Рішення

від 12.12.2023 по справі 465/1858/23

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 465/1858/23

Провадження № 2/463/1415/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Рудакова Д. І.

при секретарі судового засідання Метеллі Б.Б.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залісуду вм.Львові цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, директора комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально - діагностичний цетр" Рака Любомира Михайловича про стягнення середньої заробітної плати, моральної шкоди та просить зобов`язати відповідача провести розрахунок та сплатити компенсацію за невиплачену заробітну плату, -

в с т а н о в и в:

позивач звернулася до суду із позовом до відповідачів про стягнення середньої заробітної плати, моральної шкоди, окрім цього просила провести розрахунок та сплатити компенсацію за невиплачену заробітну плату.

Позовні вимоги аргументовані тим, що 30.06.2020р. директором комунального закладу ЛОР «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» видано наказ №69-В «Про припинення комунального закладу ЛОР «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», директором цього закладу ОСОБА_4 відповідно до пункту 1.1 якого звільнено працівників закладу згідно ч.1 ст.40 КЗпП України. Підставою видачі такого наказу є рішення Львівської обласної ради № 874 від 10 вересня 2019р. «Про реорганізацію фтизіатричної служби у Львівській області», в пункті 1 якого зазначено припинити комунальний заклад ЛОР «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» (ідентифікаційний код юридичної особи 41866172, місцезнаходження: 79019, м. Львів, вул. Бой-Желенського,5. Оскаржуваним наказом, грубо порушено законні права працівників, відповідно для поновлення своїх прав змушена була звертатися із позовом до суду про скасування наказу № 69-В від 30.06.2020 року. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 04.11.2021 у справі № 465/3919/20 наказ директора комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» від 30.06.2020 № 69-В в частині вивільнення працівників згідно ч. 1 ст. 40 КЗпП України скасовано та визнано неправомірним, а саме рішення суду набуло законної сили на підставі прийнятої ухвали Верховного Суду від 14.12.2022 у даній справі. Враховуючи наведене, просить у позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 02.05.2023 справу передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м.Львова.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 05.06.2023 справу передано за підсудністю до Личаківського районного суду м.Львова.

23.06.2023 справа надійшла до суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу розподілена на суддю Рудакова Д.І.

Ухвалою суду від 26.06.2023 позовна заява залишена без руху.

13.07.2023 усуното недоліки позивачем та ухвалою судді від 17 липня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження.

26.07.2023 відповідачем - Управління майном спільної власності Львівської обласної ради подано відзив на позовну заяву. Відповідно до якого роз`яснено, що Управління майном спільної власності Львівської обласної ради не було роботодавцем і не перебувало у трудових відносинах з ОСОБА_1 і не може бути відповідачем у даній справі.

Окрім того твердження позивача про те, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 04.11.2021 у справі № 465/3919/20 наказ директора комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» від 30.06.2020 № 69-В в частині вивільнення працівників згідно ч. 1 ст. 40 КЗпП України скасовано та визнано неправомірним, а саме рішення суду набуло законної сили на підставі прийнятої ухвали Верховного Суду від 14.12.2022 у даній справі не відповідає дійсності. Так 13.09.2022 Львівський апеляційний суд прийняв постанову, якою скасував рішення Франківського районного суду м. Львова від 04.11.2021 у справі № 465/3919/20, згідно поданої апеляційної скарги Управління майном спільної власності Львівської обласної ради. Львівський апеляційний суд ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову голови Вільної первинної профспілки комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» Бадун Л.В. про визнання протиправним наказу № 69-В від 30.06.2020 року «Про припинення комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» відмовлено.

Верховний Суд прийняв ухвалу, якою відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Отже, рішення Франківського районного суду м. Львова від 04.11.2021 у справі № 465/3919/20 скасовано, а постанову Львівського апеляційного суду про відмову у задоволенні позову голови Вільної первинної профспілки комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» Бадун Л.В. про визнання протиправним наказу № 69-В від 30.06.2020 року «Про припинення комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» залишено без змін і вона набула юридичної сили. Таким чином, наказ № 69-В від 30.06.2020 року «Про припинення комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» є законним.

Враховуючи наведене твердження позивача, що її звільнення Франківським районним судом м. Львова від 04.11.2021 у справі № 465/3919/20 і ухвалою Верховного Суду від 14.12.2022 у даній справі визнано незаконним є безпідставним. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 42, 43, 178 ЦПК України вважає, що позовна заява ОСОБА_1 з вимогою до Управління майном спільної власності Львівської обласної ради - безпідставна і не підлягає до задоволення, у позові слід повністю відмовити.

04.08.2023 на адресу суду надійшов відзив комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально - діагностичний цетр". Відповідно до якого стверджують, що позивачка прямо обманює суд щодо фактичних обставин справи. Зокрема, рішення Франківського районного суду м. Львова від 04.11.2021 у справі № 465/3919/20 було скасовано постановою Львівського апеляційного суду від 13.09.2022 та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 голови Вільної первинної профспілки комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» про визнання протиправним наказу №69-В від 30.06.2020 року «Про припинення комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» відмовлено. Таким чином, посилання позивачки на рішення Франківського районного суду м. Львова від 4.11.2021 є безпідставним.

Так ухвалою Верховного суду від 14.12.2022 - відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі № 465/3919/20 з підстав того, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необгрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність постанови суду апеляційної інстанції. А отже постанова Львівського апеляційного суду від 13.09.2022 не була переглянута та залишилась чинною. Твердження позивачки про залишення Верховним судом в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 04.11.2021 - є неправдивим. В зв`язку з відмовою Верховного суду у відкритті касаційного провадження - позивачка звернулась до Верховного суду з заявою про повернення сплаченого судового збору, і ухвалою від 27.03.2023 - Верховний суд вирішив повернути позивачці судовий збір.

Разом з тим, слід зазначити, про те, що будь яке рішення суду щодо поновлення позивачки на роботі чи визнання протиправним її звільнення - відсутнє. Питання поновлення на роботі - позивачка перед судом не ставила, таке питання судом не вирішувалось.

І навпаки - постановою Львівського апеляційного суду від 13.09.2022 у справі № 465/3919/20 - підтверджено законність наказу КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер" від 30.06.2020, який був підставою для звільнення позивачки із займаної посади в КЗ ЛОР "Львівський обласний протитуберкульозний диспансер". Таким чином вважають, що жодні права позивачки порушені не були. Підстав для стягнення середнього заробітку чи відшкодування моральної шкоди - немає. Крім того, звільнення позивачки відбулось 30.06.2020.

10.11.2023 від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 поступив відзив відповідно до якого ОСОБА_4 проти позовних вимог заперечує у повному обсязі, вважає їх незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Так у позовній заяві як на підставу позову, позивач посилається на рішення Франківського районного суду міста Львова від 04.11.2021 року в справі № 465/3919/20, яким визнано протиправним та скасовано наказ № 69-В «Про припинення комунального закладу ЛОР «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», виданий 30.06.2020 р. директором ОСОБА_4 в частині пункту 1.1. - видачі наказів про вивільнення 174 (ста сімдесяти чотирьох) працівників відповідно п.1 ст.40 КЗпП України в зв`язку з скороченням штату працівників з 01.07.2020 року.

Разом з тим, постановою Львівського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року у справі № 465/3919/20 апеляційну скаргу управління майном спільної власності Львівської обласної ради задоволено частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2021 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 голови Вільної первинної профспілки комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» про визнання протиправним наказу №69-В від 30.06.2020 року «Про припинення комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь управління майном спільної власності Львівської обласної ради судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1362 гривень.

Таким чином, посилання ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 04.11.2021 в справі № 465/3919/20 та на встановлені ним обставини є безпідставним, оскільки таке скасоване судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 465/3919/20 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , як голови Вільної первинної профспілки Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» на постанову Львівського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року у справі за позовом Вільної первинної профспілки Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» до директора Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» Кваснія Романа Антоновича, Львівської обласної ради, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, Департаменту охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації, Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально- діагностичний центр», директора Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» Рака Любомира Михайловича, Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним наказу.

Також вказаноюухвалою ВерховнийСуд встановив,що Львівськийапеляційний судобґрунтовано вказав,що правовіпідстави длявизнання протиправнимнаказу Комунальногозакладу Львівськоїобласної ради«Львівський обласнийпротитуберкульозний диспансер»№ 69-Ввід ЗОчервня 2020року,підписаного директоромКомунального закладуКваснієм Р.А.,відсутні.Враховуючи наведене,вважать,що позивачемне представленосуду доказівна підтвердженнятієї обставини,що їїбуло звільненонезаконно,натомість матеріаламисправи підтвердженопротилежне. Таким чином позовні вимоги про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають до задоволення.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, просила такі задовольнити повністю.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимогизаперечив,вважає,що звільненняпозивачки відбулосьу відповідностідо вимогКЗпП України.Враховуючи наведене, що позивачку звільнено до вимог чинного законодавства, відповідно не має підстав для задоволення інших вимог, а саме про стягнення середньої заробітної плати чи моральної шкоди.

Представник відповідача ОСОБА_2 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , просив відмовити повністю. Окрім цього просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати на професійну правничу допомогу.

Заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

10.09.2019 Львівська обласна рада прийняла рішення №874 «Про реорганізацію фтизіатричної служби у Львівській області», яким (п.1) вирішено припинити комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр», яке є правонаступником майна, прав та обов`язків припиненого комунального закладу (п.10). Цим рішенням (п.12) доручено управлінню майном спільної власності Львівської обласної ради, серед іншого, забезпечити здійснення встановленому порядку заходів, пов`язаних з припиненням комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» та забезпечити передачу приміщень та майна, що знаходиться на балансі комунального закладу.

На виконання цього рішення Львівської обласної ради було видано наказ управління майном спільної власності Львівської обласної ради від 25.09.2019ку №93-3, яким, серед іншого, наказано директору комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» (Р. Квасній) попередити усіх працівників закладу про наступне вивільнення відповідно до пункту 1 статті 40 та статті 49-2 КЗпП України та створити комісію з припинення названого комунального закладу.

В подальшому, управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради було видано новий наказ №80-3 від 18.03.2020 року «Про затвердження нового персонального складу комісії з припинення комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер».

Власне, на виконання рішення Львівської обласної ради (власника) №874 «Про реорганізацію фтизіатричної служби у Львівській області» та наказу управління майном спільної власності Львівської обласної ради (засновника) від 18.03.2020 року №80-3 «Про комісію з припинення комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», директором названого комунального закладу Кваснієм Р. А. було винесено наказ від 30.06.2020 року №69-В.

Окрім цього щодо не чинності рішення Львівської обласної ради від 10.09.2019 року, яке було предметом оскарження в справі № 910/13783/20 за позовом Вільної первинної профспілки комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» до Львівської обласної ради та управління майном спільної власності Львівської обласної ради про скасування рішення ради №874 від 10.09.2019 року та зупинення дії наказу Управління від 03.03.2020 року, як похідного від цього рішення, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2022 року, в задоволенні вказаного позову відмовлено та підтверджено правомірність прийняття Львівською обласною радою цього рішення.

Також судом встановлено, що дійсно позивачка зверталася із позовною заявою до Франківського районного суду м.Львова про скасування наказу № 69-В від 30.06.2020 року. За результатами розгляду винесено рішення, яким наказ № 69-В «Про припинення комунального закладу ЛОР «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», виданий 30.06.2020 р. директором ОСОБА_4 в частині пункту 1.1. - видачі наказів про вивільнення 174 (ста сімдесяти чотирьох) працівників відповідно п.1 ст.40 КЗпП України в зв`язку з скороченням штату працівників з 01.07.2020 року, визнано протиправним та скасувано, в решті позовних вимог відмовлено за недоведеністю таких. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 04.11.2021 у справі № 465/3919/20 було скасовано постановою Львівського апеляційного суду від 13.09.2022 та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 голови Вільної первинної профспілки комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» про визнання протиправним наказу №69-В від 30.06.2020 року «Про припинення комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» відмовлено.

Таким чином, посилання позивачки на рішення Франківського районного суду м. Львова від 4.11.2021 є безпідставним.

Ухвалою Верховного суду від 14.12.2022 - відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі № 465/3919/20 з підстав того, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність постанови суду апеляційної інстанції. А отже постанова Львівського апеляційного суду від 13.09.2022 не була переглянута та залишилась чинною. Твердження позивачки про залишення Верховним судом в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 04.11.2021 - є неправдивим.

В зв`язку з відмовою Верховного суду у відкритті касаційного провадження - позивачка звернулась до Верховного суду з заявою про повернення сплаченого судового збору, і ухвалою від 27.03.2023 - Верховний суд вирішив повернути позивачці судовий збір.

Разом з тим, слід зазначити, про те, що будь яке рішення суду щодо поновлення позивачки на роботі чи визнання протиправним її звільнення - відсутнє. Питання поновлення на роботі - позивачка перед судом не ставила, таке питання судом не вирішувалось.

У відповідності з ч. 4, 5 ст. 82 ЦК України, Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Враховуючи те, що Постановою Львівського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року у справі № 465/3919/20 рішення Франківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2021 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 голови Вільної первинної профспілки комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» про визнання протиправним наказу №69-В від 30.06.2020 року «Про припинення комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» відмовлено та встановлено відсутність підстав визнавати протиправним наказ комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер» №69-В від 30.06.2020 року «Про припинення комунального закладу ЛОР «Львівський обласний протитуберкульозний диспансер», підписаний директором названого комунального закладу Кваснієм Р.А., немає, такий наказ є законним та чинним.

Разом з тим, в силу ст. 82 ЩІК України, обставини встановлені Постановою Львівського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року у справі № 465/3919/20 та Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 465/3919/20 не підлягають доказуванню.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК Ураїни, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, всупереч вказаним вимогам позивачем не представлено суду доказів на підтвердження тієї обставини, що її було звільнено незаконно, натомість матеріалами справи підтверджено протилежне.

Таким чином позовні вимоги про стягнення середньоїзаробітної платита зобов`язаннявідповідача провестирозрахунок тасплатити компенсаціюза невиплаченузаробітну платуне підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди то такі не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Так відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Враховуючи те, що порушення прав працівника у сфері трудових відносин відсутні, немає підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди.

Таким чином,враховуючи поданіпозивачем доказияк окремокожен,так ів сукупностіз іншими,відсутні підставидля задоволенняпозову та заявленні позовні вимоги, являються похідними, та такі задоволенню не підлягають.

Щодопитання судовихвитрат напрофесійну правничудопомогу,судом встановленонаступне. Пунктами 1, 2 частини другоїстатті 141 ЦПК Українипередбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною восьмоюстатті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до частини четвертоїстатті 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Враховуючи наведене, що вказана справа є малозначною, а сума витрат завищеною, тому до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст.2, 10-13,76-81,141, 258, 259,279, 263-265,268ЦПК України, суд

у х в а л и в:

відмовитив задоволенніпозову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, директора комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально - діагностичний цетр" Рака Любомира Михайловича про стягнення середньої заробітної плати, моральної шкоди та просить зобов`язати відповідача провести розрахунок та сплатити компенсацію за невиплачену заробітну плату.

В задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 18.12.2023 о 12 год. 00 хв.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради (код ЄДРПОУ 25255072), місцезнаходження: 79008, м.Львів, вул.Винниченка,18.

Відповідач: директор комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально - діагностичний цетр" Рак Любомир Михайлович (код ЄДРПОУ 01998147), місце праці: 79066, м.Львів, вул.Зелена,477.

Суддя Д.І. Рудаков