Постанова

від 05.12.2023 по справі 927/89/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 927/89/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Підяш О. С.,

третьої особи - Іллюшко О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 (судді: Владимиренко С. В. - головуючий, Євсіков О. О., Демидова А. М.) у справі

за позовом керівника Бахмацької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру

до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Фермерського господарства "Маяк" та Фермерського господарства "Давидок",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - ОСОБА_1 ,

про визнання недійсним наказу та договору оренди,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У січні 2019 року керівник Бахмацької місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) до Господарського суду Чернігівської області з позовом (з урахуванням уточнень) до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру), Фермерського господарства "Маяк" (далі - ФГ "Маяк") та Фермерського господарства "Давидок" (далі - ФГ "Давидок") про визнання недійсним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 11.02.2016 № 25-1940/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" (далі - наказ ГУ Держгеокадастру від 11.02.2016/оспорюваний наказ) та визнання недійсним договору оренди землі від 04.03.2016, укладеного між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), стосовно земельної ділянки площею 19,0132 га, кадастровий номер 7420387500:11:000:0377, розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.04.2016) (далі - договір оренди землі від 04.03.2016/оспорюваний договір).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог законодавства при наданні в оренду спірної земельної ділянки, а саме її отримання на позаконкурсній основі. Зокрема ОСОБА_1 у наведеному випадку незаконно додатково отримав у користування спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, оскільки йому раніше вже надавалися в оренду (поза конкурсом) земельні ділянки саме для ведення фермерського господарства.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в суді прокурор у позові вказував, зокрема на те, що позов у цій справі заявлено в інтересах держави в особі Держгеокадастру, який є центральним органом виконавчої влади, має право проводити перевірки діяльності своїх територіальних органів, яким є ГУ Держгеокадастру; наголошував на бездіяльності Держгеокадастру, що полягала у невжитті ним заходів, спрямованих усунення порушень, допущених при передачі в користування спірної земельної ділянки тощо. Порушення інтересів держави, на думку прокурора, полягало у протиправному набутті ОСОБА_1 прав на земельну ділянку державної форми власності всупереч вимогам закону, недотриманні ГУ Держгеокадастру - органом, який наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками державної форми власності, положень законодавства щодо проведення перевірки волевиявлення суб`єкта, що має намір отримати земельні ділянки.

За доводами прокурора порушення порядку набуття речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення обмежує державу у використанні та залученні якнайбільшої суми грошових коштів до бюджету шляхом продажу речових прав на неї на земельних торгах (аукціоні), позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб реалізувати свої законні права на отримання земельної ділянки у користування, за наслідками проведення земельних торгів.

1.3. ГУ Держгеокадастру у відзиві на позов заперечило проти його задоволення, наголошуючи, зокрема, на тому, що оспорюваний наказ було видано ним з дотриманням вимог законодавства, у межах наданої йому законом компетенції; під час укладення оспорюваного договору ГУ Держгеокадастру також дотрималося вимог закону; прокурор у позові не обґрунтував які саме інтереси держави порушено та підлягають захисту; ГУ Держгеокадастру не мало повноважень і можливості самостійно перевірити виробничі потужності ще нествореного фермерського господарства на час розгляду заяви ОСОБА_1 ; фактично заявлені позовні вимоги у цій справі спрямовані на позбавлення ФГ "Давидок" права володіння та користування спірною земельною ділянкою, а дії прокурора - на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо права особи мирно володіти своїм майном.

1.4. Згідно з ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.02.2019, зокрема, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 , який у поясненнях у справі наголошував, зокрема, на відсутності законних та обґрунтованих підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави; непідвідомчості цієї справи господарському суду; правомірності отримання ним без конкурсу в орендне користування спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства та законності оспорюваних наказу та договору. Він також зазначав, що Земельним кодексом України не встановлено жодних обмежень щодо кількості земельних ділянок, які можуть бути отримані фізичними особами в оренду, за винятком отримання громадянами земельних ділянок у власність.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.05.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 набув право строкового оплатного користування земельною ділянкою державної власності кадастровий номер 7420387500:11:000:0377, площею 19,0132 га, на законних підставах у відповідності до вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство"; прокурором не доведено наявності порушення відповідачами вимог чинного законодавства щодо передачі земельної ділянки у користування фізичній особі ОСОБА_1 та наявності порушених прав та інтересів держави, а отже, підстав для задоволення позову немає.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.05.2019 скасовано, прийняти нове, яким позов задоволено, а саме: визнано недійсним та скасовано наказ Головного управляння Держгеокадастру у Чернігівській області від 11.02.2016 № 25-1940/14-16-сг; визнано недійсним договір оренди землі від 04.03.2016 про передачу в оренду земельної ділянки, укладений між ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1 , кадастровий номер 7420387500:11:000:0377, площею 19,0132 га, розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.04.2016); здійснено розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції визнав доведеними підстави представництва прокурором інтересів держави в суді та задовольняючи позовні вимоги виходив із того, що, зважаючи на положення статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах; фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок) як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

За обставинами цієї справи звернення ОСОБА_1 у грудні 2015 року до ГУ Держгеокадастру щодо отримання в користування спірної земельної ділянки було повторним, оскільки в березні 2015 року ОСОБА_1 вже скористався правом на безоплатне набуття в користування на праві оренди 8 земельних ділянок для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної форми власності на території Чернігівської області.

На час повторного звернення ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення йому в оренду спірної земельної земельної ділянки, ОСОБА_1 вже був засновником ФГ "Маяк", для створення якого отримав 8 земельних ділянок, а отже, відведення спірної земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить вимогам законодавства, а саме статтям 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статтям 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України; факт створення ОСОБА_1 ФГ "Давидок" та державна реєстрація цього фермерського господарства здійснена 09.08.2018, тобто після звернення прокурора до суду з позовом у цій справі.

За встановлених судом апеляційної інстанції обставин порушення передбаченої земельним законодавством процедури отримання ОСОБА_1 у користування спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного наказу недійсним і його скасування, а також визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постаново Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023, ОСОБА_1 у касаційній скарзі (в уточненій редакції) просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.05.2019 обґрунтовуючи доводи касаційної скарги посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського кодексу України щодо застосування судом норм права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування такої норми права та відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права.

Так, скаржник зазначає, зокрема, що судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови у справі не було враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, у постановах Верховного Суду від 02.02.2020 у справі № 927/1099/20, від 16.07.2021 у справі № 917/644/18, від 09.02.2022 № 922/2399/21 щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 922/708/19, від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, щодо процесуального випадку за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж сама особа (збіг позивача та відповідача в одній особі); у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 щодо застосування статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

Заявник касаційної скарги зауважує, що у цій справі позовна заява подана прокурором в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, у той час як відповідач звертав увагу на тому, що згідно з Положенням про ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308 управління є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.

У той же час, скаржник зазначає, що у постанові Верховного Суду у справі № 922/708/18, позиція в якій є аналогічною викладеній у справі № 917/468/19, ГУ Держагеокадастру є лише територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, яке створено саме з метою реалізація повноважень останньої на території Харківської області і пред`явлення позову до ГУ Держгеокадастру із визначенням в якості органу, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах саме Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, фактично створить ситуацію за якої позивачем та одним із відповідачів у справі буде одна і та ж сама особа - Держгеокадастр, тобто, фактично позов буде заявлено до самого себе, що є неприпустимим з погляду на логіку господарського процесуального законодавства.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 також посилається на помилкове, як він вважає, врахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18 та від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18 щодо застосування статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" стосовно отримання додаткової земельної ділянки, оскільки викладена у вказаних постановах правова позиція щодо інституційної підвідомчості вказаних справ судам змінена Великою Палатою Верховного Суду; фактичні обставини у зазначених справах, посилаючись на які Верховний Суд ухвалив вказані рішення, принципово відрізняються від обставин цієї справи; вирішуючи питання про інституційну підвідомчість вказаних справ судам загальної юрисдикції, Верховний Суд не виходив за межі розгляду вказаних справ і не досліджував питання можливості та правомірності отримання фізичними особами, які є засновниками фермерських господарств земельних ділянок для створення іншого (другого) фермерського господарства. Водночас при цьому скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки обставин і відомостей, зазначених у заяві ОСОБА_1 про відведення земельної ділянки в оренду, не спростовані наведені в ній доводи на обґрунтування розміру земельної ділянки, та перспектив діяльності ФГ "Давидок", яке належним чином використовує земельну ділянку.

