Постанова

від 06.12.2023 по справі 190/391/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 190/391/22

провадження № 61-9705св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Вишнівська селищна рада Кам`янського району Дніпропетровської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу,- керівник Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року у складі судді Кудрявцевої Ю. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай).

Позовна заява мотивована тим, що 27 січня 1989 року він почав працювати у колгоспі ХХІІ партз`їзду, який був розташований на території П`ятихатського району Дніпропетровської області. Рішенням зборів членів колгоспу від 27 січня 1989 року його було прийнято в члени колгоспу газоелектрозварювальником.

Надалі колгосп ХХІІ партз`їзду було реорганізовано в колективне сільськогосподарське підприємство (далі - КСП) «Лозуватка» П`ятихатського району Дніпропетровської області.

Позивач зазначав, що 17 травня 1995 року КСП «Лозуватка П`ятихатського району Дніпропетровської області отримало державний акт на право колективної власності на землю І-ДП №000040; розмір паю по КСП становить 5 423,2 умовних кадастрових гектарів.

17 лютого 1998 року його було звільнено та виключено зі складу КСП.

На час видачі державного акту на право колективної власності на землю він був членом КСП та працював на вказаному підприємстві, був включений до списків членів КСП, що мають право на земельну частку (пай), і мав правові підстави для отримання відповідного сертифікату, але сертифікат з невідомих йому причин не виданий, що у подальшому унеможливило отримати відповідний державний акт на землю.

Вважав, що оскільки він був членом КСП «Лозуватка», то має право на земельну частку (пай) відповідно до вимог закону.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

-визнати за ним право на земельну частку (пай) в землях колективної власності колишнього КСП «Лозуватка», розміром 5 423,2 в умовних кадастрових гектарах із земель запасу, що перебували у колективній власності колишнього КСП «Лозуватка» П`ятихатського району Дніпропетровської області, розташованих на території Вишнівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в землях колективної власності колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Лозуватка», розміром 7,63 умовних кадастрових гектара, розташованих на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області за рахунок земель не розподілених, не витребуваних паїв, які розташовані на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області.

Рішення районного суду мотивовано тим, що, оскільки позивач має право на земельну частку (пай), але у зв`язку із відсутністю сертифікату на право на земельну частку (пай) не може підтвердити своє право на неї, оформити правовстановлюючі документи, та реалізувати своє право, його права підлягають захисту у судовому порядку шляхом визнання за ним права на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області, як за членом колишнього КСП «Лозуватка», який значиться під порядковим номером 11 у списку громадян-членів КСП «Лозуватка», що є додатком до державного акту на право колективної власності на землю, серії І-ДП № 000040.

Враховуючи те, що на день видачі КСП «Лозуватка» державного акту на право колективної власності на землю, позивач був членом вказаного КСП, він має право на земельну частку (пай), яку необхідно виділити із земель запасу, що перебували у колективній власності колишнього КСП «Лозуватка» П`ятихатського району Дніпропетровської області.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області залишено без задоволення.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального й процесуального права.

Апеляційний суд зазначив, що право позивача відповідно до закону припинене не було, ніким не заперечувалось, не оспорювалось і не було обмежене будь-яким строком для його реалізації, позивач внесений до списку громадян-членів КСП під номером 11, а той факт, що через 5 років ці списки були змінені на правильність висновків суду першої інстанції не впливає.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності та зазначив, що вони пропущені не були. Крім того, для застосування строку позовної давності повинно було бути відповідне клопотання, яке не було заявлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури мотивована тим, що до правовідносин щодо розпаювання земель колишніх колгоспів у разі закінчення строку позовної давності до набуття чинності ЦК України повинні бути застосовані положення статей 71, 75, 80 ЦК УРСР, згідно з якими суд самостійно застосовує наслідки спливу позовної давності, та у позові повинно бути відмовлено.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що позивача не було включено до списків членів КСП, яким виділені паї на підставі протоколу № 3 загальних зборів уповноважених членів КСП «Лозуватка» П`ятихатського району Дніпропетровської області від 29 березня 2000 року.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22), від 01 лютого 2023 року у справі № 289/624/21 (провадження № 61-21014св21) та від 19 квітня 2023 року у справі № 188/1842/21 (провадження № 61-10530св22), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 з 27 січня 1989 року до 17 лютого 1998 року працював у колгоспі ім. ХХІІ партз`їзду, з 1992 року колгоспі Лозуватський, з 1993 року - КСП «Лозуватський», з 2000 року ПП «Лозуватка», що підтверджується архівними довідками Комунальної архівної установи П`ятихатської міської ради «П`ятихатський трудовий архів» від 11 лютого 2022 року № № 128, 129, 130, 131 (а. с. 13, 14, 15, 16).

Відповідно до копії державного акту серії І-ДП №000040 від 18 травня 1995 року державний акт на право колективної власності видано КСП «Лозуватка» П`ятихатського району Дніпропетровської області відповідно до рішення Лозуватської сільської ради народних депутатів від 17 травня 1995 року, передано у колективну власність 5 423,2 гектарів землі для ведення сільськогосподарського виробництва (а. с. 38-39)

Згідно з додатком 1 до державного акту на право колективної власності на землю, тобто списком громадян членів КСП «Лозуватка», ОСОБА_1 зазначений за № 11 (а. с. 42-43).

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про надання інформації щодо включення його до списку осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) та 20 січня 2022 року отримав відповідь, в якій зазначено, що він значиться в списках до державного акту на право колективної власності на землю в КСП «Лозуватка» під № 11, а також, що сертифікат на право на земельний (пай) членів КСП «Лозуватка» на його ім`я не виготовлявся та не видавався (а. с. 11).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

За змістом статей 22, 23 ЗК України (у редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і Перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК УРСР 1963 року.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до положень статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Статтями 71, 75 ЦК УРСР передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки і позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди вважали, що не внесення особи, яка була членом КСП, до списку, що додається до державного акту на право власності на землю, не може позбавити її права на земельну ділянку.

Установивши, що станом на час видачі державного акта на право власності на землю - 18 травня 1995 року ОСОБА_1 був членом КСП «Лозуватка» П`ятихатського району Дніпропетровської області, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що невключення позивача до зазначеного списку є неправомірним.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 654/2630/20 (провадження № 61-21385св21) зазначено: «Суди встановили, що Державний акт на право колективної власності на землю КСП ім. Комінтерну виданий 05 липня 1996 року, загальними зборами уповноважених членів КСП ім. Комінтерну від 19 березня 1997 року затверджено оновлений список членів КСП, до якого позивача не включено, сертифікат на право на земельну частку (пай) із земель КСП ім. Комінтерна на ім`я ОСОБА_2 не виготовлявся та його реєстрація не проводилася.

Отже, право позивача порушено у 1997 році, а з позовом до суду ОСОБА_2 звернувся в серпні 2020 року, тобто за спливом понад 23 років. У позові та при розгляді цієї справи позивач вказував, що неодноразово у 1996 та 1997 роках звертався до органу місцевого самоврядування щодо видачі йому сертифікату про право на земельну частку (пай).

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності. При цьому апеляційний суд правильно вказав, що позовна давність сплинула до набрання чинності ЦК України, тому згідно зі статтею 75 ЦК УРСР суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки її спливу незалежно від подання відповідної заяви сторонами спору».

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності.

Верховний Суд України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17 дійшов правового висновку про те, що порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в частині першій статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки обставинам початку перебігу позовної давності у цій справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з правовим висновком, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати обставини пропуску позивачем позовної давності, якщо вони не були встановлені й досліджені судами попередніх інстанцій, оскільки це правове питання знаходиться у компетенції попередніх судових інстанцій, що узгоджується зі статтею 400 ЦПК України.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин імперативних положень ЦК УРСР щодо застосування строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки належно не дослідив обставини, за яких ОСОБА_1 міг довідатися про порушення своїх прав. Зокрема, суд не дослідив аргументи позивача, викладені у позовній заяві, про те, що право на земельну ділянку (пай) у позивача виникло з моменту отримання КСП «Лозуватка» державного акта на право колективної власності на землю, у якому він вказаний як особа, що має право на земельну частку (пай).

Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що з моменту порушення прав позивача пройшло більше трьох років, а саме - понад 27 років, а доказів, які вказували б на поважність причин пропуску строку позовної давності ним не наведено.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За таких обставин судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу положень статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволена частково, а справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, відтак, остаточного рішення по суті спору касаційним судом не було прийнято.

За таких обставин підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець