доказами.

У контексті встановлення обставин поширення інформації, яку оспорює позивач та того, що така інформація була поширена стосовно особи позивача, суд вбачає за необхідне зазначити про належних відповідачів у цій справі.

Верховний Суд України у п. 18 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 роз`яснив, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Так, у даній справі спірними є дві публікації (від ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_6), які були розміщені за відповідними посиланнями вказаними вище на веб-сайті Інтернет-видання «Обозреватель»: https://obozrevatel.com .

У свою чергу, позивач зазначає, що належними відповідачами у цій справі за спірною публікацією від ІНФОРМАЦІЯ_1 є відповідач 1 як автор спірної інформації та відповідач 2 як засіб масової інформації, який поширив цю інформацію та власник веб-сайту, на якому така інформація була розміщена.

Щодо публікації від ІНФОРМАЦІЯ_6, то позивач зазначає, що відповідач 2 є належним відповідачем у цій справі, оскільки саме він як автор та поширювач розмістив спірну публікацію в мережі Інтернет за відповідним посиланням.

При цьому, позивач зазначає, що на веб-сайті Інтернет-видання «Обозреватель» за посиланням: https://www.obozrevatel.com/story/about-company-ua/ (розділ «Про компанію») вказано, що власником Інтернет-сайту OBOZREVATEL.com та Інтернет-видання «Обозреватель» є відповідач 2, а відтак ТОВ «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» є належним відповідачем у справі. До позовної заяви додана роздруківка з вказаного веб-сайту із зазначенням цієї інформації.

Оскільки за твердженням позивача первісним автором інформаційного матеріалу у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 є директор та засновник громадської організації «ЦЕНТР ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ» ( ОСОБА_5 ), а поширювачем вказаної інформації є товариство з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» - належними відповідачами по справі є відповідач 1 та відповідач 2.

Щодо вказаних тверджень судом встановлено наступне.

Судом досліджено в мережі Інтернет публікацію від ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановлено, що у тексті публікації вказується на те, що: «Громадська організація «Центр громадської безпеки» на своїй сторінці Facebook опублікувала розслідування про діяльність однієї з компаній на фінансових ринках. OBOZREVATEL публікує розслідування організації, яке дозволить у майбутньому вберегтися від сумнівних інвестицій» (дослівна цитата).

У цій публікації міститься гіперпосилання на первісну публікацію, текст якої був поширений відповідачем 2 на своєму веб-сайті.

Позивач стверджує, що в Інтернет-виданні «Обозреватель» був повністю опублікований текст публікації, первісним автором якої є Громадська організація «ЦЕНТР ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ» - відповідач 1, який міститься за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_9. та в якості доказу додає до позовної заяви роздруківку публікації з цього посилання, з якої вбачається що її текст є ідентичним тексту самої спірної публікації.

Втім, суд безпосередньо досліджуючи у судовому засіданні саму публікацію від ІНФОРМАЦІЯ_1 встановив, що переходячи за гіперпосиланням на текст первісної публікації, остання була видалена з мережи Інтернет або ж доступ до неї був обмежений самим автором публікації (власником аканту в соціальній мережі «Facebook»).

У свою чергу, відповідач 1 у відзиві на позовну заяву заперечує своє авторство цієї публікації та зазначає, що така ним опублікована не була. Відповідач 1 не заперечує, що сторінка в соціальній мережі Facebook - https://www.facebook.com/gocfb/належить йому, однак зазначає, що із наданої позивачем роздруківки публікації з соціальної мережі Facebook, а саме її ідентифікуючих ознак неможливо встановити, що саме на сторінці відповідача 1 така була опублікована. Також зазначає, про те, що у самій публікації йде мова про те, що автором є Громадська організація «Центр громадської безпеки», а не відповідач 1.

Позивач до відповіді на відзив додав протокол огляду веб-сторінок від 09.12.2021 року, складений в порядку п. п. 7, 8 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до якого додано досліджені та збережені з мережі Інтернет веб-сторінки та стверджує, що представником позивача як адвокатом досліджено зміст веб сторінок та встановлено, що на веб-сайті пошукової системи «Google-cash» міститься збережена (резервна) копія офіційної сторінки Громадської організації «Центр Фінансової Безпеки» (ідентифікаційний код юридичної особи: 43804605) в соціальній мережі Facebook(https://www.facebook.com/gocfb), а саме її повна та текстова версія, з яких вбачається, що спірна публікація від ІНФОРМАЦІЯ_1 була розміщена на особистій сторінці відповідача 1 в мережі Facebook та підтверджує авторство відповідача 1 цієї публікації.

Втім, суд наголошує на тому, що згідно ч. 1,2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Ураховуючи положення цивільного процесуального законодавства такі докази мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності (77-80 ЦПК України).

У свою чергу, ч.1 ст. 81 ЦПК України наголошує на тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як наведено вище, саме на позивача покладений обов`язок довести, що інформація, яку він оспорює була поширена саме відповідачем та така інформація була поширена щодо нього та порушує його особисті немайнові права.

Суд дослідивши та оцінивши надані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності на підтвердження авторства відповідача 1 за спірною публікацією від ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначає, що судом беруться до уваги вищезазначені докази, однак вважає, що такі докази не є достатніми, тобто надані позивачем докази у своїй сукупності не дають змогу дійти беззаперечного висновку про те, що саме відповідач 1 є автором спірної публікації, а відтак є належним відповідачем у цій справі.

Інших доказів на підтвердження авторства спірної публікації позивачем суду не надано.

Суд наголошує на тому, що за правилами ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У зв`язку із цим, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача пред`явлені до відповідача 1 не підлягають задоволенню з огляду на їх недоведеність, внаслідок чого суд не вважає за необхідне у подальшому обґрунтовувати наявність повного складу цивільного правопорушення у справі за позовом про дифамацію щодо позовних вимог, пред`явлених до відповідача 1.

Втім, оскільки відповідач 2 не заперечує той факт, що він є власником веб-сайту на якому була поширена інформація у публікаціях від ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_6, то він є належним відповідачем щодо поширеної у цих публікаціях інформації, суд вважає за необхідне надати оцінку усім доводам і запереченням сторін щодо позовних вимог і заперечень на пред?явлений позов до відповідача 2.

Твердження відповідача 2, які викладені у відзиві на позовну заяву про те, що спірна публікація від ІНФОРМАЦІЯ_1 є републікацією матеріалу (дослівним відтворенням матеріалів), який вперше був розміщений в мережі Інтернет у соціальній мережі Фейсбук, а тому, на думку відповідача 2 останній як засіб масової інформації наділений імунітетом за публікацію републікованого матеріалу та не може нести відповідальність за публікацію цього тексту, не беруться судом до уваги, з огляду на висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, які суд враховує при вирішенні цієї справи, згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.02.2021 року у справі №753/338/19, провадження №61-16277св20 зазначено, що відповідно до положень статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників); вони містяться у відповіді на запит на інформацію, поданий відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», або у відповіді на звернення, подане відповідно до Закону України «Про звернення громадян»; вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб; вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього; в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом; законом передбачено звільнення або не притягнення до відповідальності за такі дії.

Отже, положеннями статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» визначено вичерпний перелік випадків для звільнення журналіста та редакції від відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що наведені у статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» підстави звільнення від відповідальності за публікацію недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права або являє собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації та правами журналіста, є вичерпними, а тому розширеному тлумаченню чи вільному редагуванню не підлягають.

При цьому в зазначених випадках засоби масової інформації звільняються лише від обов`язку щодо відшкодування збитків та моральної шкоди. Оскільки спростування поширеної недостовірної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності, бо не має компенсаційного та майнового характеру, то на засоби масової інформації може бути покладено обов`язок опублікувати спростування».

