Ухвала

від 18.12.2023 по справі 580/3955/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 грудня 2023 року

м. Київ

справа №580/3955/22

адміністративне провадження №К/990/41238/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чернявський Анатолій Леонідович, на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 580/3955/22 за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради про визнання протиправним розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Черкаської міської ради (далі - відповідач 1), Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради (далі - відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Черкаського міського голови від 10 серпня 2022 року № 465-р(к) «Про припинення служби та звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді директора департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради з 11 серпня 2022 року;

- стягнути з Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 серпня 2022 року по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденного заробітку у розмірі 1 956,38 грн;

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Черкаського міського голови від 10 серпня 2022 року № 465-р(к) «Про припинення служби та звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради з 10 серпня 2022 року. Стягнуто з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 серпня 2022 року у розмірі 475 400 грн 34 коп. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок Черкаської міської ради понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 47 300 грн.

У подальшому, відповідач подав до суду апеляційної інстанції заву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, у якій просив скасувати та змінити постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року заяву Черкаської міської ради про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року задоволено частково. Змінено постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року, замінивши у абзаці п`ятому резолютивної частини розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що стягується, з 475 400 грн 34 коп. на 179 190 грн 53 коп. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року залишено без змін.

Не погоджуючись із цим судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чернявський Анатолій Леонідович, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного посилається на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що справа має виняткове значення для скаржника.

Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо виняткового значення для позивача не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції не було ураховано висновки, які викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, від 08 вересня 2022 року у справі № 9901/400/20 та постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 757/8304/22.

Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судом апеляційної інстанції застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вищевказаних постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Так, у справі № 826/808/16 Великою Палатою Верховного Суду надавалася оцінка застосуванню при обрахунку стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України № 3248-15 від 20 грудня 2005 року «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України». Велика Палата Верховного Суду у цій постанові наголосила, що за змістом частини другої статті 235 КЗпП України при поновленні на роботі виплата працівнику середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, яку просить врахувати скаржник, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: «У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі №6-2912цс16 зроблено правовий висновок про те, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, тому застосуванню підлягає положення тієї норми, яка регулює більш тривале порушення трудових прав позивача. Крім того, суд зазначає, що поновлення на роботі, тобто вона не має статусу звільненого працівника, а тому підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли, що узгоджується з правовим висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 761/1812/16-ц (провадження №61-5745св18). Ні КЗпП України, ні Законом України №108/95-ВР "Про оплату праці" не передбачено відповідальності роботодавця за порушення термінів виплати заробітної плати у вигляді стягнення на користь працівника, що продовжує працювати на підприємстві, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні."

У постанові Велика Палата Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі №9901/400/20 наголосила, що обов`язковою умовою для визнання обставин нововиявленими є не лише відсутність у заявника інформації про них на час розгляду справи, а й об`єктивна неможливість одержати її у відповідний час.

Дослідивши зміст постанови від 20 вересня 2023 року у справі № 757/8304/22 встановлено, що Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки суди не встановили фактичних обставин необхідних для її задоволення (зокрема, розмір середньої заробітної плати, кількість робочих днів).

Натомість у цій справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення суду апеляційної інстанції за нововиявленими обставини, застосовуючи статтю 119 КЗпП України та зменшуючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, встановив, що позивач з 23 січня 2023 року проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира відділення та у період до 01 серпня 2023 року ним було отримане грошове забезпечення у розмірі 296 209,81 грн, а відтак наведена заявником інформація має істотне значення при вирішення даного спору в частині визначення належного до стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Тому наведені скаржником постанови ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судове рішення у цій справі ухвалене без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду є безпідставними.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чернявський Анатолій Леонідович, на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 580/3955/22 за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради про визнання протиправним розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку - залишити без руху.

Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду