Постанова
від 19.06.2024 по справі 911/1700/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2024 р. Справа№ 911/1700/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон»

на рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2023

у справі № 911/1700/23 (суддя Д.Г. Заєць)

за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської обласної прокуратури (далі також - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації (далі також - Вишгородська РДА) до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон» (далі також - Товариство) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням процедури відведення спірних земельних ділянок у приватну власність, оскільки осатнні були відведені за рахунок заліснених земель лісогосподарського призначення, які за своїм призначенням передбачені для ведення лісового господарства. Крім того, земельні ділянки з кадастровими номерами 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 знаходяться в межах 100 метрової прибережної захисної смуги Київського водосховища р. Дніпро, на яких згідно ст. 61 Земельного кодексу України заборонено будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.12.2023 у справі №911/1700/23 позов задоволено повністю. Зобов`язано відповідача усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень державних реєстраторів №53778201 від 27.08.2020, №53776598 від 27.08.2020, №53785448 від 27.08.2020 про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон» на земельні ділянки з кадастровими номерами 221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157; зобов`язано відповідача усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157, шляхом їх повернення державі в особі Вишгородської районної державної адміністрації від Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон» на користь Київської обласної прокуратури 10 736,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано нормами статей 14, 131-1 Конституції України, ст.ст. 3, 55, 56, 79, 84, 118, 122, 141, 142, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 5, 7, 45, 47, 48, 54, п. 5 Розділу 8 «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, ст.ст. 1, 4, 5, 6, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 16, 178, 321, 334, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 11, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що розпорядження спірними земельними ділянками в силу вимог ч.3 ст. 122, п. 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України належить Вишгородській РДА, як землями державної власності, розташованими в межах с. Толокунь.

Судом встановлено, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення, а також землями водного фонду, оскільки розташовані у 100-метровій прибережній смузі р. Дніпро. Право користування спірними земельними ділянками ДП «Димерське лісове господарство» підтверджується матеріалами лісовпорядкування.

Розглядаючи спір, суд дійшов висновку про невідповідність рішення Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V, як підстави виникнення прав на землю у приватних осіб, в частині передачі у власність спірних земельних ділянок, зміни їх цільового призначення без згоди землекористувача, вимогам ч. 7 ст. 20, ч. 5 ст. 116, ст. 141, ч. 2, 3 ст. 142, ч. 2 ст. 149 ЗК України, що вказує на вибуття спірних земельних ділянок із володіння держави поза її волею.

Суд першої інстанції наголосив на тому, що позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Законний володілець земельних ділянок лісового фонду може вимагати усунення порушення його права користування на ці ділянки, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути такі ділянки.

Встановивши, що Вишгородська РДА є законним володільцем спірних земельних ділянок, суд дійшов висновку про наявність підстав для усунення перешкод такому володільцю шляхом скасування записів про державну реєстрацію права власності за Товариством та зобов`язання повернути такі земельні ділянки. Приналежність земель до державної власності, суд обґрунтував положеннями ст. 122 та п. 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Шигарон» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою, Товариство посилається на те, що ним у встановленому законом порядку, на підставі чинних на момент розгляду справи цивільних договорів здійснено державну реєстрацію речового права. Матеріали справи не містять доказів визнання незаконним та скасування рішення Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-25-V «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам згідно додатку». Чинними залишаються державні акти на право приватної власності на земельні ділянки, набуті у подальшому у власність Товариством.

Прокурором у даній справі не зазначається про обставини розгляду Вишгородським районним судом Київської області цивільної справи №363/117/20 за позовом тієї ж особи - керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управлінню лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Димерське лісове господарство» про визнання незаконним та скасування рішення Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V в частині передання земельних ділянок фізичним особам та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального органу з одночасним скасуванням проведеної на його виконання державної реєстрації прав на спірні земельні ділянки за ТОВ «Шигарон» та про зобов`язання останнього повернути у власність держави спірні земельні ділянки.

Ухвалою від 05.09.2022 у справі №363/117/20 Вишгородський районний суд Київської області позов прокурора залишив без розгляду, дійшовши висновку про відсутність у прокурора підстав для представництва у судовому процесі прав та інтересів державного підприємства, проте про обставини, що були встановлені в межах справи №363/117/20, прокурор Господарському суду Київської області під час розгляду даної справи не повідомив.

Скаржник в апеляційній скарзі наполягає на недотриманні судом приписів ст.ст. 19, 41 Конституції України, вимог ст. 140, 141, 143 ЗК України, внаслідок чого Товариство було позбавлене набутого ним у встановленому законом порядку права власності на землю у спосіб, непередбачений законодавством.

Відповідач також наголошує у скарзі на пропуску прокурором строку позовної давності та не наведенні позивачем жодної об`єктивної причини, яка б унеможливлювала його своєчасне звернення із позовом до суду.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

До апеляційної скарги скаржником додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване неотриманням копії оскаржуваного рішення та ознайомленням з текстом оскаржуваного рішення у матеріалах справи №911/1700/23 лише 14.03.2024.

01.05.2024 матеріали справи № 911/1700/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон» на рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2023 у справі № 911/1700/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

17.05.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги до якої додано доказ сплати судового збору.

20.05.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про долучення доказів направлення сторонам копії заяви про усунення недоліків апеляційної скарги з додатками.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Шигарон» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2023 у справі № 911/1700/23, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено скаргу до розгляду на 19.06.2024. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 10 червня 2024 року.

Також, ухвалою суду зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2023 у справі №911/1700/23.

Прокурор скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2023 у справі №911/1700/23 - без змін. Вважає рішення суду першої інстанції вмотивованим та таким, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права до встановлених судом обставин та спірних правовідносин сторін.

18.06.2024 через систему «Електроний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «»Шигарон» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

У судове засідання 19.06.2024 позивач та третя особа явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та третьої особи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останні про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляли та не заявляли клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення скарги у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначених учасників справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаних осіб.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Прокурор проти вимог апеляційної скарги відповідача заперечив, вважає її доводи необґрунтованими, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні такої скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

19.06.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, поданого прокурором відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на відзив прокурора, дослідивши докази, наявні у справі, врахувавши пояснення надані учасниками справи в судовому засіданні, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон» на рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2023 у справі № 911/1700/23 підлягає задоволенню у зв`язку з таким.

Так, предметом спору у справі, що переглядається, є правомірність набуття відповідачем - ТОВ «Шигарон» земельних ділянок:

площею 0,0941 га з кадастровим номером 3221888600:21:169:0155;

площею 0,0941 га з кадастровим номером 3221888600:21:169:0156;

площею 0,0941 га з кадастровим номером 3221888600:21:169:0157.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V фізичним особам передано безоплатно у власність земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва, розташовані в с. Толокунь Вишгородського району Київської області у тому числі: ОСОБА_1 площею 0,0941 га; ОСОБА_2 площею 0,0941 га; ОСОБА_3 площею 0,0941 га.

На підставі вказаного рішення Толокунської сільської ради вказаним особам видано державні акти на право власності на земельні ділянки: Серії ЯЛ №19560 ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0941 га з кадастровим номером 3221888600:21:169:0155 для індивідуального дачного будівництва, розташовану в с. Толокунь Вишгородського району Київської області; Серії ЯЛ №819561 виданий ОСОБА_2 - на земельну ділянку площею 0,0941 га з кадастровим номером 3221888600:21:169:0156 для індивідуального дачного будівництва, розташовану в с. Толокунь Вишгородського району Київської області; Серії ЯЛ №819562 виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0941 га з кадастровим номером 3221888600:21:169:0157 для індивідуального дачного будівництва, розташовану в с. Толокунь Вишгородського району Київської області.

У подальшому, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2010, зареєстрованого в реєстрі за №3038 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пушняк Т.І., продав належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3221888600:21:169:0155 відповідачу - ТОВ «Шигарон» (право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2020 на підставі рішення державного реєстратора за індексним номером 53785448).

Також, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.03.2011, зареєстрованого в реєстрі за №522 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пушняк Т.І., продав належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3221888600:21:169:0156 відповідачу - ТОВ «Шигарон» (право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2020 на підставі рішення державного реєстратора за індексним номером 53776598).

ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2010, зареєстрованого в реєстрі за №3040 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пушняк Т.І., продала належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 3221888600:21:169:0157 відповідачу - ТОВ «Шигарон» (право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2020 на підставі рішення державного реєстратора за індексним номером 53778201).

Прокурор зазначає, що рішення Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам згідно додатку» в частині надання земельної ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 прийнято з порушеннями земельного, лісового та водного законодавства, оскільки, спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду та розташовані в прибережній захисній смузі Київського водосховища р. Дніпро, у зв`язку з чим, рішення Толокунської сільської ради є незаконним, а рішення про державну реєстрацію підлягають скасуванню, земельні ділянки підлягають поверненню у державну власність.

Враховуючи викладене, прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, в порядку ст. 391 ЦК України, в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до ТОВ «Шигарон», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про усунення перешкод у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішень державних реєстраторів №53778201 від 27.08.2020, №53776598 від 27.08.2020, №53785448 від 27.08.2020 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «Шигарон» на земельні ділянки з кадастровими номерами: 221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 та усунення перешкод у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157, шляхом їх повернення на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації від ТОВ «Шигарон».

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки:

обставині сформованості земельних ділянок як об`єктів речових прав;

місцезнаходженню спірних земельних ділянок;

обставині лише часткового накладення земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні ДП «Димерський лісгосп» на спірні земельні ділянки;

наявності чинних договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок.

Як підтверджується матеріалами справи, а саме, інформацією, наданою Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області в листі від 28.11.2022 №10-10-0.222-5869/2-22 спірні земельні ділянки знаходяться в межах с. Толокунь.

Згідно листа Українського державного проектно-виробничого об`єднанням «Укрдержліспроект» №493 від 24.06.2019 та наданих ним фрагменту публічної кадастрової карти України, межі земельних ділянок з кадастровими 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 частково накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у користуванні ДП «Димерське лісове господарство», а саме, на 11 виділ 22 кварталу Ясногородського лісництва ДП «Димерське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2004 року.

З інформації, викладеної в листі Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» та наданого ним фрагменту публічної кадастрової карти України №94 від 14.02.2019, межі земельних ділянок з кадастровими номерами 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 частково накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Димерське лісове господарство», а саме, на 15 виділ 22 кварталу Ясногородського лісництва ДП «Димерське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.

Відповідно до проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Димерське лісове господарство» 2015 року (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків), за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, земельні ділянки з кадастровими номерами 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157, є частково земельними ділянками лісогосподарського призначення, покриті лісовою рослинністю та мають наступні таксаційні характеристики: 15 виділ 22 кварталу Ясногородського лісництва: берегозахисні лісові ділянки площа 0,5 га, склад - сосна звичайна вік 59 років, середня висота - 18 м., середній діаметр - 20 см., запас на 1 га - 210 метрів кубічних.

За проектом організації та розвитку лісового господарства Димерського державного лісового господарства 2004 року, (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків та загальних запасів насаджень), за матеріалами лісовпорядкування 2003 року, земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 передані у власність на підставі рішення Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V на час відведення їх у приватну власність також частково відведені за рахунок земель лісогосподарського призначення, покритих лісовою рослинністю та мали наступні таксаційні характеристики: 11 виділ 22 квартал Ясногородського лісництва, берегозахисні лісові ділянки площа 2,5 га, склад - 90% сосни звичайної, 10% береза повисла, вік 48 років, середня висота -16 м., середній діаметр - 18 см., запас на 1 га - 220 метрів кубічних.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що лише певні частини спірних земельних ділянок є землями лісогосподарського призначення.

Також, згідно кадастрових планів та ортофотопланів, виготовлених у 2018 році ТОВ «Регіональний центр розвитку», яке має інженера-геодезиста Давиденка С.П. (кваліфікаційний сертифікат від 19.04.2013 №010638), земельні ділянки з кадастровими номерами 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 знаходяться в прибережній захисній смузі Київського водосховища р. Дніпро, а саме, в межах 100 метрової захисної смуги.

Отже, спірні земельні ділянки знаходяться в межах с. Толоконь та відносяться до земель лісогосподарського призначення (в частині, підтверджених матеріалами лісовпорядкування), а також - до земель водного фонду.

При цьому, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що майже усю площу кожної із спірних земельних ділянок можна віднести до земель лісогосподарського призначення, оскільки із листів Українського державного проектно-виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» №493 від 24.06.2019, №94 від 14.02.2019 та наданих ним фрагментів публічної кадастрової карти України, межі земельних ділянок з кадастровими номерами 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 приблизно на третину накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в користуванні ДП «Димерське лісове господарство». Відповідно, приблизно дві третини кожної із спірних земельних ділянок є землями водного фонду, оскільки входять до 100-метрової прибережної смуги р. Дніпро.

Надаючи оцінку наявності у Вишгородської РДА повноважень з розпорядження спірними земельними ділянками, колегія суддів виходить з такого.

Як убачається із матеріалів справи, спірні земельні ділянки були сформовані на підставі рішення Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V та державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ №19560, серії ЯЛ №819561, серії ЯЛ №819562.

Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009), до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 19 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) виокремлено зокрема такі категорії земель як землі лісогосподарського призначення (п. «е») та землі водного фонду (п. «є»). Частиною другою цієї статті встановлено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

За нормою ст. 55 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Статтею 56 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009). землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Згідно зі ст. 57 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) до земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Статтею 59 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) унормовано, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.

Згідно зі ст. 60 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

За нормою ст. 61 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується розташування спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 у межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро, а також накладення на частину земельної ділянки лісогосподарського призначення, що перебуває у користуванні державного лісогосподарського підприємства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду та земель лісогосподарського призначення.

Як підтверджується матеріалами справи, позов Прокурором подано на захист права власності.

Частинами 2, 3 ст. 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Вказаний спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Отже, заявляючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, прокурор має надати докази або ж обґрунтувати з посиланням на норми матеріального права, приналежність усієї земельної ділянки (а у межах позовних вимог - усіх трьох земельних ділянок) до земель державної власності.

Як підтверджується матеріалами справи, позов заявлено прокурором в інтересах Вишгородської РДА, а вимоги обґрунтовані порушенням права державної власності на землю. Прокурор просить усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельними ділянками.

Надаючи оцінку питанню приналежності спірних земельних ділянок до земель державної власності, колегія суддів керується наступними нормами чинного законодавства.

Стаття 78 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) встановлює, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного Кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 79 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) унормовано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) суб`єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Стаття 83 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) встановлює, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Згідно зі ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Статтею 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) визначено повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування

Так, за ч. 1 цієї статті сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За ч. 3 цієї статті, районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Стаття 8 Лісового кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) встановлює, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ст. 9 Лісового кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

За нормою ст. 11 Лісового кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Розмежування земель державної та комунальної власності станом на 30.12.2009 здійснювалось на підставі Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 року №1457-IV.

За нормою ст. 7 цього Закону, при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави.

Статтею 6 Цього Закону встановлено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності, зокрема землі під водними об`єктами загальнодержавного значення відповідно до законодавства України, а також землі під береговими смугами водних шляхів, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони об`єктів водного фонду загальнодержавного значення за межами населених пунктів; землі лісового фонду за межами населених пунктів.

Матеріали справи не містять рішень органу державної влади або органу місцевого самоврядування про відведення у постійне користування ДП «Димерський лісгосп» земельних ділянок лісогосподарського призначення у межах с. Толокунь, тобто у суду немає можливості встановити із земель державної чи комунальної власності ДП «Димерський лісгосп» набув земельні ділянки у постійне користування.

Очевидним є те, що з огляду на процес розмежування земель державної та комунальної власності, спірні земельні ділянки мали б увійти до земель комунальної власності, як такі, що розташовані у межах с. Толокунь.

Одночасно, ст. 17 Лісового кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) встановлено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Водночас, відповідно до п. 5 Розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Враховуючи норми ст.ст. 5, 8, 9, 11, 17 Лісового кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009), а також ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, колегія суддів приходить до висновку, що надані у постійне користування ДП «Димерський лісгосп» земельні ділянки є земельними ділянками державної форми власності у межах, підтверджених матеріалами лісовпорядкування.

До того ж, Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 року №1457-IV втратив чинність на підставі Закону №5245-VI від 06.09.2012.

Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI, унормовано, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.

Пунктом 4 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI, унормовано, що у державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності;

які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI є чинним.

Отже, станом на час звернення прокурора до суду, з огляду на пункти 3, 4 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI, колегія суддів приходить до висновку, що земельні ділянки лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Димерський лісгосп», площі та конфігурації яких, відповідно до п. 5 Розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджуються планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, є земельними ділянками державної форми власності у межах, підтверджених матеріалами лісовпорядкування.

Одночасно, як уже було зауважено, спірні земельні ділянки лише частково накладаються на землі лісогосподарського призначення, що перебували у постійному користуванні ДП «Димерський лісгосп».

Інша частина - це земельні ділянки прибережних захисних смуг, тобто - земельні ділянки водного фонду.

На час прийняття Толокунською сільською радою рішення від 30.12.2009 №375-28-V, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (ст. 4 Водного кодексу України в редакції станом на 30.12.2009).

Як уже було зауважено, на підставі Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 року №1457-IV здійснювалось розмежування земель державної та комунальної власності. Оскільки у подальшому закон втратив чинність, на сьогодні, питання розмежування земель державної і комунальної власності унормовано Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI.

Враховуючи пункти 3, 4 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI колегія суддів приходить до висновку, що спірні земельні ділянки у тій частині, що не накладаються на земельні ділянки лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП «Димерський лісгосп» є земельними ділянками водного фонду, що перебувають у межах с. Толоконь, отже - є землями комунальної власності. Відповідно, у цій частині спірні земельні ділянки не підпадають під компетенцію Вишгородської РДА.

Колегія суддів також зауважує, що судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин п. 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, оскільки за цим пунктом з дня набрання ним чинності землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій. Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Тобто, норма стосується земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів. Натомість, спірні земельні ділянки розташовано в межах с. Толокунь.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що спірні земельні ділянки повністю підпадають під компетенцію Вишгородської РДА не підтвердились під час апеляційного перегляду спору.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ГПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17(пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40),від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Переглядаючи спір у апеляційному порядку, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги зводяться лише до скасування рішень державних реєстраторів №53778201 від 27.08.2020, №53776598 від 27.08.2020, №53785448 від 27.08.2020 про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон» на земельні ділянки з кадастровими номерами: 221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 та зобов`язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157, шляхом їх повернення на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації.

Надаючи оцінку способу захисту, обраному прокурором, колегія суддів враховує правові позиції Верховного Суду щодо можливості захисту прав на земельні ділянки лісогосподарського призначення та водного фонду шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц наголосила на такому.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі N 469/1203/15-ц (провадження N 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі N 504/2864/13-ц (провадження N 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі N 487/10128/14-ц (провадження N 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі N 487/10132/14-ц (провадження N 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі N 372/1684/14-ц (провадження N 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі N 504/2864/13-ц (провадження N 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі N 487/10128/14-ц (провадження N 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі N 487/10132/14-ц (провадження N 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі N 372/1684/14-ц (провадження N 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Надаючи оцінку можливості застосування ст. 391 ЦК України до земельних ділянок лісогосподарського призначення, колегія суддів враховує висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 04 лютого 2020 року у справах №911/3311/17, №911/3574/17, №911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі №911/3449/17.

У цих постановах Верховний Суд зробив висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим.

Водночас, як зазначено вище, заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Як встановлено апеляційним судом за результатами апеляційного провадження, спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення у межах, що підтверджуються матеріалами лісовпорядкування, а у іншій частині - є землями водного фонду.

Зважаючи на норми ст.ст. 55-61 Земельного кодексу України (в редакції станом на 30.12.2009) земельні ділянки цих категорій земель підпадають під спеціальні форми їх використання. Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у приватній власності лише у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств або ж як земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки водного фонду прибережних захисних смуг є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності та забороною будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Отже, безперечно, відведення земельних ділянок з кадастровими номерами 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 у приватну власність фізичних осіб для індивідуального дачного будівництва здійснено з порушенням вимог ст.ст. 55-61 Земельного кодексу України.

Водночас, відповідачем у справі є Товариство, яке набуло земельні ділянки на підставі чинних договорів купівлі-продажу, а не фізичні особи, які визначені у рішенні Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку рішенню Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V як підставі набуття фізичними особами права приватної власності на землю, не врахував чинності державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ №19560, серії ЯЛ №819561, серії ЯЛ №819562.

Чинне законодавство України не вказує на нікчемність державних актів на право приватної власності на землю у зв`язку із формальною (а не встановленою у резолютивній частині судового рішення) незаконністю рішення органу місцевого самоврядування, на підставі яких такі акти було видано.

До того ж, матеріалами справи підтверджено, що Товариство набуло право власності на спірні земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, укладених із фізичними особами, права на землю яких підтверджувались рішенням Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V та актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ №19560, серії ЯЛ №819561, серії ЯЛ №819562.

При цьому, Прокурором не було заявлено вимоги про визнання недійсними цих договорів.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Чинний ЦК України не містить норму, яка б давала підстави для висновку про те, що укладені між ТОВ «Шигарон» та фізичними особами договори купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровими номерами 3221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157 є нікчемними. Договори є оспорюваними, як такі, що укладені з порушенням норм Земельного, Лісового та Водного кодексів України.

Тобто, під час формулювання прокурором позовних вимог ним не враховано складність об`єкту, що підлягає захисту.

Власник земельної ділянки водного (лісового) фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Як встановлено апеляційним судом, спірні земельні ділянки сформовані не лише за рахунок земель лісогосподарського призначення та земель лісового фонду, і одночасно з порушенням права як державної так і комунальної власності на землю.

Так, спірні земельні ділянки вибули із володіння Вишгородської РДА та Толокунської сільської ради (як розпорядника земель комунальної власності) на підставі рішення Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V у володіння фізичних осіб і таке незаконне заволодіння підтверджується державними актами на землю серії ЯЛ №19560, серії ЯЛ №819561, серії ЯЛ №819562, а у подальшому, були набуті Товариством (відповідачем) на підставі чинних договорів купівлі-продажу. Тобто володіння Товариством спірними земельними ділянками підтверджується не тільки проведеною на підставі цих договорів державною реєстрацією, а й власне договорами купівлі-продажу.

Натомість позовні вимоги зводяться лише до зобов`язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішень державних реєстраторів №53778201 від 27.08.2020, №53776598 від 27.08.2020, №53785448 від 27.08.2020 про реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон» на земельні ділянки з кадастровими номерами: 221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157.

Оскільки державна реєстрація прав відбулась на підставі чинних договорів купівлі-продажу, у суду відсутні правові підстави для скасування цих рішень як таких, що не відповідають чинному законодавству, оскільки не власне наявність реєстрації за Товариством обмежує власника майна (Вишгородську РДА та Толокунську сільську раду) вільно розпоряджатись власним майном - спірними земельними ділянками, а й те, що:

земельні ділянки були сформовані таким чином, що об`єднують у собі землі державної і комунальної власності;

були оформлені актами державної власності на землю (чинними на сьогодні);

були відчужені на підставі чинних договорів купівлі-продажу.

Тобто порушення прав власників земельних ділянок відбулось у кілька етапів: 1 - прийняття рішення Толокунською сількою радою; 2 - отримання актів на землю; 3 - відчуження земельних ділянок; 4 - державна реєстрація прав.

Відповідно, ефективний захист порушених прав Вишгородської РДА та Толокунської сільської ради (територіальної громади с. Толокунь) лежить у площині усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками шляхом не тільки скасування рішення державних реєстраторів, а першочергово шляхом скасування рішення сільради, державних актів на землю - оскільки саме на підставі цих юридичних фактів було створено спірні земельні ділянки, а також визнання недійсним договорів купівлі-продажу.

Скасування лише державної реєстрації прав на спірні земельні ділянки за ТОВ «Шигарон», унеможливлює ефективний захист порушених прав як Вишгородської РДА, так і територіальної громади с. Толокунь.

За змістом ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Спірні земельні ділянки за Товариством були зареєстровані вперше. Відповідно, відбудеться лише припинення державної реєстрації за Товариством.

Отже, саме лише скасування державної реєстрації права власності за Товариством не позбавляє можливості власників державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ №19560, серії ЯЛ №819561, серії ЯЛ №819562 повторно відчужити земельні ділянки, а Товариство - зареєструвати право власності на підставі чинного договору купівлі-продажу.

Що стосується вимог про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157, шляхом їх повернення на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації від Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон», то такі вимоги не можуть бути задоволені з огляду на те, що під час апеляційного провадження було встановлено лише часткову приналежність спірних земельних ділянок Вишгородській РДА. Відповідно, задоволення вимог прокурора зумовить безпідставний перехід частини земельної ділянки водного фонду, розташованої у межах с. Толокунь із земель комунальної до земель державної власності. Тобто, відбудеться порушення прав територіальної громади.

За встановленого, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог прокурора у повному обсязі не ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах та суперечить нормам матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін.

У зв`язку з тим, що судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для розгляду поданого Товариством клопотання про застосування строків позовної давності.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позов заявлено прокурором в інтересах Вишгородської РДА. Прокурор наполягає, що спірні земельні ділянки є землями державної власності, що вказує на те, що останні відносяться до сфери управління Вишгородської РДА. Одночасно, Прокурор неодноразово звертався до цього органу вказуючи на те, що спірні земельні ділянки вибули із сфери управління цього органу та незаконно перебувають у приватній власності.

Надаючи оцінку наявності підстав у Прокурора звернутись із позовом в інтересах Вишгородської РДА, колегія суддів виходить з такого.

Згідно п. 3 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У відповідності до п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України №3-рп/99 у справі №1-1/99 від 08.04.1999 прокурор або його заступник самостійно визначає з посиланням на чинне законодавство в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовуючи в позовній заяві необхідність їх захисту, та визначає орган, який уповноважений державою виконувати відповідні функції в спірних правовідносинах.

В зазначеному рішенні вказано, що оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Так, прокурор звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації, як органу виконавчої влади, уповноваженого державою на розпорядження землями, а саме землями лісогосподарського призначення державної форми власності в межах населених пунктів Вишгородського району.

Верховний суд України у своїй ухвалі від 19.07.2018 (справа № 822/1169/17) визначив два виключних випадки, коли прокурор може представляти інтереси держави, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вишгородською окружною прокуратурою на адресу Вишгородської районної державної адміністрації направлявся лист від 30.09.2022 №54-3733вих-22, в якому викладено виявлені порушення вимог законодавства щодо незаконності відведення спірних земельних ділянок лісового фонду, запропоновано вжити заходи реагування до усунення цих порушень і повернення земельних ділянок у розпорядження держави або повідомити про неможливість звернення до суду з метою захисту інтересів держави в судовому порядку. За результатами розгляду вказаного листа Вишгородською районною державною адміністрацією надано відповідь від 12.10.2022 за №7-20/3149, в якій адміністрація повідомила, що у зв`язку з неналежним кадровим та фінансовим забезпеченням, просить прокуратуру розглянути питання звернення до суду з позовом про повернення на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації з незаконного володіння земельних ділянок лісового фонду, які перебувають у користуванні ДП «Димерське лісове господарство».

Отже, уповноваженим органом своєчасних заходів щодо повернення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення на користь держави не вжито, що вказує на його бездіяльність та є підставою для звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави.

Сам факт незвернення до суду Вишгородською районною державною адміністрацією з позовом в інтересах держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісогосподарського призначення, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації та для звернення до суду з таким позовом (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 10.05.2018 у справі №910/18283/17, від 17.10.2018 у справі №910/11919/17, не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Отже, уповноваженим органом своєчасних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення на користь держави на даний час не вжито, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.

Оскільки під час розгляду спору судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні земельні ділянки частково сформовані за рахунок земель, які перебувають у користуванні державного лісогосподарського підприємства, тобто, в силу приписів 3, 4 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI, п. 5 Розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України, у цій частині земельні ділянки є землями державної власності, колегія суддів вважає, що прокурором правильно обрано орган, який за ст. 122 ЗК України уповноважений здійснювати розпорядження згаданою частиною земельної ділянки.

Колегія суддів також звертає увагу, що позов фактично подано на захист інтересів ДП «Димерський лісгосп», оскільки підставами позовних вимог визначено незаконну передачу у приватну власність спірних земельних ділянок всупереч вимог ч. 4 ст. 20 («Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок»), ст. 141 («Підстави припинення права користування земельною ділянкою»), ч. 3, 4 ст. 142 («Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою»), ч. 2, 6 ст. 149 («Порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування») ЗК України. Тобто підставами неправомірності рішення Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V фактично є порушення прав постійного землекористувача, а не вибуття спірних земельних ділянок зі сфери управління органу державної влади - Вишгородської РДА.

Відповідно до п.2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до п.п. 3-4 ч.1 ст. 277 ГПК України, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції не відповідає чинному законодавству.

Судом не досліджено наявні у матеріалах справи докази, а саме договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок, не надано їм належної правової оцінки, не досліджено матеріали лісовпорядкування та не надано належної оцінки обставині часткового накладення спірних земельних ділянок на земельну ділянку, що перебуває у користування держлісгоспу. Судом не з`ясовано обставини приналежності спірних земельних ділянок як до земель державної, так і до земель комунальної власності. Судом не застосовано пункти 3, 4 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI, ст. 204 ЦК України, неправильно застосовано ст. ст. 122, 152 ЗК України, ст. 391 ЦК України, у зв`язку з чим, рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2023 у справі № 911/1700/23 підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права та неповне з`ясовування обставини справи, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції визнає обґрунтованими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, з огляду на викладене зазначає, що Товариству з обмеженою відповідальністю «Шигарон» за наслідками апеляційного провадження надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Колегія суддів також приймає доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у даній постанові. Усі інші доводи, як апеляційної скарги, так і поданого прокурором відзиву колегія суддів визнає такими, що не впливають на розгляд спору по суті заявлених позовних вимог.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та подання апеляційної скарги покладаються на Прокурора та позивача у рівних частинах.

Керуючись ст.ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон» на рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2023 у справі №911/1700/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2023 у справі №911/1700/23 скасувати, ухваливши нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками відмовити у повному обсязі.

3. Стягнути з Київської обласної прокуратури (01014, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2; ідентифікаційний код 02909996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон» (03191, місто Київ, вулиця Академіка Вільямса, будинок 9, літера А, корпус 1; ідентифікаційний код 37249684) 8 052 (вісім тисяч п`ятдесят дві) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

4. Стягнути з Вишгородської районної державної адміністрації (07300, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, площа Шевченка, будинок 1; ідентифікаційний код 23569369) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шигарон» (03191, місто Київ, вулиця Академіка Вільямса, будинок 9, літера А, корпус 1; ідентифікаційний код 37249684) 8 052 (вісім тисяч п`ятдесят дві) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Київської області видати накази на виконання цієї постанови.

6. Матеріали справи №911/1700/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.07.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир

СудПівнічний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення19.06.2024
Оприлюднено08.07.2024
Номер документу120175943
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою

Судовий реєстр по справі —911/1700/23

Постанова від 06.11.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Рогач Л.І.

Ухвала від 23.10.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Рогач Л.І.

Ухвала від 18.09.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Рогач Л.І.

Ухвала від 16.08.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Рогач Л.І.

Постанова від 19.06.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

Ухвала від 21.05.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

Ухвала від 06.05.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

Ухвала від 22.04.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Мальченко А.О.

Постанова від 10.01.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Агрикова О.В.

Рішення від 05.12.2023

Господарське

Господарський суд Київської області

Заєць Д.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні