Постанова

від 14.12.2023 по справі 523/7559/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5909/23

Справа № 523/7559/22

Головуючий у першій інстанції Середа І.В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

переглянув у порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Святішенко Олександри Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 березня 2022 року по справі за позовом адвоката Чумаченка Святослава Олександровича в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини,-

в с т а н о в и в:

13 липня 2022 року адвокат Чумаченко Святослава Олександровича в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що після розірвання шлюбу за домовленістю між сторонами розмір аліментів на утримання дитини був визначений у розмірі 15 500 грн щомісячно, з червня по листопад 2021 року відповідач перераховував вказану суму на банківський рахунок позивачки з призначенням «аліменти» у визначеному розмірі, починаючи з грудня 2021 року ОСОБА_1 почав сплачувати по 3 000 грн в місяць, проте дана сума не відповідає його фінансовим можливостям, оскільки батько дитини працює моряком, обіймає посаду другого механіка на суднах іноземних компаній за контрактами з 2007 року, має добрий стан здоров`я. За період перебування у шлюбі з відповідачем у позивачки збереглися його робочі контракти, з яких вбачається розмір місячної заробітної плати, зокрема, за контрактом від 05 грудня 2018 року загальна сума місячної заробітної плати склала 6 459 дол. США, за контрактом від 15 серпня 2019 року 6 559 дол. США, за контрактом від 23 травня 2020 року 6 559 дол. США, за контрактом від 23 жовтня 2020 року 6 559 дол. США. У лютому 2022 року відповідач вирушив в рейс та не повернувся до України, їй відомо, що він продовжує працювати моряком, з шести повних місяців працює чотири місяці. Виходячи з цього позивачка визначила розмір його середньомісячної зарплати за 2022 рік у сумі 4 372,66 дол. США на місяць (6 559 х 4:6 = 4 372,66 дол. США), що еквівалентно 127 900,30 грн за курсом НБУ станом на 06 липня 2022 року. 1\4 частина доходів відповідача від визначеної суми становить 32 000 грн, що і має стягуватися з відповідача на утримання сина. На обґрунтування визначення розміру аліментів позивачка також вказала на судову практику щодо стягнення аліментів з осіб, які працюють моряками.

10 жовтня 2022 року адвокат Чумаченко Святослава Олександровича в інтересах позивача ОСОБА_2 надав суду заяву про збільшення позовних вимог, виходячи з того, що відповідач отримує заробітну плату у валюті, проте станом на 30 вересня 2022 року курс долара США істотно змінився, тому середньомісячний дохід відповідача, виходячи із курсу 36,5686 грн за 1 дол. США, складає 159 902,05 грн, чверть від яких 40 000 грн, які і просив стягувати з відповідача щомісячно на утримання дитини.

16 листопада 2022 року адвокат Святішенко Олександра Вікторівна в інтересах відповідача ОСОБА_1 надала суду відзив на позов, у якому зазначала, що позов не може бути задоволений в повному обсязі, оскільки є необґрунтованим, а факти, викладені у ньому не відповідають фактичним обставинам справи та нормам діючого законодавства, виходячи з наступного. ОСОБА_1 увесь час, починаючи з народження сина, не переставав утримувати його та надавати матеріальну допомогу для забезпечення того рівня життя, який необхідний для фізичного, духовного, розумового, морального та соціального розвитку, що підтверджується самою позивачкою. Проте протягом тривалого часу сторони не можуть дійти згоди щодо способу виконання батьком свого обов`язку з утриманням сина, оскільки позивачка вимагає надавати допомогу виключно у грошовій сумі у розмірі 1 000 дол. США. Проте відповідач вважає таку суму необґрунтовано завеликою. Незважаючи на це, ОСОБА_1 продовжує сплачувати позивачці на утримання сина аліменти у розмірі 3 000 грн, при цьому представник відповідача зауважила, що на 2022 рік розмір прожиткового мінімуму для дітей у віці від 6 до 18 років складає 2 393 грн. Відповідач офіційно не працевлаштований і береться за будь-яку роботу, у зв`язку з чим отримує нерегулярний та мінливий дохід, тому позивачка обґрунтовано визначила аліменти у твердій грошовій сумі. Однак, її посилання на те, що відповідач працює моряком і отримує дохід не менше 4 372,66 дол. США не відповідає дійсності і є лише її припущенням, оскільки вона не надала жодного доказу на підтвердження цих обставин. З урахуванням того що, позивачка не обґрунтувала необхідність визначення заявленого в позові розміру аліментів, представник відповідача просила визначити розмір аліментів на утримання неповнолітнього сина у сумі 3 000 грн.

20 січня 2023 року адвокат Ніц Анатолій Сергійович в інтересах позивача ОСОБА_2 надав суду додаткові пояснення, в яких посилався на відомості, отриманні судом у порядку витребування доказів від Адміністрації Держприкордонної служби України та АБ «Південний», як на підтвердження регулярності роботи відповідача як моряка, виходячи із періодичності та тривалості рейсів вказують відомості щодо перетину відповідачем державного кордону, відповідно до яких він дійсно перебував за кордоном щонайменше половину місяців на рік, крім того, з 20 лютого 2022 року перебуває за кордоном майже рік безперервно. Твердження відповідача про те, що він офіційно не працевлаштований, спростовується банківськими виписками АБ «Південний», за якими відслідковуються витрати відповідача в Європі. Зокрема, за 2019 рік 50 214,12 дол. США, за 2020 рік 55 756,15 дол. США, за 2021 рік 44 949,27 дол. США, за 2022 рік дані лише за червень-липень 15 500 дол. США, оскільки після припинення шлюбних стосунків відповідач відкрив банківський рахунок для зарахування зарплати на ім`я своєї матері ОСОБА_4 .. А також представник позивачки звернув увагу суду на те, що під час розгляду справи про поділ спільного подружнього майна між даними сторонами, було встановлено, що відповідач перебуває за кордоном, що вказує на те, що він продовжує працювати.

28 лютого 2023 року адвокат Ніц Анатолій Сергійович в інтересах позивачки ОСОБА_2 надав суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що позивачка на даний момент утримує тринадцятирічного сина, і несе значні витрати на його харчування, оздоровлення, розвиток, навчання лікування, хлопчик потребує спеціальної білкової дієти, займається із репетитором з вивчення іноземної мови по два-три рази на місяць, вартість одного заняття з яким складає 200 грн. Крім того, в Україні з початку збройної агресії РФ на території України відбувається девальвація гривні, внаслідок чого підвищуються ціни у всіх сферах, в той час батько дитини отримує доходи в іноземній валюті і має можливість забезпечувати дитині належний рівень життя, але ухиляється від цього, приховуючи свої доходи. До кінця збройної агресії відповідач не збирається повертатися до України, а відповідно і брати участь у вихованні та утриманні дитини. Також з урахуванням отриманих доказів від Адміністрації Держприкордонслужби України та відомостей з банківських рахунків, вважають, що стороною позивача повністю доведена спроможність відповідача сплачувати аліменти на утримання дитини у визначеному розмірі.

Адвокат Ніц Анатолій Сергійович в інтересах позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Адвокат Святішенко Олександра Вікторівна в інтересах відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги визнала частково.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 30 березня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини задоволено частково.

Суд стягнув з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі в розмірі 20 000 грн, щомісячно, починаючи з 13 липня 2022 року і до його повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 992,4 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2023 року виправлено описку в описовій частині рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 березня 2023 року та зазначено правильно читати по тексту « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 », замість « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

В апеляційній скарзі адвокат Святішенко Олександра Вікторівна в інтересах відповідача ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Відповідно п.1 ч.4ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах ,що виникаютьз сімейнихвідносин,крім спорівпро стягненняаліментів,збільшення їхрозміру,оплату додатковихвитрат надитину,стягнення неустойки(пені)за простроченнясплати аліментів,індексацію аліментів,зміну способуїх стягнення,розірвання шлюбута поділмайна подружжя {Пункт 1 частини четвертої статті 274 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 460-IX від 15.01.2020}

Даний спір підпадає під вказане визначення наведеної норми закону.

За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимогЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

На підставі зазначеного, розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

У статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Раду Української PCP від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 названої Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.

Статтею 51 Конституції України проголошено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Тобто, держава визнає захист прав і свобод дитини одним з пріоритетів своєї політики та гарантує дитині рівень життя, необхідний для гармонійного розвитку.

У частині 8статті 7СК Українизазначено,що регулюваннясімейних відносинмає здійснюватисяз максимальноможливим урахуваннямінтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Статтею 141 СК Українивстановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Отже, обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Згідно частини 2 статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини 1, 2 статті 155 СК України).

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У частині 3 статті 181 СК України, в редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

У частині 1 та 2 статті 182 СК України визначено, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно частин 1 та 2статті 184 СК України,суд зазаявою одержувачавизначає розміраліментів утвердій грошовійсумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Відповідно достатті 8 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті12 Закону України «Про охорону дитинства»,на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Судом першої інстанції встановлено про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 12 квітня 2008 року у Першому відділі реєстрації актів цивільного стану Суворовського районного управління юстиції у м. Одесі, актовий запис №215 (а.с. 23).

ІНФОРМАЦІЯ_7 у позивачки та відповідача народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Першим Суворовським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №1236 (а.с. 24).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 травня 2021 року справа №523/4093/21 шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 25-27).

Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати разом з матір`ю За домовленістю між батьками відповідач сплачував позивачці аліменти на утримання сина, перераховуючи відповідні суми на її банківських рахунок з рахунку його матері, що підтверджується дублікатами квитанції (а.с. 28-40).

З грудня 2021 року відповідач перестав дотримуватися домовленості між ними і почав сплачувати аліменти у меншому розмірі.

Те, що ОСОБА_1 працює моряком підтверджується копією посвідчення НОМЕР_4 , з відмітками про рейси: назву судна і судновласника, дата і місце найняття, посади та дата і місце звільнення (а.с. 41-47), копією послужної книжки моряка №03205/2010/24, в якій відображаються відомості про рейси (а.с. 48-62), копіями свідоцтв фахівця про проходження ним у 2016, 2017 та 2019 роках підготовки з професійних курсів (а.с. 68-75), копією свідоцтва про проходження курсу підвищення кваліфікації у 2020 році (а.с. 76), копією закордонного паспорта відповідача з відповідними візами та відмітками про перетин державного кордону (а.с. 77-90), копіями довідок про плавання відповідача (а.с. 91-94), копією медичного свідоцтва моряка (а.с. 95), копіями трудових контрактів моряка, в яких відображені період зайнятості та сума виплат (а.с. 98-104); копіями договорів про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном за 2018 -2020 роки (а.с. 112-120).

На підтвердження знаходження відповідача за кордоном в країні Румунія також суду надано посвідку на проживання для бенефіціарів тимчасового захисту від 03 травня 2022 року.

Так, відповідно до трудового контракту моряка від 15 серпня 2019 року ОСОБА_1 перебував на судні «Маршал» 4 (+-1) місяць, загальна сума місячної заробітної плати за цей період склала 6 559 дол. США, за трудовими контрактами у 2020 році з 23 травня 2020 року та з 20 жовтня 2020 року ОСОБА_1 перебував на судні «Мартін» на посаді другого інженера 4 (+-1) місяць і місячна валова заробітна плата його склала 6 559 дол. США.

За наданими виписками за період з рахунків відповідача, відкритих у АБ «Південний», та АТ КБ «ПриватБанк», вбачається активні операції по рахунках відповідача, а саме надходження коштів від судновласників і активне витрачання коштів (а.с. 154-158, 192-205).

Судом встановлено, що дитина виховуються позивачкою і потребує матеріальної допомоги на харчування, оздоровлення, лікування, навчання.

Відповідач є працездатний, у зв`язку з чим може надавати матеріальну допомогу на утримання сина. З лютого 2022 року відповідач знаходиться за кордоном, в Україну не повертався.

Оскільки відповідачем не надано доказів про отримані ним за кордоном доходи, тому, слід дійти висновку, що він приховує дану інформацію. Посилання представника відповідача на те, що відповідач через свою матір надає допомогу на утримання дитини у розмірі 3 000 грн не є належним підтвердженням, що саме відповідач сплачує ці кошти.

Отже, позивачкою доведено те, що відповідач працює на суднах іноземних компаній і отримує від них доходи. Доказів, які б спростовували дані обставини, відповідачем не надано.

Оцінивши надані докази в сукупності, враховуючи засади справедливості, добросовісності та розумності, а також вік, стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів, для фізичного, духовного, морального і соціального розвитку дитини розмір аліментів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що аліменти у розмірі 20 000 грн щомісячно забезпечать права та інтереси дитини та не порушать права та інтереси батька.

Посилання адвоката Святішенко Олександра Вікторівна в інтересах відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки позивачка не довела необхідність матеріальної допомоги дитині у визначеному розмірі, а також, що він продовжує працювати моряком і має можливість сплачувати аліменти у визначеному розмірі, не приймаються до уваги за таких підстав.

Згідно ізчастинами 1-4статті 10ЦПК України,суд прирозгляді справикерується принципомверховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України,законів України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законамиУкраїни. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно достатті 8Конституції Українив Українівизнається ідіє принципверховенства права.Конституція Українимає найвищуюридичну силу.Закони таінші нормативно-правовіакти приймаютьсяна основіКонституції Україниі повиннівідповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним ташвидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1та 2статті 13ЦПК Українипередбачено,що судрозглядає справине інакшеяк зазверненням особи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістомстатей 12та 81ЦПК України,цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті76ЦПК Українизазначено,що доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимог або заперечень. Судне бередо розглядудокази,що нестосуються предметадоказування. Суд небере доуваги докази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставинисправи,які зазаконом маютьбути підтвердженіпевними засобамидоказування,не можутьпідтверджуватися іншимизасобами доказування. Достовірнимиє докази,на підставіяких можнавстановити дійсніобставини справи. Достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачка ОСОБА_5 довела належними чином обґрунтованість підстав позову, а саме, можливість відповідача виплачувати неповнолітньої дитині аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 20 000 грн щомісяця. Й, навпаки відповідачем ОСОБА_1 не спростовано підстави позову, а саме, не надано суду розрахунок свого дійсного щорічного доходу та не надано належних та достовірних доказів того, що у нього немає можливості сплачувати аліменти у визначеному розмірі.

Так, судом першої інстанції із достовірністю та об`єктивністю встановлено, що відповідач ОСОБА_1 працює моряком, що підтверджується:

копією посвідчення НОМЕР_4 , з відмітками про рейси: назву судна і судновласника, дата і місце найняття, посади та дата і місце звільнення (а.с. 41-47),

копією послужної книжки моряка №03205/2010/24, в якій відображаються відомості про рейси (а.с. 48-62),

копіями свідоцтв фахівця про проходження ним у 2016, 2017 та 2019 роках підготовки з професійних курсів (а.с. 68-75),

копією свідоцтва про проходження курсів підвищення кваліфікації у 2020 році (а.с. 76),

копією закордонного паспорта відповідача із відповідними візами та відмітками про перетин державного кордону (а.с. 77-90),

копіями довідок про плавання відповідача (а.с. 91-94),

копією медичного свідоцтва моряка (а.с. 95), копіями трудових контрактів моряка, в яких відображені період зайнятості та сума виплат (а.с. 98-104);

копіями договорів про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном за 2018 -2020 роки (а.с. 112-120).

Із отриманої судом першої інстанції у порядку витребування доказів від Адміністрації Держприкордонної служби України відповіді №10535 від 23.09.2022 вбачаються відомості щодо перетину відповідачем державного кордону, відповідно до яких він дійсно перебував за кордоном щонайменше половину місяців на рік, крім того, з 20 лютого 2022 року перебуває за кордоном майже рік безперервно, що підтверджує регулярність роботи відповідача як моряка, виходячи із періодичності та тривалості рейсів (а.с. 141).

З лютого 2022 року відповідач знаходиться за кордоном в країні Румунія, в Україну не повертався, що підтверджується наданою суду першої інстанції посвідкою на проживання для бенефіціарів тимчасового захисту від 03.05.2022 (а.с. 249-251).

Так, відповідно до трудового контракту моряка від 15 серпня 2019 року ОСОБА_1 перебував на судні «Маршал» 4 (+-1) місяць, загальна сума місячної заробітної плати за цей період склала 6 559 дол. США, за трудовими контрактами у 2020 році з 23 травня 2020 року та з 20 жовтня 2020 року ОСОБА_1 перебував на судні «Мартін» на посаді другого інженера 4 (+-1) місяць і місячна валова заробітна плата його склала 6 559 дол. США.

За наданими виписками за період з рахунків відповідача, відкритих у АБ «Південний» та АТ КБ «ПриватБанк», вбачається активні операції по рахунках відповідача, а саме надходження коштів від судновласників і активне витрачання коштів (а.с. 154-158, 192-205).

Після припинення шлюбних стосунків відповідач 22 серпня 2022 року відкрив банківський рахунок у Акціонерному банку «Південний» для зарахування зарплати на ім`я своєї матері ОСОБА_4 , що підтверджується випискою з рахунку приватного клієнта ОСОБА_4 за період з 22 серпня 2022 року по 16 березня 2023 року (а.с. 242).

Отже, відповідач має чинні документи для працевлаштування за кордоном на суднах іноземних судновласників, які містяться в матеріалах справи й має можливість надавати дитині матеріальну допомогу в розмірі 20000 грн.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В порушення положень статей 10, 81 ЦПК України відповідач не надав розрахунок свого дійсного щорічного доходу, що свідчить про недобросовісність відповідача при здійсненні своїх процесуальних та батьківських прав й ухилення від надання належних та достовірних доказів щодо свого доходу, а також не спростував твердження позички про те, що він має можливість сплачувати аліменти на утримання дитини у визначеному судом розміру що відповідає дитини інтересам, є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку сина та достойного рівня її матеріального забезпечення.

У постанові від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що «факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судами при визначенні розміру аліментів не враховано його матеріальне становище є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій при ухваленні рішення про стягнення аліментів, керувались інтересами дитини, яка має право на достойний рівень матеріального забезпечення.

При цьому, доказів того, що у відповідача немає можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі відповідачем не надано».

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що враховуючи засади справедливості, добросовісності та розумності, вік, стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів, для фізичного, духовного, морального і соціального розвитку дитини, розмір аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , необхідно визначити у твердій грошовій сумі у розмірі 20 000 грн щомісяця.

Колегія суддів вважає, що такий розмір аліментів визначений з урахуванням вимог сімейного законодавства та відповідає інтересам неповнолітньої дитини сторін у справі, є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та достойного рівня його матеріального забезпечення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачка ОСОБА_2 має право на захист свого права у випадку порушення його відповідачем, у даному випадку в судовому засіданні позивачем доведено належним чином, що відповідач порушив її права та права дитини на необхідний, достойний та достатній рівень його матеріального забезпечення для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України її право підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже,суд першоїінстанції всебічно,повно таоб`єктивно з`ясувавобставини,які маютьзначення дляправильного вирішеннясправи,дослідив всудовому засіданні усідокази,які єу справі,з урахуваннямїх переконливості,належності ідопустимості,на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обґрунтовано виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у меншому розмірі немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Святішенко Олександрі Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 14 грудня 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

С.М. Сегеда

Р.Д. Громік