Рішення

від 05.12.2023 по справі 911/1700/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1700/23

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участі секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши матеріали справи

за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації, Київська обл., м. Вишгород

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон», м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками

представники:

від позивача не з`явився

від відповідача не з`явився

від третьої особи не з`явився

від прокуратури А.Ю.Стовбчатий

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон» (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі третя особа) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками.

Ухвалою суду від 13.06.2023 року (суддя С.Ю. Грабець) відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 05.07.2023 року.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Київської області №58-АР від 10.07.2023 відповідно до підпункту 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду на підставі ухвали Господарського суду Київської області від 05.07.2023, якою задоволено заяву судді С.Ю. Грабець про самовідвід від розгляду справи №911/1700/23, призначено здійснити повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2023, справу №911/1700/23 передано судді Господарського суду Київської області Д.Г.Зайцю для подальшого розгляду.

Ухвалою суду від 14.07.2023 року справу №911/1700/23 прийнято до провадження суддею Д.Г.Зайцем та призначено розгляд справи на 12.09.2023 року.

Позивач, відповідач та третя особа, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 12.09.2023 року не з`явилися, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 12.09.2023 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/1700/23 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 10.10.2023 року.

До суду від прокуратури надійшов лист №2Г-23 від 15.09.2023 року (вх. №18530/23 від 29.09.2023) на виконання вимог ухвали суду від 14.07.2023 року.

Позивач, відповідач та третя особа, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 10.10.2023 року не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Відповідач відзив на позов не надав.

Ухвалою суду від 10.10.2023 року відкладено підготовче засідання на 07.11.2023 року.

Позивач, відповідач та третя особа, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 07.11.2023 року не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Відповідач відзив на позов не надав.

Ухвалою суду від 07.11.2023 року закрито підготовче провадження у справі №911/1700/23 та призначено розгляд справи по суті на 05.12.2023 року.

Позивач, відповідач та третя особа, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання 05.12.2023 року не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Прокурор у судовому засіданні 05.12.2023 року позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Судом враховано, що ухвали Господарського суду Київської області направлялись учасникам справи на юридичні адреси згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Крім того, ухвали суду у справі офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua. Інформацію про розгляд справи №911/1700/23 оприлюдено на сайті «Судова влада України».

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що позивач, відповідач та третя особа належним чином та завчасно повідомлялись про розгляд справи, а також, керуючись ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, яка зобов`язує учасників справи сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення позивача та третьої особи про розгляд справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважних представників позивача відповідача та третьої особи.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 05.12.2023 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Звертаючись до суду з даним позовом прокурором зазначено, що Вишгородською окружною прокуратурою Київської області під час опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в суді, виявлено факти порушення вимог земельного та лісового законодавства, допущених під час відведення земельних ділянок, за рахунок земель лісогосподарського призначення, які знаходяться в межах населеного пункту с. Толокунь Вишгородського району Київської області.

Зокрема, прокурором встановлено, що рішенням Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V фізичним особам передано безоплатно у власність земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва, розташовані в с. Толокунь Вишгородського району Київської області у тому числі: ОСОБА_1 площею 0,0941 га; ОСОБА_2 площею 0,0941 га; ОСОБА_3 площею 0,0941 га. На підставі вказаного рішення Толокунської сільської ради вказаним особам видано державні акти на право власності на земельні ділянки: Серії ЯЛ №19560 виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0941 га з кадастровим номером 3221888600:21:169:0155 для індивідуального дачного будівництва розташована в с. Толокунь Вишгородського району Київської області; Серії ЯЛ №819561 виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0941 га з кадастровим номером 3221888600:21:169:0156 для індивідуального дачного будівництва розташована в с. Толокунь Вишгородського району Київської області; Серії ЯЛ №819562 виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0941 га з кадастровим номером 3221888600:21:169:0157 для індивідуального дачного будівництва розташована в с. Толокунь Вишгородського району Київської області.

В подальшому, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2010, зареєстрованого в реєстрі за №3038 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пушняк Т.І., продав належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3221888600:21:169:0155 відповідачу - ТОВ «Шигарон» (право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2020 на підставі рішення державного реєстратора за індексним номером 53785448).

Також, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.03.2011, зареєстрованого в реєстрі за №522 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пушняк Т.І., продав належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3221888600:21:169:0156 відповідачу - ТОВ «Шигарон» (право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2020 на підставі рішення державного реєстратора за індексним номером 53776598).

Посвістак Людмила Миколаївна на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2010, зареєстрованого в реєстрі за №3040 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пушняк Т.І., продала належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 3221888600:21:169:0157 відповідачу - ТОВ «Шигарон» (право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2020 на підставі рішення державного реєстратора за індексним номером 53778201).

Прокурор зазначає, що рішення Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам згідно додатку» в частині надання земельної ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 прийнято з порушеннями земельного, лісового та водного законодавства, оскільки, спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду, та розташовані в прибережній захисній смузі Київського водосховища р. Дніпро, у зв`язку з чим, рішення Толокунської сільської ради є незаконними, а рішення про державну реєстрацію підлягають скасуванню, земельні ділянки підлягають поверненню у державну власність.

Враховуючи викладене, прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, в порядку ст. 391 ЦК України, в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до ТОВ «Шигарон», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про усунення перешкод у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішень державних реєстраторів №53778201 від 27.08.2020, №53776598 від 27.08.2020, №53785448 від 27.08.2020 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «Шигарон» на земельні ділянки з кадастровими номерами: 221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 та усунення перешкод у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157, шляхом їх повернення на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації від ТОВ «Шигарон».

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України), земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

Як зазначено прокурором у позовній заяві, згідно положень ст. ст. 19, 55, 57, 84 ЗК України та ст. 5 Лісового кодексу України (далі ЛК України) (в редакції станом на 30.12.2009), спірні земельні ділянки відносилися до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Статтею 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України).

Відповідно до ч. ч. 2, З ст. 56 ЗК України, громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення. Інших випадків, які б передбачали надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення, законодавство не містить.

Згідно ст. 57 ЗК України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Статтею 7 ЛК України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого, самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Статтями 45, 47, 48, 54 ЛК України визначено, що облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових, актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування підтверджують права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення (постанова Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14).

За інформацією ДП «Димерське лісове господарство» від 24.04.2019 №01-364 (припинено шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»), спірні земельні ділянки розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду та погодження на зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення та/або вилучення вказаних лісових ділянок підприємство не надавало.

ДП «Димерське лісове господарство» листом №01-521 від 14.06.2019 повідомило, що Толокунською сільською радою не повідомлялось ДП «Димерське лісове господарство» про прийняття рішення від 30.12.2009 №375-28-V, а також, про передачу у власність земельних ділянок з кадастровими номерами 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157.

Згідно листа Українського державного проектно виробничого об`єднанням «Укрдержліспроект» №493 від 24.06.2019 та наданих ним фрагменту публічної кадастрової карти України, межі земельних ділянок з кадастровими 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в користуванні ДП «Димерське лісове господарство», а саме, на 11 виділ 22 кварталу Ясногородського лісництва ДП «Димерське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2004 року.

Також, згідно листа Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» та наданих ним фрагменту публічної кадастрової карти України №94 від 14.02.2019, межі земельних ділянок з кадастровими номерами 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 частково накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Димерське лісове господарство», а саме, на 15 виділ 22 кварталу Ясногородського лісництва ДП «Димерське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.

Вказана інформація надана Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект», яке засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за №119, належить до сфери управлінця Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», зокрема, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

Висновок стосовно того, що листи ВО «Укрдержліспроект» з інформацією про запитувані спірні земельні ділянки є належними, допустимими доказами, викладено Верховним Судом у постанові від 13.11.2019 у справі №361/6829/16.

ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування».

Відповідно до проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Димерське лісове господарство» 2015 року (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків), за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, земельні ділянки з кадастровими номерами 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157, є частково земельними ділянками лісогосподарського призначення, покриті лісовою рослинністю та мають наступні таксаційні характеристики: 15 виділ 22 кварталу Ясногородського лісництва: берегозахисні лісові ділянки площа 0,5 га, склад - сосна звичайна вік 59 років, середня висота - 18 м., середній діаметр - 20 см., запас на 1 га - 210 метрів кубічних.

За проектом організації та розвитку лісового господарства Димерського державного лісового господарства 2004 року, (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків та загальних запасів насаджень), за матеріалами лісовпорядкування 2003 року, земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 передані у власність на підставі рішення Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V на час відведення їх у приватну власність також частково відведені за рахунок земель лісогосподарського призначення, покритих лісовою рослинністю та мали наступні таксаційні характеристики: 11 виділ 22 квартал Ясногородського лісництва, берегозахисні лісові ділянки площа 2,5 га, склад - 90% сосни звичайної, 10% береза повисла, вік 48 років, середня висота -16 м., середній діаметр - 18 см., запас на 1 га - 220 метрів кубічних.

Право користування ДП «Димерське лісове господарство» землями лісогосподарського призначення у виділі 11 кварталу 22 Ясногородського лісництва відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України на час прийняття Толокунською сільською радою рішення від 30.12.2009 №375-28-V підтверджується планшетом №3 лісовпорядкування 2003 року, планом лісонасаджень Ясногородського лісництва ДП «Димерське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2003 року, проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Димерське лісове господарство» 2004 року (за матеріалами лісовпорядкування 2003 року).

Право постійного користування ДП «Димерське лісове господарство» землями лісогосподарського призначення у виділі 15 кварталу 22 Ясногородського лісництва відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України на даний час та на час укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок ТОВ «Шигарон» підтверджується планшетом №3 Ясногородського лісництва лісовпорядкування 2014 року, планом лісонасаджень Ясногородського лісництва ДП «Димерське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Димерське лісове господарство» 2015 року (за матеріалами лісовпорядкування 2014 року).

Вказані матеріали лісовпорядкування 2003 року затвердженні належним чином у відповідності до вимог ст. 48 ЛК України, що підтверджується протоколом другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 з розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Димерський лісгосп» Київської області на 2004-2013 роки (складений за матеріалами безперервного лісовпорядкування 2003 року), який погоджений Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області і затверджений начальником Київського обласного управління лісового господарства.

Також, матеріали лісовпорядкування 2014 року затверджені належним чином у відповідності до вимог ст. 48 ЛК України, що підтверджується протоколом другої лісовпорядної наради від 06.05.2015 з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Димерський лісгосп» Київської області, складеного за матеріалами лісовпорядкування 2014-2015 років, який затверджений начальником Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та листом Міністерства екології та природних ресурсів України, адресованим Київському обласному та по місту Києву управлінню лісового та мисливського господарства № 5/4.1-15/8289-19 від 26.07.2019 щодо погодження проектів організації та розвитку лісового господарства.

Виконуючим обов`язки начальника Управління Держземагентства у Вишгородському районі, начальником лісовпорядної партії ВО «Укрдержліспроект» та головним лісничим ДП «Димерське лісове господарство» підписано акт узгодження загальної площі земель лісового фонду ДП «Димерське лісове господарство» по Вишгородському району Київської області, що також підтверджує перебування земель лісогосподарського призначення у постійному користуванні ДП «Димерське лісове господарство» в межах, що відображені в матеріалах лісовпорядкування 2014 року.

Наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №18 від 14.12.2022 створено філії спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» згідно з додатком №1, зокрема, створено філію «Димерське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», (код ЄДРПОУ 44994471), Місцезнаходження: Україна, 07342, Київська обл., Вишгородський р-н, село Катюжанка, вул. Шевченка, 1.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що спірні земельні ділянки передано у приватну власність за рахунок земель державної власності, що перебувають в постійному користуванні філії "Димерське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", без виключення їх з Державного лісового фонду України.

Матеріалами лісовпорядкування 2003, 2014 років, листами Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» №94 від 14.02.2019, №493 від 24.06.2019 з фрагментами публічної кадастрової карти України, листом ДП «Димерське лісове господарство» №01-364 від 24.04.2019 підтверджується факт розташування спірних земельних ділянок в межах земель лісогосподарського призначення державної власності.

За таких обставин, враховуючи положення ст. ст. 19, 55, 84 ЗК України та ст. 5 ЛК України, судом встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Аналогічна правова позиція щодо підтвердження наявності права постійного користування лісовими ділянками спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування (п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України) викладена Верховним Судом у постановах від 31.03.2021 у справі №360/1998/18, від 06.04.2021 у справі №380/375/17, від 15.07.2020 у справі №369/9900/16, від 21.02.2018 у справі №488/5476/14, від 09.06.2021 у справі №369/16416/18, від 16.06.2021 у справі №359/11910/14, від 24.11.2021 у справі №369/16317/18, від 31.03.2021 № 360/1998/18.

Згідно ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 142 ЗК України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Однак, за інформацією ДП «Димерське лісове господарство» №01-364 від 24.04.2019, право постійного користування на спірні земельні ділянки не припинялось в установленому законом порядку, підприємство згоди на її вилучення, передачу у власність чи в оренду не надавало та не повідомлялось про прийняття будь-яких рішень стосовно земельної ділянки чи зміну її цільового призначення.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно ч. 3. ст. 122 ЗК України, районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.

Відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій. Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Згідно аналізу ст. 122 ЗК України, повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб у межах населених пунктів Вишгородського району наділено Вишгородську районну державну адміністрацію у відповідності до вимог ч. 3 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Перебування спірних земельних ділянок в межах с. Толокунь також підтверджується інформацією, наданою Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області в листі від 28.11.2022 №10-10-0.222-5869/2-22.

Так, судом встановлено, що спірні земельні ділянки відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення, а тому, рішення Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V прийнято з перевищенням наданих законом повноважень та всупереч п. ґ) ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 56 ЗК України.

Згідно ч. 5 ст. 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Отже, рішення про вилучення (припинення права) земельних ділянок за погодженням із землекористувачем має право приймати відповідний орган державної влади, який в силу вимог ст.ст. 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 149, ч. 3 ст. 122 ЗК України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.

Таким чином, вилучення земельних лісових ділянок із постійного користування спеціалізованих лісогосподарських підприємств для нелісогосподарських потреб, які перебувають у межах сіл, селищ, міст районного значення Вишгородського району відносилось до виключної компетенції Вишгородської районної державної адміністрації.

Матеріалами справи також підтверджується, що рішенням Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V про надання спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення для індивідуального дачного будівництва порушено порядок зміни їх цільового призначення, оскільки, така зміна проведена всупереч вимог ЗК України.

Так, згідно ст. ст. 18, 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим. Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч. 1 ст. 164 ЗК України).

Крім того, частиною 1 ст. 57 ЛК України визначено, що зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Частиною 2 ст. 20 ЗК України визначено, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Статтею 57 ЛК України визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства. При цьому, згідно ч. 3 ст. 57 ЛК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Згідно ч. 4 ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. Отже, процедура вилучення земельних лісових ділянок, а також зміна їх цільового призначення потребує обов`язкового погодженням органу з питань лісового господарства. Аналогічна правова позиція, щодо погодження органу з питань лісового господарства зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення, наведена в постанові Верховного Суду України від 20.03.2013 у справі №6-13цс13 та від 16.12.2015 у справі №6-2510ц15.

Однак, відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 18.06.2019 № 04-48/1258, останнє не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення.

Також, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 №610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок (далі ділянки) Мінприроди, Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгоспу та Держкомзему до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення.

Порушення порядку зміни цільового призначення земель, відповідно до ст. 21 ЗК України, є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Враховуючи зазначене, рішення Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V в частині передачі у власність спірних земельних ділянок, зміни їх цільового призначення земельних ділянок без згоди землекористувача, прийнято всупереч вимогам ч. 7 ст. 20, ч. 5 ст. 116, ст. 141, ч. 2, 3 ст. 142, ч. 2 ст. 149 ЗК України.

Як вбачається з матеріалів справи, Вишгородською окружною прокуратурою за інформацією Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 30.10.2019 №17-08/2225 встановлено, що водний об`єкт, розташований поряд з земельними ділянками з кадастровими номерами 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157, це природний водний об`єкт - річка Дніпро, Київське водосховище, яка має загальну площу водозбору 504000 км2, довжину 2201 км.

Згідно ст. 79 Водного кодексу України (далі ВК України), річка Дніпро з його водосховищами належить до великих річок.

Відповідно до ст. 88 ВК України, навколо великих річок і водосховищ на них встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м.

Згідно кадастрових планів та ортофотопланів, виготовлених в 2018 році ТОВ «Регіональний центр розвитку», яке має інженера-геодезиста Давиденка С.П. (кваліфікаційний сертифікат від 19.04.2013 №010638), встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 знаходяться в прибережній захисній смузі Київського водосховища р. Дніпро, а саме, в межах 100 метрової захисної смуги.

Таким чином, судом встановлено, що спірні земельні ділянки передано у власність за рахунок земель прибережної захисної смуги Київського водосховища, що є порушенням положень Водного кодексу України.

Так, статтями 5, 6 ВК України встановлено, що до водних об`єктів загальнодержавного значення належать поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків. Води (водні об`єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

Відповідно до ст. 4 ВК України та ст. 58 ЗК України, до земель водного фонду належать зокрема землі, зайняті річками та прибережними захисними смугами вздовж річок та навколо водойм. Таким чином, віднесення земельних ділянок, зайнятих водними об`єктами, до земель водного фонду підтверджується самим фактом перебування їх під водним об`єктом.

Крім того, до складу земель водного фонду України віднесено землі прибережної захисної смуги, на яких хоча і не розташований водний фонд, але, за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.

Згідно ст.ст. 1, 88, 89 ВК України, ст.ст. 60, 61 ЗК України, прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. На земельних ділянках такої категорії, зокрема, заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив.

Ширина прибережних захисних смуг визначена частиною 2 ст. 88 ВК України, ч. 2 ст. 60 ЗК України для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів та становить для великих річок 100 метрів від урізу води.

Частинами 7, 8 ст. 88 ВК України, ч. 3 ст. 60 ЗК України передбачено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Згідно ст.ст. 1, 20, 50-54 Закону України «Про землеустрій», проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об`єктів землеустрою.

Пунктами 1,4,5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.96 №486, передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.

Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, вбачається, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Водночас, відсутність цього проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену 100-метрову зону від урізу води.

Пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 №434, передбачено, що у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно ураховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації (Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 22.04.15 у справі №6-52цс15, а також, Великою палатою Верховного Суду у постановах від 15.05.18 у справі №372/2180/15-ц, від 30.05.18 у справі №469/1393/16-ц).

За таких обставин, спірні земельні ділянки, в тій їх частині, що не відноситься до земель лісогосподарського призначення, відносяться до земель водного фонду - водного об`єкту загальнодержавного значення.

Також, частиною 3 ст. 83 ЗК України встановлено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом. Статтею 59 ЗК України передбачено, що в приватну власність громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування,можуть безоплатно передаватись у власність лише замкнені природні водойми (загальною площею до З гектарів), а також, на умовах оренди можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурнооздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Аналогічна норма міститься у ст. 85 ВК України, якою встановлено порядок передачі земель водного фонду у тимчасове та постійне користування.

Таким чином вбачається, що чинне на час прийняття спірного рішення водне та земельне законодавство не передбачало можливості відведення земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами природних водних об`єктів загальнодержавного значення у приватну власність для будь-яких потреб, в тому числі і для ведення особистого селянського господарства (аналогічна правова позиція щодо неможливості відведення у приватну власність земель водного фонду викладена і у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц та Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі №6-52цс15, від 12.11.2014 у справі №6-179цс14).

За таких обставин, судом встановлено, що всупереч ст. ст. 58, 59, 60, 61, 84 ЗК України, ст. ст. 5, 57 ЛК України ст. ст. 4, 6, 80, 85, 88, 89 ВК України, Толокунською сільською радою передано у приватну власність земельні ділянки частково за рахунок земель державно власності лісогосподарського призначення в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту загальнодержавного значення - річки Дніпро для ведення індивідуального дачного будівництва, де заборонено розорювання земель, а також, садівництво та городництво, будівництво будь-яких споруд. Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 58 ЗК України та п. 2 ст. 4 ВК України, до земель водного фонду відносяться, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Таким чином, землі розташовані в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту, які перебувають у постійному користування лісогосподарських підприємств відносяться до земель лісогосподарського призначення та згідно ст. 39 ЛК України є захисними лісами виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції.

Досліджуючи обраний прокурором спосіб захисту порушеного права шляхом подання негаторного позову, судом встановлено наступне.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту можуть бути в тому числі визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Частиною 3 ст. 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) і усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Вказаний спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16, заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникало (п. 59). Володіння нерухомим майном досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто, суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Тобто, критерієм розмежування між негаторним та віндикаційним позовом є доведення неможливості виникнення у громадянина або юридичної особи права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення.

З урахуванням специфіки земельних правовідносин та земельних ділянок, як об`єктів цивільних прав, варто врахувати, що в силу вимог ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно ч. 3 ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Системний аналіз вказаних норм цивільного законодавства, ретроспективний аналіз законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на землі засвідчує, що право власності держави на земельні ділянки, що були сформовані та у встановленому законом порядку передані на відповідному правовому титулі державним (комунальним) підприємствам, установам чи організаціям, є чинним та визнається державою на рівні з речовими правами, записи щодо яких внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 01.01.2013.

За таких обставин, у випадку протиправного оформлення речових прав на земельні ділянки державної, комунальної форми власності без їх попереднього вилучення з постійного користування спеціалізованих лісогосподарських підприємств, установ чи організацій, за державою зберігається право власності (та, відповідно, правомочності розпорядження, володіння і користування) на первісний об`єкт цивільних правовідносин - сформовану земельну ділянку державної чи комунальної власності з визначеними межами та речовими правами щодо неї.

Одна й та ж частина земної поверхні не може бути складовою одночасно двох окремих земельних ділянок, а в силу вимог ч. 5 ст. 116 ЗК України, рішення про передачу у власність чи користування земельної ділянки може бути прийняте виключно після припинення права власності чи користування ними попереднього землевласника чи землекористувача, відповідно.

Таким чином, звернення до суду з позовом, спрямованим на захист цивільних прав держави на земельну ділянку, речові права держави щодо якої виникли у відповідності до вимог земельного законодавства, та збереглись за державою і у встановленому законом порядку не припинялись, є таким, що спрямоване на усунення порушень, які не пов`язані з позбавленням права володіння. За таких обставин, у спорах, в яких правовий титул держави, державних або комунальних спеціалізованих лісогосподарських підприємств, установ чи організацій не припинявся, для належного розмежування віндикаційного та негаторного позовів необхідно встановити та підтвердити належними доказами факт оформлення речових прав держави на предмет спору.

У випадку, якщо право власності держави та відповідний правовий титул на момент порушення та звернення до суду з позовом є чинним - таке порушення може розглядатись як не пов`язане з позбавленням володіння, а позов про усунення перешкод у реалізації правомочностей користування та розпорядження є негаторним. За обставин же прийняття державним органом виконавчої влади рішення про припинення правового титулу та відведення земельної ділянки з державної (комунальної) у приватну власність, держава втрачає право володіння на предмет спору, а тому належним способом захисту у випадку незаконності такого відведення є віндикаційний позов про витребування земельної ділянки.

Так, прокурор у даній справі звернувся до суду з негаторним позовом.

Враховуючи викладене вище, судом встановлено, що у даному випадку прокурором обрано вірний спосіб захисту, шляхом пред`явлення до суду негаторного позову, оскільки, спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та будь-яким органом державної влади чи місцевого самоврядування жодних рішень про їх вилучення з державного лісового фонду і з постійного користування спеціалізованого лісогосподарського підприємства не приймалось.

При цьому, судом враховано правові висновки щодо обрання прокурором належного способу захисту інтересів держави шляхом подачі негаторного позову у правовідносинах стосовно земель лісогосподарського призначення, які у законний спосіб не вибували з державної власності, викладені у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №367/4140/16, від 15.11.2023 у справі №911/351/22.

Таким чином, з урахуванням того, що уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про передачу, зміну цільового призначення земельних ділянок та передачу їх у приватну власність громадянам не приймалось, відтак право власника, постійного користувача та дійсного володільця спірних земель до цього часу у законний спосіб не припинене, що вказує на те, що право власності спірними землями у відповідача, в силу законодавчо встановлених обмежень на оборот земель лісогосподарського призначення, не виникло, тому ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельних ділянок, є негаторний позов (ст. 391 ЦК України).

Метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись внаслідок державної реєстрації права власності за відповідачами на спірні земельні ділянки.

Статтею 178 ЦК України визначено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом. У випадку позбавлення власника права користування та розпорядження своїм майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Правові позиції стосовно принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про повернення нерухомого майна є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до суду.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №680/214/16, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 16.01.2019 у справі №755/9555/18, від 21.08.2019 у справі №805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі №587/2326/16-п, від 26.02.2020 у справі №287/167/18-ц.

Відповідно до ст.ст. 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Законний володілець земельних ділянок лісового фонду може вимагати усунення порушення його права користування на ці ділянки, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути такі ділянки.

Відповідно до ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Таким чином, на даний час спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Шигарон», а тому, держава позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись спірними земельними ділянками лісового фонду.

Відповідно до п.п. 1, 2, ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції чинній із 12.05.2022), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Враховуючи викладене, встановлені обставини справи, з метою забезпечення правомочностей Вишгородської районної державної адміністрації, як власника спірних земельних ділянок, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні такими земельними ділянками шляхом скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію прав на спірні земельні ділянки та повернення земельних ділянок з кадастровими номерами 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 Вишгородській районній державній адміністрації.

Досліджуючи питання наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах позивача, господарським судом враховано наступне.

Згідно п. 3 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У відповідності до п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України №3-рп/99 у справі №1-1/99 від 08.04.1999 прокурор або його заступник самостійно визначає з посиланням на чинне законодавство в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовуючи в позовній заяві необхідність їх захисту, та визначає орган, який уповноважений державою виконувати відповідні функції в спірних правовідносинах.

В зазначеному рішенні вказано, що оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Так, прокурор звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації, як органу виконавчої влади, уповноваженого державою на розпорядження землями, а саме землями лісогосподарського призначення державної форми власності в межах населених пунктів Вишгородського району.

Верховний суд України у своїй ухвалі від 19.07.2018 (справа № 822/1169/17) визначив два виключних випадки, коли прокурор може представляти інтереси держави, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є ' достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вишгородською окружною прокуратурою на адресу Вишгородської районної державної адміністрації направлявся лист від 30.09.2022 №54-3733вих-22, в якому викладено виявлені порушення вимог законодавства щодо незаконності відведення спірних земельних ділянок лісового фонду, запропоновано вжити заходи реагування до усунення цих порушень і повернення земельних ділянок у розпорядження держави або повідомити про неможливість звернення до суду з метою захисту інтересів держави в судовому порядку. За результатами розгляду вказаного листа Вишгородською районною державною адміністрацією надано відповідь від 12.10.2022 за №7-20/3149, в якій адміністрація повідомила, що у зв`язку з неналежним кадровим та фінансовим забезпеченням, просить прокуратуру розглянути питання звернення до суду з позовом про повернення на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації з незаконного володіння земельних ділянок лісового фонду, які перебувають у користуванні ДП «Димерське лісове господарство».

Отже, уповноваженим органом своєчасних заходів щодо повернення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення на користь держави не вжито, що вказує на його бездіяльність та є підставою для звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави.

Сам факт не звернення до суду Вишгородською районною державною адміністрацією з позовом в інтересах держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісогосподарського призначення, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації та для звернення до суду з таким позовом (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 10.05.2018 у справі №910/18283/17, від 17.10.2018 у справі №910/11919/17, не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Отже, уповноваженим органом своєчасних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення на користь держави на даний час не вжито, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.

Крім того, позовна заява про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення становить суспільний інтерес.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 ЗК України, ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 80 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 84 ЗК України, комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність із земель державної власності позбавляє Український народ правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє п статус як землі державної власності.

В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Як встановлено судом, спірні земельні ділянки в більшій їх частині відносяться до земель лісогосподарського призначення, які вкриті лісами та уповноваженими органами жодних рішень щодо їх вилучення з постійного користування спеціалізованого лісогосподарського підприємства та зміни цільового призначення не приймалось.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду в інтересах держави з вимогою усунення перешкод у користуванні державою земельними ділянками лісового фонду та скасування державної реєстрації права приватної власності на земельні ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та їх передачі в користування із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення у розпорядження держави лісових земель, що на даний час використовуються для задоволення виключно потреб відповідача.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон встановлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (ст. 1 ЛК України) природних ознак, а саме, наявності лісової (деревної) рослинності на спірних земельних ділянках, зокрема у вигляді дерев сосни віком 48 років, висотою 16 метрів в діаметрі 18 см., відповідач знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, то ліс і ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Враховуючи зазначене, прокурор вважає, що відповідач, укладаючи договори купівлі продажу спірних земельних ділянок щонайменше використовуючи відомості з Публічної кадастрової карти України мав бути обізнаним про наявність лісової (деревної) рослинності на земельних ділянках.

Підставою звернення до суду з позовом є незаконна передача у приватну власність спірних земельних ділянок всупереч вимог ч. 4 ст. 20, ст. 141, ч. 3, 4 ст. 142, ч. 2, 6 ст. 149 ЗК України.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Єполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Враховуючи викладене, звернення прокурора до суду з даним позовом спрямовано на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок лісового фонду, які на даний час вільні від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини. За таких обставин, звернення до суду з даним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, площа Шевченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 23569369) права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішень державних реєстраторів №53778201 від 27.08.2020, №53776598 від 27.08.2020, №53785448 від 27.08.2020 про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон» (03191, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, буд. 9, літ. А, корпус 1, код ЄДРПОУ 37249684) на земельні ділянки з кадастровими номерами: 221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157.

3. Усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, площа Шевченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 23569369) права користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157, шляхом їх повернення на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, площа Шевченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 23569369) від Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон» (03191, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, буд. 9, літ. А, корпус 1, код ЄДРПОУ 37249684).

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон» (03191, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, буд. 9, літ. А, корпус 1, код ЄДРПОУ 37249684) на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996; реквізити: отримувач Київська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - ДКСУ м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641) 10736 (десять тисяч сімсот тридцять шість) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання 15.12.2023 року.

Суддя Д.Г. Заєць