Постанова
від 29.11.2023 по справі 911/1187/22
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2023 р. Справа№ 911/1187/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

при секретарі судового засідання Алчієвій І.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Садівницького товариства "Берізка"

на рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2023 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 29.06.2023

у справі № 911/1187/22 (суддя: Саванчук С.О.)

за позовом ОСОБА_1

до Садівницького товариства "Берізка"

про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Садівницького товариства "Берізка" про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю рішення загальних зборів відповідача про примусове звільнення частини земельної ділянки позивача та від`єднання позивача від мережі живлення електроенергії та електропостачання.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.06.2023 у справі № 911/1187/22 позов ОСОБА_1 до Садівницького товариства "Берізка" про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів задоволено повністю; визнано незаконним та скасовано рішення загальних зборів садівницького товариства "Берізка" від 12 вересня 2021 року про зобов`язання та попередження звільнити частину земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:03:038:0077 площею 0,0725 га, що розташована на території Садівницького товариства "Берізка" у селі Підгірці (на території Підгірцівської сільської ради) Обухівського району Київської області, що є приватною власністю позивача ОСОБА_1 і відключення його будинку АДРЕСА_1 від електропостачання; відновлено становище позивача ОСОБА_1 , яке існувало до порушення його прав - зобов`язано відповідача Садівницьке товариство "Берізка" відновити електропостачання будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186800:03:038:0077 площею 0,0725 га, що розташована на території Садівницького товариства "Берізка" у селі Підгірці (на території Підгірцівської сільської ради) Обухівського району Київської області, що є приватною власністю позивача ОСОБА_1 ; стягнуто з Садівницького товариства "Берізка" на користь ОСОБА_1 4962,00 грн. судового збору за подання позову, 1240,50 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову та 2481,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Київської області від 14.10.2022.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив, що спір у даній справі виник між СТ «Берізка» та його учасником, а відключення земельної ділянки та будинку від електропостачання здійснювалось за результатами рішення загальних зборів СТ та на підставі рішень його керівного органу, а тому дану справу слід розглядати в порядку господарського судочинства. Зауважив, що за висновками постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території та природно-екологічного захисту Козинської селищної ради Обухівського району Київської області частина огорожі (сітка-рабиця) позивача знаходиться саме на землях комунальної власності Козинської селищної ради, а тому саме вона має право звертатитись до позивача з вимогою прибрати дану огорожу до меж земельної ділянки. Наголосив, що саме рішення загальних зборів відповідача від 12.09.2021 стало підставою для відповідних рішень правління від 20.11.2021 та від 23.04.2022 згідно з якими й було остаточно відключено земельну ділянку №23 від електромережі до усунення порушень власником вказаної ділянки ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням рішення загальних зборів від 12.09.2021. Підкреслив, що відповідачем не доведено наявності правових підстав для відключення позивача від електропостачання.

29.06.2023 Господарським судом Київської області було прийнято додаткове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі щодо розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу задоволено повністю; стягнуто з Садівницького товариства "Берізка" на користь ОСОБА_1 15000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Садівницьке товариство "Берізка" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2023 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 29.06.2023 у справі № 911/1187/22; відмовити в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення від 12 вересня 2021 року загальних зборів Садівницького товариства "Берізка" про зобов`язання та попередження звільнити частину земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:03:038:0077 площею 0,0725 га, що розташована на території Садівницького товариства "Берізка" у селі Підгірці (на території Підгірцівської сільської ради) Обухівського району Київської області, що є приватною власністю позивача ОСОБА_1 і відключення його будинку АДРЕСА_1 від електропостачання; закрити провадження або відмовити в задоволенні позовної вимоги щодо відновлення становища позивача ОСОБА_1 , яке існувало до порушення його прав - зобов`язавши відповідача Садівницьке товариство "Берізка" відновити електропостачання будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186800:03:038:0077 площею 0,0725 га, що розташована на території Садівницького товариства "Берізка" у селі Підгірці (на території Підгірцівської сільської ради) Обухівського району Київської області, що є приватною власністю позивача ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2023 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 29.06.2023 були постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України. Скаржник зауважує, що позовні вимоги в частині відновлення становища позивача не підлягають розгляду судом господарського судочинства, а провадження в цій частині підлягає закриттю. Зазначає, що оскаржуване рішення загальних зборів СТ «Берізка» відповідає вимогам чинного законодавства та Статуту товариства. Підкреслює, що рішенням загальних зборів відповідача від 12.09.2021 не порушено будь-які права та охоронювані законом інтереси позивача, що є самостійною вимогою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, апелянтом заявлено клопотання про призначення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, а також про закриття провадження у справі в частині однієї позовної вимоги.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023 апеляційна скарга у справі № 911/1187/22 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Садівницького товариства "Берізка" на рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2023 та додаткове рішення Київської області від 29.06.2023 відкладено до надходження матеріалів справи № 911/1187/22 до Північного апеляційного господарського суду та витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1187/22.

У зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Ходаківської І.П. та Демидової А.М., які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 справу № 911/1187/22 за апеляційною скаргою Садівницького товариства "Берізка" на рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2023 та додаткове рішення Київської області від 29.06.2023 прийнято до провадження визначеним складом суду; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Садівницького товариства "Берізка" на рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2023 та додаткове рішення Київської області від 29.06.2023 у справі № 911/1187/22; розгляд апеляційної скарги призначено на 02.10.2023, яке у подальшому було відкладено на 29.11.2023; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання, а також висловити доводи та міркування з приводу заявлених клопотань про призначення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, а також про закриття провадження у справі в частині однієї позовної вимоги, протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

08.09.2023 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обґрунтовує тим, що позовні вимоги щодо відновлення прав позивача шляхом відновлення попереднього становища, а саме - відновлення електропостачання, є похідними від первісної вимоги про скасування рішення загальних зборів СТ «Берізка», на підставі якого було здійснено таке відключення. Наголошує, що рішення загальних зборів від 12.09.2021 прийнято без наявних на те підстав та за відсутності повноважень на ухвалення такого рішення. Звертає увагу на те, що оскаржуване рішення відповідача призвело до подальших юридичних наслідків для позивача та стало підставою для виконання правлінням алгоритму дій, вказаних у п. 2.6.11 Статуту товариства.

Щодо заявлених відповідачем клопотань. Клопотання щодо закриття провадження у справі в частині однієї з позовних вимог колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення з підстав зазначених нижче в мотивувальній частині цієї постанови.

Щодо клопотання про призначення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, то заслухавши в судовому засіданні 29.11.2023 пояснення присутніх представників сторін щодо заявленого відповідачем клопотання про призначення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, дослідивши матеріали справи та розглянувши доводи клопотання на предмет його обґрунтованості, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для призначення судової земельно-технічної експертизи, виходячи із наступного.

У силу приписів ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

При цьому згідно ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ст. 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

Згідно ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" - судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Визначення, чи потребує вирішення спірного питання застосування спеціальних знань експертів, чи ні, віднесено до компетенції суду. У разі, коли суд потребує висновків фахівця з питань, що відносяться до предмета доказування, тобто, у разі, коли висновок експерта не може змінити інші засоби доказування, він вправі призначити експертизу.

Експертиза призначається у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, рішення суду має прийматися у повній відповідності з нормами процесуального та матеріального права, з повним та об`єктивним дослідженням обставин та доказів.

Право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Така правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16 та від 24.01.2018 у справі №917/50/17.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції обвинувачення і захист діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.

Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 922/2017/17 від 30.05.2018).

У відповідності до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і суперечить вимогам статті 6 Конвенції стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

У постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 922/2716/17 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що суду слід виходити з того, що при призначенні судової експертизи, як процесуальної дії суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованою. При цьому призначення судової експертизи з порушенням зазначених вимог має наслідком безпідставне збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що суперечитиме статті 6 Конвенції (п. 18).

Колегія суддів, серед іншого, зауважує, що за змістом пункту 2 частини 1 статті 99 ГПК України призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач у поданому до суду першої інстанції клопотанні про приєднання доказів до матеріалів справи від 07.06.2023 долучив акт постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території та природно-екологічного захисту Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 10.05.2023. Даний акт містить висновки щодо спірних питань про розміщення трансформаторної підстанції та опор ліній електропередачі відносно земельної ділянки позивача з кадастровим номером 3223186800:03:038:0077.

Крім того, відповідачем не доведено, що відповіді на питання, які заявлені в клопотанні про призначення експертизи, є необхідними для вирішення даного спору.

Підсумовуючи вищенаведене в сукупності, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, а також наявність вищезазначеного акту та його змісту, судова колегія Північного апеляційного господарського суду не знайшла правових підстав для задоволення заявленого відповідачем клопотання про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою.

Представник відповідача в судовому засіданні 29.11.2023 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач та його представник в судовому засіданні 29.11.2023 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача та присутніх представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником садового будинку загальною площею 94,6 кв.м №23, що розташований на території Садівницького товариства «Берізка» у селі Підгірці Обухівського району Київської області. Також позивач є власником земельної ділянки, на якій розташований вищезазначений будинок, площею 0,073 га, з кадастровим номером 3223186800:03:038:0077. Окрім цього, позивач є членом Садівницького товариства "Берізка".

12.09.2021 відбулись загальні збори членів відповідача. Згідно з порядком денним цих зборів п`ятим питанням розглядалось прийняття рішення стосовно самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 (ділянка № НОМЕР_1 ) під трансформаторною підстанцією стовпами та лінією електропередачі, правомірності встановлення паркану на частині земельної ділянки, що належить товариству. Вжиття заходів, передбачених статутом товариства щодо власника земельної ділянки №23 ОСОБА_1 , з вини якого товариство не має змоги належним чином обслуговувати ТП, стовпи та лінію електропередачі. За результатами розгляду даного питання, загальними зборами прийнято рішення про надання позивачу строку до 01.11.2021 для добровільного звільнення земельної ділянки біля ТП з демонтажем паркану, в іншому разі - попередити про відключення від електромережі. Рішення загальних зборів оформлене відповідним протоколом.

Відповідно до рішення правління від 20.11.2021, оформленого протоколом засідання членів правління відповідача, правління вирішило, у зв`язку із невиконанням позивачем рішення загальних зборів від 12.09.2021, попередити власника земельної ділянки №23 ОСОБА_1 про необхідність виконання рішення загальних зборів в місячний термін. Відповідно до рішення правління від 23.04.2022, оформленого протоколом засідання членів правління відповідача, правління вирішило відключити земельну ділянку №23 від електромережі до усунення порушень власником вказаної ділянки ОСОБА_1 у зв`язку із невиконанням рішення загальних зборів від 12.09.2021.

Позивач зазначає, що у вересні 2021 року, відповідач, за відсутності позивача, ухвалив незаконне та необгрунтоване рішення про примусове звільнення частини земельної ділянки позивача та, в подальшому, за відсутності будь-яких боргів, від`єднав його домоволодіння від мережі живлення електроенергії та електропостачання. За твердженням позивача, незаконні дії відповідача проявились у безпосередньому припиненні електропостачання його земельної ділянки. Також позивач зазначає, що ним вживались заходи щодо досудового врегулювання спірного питання, зокрема, 30.09.2021 він заявою повідомляв відповідача, що частина земельної ділянки, рішення про примусове звільнення якої прийнято на загальних зборах відповідача 12.09.2021, є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:03:038:0077 площею 0,0725 га, яка є його приватною власністю. З огляду на викладене вище, позивач вважає, що рішення, яке прийняте на загальних зборах 12.09.2021 є незаконним, оскільки суперечить Конституції України та іншим законам України і порушує його права як громадянина України, так і члена садівницького товариства.

Також позивач окремо зазначає, що членські внески та платежі за електроенергію ним сплачені у повному обсязі, а борги - відсутні. На підтвердження вищезазначеного, ним долучена розрахункова книжка про сплату внесків №23.

Відповідач зазначає, що згідно з протоколом загальних зборів від 12.09.2021, на них були присутні 45 членів кооперативу, у зв`язку з чим, був наявний кворум, оскільки були присутніми більше половини членів товариства, що відповідало вимогам пункту 4.3. статуту. На загальних зборах 12.09.2021, серед інших, до порядку денного було включено питання №5 щодо прийняття рішення стосовно самовільного зайняття земельної ділянки позивачем (ділянка №23) під трансформаторною підстанцією, стовпами та лінією електропередачі, правомірності встановлення паркану на частині земельної ділянки, що належить товариству; вжиття заходів, передбачених статутом товариства щодо власника земельної ділянки №23 - ОСОБА_1 з вини якого товариство не має змоги належним чином обслуговувати трансформаторну підстанцію, стовпи та лінію електропередачі.

Відповідач вважає, що обґрунтування позовних вимог тим, що на підставі рішення загальних зборів від 12.09.2021 припинилось електропостачання позивача, не відповідає фактичним обставинам та правовідносинам, які склались між позивачем та відповідачем, оскільки припинення електропостачання відбулось на підставі рішення правління від 23.04.2022, оформленого протоколом засідання членів правління Садівницького товариства «Берізка», скасування якого не є предметом позову.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Особливості створення та діяльності кооперативів, зокрема, садово-городніх (садівничих) визначається Законом України «Про кооперацію».

За змістом положень статей 2, 6, 9 цього Закону України «Про кооперацію» кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про кооперацію» вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи.

Судова колегія зазначає, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Суд з урахуванням положень частини 1 цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

В ухвалі Обухівського районного суду Київської області від 05.07.2022 у справі №372/1651/22 за позовом ОСОБА_1 до Садівницького товариства «Берізка» зазначається: «Садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма відповідає меті створення Садівницького товариства. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №738/1772/17, від 03 квітня 2019 року у справі №759/11487/16-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18 зазначено, що особи, які є членами кооперативу, правомочні брати участь у його управлінні, а також мають інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі. Оскільки кооператив є господарською організацією, а спір виник у межах господарських правовідносин з управління діяльністю кооперативу, а саме у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні, розгляд цього спору має здійснюватися судом господарської юрисдикції. Аналогічну правову позицію висловили і касаційні суди, а саме: Касаційний господарський та Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №916/1253/19, від 03 березня 2020 року у справі №922/756/19, від 05 березня 2020 року у справі № 918/703/18, від 04 серпня 2020 року у справі № 902/495/19, від 24 червня 2020 року у справі № 361/1059/17. У правовій доктрині залежно від мети створення юридичної особи виділяють корпоративні спори, що виникають між учасниками юридичної особи та юридичною особою, створеною без мети отримання прибутку (саморегулівні організації, споживчі, обслуговуючі кооперативи, кредитні союзи). Статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Відповідний правовий висновок викладений у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, Касаційного господарського суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Такі ж висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №695/2665/16 (провадження №14-105цс20). Правові висновки з приводу юрисдикції спорів про оскарження рішень уповноважених органів юридичної особи його учасником або виконавчим органом висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі №509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 30 січня 2019 року у справі №145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження№14-1цс19), від 24квітня 2019 року у справі №509/577/18 (провадження14-170цс19), від 08 листопада 2019 року у справі №667/1/16 (провадження № 14-562цс19), від 27 лютого 2019 року у справі № 738/1772/17, від 09 квітня 2019 року у справі № 916/1295/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц, від 16 жовтня 2018 року у справі № 916/4625/15, від 22 січня 2019 року у справі № 915/1674/15, від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17. Рішення загальних зборів учасників (членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У даній справі об`єктом спору є рішення, оформлене протоколом від 12.09.2021 року про добровільне звільнення ОСОБА_1 земельної ділянки біля ТП з демонтажем паркану, що спричинило виникнення спірних правовідносин. Спірні правовідносини стосуються прав учасників справи, пов`язаних із діяльністю та управлінням господарською організацією, зокрема щодо права користування послугами кооперативу, пов`язаними з членством у ньому, в тому числі користування земельною ділянкою із земель кооперативу».

За результатами розгляду вищезазначеної справи позивачу відмовлено у відкритті провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі №357/8277/19, зокрема, зазначається таке: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31)).

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду навела висновок про те, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20))».

Суд зазначає, що спір у даній справі виник між Садівницьким товариством «Берізка» та його учасником - позивачем, а відключення земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:03:038:0077 та будинку №23 від електропостачання здійснювалось за результатами рішення загальних зборів Садівницького товариства та на підставі рішень його керівного органу. Таким чином, з огляду на характер правовідносин, з яких виник спір, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду та судового рішення Обухівського районного суду Київської області, суд дійшов висновку, що дану справу слід розглядати в порядку господарського судочинства.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, остаточними підставами позову є ті, що визначені у позовній заяві: невідповідність рішення нормам законодавства, порушення прав позивача приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:03:038:0077, порушення прав позивача як члена Садівницького товариста припиненням електропостачання.

Стосовно заперечень позивача про відсутність кворуму на загальних зборах судова колегія зазначає, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до складу відповідача, станом на 12.09.2021, входило 69 членів. Також відповідачем до заперечень на відповідь на відзив долучено реєстр членів станом на 10.02.2021, відповідно до якого членами кооперативу є 76 осіб. Окрім цього, до заперечень на відповідь на відзив відповідач надав список членів товариства, присутніх на загальних зборах 12.09.2021. Відповідно до статті 15 Закону України «Про кооперацію» загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених. Вказане свідчить про те, що на загальних зборах 12.09.2021 були присутні 45 осіб, як визначено у протоколі загальних зборів, що, у будь-якому випадку, становить більше половини членів товариства. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на загальних зборах відповідача від 12.09.2021 був наявний кворум.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №750/3192/14 вказано наступне: « 31. Велика Палата Верховного Суду раніше виснувала, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах. Зокрема, рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 924/641/17 (пункт 67))».

Так, на загальних зборах відповідача від 12.09.2021 обговорювались питання щодо неможливості обслуговування трансформаторної підстанції та опор ліній електропередач через знаходження даних об`єктів в безпосередній близькості чи на території земельної ділянки позивача з кадастровим номером 3223186800:03:038:0077. У матеріалах справи наявна копія Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії 1-КВ №098034 площею 0,073 га, що розташована на території садівницького товариства «Берізка», виданого позивачу 05.09.2000.

Державний акт - це документ, який засвідчує, що особа, якій його видано, є повноправним власником земельної ділянки. Державні акти на право приватної власності на землю видає і реєструє відповідна місцева рада. Державний акт на право приватної власності на землю також визначає розмір, місцеположення, межі ділянки і містить її схему.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

При цьому, пунктом 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом (що відбулося 01.01.2013), є дійсними.

Відповідно до частини 1 статті 65 Земельного кодексу України, землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Частиною 2 вказаної статті передбачається, що порядок використання земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Положеннями частини 1 статті 76 Земельного кодексу України встановлено, що землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об`єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об`єкти транспортування електроенергії до користувача.

Частиною 2 статті 76 Земельного кодексу України передбачається, що землі енергетичної системи можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Правові та організаційні засади надання і використання земельних ділянок для розміщення об`єктів енергетики, встановлення та дотримання правового режиму земель спеціальних зон об`єктів енергетики з метою забезпечення безперебійного функціонування цих об`єктів, раціонального використання земель, а також безпечної життєдіяльності та захисту населення і господарських об`єктів від впливу можливих аварій визначено спеціальним нормативно-правовим актом Законом України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів».

Статтею 1 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» визначено такі терміни:

землі енергетики - земельні ділянки, надані в установленому порядку для розміщення, будівництва та експлуатації енергогенеруючих підприємств, об`єктів альтернативної енергетики, об`єктів передачі електричної та теплової енергії, виробничих об`єктів, необхідних для експлуатації об`єктів енергетики, в тому числі баз та пунктів;

об`єкт енергетики - електрична станція (крім ядерної частини атомної електричної станції), електрична підстанція, електрична мережа, підключені до об`єднаної енергетичної системи України, а також котельня, підключена до магістральної теплової мережі, магістральна теплова мережа, споруда альтернативної енергетики тощо;

охоронні зони об`єктів енергетики - зона вздовж повітряних і кабельних ліній електропередачі, навколо електростанцій, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів та пристроїв і магістральних теплових мереж, споруд альтернативної енергетики тощо для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також для зменшення їх негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об`єкти та довкілля;

трансформаторна підстанція - електрична установка відкритого або закритого типу, призначена для розподілу або перетворення електричної енергії.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» до земель місцевої (локальної) електричної мережі відносяться земельні ділянки, надані для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів передачі електричної енергії від магістральної електричної мережі до споживачів електричної енергії: повітряні і кабельні лінії електропередачі, трансформаторні підстанції та розподільні пункти, струмопроводи, пристрої і споруди диспетчерсько-технологічного управління процесом електропередачі, повітряні або кабельні вводи до житлових або нежитлових споруд.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів», підприємства, які будують чи експлуатують об`єкти енергетики та передачі електричної енергії, мають право використовувати земельні ділянки за договором про встановлення земельного сервітуту з власником чи користувачем земельної ділянки для розміщення об`єктів, зазначених у частині четвертій цієї статті, на праві постійних або строкових земельних сервітутів.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що постійні земельні сервітути можуть встановлюватися для розміщення споруд опорних конструкцій повітряних ліній електропередачі, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів, пристроїв і споруд.

Відповідно до положень абзацу 1 частини 4 статті 16 згаданого Закону України, постійні або строкові земельні сервітути можуть встановлюватися для будівництва, реконструкції, капітального ремонту, розміщення споруд опорних конструкцій повітряних ліній електропередачі, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів та пристроїв.

Як вже зазначалось раніше, до матеріалів справи долучено акт постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території та природно-екологічного захисту Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 10.05.2023.

У даному акті викладено такі висновки: згідно з даними геодезичного знімання на місцевості ТП-478/160 кВА (спірна трансформаторна підстанція) знаходиться за межами даної ділянки, кадастровий номер 3223186800:03:038:0077, що належить позивачу; згідно з даними геодезичного знімання на місцевості анкерна опора з роз`єднувачем лінії електропередач 10 кВт знаходиться на території земельної ділянки, кадастровий номер 3223186800:03:038:0077, що перебуває у приватній власності позивача, а прямого доступу до даної анкерної опори немає, оскільки там знаходиться огорожа (сітка-рабиця); фактичні межі земельної ділянки позивача кадастровий номер 3223186800:03:038:0077 частково на місцевості не відповідають координатам поворотних точок меж що обліковуються в Державному земельному кадастрі: в районі розміщення ТП-478 частина огорожі (сітка-рабиця) знаходиться на землях комунальної власності Козинської селищної ради.

Постійна комісія з питань земельних відносин, природокористування, планування території та природно-екологічного захисту Козинської селищної ради Обухівського району Київської області вирішила: «Враховуючи те, що анкерна опора з роз`єднувачем ЛЕП 10 кВт знаходиться на території земельної ділянки, кадастровий номер 3223186800:03:038:0077, що перебуває у приватній власності громадянина ОСОБА_1 , рекомендувати сторонам земельного спору: - звернутися до відповідних спеціалізованих суб`єктів господарської діяльності з метою здійснення у відповідності до вимог чинного законодавства перенесення відповідної анкерної опори з роз`єднувачем ЛЕП 10 кВт за межі приватної власності на територію земель загального користування комунальної власності, узгодивши місце перенесення з представниками органу місцевого самоврядування; - при неможливості здійснення такого перенесення відповідної опори укласти договір по встановленню сервітуту з метою доступу та технічного обслуговування до даної анкерної опори з роз`єднувачем ЛЕП 10 кВт. А також здійснити його державну реєстрацію в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно і внести дані до Державного земельного кадастру про встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права даного сервітуту; - враховуючи зведений план земельних ділянок складений сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП Дмитрук С.М. за матеріалами кадастрової зйомки місцевості та відомостей, що містяться в Державному земельному кадастрі та виявлення факту що межі земельної ділянки гр. ОСОБА_1 кадастровий номер 3223186800:03:038:0077 частково на місцевості не відповідають координатам поворотних точок меж що обліковуються в Державному земельному кадастрі, рекомендувати власнику даної земельної ділянки замовити у виконавців робіт із землеустрою, що мають в своєму штаті належних сертифікованих інженерів-землевпорядників та інженерів-геодезистів розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою приведення у відповідність даних в Державному земельному кадастрі».

Таким чином, постійною комісією з питань земельних відносин, природокористування, планування території та природно-екологічного захисту Козинської селищної ради Обухівського району Київської області не встановлено, що позивач перешкоджає обслуговуванню спірної трансформаторної підстанції чи наявність накладення охоронної зони об`єкта енергетики (трансформаторної підстанції) на земельну ділянку, кадастровий номер 3223186800:03:038:0077, що належить позивачу.

При цьому, місцевий господарський суд вірно звернув увагу на те, що за висновками постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території та природно-екологічного захисту Козинської селищної ради Обухівського району Київської області частина огорожі (сітка-рабиця) позивача знаходиться саме на землях комунальної власності Козинської селищної ради, а тому саме вона має право звертатитись до позивача з вимогою прибрати дану огорожу до меж земельної ділянки, кадастровий номер 3223186800:03:038:0077.

Таким чином, рішення загальних зборів про надання позивачу строку до 01.11.2021 для добровільного звільнення земельної ділянки біля ТП з демонтажем паркану, в іншому разі попередити про відключення від електромережі, винесено зборами без наявних, на момент винесення, підстав та за відсутності повноважень на ухвалення подібного рішення.

При цьому, посилання скаржника на те, що згідно п.п. 2.9.1 та 2.9.2 Статуту товариства члени товариства несуть відповідальність у разі обмеження доступу до земель загального користування, а також встановлення в землях загального користування парканів, які перешкоджають вільному доступу інших членів товариства, а також у зв`язку з самовільним захопленням земель загального користування, що перебувають у власності товариства, колегією суддів оцінюються критично, оскільки відповідачем не доведено вчинення позивачем передбачених п.п. 2.9.1 та 2.9.2 Статуту дій саме щодо земель загального користування СТ «Берізка», що перебувають у власності товариства.

Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що оскаржуване рішення загальних зборів мало виключно рекомендаційний характер, колегія суддів звертає увагу на те, що саме рішення загальних зборів відповідача від 12.09.2021 стало підставою для відповідних рішень правління від 20.11.2021 та від 23.04.2022, згідно з якими й було остаточно відключено земельну ділянку №23 від електромережі до усунення порушень власником вказаної ділянки ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням рішення загальних зборів від 12.09.2021.

Отже, саме рішення загальних зборів відповідача від 12.09.2021 призвело до негативних для позивача наслідків у вигляді відключення від електропостачання.

Поряд з викладеним судова колегія зауважує, що взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, регулюються Законом України "Про ринок електричної енергії", Кодексом систем розподілу, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №310 та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312.

Згідно з підпунктом 1.1.2. глави 1.1. розділу І Правил роздрібного ринку електричної енергії побутовий споживач - це індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність) або колективний побутовий споживач (юридична особа, створена шляхом об`єднання фізичних осіб - побутових споживачів, яка розраховується за електричну енергію за показами загального розрахункового засобу обліку в обсязі електричної енергії, спожитої для забезпечення власних побутових потреб таких фізичних осіб, що не включають професійну та/або господарську діяльність).

Взаємовідносини та розрахунки в умовах колективного побутового споживача визначені главою 10.2. розділу Х Правил роздрібного ринку електричної енергії.

Відповідно до підпункту 10.2.5. глави 10.2. розділу Х Правил роздрібного ринку електричної енергії закупівля електричної енергії та розподіл здійснюються за рахунок коштів споживачів колективного побутового споживача. Умови використання електричної енергії, розрахунків за неї, умови технічного забезпечення електропостачання електроустановок споживачів колективного побутового споживача, утримання та обслуговування технологічних електричних мереж колективного побутового споживача регулюються установчими документами та/або укладеними в установленому законодавством порядку договорами між споживачами колективного побутового споживача та колективним побутовим споживачем щодо розподілу та постачання електричної енергії в межах колективного побутового споживача.

Згідно підпункту 10.2.11. глави 10.2. розділу Х Правил роздрібного ринку електричної енергії електроустановки споживачів колективного побутового споживача та споживачів на території колективного побутового споживача, які не дотримуються умов договорів, укладених згідно з вимогами цих Правил з постачальником електричної енергії або колективним побутовим споживачем, підлягають відключенню від електричних мереж колективного побутового споживача.

На вимогу постачальника електричної енергії колективний побутовий споживач зобов`язаний відключити електроустановки споживача на території колективного побутового споживача у порядку, встановленому цими Правилами. Колективний побутовий споживач у випадку відключення споживача на території колективного побутового споживача за заявою постачальника електричної енергії виконує дії, передбачені цими Правилами для оператора системи.

Пунктами 7.5 та 7.6 ПРРЕЕ визначено виключні умови припинення електропостачання.

Згідно з абз. 1 п. 7.12 ПРЕЕ відновлення електроживлення електроустановок споживача, здійснюється оператором системи якщо електроживлення було припинено з підстав, зазначених у пунктах 7.5 та/або 7.6 цього розділу, у порядку, визначеному Кодексом системи передачі та Кодексом систем розподілу.

Як було встановлено вище, причиною виникнення спору між сторонами є, зокрема, відключення відповідачем від електропостачання будинку та земельної ділянки позивача, який є учасником СТ «Берізка».

У матеоіалах справи наявний договір про постачання електричної енергії №106 від 08.10.2008, що укладений між СТ «Берізка» та Закритим акціонерним товариством «А.Е.С. Київобленерго». У пункті 8.1. даного договору визначаються стосунки із субспоживачами (для споживачів, які мають приєднаних до їхніх мереж субспоживачів). 8.1.1. Якщо до електромереж споживача приєднані в установленому порядку електроустановки інших споживачів (далі - субспоживачі), відносини між ними регулюються договором про спільне використання технологічних мереж основного споживача або договором про технічне забезпечення електропостачання споживача. 8.1.2. Споживач передає електричну енергію субспоживачам, перелік яких визначений у додатку №1 «Загальна однолінійна схема електропостачання» у межах договірної величини потужності та в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток №2 «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу»). 8.1.3. Споживач передає постачальнику дані про обсяги споживання електричної енергії субспоживачами у порядку, визначеному відповідно до розділу 5, а також звіт про використану субспоживачами електричну енергію. 8.1.4. Відключення (крім аварійних), виведення в ремонт та ввімкнення після ремонту електроустановок споживачів, які беруть участь у передачі електричної енергії субспоживачам, здійснюється споживачем лише за погодженням з постачальником. 8.1.5. Споживач має право приєднувати у встановленому порядку нових субспоживачів до власних електричних мереж. 8.1.6. У разі заборгованості субспоживача за електричну енергію на вимогу постачальника споживач відключає електроустановки цього субспоживача у терміни, які доводяться споживачеві постачальником відповідним розпорядженням, або після складання відповідного акта надає можливість постачальнику відключити електроустановки цього субспоживача. 8.1.7. Споживач забезпечує доступ постачальника до розрахункових засобів обліку електричної енергії субспоживачів, які встановлені на його території, у порядку та у терміни, встановлені договором про постачання електричної енергії, укладеним між постачальником та відповідним субспоживачем.

У контексті наведеного, судом першої інстанції вірно враховано, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо наявності у позивача заборгованості за електропостачання, докази недопущення представників постачальника електричної енергії чи представників відповідача до спірної трансформаторної підстанції, опор з лініями електропередач або розрахункових засобів комерційного обліку електричної енергії. Окрім цього, в матеріалах справи відсутні докази особистого вручення позивачу повідомлення про відключення електричної енергії.

З урахуванням наведеного, а також враховуючи встановлену вище протиправність рішення загальних зборів Садівницького товариства «Берізка» від 12.09.2021, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для відключення земельної ділянки, яка належить позивачу від електромережі відповідача, а також недотримання порядку такого відключення.

Щодо доводів скаржника про закриття провадження у справі в частині вимог щодо відновлення становища позивача, яке існувало до порушення його прав - зобов`язавши відповідача відновити електропостачання будинку, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно зі статтею 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Як вже зазначалось, ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 05.07.2022 у справі №372/1651/22 за позовом ОСОБА_1 до Садівницького товариства «Берізка» про про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів садівницького товариства позивачу відмовлено у відкритті провадження у справі.

При цьому, доводи скаржника про те, що вказана ухвала не була оскаржена позивачем, колегією суддів оцінюються критично, оскільки чинним законодавством не передбачено відповідного обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Захистом права є державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Визначення способу захисту порушеного права є невід`ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді його оцінка відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов`язком суду.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.10.2019 р. у справі № 921/346/18.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 10.10.2019 р. у справі № 921/346/18, від 08.07.2021 р. у справі № 918/56/20.

Завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо. (п. 175 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.09.2021 р. у справі 922/3928/20).

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 р. у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 р. у справі № 910/8357/18, від 12.06.2020 р. у справі № 906/775/17, від 13.05.2021 р. у справі № 910/4682/20).

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду навела висновок, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Таким чином, спір у даній справі виник між Садівницьким товариством «Берізка» та його учасником - позивачем, а відключення земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:03:038:0077 та будинку №23 від електропостачання здійснювалось на підставі рішення загальних зборів Садівницького товариства та на підставі рішень його керівного органу.

З урахуванням наведного, з огляду на характер правовідносин, з яких виник спір, з урахуванням правових позицій Верховного Суду та ухвали Обухівського районного суду Київської області від 05.07.2022 у справі №372/1651/22, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про відновлення становища позивача ОСОБА_1 , яке існувало до порушення його прав - зобов`язання відповідача Садівницьке товариство "Берізка" відновити електропостачання будинку, підлягала судовому розгляду разом із первісною позовною вимогою про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів садівницького товариства "Берізка" від 12 вересня 2021 року в порядку господарського судочинства.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 29.06.2023 колегія суддів зазначає, що за змістом статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України ).

Частинами 1, 3 статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, позивачем у суді першої інстанції було заявлено клопотання про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. На підтвердження понесення цих судових витрат позивачем було надано на розгляд суду такі документи:

- копія договору про надання правової допомоги №11/04 від 05.04.2023 між позивачем та адвокатським об`єднанням «ЮРКОМ»;

- копія додатку від 05.04.2023 №1 до договору про надання правової допомоги №11/04 від 05.04.2023;

- копія акту приймання-передачі наданих послуг від 01.05.2023;

- копія рахунку №27 від 05.04.2023 на суму 12000,00 грн.;

- копія рахунку №30 від 24.04.2023 на суму 3000,00 грн.;

- копія заключної виписки адвокатського об`єднання «ЮРКОМ» по банківському рахунку за період з 06.04.2023 по 06.04.2023;

- копія заключної виписки адвокатського об`єднання «ЮРКОМ» по банківському рахунку за період з 24.04.2023 по 24.04.2023;

- копія платіжної інструкції №@2PL349605 від 24.04.2023;

- копія платіжної інструкції №@2PL951264 від 06.04.2023;

- копія звіту про надані послуги №1 від 19.06.2023 за договором про надання правової допомоги №11/04 від 05.04.2023.

Статтею 131-2 Конституції України унормовано, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Згідно ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Правовий аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права. Ціна в договорі про надання правової допомоги є істотною умовою, встановлюється за домовленістю сторін шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Також, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Колегія суддів зазначає, що скаржником не наведено обґрунтування доводів щодо наявності правових підстав для скасування додаткового рішення Господарського суду Київської області від 29.06.2023.

Зважаючи на вищенаведені обставини, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, обсягу наданої професійної правової допомоги, керуючись принципом розумності судових витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що справедливим та співрозмірним є стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд апеляційної інстанції, серед іншого, враховує, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2023 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 29.06.2023 були постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2023 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 29.06.2023 у справі № 911/1187/22 відповідають фактичним обставинам справи, не суперечать чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Садівницького товариства "Берізка" на рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2023 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 29.06.2023 у справі № 911/1187/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 15.06.2023 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 29.06.2023 у справі № 911/1187/22 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Садівницьке товариство "Берізка".

4. Справу № 911/1187/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.12.2023.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	29.11.2023
Оприлюднено	21.12.2023
Номер документу	115742127
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин про оскарження рішень загальних зборів учасників товариств, органів управління

Отрюх Б.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 29.11.2023 по справі 911/1187/22ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —911/1187/22

Постанова від 29.11.2023

Постанова
від 29.11.2023 по справі 911/1187/22
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД