Постанова

від 06.11.2024 по справі 911/1700/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1700/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.

представників учасників справи:

відповідача - Ковальчук В. В.,

прокуратури - Шапка І. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024

(судді Мальченко А. О., Агрикова О. В., Козир Т. П.)

у справі за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шигарон"</a>,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України",

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації (далі - Вишгородська РДА) до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шигарон"</a> (далі - ТОВ "Шигарон") про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням процедури відведення спірних земельних ділянок у приватну власність, оскільки останні були відведені за рахунок заліснених земель лісогосподарського призначення, які за своїм призначенням передбачені для ведення лісового господарства. Крім того, земельні ділянки знаходяться в межах 100 метрової прибережної захисної смуги Київського водосховища р. Дніпро, на яких згідно зі статтею 61 Земельного кодексу України заборонено будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. Рішенням Толокунської сільської ради від 30.12.2009 № 375-28-V фізичним особам передано безоплатно у власність земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва, розташовані в с. Толокунь Вишгородського району Київської області, у тому числі: ОСОБА_1 площею 0,0941 га; ОСОБА_2 площею 0,0941 га; ОСОБА_3 площею 0,0941 га.

2.2. На підставі рішення Толокунської сільської ради цим особам видано державні акти серії ЯЛ №№ 819560, 819561, 819562 на право власності на спірні земельні ділянки.

2.3. В подальшому ці фізичні особи відчужили свої права на спірні земельні ділянки відповідачу - ТОВ "Шигарон" на підставі договорів купівлі-продажу від 12.11.2010, від 25.03.2011 та від 12.11.2010 відповідно.

2.4. Як встановили суди попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи доказів, спірні земельні ділянки знаходяться в межах с. Толоконь та відносяться до земель лісогосподарського призначення (в частині, підтверджених матеріалами лісовпорядкування), а також до земель водного фонду, оскільки знаходяться в прибережній захисній смузі Київського водосховища р. Дніпро, а саме, в межах 100 метрової захисної смуги.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд Київської області рішенням від 05.12.2023 позов задовольнив повністю.

Усунув перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішень державних реєстраторів №53778201 від 27.08.2020, №53776598 від 27.08.2020, №53785448 від 27.08.2020 про реєстрацію права приватної власності ТОВ "Шигарон" на земельні ділянки з кадастровими номерами: 221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157.

Усунув перешкоди у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами 221888600:21:169:0155, 3221888600:21:169:0156, 3221888600:21:169:0157, шляхом їх повернення на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації від ТОВ "Шигарон". Здійснив розподіл судових витрат.

3.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано порушенням процедури відведення спірних земельних ділянок у приватну власність, оскільки останні були відведені за рахунок земель лісогосподарського призначення. Крім того, спірні земельні ділянки знаходяться в межах 100 метрової прибережної захисної смуги Київського водосховища.

3.3. Мотивуючи висновок про задоволення позовних вимог, суд зазначив, що критерієм розмежування між негаторним та віндикаційним позовом є доведення неможливості виникнення у громадянина або юридичної особи права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення; звернення до суду з позовом, спрямованим на захист цивільних прав держави на земельну ділянку, речові права держави щодо якої виникли у відповідності до вимог земельного законодавства, та збереглись за державою і у встановленому законом порядку не припинялись, є таким, що спрямоване на усунення порушень, які не пов`язані з позбавленням права володіння; у випадку, якщо право власності держави та відповідний правовий титул на момент порушення та звернення до суду з позовом є чинним - таке порушення може розглядатись як не пов`язане з позбавленням володіння, а позов про усунення перешкод у реалізації правомочностей користування та розпорядження є негаторним; за обставин же прийняття державним органом виконавчої влади рішення про припинення правового титулу та відведення земельної ділянки з державної (комунальної) у приватну власність, держава втрачає право володіння на предмет спору, а тому належним способом захисту у випадку незаконності такого відведення є віндикаційний позов про витребування земельної ділянки. Тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні такими земельними ділянками, зокрема, шляхом скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію прав на спірні земельні ділянки.

3.4. Встановивши, що Вишгородська районна державна адміністрація є законним володільцем спірних земельних ділянок, суд дійшов висновку про наявність підстав для усунення перешкод такому володільцю шляхом скасування записів про державну реєстрацію права власності за відповідачем та зобов`язання повернути такі земельні ділянки. Приналежність земель до державної власності, суд обґрунтував положеннями статті 122 та пункту 24 Розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України.

3.5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 19.06.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Шигарон" задовольнив. Рішення суду першої інстанції скасував, ухваливши нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Прокурора відмовив в повному обсязі.

3.6. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, мотивував свої висновки, зокрема, тим, що ефективний захист порушених прав Вишгородської РДА та Толокунської сільської ради (територіальної громади с. Толокунь) лежить у площині усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками шляхом не тільки скасування рішення державних реєстраторів, а першочергово шляхом скасування рішення сільради, державних актів на землю - оскільки саме на підставі цих юридичних фактів було створено спірні земельні ділянки, а також визнання недійсним договорів купівлі-продажу. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції належному способу захисту відповідає не одна, а одночасно принаймні чотири позовні вимоги: про скасування рішення державних реєстраторів, про скасування рішення сільради, про скасування державних актів на землю, та про визнання недійсним договорів купівлі-продажу.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. Заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

4.2. На обґрунтування підстав касаційного оскарження прокурор зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду (пункт перший частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме:

- від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, відповідно до яких право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам;

- від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, відповідно до яких заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, є неможливим;

- від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, №911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі №307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі №367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16, від 18.01.2023 у справі №369/10847/19, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом;

- від 23.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, відповідно до яких зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення земельних ділянок, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права є усунення перешкод у користуванні належним йому майном;

- від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, відповідно до якої у разі відсутності рішення щодо вилучення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування відповідного лісогосподарського підприємства, ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельної ділянки у власність держави, є негаторний позов;

- від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, відповідно до яких, згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм;

- від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, відповідно до якої для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним. Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою',

- від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 згідно з яким не є ефективним способом захисту права власника оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право;

- від 22.06.2022 у справі № 676/1795/20 згідно з яким ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки. У той же час оспорювання розпорядження органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про передачу такої земельної ділянки у власність фізичної особи не є необхідним, оскільки суд у будь-якому випадку зобов`язаний надати йому оцінку в мотивувальній частині судового рішення.

4.3. Узагальнено доводи касаційної скарги зводяться до того, що спірні земельні ділянки приватної форми власності частково накладаються на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні філії "Димерське лісове господарство" ДП "Ліси України", ефективним способом захисту порушеного права у даних правовідносинах є заявлення негаторного позову про скасування державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та повернення спірних ділянок.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Шигарон" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін як законну та обґрунтовану.

5.2. Узагальнено доводи відповідача зводяться до такого:

- негаторний позов має пред`являтись зареєстрованим власником майна, до порушника його прав, натомість у справі, що розглядається, відбулось навпаки: до ТОВ "Шигарон", законного, зареєстрованого власника земельної ділянки, позов пред`явлено особою, що ніколи не мала зареєстрованого права власності;

- позов фактично спрямований не на захист прав та інтересів Вишгородської районної державної адміністрації, а на захист постійного права користування землею , тобто - в інтересах філії "Димерське лісове господарство" ДП "Ліси України";

- правочини, за якими відбувся перехід права власності на землю до відповідача, позивач не оскаржує;

- спірні земельні ділянки передані у власність фізичних осіб за рішенням ради, і цей факт ніким не оспорюється. Оскільки майно вибуло з володіння власника із його волі, підстав для повернення земельної ділянки за статтею 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не вбачається;

- рішення суду, яким перекладено тягар відповідальності на особу, що обґрунтовано сподівалась на правомірність дій органу місцевого самоврядування та держави, не відповідає засадам, закріпленим у Конституції України, в міжнародних актах з прав людини та практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

6.2. У справі, що розглядається, суди установили і це сторони не заперечують, що земельні ділянки, які прокурор прагне повернути на користь держави, частково відведені Толокунською сільською радою за рахунок земель лісогосподарського призначення, належних до земель державної власності, а також тих, що належать до земель водного фонду.

Щодо належного способу захисту

6.3. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 55, 56, 59), на яку посилається суд першої інстанції, сформулювала висновки про те, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак лісових земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

6.4. У цій же постанові (пункт 68) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

6.5. У пункті 60 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відступила також від висновку про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; та що у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

6.6. У пункті 72 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду також сформулювала такий критерій: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння.

6.7. Отже, помилковим є і висновок суду першої інстанції про те, що з урахуванням того, що уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про передачу, зміну цільового призначення земельних ділянок та передачу їх у приватну власність громадянам не приймалось, то ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельних ділянок, є негаторний позов. Як зазначено вище, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном. Натомість прийняття чи неприйняття органом державної влади чи місцевого самоврядування рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок чи передачу їх у приватну власність не є критерієм такого розмежування.

6.8. Водночас володіння земельними ділянками водного фонду має свої особливості. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 50 - 52) зазначила таке:

"50. Велика Палата Верховного Суду нагадує про свої висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою.

51. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

52. Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження №14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження №14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі №372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).".

6.9. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що спірні земельні ділянки знаходяться в прибережній захисній смузі Київського водосховища р. Дніпро, а саме, в межах 100 метрової захисної смуги. Отже, вони належать до земель водного фонду (стаття 58 ЗК України). Це не виключає того, що частини цих земельних ділянок можуть одночасно належати і до земель лісогосподарського призначення (стаття 55 ЗК України).

6.10. Отже, у справі, що переглядається, належним способом захисту дійсно є негаторний позов, але з інших підстав, ніж наведені судом першої інстанції.

6.11. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, мотивував свої висновки, зокрема, тим, що ефективний захист порушених прав Вишгородської РДА та Толокунської сільської ради (територіальної громади с. Толокунь) лежить у площині усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками шляхом не тільки скасування рішення державних реєстраторів, а першочергово шляхом скасування рішення сільради, державних актів на землю - оскільки саме на підставі цих юридичних фактів було створено спірні земельні ділянки, а також визнання недійсним договорів купівлі-продажу. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції належному способу захисту відповідає не одна, а одночасно принаймні чотири позовні вимоги: про скасування рішення державних реєстраторів, про скасування рішення сільради, про скасування державних актів на землю, та про визнання недійсним договорів купівлі-продажу.

6.12. Колегія суддів вважає ці висновки помилковими, наголошуючи, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки про неналежність таких способів захисту, які суд апеляційної інстанції не врахував.

6.13. Так, за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 152)). Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за володільцем не є необхідним для ефективного відновлення права власника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)).

6.14. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц (пункт 87)).

6.15. Підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення. Для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99)). Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 91)).

6.16. При цьому задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 51)).

6.17. Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

6.18. Помилковим є і висновок суду апеляційної інстанції про те, що для захисту прав позивача є необхідним визнання недійсними договорів купівлі-продажу. Колегія суддів нагадує, що за висновками Великої Палати Верховного Суду якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України) (постанова від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 154)). Водночас відповідно до частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Тобто вимагати виконання обов`язків із двосторонньої реституції може лише сторона правочину. У справі, що переглядається, позивач стороною договорів купівлі-продажу не є, а вимога застосування наслідків виконання недійсних правочинів взагалі не заявлялася.

6.19. Крім того, договір купівлі-продажу є зобов`язальним договором, з якого можуть виникати права та обов`язки лише сторін договору. Якщо продавці (первісні набувачі земельних ділянок від територіальної громади) не набули права власності на спірні земельні ділянки, то за загальним правилом покупець також не набуває право власності незалежно від дійсності договорів купівлі-продажу (винятком є набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права відповідно до статті 330 ЦК України). Отже, позовна вимога про визнання недійсними договорів купівлі продажу між первісними набувачами, проміжними (за наявності) та кінцевим набувачем не є належною позовною вимогою.

6.20. При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (пункт 5.6), від 19.05.2020 у справі №922/4206/19 (пункт 43), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75).

6.21. У справі, що переглядається, таким способом захисту є негаторний позов, який опосередковується позовною вимогою про повернення земельних ділянок, відповідно всі інші способи захисту є неналежними.

6.22. Враховуючи викладене, суд першої інстанції помилково задовольнив позовну вимогу про скасування рішень державних реєстраторів про реєстрацію права приватної власності, натомість суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові в цій частині, але з інших підстав.

Щодо позовної вимоги про повернення земельних ділянок

6.23. Відмовляючи в задоволенні цієї позовної вимоги, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що спірні земельні ділянки лише частково накладаються на землі лісогосподарського призначення, що перебували у постійному користуванні ДП "Димерський лісгосп". Відповідно надані у постійне користування ДП "Димерський лісгосп" земельні ділянки є земельними ділянками державної форми власності у межах, підтверджених матеріалами лісовпорядкування. Натомість спірні земельні ділянки у тій частині, що не накладаються на земельні ділянки лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП "Димерський лісгосп", є земельними ділянками водного фонду, що перебувають у межах с. Толоконь, отже - є землями комунальної власності.

6.24. Колегія суддів звертає увагу на таке.

6.25. Розмежування земель державної та комунальної власності як станом на 30.12.2009, так і на час укладення договорів купівлі-продажу, здійснювалось на підставі Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004 №1457-IV.

6.26. За нормою статті 7 цього Закону, при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави.

6.27. Статтею 6 Цього Закону встановлено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності, зокрема землі під водними об`єктами загальнодержавного значення відповідно до законодавства України, а також землі під береговими смугами водних шляхів, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони об`єктів водного фонду загальнодержавного значення за межами населених пунктів; землі лісового фонду за межами населених пунктів.

6.28. Оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що спірні земельні ділянки розташовані в прибережній захисній смузі Київського водосховища р. Дніпро, як на час прийняття сільрадою рішення про передання земельних ділянок у власність фізичним особам, так і на час укладення договорів купівлі-продажу спірні земельні ділянки перебували у державній власності. Отже, рішення Толокунської сільської ради від 30.12.2009 №375-28-V, яким вирішено передати фізичним особам у власність земельні ділянки, є незаконним і не створює юридичних наслідків, на яке воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (пункт 52)).

6.29. В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак цих земельних ділянок, набувач, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. З цих причин відповідач ТОВ "Шигарон" не є добросовісним набувачем цих земельних ділянок, а відповідно до наведеної вище правової позиції Великої Палати Верховного Суду ТОВ "Шигарон" не набув і володіння земельними ділянками попри державну реєстрацію права власності на них, оскільки вони розташовані у прибережній захисній смузі.

6.30. 01.01.2013 Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004 №1457-IV втратив чинність на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

6.31. Пунктом 3 Розділу ІІ цього Закону встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

6.32. Відповідно до пункту 4 Розділу ІІ цього Закону у державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності;

які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

6.33. Отже, відповідно до зазначеного Закону якщо земельна ділянка відповідає умовам пункту 4 Розділу ІІ цього Закону, то вона залишається у державній власності, в іншому випадку вона переходить у комунальну власність. Так, якщо земельна ділянка належить до водного фонду, але перебуває, зокрема, у постійному користуванні державного підприємства, то вона залишається у державній власності, в іншому випадку вона переходить у комунальну власність.

6.34. Водночас цим Законом не врегульовані випадки, коли земельна ділянка сформована таким чином, що лише її частина перебуває у постійному користуванні державного підприємства. Адже неможливою є ситуація, коли певна частина земельної ділянки залишається у державній власності, а інша частина переходить у комунальну власність, оскільки частина земельної ділянки не є об`єктом права власності. Отже, закон містить прогалину у цьому відношенні.

6.35. Колегія суддів вважає за можливе заповнити цю прогалину за аналогією закону. Так, пунктом 24 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України врегульовано перехід до комунальної власності земель державної власності, розташованих за межами населених пунктів. При цьому передбачено, що земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

6.36. Отже, заповнюючи зазначену вище прогалину, колегія суддів дійшла висновку, що якщо земельна ділянка сформована таким чином, що лише її частина має перейти до комунальної власності, то територіальна громада набуває право комунальної власності лише з моменту державної реєстрації права комунальної власності на частину земельні ділянки, яка має бути сформована як окрема земельна ділянка. До цього моменту зберігається право державної власності на земельну ділянку. У таких випадках з метою виконання вимог закону земельна ділянка державної власності підлягає поділу таким чином, щоб одна з утворених внаслідок поділу ділянок відповідала пункту 3 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", а інша відповідала пункту 4 Розділу ІІ цього Закону і залишалась у державній власності.

6.37. Виходячи з викладеного на цей час спірні земельні ділянки перебувають у державній власності і підлягають поверненню державі від ТОВ "Шигарон", як то визначив господарський суд першої інстанції. Це судове рішення є підставою для проведення реєстрації права власності на ці ділянки за умови, що на час такої реєстрації право власності зареєстроване за ТОВ "Шигарон".

6.38. З наведених у цій постанові мотивів, колегія суддів не вважає за необхідне давати відповідь на кожен аргумент касаційної скарги з огляду на висновки ЄСПЛ у справах "Проніна проти України", "Руїз Торіха проти Іспанії" (хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент).

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

7.2. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.3. За частиною першої статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

7.4. За наведених обставин колегія суддів, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у позовній вимозі про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень державних реєстраторів у її мотивувальній частині змінити, виклавши в редакції цієї постанови, а в решті в цій частині залишити без змін. В частині відмови у позовній вимозі про усунення перешкод у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення від відповідача на користь держави постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2023 залишити в силі.

7.5. З цих підстав касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

8. Судові витрати

8.1. З огляду на висновок Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги, судовий збір, понесений скаржником у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відповідно до приписів статті 129 ГПК України частково покладається на ТОВ "Шигарон".

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 911/1700/23 в частині відмови у позовній вимозі про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень державних реєстраторів у її мотивувальній частині змінити, виклавши в редакції цієї постанови, а в решті в цій частині залишити без змін.

3. В частині відмови у позовній вимозі про усунення перешкод у здійсненні Вишгородською районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення на користь держави постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 911/1700/23 скасувати, а рішення Господарського суду Київської області від 05.12.2023 залишити в силі.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шигарон"</a> (03191, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, буд. 9, літ. А, корпус 1, код ЄДРПОУ 37249684) на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський