Постанова

від 12.12.2023 по справі 640/11733/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 640/11733/19

адміністративне провадження № К/990/4852/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дельта Вілмар» до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2021 (суддя - Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2021 (головуючий суддя - Чаку Є.В., судді: Єгорова Н.М., Сорочко Є.О.) у справі №640/11733/19.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дельта Вілмар» (далі - ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДПС від 27.08.2018 №0003784914 та №0003764914.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2021, адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2021, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2021 та прийняти нове, яким відмовити в позові повністю.

В обґрунтування підстав оскарження Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі №300/183/19, від 21.05.2021 у справі №560/391/19.

В обґрунтування доводів касаційної скарги Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків посилається на порушення судами норм матеріального права - пункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано всі обставини справи та не надано їм повну оцінку, що має значення для належного вирішення справи. Зокрема зазначає, що судами не взято до уваги доводи податкового органу про те, що господарські операції з постачання соняшника ТОВ «Никсервис-Плюс», ТОВ «Айрон Альянс», ТОВ «Будмонтаж», ФГ «Мрія», ТОВ «Специнвест», ТОВ «Русінтер», ТОВ «Занайс» не здійснювали та не мали можливості здійснювати господарську діяльність на виконання укладених з позивачем угод.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, контролюючим органом проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Торговий Дім «Дельта Вілмар» з питань дотримання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період з 01.01.2015 по 30.06.2017.

За результатами проведеної перевірки складено акт №55/28-10-49-14/36369434 від 20.08.2018, у висновках якого зазначено про порушення позивачем:

пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 4671823,00 грн.;

пунктів 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, встановлено завищення від`ємного значення суми податку на додану вартість на 3119791,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним завищенням витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування за перевірений період та від`ємного значення суми податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з контрагентами ТОВ «Никсервис-Плюс», ТОВ «Айрон Альянс», ТОВ «Будмонтаж», ФГ «Мрія», ТОВ «Специнвест», ТОВ «Русінтер», ТОВ «Занайс», у зв`язку з відсутністю реальності вчинення господарських операцій із зазначеними контрагентами-постачальниками, зокрема, відсутній рух активів, зобов`язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції, відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій (відсутній кваліфікований персонал, штат працюючих осіб, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду господарської діяльності, основні фонди); в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні вироки щодо засновників контрагентів позивача; в ході проведення аналізу неможливо встановити джерело походження товарів, які у подальшому реалізовані контрагентам-покупцям; під час перевірки встановлено обрив ланцюга постачання товару.

27.08.2018 на підставі названого акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0003784914, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 5839779,00 грн., у тому числі за основним платежем на 4671823,00 грн. та за штрафними санкціями 1167956,00 грн.;

№0003764914, згідно з яким зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану вартість на 3119791,00 грн.

Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Пункт 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду..

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах, зокрема, повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

В свою чергу, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового обліку настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - властивостей придбаних товарів (послуг), умов перевезення, зберігання тощо.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи з урахуванням специфіки предмету та умов укладених правочинів.

Судами з`ясовано, між ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» (покупець) та ТОВ «Никсервис-Плюс» (постачальник) укладено договори поставки, за умовами яких постачальник зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити соняшник врожаю 2014, 2015 року українського походження. Базис поставки товару - DAP в редакції Інкотермс 2010, місце поставки: ТОВ «Дельта Вілмар СНД», переробний комплекс олійних культур, м. Южне, Одесько-Миколаївське шосе, 28.

Також між позивачем (покупець) та ТОВ «Айрон Альянс» (постачальник) укладено договори, згідно умов яких останній зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити соняшник врожаю 2014, 2015 року українського походження. Базис поставки товару - DAP в редакції Інкотермс 2010, місце поставки: ТОВ «Дельта Вілмар СНД», переробний комплекс олійних культур, м. Южне, Одесько-Миколаївське шосе, 28.

ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» (покупець) з ТОВ «Будмонтаж» (постачальник) укладено договір поставки від 07.10.2015 №ТД913, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити соняшник врожаю 2015 року українського походження, на умовах, викладених у договорі.

Згідно договорів поставки від 24.02.2015 №ТД103 та від 18.03.2015 №ТД156, укладених між позивачем (покупець) та ФГ «Мрія» (постачальник), останній зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити соняшник врожаю 2014 року українського походження, на умовах, викладених у договорі. Місце поставки: ТОВ «Дельта Вілмар СНД», переробний комплекс олійних культур, м. Южне, Одесько-Миколаївське шосе, 28.

Згідно договорів поставки від 05.04.2016 №ТД510, від 04.04.2016 №ТД492, від 31.03.2016 №ТД479, від 30.03.2016 №ТД477, укладених між позивачем (покупець) та ТОВ «Специнвест» (постачальник), останній зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити соняшник врожаю 2015 року українського походження, на умовах, викладених у договорі.

Відповідно до умов договорів поставки від 02.12.2016 №ТД1881, від 06.12.2016 №ТД1935, від 08.12.2016 №ТД2000, від 09.12.2016 №ТД2018, від 12.12.2016 №ТД2051, від 13.12.2016 №ТД2068, укладених між ТОВ «Торговий дім «Дельта Вілмар» (покупець) та ТОВ «Русінтер» (постачальник), останній зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити соняшник, на умовах, викладених у договорі. Місце поставки: ТОВ «Дельта Вілмар СНД», переробний комплекс олійних культур, м. Южне, Одесько-Миколаївське шосе, 28.

Крім того між позивачем та ТОВ «Занайс» (постачальник) укладено договір поставки від 24.03.2017 №SF327, за умовами якого останній зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити соняшник врожаю 2016 року українського походження, на умовах, викладених у договорі.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що на підтвердження виконання укладених договорів позивачем до матеріалів справи долучено копії видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, рахунків фактур, товарно-транспортних накладних. Зміст наданих документів дає підстави для висновку проте, що позивач у межах спірних господарських операцій замовляв товари (соняшник) у ТОВ «Никсервис-Плюс», ТОВ «Айрон Альянс», ТОВ «Будмонтаж», ФГ «Мрія», ТОВ «Специнвест», ТОВ «Русінтер», ТОВ «Занайс» з метою переробки та подальшої реалізації соняшникової олії ТОВ «Дельта Вілмар СНД». Також позивачем було надано суду копії відповідних актів наданих послуг (послуг по промисловій переробці), актів результатів переробки давальницької сировини, господарських договорів та специфікацій до них, рахунків-фактури, видаткових накладних. Крім того, надані документи по ланцюгу постачання, які підтверджують джерело походження товару придбаного контрагентами позивача, зокрема у таких підприємств як: ТОВ «Агрофірма Копенкувате», ТОВ «ПСП-СЕРВИС», ТОВ «Паллатіум» та інші.

Однак, ідентифікувати які саме первинні документи були досліджені судами не видається за можливе, відповідно, неможливо перевірити обсяг безпосередньо досліджених судами документів.

Верховний Суд зазначає, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

У постанові від 20.12.2021 (справа №320/6147/19) Верховний Суд зазначив, що при розгляді справ, пов`язаних з бухгалтерським і податковим обліком платників податків, в обов`язковому порядку має бути здійснений аналіз первинних та інших документів і такий аналіз має бути відображений у судових рішеннях. Зазначення у судових рішеннях загальних посилань, що матеріалами справи підтверджується той чи інший довід учасника справи без посилання на конкретний первинний документ, який суд визнає доказом, який підтверджує відповідний довід, не може вважатися належним обґрунтуванням судового рішення в розумінні статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до сталої судової практики (зокрема, постанова Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 826/11531/14, постанови Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 2а-19379/11/2670, від 19.11.2019 у справі № 826/487/16) про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

У зв`язку з чим, слід зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування, формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності, а також реальність усіх даних, наведених у документах, з посиланням на перелік первинних документів, складеними за наслідками господарських відносин та вид цивільно-правових угод.

Вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Слід також наголосити, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2022 у справі № 160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 01.12.2015 у справі № 826/15034/17, відповідно до якого статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

Суд також зазначив, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 Кримінального кодексу України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду підтримала правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.11.2018 у справі № 822/551/18, про те, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. При цьому, частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Отже, визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час свідчень особи щодо неприйняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з`ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об`єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

За правилами ж частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з`ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 250, 341, 344, 349, 353, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2021 у справі №640/11733/19 - скасувати.

Справу №640/11733/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова