Постанова

від 30.11.2023 по справі 760/9685/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Калініченко О.Б.

Провадження №22-ц/824/16839/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційними скаргами Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року та додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та просила про його задоволення, посилаючись на те, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22 червня 2022 року у цивільній справі № 760/29713/21 визнано протиправним та скасовано наказ Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва від 12.03.2021 року за № 42-к про звільнення ОСОБА_1 з посади соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома «Поділ» та поновлено її на цій посаді з 12.03.2021 року. Допущено негайне виконання рішення суду в цій частині.

Позовну вимогу про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач у вказаній цивільній справі не заявляла, однак згідно вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП України працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без обмеження будь-яким строком згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутись до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач звільнена з 12.03.2021 року, поновлена на роботі наказом від 20.07.2022 року № 322-к.

Оскільки позивач була звільнена у березні 2021 року, отже, базовими місяцями для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду є січень та лютий 2021 року.

Відповідно до розрахунково-платіжних відомостей від 28.01.2021 року та від 25.02.2022 року, виданих бухгалтером відповідача Дем`янюк Н.М. , позивачу нарахована за січень та лютий 2021 року заробітна плата у розмірі 15 681,60 грн. та 11 204,16 грн. відповідно, сумарно 26 885,76 грн., фактична кількість відпрацьованих днів за цей період складає 20 та 12 відповідно, сумарно 32 робочих дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача обчислюється шляхом ділення сумарної заробітної плати (26 885,76 грн.) за січень та лютий 2021 року на сумарну кількість відпрацьованих робочих днів (32 робочих дні) у цей період, що дорівнює 840,18 грн.

Загальна кількість днів вимушеного прогулу, в т.ч. затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі, за період з 15.03.2021 року по 19.07.2022 року, тобто, до дня фактичного поновлення на роботі з 20.07.2022 року, становить 339 робочих днів (число робочих днів у зазначеному періоді, які мають бути оплачені середнім заробітком).

Отже розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає284 821,02 грн. (840,18 грн. х 339 робочих днів).

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 277 259,40 грн. за вирахуванням обов`язкових платежів.

Стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва на користь держави судовий збір в розмірі 2 772,59 грн.

Після ухвалення рішення представником позивача адвокатом Чехонадським А.О. до суду подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, в якій представник позивача просив суд стягнути з Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 33 892,95 грн.

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Чехонадського А.О. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

В іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року, директор Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва Слабеняк О.П. подала на рішення апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Обгрунтовуючи скаргу, відповідач Територіальний центр соціального обслуговування Подільського району м. Києва посилався на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення було допущено помилку щодо вираховування суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки суд, визначаючи цей розмір, виходив з розміру середньоденної заробітної плати позивача - 840,18 грн. та кількості робочих днів - 320, і мав стягнути 268 857,60 грн. (840,18 х 320), а не 277 259,40 грн., як помилково зазначено у рішенні суду.

Таким чином, судом першої інстанції допущено неповне з`ясування обставин справи, зроблено висновки, які не відповідають її обставинам, що призвело до завідомо збільшених сум стягнення компенсації заробітку за час вимушеного прогулу з бюджету відповідача на користь позивачки.

Крім того, директор Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва Слабеняк О.П. подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати додаткове рішення суду та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про розподіл судових витрат відмовити повністю.

В обґрунтування вимог скарги, відповідач зазначив, що відповідно до статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, представником позивача після ухвалення судового рішення від 29 травня 2023 року протягом п`яти днів заява про розподіл судових витрат не була подана.

Така заява була подана лише 07 червня 2023 року, тобто після закінчення відведених законом п`яти днів після винесення рішення по справі.

Крім того, визначена судом сума витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. не відповідає дійсності, розумності, пропорційності, співмірності наданих послуг таким критеріям, як складність справи та ринкові ціни адвокатських послуг.

Апелянт зазначає, що усі письмові докази, в тому числі позовні заяви, адвокатом Чехонадським А.О. подавалися та подаються виключно у електронній формі через електронний суд, та здійснені за відповідними шаблонами, наявними в підсистемі судової влади на відповідних інтернет-ресурсах. Таким чином, за подання одного електронного документа вартість задоволених судом витрат в розмірі 10 000,00 грн. є надмірно завищеною та неспівмірною зі складністю справи.

Вищенаведені обставини, на думку апелянта, є підставою для скасування додаткового рішення, яким на користь позивача з відповідача було стягнуто 10 000,00 грн. понесених по справі витрат на правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чехонадський А.О. просив апеляційну скаргу Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням вимог закону.

В судовому засіданні представники відповідача Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва - Слабеняк О.П. та Гресько О.В. апеляційні скарги підтримали та просили про їх задоволення з викладених у них підстав.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чехонадський А.О. в апеляційному суді проти задоволення скарг Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва заперечив та просив залишити скарги без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідача, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги на рішення суду та залишення без задоволення скарги на додаткове рішення суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22 червня 2022 року (справа № 760/29713/21) визнано протиправним і скасовано наказ Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва від 12.03.2021 року за № 42-к про звільнення ОСОБА_1 з посади соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома «Поділ» та поновлено її на цій посаді з 12.03.2021 року (а.с.32-33). Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивачки на роботі.

Встановлено, що під час розгляду вищевказаної справи позивачем не заявлялась вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості та доведеності цієї вимоги позивача, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.

У силу вимог частин першої, другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Під час розгляду справи про поновлення позивачки на роботі питання щодо стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу не було вирішено, так як такої вимоги не заявлялося.

Між тим, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно із ч. 2 ст. 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі надалі звернутися до суду з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного ч. 2 ст. 235 КЗпП України.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19, де зазначила, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 26.08.2020 року (справа № 501/2316/15-ц), вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Оскільки позивач судовим рішенням поновлена на роботі у зв`язку із незаконним звільненням, правильним є висновок суду про те, що на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, розмір якого обчислюється в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», яка застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Таким чином, при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватись виходячи з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 5 Постанови № 100 основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цієї Постанови визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

За розрахунково-платіжними відомостями відповідача про доходи позивачки із розрахунку нарахованої заробітної плати за січень-лютий 2021 року, які передували звільненню (а.с.34), судом правильно визначено, що середньоденна заробітна плата позивачки становить 840,18 грн. ((15 681,60 + 11 204,16)/32).

При цьому, судом правильно визначено і кількість робочих днів, за які підлягає стягненню середній заробіток, - 320, а не 339, як зазначала позивач, з підстав помилкового включення нею до цього періоду часу затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі - 19 днів, чого у даній справі не було, що також встановлено судом. Рішення суду у цій частині позивачем не оскаржено, відтак ці висновки суду апеляційним судом не перевіряються.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 840,18 х 320 = 268 857,60 грн. Суд першої інстанції, навівши у рішенні правильні розрахунки, неправильно визначив саму суму середнього заробітку, зазначивши про стягнення на користь позивача 277 259 грн. 40 коп., а не 268 857 грн. 60 коп., у зв`язку із чим рішення суду у цій частині підлягає зміні на підставі п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України із зазначенням про стягнення на користь позивача з відповідача правильної суми середнього заробітку - 268 857 грн. 60 коп.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги відповідача в частині оскарження розміру середнього заробітку, стягнутого з відповідача на користь позивача, є обґрунтованими та заслуговують на увагу апеляційного суду.

Інші доводиапеляційної скарги відповідача Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва на рішення суду не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду, викладеними у рішенні. При цьому,докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог ОСОБА_1 обґрунтовано задоволено її вимоги про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Оскільки суд першої інстанції, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допустив помилку при визначенні розміру середнього заробітку, який має бути стягнуто на користь позивача, колегія суддів вважає за необхідне цю помилку суду виправити шляхом зміни рішення у відповідній частині, а саме, шляхом зменшення цього розміру з 277 259 грн. 40 коп. до 268 857 грн. 60 коп.

Щодо апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду від 16 жовтня 2023 року, то колегія суддів виходить з наступного.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року позов ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково та стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 277 259,40 грн. за вирахуванням обов`язкових платежів. Також стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва на користь держави судовий збір в розмірі 2 772,59 грн.

07.06.2023 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Чехонадський А.О. звернувся до суду із заявою, в якій просив ухвалити додаткове рішення, яким вирішити питання про стягнення на користь ОСОБА_1 з відповідача понесених нею витрат на правничу допомогу у розмірі 33 892,95 грн.

На підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу її представником до заяви долучено Договір про надання правової допомоги від 02.01.2022 року (а.с.164-166); Договір про надання правової допомоги від 02.01.2023 року (а.с.167-169); Акт приймання-передачі наданих послуг від 22.07.2022 року за Договором про надання правової (правничої) допомоги від 02.01.2022 року, підписаний ОСОБА_1 та її представником - адвокатом Чехонадським А.О., у якому детально розписано надані послуги та їх вартість. Зокрема, складення та направлення до Солом`янського районного суду міста Києва заяви про видачу виконавчого листа, отримання в Солом`янському районному суді м. Києва копій короткого та повного рішення від 20.06.2022 року Солом`янського районного суду міста Києва у цивільній справі №760/29713/21 про визнання протиправним і скасування наказу Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва від 12.03.2021 року №42-к про звільнення ОСОБА_1 з посади соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома «Подія» та поновлення її на цій посаді з 12.03.2021, а також виконавчого листа на виконання цього рішення суду - 3 015,08 грн.; представництво і захист прав ОСОБА_1 у приміщенні роботодавця - Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва, проведення перемовин із керівником, до повноважень якого належить вирішення питання про добровільне виконання рішення суду про поновлення на роботі - 3 015,08 грн.; складення та направлення адвокатських запитів, складення та направлення до органу державної виконавчої служби заяви про примусове виконання рішення суду, ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження, представництво та захист прав ОСОБА_1 у приміщенні роботодавця - 3 015,08 грн.; складення та подання позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримку роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі - 24 847,71 грн. (а.с.158-160).

12 жовтня 2023 року представником відповідача Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва подано заперечення на заяву представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, відповідно до яких представник просила відмовити у задоволенні заяви, посилаючись на те, що представником позивача протягом п`яти днів після ухвалення рішення не подавалася заява про розподіл судових витрат, також період надання послуг, зазначений в Акті від 22.07.2022 року, взагалі не стосується розгляду даної справи. Крім того, апелянт посилалась на те, що заявлена сума судових витрат не відповідає дійсності, розумності, пропорційності, співмірності наданих послуг та фактів на підтвердження таких критеріїв, як складність справи, адже всі письмові докази, позовна заява адвокатом подавались виключно в електронній формі, через електронний суд та здійснені за відповідними шаблонами, наявними в підсистемі «Судової влади», отже вартість вказаних послуг є надмірно завищеною та неспівмірною зі складністю справи (а.с.178-181).

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції врахував критерії розумності та співмірності, взяв до уваги, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, та зваживши на складність справи, тривалість затраченого представником позивача часу, пропорційність витрат до предмета спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, стягнув з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн. витрат, задовольнивши таким чином заяву представника позивача Чехонадського А.О. частково.

Такі висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, оскільки, ухвалюючи додаткове рішення, суд обґрунтовано виходив з положень ст. 270 ЦПК України, яка встановлює порядок ухвалення додаткових рішень, та положень ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України, які визначають порядок стягнення судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу, понесених стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, та, врахувавши критерії реальності, співмірності та відповідності витрат на правничу допомогу складності справи, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача, на користь якої ухвалено судове рішення, витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду зводяться до незгоди із стягненням з нього на користь позивача понесених по справі витрат на правничу допомогу, однак ці доводи не являються підставою для скасування додаткового рішення, оскільки відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, є основною засадою (принципом) цивільного судочинства, дотримання якого судом є обов`язковим за умови доведеності факту понесення витрат стороною, на користь якої ухвалено судове рішення. При цьому, колегія суддів зауважує на тому, що суд першої інстанції при вирішенні питання про розмір судових витрат, що підлягають стягненню, урахував всі обставини справи, зокрема, і заяву представника відповідача про зменшення розміру витрат з підстав неспівмірності, та із заявлених представником позивача 33 892,95 грн. стягнув на користь позивача лише 10 000,00 грн., що, на думку колегії суддів, цілком відповідає критеріям розумності, пропорційності та співмірності.

Відхиляються колегією суддів і доводи скарги відповідача на додаткове рішення суду в частині пропуску позивачем п`ятиденного строку на подачу доказів щодо розміру понесених позивачем на правову допомогу витрат, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 2, 3, 5 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду від 29 травня 2023 року було ухвалено за результатом розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, і у справі відсутні докази отримання позивачем та представником позивача копій зазначеного рішення, у зв`язку із чим обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що стороною позивача не пропущено строк на подачу доказів щодо розміру витрат, які вона понесла у зв`язку з розглядом справи.

З огляду на вищевикладене, додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року про стягнення з Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва на користь ОСОБА_1 понесених нею витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. є законним та обґрунтованим, і доводи апеляційної скарги відповідача цих висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення за наслідками розгляду даної категорії справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки додаткове рішення судом ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення додаткового рішення суду без змін, а скарги Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києвана додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року- без задоволення.

В зв`язку із тим, що ціна позову в даній справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 382, 383, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року - задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року змінити в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого з Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 277 259 грн. 40 коп. до 268857 грн. 60 коп.

В іншій частині рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу Територіального центру соціального обслуговування Подільського району м. Києва на додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: