Постанова

від 06.12.2023 по справі 752/5652/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/5652/21 Головуючий у суді І інстанції Ольшевська І.О.

Провадження № 22-ц/824/6362/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Марс» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Марс» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Наталії Миколаївни, третя особа - Київська міська рада, про усунення порушень прав на землю,

в с т а н о в и в:

У лютому 2021 року приватне акціонерне товариство «Марс» (далі - ПрАТ «Марс») звернулось суду з позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» (далі - ТОВ «РМ-Інвест»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. (далі - приватний нотаріус КМНО Герасименко Н.М.) про усунення порушень прав на землю (права постійного користування земельною ділянкою, що перебуває в комунальній власності) та просило:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового будинку, укладений 08 вересня 2016 року між ТОВ «РМ-Інвест» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Герасименко Н.М., зареєстрований в реєстрі за № 3251;

- зобов`язати ОСОБА_1 відкликати своє/свої звернення (клопотання), подане/подані до Київської міської ради для відведення (передання в оренду) йому земельної ділянки площею 0,1843 га (кадастровий номер 8000000000:79:013:0112) або письмово повідомити Київську міську ради про безпідставність такого/таких звернення/звернень (клопотання/клопотань) (зокрема, але не виключно клопотання, зареєстроване в Київській міській раді 15 травня 2019 року № 50109-003929950-031-03);

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса КМНО Герасименко Н.М., індексний номер: 31300549 від 08 вересня 2016 року 18:52:39, та запис про державну реєстрацію права власності, номер запису: 16293703, дата, час державної реєстрації: 08 вересня 2016 року 18:20:21.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПрАТ «Марс» знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та за своїм місцезнаходженням є власником цілісного майнового комплексу і постійним користувачем земельних ділянок: площею 3,8750 га, кадастровий номер 8000000000:79:013:0011; площею 0,1843 га, кадастровий номер 8000000000:79:013:0112.

Підставою виникнення права постійного користування вказаними земельними ділянками є: розпорядження Київської міської державної адміністрації від 26 червня 1998 року № 1354 «Про оформлення акціонерному товариству відкритого типу «Марс» права користування земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд на АДРЕСА_1 ; рішення Київської міської ради від 01 березня 2001 року № 209/1186 «Про оформлення права користування земельними ділянками».

Реєстраційним підтвердженням права постійного користування земельними ділянками позивача є відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.

Також право постійного користування земельними ділянками посвідчено державним актом на право постійного користування землею І-КВ №003941, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 15 вересня 1998 року за № 79-4в-00018.

На земельній ділянці площею 0,1843 га кадастровий номер 8000000000:79:013:0112 розміщені нежитлова будівля літера «Л» (гаражі № НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , реєстр. № 1722165980000) та нежитлова будівля літера «М» (нежитлова будівля № 19) ( АДРЕСА_1 , реєстр. № 1832621880000), що є приватною власністю позивача.

Отже, як зазначає позивач, він є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,1843 га кадастровий номер 8000000000:79:013:0112, на якій розташовані нежитлові будівлі, що є його приватною власністю.

Однак, відповідач ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року прийняв у власність нежитловий будинок, який фактично розташований на земельній ділянці, постійним землекористувачем якої є позивач, та використовує даний договір для вчинення неправомірних дій щодо набуття в користування цієї земельної ділянки, розмір якої значно перевищує площу, необхідну для експлуатації вказаного нежитлового будинку.

Договір купівлі-продажу та наступні дії ОСОБА_1 , як вказує позивач, порушують його право на землю.

За пунктом 1.1. спірного договору купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року ОСОБА_1 прийняв у власність нежитловий будинок, загальною площею 843,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та розташований на земельній ділянці загальною площею 0,145 га, код 90:013:0028.

У цьому договорі сторонами вказана неіснуюча земельна ділянка, яка не може вважатися ні об`єктом права власності, ні об`єктом цивільних прав, оскільки немає визначених її меж, площі, місця розташування, присвоєного кадастрового номеру та інформація про неї не внесена до Державного земельного кадастру.

Відчужуваний нежитловий будинок розташований у межах земельної ділянки площею 0,1843 га кадастровий номер 8000000000:79:013:0112, постійним землекористувачем якої є позивач.

При цьому, як вбачається з даних Містобудівного кадастру Києва, названий нежитловий будинок приблизно займає всього 0,03 га площі земельної ділянки із заїздом зі сторони АДРЕСА_3 умовою договору від 08 вересня 2016 року, який передбачає набуття права власності на житловий будинок є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на будинок.

Відповідачі знали та не могли не знати, що відчужуваний нежитловий будинок розташований у межах земельної ділянки постійного землекористувача ПрАТ «Марс», площею 0,1843 га, кадастровий номер 8000000000:79:013:0112 та фактично займає площу 0,03 га (із заїздом 0,04 га).

Укладення договору купівлі-продажу мало б здійснюватися після виділення частини земельної ділянки, яку фактично займає нежитловий будинок, в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номеру, а нотаріус мав би відмовити в нотаріальному посвідченні договору, як такого, що не відповідає вимогам, зокрема, Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України, і дійсним намірам сторін.

Відповідач ОСОБА_1 використав договір від 08 вересня 2016 року для реєстрації неіснуючого об`єкта нерухомості та оскарження реєстрації права постійного користування позивача земельною ділянку площею 0,1843 га кадастровий номер 8000000000:79:013:0112.

Так, ОСОБА_1 21 липня 2017 року отримав від ТОВ «Прогрес ЖКГ» довідку про показники об`єкта нерухомого майна, згідно якої в нього за адресою: АДРЕСА_2 , з`явилося два об`єкта нерухомості: нежитлова будівля літера «А», площею 843,3 кв. м, та нежитлова будівля літера «Б» площею 118,1 кв. м.

28 липня 2017 року на підставі рішення, прийнятого державним реєстратором Кучмою Л.В., складовою частиною нежитлового будинку загальною площею 843,3 кв. м., стала нежитлова будівля літера «Б», загальною площею 118,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

13 серпня 2019 року відповідач отримав від ТОВ «Прогрес ЖКГ» висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна, згідно якого у нього вже з`явилось два новоутворені об`єкти: нежитлова будівля літера «А» площею 843,3 кв. м ( АДРЕСА_2 ) та нежитлова будівля літера «Б» площею 118,1 кв. м ( АДРЕСА_2 ), а також технічний паспорт на виробничий будинок площею 118,1 кв. м із зазначенням адреси: АДРЕСА_2 .

13 грудня 2019 року на підставі рішення, прийнятого приватним нотаріусом Тригуб Є.О., за ОСОБА_1 зареєстровано новий об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлова будівлі літера «Б», загальною площею 118,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстр. № 1989632280000).

Наказом Міністерства юстиції України від 13 травня 2020 року № 1642/5 задоволено скаргу ПрАТ «Марс» та скасовано як протиправні прийняті рішення щодо державної реєстрації за ОСОБА_1 нежитлової будівлі літера «Б» за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради із клопотанням № К-34223 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:79:013:0112, орієнтовний розмір 1 842,9 кв. м, для реконструкції та обслуговування адміністративного будинку з апартаментами по АДРЕСА_2 .

За клопотанням відповідача від 15 травня 2019 року відповідними органами та структурними підрозділами Київської міської ради здійснюється погодження проекту рішення Київської міської ради «Про передачу громадянину ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд на АДРЕСА_2 », за яким передбачається передати ОСОБА_1 в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,1843 га (кадастровий номер 8000000000:79:013:0112), для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд по АДРЕСА_2 із земель комунальної власності територіальної громади м. Києва, у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, також передбачено припинити АТВТ «Марс» право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1843 га (кадастровий номер 800000000:79:013:0112) на АДРЕСА_1 .

Отже, на думку позивача, ОСОБА_1 використовує договір купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року з метою неправомірного отримання в користування земельної ділянки площею 0,1843 га кадастровий номер 8000000000:79:013:0112 та припинення права постійного користування цією ділянкою ПрАТ «Марс».

При цьому, відповідачем повідомлено Київській міській раді про забудову вказаної земельної ділянки неіснуючою нежитловою будівлею літ. «Б», рішення про реєстрацію якої скасовані Міністерством юстиції України як протиправні, та замовчується забудова цієї земельної ділянки нежитловими приміщеннями літ. «Л», літ. «М», що є приватною власністю позивача.

За таких обставин, позивач вважає, що договір купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року № 3251 слід визнати недійсним, оскільки його зміст суперечить ЦК України, ЗК України та іншим актам цивільного законодавства, він укладений з метою неправомірного заволодіння відповідачем земельною ділянкою площею 0,1843 га, кадастровий номер 8000000000:79:013:0112, постійним землекористувачем якої є ПрАТ «Марс», та на якій розташовані нежитлові будівлі, що є його приватною власністю.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, внаслідок чого вважає оскаржуване рішення суду незаконним і необґрунтованим.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції правильно встановив, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року суперечить законодавству, при його укладені не було дотримано норми статті 120 ЗК України, тому вимоги про визнання його недійсним є обґрунтованими, а так само, як і похідні від них вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Разом із тим, суд помилково відмовив у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, не врахувавши, що заявлені позовні вимоги є негаторним позовом, оскільки оспорюваним договором купівлі-продажу порушується право позивача на користування земельною ділянкою та відповідними неправомірними діями відповідача ОСОБА_1 , спрямованими на заволодіння цією земельною ділянкою, і має триваючий характер.

На підставі викладеного, ПрАТ «Марс» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Невмержицький С.І. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушення процесуальних норм, які б призвели до неправильного вирішення справи, повно і всебічно з`ясував дійсні обставини спірних правовідносин та належним чином оцінив подані сторонами докази, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Відзиви інших учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанціїпредставники позивача - адвокати Скічко І.В. та Сухацький А.П. підтримали апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній аргументи.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Невмержицький С.І. в судовому засіданні не заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Інші відповідачі та третя особа в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, ТОВ «РМ-Інвест» та Київська міська рада причини неявки до апеляційного суду не повідомили, а приватний нотаріус КМНО Герасименко Н.М. надіслала заяви про розгляд справи без її участі,тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка цих учасників справи відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що 08 вересня 2016 року між ТОВ «РМ-Інвест», як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу нежилого будинку, за умовами якого продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) належний продавцю на праві приватної власності нежилий будинок, загальною площею 843,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що розташований на земельній ділянці загальною площею 0,145 га, код земельної ділянки 90:013:0028.

Згідно пункту 1.2. договору купівлі-продажу будинок, що відчужується, належить ТОВ «РМ-Інвест» на підставі договору купівлі-продажу нежилого будинку, посвідченого 26 квітня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бібік С.В. за реєстровим № 1039, зареєстрованого в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» 16 травня 2012 року, номер запису 1345, у книзі 10п-63 (реєстраційний номер 33088735) та електронному Реєстрі права власності на нерухоме майно 10 травня 2012 року.

У пункті 1.3. договору купівлі-продажу зазначено, що згідно довідки про балансову вартість нерухомого майна, виданої ТОВ «РМ-Інвест» 01 вересня 2016 року за № 160901/2, балансова вартість нежилого будинку, що відчужується, становить 793 098,00 грн.

Договір купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року посвідчений приватним нотаріусом КМНО Герасименко Н.М., зареєстрований у реєстрі за № 3251.

Згідно акту прийому-передачі нежилого будинку від 08 вересня 2016 року за договором купівлі-продажу нежитлового будинку продавець передає, а покупець приймає нежитловий будинок, загальною площею 843,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та розташований на земельній ділянці загальною площею 0,145 га, код земельної ділянки 90:013:0028. Нежитловий будинок знаходиться у стані, придатному для використання. Передача проводиться згідно договору купівлі-продажу нежитлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Герасименко Н.М. 08 вересня 2016 року за реєстровим № 3251.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності нежитловий будинок загальною площею 843,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року, номер запису про право власності 16293703, дата, час державної реєстрації 08 вересня 2016 року 18:20:21.

За розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 26 червня 1998 року № 1354 «Про оформлення акціонерному товариству відкритого типу «Марс» права користування земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд на АДРЕСА_1, у Московському районі» вирішено оформити АТВТ «Марс» за умови виконання пункту 2 цього розпорядження право постійного користування земельною ділянкою площею 4,18 га для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд по АДРЕСА_1 у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно (свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 10 квітня 1996 року №№ З-ДПК/1, З-ДРК/2, З-ДПК/3, З-ДПК/4, З-ДПК/5, З-ДПК/6, З-ДПК/7, З-ДПК/8, З-ДПК/9, З-ДПК/10) за рахунок земель, відведених згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 21 серпня 1978 року № 1232/22 «Про відведення земельної ділянки Науково-дослідному інституту ім. Мануїльського для будівництва дослідного заводу загальною площею 25 тис. кв. м та дозвіл на проектно-розвідувальні роботи по будівництву другого дослідного заводу загальною площею 25 тис. кв.м.»; та рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 06 серпня 1979 року № 1011/38 «Про відведення додаткових земельних ділянок науково-дослідному інституту ім. Мануїльського під будівництво дослідного заводу».

15 вересня 1998 року Київською міською державною адміністрацією АТВТ «Марс» видано державний акт на право постійного користування землею серії І-КВ № 003941, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 4,1794 га, для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд по АДРЕСА_1 відповідно до розпорядження від 26 червня 1998 року №1354.

Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 79-4-00018.

Суд установив, що законність вказаного державного акту на право постійного користування землею від 15 вересня 1998 року була предметом розгляду у справі № 752/16038/19 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Марс», треті особи: Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання недійсним державного акта про право постійного користування землею.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року у вказаній вище справі про задоволення позову скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

01 березня 2001 року Київською міською радою прийнято рішення № 209/1186 «Про оформлення права користування земельними ділянками», за яким вирішено оформити державній податковій інспекції у Московському районі м. Києва, за умови виконання пункту 15.1. рішення, право тимчасового довгострокового користування строком на 24 роки земельною ділянкою площею 0,12 га для експлуатації та обслуговування адміністративних будівель по АДРЕСА_4 за рахунок частини земель, оформлених згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації від 26 червня 1998 року № 1354 «Про оформлення акціонерному товариству відкритого типу «Марс» права користування земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд на АДРЕСА_1 », у зв`язку з переходом права власності на будівлю (пункт 15 рішення).

За підпунктом 15.3. рішення Київської міської ради від 01 березня 2001 року надано доручення Київському міському управлінню земельних ресурсів забезпечити внесення змін в державний акт на право постійного користування землею від 15 вересня 1998 року серії І-КВ № 003941, реєстраційний номер 79-4-00018, у частині площі відповідно до рішення.

Тобто, в результаті прийняття рішення Київською міською радою від 01 березня 2001 року за рахунок земельної ділянки площею 4,18 га, наданої АТВТ «Марс» у постійне користування розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1354 від 26 червня 1998 року, було утворено три окремі земельні ділянки: площею 3,8750 га, площею 0,1843 га та площею 0,12 га, і у розділі «Зміни в землекористуванні» державного акту від 15 вересня 1998 року містяться записи про зміну, а саме: рішення Київської міської ради від 01 березня 2001 року № 209/1186, площа 3,8750 га; рішення Київської міської ради від 01 березня 2001 року № 209/11869, площа 0,1843 га.

Отже, суд першої інстанції встановив, що у зв`язку із прийняттям рішення Київської міської ради № 209/1186 від 01 березня 2001 року в постійному користуванні позивача залишились наступні земельні ділянки: земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:013:0011, площею 3,8750 га; земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112, площею 0,1843 га.

Відповідні відомості містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, в якому правокористувачем земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:79:013:0011 та 800000000:79:013:0112, площами 3,875 га та 0,1843 га відповідно є ПрАТ«Марс» на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 15 вересня 1998 року.

Таким чином, при вирішенні вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року судом першої інстанції були враховані встановлені обставини щодо того, що позивачу на праві постійного користування належить, у тому числі, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:013:0112, площею 0,1843 га за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 на підставі цього договору купівлі-продажу належить нежитловий будинок загальною площею 843,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . У Договорі купівлі-продажу зазначено про те, що нежитловий будинок, який є предметом цього договору, розташований на земельній ділянці загальною площею 0,145 га, код земельної ділянки 90:013:0028. Разом з тим, нежитловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:79:013:0112, площею 0,1843 га, постійним користувачем якої є позивач.

Суд першої інстанції виходив з того, що за матеріалами справи не встановлено виділення у встановленому законом порядку в користування (у власність), державної реєстрації речового права щодо земельної ділянки кадастровий номер 79:013:0028, площею 0,145 га, або щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:79:013:0112, площею 0,1843 га, попереднім власникам нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

За таких обставин та з урахуванням норм статті 120 ЗК України, на думку суду першої інстанції, укладенню спірного договору купівлі-продажу повинно було передувати виділення частини земельної ділянки в окрему земельну ділянку, присвоєння їй окремого кадастрового номеру з подальшим зазначенням цього кадастрового номеру в договорі купівлі-продажу.

Наведене свідчить про те, що при укладенні договору купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року відповідачами не було дотримано вимог статті 120 ЗК України.

Крім того, обставину щодо недотримання відповідачами спірного договору купівлі-продажу вимог статті 120 ЗК України при його укладенні встановлено у постанові Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у справі № 752/16038/10, що залишена без змін постановою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Марс», треті особи: Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання недійсним державного акта про право постійного користування землею.

Враховуючи те, що судовим розглядом встановлено порушення при укладенні договору купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року вимог статті 120 ЗК України, на підставі частини першої статті 215, частини першої статті 203 ЦК України, суд першої інстанції вважав, що даний правочин підлягає визнанню недійсним.

При цьому районний суд не погодився із запереченнями ОСОБА_1 проти позову, які полягали в тому, що обраний позивачем спосіб захисту про визнання договору недійсним не є належним та ефективним, оскільки правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на нежилий будинок по АДРЕСА_2 не оспорюється, а позовні вимоги в даній частині спрямовані саме на захист права постійного користування позивача земельною ділянкою площею 0,1843 га (кадастровий номер 8000000000:79:013:0112). Суд з цього приводу посилався на раніше зазначене про те, що норми ЗК України, зокрема, стаття 120, закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, і визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від прав власності на будівлю і споруду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 заявлено про застосування строку позовної давності до розглянутих вище вимог.

З огляду на те, що позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу 08 вересня 2016 року та скасування державної реєстрацію права власності після спливу трирічного строку позовної давності (26 лютого 2021 року) і не навів жодних поважних причин пропуску такого строку, а відповідач заявив про застосування позовної давності, суд відмовив в задоволенні вказаних позовних вимог саме через сплив позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПрАТ «Марс» до ОСОБА_1 про відкликання свого звернення (клопотання) до Київської міської ради для відведення (передання в оренду) йому земельної ділянки площею 0,1843 га (кадастровий номер 8000000000:79:013:0112) або письмове повідомлення Київської міської ради про безпідставність такого звернення (клопотання), суд першої інстанції зазначив, що право на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування визначене та гарантоване Конституцією України та не передбачає можливості обмеження цього права.

Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом, одним із яких може бути визнання правочину недійсним.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із пунктом 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див.постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Отже, при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (постанова Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20).

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що позивач є користувачем земельної ділянки площею 0,1843 га, кадастровий номер 8000000000:79:013:0112 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 843,30 кв. м, який розташований на земельній ділянці, яка знаходиться у постійному користуванні позивача.

Право власності у відповідача на вказаний нежитловий будинок виникло на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу.

ПрАТ «Марс» пред`явило позов на захист свого права на користування земельною ділянкою.

Позивач вважав порушеним своє право на користування земельною ділянкою оспорюваним договором купівлі-продажу внаслідок того, що відповідач придбав будинок, який розташований на його земельній ділянці, і вчиняє дії щодо оформлення права на користування земельною ділянкою, на якій розташований належний відповідачу будинок. При цьому, на думку позивача, неправомірні дії відповідача полягають в тому, що він має намір отримати у користуванні земельну ділянку більшої площі, ніж йому потрібно для обслуговування будинку.

Підставою для визнання договору купівлі-продажу нежилого будинку недійсним позивач вважав те, що до укладення правочину продавець ТОВ «РМ-Інвест» не виділив у своє користування земельну ділянку, на якій розташований будинок, однак в договорі зазначив, що будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 0,145 га, код -90:013:0028.

Колегія суддів не може погодитись із судом першої інстанції в тому, що договором купівлі-продажу порушені права позивача.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частиною другою статті 95 ЗК України встановлено, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України).

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, належна позивачу, є сформованою, оскільки визначена її площа, межі та кадастровий номер.

Нежитловий будинок відповідача, який був предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, також є окремим об`єктом цивільних прав.

Земельна ділянка, яка знаходиться під будинком відповідача на час розгляду даного спору не є сформованою, отже не є об`єктом цивільних прав.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Погоджуючись із тим, що право позивача оспорюваним договором купівлі-продажу порушене, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу не містив в собі таку істотну умову, як наявність кадастрового номера земельної ділянки, на якому розташований будинок.

Однак, відсутність істотної умови договору може порушувати лише права сторін цього договору і не може порушувати права інших осіб. Для визнання недійсним договору купівлі-продажу особа, яка не є стороною цього договору має довести, що внаслідок укладення цього договору порушені саме його права, зазначити які саме права порушені, чого він був позбавлений внаслідок цього договору, або яке його право обмежене.

Із матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 0,1843 га (кадастровий номер 8000000000:79:013:0112) знаходиться у користуванні позивача на підставі державного акту на право постійного користування землею від 15 вересня 1998 року серії І-КВ № 003941.

Порушення права землекористувача може полягати лише в обмеженні його прав на користування земельною ділянкою, створенні перешкод у такому користуванні, незаконному захопленні частини земельної ділянки. В такому випадку землекористувач має право ставити питання про усунення порушень його прав в обраний ним спосіб.

Разом із тим, з доводів позовної заяви не вбачається, що ОСОБА_1 , уклавши з ТОВ «РМ-Інвест» договір купівлі-продажу нежитлового будинку, порушив права позивача на користування земельною ділянкою. Цей будинок був розташований на земельній ділянці ПрАТ «Марс» на час отримання ним державного акту на право користування земельною ділянкою у 1998 році.

Аналіз матеріалів справи і судових рішень, які ухвалювались судами при розгляді низки спорів між ПрАТ «Марс», які стосувались саме права користування позивача земельною ділянкою площею 0,1843 га (кадастровий номер 8000000000:79:013:0112 ) та відповідача ОСОБА_1 , свідчить, що будинок АДРЕСА_2 , який купив за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 , ще до отримання його у власність ТОВ «РМ-Інвест» належав ТОВ «Атем». Між ТОВ «Атем» та ПрАТ «Марс», правонаступником якого є ПрАТ «Марс» відбувались судові спори щодо користування земельною ділянкою, на якій розташований вказаний будинок.

Отже, спірні питання щодо землекористування між ПрАТ «Марс» існувало і з попередніми власниками будинку АДРЕСА_2 , попередній власник будинку на момент укладення договору купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року не мав належно оформленого речового права цю земельну ділянку, а тому внаслідок укладення відповідачами договору купівлі-продажу вказаного будинку, в статусі земельної ділянки позивача нічого не змінилось, для позивача не виникли перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

Саме по собі зазначення в договорі, що нежитловий будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 0,145 га не змінює права позивача на користування належною йому земельною ділянкою, оскільки таке право може бути обмежене або власником земельної ділянки, або судовим рішенням, а також не надає право ОСОБА_1 користуватись земельною ділянкою у розмірі 0,145 га.

Щодо доводів позивача про те, що відповідач використовує оспорюваний договір купівлі-продажу для отримання у користування земельної ділянки для обслуговування набутого у власність будинку, то ці доводи також не можуть бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки відповідач як власник майна не обмежений у праві як користування цим будинком, так і вчиняти передбачені законом дії для оформлення свого права на користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок.

Вирішення спірних питань щодо порядку користування земельною ділянкою між позивачем та ОСОБА_1 не може відбуватись шляхом оспорювання права власності останнього на житловий будинок. Крім того, задоволення позову може відновити лише право власності ТОВ «РМ-Інвест» на нежитловий будинок, однак це не убезпечить позивача від того, що і цей власник буде вчиняти дії щодо оформлення своїх речових прав на земельну ділянку, на якій розташований будинок.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що права ПрАТ «Марс» на користування земельною ділянкою внаслідок укладення між відповідачами договору купівлі-продажу нежитлового будинку не порушуються, оскільки земельна ділянка не була предметом цього договору і на його підставі у ОСОБА_1 не виникло речових прав на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні позивача.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18, провадження № 61-11707св22).

Відтак, висновки суду першої інстанції є неправильними, в задоволенні позову суд мав відмовити внаслідок безпідставності позовних вимог, а не у зв`язку зі спливом загального строку позовної давності.

Крім того, суду завжди необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту: чи призведе це до тієї кінцевої мети, яку прагне досягнути позивач, звертаючись до суду.

Тобто, для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Усправі, яка переглядається, позивач пред`явив позов на захист порушеного, на його думку, права користування землею (права постійного користування земельною ділянкою), однак суд першої інстанції не врахував, що визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності на нежитловий будинок, який розташований на земельній ділянці позивача, жодним чином не призведе до поновлення прав позивача на земельну ділянку, які він вважає порушеними, а тому вказані вимоги не є ефективним способом захисту, оскільки, навіть у разі задоволення, потребуватимуть додаткових заходів судового втручання з огляду на перехід (повернення) права власності на будинок до попереднього власника.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів також вважає, що заявлені в цій справі позовні вимоги ПрАТ «Марс»до ОСОБА_1 , ТОВ «РМ-Інвест» не відповідають належному і ефективному способу захисту, а тому не підлягають застосуванню.

При цьому колегія суддів враховує, що позовні вимоги ПрАТ «Марс» до приватного нотаріуса КМНО Герасименко Н.М. є безпідставними з урахуванням того, що цей суб`єкт державної реєстрації прав на нерухоме майно не є належним відповідачем у справі, тому в цій частині вимог слід було відмовити саме з наведеної підстави.

Так, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відтак, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року в справі № 325/1141/18 (провадження №61-5045св19) вказано, що «у порядку цивільного судочинства розглядаються вимоги про оскарження дій нотаріуса лише у разі відсутності спору про право між учасниками цивільних правовідносин. Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - сторін нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення».

Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19) зроблено висновки, за змістом яких спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та стосовно якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може бути належним відповідачем у такому спорі.

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом першої інстанції обставини справи підтверджують, що спір у ПрАТ «Марс» виник з ОСОБА_1 та ТОВ «РМ-Інвест», як сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу, а приватний нотаріус КМНО Герасименко Н.М., яка посвідчувала цей договір і провела державну реєстрацію права власності на нежитловий будинок, є неналежним відповідачем.

Проте суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні вимог до приватного нотаріуса з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності, хоча за обставинами цієї справи у задоволенні вимог до нотаріуса належало відмовити через їх пред`явлення до неналежного відповідача.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 вчинити певні дії є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга не містить доводів на спростування цих висновків суду.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення порушень прав на землю (права постійного користування земельною ділянкою, що перебуває в комунальній власності), однак помилився щодо мотивів такого висновку, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з мотивів, наведених в цьому рішенні, не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат позивача у цій справі немає, оскільки як і в суді першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, а змінюються лише мотиви такої відмови.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Марс» задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 грудня 2023 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.О. Писана

Д.О. Таргоній