Аналогічні висновки містяться у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі №757/47312/15-ц, провадження №61-19467св20.

Вищенаведене також узгоджуються також із положеннями абзацу 3 частини статті 277 ЦК України, відповідно до яких спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Оскільки позивачем у цій справі не пред`явлені вимоги про відшкодування моральної або матеріальної шкоди, суд вважає, що відповідач 2 є належним відповідачем у цій справі за поширення інформації в обох спірних публікаціях, оскільки останній не звільнений від обв`язку спростувати поширену інформацію, у випадках встановлених законом.

Щодо обставин поширення недостовірної інформації, що порушує особисті немайнові права позивача суд встановив наступне.

У контексті спірних правовідносин, які склались між сторонами у справі, суд дослідивши текст спірних публікацій, дійшов висновку, що обидві спірні публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_6 стосуються однієї ж тієї самої теми, а публікація від ІНФОРМАЦІЯ_6 фактично містить посилання на публікацію від ІНФОРМАЦІЯ_1 та є її продовженням, тому судом досліджено поширені відносно позивача інформації враховуючи текст двох публікацій.

Судом встановлено, що зміст оспорюваних публікацій стосується обставин існування в мережі Інтернет низки веб-сайтів таких як freshforex.com, freshforex.org та веб-порталів FreshForex, WantTrade, WantBroker та інші, на яких під виглядом валютних бірж з торгівлі валютою здійснюється незаконна діяльність щодо заволодіння грошовими коштами громадян.

Від такої діяльності, яка здійснюється за допомогою цих веб-ресурсів, постраждала велика кількість громадян, які перерахували свої грошові кошти у торгівлю на валютних біржах, втім торгівля валютою на таких веб-сайтах не здійснюється, валютні біржі насправді не існують, а невідомі особи заволоділи грошовими коштами громадян (відкриваючи їм персональні кабінети з подальшим перерахуванням ними грошових кошті на певні рахунки). Внаслідок чого постраждалі громадяни втрачають свої грошові кошти.

Такі незаконні схеми за змістом оспорюваної інформації мають назви скам-проекти і з приводу цього правоохоронними органами здійснюються досудові розслідування у низці кримінальних провадженнях (ЄРДР №12018000000000698 за ч. 4 ст. 190 КК України, 12019160000000069 за ч. 3 ст. 190 КК України).

У вказаних публікаціях вказується, що фігурантами цих кримінальних проваджень є низка юридичних осіб, які мають відношення до позивача (Freshforex (ЄДРПОУ - 39098022), Prof Advice LLC (ЄДРПОУ - 42585981) та Omni Stock Investment (ЄДРПОУ - 41298727) та до діяльності, яка здійснюється за допомогою цих веб-ресурсів причетний позивач та інша фізична особа.

У контексті поширеної інформації, суд зазначає наступне.

Верховного Суд у подібних правовідносинах у постанові від 22.11.2021 року у справі №761/32924/19-ц зазначив, про те, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Lingens v. Austria» зазначено, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».

Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 02 червня 2016 року (остаточне - 17 жовтня 2016 року) ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де, розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У цьому рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Дослідивши поширену відносно позивача інформацію, суд вважає, що така інформація здійснена у спосіб категоричного та стверджувального висловлювання у формі повідомлення про існування конкретних обставин (фактів), тобто є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, а відтак інформація може бути перевірена на предмет достовірності.

Також відсутні будь-які стилістичні конструкції або інші мовностилістичні способи, які б вказували на те, що повідомлена інформація є суб`єктивною думкою та особистим поглядом на певні події і відображає особисту точку зору, тобто відсутні ті мовні засоби, які є характерними для оціночних суджень. Про те, що йдеться про фактичні дані, свідчить також загальний тон висловлювань та загальний контекст оспорюваної інформації.

Суд виходить з того, що наведена у позовній заяві інформація, яку позивач просить спростувати, за своїм змістом спрямована на те, щоб створити у сторонньої особи негативне уявлення про позивача, як особи, яка причетна до здійснення незаконної, кримінально-караної діяльності, а отже містить відповідне твердження про факт вчинення позивачем таких дій.

Отже, суд відхиляє заперечення відповідача 2, що у даному випадку не мало місце поширення інформації у формі фактичних тверджень відносно позивача, оскільки за змістом відповідач 2 поширив в мережі Інтернет інформацію про існування фактів: 1) існування веб-ресурсів за допомогою яких здійснюється незаконна діяльність із заволодіння грошовими коштами громадян;2) посилання на конкретні назви веб-сайтів, на яких така незаконність діяльність здійснюється; 3) існування фактів проведення правоохоронними органами досудового розслідування щодо таких юридичних осіб; 4) причетності саме позивача до цих юридичних осіб та до цієї незаконної кримінально-караної діяльності. Такі факти можуть бути перевіреними судом на предмет їх достовірності.

Більш того, суд звертає увагу і на непослідовну та суперечливу поведінку відповідача 2, який стверджує одночасно про поширення інформації у формі оціночних суджень, яку не можна перевірити на предмет її достовірності, в той же ж час посилаючись на достовірність та правдивість поширеної інформації. При цьому суд вважає, що поширена інформація не може бути одночасно правдивою, тобто висловленою у формі фактичних тверджень, та викладеною у формі оціночних суджень.

Суд, досліджуючи зміст поширеної інформації та її достовірності встановив наступне.

Як убачається із матеріалів справи правоохоронними органами на території України здійснюється досудове розслідування у кримінальних провадженнях №12018000000000698 за ч. 4 ст. 190 КК України, №12019160000000069 за ч. 3 ст. 190 КК України, що підтверджується як наданими позивачем, так і наданими відповідачем 2 копій ухвал слідчих судів з Єдиного державного реєстру судових рішень.

У спірних публікаціях стверджується, що досудове розслідування стосується здійснення незаконної діяльності на певних веб-ресурсах, такі як freshforex.com, freshforex.org та веб-порталів FreshForex, WantTrade, WantBroker та що саме позивач, утому числі має відношення до цих веб-сайтів та цієї незаконної діяльності.

Як вбачається із наданих суду доказів позивачем, а саме з роздруківок із публічної бази даних записів про доменні імена (WHOIS), відсутня публічна інформація щодо власника цих веб-сайтів, однак позивач заперечує той факт, що він або юридичні особи в яких він є засновником або керівником є власниками вищевказаних веб-ресурсів. Доказів протилежного відповідачем 2 до суду не надано, отже належність позивачу цих веб-сайтів відповідачем 2 - не доведено.

Представником позивача проведений огляд веб-сторінок (вищевказаних веб-ресурсів), який оформлений протоколом огляду веб-сторінок від 09.12.2021 року, який додано до відповіді на відзив. З наданих позивачем доказів вбачається, що на веб-порталах FreshForex міститься інформація, про те що на цьому ресурсі здійснює діяльність та цей веб-сайт належить іноземній юридичній особі RistonCapitalLtd. (Suite 305, Griffith Corporate Centre, Beachmont, P.O. Box 1510, Kingstown, Saint Vincent and the Grenadines).

Окрім того, у Державному реєстрі свідоцтв на знаки для товарів і послуг, на офіційному веб-сайті Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» наявна інформація про подання фізичною особою - ОСОБА_6 26.07.2012 року заявки №m201212799 про реєстрацію права власності на торговельну марку - "freshforex" та про подання іноземною юридичною особою - Рістон Кепітал ЛТД заявки №m201404374 про реєстрацію права власності на торговельну марку - "freshforex".

Позивач зазначає, що він разом з іншими фізичними особами 14.02.2014 року заснували ТОВ «ФРЕШ ФОРЕКС УКРАЇНА» (ідентифікаційний код юридичної особи: 39098022), яка була ліквідована за рішенням засновників, про що 26.04.2018 року був внесений запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення цієї юридичної особи.

У відповідності до ч. 5 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відтак, на думку суду, поширена інформація про те, що «Десятиліттями збагачені за рахунок довірливих українців і громадян СНД - ОСОБА_2 … встигли нажити і красиві дорогі машини, розкішні будинки, загалом - безбідне життя. Саме вони є власниками вищевказаних шахрайських організацій … », «Засновник компанії ОСОБА_2 … продовжують розпочате в нових компаніях - ProfAdvice LLC (найбільш відомі проекти WantTrade і WantBroker) і OmniStockInvestment»,«Тобто шахрайську діяльність здійснювала одна компанія, а 18 комп`ютерів і кілька ноутбуків, які використовували шахраї, - це майно іншої компанії. І ось ця інша компанія і належить ОСОБА_2 », «Усі перераховані факти є наслідком діяльності ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , які керують багатьма офісами в Україні та за її межами, які то відкриваються, то закриваються, переїжджаючи щоразу в нові місця, щоб приховати свою діяльність» є недостовірною, адже відповідачем 2 не доведено, що позивач або ж засновані ним юридичні особи, в яких він є керівником мають безпосереднє відношення до цих веб-сайтів, на яких здійснюється незаконна діяльність. Факт приналежності цих веб-сайтів позивачу або юридичним особам, в яких він є керівником або засновником, відповідачем 2 не доведено, як і не спростовані надані до суду позивачем докази про зв`язок бренду «freshforex» з іншими особами, а не з позивачем.

Окрім того, суд зазначає, що як вбачається із наданої до суду копії ухвали слідчого судді від 23.02.2021 року у справі №757/5617/21-к, обшук про який йде мова в публікаціях проводився у юридичної особи ТОВ «ПРОФ ЕДВАЙС» (ідентифікаційний код юридичної особи: 42585981), а не компанії FreshForex, як стверджується по тексту публікації.

У зв`язку із цим, суд прийшов до висновку, що поширена відносно позивача інформація про те, що «Так відомий у вузьких колах фінансовий діяч відреагував на серію обшуків в офісах його компанії FreshForex…» є недостовірною, а докази протилежного до суду відповідачем 2 не надано.

Також, суд зазначає, що недостовірною є інформація про те, що «… компанії ОСОБА_2 обманюють своїх співробітників так само, як і клієнтів…»;«… ОСОБА_2 , обдурив тисячі людей…»; «…за останні десять років вони обдурили тисячі людей на десятки мільйонів доларів, за рахунок яких зараз і живуть у розкоші та без турбот»;«… тепер у ОСОБА_2 намагаються з`ясувати, як так сталося, що замість обіцяного прибутку його клієнтів залишили ні з чим» з вищенаведених мотивів суду про відсутність належних та допустимих доказів в матеріалах справи про причетність позивача до описаної в публікаціях незаконної діяльності.

Також, суд звертає увагу, що в матеріалах справи також відсутні будь-які докази того, що до позивача пред`явлено будь-які вимоги щодо стягнення чи повернення грошових коштів, якими він начебто заволодів.

Більш того, суд констатує той факт, що відсутні й докази того, що позивачу оголошено про підозру або вручено обвинувальний вирок, або ж його засуджено за будь-якою статтею Кримінального кодексу України.

Відсутність відомостей про притягнення позивача до кримінальної відповідальності або його засудження підтверджується копією листа Департаменту інформатизації МВС України №765АЗ/16 від 19.05.2021 року, доданою по позову.

Суд звертає увагу, що відповідач 2 стверджуючи про правдивість цієї інформації посилався на ухвали слідчих суддів, постановлені під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, та відгуки осіб з мережі Інтернет на різних платформах.

Разом з тим, надані суду копії ухвал слідчих суддів, постановлених під час проведення досудового розслідування (про надання дозволу на обшук, про тимчасовий доступ до речей і документів) не свідчать про безпосереднє вчинення позивачем кримінально-караних винних й протиправних дій та про його беззаперечну причетність до таких дій.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження, а слідчий суддя під час досудового розслідування здійснює у порядку, передбаченому цим Кодексом, судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України).

У свою чергу, ч. 1 ст. 2 Закону України «Про інформацію» вказує на те, що основними принципами інформаційних відносин є достовірність і повнота інформації.

Твердження відповідача 2 про сам факт проведення обшуків у відповідних суб`єктів господарювання, не може розцінюватись і кваліфікуватись судом як поширення достовірної інформації відносно особи позивача та його причетність до вчинення кримінально-караного діяння, встановленого Особливою частиною Кримінального кодексу України. Сам факт проведення досудового розслідування й факт проведення обшуку у суб`єкта господарювання не може беззаперечно свідчити про вчинення позивачем злочину.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Суд звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України та ч. 1 ст. 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Одним із стандартів діяльності професійної журналістики є достовірність під яким розуміють те, що кожен факт, який подається у матеріалі, повинен мати ідентифіковане та надійне джерело інформації; ненадійними джерелами інформації є неверифіковані акаунти в соціальних мережах, або ж джерела, які себе скомпрометували; джерело може бути анонімне, якщо це суспільно важливий факт, а оприлюднення джерела може загрожувати його життю, здоров`ю чи професійній діяльності. Перевірка джерел інформації є одним із першочергових завдань журналіста.

Згідно ч. 1, п. 2 ч. 3ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обов`язки, передбачені Законом України «Про інформацію» та цим Законом. Журналіст зобов`язаний подавати для публікації об`єктивну і достовірну інформацію.

У зв`язку із цим, відгуки (коментарі) невстановлених осіб в мережі Інтернет на різноманітних веб-сайтах за відсутності інших доказів, які б підтверджували поширену цими користувачами інформацію суд відхиляє, а такі докази не бере до уваги, адже вони не відповідають критеріям належності, достатності та містять ознаки сумнівної достовірності. Більш того, під час дослідження доказів судом було встановлено, що у наданих до суду роздруківках зі сторінок у мережі Інтернет, де містяться відгуки (коментарі) невстановлених осіб, існують факти поширення одного і того самого тексту різними не ідентифікованими користувачами у різний період, що також свідчить про невідповідність критерію достовірності такого джерела інформації як доказу у справі.

Підсумовуючи висновки щодо змісту поширеної інформації, яку позивач просить визнати недостовірною, суд зазначає, що використовуючи поняття «власники вищевказаних шахрайських організацій», «шахрайська діяльність»,«шахраї», «обдурив тисячі людей»; «обдурили тисячі людей на десятки мільйонів доларів», відповідач 2 у стверджувальній формі зазначає про наявне порушення позивачем законодавства та вчинення ним кримінальних правопорушень.

Так, вказані поняття у контексті їх використання в спірних публікаціях відповідача 2, несуть досить однозначний зміст в інформаційно-правовому полі з безумовною негативною кримінальною конотацією.

Підтвердженням того, що відповідач 2 надає інформацію про нібито вчинення позивачем кримінальних правопорушень саме у якості «фактів», є його твердження про участь та причетність позивача до здійснення злочинної діяльності із заволодіння грошовими коштами громадян за допомогою веб-сайтів, створення так званих «скам-проектів» (перелік яких наводиться відповідачем 2).

Отже, вищевказані твердження про дії позивача у спірних публікаціях, використані відповідачем 2 як дефініція складу кримінального правопорушення «шахрайство» з використанням та наведенням конкретних ознак об`єктивної сторони складу цього кримінального правопорушення, за яке встановлено кримінальну відповідальність за статтею190 КК України.

Таким чином вбачається, що поширена відповідачем 2 інформація у спірних публікаціях побудована та викладена таким способом, щоб сформувати у невизначеного кола читачів впевненість про вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України та його винуватість.

Між тим, відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Частинами 1, 2, 5 ст. 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - це об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 у справі № 484/2781/19-ц зазначив, що висловлювання , які можуть бути перевірені на предмет їх правдивості у випадку, коли дії, про які заявляється розповсюджувачем інформації, підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, такі висловлювання не можуть бути віднесені до оціночних суджень чи критичних зауважень.

Окрім того, суд не бере до уваги доводи про те, що позивач є публічною особою, а тому в контексті статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободи межа критики щодо нього є розширеною.

Верховний Суд, розглядаючи справи із аналогічним предметом про захист честі, гідності та ділової репутації у постановах від 04 листопада 2020 року у справі №757/30984/18-ц, від 01 вересня 2020 року у справі №716/2112/17, від 18 березня 2020 року від у справі №725/6601/18, від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17, від 17 липня 2019 року у справі № 756/3363/16-ц сформулював правовий висновок, згідно якого: «у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті.

Суд, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, встановив, що суду не надано доказів того, що позивач належить до національних публічних осіб у розумінні п. 37 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», відноситься до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є близькою або особою, яка пов`язана особистими зв`язками з такими особами, займає будь-яку посаду та користується буд-якими державними ресурсами, належить до публічних осіб, тобто тих, які виконують суттєву (значну) ролі у суспільному житті, є відомим у суспільстві політичним діячем, а тому такі доводи відповідача відхиляє.

Суд погоджується із твердженнями позивача про те, що за змістом поширеної інформації у публікаціях від ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідна інформація не стосується і не направлена на критику його публічної діяльності та виходить з того, що наведена у позовній заяві інформація, яку позивач просить спростувати, за своїм змістом спрямована на заподіяння шкоди діловій репутації позивача, дискредитацію його в очах широкого кола осіб.

Отже, відповідачем 2, не було доведено, що оспорювана інформація на час її поширення була повною та перевіреною, а тому в даному випадку, є всі наявні правові підстави для визнання оспорюваної інформації недостовірною.

Суд погоджується з тим, що основою будь-якого демократичного суспільства є дотримання частини 1 статті 10 Конвенції, яка наділяє журналістів та засоби масової інформації правом на свободу вираження поглядів, проте вказане право завжди має бути справедливо збалансовано з правом особи на повагу до приватного та сімейного життя. Будь-які применшення значення права на приватність у співвідношенні зі свободою вираження поглядів повинні мати місце лише у випадках крайньої необхідності.

Оскільки у ході розгляду даної справи не підтверджено належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами достовірність поширеної інформації про позивача та враховуючи встановлення судом порушення презумпції винуватості стосовно позивача, суд вважає, що справедливий баланс між свободою слова та втручанням в приватний інтерес позивача дотримано не було, а тому позов підлягає задоволенню в частині заявлених позовних вимог до відповідача 2.

Суд зазначає, що поняття честі визначається, як самооцінка особи власної поведінки, своїх діянь на основі власного внутрішнього духовного світу, світогляду, пріоритетів чи переконань

У постанові від 18 червня 2020 р. у справі №522/18103/14-ц Верховним Судом зазначено, що зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Таким чином суд вважає, що у даному спорі поширена інформація порушує особисті немайнові права позивача та завдає шкоди його честі, гідності та діловій репутації, створює негативний образ щодо особи позивача та вводить в оману громадян і суспільство, створюючи враження, що позивач ніби то скоїв злочини (кримінальні правопорушення) та є злочинцем, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам.

Щодо інших доводів сторін, суд зазначає, що вони не впливають не вищевказані мотиви суду при ухваленні рішення, а Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).

Щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду цієї справи суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Таким чином суд вважає, що з відповідача 2 слід стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 1816,00 грн., витрати на правничу допомогу у сумі 5000 грн. З позивача слід стягнути на користь відповідача 1, ураховуючи встановлені обставини справи та принципи розумності, пропорційності, співмірності, витрати на правничу допомогу у сумі 5000 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 141, 259, 265, 270, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_2 до Громадської організації «Центр фінансової безпеки» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота Середина» , про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати інформацію, поширену відносно позивача - ОСОБА_2 Товариством з обмеженою відповідальністю «Золота Середина» в мережі Інтернет на сайті https://www.obozrevatel.com/ у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 із назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка міститься в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3, в російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме:

- «Десятиліттями збагачені за рахунок довірливих українців і громадян СНД - ОСОБА_2 … встигли нажити і красиві дорогі машини, розкішні будинки, загалом - безбідне життя. Саме вони є власниками вищевказаних шахрайських організацій … »;

- «… компанії ОСОБА_2 обманюють своїх співробітників так само, як і клієнтів…»;

- «Засновник компанії ОСОБА_2 … продовжують розпочате в нових компаніях - ProfAdvice LLC (найбільш відомі проекти WantTrade і WantBroker) і OmniStockInvestment»;

- «… ОСОБА_2 , обдурив тисячі людей…»;

- «…за останні десять років вони обдурили тисячі людей на десятки мільйонів доларів, за рахунок яких зараз і живуть у розкоші та без турбот»;

- «Усі перераховані факти є наслідком діяльності ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , які керують багатьма офісами в Україні та за її межами, які то відкриваються, то закриваються, переїжджаючи щоразу в нові місця, щоб приховати свою діяльність» - недостовірною і такою що принижує честь, гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_2 .

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТА СЕРЕДИНА» у строк не пізніше семи календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_2 у спосіб, ідентичний способу її поширення шляхом опублікування в мережі Інтернет на сайті https://www.obozrevatel.com/ під заголовком «Спростування», тим же шрифтом, на тому ж місті шпальти, де міститься стаття від ІНФОРМАЦІЯ_1 із назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2» (міститься в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3, в російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4) вступну та резолютивну частини цього рішення суду, не допускаючи при цьому власних коментарів.

4. Визнати інформацію, поширену відносно позивача - ОСОБА_2 Товариством з обмеженою відповідальністю «Золота Середина» в мережі Інтернет на сайті https://www.obozrevatel.com/ у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_6 із назвою: «"ІНФОРМАЦІЯ_5», яка міститься в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7, в російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8, а саме:

- «Так відомий у вузьких колах фінансовий діяч відреагував на серію обшуків в офісах його компанії FreshForex…»;

- «… тепер у ОСОБА_2 намагаються з`ясувати, як так сталося, що замість обіцяного прибутку його клієнтів залишили ні з чим»;

- «Тобто шахрайську діяльність здійснювала одна компанія, а 18 комп`ютерів і кілька ноутбуків, які використовували шахраї, - це майно іншої компанії. І ось ця інша компанія і належить ОСОБА_2 » - недостовірною і такою що принижує честь, гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_2 .

5. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Золота Середина» у строк не пізніше семи календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_2 у спосіб, ідентичний способу її поширення шляхом опублікування в мережі Інтернет на сайті https://www.obozrevatel.com/ під заголовком «Спростування», тим же шрифтом, на тому ж місті шпальти, де міститься стаття від ІНФОРМАЦІЯ_6 із назвою: «"ІНФОРМАЦІЯ_5» (міститься в україномовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7, в російськомовній версії за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8), вступну та резолютивну частини цього рішення суду, не допускаючи при цьому власних коментарів.

6. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота Середина» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1816 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

7. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Громадської організації «Центр фінансової безпеки» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

8. В решті позовних вимог - відмовити.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач 1 - Громадська організація «Центр фінансової безпеки» (місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 256,код ЄДРПОУ: 43804605);

Відповідач 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Золота Середина» (місцезнаходження: 08630, Київська обл., Васильківський р-н, с. Мархалівка, вул. Антонова, буд. 1, корп. Б,код ЄДРПОУ: 32611564).

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю. В. Рибалка