Рішення

від 11.12.2023 по справі 466/6086/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/6086/20

Провадження № 2/466/146/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«11 » грудня 2023 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі : головуючого судді Кавацюка В.І.

з участю секретаря с/з Хомляк О.П.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, яка не заявляє самостійних вимог - П`ята львівська державна нотаріальна контора, Франківський районний у м. Львові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), про визнання недійсним шлюбу через його фіктивність,

у с т а н о в и в:

12 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третьої особи П`ятої львівської державної нотаріальної контори, в якій просить суд постановити рішення, яким визнати недійсним шлюб, укладений 07 листопада 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , актовий запис №904, через його фіктивність.

В обгрунтування своїх вимог зазначила про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З 2010 року батько ОСОБА_3 був вдівцем після смерті його дружини, а її, позивача, матері ОСОБА_4 та проживав із нею, ОСОБА_1 в одній квартирі за місцем реєстрації проживання.

ІНФОРМАЦІЯ_3 її батько ОСОБА_3 , будучи у віці 90 років, уклав, на її переконання, фіктивний шлюб із відповідачем ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Вважає, що шлюб між померлим ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 є недійсним внаслідок його фіктивності, оскільки у осіб, які уклали цей шлюб, не було наміру створити сім`ю.

Незважаючи на те, що у її батька ОСОБА_3 та у неї, позивача, у спільній сумісній власності знаходиться чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 , площею 105,3 м.кв., де батько мав свою ізольовану кімнату, придатну для проживання подружжя, ОСОБА_2 жодного дня з моменту укладення шлюбу та до смерті чоловіка, не проживала разом із ним під одним дахом.

ОСОБА_2 стала приходити в їх квартиру приблизно з 2014 року, намагаючись робити це за її, ОСОБА_1 , відсутності. Її батько, як він повідомив психіатру, який оглядав його у 2016 році, познайомився з нею, ОСОБА_2 у садовому товаристві «Флора», яке він відвідував, та перед операцією в лікарні у 2014 році представив їй, ОСОБА_1 , відповідачку ОСОБА_5 як свою доглядальницю (дослівно «сиделку»), а згодом сказав, що вона є його опікункою. Ця інформація її стривожила і вона зверталася до опікунської ради Галицького району м. Львова з питанням, чи справді над її батьком встановлено опіку, на що їй відповідати відмовилися, посилаючись на конфіденційність такої інформації.

З цього часу вона запідозрила, що відповідач ОСОБА_2 намагається обманути її престарілого батька з метою заволодіння його майном.

Приблизно в середині 2018 року відповідач ОСОБА_2 прийшла до них додому, умисно вчинила з нею, позивачем, скандал і сама ж при цьому викликала поліцію. Прибувши на виклик, патруль поліції перевірив їх документи та після перевірки документів відповідача повідомив її, що ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з її батьком, про що їй не було відомо. Після від`їзду патрульних ОСОБА_2 покинула помешкання. Пізніше вона зрозуміла, що ОСОБА_2 має специфічну манеру поведінки та намагається фіксувати всі обставини аби в майбутньому мати аргументи, якими вона маніпулює думкою оточуючих.

Крім того, утаємниченість при укладенні шлюбу найріднішої й найближчої людини також опосередковано вказує на фіктивний характер такого. Вона запитала ОСОБА_3 , що це означає, чи справді він уклав шлюб, на що той відповів «ні, вона моя сиделка і опікунка». Тоді вона запитала, чому вони не живуть разом, на що батько відповів, що в неї є два сина, які не мають власного житла.

Її батько ОСОБА_3 був дуже хворою людиною та сам потребував стороннього догляду та опіки, які надавала йому виключно вона як дочка. Їй доводилося прибирати у його кімнаті, прати його білизну та одяг, годувати його, доглядати за здоров`ям тощо.

Тобто, відповідач ОСОБА_2 абсолютно жодного спільного побуту з її батьком не вела, спрямовувала всі зусилля лише на те, щоб посварити її з батьком, вигадувала неправдиві історії, що вона бажає батькові зла, що вона викрала документи на квартиру та хоче продати квартиру тощо. Хоча насправді з дому зникли усі золоті прикраси її покійної матері, зникло багато документів тощо, якими заволоділа саме відповідач ОСОБА_2 , оскільки одного разу, повернувшись додому, вона побачила батька на кухні, а його «доглядальниця» тим часом порпалася в батькових речах у його кімнаті.

Більше того, ОСОБА_2 заволоділа батьковою банківською карткою АТ «ПриватБанк» і повністю позбавила його будь-яких доходів, зробила повністю залежним від неї. Одночасно із заволодінням усіма коштами її батька, відповідач заборонила йому оплачувати будь - які комунальні послуги, мотивуючи це тим, що він «нічим не користується», від його імені щомісяця замовляла товари з каталогів, де обіцяли грошові виграші, а отримані товари одразу забирала собі додому.

Пізніше вона дізналася про існування судових позовів, метою яких було успадкувати належну покійній матері частку в спільній сумісній власності, де спочатку ОСОБА_2 супроводжувала батька на судові засідання як доглядальниця, а згодом відвідувала їх лише з адвокатом, який представляв інтереси батька, а сам ОСОБА_3 в той час знаходився вдома.

Незважаючи, що її батько мав вищу юридичну освіту, в судовому засіданні, надаючи пояснення суду з приводу заявленого позову, він не розумів предмету та підстав позову, говорив про начебто викрадення нею документів та інші речі, що не мали відношення до позову, але яскраво свідчили про мотиви його дій.

Упродовж усього часу спілкування із ОСОБА_2 батько ОСОБА_3 перебував в неадекватному стані, що виражалося у постійній агресивності до оточуючих та до неї, лише коли вона виконувала його прохання він заспокоювався, починав спокійно щось говорити, якось обмовився, що коли він кого-небудь уб`є, йому нічого не буде, бо так йому сказала «вона». Так він називав відповідачку, ніколи не називаючи її по імені.

Певний час перед своєю смертю ОСОБА_3 неодноразово поводився небезпечно з газовими приладами, приладами опалення та водою, при цьому він зачинявся на ключ в своїй кімнаті і її туди не пускав. Вона практично цілодобово наглядала за безпекою батька, навіть принагідно зверталася до відповідачки за допомогою, пояснюючи, що вона не в стані нести цілодобовий догляд, що вона також людина і потребує сну, наполягала, щоб вона виконувала свої подружні обов`язки, на що ОСОБА_2 відповіла, що вона з ним жити не буде, а помістити його в спецзаклад неможна, бо «що скажуть сусіди».

Через короткий проміжок часу, 17 лютого 2020 рано вранці батько влаштував пожежу в своїй кімнаті і загинув від отруєння чадним газом та вогнем. Її, ОСОБА_1 , врятували служба порятунку, швидка медична допомога та сусіди.

За три дні до трагедії батька відвідували його товариші з клубу - ОСОБА_6 та пан ОСОБА_7 , які відзначили захаращений стан його кімнати, одночасно вона попросила взяти його та відвезти хоча б на дачу на один день, щоб вона могла прибрати в його кімнаті.

З притаманною ОСОБА_2 публічною показовістю, остання організувала похоронну церемонію за отримані від держави кошти на поховання, які видали їй, запросила на поховання членів садового товариства, які були знайомі з батьком. Відповідач фізично перешкодила їй отримати свідоцтво про смерть батька задля отримання нею допомоги на поховання.

Звернувшись по роз`яснення до нотаріуса, вона довідалася, що спершу батько 19 червня 2018 року залишив заповіт, а пізніше 13 липня 2018 року склав ще один заповіт. Зміст заповіту їй невідомий, однак думає, що це частина плану ОСОБА_2 із заволодіння майном батька. Серед паперів батька вона знайшла чернетку тексту заповіту, написаного рукою відповідача ОСОБА_2 ще 18 лютого 2018 року, з якого вбачається саме її тривалий вплив на складення заповіту заповідачем.

Вважає, що цим шлюбом грубо порушено права та інтереси її батька, оскільки відповідач ОСОБА_2 жодним чином не виконувала свої обов`язки подружжя згідно із сімейним законодавством України, вона не проживала з покійним жодного дня разом, їх взаємини будувалися лише на повному використанні фінансових можливостей її батька з боку відповідача з наступною реалізацією права спадкування за заповітом житлового майна тощо, що в свою чергу порушує її права та посягає на її, ОСОБА_1 , інтереси, як спадкоємця.

Таким чином, у своїй сукупності, наведені нею обставини свідчать про відсутність реального наміру осіб створити сім`ю, набути прав та обов`язків подружжя, а відтак вважає, що укладений шлюб слід визнати недійсним через його фіктивність.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 13 серпня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи - П`ятої львівської державної нотаріальної контори про визнання шлюбу недійсним через його фіктивність прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та в справі призначено підготовче судове засідання.

22 вересня 2020 року відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив (заперечення) на позовну заяву, в якому просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зазначила, що 07 листопада 2017 року між нею, ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 було укладено шлюб. Реєстрація шлюбу відбувалась у присутності давнього друга її чоловіка і жодної таємниці при реєстрації шлюбу не було.

Вони із чоловіком самостійно прийняли рішення про укладення шлюбу і мали намір створити родину та проживати разом. Оскільки дочка її чоловіка позивач ОСОБА_1 поводилася дуже агресивно, вчиняла бійки та скандалила, вони не мали змоги поселитись разом, тому чоловік ще до їх офіційного одруження почав дії по виділенню своєї частки в спільній із дочкою квартирі в натурі. Він мав намір розміняти квартиру на дві різні, щоб вони поселитись окремо від його дочки ОСОБА_1 .

Її чоловіік ОСОБА_3 самостійно уклав договір з адвокатом, самостійно ходив на судові засідання та давав пояснення з приводу судового спору, судом вівся аудіозапис судового процесу, тому суд може оцінити його наміри та адекватність пояснень.

Той факт, що її чоловікові виповнилось 90 років ніяким чином не говорить про те, що він не міг усвідомлювати своїх дій. Він був дуже цікавою людиною, багато знав і пережив та мав намір написати якийсь твір про своє життя і ті пригоди, які він пережив у молодості. Він навіть почав надиктовувати їй у вигляді окремих текстів свої спогади, він багато читав, мав чудову велику бібліотеку, захоплювався садівництвом та часто консультував знайомих і колег по сортах рослин та догляду за ними.

Вона, ОСОБА_2 , знайшла у ньому підтримку, він був дуже культурною і делікатною особою, вони намагалися разом вирішувати справи, мали спільний бюджет і спільно вирішували питання харчування, утримання квартири та інші побутові речі. Часом чоловік приїжджав до неї і трохи жили у неї, але постійного проживання у її квартирі організувати також не було можливим, оскільки вона проживає у спільній квартирі із двома дорослими синами.

Вона, ОСОБА_2 , дійсно познайомилась із своїм майбутнім чоловіком ОСОБА_3 у клубі садівників городників « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ще за декілька років до їх одруження. Вони з ним потоваришували і часто допомагали один одному у справах. Він її підтримував як досвідчена людина, багато чого хорошого радив, а вона допомагала йому справлятись із господарством.

Згодом вони одружились і намагались поселитись разом у його квартирі, але дочка ОСОБА_1 поводилась настільки агресивно, що зламала їй палець і прийшлося звертатись в поліцію.

Все викладене ОСОБА_1 у позовній заяві не відповідає дійсності.

Так, ОСОБА_3 називав її дружиною, навіть носив обручку. Той факт, що вона залишила своє прізвище ніяк не свідчить про фіктивність шлюбу, вони так вирішили тому, що зміна прізвище тягне за собою багато бюрократичних перепон, які необхідно вирішувати та представляти докази зміни прізвища в усіх інших правочинах уже укладених до шлюбу.

Ніякої таємниці із шлюбу вони не робили, шлюб був зареєстрований належним чином за участі близького друга.

Незважаючи, що дійсно чоловік мав велику частку у спільній квартирі із дочкою, проживати вона там не змогла через агресивність його дочки, тому чоловік проводив усі можливі заходи по виділенні своєї частки в натурі та розміні спільного житла.

Вони намагались, настільки це було можливо у ситуації, що склалася, вести спільне господарство, разом придбавали їжу, чоловік надав їй ще додатково нотаріальну довіреність на представлення його інтересів і разом вирішували їх побутові справи.

Вони часто проводили дозвілля разом, разом відмічали ювілейні дати, ходили гуляти, про що є багато спільних фотографій.

Вважає безпідставними твердження позивача про те, що її, ОСОБА_2 , чоловік ОСОБА_3 був неадекватною особою, не розумів своїх дій та вона його доглядала, та просить звернути увагу суду на те, що такі твердження нічим не обґрунтовані та цілковито не відповідають дійсності.

ОСОБА_3 мав проблеми із здоров`ям, мав інвалідність, потребував сторонньої допомоги, але багато з чим справлявся сам. Вона не могла проживати із ним тому, що позивач ОСОБА_1 їй в цьому перешкоджала і вона лише мала можливість бувати у нього кожен день, а інколи він бував у неї.

З дочкою ОСОБА_1 у її чоловіка ОСОБА_3 , як батька, були складні відносини, вона не хотіла сплачувати комунальні платежі, вона обмежувала його у пересуванні квартирою, вона ставилась до нього агресивно, била його, забороняла користуватись холодильником, не хотіла йому допомагати, ображала його і принижувала його гідність. Вона не соромилась принижувати його навіть тоді, коли це чули сторонні чужі люди, навіть в суді та дозволяла собі поза судовим засіданням називати його дурним.

Що стосується пожежі, то, на жаль, реальних висновків від поліції так і не було, оскільки позивач ОСОБА_1 знаходилась із батьком у квартирі та не прийшла йому на допомогу в той момент, коли він намагався гасити вогонь та задихнувся угарним газом в приміщенні загального користування (коридорі).

Твердження, що укладення шлюбу носило мету заволодіти майном спростовується тим , що для цього не було б необхідності укладати шлюб, адже її чоловік ОСОБА_3 просто мав намір ще й зробити заповіт, та з часом і зробив його. Вона, ОСОБА_2 не наполягала ні на шлюбі, ні на заповіті, просто поведінка дочки обурила і засмутила її чоловіка, він не міг собі усвідомити чому дочка, яку він так любив і так багато дня неї зробив, стала такою черствою і злою, та стала до нього ставитись із такою неповагою. Лише їх з чоловіком відносини приносили йому спокій і надію на нормальне людське життя.

Позивач ОСОБА_1 ніяким чином не довела відсутності у неї та її чоловіка реального наміру створити сім`ю і набути прав та обов`язків подружжя.

За таких обставин самі по собі доводи про те, що метою укладення шлюбу для неї ОСОБА_2 , було отримання квартири не дає підстав для визнання укладеного шлюбу недійсним.

Враховуючи наведене, а також те, що як ОСОБА_3 , так і вона ОСОБА_2 , мали реальні наміри укласти шлюб, створити родину та проживати спільно, а позивач ОСОБА_1 жодних реальних доказів для визнання шлюбу недійсним (фіктивним) не надала, тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою Шевченківського районного суду м Львова від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду та залучено до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Франківський районний у м. Львові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області (в даний час - Франківський районний у м. Львові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів.).

У судовому засіданні 15 листопада 2023 року представник позивача ОСОБА_8 позовні вимоги підтримав, покликаючись на мотиви викладені в позовній заяві. Просив позов задовольнити. Додатково представник позивача пояснив, що 07 листопада 2017 року ОСОБА_3 уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_2 . Вони познайомилися у садівничому кооперативі та підтримували товариські відносини. Вважає, що в них не було наміру створити сім`ю. Відповідач жодного разу не проживала із ОСОБА_3 , хоча для цього там було ізольоване приміщення. Вони не вели спільне господарство. Відповідач не виконувала жодної домашньої роботи, не прала одяг, не готувала.

У судовому засіданні 15 листопада 2023 року відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечила, з підстав викладених у відзиві та просила в задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 додатково пояснила, що вона приходила до ОСОБА_3 , прала, готувала їжу. Були випадки, що ОСОБА_3 проживав у неї. Укладаючи шлюб, у неї не було наміру заволодіти майном ОСОБА_3 . Ініціатором укладення шлюб був її чоловік. Позивач була дуже агресивною та проганяла її з будинку, тому вона старалася приходити тоді, коли ОСОБА_1 не було вдома.

У судове засідання, яке після оголошення перерви було призначено на 11 грудня 2023 року о 09.45 год. позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_8 не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про місце, час та дату розгляду справи. Представник позивача ОСОБА_8 11 грудня 2023 року подав до суду клопотання, з якого вбачається, що він підтримує позов та просить розглядати справу у його відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання, яке після голошення перерви було призначене на 11 грудня 2023 року о 09.45 год., не з`явилася та подала до суду клопотання про завершення розгляду справи без її участі. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представники третіх осіб - П`ятої львівської державної нотаріальної контори та Франківського районного у м. Львові відділу державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в судове засідання жодного разу не з`явились з невідомих суду причин.

В матеріалах справи містяться листи від завідувача П`ятої львівської державної нотаріальної контори юстиції у Львівській області Кірілової Т.М. з проханням розглядати справу за відсутності їх представника.

У відповідності до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання 11 грудня 2023 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 адвоката Стеха Ю.Я., відповідача ОСОБА_2 , з`ясувавши обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши наявні в матаріалах справи докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч.ч.1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ч.ч.1-4 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Аналогічні приписи щодо обов`язку доказування і подання доказів також зазначено в ч.1 ст. 81 цього Кодексу.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з положеннями ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом ч.1 ст. 78 цього Кодексу суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ст. ст. 79, 80 ЦПК України, які регулюють достовірність та достатність доказів, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Ленінським райбюро ЗАГС м. Львова 23 лютого 1956 року.

07 листопада 2017 року між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , було укладено шлюб, який був зареєстрований Франківським районним у місті Львові відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області (в даний час - Франківський районний у м. Львові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), що підтверджується долученою до справи копією відповідного свідоцтва про шлюб від 07 листопада 2017 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у м. Львові помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 20 лютого 2020 року.

Приписами ч.1 ст. 21 Сімейного кодексу України (далі СК України) визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з вимогами ст. 22 СК України шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у вісімнадцять років. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.

Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку (ч.1 ст. 23 СК України).

Положеннями ст. 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 27 СК України державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до вимог ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.

Приписами ч.2 ст. 40 СК України передбачено, що шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю. Однак не може бути визнаний шлюб фіктивним, коли особи, що зареєстрували такий шлюб, згодом фактично створили сім`ю, яка відповідає всім її вимогам.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що оспорюваний нею шлюб є фіктивним, оскільки ОСОБА_2 не мала на меті створювати сім`ю з її батьком ОСОБА_3 , зареєструвала з ним шлюб з метою набути право власності на належне йому майно після його смерті.

Відповідно до п. п ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З аналізу змісту вищезазначених ст. ст. 12, 77, 81, 89 ЦПК України можна дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування таких обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

З пояснень відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні видно, що вона познайомилась із своїм майбутнім чоловіком ОСОБА_3 у клубі садівників городників « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ще за декілька років до їх одруження. Вони з ним потоваришували і часто допомагали один одному у справах. Він її підтримував як досвідчена людина, багато чого хорошого радив, а вона допомагала йому справлятись із господарством. 07 листопада 2017 року вони одружились та зареєстрували шлюб у Франківському відділі ДРАЦС м. Львова. Вона намагались поселитись у квартиру до свого чоловіка, але його дочка ОСОБА_1 поводилась агресивно та перешкоджала цьому. За життя ОСОБА_3 називав її дружиною, навіть носив обручку. Ніякої таємниці із шлюбу вони з чоловіком не робили не робили та укладений між ними шлюб був зареєстрований належним чином в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Вони з чоловіком намагались, настільки це було можливо у ситуації, що склалася, вести спільне господарство, разом придбавали їжу та разом вирішували їхні побутові справи. Крім цього, в липні 2018 року її чоловік ОСОБА_3 уклав на неї заповіт, а в лютому 2019 року видав нотаріальну довіреність на представництво його інтересів. Вони часто з чоловіком разом проводили дозвілля, разом відмічали ювілейні дати, ходили гуляти, про що є багато спільних фотографій.

Зазначені обставини підтверджується долученими до справи копіями довіреності ОСОБА_3 на представництво своїх інтересів ОСОБА_2 від 20 лютого 2019 року, яка була посвідчена державним нотаріусом П`ятої львівської нотаріальної контори Бобеляк Т.В. і зареєстрована в реєстрі за № 4-298, копіюєю заповіту ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 від 13 липня 2018 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелька І.В. і зареєстрований в реєстрі за №1790, спільними фотографіями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

При розгляді справи не встановлено жодних ознак психічних розладів у ОСОБА_3 на момент укладення шлюбу, що свідчить про його добровільність та укладення при усвідомленні своїх дій.

Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вільно, без стороннього примусу на них та між ними, здійснили своє волевиявлення шляхом надання вільної згоди, як відповідно чоловік і жінка, на реєстрацію шлюбу між ними.

Під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами відсутність у відповідача ОСОБА_2 реального наміру створити сім`ю з ОСОБА_3 і набути прав та обов`язків подружжя.

Саме по собі посилання позивача, що метою укладення шлюбу для відповідача було не утворення сім`ї, а бажання заволодіти майном ОСОБА_3 , також не знайшло підтвердження належними і допустимим доказами.

Відтак, суд дав оцінку характеру взаємовідносин ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , установив наявність у них реальних намірів у створенні сім`ї, набуття прав та обов`язків подружжя, добровільність реєстрації шлюбу.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 є безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 81, 82, 83, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 21, 22, 23, 24, 27, 36, 40 Сімейного кодексу України, суд

у х в а л и в:

З задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, яка не заявляє самостійних вимог - П`ята львівська державна нотаріальна контора, Франківський районний у м. Львові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), про визнання недійсним шлюбу через його фіктивність відмовити у зв`язку з його безпідставністю.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 13 грудня 2023 року.

Суддя В. І. Кавацюк