При цьому скаржник акцентує увагу на тому, що ні Земельним кодексом України, ні Законом України "Про фермерське господарство" не встановлено жодних обмежень щодо кількості земельних ділянок, які можуть бути отримані фізичними особами в оренду. Не містять зазначені законодавчі акти також і жодних зобов`язань чи вказівок для громадянина, який створив фермерське господарство, діяти виключно від імені юридичної особи. Крім того, частина 4 статті 116 Земельного кодексу України, на яку посилається прокурор та апеляційний суд, встановлює обмеження лише щодо отримання громадянами земельних ділянок у власність.

Отже, з посиланням на пункт 3 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що апеляційний суд у оскаржуваному судовому рішенні послався на статті 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18 та від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18, щодо застосування вказаних норм закону у інших правовідносинах, тобто за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області просить задовольнити касаційну скаргу з підстав, викладених у відзиві, яку аналогічні підставам, викладеним у касаційній скарзі.

3.3. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, вказуючи на безпідставності доводів скаржника, а також акцентуючи увагу на ухвалення постанови судом апеляційної інстанції з урахуванням всіх обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, з урахуванням судової практики, а незгода скаржника з постановою суду не свідчить про неспростування висновків місцевого суду.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 04.12.2015 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області з заявою, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 25 років орієнтовною площею 21,00 га для ведення фермерського господарства із земель державної власності Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області. До заяви додані копії паспорту, ідентифікаційного коду, диплому, схеми розташування земельної ділянки.

За результатами розгляду зазначеної заяви згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 16.01.2016 № 25-518/14-16-сг фізичній особі ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 7 років, розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки 21,00 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства.

02.02.2016 фізична особа ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру із заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 19,0132 га для ведення фермерського господарства на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області та передачі цієї земельної ділянки в оренду терміном на 7 років. До вказаної заяви було додано проєкт землеустрою.

Наказом ГУ Держгеокадастру від 11.02.2016 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства громадянину ОСОБА_1 на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області та надано йому в оренду земельну ділянку площею 19,0132 га, кадастровий номер 7420387500:11:000:0377, для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 7 років, встановлено річний розмір орендної плати за користування земельною ділянкою на правах оренди в розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки.

04.03.2016 між ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 19,0132 га, у тому числі рілля - 19,0132 га, яка знаходиться на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області (пункт 1 договору).

За умовами пунктів 2-4, 6, 15- 16 договору в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 7420387500:11:000:0377, площею 19,0132 га, в тому числі рілля - 19,0132 га; на земельній ділянці відсутні розміщені об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури; форма власності - державна; земельна ділянка, що передається в оренду не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню; земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства; цільове призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель) - землі сільськогосподарського призначення, для ведення фермерського господарства.

У пункті 5 договору передбачено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки підлягає проведенню на замовлення та за рахунок орендаря у тримісячний строк з моменту державної реєстрації права користування земельною ділянкою із поданням орендарем у встановленому законом порядку впродовж цього ж строку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки на розгляд та затвердження відповідному органу місцевого самоврядування. До моменту набрання чинності рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, яким вперше затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначення суми орендної плати, що вноситься орендарем згідно цього договору, здійснюється за даними про середній розмір нормативно-грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, що для земельних ділянок нижче вказаної площі складають: земельна ділянка кадастровий номер 7420387500:11:000:0377, площею 19,0132га - 464 362, 24 грн. Сторони дійшли згоди, що якщо розмір орендної плати, що визначений за даними затвердженої вперше технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, є більшим за розмір орендної плати, що був визначений згідно даного пункту договору, то сплачена орендарем сума різниці між вказаними розмірами підлягає сплаті орендарем до відповідного бюджету у місячний строк з дня набрання чинності рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до пункту 9 оспорюваного договору орендна плата вноситься орендарем у наступних формах та розмірах: у грошовій формі безготівково у розмірі 8 (вісім) відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік. Станом на момент укладення цього договору сума орендної плати, що вноситься орендарем за використання земельної ділянки складає 37 148, 98 грн на рік.

Договір укладено на 7 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк (пункт 8 договору).

У пункті 42 договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та проведення державної реєстрації.

Договір оренди від 04.03.2016 підписаний представником орендодавця та ОСОБА_1

04.03.2016 сторонами договору оренди від 04.03.2016 складено та підписано акт приймання-передачі об`єкта оренди, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у своє користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 19,0132 га, у тому числі рілля - 19,0132 га, яка знаходиться на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, у тому числі земельну ділянку, кадастровий номер 7420387500:11:000:0377, площею 19,0132 га. Земельна ділянка надається для ведення фермерського господарства.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наведених в інформаційній довідці № 152834600 право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 7420387500:11:000:0377, площею 19,0132 га за договором оренди землі від 04.03.2016, зареєстровано 14.04.2016. При цьому суб`єктом іншого речового права - права оренди землі зазначено орендаря ОСОБА_1

09.08.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис № 10401020000001051 про проведення державної реєстрації юридичної особи - Фермерського господарства "Давидок" (далі - ФГ "Давидок"), що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.08.2018 (т.1, а.с. 38-40).

4.3. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 вже раніше надавалися земельні ділянки в оренду поза конкурсом для ведення фермерського господарства і ним було створено фермерське господарство (ФГ "Маяк"), а додаткове отримання ним спірної земельної ділянки в оренду на позаконкурсній основі для ведення фермерського господарства суперечить вимогам земельного законодавства та є незаконним, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Держгеокадастру до ГУ Держгеокадастру, ФГ "Маяк" і ФГ "Давидок" про визнання недійсним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 11.02.2016 та визнання недійсним договору оренди землі від 04.03.2016, укладеного між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки площею 19,0132 га, кадастровий номер 7420387500:11:000:0377, розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області.

4.4. Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову, аргументуючи судове рішення правомірністю набуття ОСОБА_1 права строкового оплатного користування спірною земельною ділянкою державної власності; недоведенням прокурором як наявності порушення ГУ Держгеокадастру вимог законодавства щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 , так і порушення прав держави.

4.5. Натомість, переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах цієї справи, виходячи із установлених обставин порушення, передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство", процедури отримання ОСОБА_1 у користування спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства.

Разом із тим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді; наголосили, що у наведеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

4.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржену постанову суду апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Згідно з абзацами 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до частин 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.

У розумінні наведених положень прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Як установили суди та свідчать матеріали справи, прокурор подав позов у цій справі в інтересах держави та визначив орган, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах - Держгеокадастр. Підстави представництва прокурор мотивував бездіяльністю Держгеокадастру, який є центральним органом виконавчої влади, має право проводити перевірки діяльності своїх територіальних органів, яким є ГУ Держгеокадастру (визначеного прокурор одним із відповідачів у цій справі), що полягала у невжитті Держгеокадастром заходів, спрямованих на усунення порушень, допущених при передачі в користування спірної земельної ділянки; невикористанні повноважень, наданих йому державою та визначених у Положенні про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 (далі - Положення).

У статті 187 Земельного кодексу України унормовано, що контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

За змістом статті 188 цього ж Кодексу України (в редакції, яка діяла станом на час звернення прокурора до суду з цим позовом) державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно з абзацом 4 статті 152 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла станом на час звернення прокурора до суду з цим позовом) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до Положення (у відповідній редакції) Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах (підпункт 251 пункту 4 Положення).

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Згідно з пунктом 7 Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

За змістом Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (чинного на час звернення прокурора до суду з цим позовом), ГУ Держгеокадастру в області є територіальним органом Держгеокадастру та йому підпорядковане. Відповідно до пункту 3 цього положення завданням ГУ є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Як уже зазначалося, ГУ Держгеокадастру, яке прокурор визначив одним із відповідачів у цій справі, є територіальним органом Держгеокадастру (позивача), який створено саме з метою реалізації повноважень Держгеокадастру на території Чернігівської області.

Відповідно до частин 2, 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду також вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої палати Верховного Суду від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (прокурором в особі Держгеокадастру) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру), що не відповідає положенням частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Таким чином, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібні висновки щодо неможливості збігу в одній особі позивача і відповідача у спорах за участю органів державної влади, зокрема ГУ Держгеокадастру, наведено у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 16.09.2020 у справі № 922/708/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, висновками у яких прокурор, серед іншого, обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).

Проте, вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували.

За змістом частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 виснувала, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Зважаючи на викладене та висновки наведені у вказаних постановах Верховного Суду, з урахуванням висновків у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, беручи до уваги те, що у цій справі, яка розглядається, прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Держгеокадастру та також пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру та визначив ГУ Держгеокадастру відповідачем, і в частині цієї позовної вимоги прокурор обрав неефективний спосіб захисту, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 11.02.2016 із залишенням в силі рішення місцевого господарського суду в зазначеній частині про відмову у позові, однак з мотивів цієї постанови суду касаційної інстанції.

Отже, з огляду на зазначене наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, знайшла підтвердження.

4.7. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що спірні правовідносини у цій справі виникли, як зазначав прокурор, у зв`язку з тим, що Давидок І. П. незаконно додатково отримав у користування спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, адже йому раніше вже надавалися в оренду (поза конкурсом) земельні ділянки за рахунок земель державної форми власності на території Чернігівської області саме для ведення фермерського господарства, тобто право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 уже було реалізовано. При цьому раніше надані йому земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства використовуються створеним ним у 2015 році ФГ "Маяк", а набута ним поза конкурсом, за доводами прокурора, протиправно, спірна земельна ділянка використовується створеним ним у 2018 році ФГ "Давидок".

Таким чином, за обставинами цієї справи заявлені прокурором у ній вимоги не стосуються ФГ "Маяк", визначеного прокурором одним із відповідачів у справі; право на отримання ФГ "Маяк" земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства прокурор не оскаржував; обставин порушення вимог закону з боку вказаного фермерського господарства суд апеляційної інстанції не установив і прокурор у позові своїх вимог на таких обставинах не ґрунтував.

У зв`язку з викладеним колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції і в частині задоволення позову, звернутого до ФГ "Маяк", із залишенням в цій частині в силі рішення суду першої інстанції про відмову у позові з мотивів, викладених у цій постанові, а також з огляду на зазначене наявні підстави і для скасування оскарженої постанови в частині стягнення з ФГ "Маяк" судового збору у сумі 3201,67 грн.

4.8. Поза тим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду в частині задоволення позову про визнання недійсним оспорюваного договору з огляду на таке.

За змістом статті 22 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 вказаного Кодексу передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до положень статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно із частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини 2, 4 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом із тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц (у подібних правовідносинах) вказала, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Якщо із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства звернулася фізична особа, яка раніше отримала земельну ділянку для ведення фермерського господарства і створила таке фермерське господарство до звернення із цією заявою, то підстави для ототожнення такої фізичної особи з раніше створеним фермерським господарством відсутні. Отже, відсутні і підстави вважати суб`єктом спірних правовідносин раніше створене фермерське господарство. Такий висновок узгоджується і з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 27.03.2019 у справі № 376/331/16-ц).

Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18 наведено висновок про те, що після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи, суд апеляційної інстанції установив, що звернення ОСОБА_1 04.12.2015 до ГУ Держгеокадастру щодо отримання в користування спірної земельної ділянки було повторним, оскільки в березні 2015 року ОСОБА_1 вже скористався правом на безоплатне набуття в користування на праві оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної форми власності на території Чернігівської області.

Також апеляційний господарський суд установив, що на час повторного звернення ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки в оренду терміном на 7 років площею 19,0131 га, для ведення фермерського господарства із земель державної власності, позивач був засновником ФГ "Маяк" (код ЄДРПОУ 39813493), що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, дата та номер запису у реєстрі - 02.06.2015, № 10401020000000923.

Для створення зазначеного фермерського господарства ОСОБА_1 отримав в оренду земельну ділянку площею 11,2027 га, кадастровий номер 7420387500:11:000:0325 (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 30.04.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру); земельну ділянку площею 23,1061 га, кадастровий номер 7420387500:11:000:0348 (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 30.04.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру); земельну ділянку площею 10 га, кадастровий номер 7420387500:07:000:0689 (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 07.05.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру); земельну ділянку площею 15,2789 га, кадастровий номер 7420387500:07:000:0686, (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 06.05.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру); земельну ділянку площею 21,5766 га, кадастровий номер 7420387500:07:000:0687 (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 30.04.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру); земельну ділянку площею 10,1725 га, кадастровий номер 7420387500:11:000:0372 (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 08.05.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру); земельну ділянку площею 21,0011 га, кадастровий номер 7420387500:11:000:0373 (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 30.04.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру); земельну ділянку площею 10,1043 га, кадастровий номер 7420387500:11:000:0347 (договір оренди від 30.03.2015, зареєстрований 06.05.2015, орендар: ОСОБА_1 ; орендодавець: ГУ Держгеокадастру), що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зважаючи на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 є засновником ФГ "Маяк", який отримав земельні ділянки для створення фермерського господарства в березні 2015 року, то повторне звернення ОСОБА_1 у грудні 2015 року до ГУ Держгеокадастру для отримання спірної земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства у спрощеному порядку з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів суперечить вимогам закону, а саме статтям 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статтям 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України. При цьому суд також звернув увагу на те, що факт проведення 09.08.2018 реєстрації ФГ "Давидок", створеного ОСОБА_1 , не спростовує викладеного, а також факту реалізації ОСОБА_1 свого права на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності на позаконкурсній основі для ведення фермерського господарства внаслідок чого було створено ФГ "Маяк".

Наведене свідчить, що суд апеляційної інстанції дослідив підстави і порядок отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в оренду, створення ним фермерського господарства, встановив обставини повторного звернення ОСОБА_1 для отримання спірної земельної ділянки за позаконкурсною процедурою та констатував порушення у наведеному випадку встановленої законом процедури набуття права оренди на спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 2036 Цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (стаття 216 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зазначеною нормою передбачено здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

При цьому за змістом частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас відповідно до частини 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Посилання скаржника на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, колегія суддів відхиляє, як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником положень земельного законодавства. Землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, при цьому недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами є об`єктом перевірки в кожному конкретному випадку відповідним органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування, а в разі переданого на судовий розгляд спору - судом, що у наведеному випадку і було здійснено судом апеляційної інстанції.

4.9. Разом із тим, зважаючи, зокрема на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц щодо застосування статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, колегія суддів вважає необґрунтованою наведену скаржником у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження, передбачену пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.10. Окрім цього, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 щодо застосування статті 1 Протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ стосовно дотримання принципів правомірного втручання в право мирного володіння майном.

Оцінюючи у наведеній частині вказані доводи скаржника та наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном у цій справі, Верховний Суд виходить з такого.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". З питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи та задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору, суд апеляційної інстанції не здійснив непропорційного втручання у право заявника на мирне володіння спірною земельною ділянкою, оскільки останній не набув це право у законний спосіб, адже, як уже зазначалося, у наведеному випадку мало місце повторне отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення в користування для ведення фермерського господарства у спрощеному порядку поза межами обов`язкової процедури земельних торгів.

У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 297/616/17 зазначено: "Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна".

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

5.3. Таким чином, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ним обставин та в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги скаржника.

У частині визнання недійсним і скасування оспорюваного наказу, а також задоволення позову до ФГ "Маяк" постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати та в цій частині залишити в силі рішення господарського суду першої інстанції про відмову у позові з мотивів, викладених у цій постанові. Також необхідно скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ФГ "Маяк" судового збору у сумі 3201,67 грн. У решті ж постанову апеляційного господарського суду у цій справі необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у справі № 927/89/19 скасувати:

- в частині визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 11.02.2016 № 25-1940/14-16-сг, задоволення позову до Фермерського господарства "Маяк" та в цій частині залишити в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.05.2019 про відмову у позові з мотивів, викладених у цій постанові;

- в частині стягнення з Фермерського господарства "Маяк" судового збору у сумі 3201,67 грн.

3. У решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у справі № 927/89/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак