Рішення

від 13.12.2023 по справі 912/1591/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,

тел. (0522) 32 05 11, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 рокум. Кропивницький Справа № 912/1591/23

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Закуріна М. К. (надалі Суд), розглянувши справу:

за позовом керівника Кіровоградської обласної прокуратури поданої в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області

до:

відповідача-1 Професійно-технічного училища № 32 м. Бобринець

відповідача-2 фізичної особи-підприємця Гуро Олександра Володимировича,

про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки,

за участі: секретаря судового засідання Рудченко І.О.; представника прокуратури Топонар Н.С.,

у с т а н о в и в:

ДІЇ ТА АРГУМЕНТИ ПРОКУРОРА

31.08.2023 керівник Кіровоградської обласної прокуратури (надалі Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (надалі Управління Держгеокадастру) з позовом до Професійно-технічного училища № 32 м. Бобринець (надалі Училища та фізичної особи-підприємця Гуро Олександра Володимировича (надалі ОСОБА_1 ) і просить:

- визнати недійсним договір контрактації сільськогосподарської продукції № 1 від 01.11.2022, укладений між Училищем та ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути Управлінню Держгеокадастру та Училищу земельну ділянку загальною площею 215,30 га, що розміщена на території Кропивницького району Кіровоградської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор вказав, що:

- 01.11.2022 Училище уклало з ОСОБА_1 договір контрактації сільськогосподарської продукції № 1, за умовами якого взяло на себе зобов`язання виростити на земельній ділянці насіння соняшнику урожаю 2023 року та відпустити його ОСОБА_1 ; у свою чергу, ОСОБА_1 зобов`язався сприяти Училищу у виконанні умов договору та прийняти сільськогосподарську продукції і оплатити її вартість; обов`язками ОСОБА_1 є надання усіх видів сільськогосподарських послуг, які необхідні для вирощування продукції, посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, з подальшим відшкодуванням їх вартості Училищем;

- статтею 272 Господарського кодексу України встановлені істотні умови договору контрактації, які вирізняють його від інших договорів, основною з яких являється суб`єктність покупця продукції ним є держава, а тому у даному випадку ОСОБА_1 не може виступати покупцем за таким видом договору;

- договором передбачена можливість користування ОСОБА_1 земельною ділянкою, що не відповідає приписам статті 713 Цивільного кодексу України, оскільки при контрактації такі дії виключаються самою правовою природою договору;

- з наведених обставин укладений між Училищем та ОСОБА_1 договір є удаваним, оскільки приховує в собі договір оренди землі, який, у свою чергу, не містить істотних умов такого договору;

- укладений договір також не відповідає положенням статей 92, 93, 95, 116, 122, 152 Земельного Кодексу України та статтям 4, 13, 15 Закону України «Про оренду землі», оскільки право постійного користування землею, яке наявне в Училища, не передбачає законодавчої можливості передачі земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 ;

- на підставі наведеного спірний договір є недійсним за частинами першими статей 203, 215 ЦК України, а тому за положеннями статей 216, 1212 того ж Кодексу земельна ділянка підлягає поверненню власнику;

- позовна заява вжита як захід прокурорського реагування та направлена на захист економічних інтересів держави у земельних правовідносинах, оскільки Позивач не вжив відповідні заходи для реагування на наявні порушення, а проявлена бездіяльність не сприяє раціональному, ефективному та цільовому використанню земель.

ДІЇ ТА АРГУМЕНТИ ВІДПОВІДАЧА-2

ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав та вказав, що:

- договір містить усі характерні істотні умови договору контрактації та у ньому відсутні умови, які характеризували його як договір оренди землі, зокрема, він не передбачає користування земельною ділянкою безпосередньо ним, а тому він не є удаваним;

- Прокурор не довів доказами як того факту, що сторони договору мали намір приховати оренду землі, так і безпосередню передачу земельної ділянки у користування, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні;

- Прокурор не довів необхідності представлення інтересів держави у спірних правовідносинах.

ПРЕДМЕТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

З огляду на вказані обставини та позиції Сторін існуючий між ними спір знаходиться у площині визначення правової природи укладеного договору та дій його учасників по виконанню зобов`язань, оскільки він містить у сукупності умови, котрі не характерні для договору контрактації, а саме дій контрактанта, які направлені на безпосереднє вирощування продукції, яка ним же і закуповується.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Для вирішення спору Суд:

- ухвалою від 04.09.2023 відкрив провадження у справі за правилами загального провадження;

- здійснив підготовче провадження у засіданнях, які відбулися 04.10.2023, 25.10.20123 та 22.11.2023;

- за результатами підготовчого провадження поставив ухвалу від 22.11.2023, в якій виклав здійснені процесуальні дії;

- справу по суті розглянув у судовому засіданні 13.12.2023; при цьому розгляд справи відбувся без участі представників ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, ПТУ № 32 м. Бобринець та фізичної особи-підприємця Гуро О.В., оскільки вони не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про судовий розгляд.

УСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ

Відповідно до пункту 1.1. Статуту Професійно-технічного училища № 32 м. Бобринець (а.с. 21-35) Училище є державним професійно-технічним навчальним закладом.

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 337164127 від 27.06.2023 (а.с. 47-49) у постійному користуванні Училища знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 3520810100:02:002:9000 площею 244,20 га, власником яких є держава в особі органу управління Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.

01.11.2022 Професійно-технічне училище № 32 м. Бобринець та фізична особа-підприємець Гуро Олександр Володимирович уклали договір «контрактації сільськогосподарської продукції» № 1, за умовами якого:

- Училище зобов`язалося виростити та реалізувати ОСОБА_1 сільськогосподарську продукцію насіння соняшнику урожаю 2023 року, а Гуро О.В., у свою чергу, зобов`язався сприяти виконанню умов договору, прийняти вирощену продукцію та оплатити її вартість (пункти 1.1., 1.2.);

- насіння соняшнику вирощується на земельній ділянці площею 215,30 га (пункт 1.2.);

- поставка продукції відбувається не пізніше ніж через 3 дні по завершенню збирання (пункт 1.3.);

- Гуро О.В. зобов`язався сприяти Училищу у виконанні умов договору, а саме надавати всі види сільськогосподарських послу, які необхідні для вирощування сільськогосподарської продукції, зокрема посівний матеріал, добрива, засоби захисту рослин, паливно-мастильні матеріали; такі послуги та/або товари оформлюються відповідними первинними бухгалтерськими документами з подальшим зобов`язанням Училища відшкодувати Гуро О.В. їх вартість (пункт 1.4.);

- орієнтовна кількість продукції складає 400 т (пункт 2.2.);

- ціна продукції встановлюється по факту відвантаження в залежності від фактичної якості продукції (пункт 3.1.);

- оплата Гуро О.В. здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Училища протягом 5 банківських днів з дня передачі продукції (пункт 3.3.);

- прийняття продукції Товариством оформлюється актом приймання-передачі (пункт 3.4.);

- Училище зобов`язане надати цілодобовий доступ представникам ОСОБА_1 до земельної ділянки (пункт 4.6.);

- договір діє з моменту підписання до 31.12.2023 (пункти 8.1., 8.2.).

За твердженнями та поясненнями Прокурора договір виконувався Училищем шляхом фактичної передачі земельної ділянки в оренду для вирощування Гуро О.В. насіння соняшнику.

ОЦІНКА УСТАНОВЛЕНИХ ОБСТАВИН ТА ЗАКОНОДАВСТВА

Щодо прокурорського представництва

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді урегульовано статтею 23 Закону України «Про прокуратуру». Вона визначає, що представництво полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1); прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (частина 3); наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді; прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва; прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень (абзаци перший - третій частини 4).

Частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу Українипередбачає, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а за абзацом другим частини 5 цієї ж статті у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до положень частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: у чому полягає порушення інтересів держави; необхідність їх захист; визначені законом підстави для звернення до суду прокурора; зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отож, правозастосування наведених норм полягає у тому, що прокурор повинен дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

У спорі Прокурор визначив Управління Держгеокадастру у якості органу, який має здійснювати захист інтересів держави, а тому необхідною є оцінка повноважності відповідного представництва.

Так, стаття 84 Земельного кодексу України встановлює, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим кодексом.

У свою чергу, відповідно до підпункту 16 пункту 4 Положення про головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в Управління Держгеокадастру наявне право розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території області. Водночас, положення підпункту 27 пункту 4 того ж Положення визначають обов`язки щодо організації та контролю за використанням земель.

Відтак, Управління Держгеокадастру є державним органом виконавчої влади (державним органом), до повноважень якого відноситься здійснення контролю за використанням земель державної власності сільськогосподарського призначення, які знаходяться у межах Кіровоградської області, а тому воно може бути позивачем у суді.

Листом № 24-308вих-23 від 12.07.2023 Прокурор звернувся до Управління Держгеокадастру з вимогою про вжиття заходів щодо захисту інтересів держави у зв`язку з укладенням спірного договору (а.с. 50-52).

Згідно з листом № 10-11-0.6-2499/2-23 від 21.07.2023 Управління Держгеокадастру повідомило Прокурора про відсутність фінансової можливості на сплату судового збору та неможливість самостійного звернення з позовом до суду (а.с. 53).

У подальшому 16.08.2023 Прокурор листом за вих. № 24-350вих-23 повідомив Управління Держгеокадастру про звернення до суду з позовом в його інтересах.

З викладеного слідує, що Управління Держгеокадастру тривалий час не вживало заходи для звернення до суду з відповідним позовом, а тому Прокурор, дотримався законодавчих положень щодо порядку прокурорського представництва в суді.

Щодо правової природи укладеного договору та зобов`язань за ним

Господарські відносини, що виникають у процесі здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання регулюються Господарським кодексом України. Це правило міститься у статті 1 ГК України.

Зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання на підставі укладеного договору, визнається згідно з положеннями частини 1 статті 173 та частини 1 статті 174 ГК України господарським.

Своєю чергою, цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності у відповідності до частини 1 статті 175 ГК України визнаються майново-господарськими; такі зобов`язання регулюються Цивільним кодексом України.

Отже, як ГК України, так і ЦК України урегульовують правовідносини, які виникають при здійсненні господарської діяльності між її учасниками.

За правилами цих Кодексів, наявні у них правові норми можуть урегульовувати правовідносини виступаючи у якості спеціальних та загальних у залежності від конкретних правовідносин. Зокрема, по відношенню до порядку укладення договорів діє правило, за яким у ЦК України містяться загальні норми, а у ГК України спеціальні. Так, у відповідності до частини 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У зв`язку з цим, положення обох Кодексів у певних випадках можуть виступати як загальними, так і спеціальними.

Спірний договір має назву «контрактації сільськогосподарської продукції», а тому необхідним є надання відповіді на питання про відповідність його умов такому договору.

Стаття 713 ЦК України визначає, що за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов`язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору (частина 1); до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 2); законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції (частина 3).

Характерною ознакою наведеної норми є відсутність регламентації кола осіб - замовників, які безпосередньо можуть виступати у якості контрактантів сільськогосподарської продукції.

Натомість, правові положення статті 272 ГК України передбачають, що державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції (частина 1); за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов`язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її (частина 2).

Відтак, ГК України передбачає лише правове регулювання контрактації сільськогосподарської продукції щодо державних закупівель, ініціатором яких виступає держава в особі її органів, підприємств та організацій. Водночас, він не урегульовує контрактацію з іншим колом замовників.

Існуюча різниця у правовому регулюванні контрактації не є колізією, оскільки положення статті 272 ГК України, з наведених вище підстав, являються спеціальними по відношенню до положень статті 713 ЦК України лише в частині державних закупівель сільськогосподарської продукції, а в іншому діють загальні положення статті 713 ЦК України. Іншими словами, правове регулювання контрактації за обома Кодексами полягає у тому, що ЦК України в частині статті 713, як загальна норма, при неокреслені кола контрактантів, дозволяє виступати ними необмеженому колу осіб, а ГК України в частині статті 272, як спеціальна норма, направлена на урегулювання правовідносин, в яких саме держава виступає замовником закупівлі. Як наслідок такого регулювання у випадку необхідності закупівлі сільськогосподарської продукції державою правовідносини контрактації регулюються параграфом 2 глави 30 ГК України, а у всіх інших ЦК України.

Отож, хоча ОСОБА_1 і не є «державним підприємством», але при укладенні договору, з огляду на вказані положення, мав право вести свою господарську діяльність шляхом укладення договору контрактації та виступати контрактантом у відповідних правовідносинах. З цих підстав, посилання Прокурора на відсутність у ОСОБА_1 права на закупівлю сільськогосподарської продукції за договором контрактації через відсутність статусу державного підприємства є помилковими.

Згідно зі статтею 180 ГК України зміст господарського договору становлять його умови, які визначені сторонами, вони спрямовані на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань (частина 1); при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Для договору контрактації, з урахуванням її визначення за статтею 713 ЦК України, істотними умовами, поряд з наведеними, є обов`язок виробника виробити продукцію і передати її у власність контрактанту та обов`язок контрактанта (заготівельника) прийняти продукцію й оплатити її вартість.

Ключовим у таких умовах договору є «вирощування» продукції безпосередньо виробником. Значення слова «виростити» у контексті слова «виробити» означає «дбайливо доглядаючи, сприяти ростові кого-, чого-небудь».

Таким чином, оскільки спірний договір має назву «контрактації сільськогосподарської продукції», він повинен містити, з-поміж інших умов, основні істотні умови для договору відповідного виду, а саме обов`язок Училища виростити продукцію і передати її ОСОБА_1 та кореспондуючий цьому обов`язок ОСОБА_1 прийняти продукцію і сплатити її вартість.

Зокрема, у договорі наявні умови щодо обов`язку Училища виростити продукції і передати її ОСОБА_1 , та умови обов`язку ОСОБА_1 прийняти і оплатити передану продукцію (пункти 1.1.. 1.2., 1.3. та 3.3.)

З огляду на наведене, умови спірного договору передбачають, що ОСОБА_2 зобов`язується виростити та передати ОСОБА_1 сільськогосподарську продукцію (насіння соняшнику), а ОСОБА_1 зобов`язується прийняти її і сплатити належну вартість.

Водночас, договір також має й інші умови, зокрема, сприяння ОСОБА_1 . Училищу у виконанні договору, яке полягає у наданні всіх видів сільськогосподарських послуг, які необхідні для вирощування продукції за договором, посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів; вартість таких послуг, товарів відшкодовуються Училищем ОСОБА_1 (пункт 1.4.).

Отже, обов`язок з вирощування продукції за умовами договору, хоча і покладений на Училище, але договір передбачає участь у цьому ОСОБА_1 шляхом безпосереднього надання всіх видів сільськогосподарських послуг, придбання необхідних матеріалів.

Умови укладеного договору містять у собі поряд з умовами, які притаманні договору контрактації, й інші умови, які не є характерними для такого виду договорів. Зокрема, вони передбачають, що вирощування насіння соняшнику можливе шляхом вчинення ОСОБА_1 відповідних дій з такого вирощування, тобто не за наслідками виробничої діяльності Училища, а у результаті виконання сільськогосподарських робіт ОСОБА_1 . При цьому «сприяння у виконанні виробником умов договору», яке за умовами договору досягається виконанням «сільськогосподарських робіт, послуг» не характеризується як «сприяння у вирощуванні продукції», оскільки значення слова «сприяння» полягає у позитивному впливі на що-небудь, метою якого є досягнення певного результату, що не є тотожним вчиненню дій, направлених на результат. У зв`язку з цим, прийняття участі ОСОБА_1 у договорі шляхом безпосереднього проведення польових робіт за своєю суттю не може вважатися його діями по сприянню у вирощуванню продукції у прямому значенні вирощування.

Відтак, умови укладеного договору в частині вирощування продукції вказують на виникнення між ними правовідносин, які не характерні для договору контрактації, оскільки у незалежності від умови договору про обов`язок Училища виростити продукцію, дії по вирощуванню деталізовані шляхом обов`язку ОСОБА_1 надавати всі види сільськогосподарських послуг, передавати посівний матеріал, добрива, засоби захисту рослин, паливно-мастильні матеріали.

Під час судового розгляду справи представник ОСОБА_1 не надав доказів нездійснення дій з вирощування продукції за договором, а, напроти, підтвердив сам факт її вирощування власними силами на спірній земельній ділянці.

Наведене вказує, що умови договору стосовно обов`язку ОСОБА_1 виконувати всі види сільськогосподарських послуг, передавати посівний матеріал, добрива, засоби захисту рослин, паливно-мастильні матеріали на спірній земельній ділянці у комплексі з обов`язком сплатити вартість переданої йому продукції вказують на умови, які притаманні іншому виду правочинів, зокрема, договору оренди землі.

Так, правовідносини з контрактації сільськогосподарської продукції відрізняються від оренди землі.

За змістом статей 1 та 13 Закону України «Про оренду землі» (у редакції станом на час укладення спірного договору) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності; договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно частини 1 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Отож, договір оренди землі укладається на платній основі для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей. Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки). Безпосередньо використання характеризується розповсюдженням волі, дій орендаря на земельну ділянку та відповідно обмеженням, унеможливленням такої волі з боку орендодавця.

Наявність цих істотних умов відрізняє договір оренди від договорів контрактації - у них відсутні відповідні умови.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наявні у постановах Верховного Суду у справах 918/940/21 (постанова від 12.10.2022), № 918/672/21 (постанова від 29.09.2022), № 918/351/21-918/1223/20 (постанова від 23.05.2023 та № 917/1550/21 (постанова від 21.03.2023), в яких здійснювався аналіз удаваності договорів контрактації через приховування оренди землі.

Суд установив, що спірний договір фактично містить у собі умови щодо користування ОСОБА_1 земельною ділянкою у процесі виконання зобов`язань, тобто розповсюдження його волі на таке користування, оскільки у ньому передбачені умови надання послуг з проведення сільськогосподарських робіт на спірній земельній ділянці та сплата вартості такого користування за рахунок оплати вартості вирощеної продукції. Зокрема, це умови про забезпечення Училищем цілодобового доступу до земельної ділянки та виконання ОСОБА_1 всіх видів сільськогосподарських послуг, з використанням посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, на спірній земельній ділянці у комплексі з обов`язком сплатити Училищу вартість переданої йому продукції, який фактично є оплатою за користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (частина 1); якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (частина 2).

З огляду на викладене, Суд виснує, що, у незалежності від назви договору, його умови містять умови договору оренди земельної ділянки, який укладений з метою вирощування ОСОБА_1 насіння соняшника та наявним його обов`язком оплати Училищу орендну плату, яка завуальована під сплату вартості вирощеної продукції. Суд уважає неможливим виокремлення із договору окремо одне від одного умов контрактації та умов договору оренди землі, оскільки вирощування продукції ОСОБА_1 , здійснення власних витрат на таке вирощування ним, при одночасній передачі продукції безпосередньо Училищем Гуро О.В., направлені на вуалювання оплати оренди земельної ділянки, а тому усі наявні його умови спрямовані на оренду землі. У зв`язку з цим договір за своєю юридичною природою направлений на оформлення правовідносин з оренди землі. При цьому, укладенням договору контрактації сторони приховали саме договір про оренду землі, оскільки без виконання ОСОБА_1 власних зобов`язань взагалі унеможливлюється його виконання безпосередньо Училищем.

З огляду на умови договору та характер правовідносин за ним, сам договір є удаваним, тобто таким, що був вчинений для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору оренди землі. У зв`язку з цим на договір розповсюджуються правові положення, які урегульовують оренду землі, а тому він за своїм змістом та істотними умовами повинен відповідати такому договору.

Щодо відсутності в Училища права на укладення договору оренди землі та відсутності у договорі істотних умов

Суд установив, що земельна ділянка, яка є предметом укладеного оспорюваного договору, належить до державної власності, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 337164127 від 27.06.2023. Тому реалізація прав щодо неї урегульована приписами статті 80 та 84 ЗК України. Зокрема, суб`єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади (пункт 2 статті 80); право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (частина 2 статті 84).

Таким чином, правом на реалізацію права власності на спірну земельну ділянку наділений відповідний державний орган (зокрема Управління Держгеокадастру).

У частині 1 статті 92 ЗК України надане визначення права постійного користування земельною ділянкою. Ним є право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 93 ЗК України правом оренди земельної ділянки є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У справі Суд установив, що укладений договір стосується оренди земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні Училища, а отже, воно має право на володіння та користування цією земельною ділянкою. Проте, це право виключає право розпорядження земельною ділянкою, яким є право на передачу земельної ділянки в оренду.

У свою чергу, за змістом частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відтак, правом передачі земельної ділянки державної власності у користування на правах оренди іншій особі наділені відповідні державні органи, яким у даному випадку є Управління Держгеокадастру.

Училище не є державним органом, до повноважень якого б належало право на розпорядження землями державної власності, а тому воно не мало права на укладення відповідного договору з ОСОБА_1 .

За таких обставин, оспорюваний договір оренди укладений з порушенням наведених правових положень.

Попередньо Суд вказав, що за частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» у відповідному договорі повинні бути присутніми істотні його умови: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Отже, однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Спірний договір не містить відповідних умов, зокрема у ньому відсутні відомості щодо розміру орендної плати, її індексації, способу та умов розрахунків по сплаті орендної плати, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Щодо недійсності договору оренди землі

У частині 1 статті 202 ЦК України надане визначення правочину, а саме ним є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 204 того ж Кодексу встановлена презумпція правомірності правочину, зокрема, він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, необхідні для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. За частиною 1 цієї статті правочин не може суперечити законодавству.

Законодавством також установлені підстави для визнання правочину недійсним. А саме, за змістом статті 215 ЦК України: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) (серед інших) вимог, які встановлені частиною 1 статті 203 цього Кодекс (частина 1); недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2).

Отож, за вказаних правових норм недійсним є правочин, який укладений з порушенням діючого законодавства.

У справі Суд установив, що спірний договір укладений в порушення статей 80, 84, 92, 93, 116 ЗК України, оскільки укладений Училищем без належних на те повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває у його постійному користуванні, та він не передбачає істотної умови, яка необхідна для договорів такого виду, а саме відомостей щодо розміру орендної плати, її індексації, способу та умов розрахунків по сплаті орендної плати, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, що є порушенням частини 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі», а тому договір є недійсним за частиною 1 статті 203 та частиною 1 статті 215 ЦК України.

Щодо наслідків недійсності договору

Частиною 1 статті 216 ЦК України встановлене правило, за яким недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З наведеного слідує, що у випадку недійсності правочину наслідком цього є застосування реституції, як способу приведення сторін у первісний стан.

З урахуванням положень пункту 4 частини 2 статті 16 ЦКУкраїни результатом реституції можна визнати такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення.

Порушенням права в такому випадку визнається вчинення правочину за наявності станом на момент його вчинення дефекту, який за законом може бути підставою недійсності правочину, а реституція виступає наслідком факту визнання правочину недійсним і заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до початкового стану, тобто такого, який вони мали до вчинення правочину. При цьому характерною ознакою реституції та можливості її застосування є виключно попередній договірний характер правовідносин.

Іншими словами, можна вважати, що метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі «статус-кво» у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами учасниками недійсного правочину.

Відтак, реституція направлена на вчинення сторонами недійсного правочину дій, які стосуються повернення всього, що вони отримали за таким правочином.

Предметом позову у справі є вимога про застосування наслідків недійсного правочину, які окреслені положеннями частини 1 статті 216 ЦК України, а саме зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку. Така вимога є односторонньою реституцією, але вона не суперечить цим положенням, так як ОСОБА_1 не надав до суду доказів, які б свідчили про передачу ним за недійсним правочином Училищу майна або виконаних робіт, які б (або їх вартість) підлягали поверненню йому.

З огляду на викладене, обов`язком ОСОБА_1 за наслідками реституції є повернення отриманої від Училища земельної ділянки.

У позові Прокурор просить повернути земельну ділянку за наслідками реституції як Управлінню Держгеокадастру, так і Училищу, з різницею у тому, що Управлінню Держгеокадастру вона підлягає поверненню як власнику, а Училищу як землекористувачу.

У цьому контексті Суд зазначає, що за змістом частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Отже, право власності та право постійного користування землею захищається на однаковому рівні, а тому у разі здійснення реституції такі права можуть захищатися поверненням земельної ділянки як її власнику, так і землекористувачу.

Проте, Закон України «Про виконавче провадження» допускає існування за виконавчим документом лише одного стягувача. Зокрема, за статтями 14 та 15 цього Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник; стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

З огляду на викладене, Суд враховує, що позовні вимоги Прокурор заявив в інтересах органу, який є представником власника земельної ділянки, а тому повернення земельної ділянки повинне здійснюватися відповідному органу, тобто Управлінню Держгеокадастру. При цьому таке повернення належно забезпечує права власника земельної ділянки.

ВИСНОВКИ

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, обставин справи та вказаних правових положень, Суд виснує, що:

- Прокурор, захищаючи інтереси держави, правомірно звернувся із позовом в інтересах Управління Держгеокадастру, який є належними державним органом у спірних правовідносинах, та довів, що воно не вживало своєчасні і належні заходи для захисту її інтересів;

- умови укладеного договору щодо вирощування насіння соняшнику вказують на виникнення між його сторонами правовідносин, які не характерні для договору контрактації, оскільки у незалежності від умови договору про обов`язок Училища виростити продукцію та передати її ОСОБА_1 , умови по вирощуванню деталізовані шляхом обов`язку ОСОБА_1 виконати всі види сільськогосподарських послуг, з використанням посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, при одночасному обов`язку оплатити вартість тієї ж вирощеної продукції; умови виконання договору Училищем щодо вирощування продукції напряму залежать від зустрічного виконання ОСОБА_1 зобов`язань з вирощування урожаю з одночасним придбанням необхідних для цього матеріалів (посівних, добрив, паливно-мастильних тощо).

- у незалежності від назви договору як контрактації, він передбачає передачу Училищем Гуро О.В. земельної ділянки у користування з метою вирощування сільськогосподарської продукції та сплату Училищу орендної плати, яка завуальована як оплата ОСОБА_1 вартості вирощеної продукції; у зв`язку з цим сторони його уклали з метою приховати саме оренду землі, тобто він є удаваним по відношенню до договору оренди землі;

- спірний договір не відповідає приписам статей 80, 84, 92, 93, 116 ЗК України, оскільки укладений Училищем без належних на те повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває у його постійному користуванні, та він не передбачає істотної умови, яка необхідна для договорів такого виду, а саме відомостей щодо розміру орендної плати, її індексації, способу та умов розрахунків по сплаті орендної плати, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, що є порушенням частини 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі», а тому він є недійсним за частиною 1 статті 203 та частиною 1 статті 215 ЦК України;

- за частиною 1 статті 216 ЦК України подвійна реституція направлена на вчинення сторонами недійсного правочину дій, які стосуються повернення всього, що вони отримали за таким правочином, але оскільки ОСОБА_1 не довів виконання робіт або передачу Училищу майна, яке б підлягало поверненню за недійсним правочином, у спірних правовідносинах реституція стосується лише наявного обов`язку у ОСОБА_1 повернути отриману він Училища земельну ділянку Управлінню Держгеокадастру.

На підставі викладеного позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Судовими витратами у справі є витрати Прокурора на сплату судового збору у сумі 5368 грн, сплачені платіжною інструкцією № 1740 від 03.08.2023.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у разі задоволення позову на відповідача, а тому сплачена сума судового збору у сумі 2684 грн щодо вимог про визнання недійсним договору підлягає стягненню з Училища, як особи, яка винна в укладені договору, а в іншій частині судового збору, тобто у сумі 2684 грн, щодо вимог про повернення земельної ділянки, - з ОСОБА_1 , як особи, яка утримує її станом на час ухвалення рішення.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним договір контрактації сільськогосподарської продукції № 1 від 01.11.2022, укладений між Професійно-технічним училищем № 32 м. Бобринець та фізичною особою-підприємцем Гуро Олександром Володимировичем.

3. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Гуро Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Кіровоградській області (25030, м. Кропивницький, вул. Академіка Корольова, б. 26; ідентифікаційний код 39767636) земельну ділянку загальною площею 215,30 га з кадастровим номером 3520810100:02:002:9000, що розміщена на території Кропивницького району Кіровоградської області.

4. Стягнути з Професійно-технічного училища № 32 м. Бобринець (27200, Кіровоградська область, Кропивницький район, м. Бобринець, вул. Дімітрова, б. 1; ідентифікаційний код 02544804) на користь Кіровоградської обласної прокуратури (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Пермська, буд. 4; ідентифікаційний код 02910025) 2684 грн компенсації по сплаті судового збору.

5. Стягнути з фізичної особи-підприємця Гуро Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Кіровоградської обласної прокуратури (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Пермська, буд. 4; ідентифікаційний код 02910025) 2684 грн компенсації по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення Суд склав 15.12.2023

Суддя М.К. Закурін

Копії рішення надіслати:

- керівнику Кіровоградської обласної прокуратури: електронній формі до Електронного кабінету;

- Головному управлінню Держгеокадастру у Кіровоградській області: електронній формі до Електронного кабінету;

- Професійно-технічному училищу №32 м. Бобринець Кіровоградська область: 27200, Кіровоградська область, Кропивницький район, м. Бобринець, вул. Дімітрова, б. 1;

- фізичній особі-підприємцю Гуро Олександру Володимировичу: АДРЕСА_1 .