Постанова

від 13.12.2023 по справі 913/866/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року м. Харків Справа № 913/866/21(913/162/23)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Шутенко І.А.

при секретарі Ламановій А.В.

позивача ліквідатор Дарієнко В.Д.

1-го відповідача не з`явився;

2-го відповідача адвокат Малімонов М.І., довіреність від 27.01.2023 року; свідоцтво серії МК №001728 від 06.12.2019 року;

третьої особи не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon" апеляційну скаргу Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю Теплоприбор (вх. №2035Л/1-18)

на рішення господарського суду Луганської області від 04.09.2023 року у справі № 913/866/21(913/162/23), ухвалене в приміщенні господарського суду Луганської області (суддя Вінніков С.В.), повний текст якого складено 14.09.2023 року

за позовом Закритого акціонерного товариства Торговий дім Люксембурзький в особі ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича, м. Одеса

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю Сагітта-Т, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

відповідача-2 Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю Теплоприбор, м. Одеса

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 Акціонерне товариство Перший Український Міжнародний Банк, м. Київ

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 04.09.2023 року у справі №913/866/21(913/162/23) позов Закритого акціонерного товариства Торговий дім Люксембурзький в особі ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю Сагітта-Т, та відповідача-2 Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю Теплоприбор, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк задоволено повністю; визнано недійсним договір оренди нерухомого майна від 01.08.2018, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Сагітта-Т та Виробничо-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю Теплоприбор; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Сагітта-Т на користь Закритого акціонерного товариства Торговий дім Люксембурзький судовий збір у сумі 2 684 грн. 00 коп., про що видано наказ після набрання рішенням законної сили; стягнуто з Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю Теплоприбор на користь Закритого акціонерного товариства Торговий дім Люксембурзький судовий збір у сумі 2 684 грн. 00 коп., про що видано наказ після набрання рішенням законної сили.

Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю Теплоприбор з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 04.09.2023 року у справі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.

Господарським судом першої інстанції не враховано, що згідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ Сагітта-Т від 31.07.2018 року №31/07/18, зокрема, в питанні 5 порядку денного, вирішено звільнити з посади директора ТОВ Сагітта-Т з 31.07.2018 року пані ОСОБА_1 та призначити на посаду директора ТОВ Сагітта-Т з 01.08.2018 року пана ОСОБА_2 .

Підписи учасників на вказаному протоколі засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рощиною Г.І.; згідно наказу ТОВ Сагітта-Т від 01.08.2018року №1 та протоколу загальних зборів, ОСОБА_2 приступив до виконання обов`язків директора ТОВ Сагітта-Т з 01.08. 2018 року.

Станом на 01.08.2018 року, тобто на дату підписання оспорюваного договору, директором ТОВ Сагітта-Т був ОСОБА_2 , що підтверджує правомірність підписання ним оспорюваного договору та спростовує висновки господарського суду першої інстанції про те, що договір оренди від 01.08.2018року зі сторони ТОВ Сагітта-Т ОСОБА_2 не підписувався взагалі.

20.06.2023 року представник ВК ТОВ Теплоприбор - адвокат Малімонов М.І. через систему Електронний суд звернувся до господарського суду Луганської області із заявою про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, проте, доступу до електронної справи йому надано не було, в зв`язку з чим ВК ТОВ Теплоприбор було обмежене із ознайомленням з матеріалами справи та наявними у ній доказами, що вплинуло на реалізацію інших процесуальних прав підприємства, у тому числі подавати необхідні докази, а тому копії протоколу загальних зборів учасників ТОВ Сагітта-Т від 31.07.2018 року №31/07/1 та наказу ТОВ Сагітта-Т від 01.08.2018 року №1, що додано до апеляційної скарги, не було подано до суду першої інстанції з поважних причин.

На час укладення іпотечного договору від 18.07.2017року № ІД-ОDЕ-17/8 нерухоме майно: нежиле приміщення №501 площею 625, кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ; нежиле вбудоване приміщення І поверху площею 625,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення площею 252,2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ; нежиле приміщення першого поверху площею 81,6 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , що надано у заставу банку, знаходилося в оренді ТОВ Сагітта-Т, що свідчить про наявність згоди іпотекодержателя на передачу нерухомого майна в оренду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2023 року, суддею доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Шутенко І.А.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.

Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.10.2023 року апеляційну скаргу Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю Теплоприбор на рішення господарського суду Луганської області від 04.09.2023 року у справі залишено без руху; останнє зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз`яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

16.10.2023 року на адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків, з додатками на виконання вимог ухвали суду від 06.10.2023 року, (вх.№ 12503 ел. 13755), яку долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 року, зокрема відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю Теплоприбор на рішення господарського суду Луганської області від 04.09.2023 року у справі; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; призначено справу до розгляду на "29" листопада 2023 р. о 10:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; вчинено інші процесуальні дії; витребувано з господарського суду Луганської області матеріали справи №913/866/21(913/162/23).

09.11.2023 року на адресу суду з господарського суду Луганської області надійшли матеріали справи №913/866/21(913/162/23) (вх.№13759).

16.11.2023 року на адресу суду від Закритого акціонерного товариства Торговий дім Люксембурзький в особі ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№14148), який долучено до матеріалів справи, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, в обґрунтування якого вказує на те, що позов правомірно пред`явлено зацікавленою особою до сторін спірного правочину; спірний договір потенційно зумовлює порушення прав позивача конкурсного кредитора на отримання у повному обсязі належних грошових коштів у процедурі банкрутства.

16.11.2023 року на адресу суду від Закритого акціонерного товариства Торговий дім Люксембурзький в особі ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича надійшла заява (вх.№14150) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", яку долучено до матеріалів справи, в якій останній просив надати можливість участі у судовому засіданні, призначеному на 29.11.2023 року о 10:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів системи відеоконференцз`язку EasyCon.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 року, зокрема задоволено заяву Закритого акціонерного товариства Торговий дім Люксембурзький в особі ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича; судове засідання у справі, призначене на "29" листопада 2023 р. о 10:00 год. в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132, ухвалено провести за участю Закритого акціонерного товариства Торговий дім Люксембурзький в особі ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів вказаного представника; вчинено інші процесуальні дії.

22.11.2023 року на адресу суду від представника Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю Теплоприбор адвоката Малімонова М.І. надійшло клопотання (вх.№14393) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", яку долучено до матеріалів справи, в якій останній просив надати можливість участі у судовому засіданні, призначеному на 29.11.2023 року о 10:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів системи відеоконференцз`язку EasyCon.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 року, зокрема задоволено клопотання представника Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю Теплоприбор адвоката Малімонова М.І.; судове засідання у справі, призначене на "29" листопада 2023 р. о 10:00 год. в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132, ухвалено провести за участю представника Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю Теплоприбор адвоката Малімонова М.І. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів вказаного представника; вчинено інші процесуальні дії.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2023 року, зокрема оголошено перерву у розгляді справи до "13" грудня 2023 р. о 09:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; судове засідання у справі, призначене на "13" грудня 2023 р. о 09:00 год. в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №132, ухвалено провести за участю Закритого акціонерного товариства Торговий дім Люксембурзький в особі ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича та представника Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю Теплоприбор адвоката Малімонова М.І. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів вказаних представників; вчинено інші процесуальні дії.

В судовому засіданні 29.11.2023 року та 13.12.2023 року представник 2-го відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити; представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники 1-го відповідача та третьої особи у судове засідання, призначене в приміщенні Східного апеляційного господарського суду 29.11.2023 року та 13.12.2023 року не з`явились, хоча належним чином був повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції; розгляд справи здійснювався судом за їх відсутності.

Ухвалу суду від 29.11.2023 року було надіслано засобами поштового зв`язку: ЗАТ Торговий дім Люксембурзький (№0600236220270) в особі ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича (№0600236220297) відправлення вручено 11.12.2023 року; Виробничо-комерційному товариству з обмеженою відповідальністю Теплоприбор (№0600236220262); АТ Перший Український Міжнародний Банк (№0600236220246) відправлення вручено 11.12.2023 року; представнику Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю Теплоприбор адвокату Малімонову М.І. (№0600236220300).

Процесуальні документи надсилались ліквідатору - Дарієнку Віктору Дмитровичу та АТ Перший Український Міжнародний Банк до електронного кабінету в системі "Електронний суд".

05.10.2021 року офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку, в зв`язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.

Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №906/184/21, від 02.11.2022 року у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 року у справі №916/1716/20, від 22.12.2022 року у справі №922/40/22, де, зокрема, вказано на те, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

Таким чином, надсилання судового рішення в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету).

Також, інформацію про дату, час та місце розгляду справи було розміщено на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Повідомлення для учасників судового процесу" розділу "Громадянам".

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали суду апеляційної інстанції від 18.10.2023 року та 29.11.2023 року у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

При цьому, від учасників справи впродовж всього строку розгляду судом апеляційної інстанції справи не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю з`явитись у призначене судове засідання.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з заходами, встановленими особливим режимом роботи суду під час дії воєнного стану, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та 2-го відповідача, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

01.08.2018 року між ВК ТОВ Теплоприбор як орендодавцем та ТОВ Сагітта-Т як орендарем укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець зобов`язується передати орендареві у строкове платне користування нежиле приміщення 1-го поверху загальною площею 625,5 м2, нежиле підвальне приміщення №501 загальною площею 625,3 м2, нежиле приміщення 1-го поверху загальною площею 81,6 м2 та нежиле приміщення загальною площею 252,2 м2, за адресою: вул. Балківська, буд. 42, м. Одеса (далі об`єкт оренди), а орендар зобов`язується прийняти об`єкт оренди та після припинення цього договору повернути об`єкт оренди орендодавцеві (п.1.1 договору оренди).

Згідно п.1.3 договору передача об`єкта оренди оформлюється актом приймання-передачі, який підписується сторонами, по одному примірнику для кожної сторони; розмір орендної плати складає 411 996 грн. 00 коп. на місяць (п.3.1 договору).

Згідно з п.3.2 договору орендна плата сплачується орендарем до 05 числа кожного поточного місяця; відповідно до п.6.1 договору оренди договір набирає чинності з дня його підписання і діє на строк 2 роки 11 місяців; 01.08.2018 року між сторонами підписано акт приймання-передачі об`єкта оренди.

У позові позивач посилається на положення ст.ст. 9, 12 Закону України Про іпотеку, відсутність у матеріалах справи доказів надання АТ ПУМБ згоди на укладення спірного договору оренди та вважає його недійсним з огляду на таке.

Об`єкти нерухомого майна перебували в іпотеці з 18.07.2017 року на підставі іпотечного договору №ІД-ODE-17/8, серія та номер 1451, виданий 18.07.2017 року, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко О.В.; договору про внесення змін та доповнень №1 до іпотечного договору №ІД-ODE-17/8 (без видачі заставної), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О.В. 18.07.2017 року, номер за реєстром 1451, серія та номер: 2956, виданий 26.12.2018; видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко О.В.

За договором іпотекодержателем виступало АТ Перший Український Міжнародний Банк, іпотекодавцем ВК ТОВ Теплоприбор, боржником ТОВ Ніка Трейд Маркет.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ВК ТОВ Теплоприбор в розділі відомості про основне зобов`язання вказано: строк виконання основного зобов`язання 30.12.2020 року, розмір основного зобов`язання 7 723 583 грн. 55 коп., правочин, у якому встановлено основне зобов`язання кредитний договір, серія та номер КЛ-ODE-17, виданий 06.06.2017 року, видавник договір укладений між ПАТ ПУМБ та ТОВ Сагітта-Т, з урахуванням додаткових угод №1, №2, №3, №4 та №5 до кредитного договору від 06.06.2017 року №КЛ-ODE-17, проценти за користування кредитом у розмірі 23% річних 24% річних.

26.12.2018 року зареєстровано зміни іпотеки на підставі договору про внесення змін та доповнень №1 до іпотечного договору №ІД-ODE-17/8: до відомостей про суб`єктів внесено наступні зміни іпотекодержателя ПАТ ПУМБ змінено на іпотекодержателя АТ ПУМБ, видалено боржника ТОВ Сагітта-Т та додано боржника ТОВ Ніка Трейд Маркет; до відомостей про основне зобов`язання внесено наступні зміни строк виконання основного зобов`язання 05.01.2019 року, розмір основного зобов`язання 19 500 000 грн. 00 коп., правочин, у якому встановлено основне зобов`язання кредитний договір, серія та номер: КЛ-ODE-17, виданий 06.06.2017 року, видавник договір укладений між ПАТ ПУМБ та ТОВ Сагітта-Т, з урахуванням додаткової угоди від 18.07.2017 року №1 до кредитного договору від 06.06.2017 №КЛ-ODE-17, проценти за користування кредитом максимально 20% річних змінено на строк виконання основного зобов`язання 30.12.2020 року, розмір основного зобов`язання 7 723 583 грн. 55 коп., правочин, у якому встановлене основне зобов`язання кредитний договір, серія та номер КЛ-ODE-17, виданий 06.06.2017, видавник договір укладений між ПАТ ПУМБ та ТОВ Сагітта-Т, з урахуванням додаткових угод №1, №2, №3, №4 та №5 до кредитного договору від 06.06.2017 року №КЛ-ODE-17, проценти за користування кредитом у розмірі 23% річних 24% річних.

24.01.2020 року іпотека припинена на підставі повідомлення про припинення іпотечного договору, серія та номер: 20/12/2019-2, виданий 20.12.2019 року, видавник: АТ ПУМБ.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та інформації з сервісу моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів Опендатабот, 08.08.2018 року змінився керівник ТОВ Сагітта-Т: було ОСОБА_1 , а стало ОСОБА_2 .

Договір оренди від 01.08.2018 року підписано особою директором Чуковим В.О., яка не мала права його підписувати; зі змісту заяви ВК ТОВ Теплоприбор з грошовими вимогами до боржника слідує, що ТОВ Сагітта-Т жодного разу не здійснило платіж (навіть частково) на користь ВК ТОВ Теплоприбор за договором оренди від 01.08.2018 року, що свідчить про невчинення будь-яких дій з боку ТОВ Сагітта-Т на виконання правочину; вказане нерухоме майно після оформлення права власності 30.09.2019 року на АТ ПУМБ, 24.01.2020 року було викуплене у банка ТОВ Ондірект, де єдиним засновником, бенефіціарним власником та директором є ОСОБА_3 .

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Луганської області, в якому останній просив визнати недійсним договір оренди нерухомого майна від 01.08.2018 року, який укладений між ТОВ Сагітта-Т та ВК ТОВ Теплоприбор.

04.09.2023 року господарським судом Луганської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Згідно ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір від 01.08.2018 року є договором оренди, до якого застосовуються відповідні положення ЦК України.

За змістом ч. 1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст.762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника, досягнення якої є можливим за умови гарантування:1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Розгляд заяв та справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності максимальне та справедливе задоволення вимог кредиторів.

У правових висновках, викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 року у справі №922/719/16, від 28.09.2021 року у справі №21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 року у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 року у справі №910/18376/20 (918/445/22), зокрема, вказано на те, що інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.

Таким чином, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий, перш за все, є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 року у справі №905/2030/19 (905/2445/19).

Згідно ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

У правових висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.07.2019 року у справі №369/11268/16-ц зазначено на таке: Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Господарським судом першої інстанції щодо правомірності звернення із вказаним позовом кредитора ЗАТ Торговий дім Люксембурзький в особі ліквідатора Дарієнка В.Д., обгрунтовано враховано таке.

Метою визнання недійсними правочинів за участю боржника у межах справи про банкрутство є: захист інтересів кредиторів; поповнення ліквідаційної маси; скорочення різниці між розміром ліквідаційної маси і загальним розміром кредиторських вимог.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності якомога справедливе задоволення вимог кредиторів.

Кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.11.2020 року у справі №905/2030/19(905/2445/19).

Також, господарським судом першої інстанції обгрунтовано враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 року у справі №670/23/18, де, зокрема, вказано на те, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Таким чином, в даному випадку позов обгрунтовано пред`явлений зацікавленою особою кредитором ЗАТ Торговий дім Люксембурзький в особі ліквідатора Дарієнка В.Д., до сторін спірного правочину ТОВ Сагітта-Т та ВК ТОВ Теплоприбор.

За змістом з ч.2 ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 року у справі №904/7905/16, вказав на те, що норми цієї статті з урахуванням приписів п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 року може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022 року.

На підтвердження такого розуміння застосування ст.42 КУзПБ свідчить також усталений в судовій практиці підхід щодо застосування норм закону під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Вказаний підхід відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22.02.2017 року у справі №592/1809/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі №704/1284/16-ц, від 31.10.2019 року у справі №461/5273/16, від 06.11.2019 року у справі №552/3744/16-ц, від 18.12.2019 року у справі №522/23617/17-ц, від 24.04.2020 року у справі №522/25151/14-ц, від 07.10.2020 року у справі №626/1063/17, від 25.11.2020 року у справі №162/471/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі №911/3023/15, від 15.01.2019 року у справі №904/10887/16, від 08.10.2019 року у справі №925/1288/18, від 19.11.2019 року у справі №904/3935/18, від 17.12.2019 року у справі №910/2114/19, від 15.05.2020 року у справі №904/3938/18, від 09.07.2020 року у справі №910/9641/19, де, зокрема, вказано на те, що частина перша статті 58 Конституції України закріплює загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі; у рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності; заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності; принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Тобто, підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в ст.42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в ст.20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019 року.

Тому, приписи ст.42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019 року.

До правовідносин, що склалися до 21.10.2019 року, підлягають застосуванню приписи ст.20 Закону про банкрутство.

Таке правозастосування відповідає практиці Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. В юридичній науці принцип правової визначеності розкривається через такі концепції, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vested rights); незворотність закону й неможливість застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity); законні очікування (legitimate expectations) - право особи у своїх діях розраховувати на сталість існуючого законодавства.

Заборона зворотної дії в часі нормативно-правових актів є однією з важливих складових принципу правової визначеності як складової права на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, учасницею якої є держава Україна.

Наведене узгоджується з підходами Європейського суду з прав людини, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.05.2012 у справі Scoppola v. Italy).

Так, оспорюваний правочин укладений 01.08.2018 року, тобто до введення в дію КУзПБ, а провадження у справі про банкрутство боржника ТОВ Сагітта-Т відкрито 24.11.2021 року, тому положення ст.42 КУзПБ не поширюються на спірні правовідносини у цій справі.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 року у справі №904/7905/16, від 21.09.2021 у справі №910/2920/20(910/14219/20), де, зокрема, вказано на те, що відсутність підстав для застосування ст.42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію цього Кодексу, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

Наведені у цих нормах темпоральні межі підозрілого періоду є органічною частиною конструкції відповідних підстав визнання недійсними правочинів боржника, тобто строк встановлений у ст.20 Закону про банкрутство, ст.42 КУзПБ, становить так званий підозрілий період, у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником фраудаторних правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

Відповідний строк не є за своєю природою позовною давністю, оскільки виходячи зі змісту ст.256 ЦК України перебіг позовної давності за своєю суттю є строком захисту права, спрямованим у майбутнє, наслідки спливу якого є тягарем, який покладається на особу як результат недбалості у захисті свого права, а тому позовна давність підлягає паралельному застосуванню із строком зазначеним у ст.20 Закону про банкрутство, ст. 42 КУзПБ, оскільки строк встановлений у наведених статтях, обраховується у зворотному напрямку від дати відкриття провадження у справі про банкрутство та жодних меж для заявлення відповідної вимоги після відкриття такого провадження Закон про банкрутство та КУзПБ не визначають.

Частиною 1 ст.20 Закону про банкрутство визначено, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

За матеріалами справи, оспорюваний правочин укладений до введення в дію КУзПБ 01.08.2018 року, а провадження у справі про банкрутство боржника відкрито 24.11.2021 року, тобто правочин укладений за 3 роки до порушення провадження у справі про банкрутство та фактично у межах підозрілого періоду.

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України.

Відповідно до ст.ст.16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння способу захисту як визнання правочину недійсним є усталеним у судовій практиці, що викладено у правових висновках, які містяться, зокрема у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 року у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 року у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 року у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 року у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 року у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 року у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 року у справі №916/325/20, від 19.02.2021 року у справі №904/2979/20 .

Тому, у кожному випадку цієї категорії справ суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Господарським судом першої інстанції обгрунтовано враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 року у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 року у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 року у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 року у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 року у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 року у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 року у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 року у справі №908/794/19 (905/1646/17), де, зокрема, вказано на те, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Господарським судом першої інстанції обгрунтовано взято до уваги, що зі змісту договору оренди від 01.08.2018 року слідує, що зі сторони ВК ТОВ Теплоприбор він підписаний директором ОСОБА_3 , а зі сторони ТОВ Сагітта-Т директором ОСОБА_2 , а відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.08.2018 року, тобто на дату підписання спірного договору директором ТОВ Сагітта-Т була ОСОБА_1 , і лише 08.08.2018 року змінився керівник на ОСОБА_2 .

Також, вказавши, що згідно протоколу допиту свідка від 04.06.2019 року, наданого відповідачем-1, який здійснювався слідчим Васильківського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області у межах кримінального провадження №12019161470000184 від 05.02.2019 року, допитаний у якості свідка ОСОБА_2 повідомив про те, що він є засновником та директором ТОВ Сагітта-Т і будь-яких інших підприємств йому невідомо та, що в м. Одесі перебував останній раз 20 років тому, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що надані докази більш переконливо свідчать про те, що договір оренди від 01.08.2018 року зі сторони ТОВ Сагітта-Т ОСОБА_2 не підписувався взагалі, а відповідачем-2 не було надано жодних доказів на спростування цієї обставини.

Апелянт посилається на те, що господарським судом першої інстанції не враховано, що згідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ Сагітта-Т від 31.07.2018 року №31/07/18, зокрема, в питанні 5 порядку денного, вирішено звільнити з посади директора ТОВ Сагітта-Т з 31.07.2018 року пані ОСОБА_1 та призначити на посаду директора ТОВ Сагітта-Т з 01.08.2018 року пана ОСОБА_2 ; підписи учасників на протоколі засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рощиною Г.І.; згідно наказу ТОВ Сагітта-Т від 01.08.2018 року №1, на підставі протоколу ОСОБА_2 приступив до виконання обов`язків директора ТОВ Сагітта-Т з 01.08.2018 року; станом на 01.08.2018 року, тобто на дату підписання договору, директором ТОВ Сагітта-Т був ОСОБА_2 , що підтверджує правомірність підписання ним оспорюваного договору та спростовує висновки господарського суду першої інстанції про те, що договір оренди від 01.08.2018 зі сторони ТОВ Сагітта-Т ОСОБА_2 не підписувався взагалі;20.06.2023 року представник ВК ТОВ Теплоприбор - адвокат Малімонов М.І. через систему Електронний суд звернувся до господарського суду Луганської області із заявою про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, проте, доступу до електронної справи йому надано не було, в зв`язку з чим ВК ТОВ Теплоприбор було обмежене із ознайомленням з матеріалами справи та наявними у ній доказами, що вплинуло на реалізацію інших процесуальних прав підприємства, у тому числі подавати необхідні докази, а тому копії протоколу загальних зборів учасників ТОВ Сагітта-Т від 31.07.2018 року №31/07/1 та наказу ТОВ Сагітта-Т від 01.08.2018 року №1, що додано до апеляційної скарги, не було подано до суду першої інстанції з поважних причин, з приводу чого слід зазначити на таке.

Так, до матеріалів апеляційної скарги апелянтом подано копію протоколу загальних зборів учасників ТОВ Сагітта-Т від 31 липня 2018 року №31/07/18 та наказ ТОВ Сагітта-Т від 01 серпня 2018 року №1.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника, а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Частиною 1, 4 статті 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Отже, за загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За матеріалами справи, 21.06.2023 року на адресу господарського суду Луганської області від ВК ТОВ Теплоприбор надійшла заява (вх.№645/2023), в якій останній просив відкласти підготовче засідання у справі; надати можливість ознайомитись з матеріалами справи в електронному вигляді; продовжити ВК ТОВ Теплоприбор строк для подання відзиву на позов.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 21.06.2023 року розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 10 липня 2023 року о 12 год. 20 хв.

30.08.2023 на адресу електронної пошти господарського суду Луганської області від ВК ТОВ Теплоприбор надійшла заява від 30.08.2023, підписана кваліфікованим електронним підписом, про участь у судовому засіданні 04.09.2023 о 12 год. 20 хв. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 31.08.2023 року заяву представника ВК ТОВ Теплоприбор адвоката Малімонова М.І. від 30.08.2023 про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; забезпечено проведення відеоконференції у справі, розгляд якої призначено на 04.09.2023 о 12 год. 20 хв. у приміщенні господарського суду Луганської області в залі судових засідань №109, за участю представника ВК ТОВ Теплоприбор адвоката Малімонова М.І. поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

11.07.2023 року на адресу господарського суду Луганської області від ВК ТОВ Теплоприбор надійшов відзив на позов (вх.№ 10-01/356/23), в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Втім, до поданого відзиву, доказів на підтвердження своїх доводів, 2-м відповідачем надано не було.

Отже, 2-й відповідач мав, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, подати вказані докази господарському суду першої інстанції разом з відзивом на позов. У разі неможливості подати докази з позовом з об`єктивних причин, мав повідомити про це суд першої інстанції, чого останнім здійснено не було.

Апелянт в апеляційній скарзі не посилається на обставини, які з об`єктивних причин унеможливили подання доданих ним до апеляційної скарги додаткових доказів, а фактично надає додаткові докази в спростування висновків суду першої інстанції щодо неподання їх суду і відсутності таких доказів у матеріалах справи.

Саме лише посилання апелянта на неможливість ознайомитись з матеріалами справи, через не доступ до електронної справи представнику, в зв`язку з чим, ВК ТОВ Теплоприбор було, як зазначає апелянт, обмежене із ознайомленням з матеріалами справи та наявними у ній доказами, що, на думку апелянта вплинуло на реалізацію інших процесуальних прав підприємства, у тому числі подавати необхідні докази, є такими, що не підтверджуються матеріалами справи, оскільки наявними у справі доказами підтверджується саме той факт, що 2-й відповідач, скористався своїми правами, наданими положеннями ст. 42 ГПК України, зокрема, на подання відзиву на позов та клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі №909/722/14, де, зокрема, вказано на те, що положення статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Відповідно до висновку щодо застосування приписів ст. ст. 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 року у справі №916/3130/17 та від 18.06.2020 року у справі №909/965/16, від 26.02.2019 року у справі №913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

При цьому, за імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів ст. 269 ГПК України, що є неприпустимим, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Доказів неможливості подання до господарського суду першої інстанції доданих апелянтом до апеляційної скарги додаткових доказів з причин, що об`єктивно не залежали від нього апелянтом суду апеляційної інстанції не надано.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не приймає додані позивачем до апеляційної скарги додаткові докази, і здійснює розгляд апеляційної скарги за наявними і поданими суду першої інстанції доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

А отже, з огляду на встановлені господарським судом першої інстанції обставини того, що договір оренди від 01.08.2018 зі сторони ТОВ Сагітта-Т ОСОБА_2 не підписувався та виходячи з положень ст.ст.203, 207 ЦК України, вказаний договір обгрунтовано визнано недійсним .

Аргументи апелянта на те, що на час укладення іпотечного договору від 18.07.2017 № ІД-ОDЕ-17/8 нерухоме майно: нежиле приміщення №501 площею 625, кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ; нежиле вбудоване приміщення І поверху площею 625,5 кв. м. за адресою: вул. Балківська, буд. 42, м. Одеса; нежитлове приміщення площею 252,2 кв. м. за адресою: вул. Балківська, буд. 42, м. Одеса; нежиле приміщення першого поверху площею 81,6 кв. м. за адресою: вул. Балківська, буд. 42, м. Одеса, що надано у заставу банку, знаходилося в оренді ТОВ Сагітта-Т, що свідчить про наявність згоди іпотекодержателя на передачу нерухомого майна в оренду, не приймаються, з огляду на наступне.

Так, 18.07.2017 року між ПАТ ПУМБ як іпотекодержателем та ВК ТОВ Теплоприбор як іпотекодавцем укладений іпотечний договір №ІД-ОDЕ-17/8 за умовами, якого іпотекодавець з метою забезпечення повного виконання зобов`язання, зазначеного в цій статті передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку на умовах, визначених у цьому договорі, нерухоме майно, зазначене в п.2 договору.

Відповідно до п.2.1 договору іпотеки предметом іпотеки за цим договором є наступне нерухоме майно: нежиле приміщення №501 площею 625, кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ; нежиле вбудоване приміщення І поверху площею 625,5 кв. м. за адресою: вул. Балківська, буд. 42, м. Одеса; нежитлове приміщення площею 252,2 кв. м. за адресою: вул. Балківська, буд. 42, м. Одеса; нежиле приміщення першого поверху площею 81,6 кв. м. за адресою: вул. Балківська, буд. 42, м. Одеса.

У п.3.4 договору іпотеки сторони узгодили, що якщо інше не передбачено належним чином оформленою письмовою згодою іпотекодержателя, іпотекодавець не має права відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб, відмовлятися від права власності на предмет іпотеки, знищувати фізично предмет іпотеки або його частину, передавати предмет іпотеки як внесок до статутного фонду юридичних осіб, вчиняти дії щодо виникнення у третіх осіб будь-яких прав на предмет іпотеки, передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, найм, оренду, лізинг, інші види користування; вчиняти дії щодо продовження строку дії уже укладених договорів (якщо такі договори були укладені до підписання цього договору); робити перепланування предмета іпотеки, здійснювати істотні поліпшення предмету іпотеки (в т.ч. і здійснювати капітальний ремонт); укладати відносно предмета іпотеки будь-які інші угоди. Обмеження, встановлені цим пунктом договору, поширюються як на предмет іпотеки в цілому, так і на будь-яке окреме майно, що входить до його складу.

За матеріалами справи, предметом іпотеки є одне і теж саме майно, що і передане ВК ТОВ Теплоприбор в оренду ТОВ Сагітта-Т за договором оренди від 01.08.2018 року.

При цьому договір іпотеки був укладений раніше ніж договір оренди.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України Про іпотеку іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Згідно з ч.3 ст.12 Закону України Про іпотеку правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Місцевий господарський суд обгрунтовано вказав на те, що ані відповідачем-2, ані АТ ПУМБ не надано доказів надання іпотекодержателем згоди на передачу ВК ТОВ Теплоприбор в оренду ТОВ Сагітта-Т нерухомого майна: нежиле приміщення 1-го поверху загальною площею 625,5 м2, нежиле підвальне приміщення №501 загальною площею 625,3 м2, нежиле приміщення 1-го поверху загальною площею 81,6 м2 та нежиле приміщення загальною площею 252,2 м2, за адресою: вул. Балківська, буд. 42, м. Одеса.

Таким чином, договір оренди укладений з порушенням приписів ч.3 ст.9 Закону України Про іпотеку та умов іпотечного договору від 18.07.2017 року №ІД-ОDЕ-17/8, тому на підставі приписів ч.3 ст.12 Закону України Про іпотеку та ч.1 ст.203 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Щодо клопотання 2-го відповідача про застосування позовної давності, заявленого під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції, слід зазначити на таке.

За змістом ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст.260 ЦК України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково з моменту, коли особа довідалася або мала об`єктиву можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тлумачення ч.1 та ч.5 ст.261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання. Тому положення ч.5 ст.261 ЦК України застосовуються до вимог про виконання зобов`язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним.

Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.03.2018 року у справі №464/5089/15.

Разом з цим, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 року у справі №33/29 (914/2953/21), де, зокрема, вказано на таке.До позовних вимог про визнання недійсними договорів на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Отже, у випадку звернення з позовом заінтересованої особи, яка не є стороною правочину, однак оспорюваний нею правочин порушує її права та інтереси, перебіг позовної давності розпочинається з встановлення судом обставин коли така особа дізналася або повинна була дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого законодавцем у формулюванні суб`єктивних чинників "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Так, за матеріалами справи, позивач не був стороною спірного договору та дізнався про нього лише, коли ВК ТОВ Теплоприбор звернулося до суду із заявою про визнання грошових вимог від 14.01.2021 року.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зокрема, установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 року до 30.06.2023 року на території України карантин та продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, від 20.05.2020 року №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та від 22.07.2020 року №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

02.04.2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 року №540-IX, яким, зокрема, внесено зміни до ЦК України та доповнено розділ Прикінцеві та перехідні положення пунктом 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, у п.12 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України в редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

А тому, з огляду на дату звернення позивача з позовом до суду (22.04.2023 року), у будь-якому випадку строк позовної давності до заявлених позивачем вимог не сплинув.

За таких обставин, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, п. 1 ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю Теплоприбор залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 04.09.2023 року у справі №913/866/21(913/162/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15.12.2023 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий

Суддя І.А. Шутенко